Постанова

від 20.04.2023 по справі 916/93/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/93/23м. Одеса, проспект Шевченка, 29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Разюк Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН

на додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області

від 13 лютого 2023 року (повний текст складено 13.02.2023)

у справі №916/93/23

за позовом: Державної служби України з безпеки на транспорті

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН

про стягнення коштів в сумі 9 106,67 грн., -

суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.

час та місце винесення ухвали: 13.02.2023, м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Державна служба України з безпеки на транспорті (позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН (відповідач) про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту у розмірі 9 106,67 грн.

Ухвалою від 10.01.2023 за вказаною позовною заявою судом було відкрито провадження у справі №916/93/23 та призначено до розгляду по суті, проте, 31.01.2023 до суду першої інстанції від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, у зв`язку зі сплатою ним стягуваної у даній справі суми у повному обсязі.

До заяви було додано докази відповідної оплати, а саме: платіжна інструкція від 30.01.2023 №2801, з якої вбачається перерахування відповідачем 9 106,67 грн. одержувачу Казначейству України у м. Чернігів з призначенням платежу: Плата за проїзд згідно акту № 033901 від 19.08.2021 року….

08.02.2023 до суду надійшло клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про закриття провадження у справі, в якому позивач підтвердив здійснення відповідачем сплати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у сумі 9 106,67 грн.

Крім того, вказаній заяві позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН 2 481,00 грн. витрат зі сплати судового збору, понесених при подачі позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.02.2023 суд, задовольнивши заяву відповідача, закрив провадження у справі №916/93/23 на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Додатковою ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у справі №916/93/23 (суддя Р.В. Волков) клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН» судових витрат задоволено на підставі ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН» на користь Державної служби України з безпеки на транспорті 2 481,00 грн. витрат зі сплати судового збору

Не погоджуючись зі вказаною додатковою ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН звернулось безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у справі №916/93/23 та стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., понесені при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що вона прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат.

ТОВ ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН звертає увагу на те, що у своїх заявах про закриття провадження у справі як відповідач, так і позивач просять суд закрити провадження саме на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з цим, на думку відповідача, суд першої інстанції повинен був застосувати приписи п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», яким передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Проте, при винесенні оскаржуваної ухвали вищезазначена норма залишена судом першої інстанції взагалі без уваги.

Водночас апелянт вважає, що у даному випадку не можуть бути застосовані норми ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, які застосував суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали.

Так, відповідач вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Однак, відповідач наполягає на тому, що вказана норма може бути застосована лише у разі закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України (позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом).

Разом з цим, відповідна заява позивача (вх. №3945/23) від 08.02.2023 не може бути розцінена, як відмова останнього від позову з причин того, що представник Державної служби України з безпеки на транспорті - Дмитрук Ірина Олександрівна, не наділена правом відмови від позову, про що зазначено у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.12.2022, який було додано до вищевказаної заяви позивача.

Отже, на переконання апелянта, позивач жодним чином не реалізував своє право на відмову від позову в порядку та спосіб, визначений Господарським процесуальним кодексом України, втім чітко зазначив у прохальній частині заяви (вх. №3945/23) від 08.02.2023 про закриття провадження у справі саме на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН на додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у справі №916/93/23, вирішено у відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу №916/93/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 23.03.2023.

Державна служба України з безпеки на транспорті правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась та відзиву не надала, що не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану та у зв`язку із перебуванням головуючого судді Савицького Я.Ф. у відпустці з 07.03.2023 по 17.04.2023, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН на додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у справі №916/93/23 розглядається поза межами строку, встановленого ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Згідно із вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України справа переглядається за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскарженої ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, якщо під час розгляду не буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи у суді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи в іх сукупності правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства при винесенні оскаржуваної ухвали, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження є додаткова ухвала Господарського суду Одеської області у справі №916/93/23 щодо покладення на відповідача суми судового збору у розмірі 2 481,00 грн., сплаченого позивачем під час подання позовної заяви.

Фактично суть порушеного в апеляційній скарзі питання стосується того, чи підлягали застосуванню положення ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України при здійсненні розподілу судового збору, сплаченого Державною службою України з безпеки на транспорті, ураховуючи сплату Товариством з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН повної суми боргу після пред`явлення позову.

Як вбачається із клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті (від 08.02.2023 вх. №3945/23), позивач просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 9 106,67 грн.

У ході розгляду справи відповідач сплатив на рахунок позивача суму заборгованості в розмірі 9 106,67 грн., про що свідчить наявна у матеріалах справи платіжна інструкція від 30.01.2023 №2801.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі №916/37/22 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору (всю суму заборгованості сплачено після подачі позову до суду).

У постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №199/9188/16-ц зазначено, що закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору (п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України) не є відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України підставою для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.

В той же час, у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №922/418/20 зроблено висновок, що у разі закриття провадження у справі внаслідок відмови позивача від позову (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України) через задоволення відповідачем заявлених до нього вимог після відкриття провадження у справі, суд, вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, має виходити з положень ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.

За умовами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, ураховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що положення ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачають розподіл судових витрат внаслідок закриття провадження у справі на підставі п. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом), а не на підставі п. 2 цієї ж статті (відсутній предмет спору).

При цьому, з огляду на клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті (від 08.02.2023 вх. №3945/23) вбачається, що позивач заявляючи вимоги щодо стягнення судових витрат з відповідача посилається на свою реалізацію права на відмову від позову (а.с. 63).

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи здатні особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (процесуальна дієздатність).

Частиною 5 ст. 44 Господарського процесуального кодексу встановлено, що юридична особа набуває процесуальних прав та обов`язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника.

За змістом частини 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Приписами ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

В ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи як у порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Господарського процесуального кодексу України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Варто зазначити, що за приписами ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») .

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст.1 цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, закріплений ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Отже, відсутність або наявність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності/наявності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань головою Державної служби України з безпеки на транспорті, який уповноважений представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, має право вчиняти дії від імені юридичної особи, зазначено Зборовського Євгена Сергійовича (а.с. 38).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позовна заява від імені Державної служби України з безпеки на транспорті була підписана її головою - Зборовським Євгеном.

Водночас, клопотання про закриття провадження у справі від імені позивача підписано Дмитрук Іриною.

На підтвердження повноважень підписанта до клопотання про закриття провадження у справі №916/93/23 додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ).

Згідно з відомостями ЄДРПОУ, Дмитрук Ірина Олександрівна, як представник, має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України, без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів, без права відмови від позову, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від апеляційних, касаційних скарг, укладання мирової угоди).

Отже, клопотання позивача про закриття провадження у справі неможливо розцінювати як відмову від позову, оскільки воно підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Наведеною нормою Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на положення чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що у зв`язку із закриттям провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, позивач має право на повернення йому судового збору з Державного бюджету України у разі подання відповідного клопотання.

Враховуючи що провадження у цій справі закрите в зв`язку з відсутністю предмету спору, тобто не з огляду на відмову позивача від позову, судовий збір, сплачений позивачем за звернення до суду з відповідним позовом має бути повернутий Державній службі України з безпеки на транспорті з Державного бюджету ухвалою суду.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції приписів ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України без урахування приписів п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Частиною 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 вказаної статті).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що покладення на відповідача обов`язку зі сплати судового збору в цій справі у сумі 2 481,00 грн. є неправомірним, а висновки місцевого господарського суду - помилковими та такими, що прийняті при неправильному застосуванні норм процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та не застосуванні норм матеріального права, які повинні бути застосовані, тобто п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", що є підставою для скасування оскаржуваної додаткової ухвали суду першої інстанції у даній справі.

Зі змісту ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» слідує, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, тому відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання унеможливлюють повернення судового збору.

Отже, суд може повернути зайво сплачений судовий збір виключно за заявою особи, яка його сплатила.

Колегія суддів зауважує позивачу, що він не позбавлений права звернутись до суду з відповідними клопотаннями про повернення судового збору сплаченого за подання позову.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН підлягає задоволенню, додаткова ухвала Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у справі №916/93/23 підлягає скасуванню, клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН» на користь позивача 2 481,00 грн. судового збору задоволенню не підлягає.

Щодо вимог апелянта про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 Господарського процесуального кодексу України.

За ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як вказує ТОВ «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН», у зв`язку із переглядом судом апеляційної інстанції додаткової ухвали Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у справі №916/93/23, апелянтом були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15ц).

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом наведених законодавчих приписів склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Апеляційна колегія враховує, що заяву про стягнення судових витрат на правову допомогу ТОВ «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН» подало разом з апеляційною скаргою, тобто, з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

В підтвердження витрат на правову допомогу апелянтом подано до суду:

1) Договір про надання правової допомоги від 16.02.2023 №16/02/23, укладений між ТОВ «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН» (Замовник) та адвокатом Мартиненко М.С. (Виконавець) (Адвокат).

Відповідно до умов вказаного договору Адвокат зобов`язується надавати правову допомогу та юридичні послуги Замовнику на умовах і в порядку, визначених цим договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надану правничу допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.1.1, 2.4 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що правова допомога та юридичні послуги полягають у збиранні та правовому аналізі інформації, ознайомленні з документами та матеріалами, в т.ч. наданими Замовником, з метою формування правової позиції з питань, визначених Замовником; наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань; представництві інтересів Замовника в судах всіх інстанцій тощо; правова допомога та юридичні послуги можуть надаватись в інших формах та видах.

За надання правової допомоги та юридичних послуг Замовник сплачує Виконавцю плату, розмір якої та порядок виплати якої визначається додатками до цього Договору (п. 3.1 договору).

Згідно з п.п. 3.4, 4.2 договору документами, підтверджуючими надання правової допомоги є двосторонні відповідні Акти наданих послуг, підписанням яких Замовник підтверджує відсутність претензій будь-якого характеру до Виконавця за цим договором стосовно обсягу послуг, визначеному в таких актах. Акт підписується Сторонами в строк 3 (три) робочі дні з моменту виконання послуги, за відсутності зауважень з боку Замовника.

Додаткові договори, акти, додатки до цього Договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами (п. 9.4 договору).

2) Додаток від 16.02.2023 №1 до договору №16/02/23, яким узгоджено зміст виконаних Адвокатом дій та їх вартість на загальну суму 3 000,00 грн.

Так, відповідно до вказаного додатку, він визначає порядок оплати правової допомоги Замовником за послуги Виконавця у господарській справі №916/93/23, яка полягає у складанні та поданні апеляційної скарги на додаткову ухвалу суду першої інстанції. Час роботи адвоката 2 години, вартість 1 години роботи адвоката 1 500,00 грн., загальна вартість наданих послуг 3 000,00 грн.

Пунктом 3 цього додатку встановлено, що оплата вартості відповідних послуг Адвоката здійснюється протягом 30 (тридцяти) днів з дня винесення рішення судом апеляційної інстанції по справі №916/93/23.

При цьому, правова допомога вважається наданою після підписання акту наданих послуг, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності) (п. 4 цього додатку).

3) У матеріалах справи наявний Акт наданих послуг від 17.02.2023 за договором №16/02/2023, відповідно до якого Виконавцем надано, а Замовником отримано послуги на суму 3 000,00 грн.

З огляду на вказані документи вбачається, що і договір про надання правової допомоги від 16.02.2023 №16/02/2023, і додаток №1 до цього договору, і Акт наданих послуг від 17.02.2023 до договору №16/02/2023 підписані Сторонами без зауважень та застережень, з проставленням печатки ТОВ «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН» на кожному.

Відтак, сторони погодили вартість послуг адвоката, що є підставою для її розподілу за правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, на підтвердження своїх повноважень адвокатом Мартиненко М.С. надано ордер на надання правничої допомоги серії ВЕ №1081690, відповідно до якого останній представляв інтереси ТОВ «ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН» у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Враховуючи умови пункту 3 додатку до договору №16/02/2023, у матеріалах справи відсутні докази сплати з боку апелянта визначеної суми на користь адвоката Мартиненко М.С. Однак, діючим законодавством України встановлено, що витрати на оплату правничої допомоги підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх сторона уже сплатила чи їх вона ще має сплатити (п.1 ч.2 ст. 126, ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Вказана правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Тобто, навіть за умови фактичної несплати витрат на правничу допомогу та/або адвокатської винагороди на момент винесення рішення, відповідні стягнення все одно може бути покладено на опонентів у справі, якщо понесені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем надано належні докази в підтвердження факту надання йому адвокатом Мартиненко М.С. послуг на заявлену до стягнення суму у розмірі 3 000,00 грн.

Правила розподілу судових витрат містяться у статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, розподіл цих витрат залежить безпосередньо від результату розгляду справи (з урахуванням апеляційного перегляду справи).

Разом з цим, варто зазначити, що з огляду на те, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5 та 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас положеннями ст. 128 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що іншій стороні надано право заперечувати проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, відповідне заперечення від позивача до суду апеляційної інстанції не надавалось, клопотання про зменшення витрат не заявлялось, а тому, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, судова колегія зазначає, що обов`язок з відшкодування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн., пов`язаних з апеляційним переглядом додаткової ухвали від 13.02.2023 у справі №916/93/23 покладається на позивача у даній справі - Державну службу України з безпеки на транспорті

Керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 255, 269, 270, 271, 275, 277, 280, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН задовольнити.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у справі №916/93/23 скасувати.

3. У задоволенні клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН 2 481,00 грн. судового збору відмовити.

4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/93/23 задовольнити.

5. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ХОТ ВІЛС ЮКРЕЙН (67633, Одеська обл., Біляївський район, с. Латівка, вул. Миру, буд. 33-А; код ЄДРПОУ 43099048) 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

7. Справу №916/93/23 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Разюк Г.П.