Рішення

від 05.04.2023 по справі 908/2207/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/179/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2023 Справа № 908/2207/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства ТАСКОМБАНК (вул. С.Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 09806443)

До відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецнафта-Сервіс (вул. Іванова, буд. 85, кв. 23, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 39416130)

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

За участю представників сторін:

Від позивача: Косатий Д.А., довіреність №156 від 02.08.2022

Від відповідача: Балика П.О., ордер АР № 1110975 від 18.01.2023, посвідчення ЗП001337 від 29.06.2017, адвокат;

Від третьої особи: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

03.11.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства ТАСКОМБАНК до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2021, справу №908/2207/22 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 08.11.2022 на підставі п. 3 ч. 3 ст. 162, ст. 174 ГПК України вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом подання відповідної заяви щодо визначення ціни цього позову та відповідно сплатити судовий збір в порядку та розмірі, визначених Законом України Про судовий збір, докази чого надати суду у вказаний вище строк.

28.11.2022 до суду від АТ ТАСКОМБАНК надійшла заява від 25.11.2022 про усунення недоліків, в якій зазначено, що позивач визначає ціну позову в розмірі грошових вимог позивача на задоволення яких спрямовано позов, а саме 1 318 717,30 грн. Також надано оригінал меморіального ордеру №1057112099 від 24.11.2022 на підтвердження доплати судового збору в сумі 17 299,76 грн.

Ухвалою суду від 05.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2207/22 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 5/179/22. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецнафта-Сервіс та підготовче засідання призначено на 21.12.2022 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 21.12.2022 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 25.01.2023 на 10 год. 30 хв.

Ухвалою від 25.01.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 06.03.2023 та розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 20.02.2023 на 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 20.02.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 06.03.2023 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою суду від 06.03.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 04.04.2023 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні 04.04.2023 судом оголошено перерву до 05.04.2023 об 12 год. 00хв.

В судовому засіданні 05.04.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 05.04.2023 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі «Акорд».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 22.02.2017 між АТ ТАСКОМБАНК (далі - Кредитор) та ТОВ Торговельна компанія Спецнафта-Сервіс (далі - Позичальник) укладено генеральний договір про надання банківських послуг №НК 1324 з усіма супутніми змінами та доповненнями. Додатковими угодами змінювався розмір кредитного ліміту. З метою виконання взятого на себе Позичальником грошового зобов`язання, 22.02.2017 між Публічним акціонерним товариством ТАСКОМБАНК (далі Іпотекодержатель) та фізичною особою резидентом України ОСОБА_1 , що є майновим поручителем, згідно з Законом України Про іпотеку (далі Іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О. та зареєстровано в реєстрі за №286. Враховуючи невиконання умов кредитного договору позичальником в лютому 2020 року АТ ТАСКОМБАНК звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ ТК Спецнафта-Сервіс, ОСОБА_2 , ТОВ Спецнафта Трейд про стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 у справі № 908/214/20 позов задоволено частково, стягнуто на користь Банку заборгованість за генеральним договором про надання банківських послуг № НК 1324 від 22.02.2017 у розмірі 2 084 099,16 грн. з яких 1 494 698,15 грн. основний борг, 213 174,54 грн. відсотки, 376 226,47 грн. пеня, вирішено питання щодо судових витрат. Рішення набрало законної чинності. За час після набрання законної чинності рішенням суду про стягнення заборгованості було частково погашено заборгованість за кредитним договором на суму 765 209,09 грн., що підтверджується виписками по всім позичковим рахункам боржника. Таким чином, залишок заборгованості за кредитним договором (розмір якої визначений рішенням суду) станом на дату подачі позовної заяви до суду складає 1 318 717,30 грн., з яких: 942 490,83 грн. заборгованість за кредитом та 376226,47 грн. пеня. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 15, 16, 525, 526, 553, 554, 610, 612, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 33, 34 Закону України Про іпотеку, позивач просить суд звернути стягнення на об`єкт нерухомого майна: квартиру загальною площею 50,93 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно 955398123101, що належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості ТОВ Торговельна компанія Спецнафта-Сервіс перед АТ ТАСКОМБАНК за генеральним договором про надання банківських послуг №НК 1324 від 22.02.2017 в сумі 1 318 717,30 грн., з яких: 942490,83 грн. заборгованість за кредитом та 376 226,47 грн. пеня, шляхом проведення електронних торгів та встановити початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Представник відповідача підтримав доводи викладені у письмовому відзиві на позовну заяву від 19.01.2023, заяві про застосування позовної давності від 19.01.2023 та додаткових поясненнях від 0404.2023, пояснивши, що правовідносини Банка і іпотекодавця врегульовані в першу чергу Договором іпотеки, а тому при визначенні моменту, коли у Банка виникає право звернути стягнення на предмет іпотеки слід керуватися саме положеннями Договору іпотеки. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 року по справі 908/214/20 (на яке посилається Банк та копія якого додана до позову) встановлено, що 01.11.2018 року, у момент настання строку виконання Позичальником будь-якого зобов`язання по поверненню 30 000 грн., воно (зобов`язання) не було виконане, сума часткового неповернення у встановлені Кредитним договором строки становила 25 919,33 грн. Із зазначеної дати і до теперішнього часу існує часткове невиконання зобов`язань за Кредитним договором, це порушення є тривалим і з 01.11.2018 року воно не припинялося. Отже, на підставі пункту 3.4 розділу 3 Договору іпотеки у Банка 02.11.2018 року (наступного дня після настання події) виникло право на позов про звернення стягнення на предмет іпотеки (Квартиру), тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Трирічний строк позовної давності, на протязі якого Банк мав можливість реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки (Квартиру), почав свій перебіг 02.11.2018 року та закінчив свій сплив 02.11.2021 року. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд застосувати позовну давність до всіх вимог заявлених Банком у даній справі та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача підтримав доводи, викладені у письмовій відповіді на відзив від 31.01.2023 пояснивши, що як встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 у справі №908/214/20, яке має преюдиційне значення для цієї справи: 24.12.2019 банк звернувся до позичальника та поручителів з повідомленням-вимогою вих. № 27237/70 від 24.12.2019, № 27234/70 від 24.12.2019 та № 27232/70 від 24.12.2019 про дострокове повернення кредиту, а саме: простроченого боргу в сумі 1 894 698,15 грн.; простроченої заборгованості за процентами в сумі 296 126,43 грн.; пені в сумі 397 649,33 грн.; простроченої заборгованості за процентами (на прострочену частину кредиту) в сумі 215 734,45 грн.; - процентів на прострочену частину кредиту в сумі 27 630,99 грн. Зазначеними вимогами було встановлено строк повного повернення кредитних коштів - 10 днів з дати отримання вимоги. Зазначену вимогу позичальник отримав 04.01.2020 р. Позичальник та поручителі у встановлений строк вимог банку не виконали. Таким чином АТ «ТАСКОМБАНК» змінив умови кредитування щодо терміну повернення кредитних коштів на 14.01.2020 р. і з саме цієї дати отримав право на стягнення заборгованості в примусовому порядку з позичальника, поручителів, та відповідно звернути стягнення на предмети застав та іпотек, що належать майновим поручителям ( в т.ч на іпотеку, що належить ОСОБА_1 ). До Господарського суду Запорізької області АТ «ТАСКОМБАНК» з позовом до ОСОБА_1 звернувся в жовтні 2022 р. відтак строк позовної давності Позивачем не пропущений.

Крім того, в лютому 2020 АТ «ТАСКОМБАНК» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Торговельна компанія «Спецнафта-Сервіс» перед АТ «ТАСКОМБАНК» за кредитним договором № НК 1324 від 22.12.2017 р. в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2020 відкрито провадження у справі № 336/774/20. Провадження у справі тривало більше 2 років. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08.09.2022 провадження у справі закрито та роз`яснено АТ «ТАСКОМБАНК», що розгляд зазначеного спору підлягає в порядку господарського судочинства. Позивач вважає, що при закритті провадження у справі в зв`язку з порушенням правил підвідомчості та передачею справи на розгляд до суду іншої юрисдикції позовна давність переривається. Відтак, АТ «ТАСКОМБАНК» в будь-якому випадку вважає, що строк позовної давності за позовними вимогами до ОСОБА_1 не сплив, відзив відповідача та заява про застосування позовної давності є безпідставними.

Разом з тим, у випадку встановлення факту пропуску позовної давності, причини такого пропуску є поважними та позивач в цьому випадку заявляє клопотання про визнання поважними причин для поновлення судом строку позовної давності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Письмовий відзив на позовну заяву до суду не надіслав.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, що 22.02.2017 між Публічним акціонерним товариством Таскомбанк, правонаступником якого є Акціонерне товариство Таскомбанк (надалі банк, позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецнафта-Сервіс (позичальник) укладено генеральний договір про надання банківських послуг № НК 1324 (далі генеральний договір).

Пунктом 2 частини 1 генерального договору передбачено, що на умовах даного генерального договору про надання банківських послуг банк має право надавати позичальнику банківські послуги на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується сплачувати кредит у строки/терміни та в порядку, визначених цим договором, сплачувати проценти та комісії у розмірі та у порядку, визначених цим договором, а також виконувати інші обов`язки, передбачені цим договором та чинним законодавством, зокрема, відповідно до наступного: генеральний ліміт 1 000 000,00 грн. (один мільйон грн. 00 коп.);

генеральний строк з 22.02.2017 по 21.02.2020 включно;

процентна ставка визначається у відповідному додатку щодо надання банківської послуги; у будь-якому випадку розмір процентної ставки (максимальний розмір збільшення щодо змінюваної процентної ставки) незалежно від її типу (змінювана процентна ставка або фіксована процентна ставка) не може перевищувати 100% річних; процента ставка фіксована;

строк сплати процентів з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, до дати спливу терміну користування відповідною банківською послугою та повернення в повному обсязі кредитних коштів за цим договором.

Відповідно до п. 1.1 частини 2 генерального договору банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику банківські послуги (кредит) в залежності від їх типу шляхом:

- перерахування коштів з відповідних внутрішньобанківських позичкових рахунків на поточний рахунок позичальника, відкритий в банку (для інших кредитів, ніж овердрафт, акредитив, гарантія);

- проведення платежу з рахунку для надання овердрафту понад фактичний (кредитовий) залишок на ньому (овердрафт);

- відкриття акредитивів, надання гарантій;

- перерахування коштів з відповідних внутрішньобанківських позичкових рахунків на рахунок для надання спеціального кредиту з наступним договірним списанням на відповідний рахунок покриття за акредитивом, що відкритий за цим договором;

- перерахування коштів з відповідних внутрішньобанківських позичкових рахунків на рахунок для надання спеціального кредиту з наступним договірним списанням на відповідний рахунок покриття за гарантією, що відкритий за цим договором.

За умовами п. 1.2 частини 2 генерального договору надання кредиту здійснюється:

- в межах генерального строку, та

- в межах відповідних лімітів банківських послуг, та

- не пізніше відповідних термінів користування банківськими послугами, та

- з урахуванням графіків зміни розміру ліміту відповідної банківської послуги (за наявності таких) (далі Графіки), та

- за умови надання позичальником передбачених цим договором документів для одержання кредиту, та

- за умови виконання позичальником попередніх умов, визначених у розділі 4 частини №2 цього договору та відповідних додатках до цього договору, за виключенням спеціального кредиту, який банк має право (але не зобов`язаний) надати при наявності невиконаних таких попередніх умов або інших порушень договору.

Розмір ліміту відповідної банківської послуги змінюється відповідно до графіку (за наявності), що наводиться за необхідності у відповідному додатку та є невід`ємною частиною цього договору.

Позичальник зобов`язаний погасити заборгованість за банківськими послугами не пізніше відповідних термінів користування банківськими послугами з урахуванням відповідних графіків та особливостей погашення кредиту, що вказується за необхідності у відповідному додатку.

Пунктом 1.5 частини 2 генерального договору передбачено, що надання траншу, кредитної лінії/разового кредиту (окрім спеціального кредиту) здійснюється на підставі заявки на видачу кредиту, наданої позичальником, у тому числі засобами комплексу електронного банкінгу. Заявка на видачу кредиту повинна бути надана у формі або близько до форми наведеної в додатку № 2 до цього договору, не менше, ніж за 3 робочі дні до запланованої позичальником дати отримання траншу кредитної лінії/разового кредиту. Датою надання траншу кредитної лінії/разового кредиту є дата перерахування відповідної суми коштів з позичкового рахунку позичальника на поточний рахунок позичальника, що підтверджується випискою по поточному рахунку.

05.09.2017 сторонами укладено договір № 1 про внесення змін та доповнень до генерального договору, яким збільшено генеральний ліміт до 2 000 000,00 грн., який надається на строк з 22.02.2017 по 21.02.2020.

Договором № 2 від 04.10.2018 про внесення змін та доповнень до генерального договору сторони збільшили генеральний ліміт до 3 900 000,00 грн., який надається на строк з 22.02.2017 по 21.02.2020.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні приписи містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строком договору, відповідно до ст. 631 ЦК України, є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч, 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ГК України).

Позивач зазначив, що враховуючи невиконання умов кредитного договору позичальником в лютому 2020 АТ «ТАСКОМБАНК» звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ «ТК «Спецнафта-Сервіс», ОСОБА_2 , ТОВ «Спецнафта Трейд» про стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 р. у справі № 908/214/20 позов задоволено частково, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецнафта Сервіс, фізичної особи ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Спецнафта Трейд на користь Акціонерного товариства Таксомбанк заборгованість за генеральним договором про надання банківських послуг № НК 1324 від 22.02.2017 у розмірі 2 084 099,16 з яких: 1 494 698,15 грн. основний борг, 213 174,54 грн. заборгованість по відсотках, 376 226,47 грн. пеня на суму заборгованості та відсотків за період з 16.07.2019 по 16.01.2020, судовий збір у розмірі 31 261,49 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що: «Як вбачається з виписки по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецнафта-Сервіс, за період з 04.10.2018 по 22.01.2020, згідно кредитної угоди № НК 1324 від 04.10.2018 банк перерахував позичальнику 08.10.2018 кредитні кошти в сумі 1 895 919,33 грн.

Відповідно до цієї ж виписки перенесено на прострочену заборгованість 01.11.2018 суму 25 919,33 грн., 03.12.2018 суму 30 000,00 грн., 04.01.2019 суму 30 000,00 грн., 01.02.2019 суму 30 000,00 грн., 01.03.2019 суму 30 000,00 грн., 01.04.2019 суму 30 000,00 грн., 03.05.2019 суму 30 000,00 грн., 03.06.2019 суму 30 000,00 грн.

Пунктом 5.1.11 частини 2 генерального договору передбачено обов`язок позичальника достроково повернути заборгованість за кредитом та сплатити проценти та інші належні до сплати платежі за користування ним на письмову вимогу банку та у строк, зазначений в такій вимозі, у випадках, передбачених цим договором та/або діючими договорами забезпечення, чинним законодавством України. При цьому, у випадку, якщо згідно з умовами цього договору або отриманої від банку вимоги позичальник зобов`язаний здійснити повне дострокове погашення боргових зобов`язань, сторони домовились, що дата повернення заборгованості за кредитом, зазначена в п. 2.1 частини 2 цього договору, за домовленістю сторін, вважається перенесеною та такою, що змінена на дату чи строк, що зазначений у письмовій вимозі банку про дострокове погашення чи настає в інших випадках, передбачених цим договором.

24.12.2019 банк звернувся до позичальника та поручителів з повідомленням-вимогою вих. № 27237/70 від 24.12.2019, № 27234/70 від 24.12.2019 та № 27232/70 від 24.12.2019 про дострокове повернення кредиту, а саме:

- простроченого боргу в сумі 1 894 698,15 грн.;

- простроченої заборгованості за процентами в сумі 296 126,43 грн.;

- пені в сумі 397 649,33 грн.;

- простроченої заборгованості за процентами (на прострочену частину кредиту) в сумі 215 734,45 грн.;

- процентів на прострочену частину кредиту в сумі 27 630,99 грн.

Відповідно до списку згрупованих поштових відправлень № 16 від 24.12.2019 кореспонденцію відправлено позичальнику ТОВ ТД Спецнафтасервіс на адресу: вул. Іванова, буд. 85/23, м. Запоріжжя, 69068 та поручителям ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_3 ; ТОВ Спецнафта Трейд на адресу: 69068, м. Запоріжжя, вул. Іванова, буд. 85, кв. 23, що відповідає відомостям про місцезнаходження даних осіб, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.02.2020.

Позичальник та поручителі у встановлений строк вимог банку не виконали.

На підставі вказаних обставин банк звернувся з позовом у даній справі про стягнення заборгованості за генеральним договором про надання банківських послуг № НК 1324 в розмірі 2 424 697,42 грн.: з яких 1 494 698,15 грн. основний борг; 375 700,27 грн. заборгованість по відсоткам; 554 299,00 грн. пеня на суму простроченої заборгованості.»

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що після набрання законної чинності зазначеним рішенням суду про стягнення заборгованості позивальником було частково погашено заборгованість за кредитним договором на загальну суму 765 209,09 грн., а саме: 12.07.2021р. - 768,27 грн., 05.08.2021 р. - 755 209,09 грн., 03.09.2021 р. - 835,92 грн., 25.11.2021 р. - 2 678,45 грн., 24.12.2021 р. - 2 102 грн., 31.05.2022 р. - 2 822,13 грн., 24.06.2022 р. 966,00 грн., що підтверджується виписками по всім позичковим рахункам ТОВ «ТК Спецнафта-Сервіс та довідкою заборгованості АТ «ТАСКОМБАНК» від 29.03.2023.

