Постанова

від 20.04.2023 по справі 910/18029/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/18029/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), ), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Гольдарб Я.Ю. (адвокат), Петрів Р.В. (адвокат),

відповідача - Тарасенков В.В. (адвокат),

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився,

третьої особи 3 - не з`явився,

третьої особи 4 - Пріцак І.Є. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Національного банку України, акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

на рішення господарського суду міста Києва 22.02.2022 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація"

до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про визнання недійсним одностороннього правочину та внесення змін до договору,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Рапіт"; товариство з обмеженою відповідальністю "Віалінт"; товариство з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національний банк України.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" (далі - ТОВ "Бізнес Пром Інновація", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням від 07.09.2017 вих.№Е.65.0.0.0/3-106726 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 кредитного договору від 20.10.2016 №4Б16088Г укладеного між позивачем та відповідачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння дія відповідача у формі відмови від кредитного договору від 20.10.2016 №4Б16088Г (далі - Кредитний договір), оформлена у формі повідомлення від 07.09.2017 вих.№Е.65.0.0.0/3-106726, не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вчинений відповідачем правочин є безпідставним та незаконним, таким що порушує законні права позивача, вчинений з порушенням положень статті 203 ЦК України, а тому підлягає визнанню недійсним.

1.3. За твердженням позивача, АТ КБ "Приватбанк" протиправно розірвав укладений з позивачем Кредитний договір, а повідомлення від 07.09.2017 вих.№Е.65.0.0.0/3-106726 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору не містить підстав для такого розірвання та є недійсним. Крім того, позивач вказував на наявність підстав для внесення змін до договору в частині пролонгації строку повернення кредитних коштів у зв`язку з істотною зміною обставин.

1.4. Під час розгляду справи судом першої інстанції залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Рапіт" (далі - ТОВ "Рапіт", третя особа 1), товариство з обмеженою відповідальністю "Віалінт" (далі - ТОВ "Віалінт", третя особа 2), товариство з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" (далі - ТОВ "Мілорін ЛТД", третя особа 3), а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національний банк України (далі - НБУ, третя особа 4).

1.5. Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2021 справу №910/18112/21 за позовом ТОВ "Бізнес Пром Інновація" до АТ КБ "Приватбанк" про внесення змін до Кредитного договору, який укладений між сторонами даного спору об`єднано в одне провадження зі справою №910/18029/21

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2022 (суддя - Кирилюк Т.Ю.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 (колегія суддів: Зубець Л.П., Алдановова С.О., Ткаченко Б.О.) зі справи №910/18029/21 позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням АТ КБ "Приватбанк" від 07.09.2017 за вих.№Е.65.0.0.0/3-106726 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору укладеного між сторонами спору; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 270,00 грн судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

2.2. Ухвалюючи рішення у даній справі про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції (рішення суду переглянуто в апеляційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог), виходили з того, що відповідачем не дотримано визначеного у статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та у Кредитному договорі порядку направлення повідомлення про розірвання Кредитного договору.

2.3. У контексті доводів апеляційної скарги НБУ, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що Кредитний договір, правомірність одностороннього розірвання якого є предметом позовних вимог, укладений між сторонами у зв`язку та в ході програми реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", яка була ініційована, організована та контрольована саме НБУ. У відповідності до наданого Плану трансформації позивач, як новий позичальник взяв на себе зобов`язання погасити існуючу заборгованість первинних боржників згідно з кредитним портфелем Банку.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що ініційована та контрольована НБУ процедура трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк" була розпочата і проведена на підставі чинних актів НБУ, зокрема, постанов правління НБУ та була завершена укладанням з позивачем Кредитного договору, та, переданням відповідачем позивачу кредитних коштів для реструктуризації заборгованості первинних позичальників. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги, що НБУ не здійснював погодження та не брав участі в укладенні Кредитного договору.

2.5. Станом на час відправлення спірного повідомлення від 07.09.2017 вих.№Е.65.0.0.0/3-106726, Кредитний договір був чинним, не визнавався недійсним або припиненим, докази нікчемності вказаного договору також відсутні. Строк дії Кредитного договору є таким, що не сплив, як на момент направлення відповідачем вказаного повідомлення, так і на момент розгляду даного спору. Будь-яких інших обставин, які б впливали на чинність Кредитного договору, окрім як повідомлення відповідача від 07.09.2017 вих.№Е.65.0.0.0/3-106726 судами не виявлено, та сторонами не заперечується.

2.6. Позивач виконав зобов`язання щодо погашення заборгованості за діючими кредитними договорами, укладеними між відповідачем та первинними боржниками, внаслідок чого зазначені вище кредити є погашеними, а кредитні зобов`язання виконаними у повному обсязі. Вказані обставини свідчать про відсутність заборгованості за первинними кредитами укладеними з первинними боржниками перед відповідачем, та про перехід до позивача, як поручителя, який здійснив погашення зобов`язання боржників, всіх прав кредитора за вказаними кредитними зобов`язаннями на підставі статті 512 ЦК України.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. НБУ звернувся 23.12.2022 до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду міста Києва 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 зі справи №910/18029/21 у частині позовних вимог, які було задоволено та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

3.2. АТ КБ "Приватбанк" також не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва 22.02.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі №910/18029/21 звернулось 02.01.2023 до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення та постанову у частині позовних вимог, які було задоволено та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. Так, касаційна скарга НБУ подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.1. Зокрема третя особа 4, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що:

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) , статей 525, 651 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо порядку одностороннього розірвання договорів та предмету доказування у таких судових справах, викладені у постановах від 24.11.2021 справі №357/15284/18, від 26.10.2022 у справі №761/13409/15-ц, від 31.07.2019 у справі № 922/3248/18, від 16.06.2021 у справі №375/278/20 та від 01.04.2021 у справі №910/5206/20;

- судами попередніх інстанцій порушено вимоги положень статті 238 ГПК України та неправильно встановлено перелік обставин, які є предметом доказування у даному спорі без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №901/2104/19.

- судом апеляційної інстанції порушено вимоги положень статті 76 ГПК України та взято до уваги докази, які не входять до предмета доказування у даному спорі і таке застосування положень вказаної статті не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 05.02.2019 зі справи №914/1131/18, від 25.02.2019 у справі №909/327/18.

4.1.2. За твердженням НБУ, суди при винесенні оскаржуваних судових рішень не взяли до уваги, що між сторонами спору виникли цивільно-правові відносини з приводу виконання зобов`язань за Кредитним договором. Письмове повідомлення про розірвання договору від 07.09.2017 вих.№Е.65.0.0.0/3-106726 направлено відповідачем саме у зв`язку з простроченням позивачем зобов`язань щодо своєчасної сплати відсотків. У разі такого прострочення умови підпункту "в" пункту 2.3.2 Кредитного договору зобов`язують позивача у вказану відповідачем дату повернути суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за договором. Саме на підставі погоджених сторонами умов договору відповідач і реалізував право односторонньої відмови від договору.

4.1.3. Аналіз положень статей 525, 651 ЦК України та наведена НБУ судова практика Верховного Суду у правовідносинах щодо порядку одностороннього розірвання договорів вказує на те, що в межах предмету доказування спору про визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору суд першої інстанції мав дослідити лише обставини щодо наявності/відсутності підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом. Натомість суди попередніх інстанцій в обґрунтування оскаржуваних судових рішень незаконно поклали висновки про те, що нібито спірний Кредитний договір укладений між сторонами у зв`язку та у ході реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", що була ініційована, організована та контрольована НБУ. У даному випадку, суди при дослідженні законності одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням відповідача від 07.09.2017 за вих.№Е.65.0.0.0/3-106726 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору, у частині висновків стосовно НБУ вийшли за межі господарського судочинства.

4.1.4. Суд апеляційної інстанції не врахував, що вищезазначені документи НБУ у рамках даної справи у відповідності до статті 76 ГПК України є неналежними доказами, оскільки не стосуються предмету доказування у справі.

4.1.5. Касаційна скарга АТ КБ "Приватбанк" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.1.6. Скаржник зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо можливості визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки позивачем не доведено наявності правових підстав визначених вказаними статтями.

