Рішення

від 20.04.2023 по справі 924/998/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" квітня 2023 р. Справа № 924/998/22

Господарський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Грамчука І.В., при секретарі суду Мартинюк А.О. розглянувши у відкритому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Віт Агро Красилів" с. Великі Зозулинці Хмельницького району Хмельницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-земвпоряд" м. Хмельницький

про стягнення 59 713,02 грн. заборгованості

Представники сторін:

від позивача: Гречанюк А.В. - згідно ордеру

від відповідача: не з`явився

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Встановив: товариства з обмеженою відповідальністю "Віт Агро Красилів" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-земвпоряд" м. Хмельницький про стягнення 59 713,02 грн.

В обґрунтування позову вказує на ст. 1212 ЦК України та звертає увагу на надмірно перераховані кошти згідно договору №60/1 від 04.03.2020р. щодо обов`язку оплати послуг з виконання інженерно-геологічних вишукувань по об`єкту «Реконструкція єдиного майнового комплексу від комплекс по прийманню, очищенню, сушінню, зберіганню та відвантаженню зерна по вул. Щорса, Ам в с.Богданівці, Хмельницького району.

Повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач свого представника до суду не направив, письмового відзиву не подав. Повідомляючи відповідача про місце, дату і час судового засідання, йому направлено ухвали, за адресою, вказаною у позові. Відповідач отримав ухвалу, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Віт Агро Красилів" с.Великі Зозулинці Хмельницького району Хмельницької області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добробут-земвпоряд" м.Хмельницький (Виконавець) укладено договір №60/1 від 04.03.2020, у відповідності до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з дотриманням вимог законодавства, згідно з умовами даного договору, надати послуги на виконання інженерно-геологічних вишукувань по об`єкту «Реконтрукція єдиного майнового комплексу під комплекс по прийманню, очищенню, сушінню, зберігання та відвантаженню зерна по вул. Щорса, 1/2Ам в с.Богданівці, Хмельницького району, Хмельницької області.

У відповідності до п. 1.5 договору виконавець після виконання робіт передає замовнику науково -технічний звіт щодо інженерно - геологічних вишукувань у двох друкованих примірниках, один примірник документації в електронному варіанті.

Приймання-передача результатів наданих послуг здійснюється за Актом приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту повідомлення змовника про готовність предмету договору до приймання (п. 3.1 договору).

За виконані роботи по наданню послуг замовник перераховує виконавцю вартість робіт в сумі 152000,00 грн. без ПДВ. (п. 5.1 договору).

Згідно п. 5.2 договору оплата виконаних робіт здійснюється замовником до початку виконання робіт у розмірі 30% від суми вартості робіт, зазначених у п. 5.1 договору, а саме 45600,00 грн. без ПДВ. Наступні платежі проводяться згідно актів приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

16.03.2020 на підставі рахунка №4 від 16.03.2020 замовником було переведено авансовий платіж в розмірі 30%, що становить 45600,00 грн. без ПДВ та підтверджується платіжним дорученням № 149 від 19.03.2020.

Відповідач виконав послуги, а позивач прийняв визначені в договорі послуги, що підтверджено актом надання послуг від 24.04.2020 № 2, підписаний та скріплений підписами сторін.

На підставі виставленого виконавцем рахунку №5 від 24.04.2020 із помилково зазначеною сумою 152000,00 грн. без ПДВ, позивачем проплачено послуги в сумі 152000,00 грн. без ПДВ без врахування попередньої оплати в сумі 45600,00 грн.

Позивач, вважаючи, що сплачені ним відповідачу кошти в сумі 45600,00 грн. набуті останнім без достатньої правової підстави, просить їх стягнути з відповідача, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України та 1577,88 грн. 3% річних та 12535,14 грн. інфляційних втрат.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 45600,00 грн., посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно із статтями 177, 190, 192 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, майно, речі, у тому числі гроші.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Тобто, під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України (позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 02.10.2013 р. у справі №688цс13).

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України (позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 22.01.2013 р. у справі №5006/18/13/2012, постанові від 25.02.2015 р. у справі №3-11гс15, постанові від 07.06.2017 р. у справі №923/1233/15).

Наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України, У такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було перераховано відповідачу кошти в сумі 45600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №149 від 19.03.2020 р. При перерахуванні коштів позивачем зазначено призначення платежу "згідно договору № 60/1 від 04.03.2020 р., сума ПДВ 20% - 7600,00 грн.".

При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідачем між товариством з обмеженою відповідальністю "Віт Агро Красилів" с. Великі Зозулинці Хмельницького району Хмельницької області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Добробут-земвпоряд" м. Хмельницький (Виконавець) укладено договір №60/1 від 04.03.2020, у відповідності до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з дотриманням вимог законодавства, згідно з умовами даного договору, надати послуги на виконання інженерно-геологічних вишукувань по об`єкту «Реконтрукція єдиного майнового комплексу під комплекс по прийманню, очищенню, сушінню, зберігання та відвантаженню зерна по вул. Щорса, 1/2Ам в с. Богданівці, Хмельницького району, Хмельницької області.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому у статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Отже, враховуючи вищенаведене, а також правовідносини, які виникли між сторонами, суд доходить висновку, що заявлені до стягнення кошти в сумі 45600,00 грн. не можуть бути стягнуті в порядку приписів ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті. При цьому правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи стверджується, що 04.03.2020 року між сторонами у справі укладено договір, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з дотриманням вимог законодавства, згідно з умовами даного договору, надати послуги на виконання інженерно-геологічних вишукувань по об`єкту «Реконтрукція єдиного майнового комплексу під комплекс по прийманню, очищенню, сушінню, зберігання та відвантаженню зерна по вул. Щорса, 1/2Ам в с.Богданівці, Хмельницького району, Хмельницької області.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

З огляду на принцип змагальності сторін, розподілу обов`язку доказування та подання доказів, на позивача, у даному випадку, покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, сплата за послуги у більшій сумі, ніж передбачено договором (постанова ВС від 20.03.2020 року у справі №924/927/986/17).

Позивачем надано для підтвердження надання ним послуг та оплату даних послуг в більшому розмірі, ніж передбачено договором (197600-152000=45600 грн), а саме: рахунок №4 від 16.03.2020 на суму 45600,00 грн., рахунок №5 від 24.04.2020 на суму 152000,00 грн., підписаний акт надання послуг №2 від 24.04.2020 на суму 152000,00 грн., платіжне доручення №149 від 19.03.2020 на суму 45600,00 грн. та платіжне доручення №360 від 01.06.2020 на суму 152000,00 грн.

Доказів повернення суми 45600,00 грн. суду не подано.

Крім того, позивачем нараховано 1577,88 грн. 3% річних за період з 31.10.2021 - 25.12.2022 та 12535,14 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.11.2021 по 30.11.2022.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок 3% річних дійшов висновку про правомірність нарахування 1577,88 3% річних.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання" №14 від 17.12.2013 року).

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Щодо стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок інфляційних втрат в межах періоду визначеного позивачем (листопад 2021р. - листопад 2022р.) на заборгованість 45600,00 грн., яка має місце у період з 01.11.2021р. по 30.11.2022р., вважає допустимим до стягнення інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання у розмірі 12535,14 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності" доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020 р.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На думку суду надані прокурором докази, про які суд вказував вище, є більш вірогідними ніж ті, що подані відповідачем.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищенаведеного.

У порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних починаючи з 26.12.2022 до моменту виконання судового рішення в частині погашення/сплати 45600,00 грн основної заборгованості.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Віт Агро Красилів" с. Великі Зозулинці Хмельницького району Хмельницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-земвпоряд" м. Хмельницький про стягнення 59 713,02 грн. заборгованості задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-земвпоряд" (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький вул. Подільська, буд.93, код 37749002) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Віт Агро Красилів" (31036, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Великі Зозулинці, вул.Зелена, буд.10, код 42912161) 45600,00 грн (сорок п`ять тисяч шістсот гривень 00 коп.) основного боргу, 1577,88 грн (одна тисяча п`ятсот сімдесят сім гривень 88 коп.) 3% річних, 12535,14 грн. (дванадцять тисяч п`ятсот тридцять п`ять гривень 14 коп.) інфляційних втрат, 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) судового збору.

У порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати на суму основної заборгованості 45600 грн 00 коп 3% річних з 26.12.2022 до моменту виконання судового рішення в частині погашення/сплати суми основного боргу 45600,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.04.2023р.

Суддя І.В. Грамчук

Віддруков. 3 прим. : 1 - до справи; 2 - представнику позивача адвокату Гречанюк А.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), 3 - відповідачу - 29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Подільська, буд., 93 (smile440@ukr.net; dobrobut_proekt_khm@ukr.net)