Постанова

від 30.10.2007 по справі 16/82-07-1920

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"30" жовтня 2007 р.

Справа № 16/82-07-1920

Одеський апеляційний господарський

суд у складі колегії суддів: 

головуючого: Мирошниченко М. А.,         

суддів: Бєляновського В. В., Шевченко В.

В.,  

(склад судової колегії змінено,

згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №101 від

06.09.2007 р.),

при секретарі   - 

Волощук О. О.,

за участю:

від

позивача  за первісним позовом - не

з'явився,

від

відповідача за первісним позовом -ОСОБА_1. та його представника -ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в

м. Одеса апеляційну скаргу ВАТ “Медпромпроект”, м. Київ

на рішення господарського суду

Одеської області від 03.08.2007 р.

у справі  №16/82-07-1920                                                                                                                                               

за позовом ВАТ “Медпромпроект”, м. Київ

до СПД- фізичної особи - ОСОБА_1., м.

Б-Дністровський Одеської області

про визнання права власності та

витребування майна з незаконного володіння,

та за зустрічним позовом

СПД - фізичної особи - ОСОБА_1., м. Б-Дністровський Одеської області

до ВАТ “Медпромпроект”, м. Київ

про визнання права власності,

 ВСТАНОВИВ:

01.03.2007 р. (вх. №2222) у господарському суді Одеської області ВАТ

“Медпромпроект”  (далі по тексту

-Позивач) пред'явлено позов до СПД - фізичної особи - ОСОБА_1. (далі по тексту

-Відповідач) про витребування з незаконного володіння від  Відповідача на користь Позивача збірні

будиночки літнього типу №№24,27,28 та 29, які знаходяться на базі відпочинку

“Либідь” за адресою: Одеська область, смт. Затока,                м. Білгород-Дністровський,

Центральний район (а.с. 2-3, т.1). Свої позовні вимоги Позивач мотивував

наступним.

            21.12.1983 р., згідно Акту прийому

завершеного будівництвом об'єкта експлуатації, державною приймальною комісією у

центральному курортному районі смт. 

Затока Білгород-Дністровського району була введена в експлуатацію база

відпочинку “Либідь”. Замовником даного об'єкта був державний інститут по

проектуванню підприємств медичної та мікробіологічної промисловості “Діпромед”,

правонаступником якого є ВАТ “Медпромпроект”. 28.09.1990 р., на підставі

вказаного акту, Білгород-Дністровським БТІ був розроблений та затверджений

генеральний план бази відпочинку “Либідь”, смт. Затока, з якого вбачається, яке

майно належить Позивачу. Відповідач незаконно займає належні Позивачеві будинки

відпочинку літнього типу за №№24,27,28 та 29 та вважає це майно своєю

власністю. Відповідач обґрунтовує свою поведінку тим, що він нібито придбав

спірне майно у МП “Більшовик”, згідно накладної №187 від 10.11.1993 р. та акту

передачі від 16.11.1993 р.. Вищевикладене обґрунтування Відповідача є

безпідставним, оскільки в згаданих документах мова йде про зовсім інше майно,

його технічні показники не співпадають з технічними показниками будинків, які

належать Позивачеві. Так, в технічних паспортах, виданих БТІ

Білгород-Дністровського району Одеської області зокрема зазначено, що загальна

площа будинків №№24,27,28 та 29 зовсім інша, ніж та, що зазначена в накладній

№187 від 10.11.1993 р. та акті передачі від 16.11.1993 р.. Спірне майно Позивач

ніколи не відчужував, балансова вартість одного будинку становить 3 860 грн. 78

коп., тобто загальна вартість спірних чотирьох будинків становить 15 443 грн.

12 коп.. Тому на час звернення з цим позовом Відповідач незаконно володіє,

користується і розпоряджається майном Позивача і тим самим порушує його права.

В обґрунтування своїх вимог, Позивач посилався на ст.ст. 319,321,387 ЦК

України, ст.ст. 20,314 ГК України, ст. 48 ЗУ “Про власність”.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 43-47, т.1) Відповідач просив позовні

вимоги Позивача визнати незаконними та необґрунтованими, оскільки, як

вбачається з креслення генерального плану, затвердженого головним архітектором

Білгород-Дністровська, від 1979 року, саму базу відпочинку БМУ

“Київполімермаш”, яку було перейменовано в БМУ НВО “Більшовик”, а в подальшому

в ДП БМУ “Більшовик”, а також база відпочинку інституту “Гідромедпром” на цей

час ВАТ “Медпромпроект” - Позивача. Спільне майно двох баз, які зазначені на

генеральному плані, тобто Позивача та ДП БМУ “Більшовик”, є базою відпочинку

“Либідь”, а Позивач і ДП БМУ “Більшовик” є її співвласниками. Відповідач

являється співвласником бази відпочинку “Либідь”, яка знаходиться в

Центральному курортному районі смт. Затока м. Білгород-Дністровський Одеської

області. Співвласником даної бази відпочинку Відповідач є на законних

підставах, так як майно, яке Відповідач придбав у власність в МП “Більшовик”

(яке було створено на базі БМУ НВО “Більшовик” і в якого у свій час придбало

нижче зазначене майно) 16.11.1993 р., згідно накладної та Акту прийому передачі

проданого майна, що знаходилось на території бази відпочинку “Либідь”, а саме:

1.Будинок літнього типу площею 41,1

кв. м. - 1 штука,

        2.Будинок літнього типу площею 41,8 кв.

м. - 1 штука,

        3.Будинок літнього типу площею 42,2 кв.

м. - 1 штука,

        4.Будинок літнього типу площею 16,5 кв.

м. - 1 штука,

5.Склад метало-шиферний площею 16,3 кв. м. - 1 штука,

        6.Склад метало-шиферний площею 10,4 кв.

м. - 1 штука,

        7.Склад метало-шиферний площею 18,6 кв.

м. - 1 штука,

8.Будівельний вагончик площею 14,0 кв. м. - 1 штука,

9.Ввідна шафа ВРП 1-2  - 1 штука,

 10.Електрична збірка - 1 штука,

 11.Електричний щит освітлення ЩО-6 - 1 штука,

       12.Залізо - бетонні плити - 18,5 куб. м.

та три дерев'яні збірні будиночки

основною площею по 48 кв. м. кожний (№34,36,37 згідно плану БТІ), три будиночки

основною площею по 24 кв. м. кожний (№9,10,12), які Відповідач придбав на

основі договору купівлі-продажу державного майна, що знаходилось на

бухгалтерському обліку в ДП БМУ «Більшовик», за якими Відповідач 09.01.2001 р.

придбав у власність шляхом прямого викупу - є складовою частиною бази

відпочинку "Либідь", яка була введена в експлуатацію, згідно

державного акту в 1983 році, що знаходяться в Центральному курортному районі

смт. Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області, і належало ДП БМУ

"Більшовик". Державне майно було реалізовано під час процедури банкрутства

ліквідаційною комісією, шляхом прямого викупу даного майна. Відповідно  до 

цього, Відповідач,  який придбав  державне  

майно  в  ДП "Більшовик" та в МП „Більшовик”,

автоматично стає співвласником їхньої частини бази відпочинку. Співвласниками

бази відпочинку «Либідь»є також ТОВ «ЕРКЕР 2005», що також придбав шляхом

прямого викупу майно ДП БМУ „Більшовик” в 2000 році, і яке є правонаступником

ДП БМУ „Більшовик”, по функціонуванню і експлуатації бази відпочинку „Либідь”,

згідно листа ДП БМУ „Більшовик” до Позивача за №3 від 02.01.2001 р., ВАТ

«Медпромпроект», ДП «Здоров'я», ВАТ „Більшовик”, фізична особа - ОСОБА_3.

02.10.2006 р. Відповідач отримав на належне йому на праві приватної власності

майно, на основі договору купівлі - продажу державного майна від 09.01.2001 р.,

акту прийому-передачі від 16.11.1993 р. та плану земельної ділянки бази

відпочинку „Либідь”, виданого БТІ м. Білгород-Дністровський 01.10.2006 р.,

технічні паспорти. Якщо співставити Генеральний план бази відпочинку „Либідь”

від 1979 р. та плану земельної ділянки бази відпочинку „Либідь”, виданого БТІ

м. Білгород-Дністровський 01.10.2006 р., майно належне Відповідачу, а саме

будівлі під №№ 24, 27, 29, нібито знаходяться на території бази відпочинку, що

належить Позивачу. На території БМУ „Київполімермаш” - ДП БМУ „Більшовик” також

знаходяться будівлі за №№14, 15, 16, 17, 18, які належать на праві власності

Позивачу, проте це не означає, що вони належать ДП БМУ „Більшовик”, тільки

тому, що воно знаходиться на його частині території. При будівництві першої

черги бази відпочинку, а саме частини бази Київської філії інституту

„Гідромедпром” в 1983 році, генеральний підрядник - БМУ „Київполімермаш”

передало Київській філії інституту „Гідромедпром” 10 будиночків літнього

відпочинку за №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8, 30, 31, 32, 33, що зображено на плані бази

відпочинку „Либідь”, виданого БТІ м. Білгород-Дністровський 01.10.2006 р., з

метою використання їх для оздоровлення своїх працівників, а решту взяло на свою

експлуатацію та обслуговування БМУ „Київполімермаш”. Будівлі за №№ 24, 29, 27,

котрі насправді є будівельними вагончиками завезеними Генеральним підрядником з

метою розселення своїх будівельників, які зараз належать на праві власності

Відповідачу і які знаходяться на території Позивача, у зв'язку з тим, що їх

неможливо було розмістити на території бази БМУ „Київполімермаш”, так як

необхідно було спочатку виконати відсипку території бази відпочинку, що

знаходилась під плавнями. Після введення бази відпочинку в експлуатацію - вони

належали і використовувалися як допоміжні господарські споруди БМУ

„Київполімермаш”, а саме в будівлі № 24 розміщувалися охоронці БМУ

„Київполімермаш”. А будівлі за №№ 27, 29 використовувалися як склади білизни

БМУ „Київполімермаш”. Позивач своєю позовною заявою вводить суд в оману, тому

що будівельний вагончик за № 24 на той час за зовнішніми розмірами становив 2,8

м х 5 м метрів = 14 кв. м., що підтверджується накладною і актом

прийому-передачі майна. Після того як виникла необхідність найняти на роботу

для обслуговування бази відпочинку слюсаря-сантехніка, своїми силами було

встановлено перестінок у вагончику і добудована майстерня, тому в технічному

звіті з'явилися 3 окремі будівлі за № № 24, 25, 26, з яких 24, 25 входять в

розрахунок 14 кв. м., а 26 є майстернею слюсаря-сантехніка. Різниця в розмірах

будівель № 27,29, які по зовнішніх розмірах, згідно плану БТІ від 02.10.2007

р., становлять 2,7 м. х 6,0 м. = 16,2 кв. м., при точному вимірюванні

працівниками БТІ, а в Акті прийому-передачі розмір цих будівель становить 16,3

і 16,5 кв. м., а саме: 16, 02 х 2,71 ~ 16,3 кв. м, 6,03 х 2,73 ~ 16,5, що

говорить про те, що стіни даних будівель не ідеально одного розміру і різниця у

площі від 0,1 до 0,3 кв. м. для таких будівель не є значною. Будівля № 28, яку

зазначає Позивач, є насправді електрощитовою, яка ніколи у власності Позивача

не була і в якій Відповідачем та ТОВ “ЕРКЕР-2005” проводилась заміна внутрішніх

елементів, тобто автоматів, трьох автоматів полюсних перемикачів, що постійно

виходили з ладу через велике навантаження на них. Позивач своєю позовною

заявою хоче забрати майно Відповідача, не розуміючи того, що на цей час, як і

раніше, в будівлі № 24 знаходяться його охоронці, а в будівлях №27 та 29

знаходиться його майно, що не дає Відповідачу можливості використовувати своє

майно за призначенням, а електрощитова за № 28 знаходиться під замком в його

володінні, і який своїми протиправними діями від'єднав інших співвласників від

енергопостачання, тим самим завдавши їм цими діями значних збитків. Згідно акту

від 29.08.2005 р., на виконання рішення XXXVI сесії IV скликання Затоківської

селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області № 1605 від 16.08.2005

р. представником відділу №4 Одеської регіональної філії ДП "Центр

державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних

ресурсах" - Павловим С.Г. в присутності голови Затоківської селищної ради

- Ярцевої Н.Ф., начальника міського відділу земельних ресурсів міста

Білгород-Дністровського -  Веренич І.А.,

голови правління ВАТ "Медпромпроект" - Осадчого В.В. та суміжних

користувачів було проведено встановлення в натурі меж вищезазначеної земельної

ділянки для експлуатації та обслуговування фактично побудованої бази відпочинку

„Либідь”. 13.09.2005 р. між ВАТ 

„Медпромпроект” та Затоківською селищною радою,  що знаходиться за адресою:  смт. 

Затока, м. Білгород-Дністровського Одеської області, вул. Приморська,

21, був укладений договір довгострокової оренди земельної ділянки площею 1,047

га терміном на двадцять п'ять років для експлуатації та обслуговування бази

відпочинку "Либідь", яка знаходиться за адресою: Одеська область,

смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Центральний курортний район.

Керівництво ВАТ «Медпромпроект», в особі Голови правління Осадчого В.В., одразу

ж після того, як був оформлений договір оренди земельної ділянки, на якій

знаходиться база відпочинку «Либідь», і до якої входить майно Позивача та інших

співвласників, почав перешкоджати здійснювати господарську діяльність іншим

співвласникам. Так, своїм листом за № 145 від 01.06.2006 р., Позивач повідомляє

Затоківську Селищну раду, що в літній сезон 2006 року база відпочинку

«Либідь»працювати не буде. Прийнявши одноосібно дане рішення, Позивач не

повідомив про нього та причини його прийняття, ні усно, ні письмово жодного із

інших співвласників бази відпочинку «Либідь». Відповідач, тим часом, звернувся

до відповідних органів м. Білгород-Дністровська з проханням надати дозвіл на

здійснення господарської діяльності на базі відпочинку «Либідь», на якій

розташоване його майно, та отримав відповідний дозвіл. Відповідач повідомив

Позивача в усній формі про отримання ним дозволу на здійснення господарської

діяльності на території бази відпочинку щодо надання послуг відпочиваючим.

Після того як Відповідач повідомив Позивача про отримання дозволу, Позивач

припускається до неправомірних дій щодо Відповідача та інших співвласників, які

полягали в тому, що його працівниками без будь-яких на те підстав спочатку було

відключено водо та енерго постачання, тим самим паралізувавши роботу

Відповідача в літній сезон, завдавши матеріальних і моральних збитків і самим

відпочиваючим, які були змушені за таких умов припинити відпочинок на базі

відпочинку. На усні звернення Відповідача до Позивача надати змогу працювати,

Позивач дав відмову. Прохання Відповідача надати рахунки для авансових платежів

за комунальні послуги та оренду землі також закінчилися безуспішно, тобто

відмовою Позивача. 14.09.2006 р. Позивач подав позовну заяву до Відповідача

„Про звільнення незаконно зайнятої земельної ділянки” за №11525 до господарського

суду Одеської області. 15.03.2007 р. через те, що Позивач не надав жодних

вагомих доказів, які б підтверджували те, що майно Відповідача знаходиться на

території бази відпочинку незаконно, суд провадження по даній справі залишив

без руху. Згідно наказу 1/10-3 від 02.10.2007 р., підписаного головою правління

ВАТ «Медпромпроект»- Осадчим  В.В.,

Позивач  знову  вдається 

до неправомірних дій і без будь-яких на те підстав в примусовому порядку

видворяє з території бази відпочинку “Либідь” охоронця Відповідача, охоронців інших співвласників, тим

самим позбавивши Відповідача права на охорону його приватної власності, до

винесення рішення господарського Суду Одеської області по справі за №11525.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2006 р. порушено

провадження у справі  № 9/326-06-8860 за

позовом ВАТ „Медпромпроект” до Затоківської селищної ради, ДП

"Здоров'я", ВАТ „Більшовик" про визнання договору оренди

земельної ділянки недійсним. Ухвалою господарського суду Одеської області від

11.08.2006 р. порушено провадження у справі № 22/320-06-7910 за позовом ДП

„Здоров'я”, ВАТ „Більшовик” до Затоківської селищної ради, за участю третьої

особи - ВАТ „Медпромпроект” про визнання недійсним договору оренди. Дані справи

були об'єднані в єдине провадження. 28.12.2006 р. Затоківська Селищна рада

винесла рішення № 386 «Про звернення до суду з приводу розірвання договору

оренди земельної ділянки площею 1, 047 га», на якій знаходиться база відпочинку

„Либідь” і яка була надана Позивачу в оренду для обслуговування та експлуатації

бази відпочинку «Либідь», на основі того, що орендар не виконує умови договору

оренди земельної ділянки, та 01.02.2007 р. подала позовну заяву про розірвання

договору оренди земельної ділянки з Позивачем. Дізнавшись про дане рішення,

Позивач вдався до злочинних дій щодо майна, яке належало Відповідачу та іншим

співвласникам бази відпочинку „Либідь”, а саме в період з 28.12.2006 р. по

09.01.2007 р., за вказівкою голови правління Позивача - Осадчого В.В.,

охоронцями Позивача було знищено майно Відповідача, а саме збірні дерев'яні

будиночки літнього типу за № 47, 49, 50 та складські приміщення під № 39, 41,

згідно плану Білгород-Дністровського БТІ, та майно інших співвласників бази

відпочинку, чим Позивач, згідно незалежної експертної оцінки, заподіяв

Відповідачу шкоду в розмірі 107 623 грн.. Майно, про яке йдеться вище, а саме:

будівлі за №№ 47, 49, 50, що незаконно знищені Позивачем, насправді належить

Відповідачу на законних підставах і дійсно відповідають площі будівель, які

Відповідач отримав, згідно Акту прийому-передачі від 16.11.1993 р., тобто:

№ 47 - зовнішній розмір 7,46 х 5,6

~ 41,8 кв. м.;

№ 49 - зовнішній розмір 7,46 (зараз

насправді 6,1 м.) х 5,66 ~ 42,2 кв. м., розмір якого був змінений в 1996 році,

через те, що частина будівлі, яка була добудована в якості літньої веранди,

прийшла в непридатний для користування стан і була демонтована від цілісної

конструкції будівлі;

№ 50 - зовнішній розмір 7,5 х 5,48

~  41,1 кв. м..

       У зв'язку з цим, Відповідач звернувся до

Органів Внутрішніх Справ із заявою про порушення кримінальної справи і по факту

скоєння даного злочину, прокуратурою Білгород-Дністровського району відкрито

кримінальну справу за № 88200700014 від 19.02.2007 р.. Позивач, намагаючись

уникнути кримінальної відповідальності, чи хоча б зменшити її розмір, вводячи в

оману слідство та органи судової влади, вже подав близько 10 позовних заяв до

усіх співвласників з різними позовними вимогами, починаючи з того, щоб визнати

договори про спільну діяльність, купівлі-продажу майна недійсними, і так далі.

Позивач також має намір заволодіти якомога більшою частиною майна не тільки

Відповідача, а й майном інших співвласників, ставши при цьому єдиним власником

бази відпочинку, а  у разі неможливості,

просто знищити це майно і уникнути за це кримінальної відповідальності.

19.04.2007 р. до господарського

суду Одеської області від Позивача надійшла заява (вх. №8841) про збільшення

позовних вимог, в якій Позивач збільшив свої позовні вимоги та просить суд

витребувати з незаконного володіння від СПД - ОСОБА_1. на користь ВАТ

"Медпромпроект" збірні будиночки літнього типу

№№24,27,28,29,9,10,12,34,36 та 37, які знаходяться на базі відпочинку

«Либідь»за адресою: Одеська область, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський,

Центральний район. В заяві Позивач посилався на ст.ст. 319,321, ч.2 ст. 387 ЦК

України, ст. 48 ЗУ “Про власність” (а.с. 101-102, т.1).

 Заявою від 16.05.2007 р. (вх. №10826) ВАТ

„Медпромпроект” позовні вимоги були збільшенні вимогою про визнання за ВАТ

„Медпромпроект” права власності на базу відпочинку “Либідь”, яка розташована за

адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул.

Приморська у Центральному районі, і складається з будиночків відпочинку №№ 1-13

(включно), 20, 21, 23, 24 -38 (включно), 42, 43, 44, 83, згідно плану земельної

ділянки бази відпочинку “Либідь”, розробленого КП “Білгород-Дністровського бюро

технічної інвентаризації” від 01.10.2006 р. (а.с. 2-4, т.2).

Не погоджуючись з позовними вимогами, 16.05.2007 р. (вх. №5068) СПД -

ОСОБА_1. звернувся до господарського суду Одеської області з зустрічною

позовною заявою до ВАТ   “Медпромпроект”,

у відповідності до якої Відповідач за первісним позовом просив суд визнати за

ним право власності на належне йому майно - збірні дерев'яні будиночки відпочинку,

придбані, згідно договору купівлі - продажу державного майна від 09.01.2001 р.,

Акту передачі проданого майна від 12.12.2001 р., а також купівлі-продажу майна

в МП «Більшовик», згідно накладної № 187 від 10.11.1993 р., Акту передачі

проданого майна від 16.11.1993 р., та збудованих ним особисто господарських

споруд, які знаходиться за адресою: смт. Затока, м. Білгород-Дністровський

Одеської області, на базі відпочинку 

“Либідь” під номерами: 9, 10, 12, 20, 24, 25, 26, 27, 29, 34, 36, 37,

39, 41, 47, 49, 50, згідно плану БТІ м. Білгород-Дністровський від 01.10.2006

р.. В обґрунтування своїх вимог, Відповідач за первісним позовом посилався на

ст.ст. 316,317,320,321,392 ЦК України, ст.ст. 3,4,119,120,123,124 ЦПК України

(а.с. 52-56, т.2).

Заявою від 30.05.2007 р. (вх. №12169) ВАТ “Медпромпроект” уточнив свої

позовні вимоги та просив суд витребувати від СПД - ОСОБА_1 з чужого незаконного

володіння на користь ВАТ «Медпромпроект»будинки бази відпочинку «Либідь» №№9,

10, 12, 20, 29,34,36,37, що знаходяться за адресою: Одеська область, смт.

Затока міста Білгород-Дністровського, вул. Приморська, Центральний район, а

також визнати за ВАТ "Медпромпроект" право власності на будинки бази

відпочинку «Либідь»: №№ 9, 10, 12, 20, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 34, 36, 37 та 83,

що знаходяться за адресою: Одеська область, смт. Затока міста

Білгород-Дністровського, вул. Приморська у Центральному районі (а.с.155-156,

т.2). 

 04.07.2007 р. заявою (вх. №15179) Відповідач

за первісним позовом виправив свою зустрічну позовну заяву та просив суд

визнати за СПД - ОСОБА_1. право власності на належне йому майно - збірні

дерев'яні будиночки відпочинку та господарські будівлі, придбані, згідно

договору купівлі - продажу державного майна від 09.01.2001 р., Акту передачі

проданого майна від 12.12.2001 р., а також придбаного майна в МП «Більшовик»,

згідно накладної № 187 від 10.11.1993 р., Акту передачі проданого майна від

16.11.1993 р., яке входить до майнового комплексу бази відпочинку „Либідь”, що

знаходиться за адресою: смт. Затока м. Білгород-Дністровського Одеської

області, під номерами: будиночки відпочинку 9, 10, 12, 29, 34, 36, 37, будинок

охорони 24 та склад 27, згідно плану БТІ м. Білгород-Дністровського від

01.10.2606 р. (а.с. 194-197, т.2).

 Позивач за первісним позовом заявою від 31.07.2007

р. (вх. №17688) збільшив свої позовні вимоги та просив суд визнати за ним право

власності на базу відпочинку „Либідь”, яка розташована за адресою: вул.

Приморська, Центральний курортний район, смт. Затока міста

Білгород-Дністровського, Одеська область, і складається з будинків відпочинку

№5, 6, 7, 8,

9,10,12,14,15,16,17,29,30,31,32,33,34,35,36,37,38,42,43,44,67,72,73,78, складів

№1, 11, 27, адміністративного будинку №3, медичного пункту №4,будинку охорони,

який складається із приміщень №24,25,26, електрощитової №28,

господарсько-побутової будівлі, яка складається із приміщень №20,21, туалету

№23, червоного кутка №83    (номери

вказані, згідно плану земельної ділянки бази відпочинку „Либідь”, розробленого

КП „Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації” станом на 01.10.2006

р.). А також витребувати з незаконного володіння від СПД - ОСОБА_1. на користь

ВАТ "Медпромпроект" будинки відпочинку №9,10,12,29,34,36 та 37

(номери вказані, згідно плану земельної ділянки бази відпочинку „Либідь”,

розробленого КП „Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації” станом на

01.10.2006 р.), які знаходяться на базі відпочинку „Либідь”, що розташована за

адресою: вул. Приморська, Центральний курортний район, смт. Затока міста

Білгород-Дністровського, Одеська область (а.с. 229-231, т.1).

         31.07.2007 р. (вх. №17687) до

господарського суду Одеської області від СПД - 

ОСОБА_1. надійшла заява про зміну зустрічних позовних вимог, в якій він

просив суд визнати за ним право власності на належне йому майно - збірні

дерев'яні будиночки відпочинку та господарські будівлі, придбані, згідно

Договору купівлі - продажу державного майна від 09 січня 2001 року, Акту

передачі проданого майна від 12.12.2001 р., а також придбаного майна в МП

“Більшовик”, згідно накладної №187 від 10.11.1993 р., Акту передачі проданого

майна від 16.11.1993 р., які знаходяться за адресою: смт. Затока м.

Білгород-Дністровська Одеської області на базі відпочинку «Либідь»і зазначені

під літерами: 9, 10, 12, 29, 34, 36, 37 - будинки відпочинку, будинок охорони -

24 та склад - 27, згідно плану БТІ м. Білгород-Дністровська від 01.10.2006 р.,

також визнати  за  ним, право власності на належне йому майно

(обладнання) - ввідну шафу ВРП 1-2, електричну збірку та електричний щит

освітлення ЩО-6, що вмонтовані в електрощитову під літерою 28, також визнати за

ним право власності на належне йому майно (будівельні матеріали) - 18,5 м.

куб.  залізо-бетонних плит, які

знаходяться на території бази відпочинку „Либідь”, визнати майно, що

знаходиться на базі відпочинку „Либідь” і зазначене під літерами 11,13, 20, 21,

22, 23, 28, 83 майном спільного користування, згідно плану БТІ м.

Білгород-Дністровського від 01.10.2006 р.. Визнати за Позивачем за первісним

позовом право власності на належне йому майно - збірні дерев'яні будиночки

відпочинку та господарські будівлі, які знаходяться на території бази

відпочинку  „Либідь” і зазначені під

літерами 3, 4, 5, 6, 7, 8, 30, 31, 32, 33, 14, 15, 16, 17, 67, 72, 73, 78 -

будинки відпочинку, склади - 1, 26, майстерня - 25 та навіс - 2, згідно плану

БТІ м. Білгород-Дністровський від 01.10.2006 р. (а.с. 235-238, т.2).

          Рішенням господарського суду Одеської

області від 03.08.2007 р. (підписаним суддею Желєзною С.П. 28.08.2007 р.)

первісний позов задоволено частково, визнано за Позивачем за первісним позовом

право власності на адміністративний будинок №3, медичний пункт №4, будинки

відпочинку №№ 5,6,7,8,14,15,16,17,30,31,32,33,67,72,73,78, майстерню №25, склад

№26, що розташовані на території бази відпочинку “Либідь” в смт. Затока

Білгород-Дністровського району Одеської області, в частині позовних вимог про

визнання права власності на будинки відпочинку № 9, 10, 12, 29, 34, 35, 36, 37,

38, 42, 43, 44, склади №№ 1, 11, 27, 

будинок охорони № 24, 

електрощитову  №28, господарсько-побутові

будівлі №20, 21, туалет №23, червоний куток №83, а також щодо витребування з

незаконного володіння СПД - ОСОБА_1. будинків відпочинку № 9, 10, 12, 29, 34,

36, 37, що знаходяться  на території бази

відпочинку „Лібідь” в смт. Затока Білгород-Дністровського району  Одеської області, - відмовлено. Зустрічні

позовні вимоги СПД - ОСОБА_1. про визнання 

за ним права власності  на будинки

відпочинку №№ 9, 10, 12, 29, 34, 36, 37, будинок охорони №24, склад №27, що

знаходяться на території бази відпочинку „Либідь” в смт. Затока

Білгород-Дністровського району Одеської області; ввідну шафу ВРП 1-2,

електричну збірку та електричний щит освітлення ЩО-6, які вмонтовані в

електрощитовій №28, а також на 18,5 куб. залізобетонних плит, задоволено, а у

задоволенні вимог Відповідача за первісним позовом про визнання майном

спільного користування будинків за №11, 13, 20, 21, 22, 23, 28, 83, що

знаходяться на території бази відпочинку „Либідь” в смт. Затока

Білгород-Дністровського району Одеської області, відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, Позивач за первісним позовом

звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою,

в якій просить його скасувати, так як вважає його прийнятим всупереч обставинам

справи, нормам матеріального та процесуального права, обґрунтовуючи наступним.

           При прийнятті рішення суд першої

інстанції не звернув увагу на те, що в наданих Відповідачем за первісним

позовом накладній №187 від 10.11.1993 р. та договорі купівлі-продажу державного

майна від 09.01.2001 р. зазначено зовсім інше майно, яке не є спірним. Згідно з

технічними паспортами, дане майно по технічній характеристиці не відповідає

характеристиці спірного майна, крім того, у вищезазначених акті та договорі не

зазначені інвентаризаційні номери відчужених будинків. Так, в технічних

паспортах, виданих БТІ Білгород-Дністровського району Одеської області,

зокрема, зазначено, що загальна площа будинків №№24,27,28, та 29 зовсім інша,

ніж та, що зазначена в накладній №187 від 10.11.1993 р. та акті передачі від

16.11.1993 р.. Суд також помилково виходив з відомостей плану земельної

ділянки, складеного КП “Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації”,

оскільки даний план не має жодного відношення щодо спірного майна і не є

правовстановлюючим документом. Судом також порушено норми процесуального права,

оскільки рішення першої інстанції взагалі не підписано суддею, на ньому є лише

підписи помічника судді, що є ще однією підставою для його скасування.

 Скаржник також заявив клопотання про відновлення

строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду

від  01.10.2007р. скаржнику відновлено

строк на апеляційне оскарження вищезазначеного судового рішення, скаргу

прийнято до провадження та призначено до 

розгляду  на 30.10.2007р. о 12:00,

про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним

чином.

 У письмовому відзиві на скаргу відповідач за

первісним позовом просив суд залишити її без задоволення, як необґрунтовану, а

рішення місцевого суду - без змін, оскільки воно відповідає фактичним

обставинам та вимогам чинного законодавства.    

Представник позивача за первісним позовом (скаржника) у судове засідання

30.10.2007р.  не з'явився, хоча був

належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується поштовим

повідомленням про отримання ним ухвали суду про призначення справи до розгляду.

Про причини неявки скаржник суд не сповістив, клопотань про відкладення

розгляду справи не заявив і судова колегія, враховуючи думку іншого учасника

процесу та його представника, прийняла рішення про розгляд справи за

відсутністю скаржника.

           Оскільки відповідач за первісним

позовом та його представник не заявили клопотань про технічну фіксацію судового

засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась,

але вівся протокол судового засідання.            

         Представники Відповідача за первісним

позовом просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити

рішення без змін.

       За згодою представників

відповідача за первісним позовом, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому

засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової

постанови.         

       Заслухавши усні пояснення  представників відповідача за первісним

позовом, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї,

дослідивши обставини і матеріали  справи,

в тому числі наявні у ній докази, 

відповідність викладеним  в

рішенні висновкам  цим обставинам і

доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом

першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія

дійшла до висновку, що апеляційна скарга 

не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

           Обґрунтовуючи в апеляційній скарзі

свою незгоду з рішенням місцевого суду, Позивач 

навів  такі доводи:

- суд першої інстанції  порушив норми процесуального права, оскільки

спірне рішення не підписано суддею, а на ньому лише є помітка помічника судді;

- суд не врахував, що в наданих

відповідачем накладній №187 від 10.11.1993р. та договорі купівлі - продажу

державного майна від 09.01.2001р. зазначено зовсім інше майно, яке не є

спірним. У вищезазначених документах та акті не зазначені інвентаризаційні

номери відчужених будинків і загальна площа будинків № № 24,27,28 та 29 зовсім

інша ніж та, що зазначена у накладній №187 від 10.11.1993р. та акті передачі

від 16.11.2993р.;

- суд помилково виходив з

відомостей плану земельної ділянки, складеного КП „Білгород-Дністровське бюро

технічної інвентаризації”, оскільки цей план не має відношення до спірного

майна та не є правовстановлюючим документом.

           Проаналізувавши зазначені доводи,

судова колегія встановила наступне і дійшла до такого.

Щодо порушення місцевим судом

норм  процесуального права.

         Дійсно, додана скаржником до скарги

копія судового рішення засвідчена 

помічником судді, а не суддею, та на ній проставлено штамп „згідно з

оригіналом”. Однак, зазначений порядок оформлення копії судового рішення

передбачений Інструкцією з діловодства в господарських судах України,

затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75

(зі змінами і доповненнями, внесеними наказами Вищого господарського суду

України від 17.11.2003р. №57, від 25.10.2004р. №64). Так, згідно п.3.5.11

вказаної Інструкції, перший (підписаний) примірник процесуального документа

(ухвали, рішення, постанови) залишається у справі. Сторонам справи та у

відповідних випадках -іншим учасникам процесу, установам, організаціям,

надсилається решта примірників процесуального документа, засвідчених відміткою,

складеною зі слів “Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису

особи, яка засвідчує примірник, її ініціалів та прізвища. 

          Водночас, наявний у матеріалах справи

оригінал судового рішення (як повний його текст, так і оголошена в порядку ст.

85 ГПК України вступна та резолютивна його частини) підписано, як то вимагають

приписи ГПК України, суддею, яка розглядала цю справу. Стаття 104 ГПК України

визначає можливість скасування судового рішення, якщо його, тобто оригінал

рішення, а не його копію, не підписано суддею, який розглядав справу, а не

можливість скасування рішення, якщо його копію засвідчено не суддею, а

помічником судді.

            За таких обставин, судова колегія

дійшла висновку, що  доводи скаржника

щодо порушення місцевим судом норм процесуального права при підписанні судового

рішення є хибними, не ґрунтуються на законі, а тому не можуть бути підставою

для  його скасування.

Щодо не звернення місцевим судом

уваги на факт розбіжності майна, зазначеного у накладній №187 від 10.11.1993р.

та договорі купівлі - продажу державного майна від 09.01.2001р. зі спірним

майном та не визначення в цих документах і акті 

інвентаризаційних номерів відчужених будинків і що загальна площа

будинків №№ 24,27, 28 та 29 зовсім інша ніж та, що зазначена у накладній №187

від 10.11.1993р. та акті передачі від 16.11.1993р..

            Наявні у матеріалах справи докази

підтверджують, що  Позивач є власником

лише  наступного майна: адміністративного

будинку №3; медичного пункту №4; будинків відпочинку №№

5,6,7,8,14,15,16,17,30,31,32,33,67,72,73,78; майстерні №25 та складу №26, що

розташовані на території бази відпочинку “Либідь” в смт. Затока

Білгород-Дністровського району Одеської області, і доказів того, що він є

власником решти будівель, які він 

зазначає у позові, немає,  а тому,

на думку судової колегії, в нього немає матеріально - правових підстав для

пред'явлення позовних вимог (в матеріальному розумінні) про визнання за ним

права власності на ці об'єкти та витребування їх у Відповідача.

           За таких обставин, визнання  місцевим судом за Відповідачем права

власності на будинки відпочинку №№ 9, 10, 12, 29, 34, 36, 37, будинок охорони

№24, склад №27, що знаходяться на території бази відпочинку „Либідь” в смт.

Затока Білгород-Дністровського району Одеської області; ввідну шафу ВРП 1-2,

електричну збірку та електричний щит освітлення ЩО-6, які вмонтовані в

електрощитовій №28, а також на 18,5 куб. залізобетонних плит, які, як

зазначалось вище, не належать Позивачу, ніяким чином не порушує його прав та

інтересів.

            З аналізу наявних у матеріалах

справи  доказів, які  всебічно, у відповідності до вимог ст. 43 ГПК

України, дослідив місцевий суд, 

вбачається, що придбані Відповідачем по накладній №187 від 10.11.1993р.

та  за договором купівлі - продажу

державного майна від 09.01.2001р. будівлі є тими ж самими будівлями, що є

предметом цього спору за обома позовами, а тому посилання скаржника на те, що у

накладній №187 від 10.11.1993р. та договорі купівлі - продажу державного майна

від 09.01.2001р. зазначено зовсім інше майно, яке не є спірним, суперечить

наявним у матеріалах справи доказам, а тому не може прийматись до уваги та бути

підставою для скасування рішення місцевого суду з цієї справи. Крім того,

матеріали  справи свідчать, що Відповідач

здійснював реконструкцію та ремонт придбаних ним у власність об'єктів і  їх параметри (розміри)  змінились, тому вони  можуть не відповідати параметрам (розмірам),

зазначеним у вищевказаних накладній та договорі.

Щодо врахування місцевим судом

відомостей плану земельної ділянки, складеного КП „Білгород-Дністровське бюро

технічної інвентаризації”.

        Дійсно, зазначений план земельної

ділянки за своєю правовою природою не є правовстановлюючим документом. Однак,

цей документ, складений уповноваженим на це компетентним органом, підтверджує

місце розташування спірних об'єктів, їх інвентаризаційні номери, розміри та

призначення, тобто реально підтверджує наявність і розташування спірних

об'єктів,  а тому, на думку судової

колегії, є належним доказом у розумінні ст. 32 

та ст. 34 ГПК України, якому місцевий суд, відповідно до вимог ст. 43

ГПК України, дав оцінку у сукупності з іншими доказами і обґрунтовано прийняв

до уваги при мотивуванні свого рішення по справі. Посилання скаржника на те, що

цей план не має відношення до спірного майна не підтверджується будь-якими

доказами, які скаржник, у порушення приписів ст. 33 ГПК України, не надав суду,

а наявні у матеріалах справи докази навпаки підтверджують, що зазначені на

плані об'єкти є саме тими об'єктами, які є предметом спору по заявленим

позовним вимогам як первісного позивача, так і відповідача за первісним

позовом, тобто позивача за зустрічним позовом. 

         За таких обставин, судова колегія

дійшла висновку, що зазначені доводи скаржника необґрунтовані (не підтверджені

доказами) і тому також не можуть прийматись до уваги та бути підставою для

скасування судового рішення.

         Згідно п.3 Роз'яснення Вищого

арбітражного суду України №02-5/422 від 10.12.1996р. „Про судове рішення” (з

наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно

ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які

посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають

суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження

цих обставин; яка правова  кваліфікація  відносин сторін,  виходячи з фактів, установлених у процесі

розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення

спору. При  цьому, необхідно мати на

увазі, що, у відповідності зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають

оцінці в їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду зазда

легідь встановленої сили. Такі ж вимоги до судового рішення містяться у

Постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.12.1976р. „Про судове

рішення”.

           Відповідно до ст. 104 ГПК України,

підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування

обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають

значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3)

невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду,

обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального

чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування 

норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни

рішення лише за умови,  якщо це

порушення  призвело  до 

прийняття  неправильного рішення.

           На думку судової колегії, місцевий

суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та

всебічну оцінку наявним у ній доказам, як то вимагають приписи ст. 43 ГПК

України, та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення

місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього

рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.     

      Наведені Позивачем в апеляційній скарзі

доводи, як зазначалось в вище, не спростовують 

висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не

можуть бути підставою для скасування судового 

рішення.

           Будь-яких інших доводів щодо

незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм

матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних

апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

           Перевіряючи, згідно приписів ст. 101

ГПК України,  законність і

обґрунтованість  рішення  місцевого суду в повному обсязі, тобто не

тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не

встановила  будь - яких порушень норм

матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що

зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи,

наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

            З огляду на викладене, судова

колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав

для скасування рішення місцевого суду.

          Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК

України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2007 р. у

справі  №16/82-07-1920 -залишити

без змін, а апеляційну скаргу ВАТ “Медпромпроект” (м. Київ) на

зазначене судове рішення - без задоволення.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК

України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого

господарського суду України.

Головуючий:                                                                                         

Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                        

Бєляновський В. В.                                                                                                                       

Шевченко В. В.

Повний

текст постанови підписано  30.10.2007 р.