4.1.7. Зокрема, відповідач, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що:

- оскаржувані судові рішення в частині підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору та застосування судами положень частин другої, третьої статті 188 ГК України прийнято без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.04.2021 зі справи №910/5206/20, від 24.11.2022 зі справи №916/1591/17, від 08.11.2022 зі справи №904/8119/21, від 06.07.2022 зі справи №904/8118/21, від 09.02.2022 зі справи №922/1372/21, згідно з яким: "одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання";

- суди порушили норми процесуального права щодо обґрунтованості судових рішень, вийшли за межі підстав позову, не врахували обставин, які визнавались сторонами, та висновків Верховного Суду щодо питань, які належить з`ясувати при розгляді такої категорії спорів та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.11.2021 у справі №357/15284/21, від 26.10.2022 у справі №761/13409/15-ц, від 16.06.2021 у справі №375/278/20, від 26.04.2022 у справі №278/2355/16-ц, від 09.06.2022 у справі №927/636/21.

4.1.8. В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанції, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 75 ГПК України, статті 651 ЦК України та статті 188 ГК України у спірних правовідносинах. Зокрема, "як має діяти суд при вирішенні спору про визнання недійсним одностороннього повідомлення про розірвання договору в частині дій щодо необхідності аналізу підстав для такого розірвання (неналежне виконання договору), у разі якщо позивач визнає порушення умов договору, однак заперечує дотримання процедури такого розірвання".

4.1.9. За твердженням АТ КБ "Приватбанк" положення статті 188 ГК України не можуть бути застосовані до фактичних обставин у даній справі, а посилання судів попередніх інстанцій на необхідність надання 20 денного строку для надання відповіді на повідомлення про розірвання договору відповідно до порядку, встановленого частинами другою, третьою статті 188 ГК України, у контексті одностороннього розірвання договору є неправильним. Вказані норми встановлюють порядок розірвання договору за взаємною згодою сторін, а не шляхом односторонньої відмови від договору, водночас одностороннє розірвання договору на підставі права, встановленого у ньому, не потребує повторної згоди іншої сторони.

4.1.10. Суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінки доводам позивача, який підтвердив факт невиконання своїх зобов`язань, зокрема, у позовній заяві. Вказане призвело до порушення положень частини п`ятої статті 236 ГПК України щодо обґрунтованості судового рішення та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.11.2021 зі справи №357/15284/21 та від 26.10.2022 зі справи №761/13409/15-ц (щодо питань, які належить з`ясувати у подібній категорії справ); від 16.06.2021 зі справи №375/278/20, від 26.04.2022 зі справи №278/2355/16-ц, від 09.06.2022 зі справи № 927/636/21 (стосовно презумпції правомірності правочину), а також від 15.06.2021 зі справи №904/5726/19 (стосовно принципу змагальності та розподілу обов`язків доказування).

4.1.11. Також відповідач наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій порушено положення частини четвертої статті 238 ГПК України щодо переліку обставин які підлягають встановленню у мотивувальній частині рішення і які є предметом доказування у справі та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2021 зі справи №904/2104/19 та у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

4.1.12. Крім того, за твердженням відповідача, суди безпідставно відхилили його заперечення щодо недопустимості деяких доказів у справі чим порушили вимоги статті 77 ГПК України. Зокрема, в частині посилання судів першої та апеляційної інстанцій на постанови НБУ та листування його посадових осіб з посадовими особами АТ КБ "Приватбанк". Суд першої інстанції взагалі оминув той факт, що вказані документи містять гриф "Банківська таємниця". Як наслідок, оскаржувані судові рішення прийнято на підставі недопустимих доказів. Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2019 у справі № 909/327/18 щодо загальних засад оцінки допустимості доказів.

4.1.13. АТ КБ "Приватбанк" наголошує, що наведені вище документи, які охороняються банківською таємницею у контексті відсутності інформації про будь-яке законне джерело, з якого вони могли бути отримані позивачем, мали бути визнані судом недопустимим та не могли бути покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

4.1.14. Також зазначає про безпідставність висновків судів у частинні того, що оскільки чинність наведених вище актів НБУ сторонами у даній справі не заперечується, та, як наслідок, дає підстави для висновку, що процедура трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля AT КБ "Приватбанк" та, відповідно, і процедура укладання Кредитного договору у її рамках є чинною. Тобто такою, що проведена у повній відповідності до вимог законодавства. Натомість суди залишили поза увагою, що питання чинності вказаних документів жодним чином не впливає на їх допустимість, оскільки недотримання встановленого законом порядку збирання доказів виключає їх будь-яке посилання на них в судовому процесі без відповідної згоди.

4.1.15. У той же час, за твердженням відповідача, суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 77 ГПК України та неправильно застосували статті 60, 61, 67 та 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених вище норм у подібних правовідносинах.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу НБУ доводи касаційної скарги підтримує та просить Суд задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі.

4.2.2. ТОВ "Бізнес Пром Інновація" 02.02.2023 звернулось до Верховного Суду з клопотанням про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу НБУ у справі №910/18029/21 до 13.02.2023. Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2023 відмовлено у його задоволенні.

4.2.3. Правом подання відзиву на касаційну скаргу AT КБ "Приватбанк" позивач не скористався.

5. Касаційне провадження та розгляд клопотань

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою НБУ на рішення господарського суду міста Києва 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 зі справи №910/18029/21 та призначено її до розгляду на 16.02.2023.

5.2. Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на рішення господарського суду міста Києва 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 зі справи №910/18029/21 та призначено її до розгляду в засіданні Касаційного господарського суду на 16.02.2023 спільно з касаційною скаргою НБУ.

5.3. Ухвалою Верховного Суду від 09.03.2023 зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами НБУ та АТ КБ "Приватбанк" на рішення господарського суду міста Києва 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі № 910/18029/21 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/17401/21 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

5.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29.03.2023 справу №910/17401/21 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

5.5. Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2023 поновлено касаційне провадження у справі №910/18029/21 за касаційними скаргами НБУ та АТКБ "Приватбанк" на рішення господарського суду міста Києва 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 й призначено до розгляду в засіданні Касаційного господарського суду на 18.04.2023.

5.6. Ухвалою від 18.04.2023, з урахуванням необхідності забезпечення прав сторін, Верховний Суд вирішив відкласти розгляд справи №910/18029/21 у межах розумного строку на 20.04.2023.

5.7. Позивач 18.04.2023 подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вважає, що справа містить виключну правову проблему, зокрема, стосовно того, чи входить недобросовісна та непослідовна поведінка кредитора за договірним зобов`язанням (договору позики) до предмету доказування у справі щодо визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання такого договірного зобов 'язання.

5.8. Однак, Верховний Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі справи №910/18029/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

5.9. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

5.10. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

5.11. Водночас сама лише відсутність сформованого правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права до певних правовідносин, на яку посилається скаржник, не може бути підставою для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

5.12. Подане ТОВ "Бізнес Пром Інновація" клопотання не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права, що, у свою чергу, унеможливлює надання правової оцінки передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.10.2016 між АТ КБ "Приватбанк" (як позикодавцем) та ТОВ "Бізнес Пром Інновація" (як позичальником) укладено Кредитний договір №4Б16088Г, за умовами якого відповідач надав позивачу банківський кредит з лімітом 4 300 000 000,00 грн строком до 28.10.2024.

6.2. За умовами пунктів А.6 та А.8 Кредитного договору, за користування кредитними грошовими коштами позивач зобов`язався сплачувати відсотки за ставкою 10,5 % річних, щоквартально (у грудні, березні, червні, вересні) в період з 25-го числа місяця по останній день місяця.

6.3. Також 20.10.2016 між АТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Бізнес Пром Інновація" укладено додаткову угоду до Кредитного договору, якою збільшено ліміт кредитування до 4 800 000 000,00 грн.

6.4. На виконання вказаного Кредитного договору позивачем було отримано від відповідача кредитні кошти в розмірі 4 546 242 363,49 грн.

6.5. Крім того на забезпечення виконання Кредитного договору сторонами 20.10.2016 укладено договір застави №Г.21.1.2.0/5-1985.

6.6. Судами встановлено, що з урахуванням змін і доповнень до вказаного договору, внесеними додатковою угодою від 20.10.2016, позивач передав відповідачу у заставу майнові права за договорами поставки: від 12.10.2016 №ПТ16-185 на поставку 184 466,000 тон дизельного палива; від 05.10.2016 №ПТ16-58/ПГ на поставку 168 674,699 тон бензину автомобільного А-92.

6.7. Відповідно до підпункту "в" пункту 2.3.2 Кредитного договору відповідач має право у разі настання будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення позивачем будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами Кредитного договору, у тому числі при порушенні цільового використання кредиту; у разі прострочення позичальником зобов`язань з погашення/повернення боргу за будь-яким кредитом, укладеним між позичальником і банком, понад 30 календарних днів банк на свій розсуд згідно статті 651 ЦК України та статті 188 ГК України здійснити однобічне розірвання Кредитного договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за договором. Однобічна відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань.

6.8. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 07.09.2017 відповідач направив позивачу письмове повідомлення вих. № Е.65.0.0.0/3-106726 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору у зв`язку з порушенням позичальником своїх зобов`язань в частині своєчасної сплати відсотків за користування грошовими коштами.

6.9. Позивач не визнає односторонню дію відповідача про відмову від Кредитного договору, оформлену у формі претензії від 07.09.2017 вих. №Е.65.0.0.0/3-106726, оскільки вважає її такою, що не відповідає положенням статті 203 ЦК України. Вказані обставини і стали причиною звернення до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Касаційний господарський суд переглядає оскаржені судові рішення відповідно до положень статті 300 ГПК України.

7.2. Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи зазначає таке.

7.3. Предметом касаційного оскарження є незгода НБУ та АТ КБ "Приватбанк" з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення вимог про визнання недійсним одностороннього правочину. В іншій частині прийняті зі справи судові рішення не оскаржуються жодною зі сторін.

7.4. Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційних скарг у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину.

7.5. Так, предметом позовних вимог є вимоги позивача про визнання недійсним правочину про односторонню відмову від договору.

7.6. За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

7.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є Кредитним договором.

7.8. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України.

7.9. Згідно з положеннями статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

7.10. У справі, яка розглядається, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що відповідач на адресу позивача надіслав письмове повідомлення від 07.09.2017 вих. №Е.65.0.0.0/3-106726 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору у зв`язку з порушенням позичальником своїх зобов`язань в частині своєчасної сплати відсотків за користування грошовими коштами.

7.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Бізнес Пром Інновація" вказувало на те, що одностороння дія відповідача про відмову від Кредитного договору, оформлена у формі повідомлення від 07.09.2017 вих. №Е.65.0.0.0/3-106726, не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.

7.12. Зокрема, за доводами позивача, вчинений відповідачем правочин є безпідставним та незаконним, таким що порушує законні права позивача, оскільки відповідачем не дотримано порядку одностороннього розірвання Кредитного договору. Повідомлення про одностороннє розірвання кредитного договору в якості відповідної правової підстави визначає статтю 561 ЦК України та статтю 188 ГК України. Вчинений відповідачем односторонній правочин, направлений на припинення зобов`язань за господарсько-правовим договором, є неправомірним, оскільки станом на час його вчинення відсутній факт неналежного виконання своїх зобов`язань позичальником. Водночас факту прострочення позивачем станом на дату вчинення відповідачем оспорюваного правочину, останнім не доведено. Позивач зазначав про те, що він взяв участь у трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", яка була організована та контрольована НБУ та передбачала необхідність погашення (реструктуризації) кредитних зобов`язань ТОВ "Мілорін ЛТД", ТОВ "Віалінт", ТОВ "Рапіт" (далі - Первинні боржники). У день укладення Кредитного договору та отримання від відповідача грошових коштів - 20.10.2016 позивачем, на підставі договорів поруки №4М14109Д/П, №4Р13347Д/П та 4В14115И/П було здійснено погашення заборгованості первісних боржників за вказаними вище кредитними договорами, на загальну суму 4 546 242 363,49 грн.

7.13. Судами попередніх інстанцій задоволено вимоги позивача про визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору, господарські суди вважали їх обґрунтованими та доведеними, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

7.14. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з такого.

7.15. Зокрема, суди попередніх інстанцій встановили, що Кредитний договір між сторонами укладено у зв`язку та в ході програми реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", яка була ініційована, організована та контрольована НБУ.

7.16. За висновками судів, вказані обставини підтверджуються копіями наявних у матеріалах справи Постанов правління НБУ від 11.09.2014 №561/БТ, від 12.09.2014 №162а, від 13.02.2015 №24-од, від 15.04.2015 № 260, від 14.01.2016 №8/БТ, від 23.02.2016 №103/БТ, від 05.10.2016 №323-рш/БТ, а також відповідного листування АТ КБ "Приватбанк" та НБУ, іншими доказами. На підставі наведених вище регуляторних документів відповідачем у період з лютого по жовтень 2016 року було розроблено Програму фінансового оздоровлення АТ КБ "Приватбанк" на 2016 - 2019 роки, яка була направлена до НБУ та яка передбачала необхідність погашення (реструктуризації) кредитних зобов`язань первинних боржників. У відповідності до наданого Плану трансформації ТОВ "Бізнес Пром Інновація", як новий позичальник мав погасити заборгованості первинних боржників згідно кредитного портфелю банку.

7.17. Судами встановлено, що 20.10.2016 (день укладення кредитного договору №4Б16088Г) та отримання від відповідача грошових коштів - 20.10.2016 позивачем, на підставі договорів поруки № 4М14109Д/П, №4Р13347Д/П та 4В14115И/П було здійснено погашення заборгованості первинних боржників за вказаними вище кредитними договорами, на загальну суму 4 546 242 363,49 грн. Вказані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень №3682, №3683, №3685, №3686, №3687, №3688, №3689, №3690, №3691, №3693, №3694, №3695 від 20.10.2016.

7.18. З огляду на наведене, суди встановили обставини фактичного здійснення позивачем дій з погашення заборгованості за діючими кредитними договорами, укладеними між відповідачем та первинними боржниками та внаслідок чого кредитні зобов`язання останніх є виконаними в повному обсязі та дійшли висновку про перехід до позивача, як поручителя, який здійснив погашення зобов`язання боржників, всіх прав кредитора за вказаними кредитними зобов`язаннями на підставі статті 512 ЦК України.

7.19. За висновками судів, оскільки первинні кредити, за якими позивачем було здійснено погашення заборгованості за рахунок коштів, отриманих за Кредитним договором, а також договори поруки, на підставі яких позивачем здійснювалось вищевказане погашення, були укладені в межах здійснення процедури трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк". За висновками суду, наведені вище правочини підлягають дослідженню та судовій оцінці у своєму сукупному взаємозв`язку.

7.20. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача в частині того, що позивач отримав кредитні кошти для поповнення власних обігових коштів, з огляду на те, що факт укладення 20.10.2016 (у день укладення кредитного договору №4Б16088Г від 20.10.2016) трьох договорів поруки №4И14115И/П, №4М14109Д/П та №4Р13347Д/П між позивачем та відповідачем за зобов`язаннями юридичних осіб, визначених програмою реструктуризації поза розумним сумнівом доводить правову позицію позивача.

7.21. За висновками судів попередніх інстанцій, факт прострочення виконання зобов`язання позивачем станом на дату вчинення відповідачем оспорюваного правочину, суду не доведено жодним доказом, у тому числі не доведено і факт наявності простроченої більш як на 30 днів заборгованості. Зокрема, під терміном квартал (як часовий проміжок) зазвичай розуміється четверта частина календарного року (січень-березень, квітень-червень, липень-вересень, жовтень-грудень). Відповідно, договірна умова про щоквартальну оплату встановлює обов`язок її здійснення в останній місяць відповідного кварталу - березень, червень, вересень та грудень. У той же час, відповідачем у повідомленні від 07.09.2017 №Е.65.0.0.0/3-106726 датою прострочення визначається останній день серпня.

7.22. Також судом встановлено, що на момент направлення позивачем повідомлення, Кредитний договір був чинним, не визнавався судом недійсним або припиненим, а строк дії Кредитного договору є таким, що не сплив як на момент вчинення відповідачем оспорюваного одностороннього правочину, так і на момент розгляду спору судом.

7.23. Суд дійшов висновку, що платіжними дорученнями які подані позивачем до матеріалів справи, підтверджується факт виконання ним як позичальником умов Кредитного договору та сплату кредитних коштів у повному обсязі протягом 2017-2021 років. При цьому суди врахували, що відповідач факт здійснення вищевказаних платежів не заперечує та у своїх заперечення проти задоволення позовних вимог взагалі не вказує про прострочення з боку позивача, як позичальника. Водночас відповідач жодним чином не обґрунтовує наявність підстав для одностороннього розірвання Кредитного договору.

7.24. Крім того, суди виходили з того, що відповідачем не доведено також факт дотримання порядку, встановленого статтею 188 ГК України, у тому числі і дотримання встановленого цією нормою 20 денного терміну, який має обчислюватись з моменту отримання відповідного повідомлення.

7.25. Враховуючи вищевикладене, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину оформленого повідомленням від 07.09.2017 № Е.65.0.0.0/3-106726, з огляду на те, таке одностороннє розірвання кредитного договору вчинено відповідачем з порушенням умов Кредитного Договору, тобто без належних фактичних підстав у розумінні статті 561 ЦК України та з порушенням встановленого статтею 188 ГК України порядку.

7.26. Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками та вважає їх передчасними, з огляду на таке.

7.27. Зокрема, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність відповідачем обставин порушення позивачем умов Кредитного договору, які були зазначені в повідомленні від 07.09.2017 № Е.65.0.0.0/3-106726.

7.28. Частиною першою статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

7.29. Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

7.30. Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

7.31. За змістом положень частини третьої статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

7.32. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

7.33. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

7.34. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

7.35. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

7.36. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

7.37. Так у розгляді даного спору Верховний Суд вертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 у спорі про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, згідно з яким: "У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи".

7.38. Скаржники наголошують, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 188 ГК України, статей 525, 651 ЦК України та порушено вимоги положень статті 238 ГПК України, зокрема неправильно встановлено перелік обставин, які є предметом доказування у даному спорі.

7.39. Так, за приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

7.40. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом

7.41. Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

7.42. Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

7.43. Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

7.44. Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

7.45. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №910/5206/20 на яку посилаються скаржники.

7.46. Разом з тим припинення зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов`язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 зі справи №910/11352/17.

7.47. Суд виходить з того, що аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).

7.48. З урахування викладеного, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не проаналізували за яких підстав та умов Кредитним договором передбачено право Банку одностороннього розірвання договору.

7.49. У контексті доводів касаційної скарги відповідача щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 75 ГПК України, статті 651 ЦК України та статті 188 ГК України у спірних правовідносинах Суд зазначає про таке.

7.50. Так, у вирішенні спору про визнання недійсним одностороннього повідомлення про розірвання договору судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити зі встановлених обставин справи та досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, а також обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

7.51. Поряд з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не дали оцінки підставам, з урахуванням яких було вчинено АТ КБ "Приватбанк" оспорюваний правочин щодо одностороннього розірвання договору від 07.09.2017 № Е.65.0.0.0/3-106726. Також не дали оцінки, як аргументам відповідача, наведеним на обґрунтування правомірності вчинення оспорюваного правочину. Зокрема, Суди не надали оцінки самому змісту письмового повідомлення про розірвання договору від 07.09.2017 вих. №Е.65.0.0.0/3-106726 та доводам відповідача, що таке повідомлення направлено саме у зв`язку з простроченням позивачем зобов`язань щодо своєчасної сплати відсотків. Як і не надали оцінки доводам відповідача в частині того, що у позовній заяві позивач не заперечує факт наявності прострочення ним зобов`язань за договором. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій в частині того, що 20.10.2016, тобто у день укладення Кредитного договору та отримання від відповідача грошових коштів, позивачем, на підставі договорів поруки №4М14109Д/П, №4Р13347Д/П та 4В14115И/П було здійснено погашення заборгованості первинних боржників за вказаними вище кредитними договорами, на загальну суму 4 546 242 363,49 грн є такими, що зроблені без належного з`ясування змісту та обсягу правовідносин за цими договорами.

7.52. Колегія суддів наголошує, що загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.53. Отже, у зазначеному контексті, з огляду на предмет і підстави заявленого позову та зміст оскаржуваного правочину, також залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій самі умови укладеного Кредитного договору. Зокрема, в контексті того, що умови Кредитного договору не місять будь яких посилань щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві.

7.54. Таким чином, доводи касаційних скарг НБУ та АТ КБ "Приватбанк" в частині неврахування судами попередніх інстанцій обставин встановлених у рішеннях зі справи №910/18005/19, зокрема, що Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача і жоден пункт кредитного договору не містить згадок про "так звану трансформацію кредитного портфелю банку", необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову, знайшли часткове підтвердження.

7.55. Щодо доводів касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" в частині того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 188 ГК України, Суд зазначає таке.

7.56. У статті 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

7.57. Верховний Суд у розгляді спірного питання звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 29.03.2023 зі справи №910/17401/21, зокрема, що встановлення судом недодержання стороною вимог законодавства на момент вчинення одностороннього розірвання договору здійснюється у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи, а саме умов кожного конкретного договору, та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

7.58. У постанові від 12.02.2019 зі справи №914/2649/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що: "зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України)".

7.59. Таким чином виходячи зі змісту положень статті 188 ГК України Суд зазначає про те, що порядок встановлений у частині третій цієї статті підлягає застосуванню у відносинах про розірвання договору за взаємною згодою сторін, а не шляхом односторонньої відмови від договору. При цьому положення вказаної статті не передбачають обов`язкового застосування двадцятиденного строку у разі вчинення дій з одностороннього розірвання договору на підставі права, встановленого у Договорі та яке не потребує повторної згоди іншої сторони.

7.60. Враховуючи викладене, в даному випадку, суди не здійснили належної оцінки всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв`язку, з урахуванням їх вірогідності, та не дослідили належним чином підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, а також обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи. у розрізі норм матеріального права.

7.61. Отже, доводи касаційних скарг, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

7.62. Щодо доводів касаційних скарг НБУ та АТ КБ "Приватбанк" про порушення судами попередніх інстанцій положення частини четвертої статті 238 ГПК України та зазначення переліку обставин які підлягають встановленню у мотивувальній частині рішення і які є предметом доказування у справі та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2021 зі справи №904/2104/19 та у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

7.63. У розгляді даного спору колегія суддів виходить із того, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

7.64. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, і у постановах від 26.02.2019 зі справи №914/385/18, від 05.02.2019 зі справи №914/1131/18 та від 03.11.2020 зі справи №920/611/19, від 24.02.2021 зі справи №910/1873/20.

7.65. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

7.66. За пунктом 1 частини першої статі 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

7.67. До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2021. на яку посилаються скаржники).

7.68. Частиною першою статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

7.69. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

7.70. Водночас слід зазначити, що належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

7.71. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18).

7.72. Згідно зі статтею 77 ГПК України ("Допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

7.73. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

7.74. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).

7.75. Як було зазначено вище, АТ КБ "Приватбанк" у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції також зазначив пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

7.76. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

7.77. Суд у розгляді даного спору враховує , що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №904/3860/19, від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

7.78. Так, за твердженням відповідача, суди безпідставно відхилили його заперечення щодо недопустимості деяких доказів у справі, зокрема, в частині посилання судів першої та апеляційної інстанцій на постанови НБУ та листування його посадових з посадовими особами АТ КБ "Приватбанк". Водночас вказані документи містять гриф "Банківська таємниця", а тому, як наслідок, оскаржувані судові рішення прийнято на підставі недопустимих доказів. З огляду на відсутність інформації про будь-яке законне джерело, з якого вони могли бути отримані позивачем, такі докази мали бути визнані судом недопустимим і не могли бути покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

7.79. Відповідач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 77 ГПК України та неправильно застосували статті 60, 61, 67 та 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у спірних правовідносинах та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених вище норм у подібних правовідносинах.

7.80. У контексті доводів касаційних скарг та обставин встановлених судами попередніх інстанцій, Суд звертає увагу на те, що за змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.81. При цьому законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

7.82. Водночас за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

7.83. Як вже було зазначено вище, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам положень статей 236, 238 ГПК України, оскільки судами попередніх інстанцій не з`ясовано всіх обставин, які мають значення для справи та не досліджено пов`язані з ними докази.

7.84. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції відхиляючи доводи апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" в частині посилань на те, що документи надані позивачем мали бути визнані недопустимими і не могли бути покладені в основу рішення суду першої інстанції, заначив про недоведеність відповідачем, які саме документи є недопустимими доказами.

7.85. Верховний Суд наголошує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

7.86. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

7.87. Таким чином, у контексті доводів касаційної скарги відповідача щодо порушення вимог статті 77 ГПК України та неправильно застосування статті 60, 61, 67 та 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", колегія суддів зазначає, що фактично доводи відповідача в цій частині судом апеляційної інстанції розглянуто не було, тобто такі доводи залишились без належної оцінки та мотивування. Суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо застосування положень статей 60, 61, 67 та 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносно наявних у матеріалах справи постанов НБУ та листування посадових осіб НБУ з посадовими особами АТ КБ "Приватбанк". Висновки суду апеляційної інстанції в цій частині є загальними та несуть суто декларативний характер, без наведення мотивів відхилення ключових аргументів в частині можливості позивача отримати вказані документи.

7.88. Поряд з тим, беручи до уваги визначені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.89. З урахуванням того, що оскаржуване рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час касаційного провадження Верховним Судом встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає передчасним надання висновку в цій частині.

7.90. З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

8.3. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги НБУ та АТ КБ "Приватбанк" слід задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Національного банку України та акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 зі справи №910/18029/21 скасувати у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину.

3. Справу №910/18029/21 у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

4. У решті рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 зі справи №910/18029/21залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова