Постанова

від 19.04.2023 по справі 760/1634/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2023 року м. Київ

Справа № 760/1634/22

Провадження: № 22-ц/824/2766/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Нежури В. А., Поліщук Н. В.

секретар Івасенко І. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Наваренка Володимира Георгійовичав інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»

та адвоката Левади Валерії Володимирівни в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрія Олександровича

на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Зуєвич Л. Л.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича, третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно отриманих сум,

у с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 28.07.2008 року між ним та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір № 1389-016/ ФКВ-08, за яким надано споживчий кредит на придбання автомобіля в сумі 26 370 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 11% річних. В якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором було укладено договір застави транспортного засобу № 1389-016/ZФKB-08, а саме, автомобіля Mitsubishi L-200, 2008 року випуску, колір світло-сірий, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , ідентифікатор VIN - НОМЕР_2 , зареєстрований РП PEP 2 УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 26.07.2008. 30.06.2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором останньому були передані права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі, і за кредитним договором № 1389-016/ ZФKB-08 та договором застави транспортного засобу № 1389-016/ZФKB-08 від 28.07.2008. В період 03.03.2015 року по 04.10.2015 року в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» було введено тимчасову адміністрацію. 08.12.2015 року заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 185/9870/15 з нього, ОСОБА_1 , на користь AT «Дельта банк» було стягнуто заборгованість в сумі 122 190,22 грн (103 908,65 грн - тіло кредиту, 10 966,51 грн - відсотки, 7 315,07 грн - комісії). 11.04.2016 року на підставі вказаного судового рішення було видано виконавчий лист, який банком було передано на виконання до Павлоградського міського ВДВС, відкрито ВП № НОМЕР_4. Він, ОСОБА_1 , не був поінформований ні про рішення суду, ні про наявність виконавчого провадження, а дізнався про їх існування лише внаслідок вилучення належного йому автомобіля. Оскільки автомобіль був йому необхідний для перебування у відрядженні, 03.08.2017 року зазначений борг ним було сплачено в повному обсязі відповідно до квитанції №15, виданої АТ «УКРСИББАНК». В цей же день державним виконавцем Маслак Ю.А. були винесені постанови про припинення розшуку майна боржника та закриття ВП № НОМЕР_4. Даний факт також підтверджено довідкою Павлоградського МРВ ДВС ГТУ юстиції у Дніпропетровській області № 47/36530 від 21.08.2017 року. Отже, кредитний договір припинив свою дію 03.08.2017 року у зв`язку з його повним виконанням сторонами відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України. В подальшому він подав заяву про перегляд заочного судового рішення у справі № 185/9870/15, яка була судом задоволена, заочне рішення від 08.12.2015 року скасовано ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.09.2017 року. Ухвалою від 13.11.2018 у справі №185/9870/15 (№ 77806697) позов AT «Дельта банк» залишено без розгляду. 05.08.2020 року він, позивач, отримав вимогу від відповідача про сплату заборгованості в розмірі 114 269,64 грн. З відповіді ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» від 26.01.2021, він, ОСОБА_1 , дізнався, що 23.06.2020 між АТ «Дельта банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» було укладено договір № 2268/к про відступлення права вимоги, в тому числі, за кредитним договором від 28.07.2008 року (№ 241 в додатку № 2). В подальшому 29.01.2021 року з його, ОСОБА_1 , карткового рахунку на підставі меморіального ордеру № L0129947W9 в примусовому порядку було списано всі наявні грошові кошти в сумі 140 906,85 грн в межах ВП № НОМЕР_5, яке було відкрито приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Ю.О. У зв`язку з підготовкою до виїзду за кордон на навчання він був вимушений здійснити доплату до повної суми боргу відповідно до квитанції № 30628121 в сумі 3 059,18 грн для погашення усіх платежів по ВП НОМЕР_5, у зв`язку з чим відповідачем було надано довідку № 634 від 01.02.2021 про відсутність фінансових претензій. Після звернення до приватного виконавця він, ОСОБА_1 , дізнався, що зазначене виконавче провадження ВП № НОМЕР_5 відкрите за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» від 18.01.2021 на підставі виконавчого напису, вчиненого 29.08.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., про стягнення з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 130 605,48 грн, з яких: 40 155,46 грн - залишок заборгованості за кредитом; 74 154,18 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 16 035,84 грн - заборгованість по штрафам; 300,00 грн - витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису. Як зазначено у виконавчому написі, вказана заборгованість утворилася за період з 23.06.2020 по 20.08.2020 року. Оскільки ним, позивачем, виконано зобов`язання перед банком в повному обсязі ще в 2017 році, виконавчий напис № 2977 від 29.08.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., є незаконним, а безпідставне стягнення з позивача грошових коштів є порушенням його майнових прав. За наведених обставин, просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 29.08.2020 вчинений приватним нотаріусом Личук Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 2977, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» 130 605, 48 грн; стягнути з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на свою користь 130 605,48 грн безпідставно отриманих грошових коштів; стягнути з приватного виконавця Лисенко Ю.О. на свою користь 13 060,55 грн безпідставно отриманої основної винагороди.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та стягнення безпідставно отриманих сум задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 29.08.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т. В., зареєстрований в реєстрі за номером № 2977, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 130 605,48 грн.

Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті 130 605,48 грн, а також 1 436,66 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті 13 060,55 грн.

Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 496,20 грн, сплаченого за подання позову.

Не погодившись із таким судовим рішенням в частині стягнення безпідставно отриманих коштів ОСОБА_2 в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що між позивачем та відповідачем виникли договірні правовідносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України. Також відмітив, що існує окремий спосіб захисту у випадку неправомірного стягнення з боржника коштів у виконавчому провадженні, а саме поворот виконання. Відмітив і про те, що відсутність детального опису робіт адвоката, а також ураховуючи, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи вказує на невідповідність рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на правничу допомогу критеріям розумності та справедливості, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині просив змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», з 7 000 грн до 3 000 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням в частині стягнення з приватного виконавця Лисенка Ю. О. безпідставно набутих коштів, адвокат Левада В. В. в інтересах приватного виконавця Лисенка Ю. О. також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що основна винагорода приватного виконавця стягнута на підставі відповідної постанови, яка позивачем не оскаржувалась. Окрім того, ОСОБА_1 був обізнаний про стягнення з нього грошових коштів в межах виконавчого провадження, зокрема, і основної винагороди на користь приватного виконавця, частина якої була сплачена позивачем самостійно. Вказані обставини виключають можливість застосування положень статті 1212 ЦК України.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 лютого та 13 березня 2023 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзивах на апеляційні скарги адвокат Волинець Т. В. в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційних скарг та зазначила, що між позивачем та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» відсутні будь-які договірні відносини. ПАТ «Дельта Банк», як правонаступник ТОВ «Український промисловий банк», скористався своїм правом на стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором в судовому порядку, рішення суду про стягнення заборгованості виконане у повному обсязі. Вказаний кредитний договір припинив свою дію 03.08.2017 року. Позивачем обрано правильний спосіб захисту, про що свідчить численна судова практика Верховного Суду. Також вказала, що наявність в інтернет-мережі певної кількості публікацій та консультацій з питань визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не означає, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним. Більше того, скаржником не доведено, що текст позовної заяви є тотожним тим шаблонами, які розміщені у вільному доступі. Просила апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, розгляд справи здійснювати за її відсутності.

В судовому засіданні адвокат Левада В. В. в інтересах приватного виконавця Лисенка Ю. О. підтримала подану нею апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Директор ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» у клопотанні від 20.03.2023 року просив розгляд справи здійснювати з відсутності представника товариства.

За викладених обставин, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності позивача та його представника, представника ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та третьої особи приватного нотаріуса Личука Т.В.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих сум, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги Наваренка В. Г.в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» та задоволення апеляційної скарги адвоката Левади В. Л. в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 28.07.2008 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1389-016/ФКВ-08 на суму 26370 доларів США зі сплатою 11 % річних та строком повернення до 27.07.2015 року.

Відповідно до п. 1.12. кредитного договору, позичальник зобов`язується сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку, сукупних послуг, які надаються позичальнику у зв`язку із укладенням цього договору, а також інших фінансових зобов`язань позичальника, які виникають у зв`язку з укладенням цього договору, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1);

Відповідно до п.1.7. кредитного договору, позичальник зобов`язується сплачувати комісію за управління кредитом у розмірі 0,15% від суми кредиту визначеної у п.1.1. цього договору, щомісячно протягом 84 місяців користування.

30.06.2010 між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» передає публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Український промисловий банк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.12.2015 року у справі № 185/9870/15-ц (провадження № 2/185/5316/15) позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1389-016/ФКВ-08 від 28.07.2008 у сумі 122 190,22 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 103908,65 грн; відсотків у розмірі 10966,51 грн; комісії у розмірі 7 315,07 грн.

Згідно копії квитанції № 15 від 03.08.2017 року, ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 здійснено сплату коштів у розмірі 134 512, 75 грн.

Згідно листа начальника Павлоградського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 21.08.2017 року, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1389-016/ФКВ-08 від 28.07.2008 року виконано у повному обсязі.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.09.2017 року у справі № 185/9870/15-ц заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.12.2015 задоволено, скасовано заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.12.2015 року у цивільній справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.11.2018 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

23.06.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги.

29.08.2020 року, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т. В. вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за номером № 2977, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованості у розмірі 130 605,48 грн,, що виникла за кредитним договором № 1389-016/ФКВ-08 від 28.07.2008.

25.01.2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з виконання вказаного виконавчого напису.

Станом на 17.01.2022 року вказане виконавче провадження завершено.

