Ухвала

від 21.04.2023 по справі 17/17-4921-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"21" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 17/17-4921-2011

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліна Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши скаргу Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси ( вхідний № 2-430/23 від 30.03.2023р.) на рішення начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Нещадима Івана Сергійовича по справі № 17/17-4921-2011 за позовом Дочірня компанія "ГАЗ УКРАЇНИ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"; (вул.Шолуденка,1,Київ 35,04116) до відповідача: Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" про стягнення 26644735,32 грн.

скарга на рішення іншої посадової особи органу ДВС

За участю представників

від КП Теплопостачання міста Одеси - Чехлов Ю.В.-самопредставництво

від Міністерства юстиції України - Сокол Ю.С.- головний державний виконавець Першого Київського відділу державної виконавчої службиу м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.02.2012р. по даній справі позовні вимоги Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України були задоволені у повному обсязі шляхом присудження до стягнення із Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси основного боргу у розмірі 26 644 735,32 грн., пені у розмірі 2 514 537,90 грн., 3% річних у розмірі 301 963,50 грн., збитків від інфляції у розмірі 482 113,59 грн., судового збору у розмірі 56 460,00 грн.

06.03.2012р. господарським судом було видано наказ про примусове виконання рішення суду від 01.02.2012р. по даній справі.

30.03.2023р. до Господарського суду Одеської області від Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси надійшла скарга на дії начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Нещадима Івана Сергійовича (вх.№2-430/23), відповідно до якої останній просить суд:

1) Визнати неправомірним рішення начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича про відмову у вчиненні дій по вилученню з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження усього майна Комунального підприємства « Теплопостачання міста Одеси» № 6273460, дата та час реєстрації 09 липня 2014 року 14:22:32;

2) Зобов`язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича здійснити дії по вилученню запису про обтяження усього майна Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», накладеного в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про обтяження 6273460, дата та час реєстрації 09 липня 2014 року 14:22:32.

Відповідно до ст.339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ч. 1 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Згідно ч. 2 вказаної вище статті неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З огляду на вказане, господарський суду призначив до розгляду у судовому засіданні скаргу Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси на рішення начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича по справі № 17/17-4921-2011, призначити до розгляду у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 234, 340, 342 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 03.04.2023р.прийняв до розгляду скаргу Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси ( вхідний № 2-430/23 від 30.03.2023р.) на рішення начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С., розгляд скарги призначив "21" квітня 2023 р.

В судове засідання 21.04 2023р. прибули представники КП Теплопостачання міста Одеси та Міністерства юстиції України.

Оцінивши та проаналізувавши доводи учасників процесу, викладені ними в письмових заявах по суті скарги, дослідивши докази, подані в обґрунтування позицій скаржника та органу ДВС, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, 01.02.2012р. на підставі рішення Господарського суду Одеської області по справі № 17/17- 4921-2011 з Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (в подальшому скаржник, КП «Теплопостачання міста Одеси» ) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було стягнуто 26 644 735, 32грн. - основного боргу, 2 514 537,90грн. - пені, 482 113, 59грн. - індексу інфляції, 301963, 50грн. - 3% річних, та 56460,00грн. витрат, пов`язаних із сплатою судового збору. 06.03.2012р. господарським судом було видано наказ про примусове виконання рішення суду від 01.02.2012р. по даній справі.

11.05.2012р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, на виконання наказу Господарського суду Одеської області від 06.03.2012 року по справі № 17/17-4921-2011 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 32594910.

26.06.2014 р. на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 32594910 в зв`язку із повним виконанням рішення суду.

У відповідності до п.З вищезазначеної постанови Державним виконавцем було вирішено питання про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка була винесене в межах виконавчого провадження 11.06.2014 року.

Проте згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що обтяження майна підприємства, які були встановлені в межах виконавчого провадження не скасовані в повному обсязі, а саме:

- згідно запису про обтяження № 6273460 від 09.07.2014р., внесеного ВПВР ДВС України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 32594910, виданої 11.06.2014р., на усе майно КП «ТМО» накладено арешт.

Листом від 06.02.2023р. за вих. № 02-01-01-46 на ім`я начальника ВПВР ДДВС скаржник КП «ТМО» просило виключити запис про обтяження майна підприємства, застосований державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 6273460.

При цьому, до листа КП «ТМО» була додана копія постанови головного державного виконавця ВПВР ДВС України від 26.06.2014 року про закінчення виконавчого провадження № 32594910 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку із повним виконанням вимог наказу Господарського суду Одеської області по справі № 17/17-4921-2011 від 06.03.2012 року.

У відповідь на зазначений лист, 17.03.2023 року на адресу КП «ТМО» надійшов лист за вих. № 256/20544-33-23/20.1 від 09.03.2023 року за підписом начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С., відповідно до змісту якого вбачається, що виконавче провадження № 32594910 знищено у відповідності до вимог Розділу IX Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 року за № 1829/5, в зв`язку із закінченням строків його зберігання.

Крім того в листі наводиться цілий перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника, який передбачений ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

КП «ТМО» не погоджується із рішенням начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І. С. щодо відмови у вчиненні дій по вилученню з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження 6273460, дата та час реєстрації 09 липня 2014 року 14:22:32 з огляду на наступне.

За правилами частин першої та другої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 26 червня 2014 року), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Із п. З резолютивної частини постанови від 26.06.2014 року про закінчення виконавчого провадження № 32594910, примірник якого зберігся у КП «ТМО», вбачається, що державним виконавцем, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав виконання вимог виконавчого документа в повному обсязі, було вирішено питання про скасування постанови про арешт майна боржника р.н. № 32594910 від 11.06.2014 року, на підставі якої 09.07.2014 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про обтяження № 6273460.

Однак, з невідомих скаржнику причин державний виконавець не вжив заходів щодо вилучення відповідного запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Скаржник вважає, що знищення виконавчого провадження в зв`язку із сплином терміну його зберігання не може бути підставою для необгрунтованої та безпідставної дії такого обмежувального заходу як арешт майна та обмеження здійснення права власності, що може бути застосовано лише виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

В п.71 Рішення ОСПЛ у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) суд зазначив: Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див, зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland) , n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58

Верховний Суд, у постанові від 01.11.2021 у справі № 21/170-08 прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення скарги боржника щодо зобов`язання державного виконавця відділу примусового виконання рішення вчинити дії по вилученню обтяження, накладеного у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, оскільки відповідно до частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ГПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховний Суд також визнав обґрунтованими доводи касаційної скарги про скасування постанови апеляційного суду в частині відмови в задоволені скарги щодо зняття арешту, накладеного на усе майно боржника у виконавчому провадженні та зазначив про допущення судом апеляційної інстанції надмірного формалізму при вирішенні даного питання, що не відповідає одному з основних принципів господарського судочинства - верховенству права (статті 2, 11 ГПК України).

Частиною 1 ст. 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не заперечує, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № 32594910 з примусового виконання наказу № 17/17-4921-2011 виданого 06.03.2012 Господарським судом Одеської області про стягнення із Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - 26 644 735,32 грн. основного боргу,- 2 514 537,90грн. - пені, - 482 113,59 грн. індексу інфляції, - ЗОЇ 963,50 грн. 3% річних, - 56 460,00грн. витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

11.05.2012 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржнику встановлено строк на самостійне виконання, копію постанови направлено боржнику до виконання, стягувану до відома.

У строк наданий на самостійне виконання рішення суду боржником не виконано, у зв`язку із чим держаним виконавцем 11.06.2014 винесена постанова про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.

В ході подальших виконавчих з листа стягувала було встановлено, що станом на 30.04.2014 заборгованість сплачена.

Враховуючи викладене, керуючись пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинної на той час), державним виконавцем 26.06.2014 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України спрямовані на стягнення боргу вчинені у межах виконавчого провадження № 32594910 у спосіб та в порядку, визначеному Законом.

Разом з тим пунктом 1 Розділу X Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5 (далі - Правила) вказано, що завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року.

Пунктом 2 Розділу XI Правил зазначено, що строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Обчислення строків зберігання документів проводиться з 01 січня року, наступного за роком завершення їх діловодством (наприклад, обчислення строку зберігання виконавчого провадження, яке завершене (виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання) у 2016 році, починається з 01 січня 2017 року.

Передані до архіву органу державної виконавчої служби виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення.

Справи (документи), виконавчі провадження включаються до актів, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 01 січня року, в якому складено акт (наприклад, справи з трирічним строком зберігання, закінчені у 2016 році, можуть включатися до акта, що буде складений не раніше 01 січня 2020 року). Відбір виконавчих проваджень для знищення та їх знищення здійснюються один раз на рік не пізніше 01 березня поточного року.

Виконавче провадження № 32594910 завершено в 2014 році, трирічний строк його зберігання минув, отже воно знищено на початку 2018 року відповідно до вимог Правил.

Враховуючи викладене, а саме, стан виконавчого провадження завершено, та факт відсутності матеріалів виконавчого провадження, оскільки вони знищені, у виконавця наразі відсутні правові підстави та можливість для зняття арешту з майна скаржника.

За викладених обставин, суд убачає підстави для задоволення скарги шляхом зобов`язання начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. вчинити дії по вилученню запису про обтяження усього майна Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», накладеного в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про обтяження 6273460, дата та час реєстрації 09 липня 2014 року 14:22:32.

Скарга в частині вимог про визнання неправомірною бездіяльність органу ДВС, яка за доводами скаржника полягає у не знятті арешту, накладеного на майно боржника, а також, про зобов`язання зняти арешт, задоволенню не підлягає, адже як вище встановлено судом, арешт на майно боржника було скасовано державним виконавцем разом із винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.06.2014 року, як того вимагає закон.

Крім того, встановлено, що стан виконавчого провадження завершено, та факт відсутності матеріалів виконавчого провадження, оскільки вони знищені, у виконавця наразі відсутні правові підстави та можливість для зняття арешту з майна скаржника.

Суд погоджується з доводами скаржника про те, що наявність протягом тривалого часу (з 2014 року) незнятих із майна боржника обтяжень, за умови відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, а також підставою для визнання бездіяльності органу ДВС протиправною і зобов`язання останнього вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права скаржника.

Суд також зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Наведені норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності, а також покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

З урахуванням зазначеного, суд визнає обґрунтованими доводи скаржника в частині необхідності вчинення уповноваженою особою дії по вилученню запису про обтяження усього майна Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», накладеного в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про обтяження 6273460, дата та час реєстрації 09 липня 2014 року 14:22:32.

Керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 234, 339, 340, 341, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» у справі № 17/17- 4921-2011 задоволити частково.

2.Зобов`язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. вчинити дії по вилученню запису про обтяження усього майна Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси», накладеного в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про обтяження 6273460, дата та час реєстрації 09 липня 2014 року 14:22:32.

3. В задоволенні скарги в частині визнання неправомірним рішення начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. про відмову у вчиненні дій по вилученню з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження усього майна Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» № 6273460, дата та час реєстрації 09 липня 2014 року 14:22:32. - відмовити.

На підставі ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду, постановлена в судовому засіданні набирає законної сили з моменту її оголошення суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Південно-Західного апеляційного господарського суду.

4. Ухвалу надіслати сторонам спору та органу ДВС.

Суддя Т.Г. Пінтеліна

.