Постанова

від 11.04.2023 по справі 753/22448/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/22448/15-ц Головуючий у суді І інстанції Каліушко Ф.А.

Провадження № 22-ц/824/2876/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, стягнення компенсації та визнання права і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенець Олександр Анатолійович, про визнання недійсними договору про поділ майна подружжя, договору дарування земельної ділянки та поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільній сумісній власності, стягнення компенсації вартості частки у майні та визнання права власності на квартиру.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В., приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенець О.А., про визнання недійсними договору про поділ майна подружжя, договору дарування земельної ділянки та поділ майна подружжя.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2022 року первісний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, будучи обізнаним про дату та час розгляду справи, двічі не з`явився у судове засідання, свого представника не направив і заяви про розгляд справи за його відсутності або про її розгляд у режимі відеоконференції не подавав, тому наявні підстави для застосування положень, визначених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України та залишення первісної позовної заяви без розгляду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Олійника О.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанціїобставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що районний суд не мав обґрунтованих підстав для залишення первісноїпозовної заяви без розгляду, оскільки не забезпечив справедливий судовий розгляд справи в умовах правового режиму воєнного стану та ракетними обстрілами м. Києва, що об`єктивно ускладнювало можливість позивачу прибути до суду та ставило під загрозу його життя, а також допустив надмірний формалізм при реалізації своїх дискреційних повноважень у вирішенні питання про відкладення розгляду справи, не врахувавши при цьому принципи змагальності і пропорційності цивільного судочинства.

Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що починаючи з 10 грудня 2015 року на розгляді Дарницького районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, стягнення компенсації та визнання права і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В., приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенець О.А., про визнання недійсними договору про поділ майна подружжя, договору дарування земельної ділянки та поділ майна подружжя.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року справу прийнято до провадження нового складу суду та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року підготовче судове засідання закрито та призначено справу до розгляду по суті на 23 лютого 2022 року.

У вказане судове засідання сторони не з`явилися, до початку розгляду справи їх представники подали клопотання про відкладення розгляду справи, які судом було задоволено та відкладено розгляд справи на 27 квітня 2022 року.

Розгляд справи 27 квітня 2022 року не відбувся у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням воєнного стану згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022. Наступний розгляд даної справи призначено на 2 серпня 2022 року.

В судове засідання 2 серпня2022 року сторони не з`явились, утім їх представниками були подані клопотання про відкладення розгляду справи, які задоволені судом, а розгляд справи відкладено на 13 жовтня 2022 року.

У подальшому, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що в судове засідання 13 жовтня 2022 року позивач та його представник, будучи повідомленими про розгляд справи належним чином, повторно не з`явилися, заяв про розгляд справи у їх відсутність або про її розгляд у режимі відеоконференції подано не було, тоді як позивач за первісним позовом через електронну пошту подав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки виїхав в західний регіон України у зв`язку з обстрілами російською федерацією міста Києва. Тобто, позивачу було відомо про два останні судові засідання у справі, однак до суду він не з`явився, свого представника не направив і заяви про розгляд справи у його відсутність не подав, а відтак є підстави для застосування частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв`язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, при повторній неявці сторін.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в тому числі з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

За змістом вимог частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише в разі повторної неявки позивача за умови, що він був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи та якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Тобто, у даному випадку правове значення має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 7 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 20 червня 2019 року по справі № 522/7428/15, від 6 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц, від 2 вересня 2020 року у справі № 461/3580/15-ц та інших судових рішеннях суду касаційної інстанції.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, вищевказані норми процесуального права застосовані місцевим судом неправильно, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача та/або його представника про розгляд справи, а саме про судове засідання по суті спору, призначене на 13 жовтня 2022 року.

За правилом частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

За змістом пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.

Повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128-130 ЦПК України у спосіб, який забезпечує фіксацію повідомлення або виклику.

Згідно із частиною першою, другою статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду

За змістом частини другої статті 211, частини другої статті 223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.

Перевіряючи явку в судове засідання учасників судового процесу, суд установлює, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з`явився, про дату, час і місце судового засідання у порядку, передбаченому цим Кодексом (частина друга статті 217 ЦПК України).

Неповідомлення судом учасників процесу про дату, час і місце судового засідання є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 3 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Як свідчать матеріали справи, судову повістку про виклик до суду на 13 жовтня 2022 рокуОСОБА_1 було направлено засобами поштового зв`язку 23 вересня 2022 року, проте поштовий конверт з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернувся до суду першої інстанції з відміткою працівника поштового зв`язку - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 235, 243, т. 3).

Відомості про повернення до суду першої інстанції повістки про виклик сторони позивача з вказівкою причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» не свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення вказаного учасника справи про дату та час її судового розгляду.

Схожого правового висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та Верховний Суд в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №130/3251/13 (провадження № 61-42434св18).

В матеріалах справи також міститься судова повістка-повідомлення, складена на ім'я представника позивача - ОСОБА_4 (а.с. 239, т. 3), утім доказів того, що ця судова повістка про судове засідання, призначене на 13 жовтня 2022 року, направлялася представнику позивача в будь-який спосіб, встановлений процесуальним законом, матеріали справи не містять.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наявні у матеріалах справи докази не можуть вважатися належним повідомленням учасника справи про дату, час і місце розгляду справи, оскільки це не відповідає вимогам частини першої статті 130 ЦПК України, якою передбачено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вказав, що обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду даної справи, зокрема, про останнє судове засідання 13 жовтня 2022 року підтверджується його клопотанням про відкладення розгляду справи, надісланим на електронну адресу суду.

Так, загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення установлені в статті 183 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Згідно з частиною восьмою статті 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Пунктами 12, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.

Частиною першою, другою статті 6, частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

За визначеннями, наведеними пункту 1.2.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 2 квітня 2015 року № 25, автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ; оригінал електронного документа суду - електронний примірник документа суду з обов`язковими реквізитами, в тому числі з електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП) автора, що не підлягає редагуванню.

З матеріалів справи вбачається, що заява від 13 жовтня 2022 року під назвою «SPAM Калиушко Ф. А. Справа 753/22448/15» про перенесення судового засідання у вигляді простого електронного листа не підписана її автором з використанням його електронного цифрового підпису у відповідності до вимог частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» та частини першої, другої статті 6, частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та направлена на електронну адресу суду першої інстанції: inbox@dr.ki.court.gov.ua з електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до матеріалів справи також не ідентифікована в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (а.с. 240,т. 3).

За приписами частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Таким чином, у суду першої інстанції взагалі не було підстав приймати до розгляду клопотання про відкладення розгляду справи від 13 жовтня 2022 року, а відтак й вважати позивача повідомленим про судовий розгляд справи належним чином, оскільки таке клопотання було надіслано засобами електронного зв`язку і не підписано електронним підписом позивача, який в судове засідання не з`явився.

Схожий висновок висловлений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 530/1727/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 530/89/18.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не забезпечив належний виклик сторони позивача в судове засідання 13 жовтня 2022 року, не перевірив чи направлялися судові повістки учасникам справи у встановленому законом порядку та чи було вручено судові повістки тим, хто не з'явився, не з'ясував причини їх неявки, а тому дійшов передчасного висновку про залишення первісного позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача.

За наведених обставин суд першої інстанції не дотримався обов`язкових умов для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання, а саме його належне повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільній сумісній власності, стягнення компенсації вартості частки у майні та визнання права власності на квартиру ґрунтується на неправильному тлумаченні положень законодавства та неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо залишення первісної позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року скасувати, справу № 753/22448/15-ц направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко