Постанова

від 19.04.2023 по справі 911/3163/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2023 р. Справа№ 911/3163/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21 (суддя Ярема В.А., м. Київ, повний текст рішення складено 04.05.2022)

За позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",

до: 1.Фермерського господарства "Лукачівка ЕКО";

2. ОСОБА_1 ,

про стягнення 157 948,62 грн,

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач /АТ КБ «Приватбанк») звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Фермерського господарства «Лукачівка ЕКО» (далі- відповідач -1/ФГ «Лукачівка ЕКО»/ та (далі- ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1. /відповідач - 2) про солідарне стягнення 157 948,62 грн, з яких: 157 515,45 грн заборгованості за кредитом та 433,17 грн заборгованості по відсоткам за договором банківського обслуговування б/н від 11.04.2018.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору банківського обслуговування № б/н від 11.04.2018 зокрема порушення останнім строків повернення кредитних коштів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, на яку нараховано проценти, пеню та комісію, тоді як виконання зобов`язань за договором забезпечено договором поруки, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідача -1 як боржника та відповідача -2 як поручителя 157 948,62 грн сукупної заборгованості.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21 у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" про солідарне стягнення з ФГ "Лукачівка ЕКО" та ОСОБА_1 157 948,62 грн, з яких: 157 515,45 грн заборгованості за кредитом та 433,17 грн заборгованості по відсоткам відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів виникнення між сторонами спору відповідних правовідносин за договором позики (кредиту), і, як наслідок, недоведеність виникнення у відповідача- 1 зобов`язання по поверненню кредитних коштів разом зі сплатою відсотків.

Також суд першої інстанції встановив, що зі змісту покладеного в обґрунтування позову договору поруки неможливо встановити, яке саме основне зобов`язання забезпечено порукою, оскільки відсутні посилання на номери відкритих рахунків відповідача 1 та основний правочин, що унеможливлює ідентифікувати, які саме зобов`язання та за яким договором забезпечені порукою. З огляду на зазначене суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідача 2 - 157 948,62 грн заборгованості, з яких: 157 515,45 грн заборгованості за кредитом та 433,17 грн заборгованості по відсоткам також є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, АТ КБ "Приватбанк" (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вирішити питання судових витрат.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Скаржник вважає, якщо суд не погодився з наданим позивачем розрахунком заборгованості то суд повинен був встановити дійсний розмір заборгованості за фактично отриманими та не повернутими кредитними коштами, а не відмовляти у позові взагалі. Однак суд першої інстанції не встановив повно та всебічно обставини справи, обмежився твердженнями відповідача-1 про відсутність заборгованості за кредитом та передчасно, з одних лише формальних міркувань, звільнив відповідачів 1,2 від взятих на себе обов`язків, у тому числі від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти у повному обсязі.

Свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, довідкою про встановлений кредитний ліміт та виписками за рахунками відповідача-1, в яких відображено факт користування кредитними коштами та часткового погашення заборгованості, тобто, схвалення правочину.

Відтак, укладений між сторонами кредитний договір є правомірним відповідно до положень ст. 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

Скаржник посилається на судову практику Верховного Суду у справах №753/10779/16-ц, № 456/3643/17, № 759/11453/20, № 200/5647/18, № 205/4176/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиви на апеляційну скаргу відповідачів 1,2 до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходили.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачі 1,2 не були обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідачі 1,2 у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подали відзивів на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачами 1,2 відзивів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2022 апеляційну скаргу товариства комерційний банк "ПриватБанк" у справі №911/3163/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Оскільки у суді апеляційної інстанції матеріали справи №911/3163/21 відсутні, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 вирішено витребувати матеріали справи №911/3163/21 з Господарського суду Київської області, а розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху відкласти до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

16.06.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/3163/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21 залишено без руху та роз`яснено Акціонерному товариству комерційний банк "ПриватБанк", що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, шляхом подання заяви із доказами плати судового збору у розмірі 3 553,84 грн за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21.

