Рішення

від 12.04.2023 по справі 914/3179/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2023 Справа № 914/3179/22

За позовом:Приватного підприємства «Айслаг», м. Луцькдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс», Львівська обл., м. Рава-Руськапро:стягнення відсотків за користування товарним кредитом Суддя Крупник Р.В. Секретар Шевчук О.О.Представники сторін:від позивача:Солтисюк А.П. адвокат;від відповідача:Гелемей Ю.М. адвокат.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ПП «Айслаг» до ТОВ «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс» про стягнення відсотків за користування товарним кредитом.

Ухвалою від 19.12.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 16.01.2023.

Ухвалою від 16.01.2023 підготовче засідання у справі відкладено на 06.02.2023.

У підготовчому засіданні 06.02.2023 оголошувалась перерва до 20.02.2023.

Ухвалою від 14.02.2023 задоволено клопотання ПП «Айслаг» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 20.02.2023 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 13.03.2023, призначене засідання ухвалив проводити в режимі відеоконференції.

У підготовчому засіданні 13.03.2023 оголошувалась перерва до 20.03.2023.

Ухвалою від 20.03.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс» про зупинення провадження у справі.

Також, ухвалою від 20.03.2023 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 12.04.2023, судове засідання ухвалено проводити в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 12.04.2023 представник позивача взяв участь у режимі відеоконференції, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 12.04.2023 з`явився, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позов обґрунтовано тим, що 24.09.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №178, згідно із яким постачальник зобов`язується поставити та передати або передати зі свого складу у власність нафтопродукти, а відповідач зобов`язаний здійснити оплату вартості отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника.

Як стверджує позивач, свої зобов`язання за договором він виконав належним чином та поставив відповідачу товар на загальну суму 1`942`350,00 грн. Разом з цим, відповідач у повному обсязі не оплатив вартості поставленого товару, у зв`язку із чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 217`000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/3902/21 вирішено стягнути із ТОВ «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс» 217`000,00 грн. заборгованості по оплаті товарного кредиту, 549`810,00 заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом та 11502,15 грн. судового збору.

ПП «Айслаг» вказує, що у вищевказаній справі відсотки за користування товарним кредитом нараховувались за період з моменту поставки по 30.06.2021. На момент звернення до суду із цим позовом заборгованість по сумі товарного кредиту відсутня.

У своєму позові позивач просить стягнути із відповідача 933`100,00 грн. заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом за період з 01.07.2021 по 31.01.2022 та вказує, що на виконання п. 5.3. Договору направляв відповідачу лист-вимогу про оплату відсотків, який залишився без задоволення.

У зв`язку із цим, ПП «Айслаг» звернулось до суду із даним позовом.

Аргументи відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог з наступних підстав:

1. Відповідач не може виконувати зобов`язання за договором, оскільки згідно із Указом Президента України №140/2021 до нього застосовані персональні санкції строком на 3 роки, тобто до 2024 року. До переліку застосованих обмежень відносяться, зокрема блокування активів та зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань.

Про неможливість виконувати фінансові операції свідчить також довідка про заборгованість із виплати заробітної плати, податку на доходи фізичних осіб, військового збору тощо.

2. У діях відповідача відсутні ознаки протиправності, адже останній платіж за договором було здійснено 01.04.2021, а вже 02.04.2021 до нього було застосовано санкції, що унеможливило здійснення подальших виплат.

3. Задоволення позову у даній справі матиме наслідком збагачення позивача, а не компенсацію майнових втрат. Стягнення основного боргу та відсотків за рішенням суду у справі №914/3902/21 в повній мірі захистило права позивача. Якщо взяти до уваги суму стягнуту у межах справи №914/3902/21, то загальна сума нарахованих відсотків становитиме 683% від суми вже погашеного основного боргу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

24.09.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №178 (надалі Договір), згідно із яким постачальник зобов`язується поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти, в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до п.п. 1.1.-1.2. Договору найменування товару: нафтопродукти в асортименті. Документ на товар, які постачальник повинен передати покупцю: накладні на відвантаження товару. Сторони за даним договором домовились, що накладна на відвантаження товару є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід`ємною частиною даного договору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/3902/21, яке набрало законної сили 12.05.2022, встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1`942`350,00 грн, згідно із накладними на відвантаження палива, а саме: №000133 від 22.01.2021 на суму 304`500,00 грн; №000222 від 01.02.2021 на суму 470`350,00 грн; №000311 від 15.02.2021 на суму 433`000,00 грн; №000583 від 17.03.2021 на суму 450`000,00 грн; №000597 від 18.03.2021 на суму 67`500,00 грн; №000753 від 02.04.2021 на суму 217`000,00 грн.

Вказані видаткові накладні наявні і у матеріалах даної справи.

Відповідно до п. 5.1. Договору покупець має право здійснити попередню оплату замовленого товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання рахунку від постачальника або повну/часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.

Згідно з п. 5.2. Договору у випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки вказані в п. 5.1. даного договору, постачальник має право рахувати, а покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 календарних днів починаючи з наступного дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю два відсотки за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов`язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використання в терміни вказані в п. 5.3 даного договору. Під наданням покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання даного договору.

Покупець зобов`язаний оплатити суму товарного кредиту на 31 день від дати відвантаження вказаної в накладній, а відсотки за його використання протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги від постачальника про оплату. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості. Якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених в п 8.2. даного договору (п.п. 5.3-5.4 Договору).

У межах справи №914/3902/21 суд встановив, що ТОВ «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс» лише частково оплатило вартість поставленого товару на загальну суму 1`725`350,00 грн., у зв`язку із чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 217`000,00 грн. Платіжні доручення, які підтверджують факт сплати на вказану суму, наявні і у матеріалах даної справи, а саме №81 від 22.01.2021, №94 від 26.01.2021, №121 від 29.01.2021, №145 від 02.02.2021, №148 від 02.02.2021, №169 від 05.02.2021, №181 від 09.02.2021, №188 від 11.02.2021, №197 від 16.02.2021, №250 від 18.02.2021, №275 від 23.02.2021, №296 від 26.02.2021, №376 від 18.03.2021, №418 від 23.03.2021, №446 від 26.03.2021, №462 від 31.03.2021, №467 від 31.03.2021, №476 від 01.04.2021.

За результатами розгляду справи №914/3902/21, судом було задоволено позовні вимоги, стягнуто з ТОВ «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс» на користь ПП «Айслаг» 217`000,00 грн. заборгованості по оплаті товарного кредиту, 549`810,00 грн. заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом та 11`502,15 грн. судового збору.

При цьому, у тексті рішення суд вказав, що відсотки за користування товарним кредитом були нараховані ПП «Айслаг» за період з 23.01.2021 по 30.06.2021.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 апеляційну скаргу ТОВ «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс» на рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/3902/21 повернуто скаржнику.

Як передбачено ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факти порушення відповідачем строків оплати за Договором, наявності у нього основної заборгованості та у зв`язку із цим визнання неоплаченого товару таким, що поставлений на умовах товарного кредиту, наявності у позивача права нараховувати відсотки за користування товарним кредитом та обов`язку у відповідача сплатити їх за період з 23.01.2021 по 30.06.2021 встановлені рішенням суду у справі №914/3902/21, а тому згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Відповідач здійснив остаточне перерахування стягнутої на підставі рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/3902/21 суми грошових коштів (у т.ч. основної), лише 09.09.2022.

Вказане підтверджується копією платіжного доручення №3942 на суму 778`312,15 грн. та постановою державного виконавця Жовківського ВДВС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 09.09.2022, винесеної у межах виконавчого провадження №69330491.

Вказаний факт також визнається і не заперечується стороною позивача.

Позивач направляв на адресу відповідача вимогу №83/01-03 від 04.10.2022 про сплату, серед іншого, заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом за період з 01.07.2021 по 31.08.2022 у розмірі 1`853`180,00 грн., яка належним чином виконана не була.

Зважаючи на це, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення із відповідача 933`100,00 грн. заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом за період з 01.07.2021 по 31.01.2022.

Судом також встановлено, що 02.04.2021 Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» підтримано внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), в тому числі щодо ТОВ «Спільне Українсько-Польське підприємство «Равтранс» (п. 19 Додатку 2 до Рішення). Згідно із Додатком 2 строк застосування обмежувальних заходів 3 роки.

03.04.2021 Указом Президентом України №140/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 квітня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 квітня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Відповідно до п. 19 Додатку 2 до Рішення до ТОВ «Спільне Українсько-Польське підприємство «Равтранс» застосовано такі види обмежувальних заходів:

1) блокування активів тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;

10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона);

11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №178 від 24.09.2020.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав відповідачу обумовлений Договором товар, а відповідач у повному обсязі його не оплатив, у зв`язку із чим, у нього до моменту звернення позивача до суду із цим позовом існувала заборгованість у розмірі 217`000,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, платіжних доручень та змістом рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/3902/21, яке набрало законної сили.

Зі змісту вказаного рішення також випливає, що у зв`язку із допущеним простроченням неоплачений товар є таким, що поставлений на умовах товарного кредиту.

Товарний кредит товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості (п. 14.1.245 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд зазначає, що проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Передбачені ст. 536 ЦК України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.

Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.12.2021 у справі №910/14180/18.

Зважаючи на це, суд відхиляє посилання відповідача на положення ст.ст. 24, 216, 217, 230, 231, 233 ГК України, оскільки перелічені статті стосуються господарсько-правової відповідальності та господарських санкцій, а не відсотків за користування товарним кредитом, правове регулювання яких забезпечене ст. 536 ЦК України.

У зв`язку із цим, безпідставними є також твердження відповідача про те, що задоволення позову матиме наслідком збагачення позивача, а не компенсацію майнових втрат. Суд зауважує, що у даній справі відсотки за користування товарним кредитом не є неустойкою, а тому вони не мають компенсаторного характеру. Вони виступають винагородою (платою) за користування грошовими коштами та способом захисту прав та інтересів покупця.

Пунктом 5.2 Договору передбачено право позивача нараховувати покупцю два відсотки за кожен день використання товарного кредиту терміном 30 календарних днів, починаючи з наступного дня після відвантаження товару у випадку не оплати відвантаженої партії товару в строки вказані в п. 5.1 Договору.

Крім цього, умовами п. 5.4 Договору визначено, що якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості.

Судом встановлено, що відповідач після закінчення тридцяти днів користування товарним кредитом не вніс всіх передбачених договором платежів, а тому у позивача виникло право на нарахування відсотків за користування товарним кредитом до моменту повного погашення заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду із позовом, який розглядався у межах справи №914/3902/21, позивач нарахував на суму основної заборгованості 217`000,00 грн., відсотки за користування товарним кредитом за період з 23.01.2021 по 30.06.2021 у розмірі 549`810,00 грн.

Зважаючи на період нарахування відсотків у межах справи №914/3902/21, а також враховуючи те, що сума основного боргу була погашена відповідачем лише 09.09.2022, у позивача на підставі п. 5.4 Договору наявне право на нарахування на основну заборгованість відсотків за користування товарним кредитом з 01.07.2021 до дати фактичного погашення заборгованості.

Зі змісту наданих ПП «Айслаг» розрахунків вбачається, що у даній справі періодом нарахування відсотків за користування товарним кредитом є 01.07.2021 - 31.01.2022, а їх загальна сума за цей період становить 933`100,00 грн.

Здійснивши відповідний перерахунок, суд дійшов висновку, що вказана сума відсотків визначена позивачем правильно.

Зважаючи на те, що доказів повного чи часткового погашення вказаної суми до суду подано не було, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується доводів відповідача про неможливість до 2024 року виконувати зобов`язання за договором, оскільки до нього застосовані персональні санкції, то суд відхиляє такі з огляду на наступне.

Із системного аналізу положень Закону України «Про санкції» та Рішення РНБО про застосування санкцій до відповідача слідує, що спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються на певний строк (у даному випадку на три роки), що свідчить про їх тимчасовий характер. У зв`язку з цим, застосування санкцій не звільняє особу від виконання зобов`язань, а є, за своєю правовою природою, відстроченням виконання певних зобов`язань, відкладенням здійснення певних дій на певний період на підставі спеціального нормативного акту (Рішення РНБО).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №824/146/19.

Таким чином, Закон України «Про санкції» та Рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб від виконання зобов`язань за укладеними ними угодами. Після завершення строку застосування санкцій, відповідач зможе виконати рішення суду. Більше того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач під час дії застосованих до нього санкцій все ж виконав рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2022 у справі №914/3902/21.

Щодо посилання відповідача на приписи ст. 205 ГК України щодо припинення зобов`язання у зв`язку із неможливістю його виконання через виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (введення санкцій), то суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 205 ГК України у разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону.

Відповідач не надав суду доказів повідомлення позивача про виникнення обставин, які унеможливлюють подальше виконання договірного зобов`язання, а тому його посилання у цій частині є безпідставними.

Крім цього, важливо зазначити, що введення санкцій не може розглядатись як обставина, за яку відповідач не відповідає, адже їх застосування обумовлене певними протиправними діями особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози суспільному порядку. Відтак, їх введення є прямим наслідком тих чи інших дій відповідача, які визнанні уповноваженими органами небезпечними для держави та спричинили потребу у застосуванні спеціальних обмежувальних заходів.

Вказане також спростовує доводи відповідача про відсутність у його діях ознак протиправності.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, у разі задоволення позову - на відповідача.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 13`996,50 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12-13, 16, 42, 123-124, 126, 129, 222, 232-233, 236-238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-польське підприємство «Равтранс» (80316, Львівська обл., м. Рава-Руська, вул. Коновальця, буд. 27, код ЄДРПОУ 25231628) на користь Приватного підприємства «Айслаг» (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, буд. 4, код ЄДРПОУ 13369787) 933`100,00 грн. відсотків за користування товарним кредитом та 13`996,50 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.04.2023.

Суддя Крупник Р.В.