Згідно копії меморіального ордеру № L0129947W9 від 29.01.2021, а також квитанції № 30628121 від 28.014.2021 року, ОСОБА_1 в рамках ВП № НОМЕР_5 сплачено 140 906,85 грн та 3 059,18 грн, з яких 13 060,55 грн - основна винагорода приватного виконавця Лисенка Ю.О.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий напис, вчинений 29.08.2020 року приватним нотаріусом Личуком Т. В. та зареєстрований за № 2977, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а відтак отримані ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»» грошові кошти за таким виконавчим написом у сумі 130 605,48 грн підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки правова підстава, на якій вони були отримані, відпала.Також з приватного виконавця Лисенка Ю.О. в порядку ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає стягненню отримана ним в межах такого виконавчого провадження основна винагорода в розмірі 13 060,55 грн.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема, договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким,

що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, установивши, що правові підстави набуття відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» грошових коштів, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є безпідставними, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому, обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Неприйнятними є й посилання скаржника на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту права, оскільки повернення грошових коштів, які були стягнуті у виконавчому провадженні на користь кредитора (стягувача)здійснюється саме на підставі положень 1212 ЦК України, про що свідчить наведена вище судова практика.

Більш того, чинним законодавством України передбачений лише порядок повороту виконання судового рішення, а не виконавчого напису нотаріуса.

Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів у розмірі 130 605,48 грн в рамках виконання виконавчого напису нотаріуса, який було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо не співмірності стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів відмічає наступне.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначив орієнтовний розмір судових витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

До позовної заяви позивачем долучено копії договору про надання правничої допомоги № 13/19 від 01.08.2019 року, укладений між АБ «Тетяни Волинець» та ОСОБА_1 , додатку до договору № 13/19 від 01.08.2019 року, квитанції про сплату 2000 грн, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер.

Згідно п. 4.1 договору про надання правничої допомоги № 13/19 від 01.08.2019 року, розмір винагороди адвоката за цим договором (гонорар) та порядок її оплати встановлюються за домовленістю сторін та визначаються в додатку № 1 до цього договору.

Згідно додатку до договору № 13/19 від 01.08.2019 року, сторони погодили розмір та порядок виплати (гонорару) за договором, а саме, за вивчення документів щодо претензій ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» від 05.08.2020 року та надання консультацій щодо вчинення відповідних дій, підготовку відповіді - 1 500 грн; за підготовку та направлення адвокатських запитів у разі необхідності - 500 грн за документ; за за підготовку та подачу позовної заяви - 6 000 грн; за представництво в суді першої інстанції (з підготовкою усіх процесуальних документів), в тому числі, в режимі відео конференції - 1000 грн за судове засідання; підготовка відповіді на відзив - 2500 грн, підготовка процесуальних заяв/клопотань - 1000 грн; підготовка апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу - 5 000 грн; підготовка процесуальних заяв/клопотань в суді апеляційної інстанції - 1 000 грн. Авансовий платіж по винагороді (гонорару) здійснюється клієнтом у розмірі 2000 грн.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21 квітня2021 року у справі № 488/1363/17 та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, на яку посилалось ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» в клопотанні про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» подало до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, оскільки вони не співмірні вартості наданих адвокатом послуг. Зокрема, вказувало, що вказана справа не є складною, в мережі інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів та безкоштовних зразків позовних заяв.

Однак, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» не надано доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування. Самі лише посилання відповідача на наявність в інтернет-мережі інформації щодо вирішення аналогічних спорів, відповідної судової практики та зразків процесуальних документів не підтверджують той факт, що витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн є не співмірним із складністю справи та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також не можуть бути підставою для позбавлення адвоката права на отримання винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 7 000 грн. Доводи апеляційної скарги в цій частині є повторенням правової позиції, викладеної в клопотанні про зменшення витрат на правову допомогу, аргументи якого знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до приватного виконавця, колегія суддів ураховує наступне.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права убачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності, зокрема, приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій.

Отже, стягнення основної винагороди приватного виконавця або витрат на проведення виконавчих не регламентується положеннями статті 1212 ЦК України.

Схожі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15.

Як убачається із матеріалів справи, основна винагорода приватного виконавця стягнута на підставі відповідної постанови приватного виконавця Лисенка Ю.О. від 25.01.2021 року. Зазначена постанова приватного виконавця не оскаржувалися позивачем у порядку, встановленому чинним законодавством, не скасована, а дії приватного виконавця щодо винесення зазначеної постанови не визнані судом протиправними.

Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 201/1311/19.

По суті спору суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позивачу безпідставно набутих коштів, проте, неповно дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну оцінку, та як наслідок, дійшов помилкового висновку про задоволення позову у повному обсязі.

За таких підстав, апеляційну скаргу адвоката Левади В. Л. в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю. О. слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до приватного виконавця скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю.О. підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1610,40 грн.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Наваренка Володимира Георгійовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Левади Валерії Володимирівни в інтересах приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрія Олександровича (адреса здійснення діяльності: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 21, 3 поверх, прим. 38-41, 51,52, кім. 311, кім. 312) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1610,40 (одна тисяча шістсот десять) грн 40 коп.

В решті рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 20 квітня 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

Н. В. Поліщук