29.06.2022 до суду Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника АТ КБ "ПриватБанк" про розгляд апеляційної скарги з повідомленням та викликом учасників справи; відкрито апеляційне провадження у справі №911/3163/21; розгляд апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (повідомлення із електронною копією ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 про відкриття провадження у справі, засвідченою електронно-цифровими підписами суддів, було надіслане судом на електронні адреси учасників справи, зазначені в матеріалах справи, що підтверджується роздруківкою електронного листування), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 та процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2008 між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», як банком та ФГ «Лукачівка ЕКО» як клієнтом підписано анкету-заяву клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг.

За змістом вказаної анкети ОСОБА_1. як голова ФГ отримує доступ до рахунків:

- НОМЕР_1 ;

- НОМЕР_2 ;

- НОМЕР_3 ;

- НОМЕР_4 .

Відповідно до останнього абзацу анкети-заяви, що передує підписам сторін, ОСОБА_1 , цією анкетою-заявою, відповідно до ст. 643 Цивільного кодексу України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ«Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою: privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування. Підписанням цієї анкети-заяви приймає права та обов`язки, зазначені в Умовах та правилах, тарифах, пам`ятці клієнта, примірник яких отримано шляхом самостійного роздрукування, у тому числі погоджуюсь зі збільшеним строком позовної давності, зазначеним в Умова та правилах. Погоджується, що зміни до Умова та правил вносяться банком щомісяця в односторонньому порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України. У тих випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банко повідомляє клієнта про внесені зміни шляхом використання визначених Умовами та правилами комунікаційних каналах зв`язку. Продовження користування послугами банку після дати публікації на сайті банку вже змінених умов та правил є підтвердженням погодження клієнта та повного і безумовного прийняття зміненої редакції Умов та правил. Зі змінами Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов`язаний ознайомитись самостійно на офіційному сайті банку.

До матеріалів справи позивачем надано копії вказаної анкети-заяви, підписаної представниками сторін та скріпленої відтисками печатками банку та клієнта, а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, у якому наведено зміст розділу 3.2 «Кредити (Умови та правила користування послугою кредитування юридичних осіб від ПриватБанку)».

Крім того, 18.01.2019 між позивачем як кредитором та відповідачем 2 як поручителем укладено договір поруки №Р1547805871303690091 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ФГ «Лукачівка ЕКО» (боржника) зобов`язань за договорами приєднання до:

- розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі Угода 1) по сплаті: процентної ставки за користування кредитом; комісійної винагороди; винагороди за користування Лімітом; кредиту в розмірі 200 000,00грн;

- розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг (далі Угода 2) по сплаті: процентної ставки за користування кредитом; винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, у відповідності до порядку та строків, зазначених в Угоді 2; кредиту в розмірі 95 000,00 грн. Копія зазначеного договору поруки міститься в матеріалах справи.

За твердженнями позивача, на виконання умов договору, відповідачу -1 на поточний рахунок № НОМЕР_5 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта, встановлено кредитний ліміт у розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується наданою суду копіює довідки №00930К2U0S2IFвід 11.10.2021.

Посилаючись на те, що відповідач 1 свої договірні зобов`язання порушив, адже станом на 13.09.2021 на поточному рахунку останнього обліковується 157 948,62 грн заборгованості, з яких: 157 515,45 грн заборгованості за кредитом та 433,17 грн заборгованості по відсоткам, тоді як виконання зобов`язань за договором забезпечено договором поруки, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідача 1 як боржника та відповідача 2 як поручителя 157 948,62 грн сукупної заборгованості.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч.1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Поряд з тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч 1,2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №904/3094/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (Провадження №14-131цс19).

Відповідно до ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, я вірно було встановлено місцевим господарським судом у порушення вищевказаних законодавчих приписів позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обставин виникнення між сторонами кредитних правовідносин на суму 200 000,00 грн на підставі анкети-заяви б/н від 11.04.2008.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявна в матеріалах справи копія анкети-заяви б/н від 11.04.2008 не містить інформації про погодження сторонами будь-яких істотних умов кредитного договору, як-то: вид кредиту, сума кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок погашення заборгованості за кредитом тощо, що спростовує твердження позивача про те, що підписання між ним та відповідачем 1 зазначеної анкети свідчить про виникнення між сторонами спору відповідних правовідносин за договором позики (кредиту), та, як наслідок виникнення у відповідача 1 обов`язку по поверненню кредитних коштів разом зі сплатою відсотків.

Також, доданий позивачем до позовної заяви витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» розділ 3.2. не є частиною вказаної вище анкети-заяви, оскільки:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме зі змістом відповідного витягу відповідач 1 ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву, зокрема не містять підпису відповідача 1 як відповідний витяг, так і зазначені у ньому Умови;

- не містить посилання на відповідну редакцію вказаного вище витягу/умов зміст підписаної відповідачем 1 анкети-заяви, тоді як саме лише посилання у відповідній анкеті-заяві не свідчить ані про підписання відповідачем витягу з Умов та правил надання банківських послуг розділ 3.2., ані про ознайомлення відповідача 1 з таким витягом та приєднання до викладених у ньому умов.

В контексті наведеного вище апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що посилання на розміщення Умов та правил надання послуги на сайті банку не є належним та достовірним доказом на підтвердження обставин ознайомлення відповідача 1 та погодження із вказаними умовами в момент підписання анкети-заяви, оскільки зміна відомостей в наявних на сайті Умовах повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони - банку, і положення таких умов неодноразово змінювалися, або могли змінюватися самим позивачем в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Водночас, судом першої інстанції правомірно враховано, що сама назва анкети-заяви клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг не є свідченням того, що відповідач 1 був обізнаний та ознайомлений зі змістом застосованої позивачем редакції відповідних умов, оскільки визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.

Отже, до спірних у даній справі правовідносин правила ч. 1 ст.634 ЦК України , застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у вправі №916/2959/19.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів укладання між позивачем та відповідачем 1 кредитного договору на суму 200 000,00 грн у інший спосіб, зокрема, як посилався позивач, шляхом встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок № НОМЕР_5 , адже в матеріалах справи відсутні докази відкриття відповідачу 1 такого рахунку, встановлення позивачем на зазначеного кредитного ліміту та, відповідно, використання відповідачем 1 цих коштів.

При цьому, судом першої інстанції враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №910/11298/17, де, окрім іншого, вказано на те, що встановлені обставини прийняття, повного виконання банком та часткового виконання позичальником кредитного договору переконливо свідчать про схвалення цього договору в силу вимог ст. 241 ЦК України, що в свою чергу вказує на його чинність та обов`язковість виконання сторонами.

Водночас, позивачем не подано до суду первинних документів, які підтверджували б надання відповідачу 1 кредитних коштів, тоді як з наданих позивачем банківських виписок, не вбачається за можливе встановити факт надання банком кредитного ліміту в сумі 200 000,00 грн, а також використання відповідачем 1 вказаної суми коштів.

Судом апеляційної інстанції вставлено та убачається із матеріалів справи, що надані ж суду надано виписки по рахункам:

- № НОМЕР_6 за період з 11.04.2018 по 13.09.2021;

- № НОМЕР_5 за період з 01.09.2020 по 12.09.2021;

- № НОМЕР_7 за період з 11.04.2018 по 12.09.2021 не містять інформацію про надання позивачем відповідачу 1 кредиту у вигляді встановлення кредитного ліміту у розмірі 200 000,00 грн, а також використання останнім таких кредитних коштів, у тому числі шляхом розрахунків за товари чи послуги.

До того ж, у наданих суду виписках містяться рахунки, які не співпадають з рахунками, зазначеними у анкеті-заяві.

Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів виникнення між сторонами спору відповідних правовідносин за договором позики (кредиту), і, як наслідок, недоведеність виникнення у відповідача 1 зобов`язання по поверненню кредитних коштів разом зі сплатою відсотків.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивача стягнення з відповідача 1 - 157 948,62 грн заборгованості, з яких: 157 515,45 грн заборгованості за кредитом та 433,17 грн заборгованості по відсоткам задоволенню не підлягає.

Щодо ж до посилань позивача на наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості з відповідача 2 суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1ст. 546, ч. 1 ст. 547 та ч. 1 ст. 553ЦКУкраїни передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц звернула увагу на те, що порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила про врахування встановленої законодавцем правової природи поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та прямої залежності від його умов.

Отже, враховуючи, що порука є похідним зобов`язанням від основного в даній справі необхідно встановити наявність чи відсутність ознак, які б вказували на те, яке саме основне зобов`язання забезпечене порукою, у якому обсязі та на яких умовах.

Дослідження цих обставин має суттєве значення для висновку суду, чи поручався відповідач 2, укладаючи договір поруки №Р1547805871303690091від 18.01.2019, за виконання грошових зобов`язань саме в межах кредитного ліміту сумі 200 000,00 грн саме за кредитним договором, укладеним між позивачем і відповідачем 1, стягнення заборгованості за яким і є предметом даного позову, яке конкретно зобов`язання забезпечувалось договором поруки та чи наявні підстави для стягнення заборгованості солідарно з відповідачів.

За умовами пп. 1.2, 1.5 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за «Угодою 1» та «Угодою 2» в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Однак, як вірно було встановлено місцевим господарським судом, у матеріалах справи відсутні «Угода 1» та «Угода 2», умови яких регулюють виконання зобов`язання боржником та відповідальність поручителя перед кредитором за вказаним договором поруки.

Зі змісту покладеного в обґрунтування позову договору поруки неможливо встановити, яке саме основне зобов`язання забезпечено порукою, оскільки відсутні посилання на номери відкритих рахунків відповідача 1 та основний правочин, що унеможливлює ідентифікувати, які саме зобов`язання та за яким договором забезпечені порукою.

Таким чином, місцевий господарський суд з яким і погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідача 2 - 157 948,62 грн заборгованості, з яких: 157 515,45 грн заборгованості за кредитом та 433,17 грн заборгованості по відсоткам також є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується прийняття доказів у суді апеляційної інстанції, згідно з приписами ч. 3 ст. 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Отже, враховуючи ч. 3 ст. 269 ГПК України, ст. 80, п. ч. 3 ст. 165 ГПК України докази відповідач мав би надати суду, в строк подання відзиву на позовну заяву та/або, подаючи певний доказ, зокрема, виписки по банківському рахунку, повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не могло бути подано в строк встановлений судом, причини цього, а також навести докази, пояснення, в чому полягала неможливість їх подання тощо.

Однак, як убачається із апеляційної скарги позивача остання не містить обґрунтованості щодо не можливості подання вказаних виписок до суду першої інстанції.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - відповідача). При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не повідомляв суд про наявність таких доказів.

Позивач, надаючи суду апеляційної інстанції, докази, а саме банківські виписки, за мотивами апеляційної скарги, не наводить причин, які об`єктивно не залежали від нього, чому він не зміг подати ці докази до суду першої інстанції, відповідного клопотання про доручення цих доказів суду апеляційної інстанції не заявляє.

Таким чином, позивачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції вказаних банківських виписок, які долучені до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

На підставі викладеного, судом апеляційної інстанції не приймаються вказані банківські виписки.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції позбавлений процесуальної можливості самостійно витребувати необхідні докази/ пояснення у сторін.

Доводи скаржника про те, що позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн. Вказане підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, довідкою про встановлений кредитний ліміт та виписками за рахунками відповідача-1, суд вважає непереконливими, оскільки надана позивачем виписка не містять інформацію про надання позивачем відповідачу 1 кредиту у вигляді встановлення кредитного ліміту у розмірі 200 000,00 грн, а також використання останнім таких кредитних коштів, у тому числі шляхом розрахунків за товари чи послуги.

Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову, у зв`язку з його доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21, та, відповідно, апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21 судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі №911/3163/21 залишити без змін.

3. Справу №911/3163/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко