Рішення

від 18.04.2023 по справі 910/13321/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2023Справа № 910/13321/22 (910/1905/23)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОЕР КОНСАЛТИНГ"

до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"

про визнання недійсними окремих положень Договору № 308/18 від 20.09.2018 в межах справи № 910/13321/22

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача Бут Д.В.,

від відповідача Бабенко А.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні судді Паська М.В. перебуває справа № 910/13321/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОЕР КОНСАЛТИНГ" (ідентифікаційний код 39402039).

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах справи № 910/13321/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.20232 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 14.03.2023.

14.03.2023 від відповідача надійшов відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 відкладено підготовче засідання на 04.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2023.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

В поданій позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОЕР КОНСАЛТИНГ" (далі - позивач) просить суд визнати недійсним пункт 4.2.11 та 2.2 Договору № 308/18 від 20.09.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро "Алєксєєв, Боярчуков та партнери" (перейменоване Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОЕР КОНСАЛТИНГ") та Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "УКРГАЗБАНК" (далі - відповідач).

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про неможливість її задоволення, у з в`язку з її не обґрунтованістю та просив суд відмовити в її задоволенні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

20.09.2018 року - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридичне Бюро "Алексєєв, Боярчуков та партнери" (переіменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОЕР КОНСАЛТИНГ" (далі - Позивач) та Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - Відповідач) уклали Договір № 308/18 від 20 вересня 2018 року (далі - Договір), умовами якого передбачено, що Позивач зобов`язується надати Відповідачу юридичні послуги по стягненню заборгованості з ТОВ "ПФК МАГНУМ" (далі - Боржник), станом на 20 вересня 2018 року, у сумі 19 361 748, 00 (дев`ятнадцять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сімсот сорок вісім) гривень (далі - Заборгованість), а Відповідач зобов`язується прийняти та оплатити послуги (далі - Послуги) в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

П. 2.1. передбачає, що Послуги за цим Договором включають в себе, в тому числі, але не виключно:

- складення всіх необхідних процесуальних та інших документів та забезпечення їх своєчасного (в межах строків, встановлених чинним законодавством) подання до суду, інших органів державної влади, юридичних осіб, правоохоронних органів, державних реєстраторів, нотаріусів;

- представництво інтересів Відповідача в нотаріальних конторах з питання вчинення виконавчого напису нотаріуса, організації продажу Майна третім особам та супроводження здійснення реєстраційних дій при оформленні Майна у власність Відповідача;

- представництво інтересів Відповідача у судах всіх інстанцій;

- представництво інтересів Відповідача в органах Державної виконавчої служби України або у взаємовідносинах з приватними виконавцями згідно Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

- надання усних та письмових консультацій Відповідачу з питань надання Послуг;

- представництво інтересів Відповідача в процедурі банкрутства та ліквідаційній процедурі Боржника;

- представництво інтересів Відповідача в правоохоронних органах України;

- представництво інтересів Замовника у судовому процесі з розгляду кримінальної справи;

- представництво інтересів Відповідача у всіх судових інстанціях, нотаріальних конторах, державних реєстраційних органах, органах влади, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності з усіх питань пов`язаних з захистом інтересів Відповідача щодо права власності на Майно, набуте в рахунок Погашення заборгованості Боржника згідно п. 1.3.3 цього Договору;

- представництво інтересів Відповідача в усіх органах влади, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності з усіх питань пов`язаних зі стягненням заборгованості з Боржника.

Результатом надання Послуг є Погашення заборгованості Боржника у сумі, визначеній у п. 2.1 цього Договору (п. 2.2 Договору).

Згідно із п. 1.3 Договору Погашення заборгованості - погашення заборгованості Боржника перед Замовником внаслідок:

1.3.1.Добровільної сплати Боржником сума грошових коштів, що отримані Замовником за результатами надання Виконавцем послуг визначених у п.2.1 цього Договору;

1.3.2.Примусового стягнення з Боржника суми грошових коштів, що отримані Замовником за результатами надання Виконавцем послуг визначених у п.2.1 цього Договору;

1.3.3.Оприбуткування на баланс Замовника Майна (на яке Замовником набуто право власності) за результатами надання Виконавцем послуг визначених у п.2.1 цього Договору;

1.3.4.Сплати Боржником суми грошових коштів, згідно з умовами укладеної та затвердженої судом мирової угоди між Замовником та Боржником, що отримані Замовником, що отримані Замовником за результатами надання Виконавцем послуг визначених у п.2.1 цьoгo Договору;

1.3.5.Сплати Боржником суми грошових коштів, на умовах реструктуризації Замовником заборгованості Боржника, що отримані Замовником за результатами надання Виконавцем послуг визначених у п.2.1 цього Договору;

1.3.6.Надходження суми грошових коштів, від третіх осіб, на виконання умов договору про відступлення права вимоги за кредитним договором Боржника, що отримані Замовником за результатами надання Виконавцем послуг визначених у п.2.1 цього Договору.

Відповідно до п. 1.5 Договору Сума погашеної заборгованості - сума отриманих Замовником грошових коштів; оприбуткованого на баланс Замовника Майна (на яке Замовником набуто право власності), в рахунок погашення заборгованості Боржника, в результаті надання Виконавцем послуг визначених у п. 2.1 цього Договору.

В контексті зазначених вище положень Договору слід також звернути увагу на визначення, яке наведене в п.1.1 Договору, де зазначено, що Боржник Замовника - 1.1. ТОВАРИСТВО з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПФК МАГНУМ", (код ЄДРПОУ 39527537), щo має перед Замовником суму невиконаних грошових зобов`язань (далі - заборговавість) за Кредитним договором №9/2016-K від 27.09.2016, станом на 20 вересня 2018 року, у сумі 19 361 748,00 (дев`ятнадцять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сімсот сорок вісім) гривень 00 копійок, а також особи, які відповідають за повернення такої заборгованості (поручителі, майнові поручителі, гаранти, солідарні боржники, тощо).

Таким чином, за домовленістю сторін Позивач надавав платні послуги, націлені на фактичне стягнення грошових коштів із Боржника чи його поручителів, а також на набуття права власності Відповідачем на майно таких осіб.

Розділ 3 Договору передбачає Умови надання послуг. Положеннями цього розділу передбачено, що за результатами надання Послуг за цим Договором Сторони підписують різні типи Актів, а саме Акт наданих послуг за місяць (Акт №1)(п.3.4. - 3.6. Договору), Акт погашення заборгованості (Акт № 2) (п. 3.7.-3.9. Договору), Акт погашення заборгованості (Акт №3) (п. 3.10- 3.12 Договору), Акт наданих послуг (Акт № 4) ( п. 3.13- 3.15 Договору).

П. 4.1. Договору передбачає обов`язки Відповідача, зокрема:

- надавати Позивачу всю необхідну інформацію та документи, для належного надання Послуг за цим Договором (п.4.1.1.);

- контролювати надання Послуг відповідно до умов цього Договору (п. 4.1.4.);

- приймати надані Послуги відповідно до умов цього Договору (п.4.1.5.);

- оплачувати Послуги у розмірах та в строки, визначені цим Договором (п.4.1.6.).

П. 4.2. Договору передбачає обов`язки Позивача, зокрема:

- надавати Відповідачу Послуги відповідно до умов цього Договору(п.4.2.1.);

- складати і надсилати Відповідачу звіт про хід та результати надання Послуг за цим Договором один раз на місяць або протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання письмової вимоги Відповідача. Позивач надсилає Звіти на електронну адресу Відповідача та надає Замовнику у письмовій формі(п.4.2.2.);

- інформувати Відповідача про всі незалежні від Позивача обставини, які можуть вплинути на строки та якість виконання Послуг, протягом 1 (одного) банківського дня з дати настання таких обставин(п.4.2.5.);

- протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання повідомлення від Відповідача, відповідно до п.4.3.3. повернути в повному обсязі кошти, сплачені Відповідачем Позивачу, згідно Актів №1 та Актів № 3 на рахунок, зазначений у листі Замовника (п.4.2.10.);

- протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання письмової вимоги Відповідача повернути на реквізити зазначені у вимозі Відповідача, різницю між сумою оплат Відповідача передбачених розділом 5 цього Договору, здійснених протягом дії цього Договору (далі - загальна сума оплат Відповідача), та Сумою погашеної заборгованості та одночасно сплатити 5% (пять відсотків) від загальної суми оплат Відповідача, у разі якщо Сума погашено заборгованості є меншою, ніж загальна сума оплат Відповідача (п.4.2.11.).

Додатковим договором № 2 від 10 вересня 2021 року до Договору, останній доповнено п.4.2.13. наступного змісту:

"не вчиняти дії, які можуть завдати шкоди Банку".

П.4.3. Договору передбачає права Відповідача, зокрема:

- достроково розірвати цей Договір, у разі якщо Позивач не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання за Договором, попередивши про це Позивач письмово рекомендованим листом у строк до 15 (п`ятнадцяти) банківських днів до дати такого розірвання (п.4.3.3.).

П.4.4. Договору передбачає права Позивача, зокрема:

- одержувати плату за Послуги в розмірі та у строки, передбачені цим Договором (п.4.4.3.).

Розділ 5 Договору передбачає вартість Послуг та порядок розрахунків.

П.5.1. визначає, що "Загальна вартість договору складається з загальної вартості Послуг, згідно п.5.2. цього Договору, та не може перевищувати 3 872 349, 60 (три мільйони вісімсот сімдесят дві тисячі триста сорок дев`ять) гривень 60 коп. без ПДВ (надалі - Загальна вартість Договору)".

Вказана Загальна вартість Договору встановлена Додатковим договором № 2 від 10 вересня 2021 року до Договору (початкова Загальна вартість Договору становила 4 700 000, 00 (чотири мільйони сімсот тисяч ) гривень 00 копійок).

Загальна вартість Послуг розраховується в наступному порядку(п.5.2. Договору):

- У розмірі 9,5 % (відсотків), без ПДВ, від Суми погашеної заборгованості (5.2.1.).

- Погодинних ставок фахівців Позивача згідно п.5.3.2. цього Договору та витраченого ними (фахівцями) часу (п.5.2.2.).

Згідно із п. 5.3.1 Договору Замовник протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Сторонами Акту № 1 та на його підставі оплачує надані Послуги в сум визначеній в Акті №1. При цьому, Сторони домовилися, що в Акті №1, розрахунок наданих Послуг здійснюється відповідно до погодинних ставок фахівців Виконавця, визначених у п.5.3.2. цього Договору, та витраченого ними часу. Погодинні ставки фахівців Виконавця викладені в п. 5.3.2 Договору.

П. п. 5.3.3.-5.3.5. Договору передбачено порядок оплати Відповідачем Послуг, підтверджених Актами № 2,3,4. Однак, за весь період дії Договору Сторони жодного такого Акту не підписали, відповідно Відповідач за такі Послуги оплати не здійснював.

Права дострокового розірвання Договору на момент його укладення сторони не погоджували, відповідно до положень чинного законодавства одностороння відмова від договору забороняється.

Щодо недійсності п. 4.2.11. Договору, суд зазначає наступне.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України). Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України).

Позивач є юридичною особою (підприємством), яка відповідно до чинного законодавства України здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку, тобто здійснює комерційну діяльність, а не є благодійним фондом чи іншої некомерційною організацією.

Не виключенням стало і укладення Договору № 308/18 від 20 вересня 2018 року. Сторони, укладаючи цей Договір, визначили загальну вартість Послуг, яка з урахуванням змін, внесених Додатковим договором № 2 від 10 вересня 2021 року становила 3 872 349, 60 (три мільйони вісімсот сімдесят дві тисячі триста сорок дев`ять) грн. 60 коп. без ПДВ.

При цьому, в п.5.3. Договору визначено, що Відповідач оплачує надані Послуги відповідно до ставок фахівців Позивача, зокрема Юриста вищої категорії (партнера), Адвоката та Юриста.

Як випливає з Актів, підписаних Сторонами, фахівці Позивача добросовісно та відповідально виконували умови Договору та здійснювали юридичний супровід справ, пов`язаних із стягненням Заборгованості на користь Відповідача.

Протягом усього строку дії Договору Відповідач не висловлював та не пред`являв жодних претензій до якості та своєчасності надання Послуг. При цьому, з липня 2019 Відповідач не здійснював жодних оплат за надані Послуги, проте Позивач продовжував їх виконувати до грудня 2022 року.

Однак, 26 грудня 2022 року Відповідач направив на адресу Позивача Вимогу № 110/33349/2022, у якій Відповідач, керуючись п. 4.2.11 Договору, вимагає повернути кошти, сплачені впродовж дії Договору в сумі 3 783 000 грн., а також сплатити 5 % від загальної суми оплат, що складає 189 150, 00 грн.

На думку суду Договір в частині умов, викладених п. 4.2.11. Договору, суперечить вимогами чинного законодавства та є недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203, ст. 217 ЦК України, а саме - у зв`язку із суперечністю нижченаведеним нормам цивільного та господарського законодавства.

Так, Відповідач як на підставу своїх вимог посилається на невиконання договірного зобов`язання Позивачем, передбаченого п. 2.2 Договору.

В свою чергу, п.2.2. Договору передбачає, що результатом надання Послуг є Погашення заборгованості Боржника у сумі, визначеній у п. 2.1. цього Договору.

Разом з тим ЦК України чітко розмежовує такі види договорів як договір підряду та договір про надання послуг.

Стаття 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 вказаної статті ЦК України).

Тоді як стаття 901 ЦК України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом, послуги за Договором надавались до 20.12.2022 року та частково були прийняті і оплачені Відповідачем, що підтверджується актами за період 2018-2019 років. Ця обставина не заперечується Відповідачем.

Тобто Кредитор уже спожив послуги, надані Боржником в процесі їх надання.

Розділом 6 Договору передбачені положення про відповідальність сторін Договору. Жодних санкцій за недосягнення саме "результату надання послуг" не визначено.

Поряд з цим, аналізуючи умови п. 4.2.11 Договору, можна дійти висновку про те, що за своїм характером та змістом цей пункт Договору встановлює санкцію у виді повернення різниці між сумою сплачених за Договором коштів на користь Позивача та сумою погашень за рахунок коштів ТОВ "ПФК МАГНУМ" та його пов`язаних осіб (поручителів тощо), а також додатково штраф у розмірі 5% від загальної суми отриманих коштів від Відповідача. В свою чергу, цим пунктом не встановлено за яке саме правопорушення (порушення якого саме договірного зобов`язання) передбачено таку санкцію.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Згідно із положеннями ст. 549 ЦК України:

"1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання".

Ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов`язання викладені у ст. 611 ЦК України:

"1. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

2. У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання" (Ст. 610 ЦК України).

Оскільки в п. 4.2.11 Договору мова йде про повернення оплати, за надані та прийняті без зауважень послуги, то, на наше переконання, правова природа п. 4.2.11 Договору полягає в тому, що сторони визначили санкцію (а саме - штраф) за зобов`язанням, зміст якого мав би бути з точки зору юридичної техніки викладений таким чином, щоб стосуватись такої санкції, або бути передумовою застосування такої санкції.

В той же час, аналізуючи положення п. 4.2.11 Договору, можна дійти висновку про те, що цей пункт Договору не визначає конкретне зобов`язання, наслідком невиконання чи неналежного виконання має настати відповідальність у Позивача.

Іншими словами, якщо висловлюватись за аналогією із нормою права в категоріях структурних елементів норми права, до яких відносять гіпотезу, диспозицію та санкцію, де:

- Гіпотеза - це складова частина норми права, яка містить умови та обставини за настанням чи ненастанням яких суб`єкти мають здійснювати свої права й обов`язки, передбачені у диспозиції цієї норми. Тобто гіпотеза - це перша частина правової норми, яка вказує на умови, за яких суб`єкт, мусить діяти так , як того вимагає диспозиція. Отже, призначення гіпотези - визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Гіпотеза починається словом "якщо". Коли ж це слово не вжито, то воно припускається. Іноді гіпотеза щільно пов`язана з іншим елементом правової норми - диспозицією.

- В диспозиції сформульовані права і обов`язки, яких суб`єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною норми права, тому що гіпотеза і санкція є похідними від неї. Разом з тим диспозиція норми права не може існувати без гіпотези і санкції, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості.

- Санкція - це складова частина норми права, яка передбачає юридичні наслідки для суб`єкта за виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією цієї норми. Санкція є логічно завершальним елементом норми права, яка обумовлена існуванням диспозиції. Вона є виразом осуду і примусу, яка застосовується державою до суб`єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права. Тобто основне призначення санкції - це забезпечення реалізації диспозиції правової норми, - п. 4.2.11 містить лише абстрактну санкцію без диспозиції та гіпотези.

Таким чином, п. 4.2.11 Договору суперечить ч. 1 ст. 230, ч.1 ст. 546, ст. 549, 610, 611 ЦК України, оскільки встановлює відповідальність у виді штрафу без зазначення конкретного зобов`язання, за порушення якого така відповідальність настає.

2.2. Щодо невідповідності п. 4.2.11 Договору загальним принципам договірного права та цивільного законодавства

Ч. 1 ст. 1 ЦК України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки умовами Договору № 308/18 від 20 вересня 2018 року передбачено, що Послуги за ним надають адвокати, то він фактично є договором про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1. ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Істотною умовою договору про надання правової допомоги є ціна, тобто вартість правової допомоги, що надається за договором.

Суд дійшов висновку, що Позивач повною мірою виконав зобов`язання по Договору та надав правову допомогу Відповідачу якісно та своєчасно, що підтверджується підписаними сторонами Актами.

Разом з тим, в процесі надання Послуг було встановлено, що у власності Боржника та третіх осіб (в т.ч. поручителів за кредитним договором) відсутні кошти та майно, на які можна звернути стягнення в рахунок погашення Заборгованості. Ці обставини вже були описані в розділі 1 Позовної заяви.

Ця обставина є істотною, зміна якої призвела до неможливості надання Позивачем такого виду Послуг як стягнення заборгованості в розмірі 19 361 748, 00 (дев`ятнадцять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сімсот сорок вісім) гривень.

Незважаючи на це Позивач протягом усього строку дії Договору прикладав максимум зусиль для стягнення Заборгованості та неодноразово повідомляв Відповідача, що існують обставини, які унеможливлюють таке стягнення, а також про те, що як Боржник, так і треті особи вживають різного роду заходи (як законні, так і незаконні) для унеможливлення стягнення з них коштів та/або майна. Це, власне, і зумовлювало постійну пролонгацію Договору та його виконання уже на "безоплатній основі".

Укладаючи договір сторони повинні керуватися такими принципами цивільного права як справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі зазначеної доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладається на них.

Конституційний Суд України у рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", передбачене у частині третій статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини третьої статті 13 і частини третьої статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).

Для визначення добросовісної поведінки сторони необхідно враховувати наступне:

одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель);

є такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом;

головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом;

оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків. Так, підписання додаткової угоди про внесення змін до окремих умов договору, ділове листування стосовно нього можуть підтверджувати наявність у сторони волі на виконання договору надалі, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди;

відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови);

згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається;

за змістом частини другої статті 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів ЦК України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 ЦК України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними(див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 4 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19).

Крім того, суд дійшов висновку, що Відповідач, не надавши Позивачу повної інформації щодо реальної можливості звернути стягнення на майно та/або кошти Боржника чи його поручителів, порушив визначені частиною третьою статті 13 ЦК України межі здійснення цивільних прав, а саме щодо недопущення дій особи, що мають ознаки зловживання правом.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 вказала наступне.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Аналогічні висновки зазначені у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 723/826/19 та від 18 травня 2022 року у справі № 303/7119/19.

Ч.3 ст. 6 ЦК України врегульовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. В той же час, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, за загальними принципами цивільного законодавства, закріпленими в п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, принципами, за якими співвідносяться акти цивільного законодавства і договір (ст. 6 ЦК України), а також враховуючи межі здійснення цивільних прав, встановлені ч. 3 ст. 13 ЦК України, і свобода договору, що регулюється ч. 1 ст. 627 ЦК України, можна дійти висновку про те, що сторони договору не можуть встановлювати умови, які порушують принцип рівності, баланс інтересів сторін, є проявом очевидної недобросовісності однієї із сторін, встановлювати умови, які по-замовчуванню є або можуть бути невиконуваними, чи призводити до потенційного зловживання своїм матеріальним суб`єктивним правом.

Конкретний спірний Договір є класичним оплатним договором про надання послуг, укладеним між двома суб`єктами господарювання, що здійснюють комерційну діяльність, тобто діяльність, яка націлена на отримання прибутку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України). Ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Умови щодо оплатності Договору чітко встановлені у розділі 5 Договору. П. 4.2.11 Договору повністю нівелює вказані вище норми цивільного законодавства. Більше того, такий Договір за умови в "будь-який момент" пред`явити вимогу про повернення різниці між сумою оплат на надання послуг (які фактично виконані та прийняті однією із сторін) та сумою стягнення (що апріорі не може залежати виключно від надавача послуг) зводиться до "безоплатності" (враховуючи обставини, які не були та не могли бути відомі Позивачеві до моменту активного його виконання, не те що укладення), та елементарно не передбачає жодних компенсаційних механізмів, встановлених, зокрема ст. 904 ЦК України, де встановлено, що за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов`язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору, а також можливості розірвати такий договір в односторонньому порядку та отримання компенсації за фактично надані в інтересах Відповідача послуги.

Таким чином, п. 4.2.11 Договору в цілому є таким, що суперечить принципу добросовісності та справедливості (оскільки істотно порушує баланс інтересів сторін Договору), порушує норми п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, закладає підвалини для зловживання правом, що в свою чергу порушує ч. 3 ст. 13 ЦК України, порушує норми ч. 1 ст. 627 ЦК України, оскільки виходить за межі свободи договору та визначає умову без урахування не лише вимог ЦК України (згаданих вище), а й вимог розумності та справедливості.

Щодо недійсності п. 2.2 Договору, суд зазначає наступне.

П.2.2. Договору передбачає, що результатом надання Послуг є Погашення заборгованості Боржника у сумі, визначеній у п. 2.1. цього Договору.

Разом з тим ЦК України чітко розмежовує такі види договорів як договір підряду та договір про надання послуг.

Ч. 1 ст. 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст. 837 ЦК).

Тоді як стаття 901 ЦК України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п.2.1. Договору Позивач зобов`язується надати Відповідачу юридичні послуги по стягненню заборгованості з Боржника, станом на 20 вересня 2018 року у сумі 19 361 748, 00 (дев`ятнадцять мільйонів триста шістдесят одна тисяча сімсот сорок вісім) гривень (далі - Заборгованість), а Відповідач зобов`язується прийняти та оплатити Послуги в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором. Також цим пунктом передбачено який перелік Послуг має бути виконаний за цим Договором.

Позивачем виконувалися усі Послуги із вказаного переліку, що відповідає правовій природі договору про надання послуг, відповідно до вимог ЦК України.

Боржник надав частину послуг за Договором, перелік яких передбачено п.2.1. Договору, що підтверджується, зокрема й підписаними Актами (в яких вказано, що Сторони за цими Актами претензій не мають).

Тобто Відповідач споживав послуги, надані Позивачем в процесі їх надання.

Таким чином, укладений Договір є договором про надання послуг, тому умова про отримання кінцевого результату у судових справах, чи справах про банкрутство, виконавчих провадженнях тощо, наслідком яких могло б гіпотетично бути стягнення заборгованості з Боржника Відповідача чи його пов`язаних осіб, є недійсносною, оскільки суперечать ч. 1 ст. 901 ЦК України, а також у зв`язку із тим, що Позивач як сторона Договору яка надає послуги, визначені п. 2.1 Договору, апріорі не може відповідати чи передбачати результат таких послуг. Більше того, Позивач не може відповідати за такий результат за умови, що Відповідач належним чином не повідомив Позивача про істотні умови із кредитних правовідносин з Боржником, внаслідок чого, більшість послуг було націлено на відновлення процесуального та матеріального статусу самого Відповідача у відповідних правовідносинах, аніж на безпосереднє стягнення заборгованості із Боржника від імені та в інтересах Відповідача.

Крім того суд зазначає, що Відповідач просить суд застосувати строки позовної давності встановлених ст. ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України.

Однак, суд не погоджується з вказаними доводами Відповідача, з огляду на наступне.

Як було вказано у позовній заяві, 20.09.2018 року - Позивач та Відповідач уклали Договір № 308/18 (далі - Договір).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 12, у якому вказано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 9 грудня 2020 р. № 1236, дія карантину на території України розпочалася 19 грудня 2020 року та продовжена на даний час до 30 квітня 2023 р.

Таким чином строки позовної давності, для звернення до суду із позовною заявою, вважаються подовженими в силу закону та не порушені Позивачем, про що стверджує Відповідач.

А тому твердження Відповідача про застосування строків позовної давності встановлених ст.ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України до правовідносин, які існують між Позивачем та Відповідачем є безпідставними.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним пункт 4.2.11 та 2.2 Договору № 308/18 від 20.09.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичне бюро "Алєксєєв, Боярчуков та партнери" (перейменоване Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОЕР КОНСАЛТИНГ") та Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "УКРГАЗБАНК".

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (ідентифікаційний код юридичної особи: 23697280; 03087, місто Київ, вулиця Єреванська, будинок 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОЕР КОНСАЛТИНГ" (ідентифікаційний код юридичної особи: 39402039; 01024, місто Київ, вул. Басейна, будинок 5Б) судовий збір в розмірі 2.684, 00 грн.

4.Видати наказ відповідно до ст. 327 ГПК України.

5.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.

Суддя М.В. Пасько

Повний текст рішення складено 20.04.2023.