Постанова

від 11.04.2023 по справі 903/810/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року Справа № 903/810/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

органу прокуратури - Безпалов А.В.

позивача - не з`явився

відповідача - Мохнюк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" на рішення Господарського суду Волинської області від 18.01.2023, повний текст складено 30.01.2023, у справі №903/810/22 (суддя Слободян О. Г.)

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч"

про стягнення 187 563 грн 10 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 18.01.2023 у справі №903/810/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" (45652, Волинська обл, Луцький район, с.Несвіч, вул.Центральна, буд.30, код ЄДРПОУ 03737327) на користь Луцької міської ради (43025, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького, буд.19, код ЄДРПОУ 34745204; розрахунковий рахунок UA188999980314040544000003550, отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження", перерахування безпідставно збережених коштів) 187 563 грн 10 коп безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Стягнуто з Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" (45652, Волинська обл, Луцький район, с.Несвіч, вул.Центральна, буд.30, код ЄДРПОУ 03737327) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 813 грн 45 коп витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням від 18.01.2023 у справі №903/810/22 Сільськогосподарське приватне підприємство "Несвіч" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 18.01.2023 у справі №903/810/22 за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" про стягнення 187 563 гри. 10 коп. У задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт зазначає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту у даній справі, оскільки діяв поновлений договір оренди від 25.06.2007 року і відповідно правовідносини між сторонами регулювалися нормами зобов`язального (договірного) права.

Вважає, що до вказаних правовідносин відповідно до ЦК України, та до чисельних позицій Верховного Суду не можуть застосуватися положення статті 1212 ЦК України.

Також вказує, що якщо припустити, що СГПП "Несвіч" безпідставно користувалося земельною ділянкою, то прокурором невірно здійснено розрахунок суми недоплаченої орендної плати.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/810/22/1139/23 від 21.02.2023 матеріали справи №903/810/22 витребувано з Господарського суду Волинської області. 27.02.2023 матеріали справи №903/810/22 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" на рішення Господарського суду Волинської області від 18.01.2023 у справі №903/810/22, розгляд апеляційної скарги постановлено провести в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Запропоновано прокурору і позивачу у строк до 23.03.2023 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Копію ухвали направлено сторонам на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи.

08.03.2023 на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача - адвоката Мохнюка М.В. надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 клопотання представника відповідача Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" - адвоката Мохнюка М.В. про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи у справі №903/810/22 задоволено; розгляд апеляційної скарги призначено на "11" квітня 2023 р. об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1.

В судове засідання 11.04.2023 з`явились прокурор, який заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі та представник відповідача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та надали пояснення по суті спору,

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомлені.

Відповідно до норм ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

На підставі п`яти договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11.05.2021, укладених з ПП "Житлобуд-1", за Сільськогосподарським приватним підприємством "Несвіч" (відповідачем) з 11.05.2021 зареєстровано право власності на 5 об`єктів нерухомого майна, а саме: навіс "В" загальною площею 228,8 кв.м, адміністративне приміщення "Г-2" загальною площею 247,1 кв.м, склад "В-1" загальною площею 152,5 кв.м, гараж "А-1" загальною площею 114,4 кв.м, майстерню "Б-1" загальною площею 502,2 кв.м, які знаходяться на земельній ділянці на вул. Клима Савури, 35а у м. Луцьку (а.с. 62-76, т. 1).

Зі змісту вищезазначених договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11.05.2021 вбачається, що вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102.

Земельна ділянка на вул. Клима Савури, 35А, в м. Луцьку, площею 0,558 га, з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102, є об`єктом комунальної власності.

Право комунальної власності за Луцькою міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102 в ДЗК зареєстровано 25.06.2007 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.11.2021 (а.с. 78, т. 1).

Зазначена земельна ділянка перебувала в оренді у попереднього власника нерухомого майна - ПП "Житлобуд-1" на підставі договору оренди, укладеного з Луцькою міською радою від 25.06.2007 (далі - Договір) (а.с. 88-92, т. 1).

Строк дії договору до 13.06.2012 (п.8 Договору). Відомості про закінчення строку дії вказаного договору оренди землі - 13.06.2012 зазначені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

06.08.2021 на підставі акту приймання-передачі ПП "Житлобуд-1" повернув Луцькій міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102 (а.с. 93, т. 1).

Зі змісту вказаного договору вбачається, що останній не містив положень, які б надавали сторонам право продовжити його дію на новий строк за принципом "мовчазної згоди".

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Волинській області від 19.09.2022 №5720/5/03-20-04-05-05 ПП "Житлобуд-1" сплачувало орендну плату по дату продажу нерухомого майна - 11.05.2021 (а.с. 103, т. 1).

У листі Луцької міської ради від 12.09.2022 №1.1-9/3422/2022 вказано, що з метою оформлення СГПП "Несвіч" права оренди на вищезазначену земельну ділянку, міською радою прийняте рішення від 27.01.2022 №25/28 "Про надання СГПП "Несвіч" на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування виробничої бази на вул. Клима Савура, 35-а у м. Луцьку" (а.с. 84-85, т. 1).

Згідно інформації Луцької міської ради договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102 з власником приміщень не укладався, незважаючи на те, що орган місцевого самоврядування листом від 19.11.2021 № 1.1-16/5928/2021 повідомляв СГПП "Несвіч" про необхідність його укладення (а.с. 86, т. 1).

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Волинській області від 10.06.2022, наданої на запит обласної прокуратури встановлено, що згідно даних ІТС "Податковий блок" СГПП "Несвіч" податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102 з 12.05.2021 по 19.09.2022 до Луцької ДПІ ГУ ДПС в області не подавались, плата за землю до бюджету не перераховувалась (а.с. 105, т. 1).

Отже, прокурор доводить, що з моменту набуття нерухомого майна, відповідач фактично користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.08.2022 № 9805 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102 становить 4608856,80 грн.

Згідно Додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 "Про впорядкування орендної плати за землю" з наступними змінами згідно рішень міської ради №7/9 від 23.03.2011, № 16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017 річний розмір орендної плати за землю встановлено у 3 відсотках від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, для функціонального використання земельної ділянки - щодо інших видів діяльності, які не увійшли до переліку.

Розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць становить 11522,14 грн (138265,70 грн орендна плата за рік ).

Згідно наданого прокурором розрахунку, сума коштів, яку відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мав би заплатити за користування нею, становить 187563,10 грн з 12.05.2021 (включно) (з наступного дня після дати набуття нерухомого майна товариством) по 19.09.2022 включно:

- з 12.05 по 31.05.2021, тобто за 20 днів - 7433,64 грн (11522,14 грн розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць : 31 день х 20 днів);

- з червня 2021 по серпень 2022 року, тобто за 15 місяців - 172832,10 грн (11522,14 грн розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць х 15 місяців);

- 01.09 по 19.09.2022, тобто за 19 днів - 7297,36 грн (11522,14 грн розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць : 30 днів х 19 днів)

Господарський суд Волинської області, задовольняючи позовні вимоги вказав, що доводи відповідача про продовження договору оренди земельної ділянки від 25.06.2007 між Луцькою міською радою та СГПП "Несвіч" у 2012 та у 2017 році не підтверджені жодними доказами, а тому є припущеннями, а отже, судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що СГПП "Несвіч" у період з 12.05.2021 по 19.09.2022 користувалося земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що є порушенням вимог Земельного кодексу України, у зв`язку з чим за даний період правомірно нарахована сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 187 563, 10 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Предметом позову у даній справі є вимоги заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Луцької міської ради до Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою.

В обґрунтування підстав для представництва прокурор вказує, що Луцька міська рада є органом, уповноваженим від імені територіальної громади здійснювати повноваження власника комунального майна.

Прокурор зазначає, що при виконанні повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави під час використання майна, що належить до комунальної власності.

Натомість, Луцькою міською радою, як органом влади, уповноваженим представляти та захищати інтереси держави з питань використання спірної земельної ділянки, не вжито заходів до усунення порушень інтересів держави.

Волинська обласна прокуратура зверталась до Луцької міської ради із запитом від 23.08.2022 №15-1021 вих 22 щодо наявності підстав для повернення земельної ділянки у комунальну власність, на що Луцька міська рада листом від 12.09.2022 №1.1 -9/3422/2022 надала інформацію про те, що заходи до стягнення коштів за користування земельною ділянкою відповідачем без правовстановлюючих документів не вживались, будь-яку інформацію щодо звернення до суду із позовом про стягнення грошових коштів Луцька міська рада не висловлювала (а.с. 84-85, т. 1).

Таким чином, факт невжиття заходів до стягнення безпідставно збережених коштів, як плати за користування вказаною земельною ділянкою, безумовно порушує інтереси територіальної громади м. Луцька в особі Луцької міської ради, однак остання не вживає визначені законом заходи щодо захисту інтересів територіальної громади та не звертається до суду з відповідним позовом.

Враховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності Луцької міської ради про порушення інтересів територіальної громади м. Луцька, та беручи до уваги характер наданої останньою на запит прокуратури відповіді (відсутність належного обгрунтування причин невжиття заходів щодо стягнення з відповідача коштів до місцевого бюджету, у тому числі й у судовому порядку), є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Волинська обласна прокуратура листом від 21.09.2022 № 15-1182 вих-22 повідомила позивача щодо звернення до господарського суду в його інтересах із позовом, при цьому позовну заяву до суду скерувала 13.10.2022 (а.с. 112, т. 1).

Поряд з цим, Луцькою міською радою не оскаржено в судовому порядку рішення органу прокуратури про звернення до суду в її інтересах до СГПП "Несвіч" про стягнення безпідставно збережених коштів.

Доводи відповідача про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з огляду на неналежне виконання позивачем - Луцькою міською радою своїх обов`язків в частині вжиття заходів до укладення договору оренди земельної ділянки на вул. Клима Савура, 35а у м. Луцьку, не заслуговують на увагу, оскільки предметом вказаного позову не є вимога про визнання договору укладеним.

Поряд з цим, бездіяльність Луцької міської ради полягає у не зверненні до суду із позовною заявою про стягнення безпідставно збережених коштів.

Несплата відповідачем орендної плати за користування комунальним майном є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.

В той же час, незважаючи на те, що відповідачем використовувалась земельна ділянка по вул. Клима Савури, 35А у м. Луцьку без правовстановлюючих документів, при цьому не сплачуючи платежів за землю, Луцькою міською радою жодних дій до захисту інтересів територіальної громади міста не вжито. Крім того, Луцька міська рада до даного часу не звернулась до суду про стягнення вказаної суми коштів.

Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду, прокурор правомірно звернувся з даним позовом.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідченим нотаріально.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" взначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У період з 12.05.2021 по 19.09.2022 відповідач не був власником або постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Таким чином, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та п. 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Крім цього, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 за № 1378-ІV (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Частиною 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Відповідно до ст. Закону України "Про оренду землі" обов`язок сплачувати орендну плату на підставі договору оренди землі припиняється з припиненням такого договору, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Відтак до правовідносин, що виникли після припинення договору оренди землі застосовуються норми ст. 1212 Цивільного кодексу України (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 915/242/17).

У справах за вимогами про стягнення плати за користування земельною ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, тобто відповідно до статті 1212 ЦК України, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.

Так, згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна, тому відсутні правові підстави для дослідження в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи СГПП "Несвіч" впродовж тривалого часу користувалося земельною ділянкою без укладеного договору оренди та не сплачувало кошти власнику землі за фактичне користування землею.

Таким чином, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Земельна ділянка, за яку стягуються безпідставно збережені кошти, перебувала в оренді у попереднього власника нерухомого майна ПП "Житлобуд-1" на підставі договору оренди, укладеного з Луцькою міською радою від 25.06.2007 строком на 5 років, дія якого закінчилася 13.06.2012, відомості про закінчення строку дії вказаного договору оренди землі саме 13.06.2012 зазначені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Майно на вказаній земельній ділянці відповідач набув 11.05.2021, тому і з цього часу у відповідача існує обов`язок вносити плату за землю.

У відповідності до п. 36 договору оренди землі від 25.06.2007 договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, про що вносяться відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

06.08.2021 ПП "Житлобуд-1" повернуло Луцькій міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:058:0102 на підставі акту приймання-передачі.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що обов`язок сплачувати орендну плату на підставі договору оренди землі припиняється з припиненням такого договору, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (ст. 31 Закону України "Про оренду землі").

Відтак до правовідносин, що виникли після припинення договору оренди землі застосовуються норми ст. 1212 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 09.08.2019 № 915/242/17).

З огляду на викладене та відсутність положень, які б надавали сторонам право продовжити його дію на новий строк за принципом "мовчазної згоди", суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закінчення строку дії договору оренди землі задовго до придбання майна відповідачем.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 при розгляді справи № 922/1349/18, у розумінні положень ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України та ч.З ст.7 Закону України "Про оренду землі" при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. Тобто, має місце заміна сторони у зобов`язанні, і після відчуження об`єктів нерухомості попередні користувачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №913/153/18.

Колегія суддів вважає, що оскільки договір оренди землі, укладений між ПП "Житлобуд-1" та Луцькою міською радою від 25.06.2007 закінчився у зв`язку із закінченням строку на який він був укладений, відтак відповідач не набув права оренди за даним договором, а має законодавчу можливість набути таке право у порядку повторного надання земельної ділянки.

Підтвердженням зазначеного є прийняття Луцькою міською радою рішення від 27.01.2022 № 25/28 "Про надання СГПП "Несвіч" на умовах оренди земельної ділянки для обслуговування виробничої бази на вул. Клима Савура, 35-а у м. Луцьку".

Також вказане підтверджується листом Луцької міської ради від 19.11.2021 № 1.1-16/5928/2021, зі змісту якого вбачається, що Луцька міська рада зверталась до СГПП "Несвіч" з проханням оформити договір оренди землі, а також її листами від 13.12.2021 № 6.4-7/1452/2021, від 16.01.2022 № 6-13/65/2022.

Вказані листи стосуються укладення нового договору оренди землі, а не заміни сторони зобов`язання за договором оренди землі, укладеного 25.06.2007 між ПП "Житлобуд-1" та Луцькою міською радою.

В матеріалах справи наявний технічни звіт (в копії) по топографічних роботах (коректура) для оформлення договору оренди земельної ділянки на вул. Клима Савура, 35-а в м. Луцьку від 23.03.2021.

Так, зі змісту вказаного технічного звіту вбачається, що він проводився на замовлення ПП "Житлобуд-1" до відчуження майна СГПП "Несвіч" (23.03.2021) та з метою оформлення договору оренди земельної ділянки на земельну ділянку за вищезазначеною адресою.

З огляду на викладене, як Луцька міська рада, так і попередній користувач земельної ділянки ПП "Житлобуд" вважали договір оренди землі від 25.06.2007 припиненим у зв`язку із закінченням строку його дії.

Оскільки СГПП "Несвіч" не декларувало та не сплачувало орендну плату за спірну земельну ділянку після набуття права на майно, що розташоване на ній, відтак також вважало, що не відбулась заміна сторони у зобов`язанні (договорі оренди землі від 25.06.2007).

В позиціях, викладених у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі апелянт вважає, що договір оренди землі від 25.06.2007, строк дії якого закінчувався 13.06.2017, був поновлений на тих самих умовах на той самий строк у 2012 році до 25.06.2017, а у 2017 році - до 25.06.2022. На його думку, договір оренди землі від 25.06.2007 автоматично продовжився на той самий строк і на тих самих умовах до 25.06.2022.

Колегія суддів не вважає такі судження вірними, оскільки редакція ст. 33 Закону України "Про оренду землі", що була чинною як на 25.06.2012, так і на 25.06.2017 (дати поновлення договору оренди землі на думку відповідача) не передбачала автоматичного продовження договору шляхом "мовчазної згоди".

Для поновлення договору оренди землі як 25.06.2012, так і 25.06.2017 необхідно було укладення додаткових угод, які б були зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства.

До аналогічних висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Зокрема, у п. 37 вказаної постанови зазначено, що "у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина шоста статті 33 Закону № 161-XIV)".

Пункти 40-41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 визначають, що "додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина одинадцята статті 33 Закону № 161 -XIV). Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було б неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є "автоматичною" пролонгацією орендних правовідносин".

Наведені у апеляційній скарзі обставини добровільного декларування орендної плати ПП "Житлобуд-1" та її сплати, відсутності судових спорів між Луцькою міською радою та ПП "Житлобуд-1" з приводу поновлення договору оренди землі, не є підставою стверджувати про автоматичне поновлення договору оренди землі.

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.06.2022 № 303380117 містить відомості лише про укладення договору оренди від 25.06.2007 зі строком закінчення його дії - 13.06.2012 (помилка в даті закінчення договору пов`язана із зазначенням числа укладення договору (13.06.2012), а не його реєстрації (25.06.2012)). Жодні відомості про укладення додаткових угод та їх реєстрацію у відповідності до вимог чинного законодавства відсутні у цій довідці.

Помилковим є твердження апелянта про те, що акт приймання-передачі земельної ділянки від 06.08.2021 є документом, що свідчить про припинення права оренди.

Вказаний договір припинився у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений.

Договір оренди земельної ділянки від 25.06.2007 передбачає повернення ділянки після припинення дії договору.

Так у п. 20 вказаного Договору визначено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому у порівняні з тим, у якому одержав її в оренду. При цьому, не визначає, коли саме має відбутися таке повернення.

З огляду на вказане, оформлення акту приймання-передачі земельної ділянки є наслідком припинення дії договору оренди земельної ділянки, а не підставою для його припинення.

Колегія суддів вважає, що до СГПП "Несвіч" не перейшло право оренди за договірними зобов`язаннями, що діяли між ПП "Житлобуд-1" та Луцькою міською радою, а відтак стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати з відповідача є належним способом захисту прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51 ), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Не відповідають обставинам справи доводи представника СГПП "Несвіч" з посиланням на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", що набрав чинності 16.01.2020, про те, що поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (вказаний висновок зроблений відповідачем з огляду на постанову Верховного Суду від 21.09.2022 № 926/2720/21), оскільки за цими правилами поновлюються договори, які є чинними на час набрання чинності даним законом. У спорі, що розглядається, договір втратив свою чинність 13.06.2012.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідач також не погоджується з розрахунком боргу, оскільки вважає, що його слід обчислювати не від моменту придбання відповідачем приміщень на спірній земельній ділянці, а з моменту, коли попереднім власником цих приміщень припинено використання цієї земельної ділянки та внесено відомості про таке припинення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у п. 75 постанови від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц зазначила, що набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України).

Відтак фактичне використання ПП "Житлобуд-1" земельної ділянки на вул. Клима Савура, 35а у м. Луцьку припинилось з наступного дня після укладення договорів купівлі-продажу з відповідачем.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позов, оскільки заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, адже не спростовують наведених судових висновків, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" на рішення Господарського суду Волинської області від 18.01.2023 у справі №903/810/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, окрім випадків, визначених ст.ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу №903/810/22 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "21" квітня 2023 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.