Постанова

від 11.04.2023 по справі 910/2987/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/2987/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київський радіозавод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі

за позовом Акціонерного товариства "Київський радіозавод"

до Акціонерного товариства "ЯВІР-КРЗ"

про усунення перешкод у користуванні майном

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "ЯВІР-КРЗ",

до 1) Акціонерного товариства "Київський радіозавод",

2) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

3) Державного космічного агентства України

про визнання недійсним наказу та свідоцтва про право власності.

У судовому засіданні взяли участь представники: Акціонерного товариства "Київський радіозавод" - Юрченко О. А., Акціонерного товариства "ЯВІР-КРЗ" - Простибоженко О. С.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Київський радіозавод" (наразі - Акціонерне товариство "Київський радіозавод", далі- АТ "Київський радіозавод" та/або позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ЯВІР-КРЗ" (наразі - Акціонерне товариство "ЯВІР-КРЗ", далі - АТ "ЯВІР-КРЗ" та/або відповідач за первісним позовом) в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої судом, просило суд:

- зобов`язати відповідача за первісним позовом негайно звільнити приміщення будівлі-складу, інв. № 20247, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська № 9 (літ. 106 (цифра)), від свого майна;

- зобов`язати відповідача за первісним позовом усунути перешкоди у здійсненні позивачем за первісним позовом права власності (користування та розпорядження) своїм майном, звільнивши під`їзд до будівлі-складу, інв. № 20247, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська № 9 (літ. 106 (цифра)); заборонити вчиняти будь-які дії з обмеження чи закриття проїзду автомобільного транспорту до будівлі-складу, інв. № 20247 (літ. 106 (цифра)).

1.2. Позовні вимоги за первісним позовом із посиланнями на положення статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовані тим, що відповідач за первісним позовом тривалий час безпідставно, не оформлюючи належних договорів, використовує для власних цілей спірний об`єкт нерухомості (будівлю-склад), в приміщеннях якого знаходиться як майно, що належить відповідачу за первісним позовом, так і майно, що належить позивачу за первісним позовом, чим порушує права та законні інтереси власника складу (позивача за первісним позовом), позбавляючи останнього можливості користуватись своїм майном, яке знаходиться в приміщенні складу, так і самим складом. За доводами позивача за первісним позовом, протиправні дії відповідача за первісним позовом щодо недопущення автомобільного транспорту та працівників позивача за первісним позовом до складу ускладнюють здійснення повноважень розпорядження майном, яке належить позивачу за первісним позовом на праві власності.

1.3. АТ "ЯВІР-КРЗ", у свою чергу, звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до АТ "Київський радіозавод", Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент та/або відповідач-2 за зустрічним позовом, КМДА відповідно) та Державного космічного агентства України (далі -відповідач-3 за зустрічним позовом) про:

- визнання недійсним наказу Національного космічного агентства України від 30.05.2005 № 137 у частині передачі від Національного космічного агентства України до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Київський радіозавод" (далі - ВАТ "Київський радіозавод") згідно з актом приймання-передачі об`єкта нерухомості від 08.08.2003, а саме: будівлі-складу, інв. № 020247, розташованої у м. Києві на вул. Бориспільській, 9;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлю-склад площею 183,20 кв. м, яка розташована в м. Києві на вул. Бориспільській, 9 (літ. 106 (цифра)), виданого 11.05.2006 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), правонаступником якого є Департамент.

1.4. На обґрунтування позовних вимог АТ "ЯВІР-КРЗ" зазначило, що спірне приміщення не відповідає вимогам частини 1 статті 181 ЦК України, зокрема, спірне майно являє собою 5 кубічних блоків, які стоять на бетонних плитах, зверху яких наявні спеціальні отвори для їх переміщення, не існує жодного фундаменту, за допомогою якого спірне приміщення було б нерозривно пов`язане із землею. Отже, спірне приміщення за візуальним оглядом не є об`єктом нерухомості.

Крім того, за доводами АТ "ЯВІР-КРЗ", оскільки станом на 2005 рік спірне приміщення вже перебувало у власності, а також у фактичному володінні і користуванні Відкритого акціонерного товариства "Явір" (далі - ВАТ "Явір"), Національне космічне агентство України не мало права передавати таке майно (оскільки не мало на нього жодних прав).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/2987/18 (суддя Літвінова М. Є.) у задоволенні первісних позовних вимог АТ "Київський радіозавод" відмовлено повністю; в задоволенні зустрічних позовних вимог АТ "ЯВІР-КРЗ" відмовлено повністю.

2.2. Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що у свідоцтві на право власності від 11.05.2006 будівля складу (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9, не містить документального підтвердження місця розташування (в межах території заводу), оціночний акт на будівлю та журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку (літ.106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 (інв. № 020247) не містять плану земельної ділянки та не вказано інформації про розташування складу з інв. № 020247, що унеможливлює встановлення судом, чи має право власності позивач на будівлю-склад з інв. № 020247, у зв`язку з чим позовні вимоги про зобов`язання відповідача за первісним позовом усунути перешкоди у користуванні цим майном є передчасними. Суд зазначив, що у позивача за первісним позовом відсутнє право власності на об`єкти нерухомого майна, які йому були передані Національним космічним агентством України на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 08.08.2003, в тому числі і на спірний об`єкт нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Національного космічного агентства України від 30.05.2005 № 137 прийнято у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. У свою чергу, спірне свідоцтво про право власності від 11.09.2006 серії ЯЯЯ № 734567 видано в межах компетенції Головного управління комунальної власності м. Києва та у спосіб, що передбачений чинним на момент прийняття законодавством; при цьому АТ "ЯВІР-КРЗ" не надано будь-яких інших доказів, які б підтверджували обставини для визнання недійсним вказаного свідоцтва.

2.3. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в частині первісного позову, постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 (Демидова А. М. - головуючий, судді Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/2987/18 залишив без змін.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за результатами судової експертизи встановлено, що об`ємно-планувальні рішення та характеристика конструктивних елементів мають відмінності від документів, наданих позивачем за первісним позовом на спірний об`єкт нерухомості. При цьому, крім площі спірного приміщення, не співпадають з даними наданих позивачем за первісним позовом документів також його висота, об`єм, матеріали, з яких виготовлено об`єкт, наявність фундаменту тощо.

АТ "ЯВІР-КРЗ" не визнало наданий позивачем за первісним позовом правовстановлюючий документ таким, що стосується спірного приміщення, через брак у позивача за первісним позовом абрису чи експлікації земельної ділянки, на якій розташоване приміщення, яке, за твердженням позивача за первісним позовом, є саме спірним.

З урахуванням викладеного, оскільки зазначена у свідоцтві на право власності від 11.05.2006 будівля складу (літ.106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 не містить документального підтвердження місцерозташування (в межах території заводу), оціночний акт на будівлю та журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку (літ.106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 (інв. № 020247) не містять плану земельної ділянки та не вказано інформації про розташування складу з інвентарним номером 020247, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що місцевий господарський суд обґрунтовано наголосив на відсутності можливості на підставі наданих позивачем за первісним позовом доказів встановити належність спірного приміщення на праві власності саме АТ "Київський радіозавод".

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що у первісній позовній заяві, зокрема, зазначено: "В своїй претензії № 765/1687 від 14.12.2017 наше підприємство попередило, якщо ПАТ "ЯВІР КРЗ" не звільнить до 21.12.2017 від незаконного володіння приміщення складу, ПАТ "Київський радіозавод" буде змушений самостійно звільнити приміщення від майна, яке там знаходиться". Оцінюючи зміст позовних вимог АТ "Київський радіозавод" на предмет належності обраного позивачем за первісним позовом способу захисту та надані на обґрунтування позовних вимог докази, зокрема, листування сторін з приводу звільнення спірного приміщення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила про те, що у цій справі позивачем за первісним позовом не доведено обставин щодо перебування спірного приміщення у фактичному володінні АТ "Київський радіозавод". Ураховуючи наведене, АТ "Київський радіозавод" не доведено, що заявлені ним позовні вимоги є саме вимогами володіючого майном власника, що виключає можливість задоволення позовних вимог на підставі положень статті 391 ЦК України.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд наголосив на тому, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що АТ "Київський радіозавод" не доведено порушення його прав та законних інтересів, та правомірно відмовив у задоволенні первісних позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № № 910/2987/18, АТ "Київський радіозавод" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у частині відмови в задоволені первісного позову та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому залишити без змін рішення та постанову про відмову в задоволені зустрічних позовних вимог.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. Так, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення статті 13 ГПК України без урахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 917/1307/18 (пункт 41) та від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, в яких викладено правову позицію щодо застосування принципу змагальності сторін. У контексті наведених доводів скаржник звертає увагу на те, що АТ "Київський радіозавод" подало тринадцять доказів на підтвердження свого права власності на спірну будівлю-склад, а саме: свідоцтво про право власності від 11.05.2006; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.02.2018; лист від Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 19.01.2018 НЖ-2018 № 30; оціночний акт; план за поверхами від 08.08.2006; журнал внутрішніх обмірів та розрахунку площ приміщень громадського чи виробничого приміщень від 08.08.2006, лист ВАТ "Явір" від 10.05.2011 № 16; лист АТ "Київський радіозавод" від 23.08.2011 № 700/372; лист АТ "Київський радіозавод" від 11.08.2016 № 88; висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) від 24.06.2021; заяву свідка ОСОБА_1 від 26.07.2021; заяву свідка ОСОБА_2 від 26.07.2021; заяву свідка ОСОБА_3 від 26.07.2021. Проте на підтвердження свого права власності на будівлю-склад АТ "ЯВІР-КРЗ" не надало жодного доказу, що підтверджено рішенням місцевого господарського суду у цій справі.

