Ухвала

від 16.05.2023 по справі 911/3163/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/3163/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023

та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022

у справі № 911/3163/21

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

до:

1. Фермерського господарства "Лукачівка ЕКО";

2. ОСОБА_1

про стягнення 157 948,62 грн,

В С Т А Н О В И В:

На адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.05.2023 надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі № 911/3163/21, подана до Суду 28.04.2023.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий, Случ О.В., Волковицька Н.О.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" цієї норми.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ч. 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270 грн.

У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки предметом позову у даній справі є вимога про стягнення 157 948,62 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2021 році - 227 000 грн), а тому з урахуванням положень ГПК України ця справа є малозначною.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначних справ, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у зазначеному вище пункті унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у малозначній справі, може бути предметом касаційного оскарження.

Таким чином, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені п. п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" в якості підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі № 911/3163/21 посилається на пп. "а", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, зазначаючи що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для скаржника, оскільки невиконання відповідачем-1 зобов`язань за кредитним договором відносно сплати кредиту та процентів за користування кредитними коштами тягне за собою загрозу для можливості повернення банком залучених коштів вкладникам, ставить під загрозу репутацію банку, перешкоджає стабільній роботі та порушує майнові інтереси банку.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, оскільки не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, а наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Викладені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та зводяться до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі з цієї підстави.

Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Отже посилання скаржника на пп. "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не приймаються Судом, оскільки зазначення у скарзі загальної вказівки на те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, без належного обґрунтування, недостатньо для висновку про наявність умов, що підпадають під дію виключень з п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі також з підстави, передбаченої пп. "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Крім того, посилання у касаційній скарзі на п. 1 ч. 2 ст. 287 не є доводами, які у розумінні пп. "а" - "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, п. 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно - правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь - яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки з матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі № 911/3163/21, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 04.05.2022 у справі № 911/3163/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.