Отже, залишок заборгованості за генеральним договором про надання банківських послуг № НК 1324 від 22.12.2017 (розмір якої визначений рішенням суду) станом на дату подачі цієї позовної заяви до суду складає 1 318 717,30 грн., з яких: 942 490,83 грн. заборгованість за кредитом та 376 226,47 грн. пеня.

Судом встановлено, що ТОВ «ТК Спецнафта-Сервіс не надано належних та допустимих доказів повного погашення заборгованості згідно генерального договору про надання банківських послуг № НК 1324 від 22.12.2017.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

Ст. 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом; іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Кредитор має право у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 589 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 591 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 19 Закону України «Про іпотеку», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст. 589 ЦК України

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання, Іпотекодержатель надсилає боржнику та іпотекодавцю-майновому поручителю письмову вимогу про усунення порушення та попередження про звернення стягнення у випадку невиконання цієї вимоги.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Згідно статті 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, зокрема, зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, а також заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

З метою виконання взятого на себе ТОВ Торгова компанія Спецнафта-Сервіс грошового зобов`язання на підставі генерального договору про надання банківських послуг № НК 1324 від 22.02.2017, між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 (далі - Іпотекодавець) 22.02.2017 укладено договір іпотеки згідно якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку Іпотекодержателю АТ «ТАСКОМБАНК» належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру загальною площею 50,93 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно 955398123101.

Згідно п. 3.4 розділу 3 Договору іпотеки, Іпотекодержатель має право: звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання позичальником будь-яких зобов`язань за Кредитним договором, реалізувати його і задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі включаючи основну суму боргу та будь-яке збільшення цієї суми відповідно до умов Кредитного договору, проценти за користування кредитом та комісії, неустойку та інші платежі і санкції, що передбачені та/або випливають з кредитного договору, а також витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису, його реалізацією та вартість послуг незалежного експерта суб`єкта оціночної діяльності, інші витрати, пов`язані із зверненням стягнення на предмет іпотеки; та/або вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов`язань, що випливають із кредитного договору, в разі настання будь-якої або всіх наступних обставин, зазначених нижче:

- якщо у момент настання строку виконання Позичальником будь-якого із зобов`язань за Кредитним договором вони не будуть виконані, в тому числі: при повному або частковому неповерненні у встановлені Кредитним договором строки суми Кредиту, та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені Кредитним договором строки сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені Кредитним договором строки сум комісій, неустойки, пені, штрафу, що передбачені Кредитним договором;

- у разі невиконання вимоги Іпотекодержателя про дострокове виконання Кредитного договору, зробленої на підставі закону, кредитного договору чи цього договору.

Згідно з п.3.7. договору іпотеки, Іпотекодержатель має право: на підставі, визначених в п.3.4. цього договору, вимагати дострокового виконання зобов`язання за Кредитним договором, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно з цим договором та законодавством України.

Як вже встановлено судом, у ТОВ «ТК Спецнафта-Сервіс за генеральним договором про надання банківських послуг № НК 1324 від 22.12.2017, перед АТ «ТАСКОМБАНК» існує заборгованість в загальній сумі 1 318 717,30 грн., яка Позичальником не погашена, а отже суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги до ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2020 року у справі 908/214/20 встановлено, що «Як вбачається з виписки по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова компанія Спецнафта-Сервіс, за період з 04.10.2018 по 22.01.2020, згідно кредитної угоди № НК 1324 від 04.10.2018 банк перерахував позичальнику 08.10.2018 кредитні кошти в сумі 1895919,33грн.

Відповідно до цієї ж виписки перенесено на прострочену заборгованість 01.11.2018 суму 25 919,33 грн., 03.12.2018 суму 30 000,00 грн., 04.01.2019 суму 30 000,00 грн., 01.02.2019 суму 30 000,00 грн., 01.03.2019 суму 30 000,00 грн., 01.04.2019 суму 30 000,00 грн., 03.05.2019 суму 30 000,00 грн., 03.06.2019 суму 30 000,00 грн.»

Отже, у зазначеному рішенні судом встановлено, що 01.11.2018, у момент настання строку виконання Позичальником будь-якого зобов`язання по поверненню 30 000,00 грн., зобов`язання не було виконане, сума часткового неповернення у встановлені Кредитним договором строки становила 25 919,33 грн.

Із зазначеної дати і до теперішнього часу існує часткове невиконання зобов`язань за Кредитним договором, це порушення є тривалим і з 01.11.2018 воно не припинялося.

Таким чином, 01.11.2018 сталася подія (факт) - невиконання зобов`язання за Кредитним договором (виникнення простроченої заборгованості) та внаслідок цієї події (факту), яка свідчить про порушення прав Банка (Іпотекодержателя), і на підставі пункту 3.4 розділу 3 Договору іпотеки від 22.02.2017 у позивача 02.11.2018 (наступного дня після настання події) виникло право на позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Суд зазначає, що трирічний строк позовної давності, на протязі якого Банк мав можливість реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, почав свій перебіг 02.11.2018 та сплив 02.11.2021.

З цим позовом позивач звернувся до суду 31.10.2022, що підтверджується поштовою накладною №6912600887077, яка міститься на конверті в якому надійшов позов до суду.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності щодо заявлення позовної вимоги про звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна: квартиру загальною площею 50,93 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за Державним реєстром речових прав на нерухоме майно 955398123101, що належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості ТОВ Торговельна компанія Спецнафта-Сервіс перед АТ ТАСКОМБАНК за генеральним договором про надання банківських послуг №НК 1324 від 22.02.2017 в сумі 1 318 717,30 грн., з яких: 942490,83 грн. заборгованість за кредитом та 376 226,47 грн. пеня, шляхом проведення електронних торгів та встановити початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Також позивачем заявлено клопотання про визнання поважними причин для поновлення судом строку позовної давності. В обґрунтування вказаного клопотання зазначив, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2020 р. відкрито провадження у справі № 336/774/20. Провадження у справі тривало більше 2 років ( в т.ч. зупинялась в зв`язку з подачею позову про визнання договору іпотеки недійсним, який залишено без розгляду). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08.09.2022 р. провадження у справі закрито та роз`яснено АТ «ТАСКОМБАНК», що розгляд зазначеного спору підлягає в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2020 у справі №336/774/20 відкрито провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецнафта Сервіс» про звернення стягнення на предмет іпотеки, передання в управління квартири.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08.09.2022 у справі №336/774/20 провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецнафта Сервіс» про звернення стягнення на предмет іпотеки, передання в управління квартири закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У вказаній ухвалі суду було встановлено, що «У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України. Цивільного процесуального кодексу України. Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1З березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс 18) вказано, що Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України. Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

Так. згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України. Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте, у цій справі позивач звернувся до суду у лютому 2020 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України.

З дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України. Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду тоді, коли сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Натомість за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладений для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. …

У свою чергу, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У справі, що переглядається, спір виник щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання і сторонами основного зобов`язання є юридичні особи. Із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «Таскомбанк» звернулося у лютому 2020 року, тобто після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін основного зобов`язання (юридичні особи).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії судців Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 727/6828/18-ц (провадження № 61 -10168св20).»

Отже, оцінюючи доводи позивача щодо поважності причин для поновлення судом строку позовної давності, суд зазначає, що дійсно у провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебувала справа №336/774/20 з 2020 по 2022 роки.

Разом з тим, 03.10.2017 Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України. Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15.12.2017, були внесені зімни до статті 20 ГПК України щодо юрисдикції господарського суду відносно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання.

Суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості вільно розпоряджатися своїми процесуальними права і в межах Цивільного процесуального кодексу України подати відповідну заяву про відмову від позову та в подальшому звернутися з відповідним позовом до господарського суду.

Отже, подання позову з недодержанням правил підсудності/підвідомчості не перериває перебігу позовної давності. В даному випадку обставини справи свідчать про невиконання АТ «ТАСКОМБАНК» свого процесуального обов`язку при звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 , в свою чергу юридична необізнаність, яка стала перешкодою для звернення з цим позовом в порядку господарського судочинства, не підтверджує викладені позивачем доводи про поважність причини пропуску строку позовної давності.

Суд розглянувши вказане клопотання позивача зазначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки саме позивач несе відповідальність за свій вибір щодо вірного обрання підвідомчості/підсудності вказаної позовної заяви до суду та наслідки не дотримання вимог процесуальних законів.

Отже, враховуючи, що позивачем пропущено трирічний строк для звернення з цими вимогами до суду без поважних причин, то заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, ст.ст. 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 17.04.2023.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.