Отже, на думку скаржника, при оцінці доказів, наданих позивачем, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правові позиції Верховного Суду, перелік яких наведено вище, а саме щодо застосування положень статті 13 ГПК України.

Крім цього, скаржник наголошує на тому, що в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення статті 391 ЦК України без урахування висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 62, 72). У контексті наведених доводів скаржник звертає увагу на те, що у справі № 910/2987/18 судами встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 114319103 від 16.02.2018 убачається, що будівля-склад (літ.106 (цифра)), загальною площею 183,2 кв. м, розташована за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, належить позивачеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 11.05.2006 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), номер запису про право власності: 24878339. Але як аргумент для відмови в задоволені апеляційної скарги в постанові зазначено, що, оцінюючи зміст позовних вимог AT "Київський радіозавод" на предмет належності обраного позивачем за первісним позовом способу захисту, колегія суддів зазначає, що у даній справі позивачем за первісним позовом не доведено обставин щодо перебування спірного приміщення у фактичному володінні AT "Київський радіозавод". Ураховуючи наведене, суд робить висновок, що позивачем за первісним позовом не доведено, що заявлені ним позовні вимоги є саме вимогами володіючого майном власника, що виключає можливість задоволення позовних вимог на підставі статті 391 ЦК України. Тобто апеляційний господарський суд встановив, що за позивачем належним чином зареєстровано право власності на спірну буділю-склад, але на порушення принципу реєстраційного підтвердження володіння, дійшов висновку, що цього не досить для підтвердження фактичного володіння спірним майном та, як наслідок, для застосування такого способу захисту, як негаторний позов.

Скаржник також звертає увагу на те, що оскаржувану постанову винесено без урахування висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 85), в якій сформована правова позиція, відповідно до якої обрання позивачем неправильного способу захисту не може бути підставою для відмови в задоволені позовних вимог.

3.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Так, основною причиною відмови в задоволені первісних позовних вимог є висновок суду щодо відсутності можливості на підставі наданих позивачем за первісним позовом доказів встановити належність спірного приміщення на праві власності саме позивачу за первісним позовом. Такий висновок було зроблено помилково, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема: заяву свідка ОСОБА_1 від 26.07.2021; заяву свідка ОСОБА_2 від 26.07.2021; заяву свідка ОСОБА_3 від 26.07.2021; лист ВАТ "Явір" від 10.05.2011 № 16.

Скаржник акцентує увагу на тому, що наведені вище заяви свідків було зроблено особами, які із сімдесятих років минулого століття є працівниками AT "Київський радіозавод", та повідомили суд, що будівля-склад з часу її будівництва (1986 рік) входила до цеху № 470 AT "Київський радіозавод" та використовувалася підприємством для зберігання газових балонів, які використовувалися на виробництві, а після приватизації позивача в 2003 будівлю-склад було передано до його статутного фонду згідно з актом передачі майна від 07.08.2003, на підставі якого і було складено детальний акт/перелік нерухомого майна від 08.08.2003. При цьому у листі ВАТ "Явір" від 10.05.2011 № 16 зафіксовано те, що будівля-склад належить AT "Київський радіозавод" та викладено прохання ВАТ "Явір" до позивача за первісним позовом прибрати його із земельної ділянки, яку ВАТ "Явір" хоче відвести для власних потреб. Ці обставини також підтверджені Державним космічним агентством України, яке здійснювало передачу цієї будівлі-складу з державної власності до статутного капіталу AT "Київський радіозавод".

На думку скаржника, всі надані ним до справи докази свідчать про те, що із часу створення AT "Київський радіозавод" будівля-склад належить йому та використовується ним для зберігання газових балонів з різними технічними газами. Приналежність спірного майна AT "Київський радіозавод" підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності від 11.05.2006, при цьому помилка в декілька метрів у площі будівлі-складу, що було спричинено певними технічними труднощами, не може бути підставою для позбавлення AT "Київський радіозавод" права власності на спірне майно, оскільки є достатньо інших доказів, які підтверджують, що свідоцтво про право власності від 11.05.2006 оформлене саме на будівлю складу площею 183,20 кв. м, розташовану в м. Києві на вул. Бориспільська, 9 (літера 106 (цифра)) з інв. № 020247.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Державне космічне агентство України просить касаційну скаргу задовольнити, рішення та постанову (в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог) скасувати, прийняти нове рішення в цій частині, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі.

3.6. АТ "ЯВІР-КРЗ" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки: позивачем не доведено, що спірне приміщення належить йому на праві власності та те, що надані ним документи стосуються саме спірного приміщення; не доведено, що має місце порушення саме його прав чи законних інтересів; позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права (за умови, якщо суд погодиться з тим, що таке право дійсно порушене). Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 910/2987/18 є обґрунтованими і законними.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, наказом Національного космічного агентства України від 24.01.2000 № 9 на базі відділів АХК "Київський радіозавод" та ряду цехів Відокремленого госпрозрахункового структурного підрозділу "Будсервіс" Науково-технічного центру точної механіки (НЦТМ), у тому числі цеху № 470, було створено Державне підприємство "Київський радіозавод" (далі - ДП "Київський радіозавод").

Відповідно до наказів Національного космічного агентства України від 07.08.2003 № 170 та від 31.05.2005 № 137 ДП "Київський радіозавод" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Київський радіозавод", затверджено акт передачі майна ДП "Київський радіозавод" у власність ВАТ "Київський радіозавод" та передано об`єкти нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Київський радіозавод" згідно з актом приймання-передачі.

В акті від 08.08.2003 приймання-передачі нерухомого майна у власність ВАТ "Київський радіозавод" серед основних засобів під порядковим номером 511 значиться будівля-склад, інв. № 020247.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 11.05.2006 серії ЯЯЯ № 734567, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 11.05.2006 № 767-В АТ "Київський радіозавод" є власником будівлі-складу площею 183,20 кв. м, розташованої в м. Києві на вул. Бориспільська, 9 (літ. 106 (цифра)).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 114319103 від 16.02.2018 вбачається, що будівля-склад (літ. 106 (цифра)), загальною площею 183,2 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, належить АТ "Київський радіозавод" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер ЯЯЯ № 734567, виданого 11.05.2006 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), номер запису про право власності: 24878339.

Листом від 11.08.2016 № 88 АТ "Київський радіозавод" зверталося до АТ "ЯВІР-КРЗ" з проханням звільнити металевий склад за інв. № 20247, на який АТ "Київський радіозавод" має свідоцтво про право власності.

Листами від 28.02.2017 № 10, від 01.03.2017 № 28-17/80, від 28.08.2017 № 135, від 05.09.2017 № 137 Відокремлений госпрозрахунковий структурний підрозділ Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" "Готель-Комплекс" звертався до АТ "ЯВІР-КРЗ" з проханням звільнити металевий склад за інв. № 20247, з огляду на відсутність документів для використання цього приміщення.

АТ "ЯВІР-КРЗ" у відповідь на вищезазначені листи Відокремленого госпрозрахункового структурного підрозділу Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" "Готель-Комплекс" листами від 10.03.2017 № 10/03-17, від 30.08.2017 № 30/08-17 повідомило, що право власності на металевий склад останнім не підтверджено, натомість право власності на цей об`єкт належить АТ "ЯВІР-КРЗ".

Листом від 07.12.2017 № 07/12-17 АТ "ЯВІР-КРЗ" повідомило голову правління АТ "Київський радіозавод" ОСОБА_1. про те, що згідно з наданими документами на будівлю-склад, а саме свідоцтвом про право власності серії ЯЯЯ № 734567 від 11.05.2006, оціночним актом, планом за поверхами, журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень об`єкт з даними технічними характеристиками на території підприємства відсутній, та запропонувало направити уповноважених осіб для проведення заміру та огляду стрічкового фундаменту і профнастилу покрівлі та перевірки параметрів споруд, що знаходяться на території АТ "ЯВІР-КРЗ".

У претензії від 14.12.2017 № 765/1687 АТ "Київський радіозавод" попередило директора АТ "ЯВІР-КРЗ" Ткачука П. В. та голову правління АТ "ЯВІР-КРЗ" Єгорова Є. Б., що якщо АТ "ЯВІР-КРЗ" не звільнить до 21.12.2017 від незаконного володіння приміщення складу, АТ "Київський радіозавод" буде змушене самостійно звільнити приміщення від майна, яке там знаходиться.

У претензії від 06.03.2018 № 700/145, адресованій директору АТ "ЯВІР-КРЗ" Ткачуку П. В. та голові правління АТ "ЯВІР-КРЗ" Єгорову Є. Б., АТ "Київський радіозавод" просило терміново зняти замки та звільнити від майна металевий склад інв. № 020247 як такий, що є власністю АТ "Київський радіозавод".

Листом від 12.03.2018 № 12/03-18 АТ "ЯВІР-КРЗ" просило в АТ "Київський радіозавод" надати документи, що підтверджують те, що мала надбудова на земельній ділянці № 8000000000:63:275:0033 висотою 5,3 м, без стрічкового фундаменту та покрівлі із чорного листового металу належить АТ "Київський радіозавод", та вказало, що за документами, які надало АТ "Київський радіозавод", на земельній ділянці АТ "ЯВІР-КРЗ" така будівля-склад відсутня. У цьому листі АТ "ЯВІР-КРЗ" також просило АТ "Київський радіозавод" створити комісію та провести огляд та заміри малої надбудови, яка знаходиться на земельній ділянці ПАТ "ЯВІР-КРЗ" № 8000000000:63:275:0033, або звернутися до суду.

Посилаючись на те, що АТ "ЯВІР-КРЗ" самовільно та протизаконно використовує спірне майно для своїх цілей, чим порушує права та законні інтереси власника - АТ "Київський радіозавод", останнє звернулось до Господарського суду міста Києва з первісним позовом у цій справі про усунення перешкод у користуванні майном.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник як підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду нагадала про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

При цьому у пунктах 60, 62- 64, 72 цієї постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц сформульовано такий висновок:

"… Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння".

Посилаючись на неврахування висновків, викладених у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, скаржник акцентує увагу на тому, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 114319103 від 16.02.2018, убачається, що спірна будівля-склад (літ.106 (цифра)) загальною площею 183,2 кв. м, розташована за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, належить позивачу за первісним позовом на праві приватної власності, на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер ЯЯЯ № 734567, виданого 11.05.2006 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), номер запису про право власності: 24878339. Тобто за позивачем за первісним позовом належним чином зареєстровано право власності на спірну будівлю-склад, але на порушення принципу реєстраційного підтвердження володіння, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про те, що цього не достатньо для підтвердження фактичного володіння будівлею-складом та, як наслідок, для застосування такого способу захисту, як негаторний позов.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у справі № 910/2987/18, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, про те, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що, за твердженнями позивача за первісним позовом, останній є власником будівлі-складу площею 183,2 кв. м, інв. № 20247, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9 (літ. 106 (цифра)), що підтверджується свідоцтвом про право власності від 11.05.2006, виданим на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 11.05.2006 за № 767-В.

Водночас, оскільки наявні у матеріалах справи докази суд вважав суперечливими, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі № 910/2987/18 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, а на вирішення експерта було поставлено такі питання:

- чи є об`єкт, розташований на вул. Бориспільській, 9 в м. Києві, який перебуває у володінні та користуванні АТ "ЯВІР-КРЗ", позначений на абрисі земельної ділянки, що додається, літерами "МН" та зафарбований рожевим кольором, об`єктом нерухомості?

- чи відповідають фактичні об`ємно-планувальні та конструктивні характеристики об`єкта, розташованого на вул. Бориспільській, 9 в м. Києві, який перебуває у володінні та користуванні АТ "ЯВІР-КРЗ", позначений на абрисі земельної ділянки, що додається, літерами "МН" та зафарбований рожевим кольором, даним оціночного акта, журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ громадського чи виробничого будинку, плану за поверхами, складеними на будівлю (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 в м. Києві?

За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи експертом КНДІСЕ складено висновок від 24.06.2021 № 22161/19-43/24384/20-43, згідно з яким визначити чи є об`єкт, розташований на вул. Бориспільській, 9 в м. Києві, позначений на абрисі земельної ділянки, літерами "МН" та зафарбований рожевим кольором, об`єктом нерухомості, не вбачається за можливе, оскільки:

- фактичні об`ємно-планувальні та конструктивні характеристики об`єкта в більшій мірі не відповідають даним оціночного акта, журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ громадського чи виробничого будинку, плану за поверхами, складеними на будівлю (літ. 106 (цифра)), тобто інформація в наданій на дослідження документації не відповідає фактичному об`єкту;

- фактичні об`ємно-планувальні та конструктивні рішення є суперечливими щодо нормативних вимог, які висуваються до нерухомих речей.

Крім того, у зазначеному висновку експерта вказано таке:

- згідно з технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування ВАТ "Явір", Відкритого акціонерного товариства "Каскад" (далі - ВАТ "Каскад") (корпус 64) на вул. Бориспільській, 9 у Дарницькому районі м. Києва код: 8000000000:63:275:0033, розробленим у 2003 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістральбудпроект", підставою для проведення робіт є: постанова Верховної Ради України від 18.12.1990 № 563-ХІІ "Про земельну реформу", рішення Київської міської ради народних депутатів від 16.02.1992 № 163. Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки (ідентифікаційний код: 24583124), підписаний та скріплений печатками суміжних землекористувачів: ВАТ "Каскад", ВАТ "Енергетичний завод "Енергетик", ВАТ телевізійний завод "Славутич", ДП "Київський радіозавод", ВАТ "НВК "Синтез".

- згідно з витягом з бази даних Державного земельного кадастру станом на 04.03.2009 по реєстру земельних ділянок по коду ділянки 63:275:033 землекористувачем є ВАТ "Каскад" та ВАТ "Явір";

- згідно із внесеними змінами до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки 63:275:033 на вул. Бориспільській, 9 АТ "ЯВІР-КРЗ", ВАТ "Каскад" (зміна назви землекористувача) розроблений у 2015 році КП "Київський інститут земельних відносин";

- відповідно до свідоцтва про право власності від 11.05.2006 будівля склад площею 183,20 кв. м, яка розташована в м. Києві на вул. Бориспільській, 9 (літ. 106 (цифра)), належить АТ "Київський радіозавод" на праві приватної власності;

- як вбачається з оціночного акта на будівлю (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 (інв. № 020247), загальна площа становить 184,4 кв. м, висота - 4,10 м, об`єм - 756 куб. м. Конструктивні елементи: фундамент - бетонний стрічковий; стіни - металеві труби, обшиті металевими листами; міжповерхові перекриття - металеві балки; підлога - асфальт; дах - проф. метал; вікна, двері - ворота металеві;

- згідно із журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 (інв. № 020247) загальна площа складських приміщень становить 183,2 кв. м.

Експертом у висновку вказано, що зазначена у свідоцтві на право власності від 11.05.2006 будівля складу (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9, не містить документального підтвердження місцерозташування (в межах території заводу). Оціночний акт на будівлю та журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 (інв. № 020247) не містять плану земельної ділянки. Також на планах території не міститься друкованої інформації про розташування складу з інв. № 020247.

За результатом проведеного дослідження експертом встановлено, що об`ємно-планувальні рішення та характеристика конструктивних елементів мають відмінності від даних, що містяться в матеріалах справи (даних оціночного акта, журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ громадського чи виробничого будинку, плану за поверхами, складеними на будівлю (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 в м. Києві), а саме:

- істотно відрізняється фактична висота (5,02- 5,28 м), від зазначених у матеріалах (4,10 м);

- внутрішній розмір 24,55 м, який визначено камерально, не перевіряється, оскільки заміри мають проводитись у середині приміщення;

- загальна площа відрізняється не істотно (похибка можлива через деформації листів огородження, що відбуваються з плином часу);

- істотно відрізняється об`єм складу;

- відсутній бетонний стрічковий фундамент;

- по стінам зазначені несуттєві неточності, оскільки фактично влаштовані швелера та швелера зварені у труби, обшиті металевими листами;

- дах не містить профільованих листів, листи металеві прямі.

Окремо у висновку експерта зазначено, що в примітці до Плану І поверху зазначено "Площа приміщення № 2 виведена камерально, немає доступу до приміщення", що може свідчити про неповне обстеження будівлі при виконанні обмірів при складанні оціночного акта на будівлю (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 (інв. № 020247).

При співставленні об`єкта дослідження з вимогами нормативних документів експертом встановлено таке:

- об`єкт, що розташований на вул. Бориспільській, 9 в м. Києві, позначений на абрисі земельної ділянки літерами "МН" та зафарбований рожевим кольором, має невідповідності даним оціночного акта, журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ громадського чи виробничого будинку, плану за поверхами, складеними на будівлю (літ. 106 (цифра)), щодо зазначених розмірів та конструктивних елементів. Але схематично відповідає даним плану за поверхами (літ. 106 (цифра)), оскільки має форму прямокутника та поділений на п`ять секцій;

- об`єкт встановлено на каналізаційній мережі та безпосередньо на колодязі, що не відповідає вимогам ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", СНиП П-89-80 "Генеральные планы промышленных предприятий" та унеможливлює обслуговування та постійний доступ до мережі;

- на час проведення обстеження внутрішній простір об`єкта поділений на секції, але не організований, відсутнє будь-яке обладнання чи пристосування для складування. Крім того, відсутні комунікації (підведено електрику, однак в середині приміщень комунікацій немає) та конструктивно не забезпечено захист від потрапляння опадів, що не відповідає визначенню складського приміщення, наведеного в ДСТУ Б В.1.1-36:2016 "Визначення категорій приміщень, будинків, установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою" та вимогам СНиП 2.11.01-85* "Складские здания";

- при порівнянні вищеперелічених ознак, які характеризують фундамент і капітальність будови, з фактичними та документальними даними встановлено, що в об`єкта дослідження, такий конструктивний елемент, як фундамент (у функціональному значенні цього слова), що з`єднує будівлю із землею і передає всі навантаження на основу складену ґрунтами (природну) чи штучну, відсутній. Наявна бетонна площадка виконує функцію для надання горизонтальності поверхні та забезпечення стійкості при влаштуванні огороджуючих конструкцій та інших елементів конструкцій. Площадка не зв`язана конструктивно із просторовим каркасом, тобто відсутній зв`язок будівлі із землею, тому не відповідає поняттю (визначенню) "нерухоме майно, нерухомість" згідно з Національним стандартом № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".

- згідно з пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 за № 66/7387 "не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею" (в редакції станом на 30.05.2005), що протирічить свідоцтву про право власності від 11.05.2006 на будівлю-склад площею 183,20 кв. м, яка розташована в м. Києві на вул. Бориспільській, 9 (літ. 106 (цифра)), оскільки у будівлі, яку було обстежено експертом, відсутній зв`язок із землею;

- будівля поділена на п`ять секцій площею забудови 187 кв. м, тобто більше 30,0 кв. м по зовнішньому контуру; тому перенесення об`єкта в цілісному вигляді не вбачається за можливе. Розміри об`єкта не дозволяють його просто перенести, необхідно проведення демонтажних (різання) та монтажних робіт (зварювання), тому за цією ознакою може бути віднесена до нерухомого майна. Крім того, фактичний технічний стан об`єкта (істотна корозія металу) унеможливлює проведення таких робіт.

Таким чином, за результатами експертизи встановлено, що об`ємно-планувальні рішення та характеристика конструктивних елементів мають відмінності від даних документів, наданих позивачем за первісним позовом на спірний об`єкт нерухомості. При цьому, крім площі спірного приміщення, не співпадають з даними наданих позивачем за первісним позовом документів також його висота, об`єм, матеріали, з яких виготовлено об`єкт, наявність фундаменту тощо.

Також апеляційним господарським судом установлено, що відповідач за первісним позовом не визнав наданий позивачем за первісним позовом правовстановлюючий документ таким, що стосується спірного приміщення, через брак у позивача за первісним позовом абрису чи експлікації земельної ділянки, на якій розташоване приміщення, яке, за твердженням позивача за первісним позовом, є саме спірним.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність можливості на підставі наданих позивачем за первісним позовом доказів встановити належність спірного приміщення на праві власності саме позивачу за первісним позовом, оскільки зазначена у свідоцтві на право власності від 11.05.2006 будівля складу (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 не містить документального підтвердження місцерозташування (в межах території заводу), оціночний акт на будівлю та журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку (літ. 106 (цифра)) на вул. Бориспільській, 9 (інв. № 020247) не містять плану земельної ділянки та не вказано інформації про розташування складу з інв. № 020247.

При цьому суд апеляційної інстанції надав правову оцінку обставинам звернення позивача до суду з первісним позовом на підставі положень статті 391 ЦК України та зауважив, що у первісній позовній заяві, зокрема, зазначено "В своїй претензії № 765/1687 від 14.12.2017 наше підприємство попередило, якщо ПАТ "ЯВІР КРЗ" не звільнить до 21.12.2017 від незаконного володіння приміщення Складу, ПАТ "Київський радіозавод" буде змушений самостійно звільнити приміщення від майна, яке там знаходиться".

Оцінюючи зміст позовних вимог АТ "Київський радіозавод" на предмет належності обраного позивачем за первісним позовом способу захисту та надані на обґрунтування позовних вимог докази у їх сукупнтості, зокрема, листування сторін з приводу звільнення спірного приміщення, апеляційний господарський суд зазначив про те, що у даній справі позивачем за первісним позовом не доведено обставин щодо перебування спірного приміщення у фактичному володінні АТ "Київський радіозавод". Ураховуючи наведене, апеляційний господарський суд акцентував увагу на тому, позивачем за первісним позовом не доведено, що заявлені ним позовні вимоги є саме вимогами володіючого майном власника, що виключає можливість задоволення позовних вимог на підставі статті 391 ЦК України.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд підтримав висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та з огляду на те, що АТ "Київський радіозавод" не доведено порушення його прав та законних інтересів.

Верховний Суд зауважує, що наведене у сукупності свідчить про те, що відсутні підстави вважати, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій справі зроблені без урахування висновку щодо застосування норм права, а саме положень статті 391 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, оскільки правові висновки у зазначених справах не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Загальними і формальними також є посилання скаржника на пункти 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, адже така постанова ухвалена у спорі за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до фізичної особи-підприємця Трохимчук Марини Сергіївни про стягнення 174 014,95 грн збитків, завданих територіальній громаді м. Кременчука внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства в частині використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю. Відтак, колегія суддів касаційної інстанції зазначає про відмінність правовідносин у зазначеній справі № 917/1739/17 у порівнянні зі справою, яка переглядається, з огляду, зокрема, на відмінність предмета і підстав позову, а також встановлені фактичні обставини справи, доказову базу і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, а тому доводи скаржник в цій частині колегією суддів відхиляються.

Посилання скаржника на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 917/1307/18 (пункт 41) та від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, колегія суддів також вважає необґрунтованим, оскільки, по-перше, у справі № 910/18036/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнання договору припиненим, позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження з примусового виконання наказів Господарського суду Запорізької області від 23.09.2014 № 908/2716/13 та від 07.02.2014 № 908/2718/13 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест", в подальшому державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 45897906, яка входила до зведеного виконавчого провадження № 48466787, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест", що містяться на рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк", проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято, чим порушено вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень на них, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" закриті відповідачем 23.10.2017 та, взявши до уваги пункти 6.4 та 6.5 договору, дійшли висновку про те, що договір № zф1i8c банківського рахунку від 05.06.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест", є припиненим. При цьому Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, звертаючись до категорії стандарту доказування, відзначив, що принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

У справі № 917/1307/18 спір стосувався різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки сої, з яким безпосередньо пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що сторони цього спору, керуючись принципом свободи договору, у пункті 8.1 договору поставки сої № 903 КЗ на власний розсуд врегулювали питання набрання чинності договором, пов`язавши цей момент безпосередньо з моментом підписання сторонами та скріплення печатками. У даній справі Верховним Судом розтлумачено сутність принципу змагальності та неможливість застосування сторонами концепції "негативного доказу" для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Враховуючи наведене, Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги та констатував, що позивачем не доведено стверджуваної ним обставини - укладення між сторонами договору поставки саме 27.03.2018. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у виді відмови в позові.

Наведене свідчить про те, що посилання скаржника на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 917/1307/18 (пункт 41) та від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, мають декларативний характер, ухвалені у справах з очевидно іншою нормативно-доказовою базою і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

По-друге, такі доводи спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

За таких обставин відсутні підстави для скасування судових рішень з підстав оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.4. Щодо недослідження доказів.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, що встановлено у пункті 5.3 цієї постанови.

Більше того, безпідставними є доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме заяви свідків ОСОБА_1 від 26.07.2021, ОСОБА_2 від 26.07.2021, ОСОБА_3 від 26.07.2021 та лист ВАТ "Явір" від 10.05.2011 № 16, адже, як слідує зі змісту оскаржених судових рішень, судами надавалася оцінка зазначеним документам та іншим доказам у справі в їх сукупності, а обґрунтування скаржника в цій частині фактично стосуються необхідності надання повторної оцінки цим доказам.

При цьому посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Доводи скаржника у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин також відсутні підстави для скасування судових рішень з підстав оскарження, передбачених у пункті 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київський радіозавод" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 910/2987/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді В. А. Зуєв

О. В. Случ