Постанова

від 06.04.2023 по справі 947/36560/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2767/23

Справа № 947/36560/21

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 51

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відокремленого структурного підрозділу «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного Університету» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом та просила ухвалити рішення, яким: визнати незаконним та скасувати наказ №137 про відсторонення ОСОБА_1 із займаної посади; стягнути з ВСП «ОТЕФК КНТЕУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивувала тим, що 08 листопада 2021 року, відповідно до наказу №77/к/тр та наказу №137, її було відсторонено від займаної посади з підстав відмови від вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач вважає, що таке відсторонення є незаконним та порушує її конституційні права, адже чинне законодавство України не передбачає такої підстави як «відмова від вакцинації». Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом (а.с. 1-2).

27 січня 2022 року рішенням Київського районного суду м. Одеси вирішено у задоволенні позову ОСОБА_1 до відокремленого структурного підрозділу «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного Університету», про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі (а.с. 35-43).

11 лютого 2022 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2022 року. Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його необґрунтованим, незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що акт про її відмову надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 відповідачем було складено 15 листопада 2021 року, після видання наказу від 08 листопада 2021 року щодо відсторонення позивача. Крім того апелянт вважає, що відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказаний акт має бути складений не відповідачем, а лікарем. Також, апелянт наголошує на тому, що відсторонення її від роботи є порушенням захищених законом прав позивача на гідність, на працю, на своєчасне отримання винагороди за працю, що включає можливість заробляти собі на повноцінне та гідне життя. Тому, апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.46-87).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У судовому засіданні 06 квітня 2023 року ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в порушення вимог діючого законодавства не були надані ні сертифікат про проходження профілактичних щеплень проти COVID-19, ні медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Також, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію ЄСПЛ, згідно з якою обмеження прав осіб, які відмовилися від вакцинації за власним бажанням, а також накладення санкцій за таку відмову, не є проявом дискримінації та порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також те, що інтереси суспільства превалюють над інтересом однієї особи, тому впровадження обов`язкової вакцинації задля боротьби за громадське здоров`я не є порушенням прав окремих осіб, дійшов висновку, що роботодавець, відповідно до вимог статті 46 КЗпП на підставі діючого законодавства, правомірно, відсторонив ОСОБА_1 від роботи, а отже наслідки у вигляді відсторонення були спричинені свідомим порушенням позивачем діючого законодавства. З огляду на це, суд першої інстанції вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 40-42).

Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини справи та оцінка апеляційного суду.

Відповідно до контракту з педагогічним працівником №1 від 16 листопада 2021 року ОСОБА_1 була призначена у відокремленому структурному підрозділі «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету» на посаду вихователя на період з 01 вересня 2021 року по 31 серпня 2022 року (а.с. 7-8).

08 листопада 2021 року наказом директора відокремленого структурного підрозділу «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету» №137 ОСОБА_1 , вихователя, з 08 листопада 2021 року було відсторонено від роботи до усунення причин, що його зумовили (а.с. 4).

09 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала заперечення на вказаний наказ (а.с. 3).

Згідно з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 роз`яснено, що відповідно до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», їй необхідно до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти «COVID-19» або ж надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595 (а.с.9).

15 листопада 2021 року відповідачем було складено акт про відмову позивача надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Зі змісту акту вбачається, що позивач поінформована про необхідність ознайомитися з наказом про відсторонення під підпис 09 листопада 2021 року та строк відсторонення доки ОСОБА_1 не надасть документ про щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19, після чого роботодавець наказом допустить її до роботи (а.с.13).

16 листопада 2021 року позивач року звернулась на адресу відповідача із письмовою заявою про відмову від ризикового медичного втручання (а.с. 12-12 зворот).

Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що відсторонення від роботи особи за відмову від вакцинації проти COVID-19 є незаконним та таким, що порушує її право на працю (а.с. 2, 86).

За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

За ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відокремлений структурний підрозділ «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету» є закладом фахової перед вищої освіти, а отже входить до переліку закладів, що підпадають під дію вищезазначеного наказу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Тобто, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». А отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. З огляду на це, висновки суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ про відсторонення працівників від роботи, є помилковими.

Разом з тим, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України). У зв`язку із відстороненням особи від роботи остання втрачає в такий спосіб можливість отримання заробітку, що у свою чергу може спонукати робітника до звільнення з метою знайти інше місце роботи для забезпечення своїх життєвих потреб.

Перелік №2153 передбачає низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися та/або сприяти подальшому поширенню COVID-19. Тобто, у кожному окремому випадку необхідно перевіряти чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Як вже зазначалося вище ОСОБА_1 займала посаду вихователя у відокремленому структурному підрозділі «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету», який є закладом фахової перед вищої освіти, тобто фактично належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19. Позивач була повідомлена про необхідність надати у строк до 05листопада 2021року документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або висновок лікаря щодо наявності у неї протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. У повідомленні вказано про те, що у разі ненадання вказаних документів, 08 листопада 2021 року позивача відсторонять від роботи без збереження заробітної плати. Разом з тим, під підписом директора на вказаному повідомленні зазначена дата «09.11.2021 року» (а.с. 9). Тобто, про необхідність надання вищевказаних документів позивача було повідомлено вже після видачі наказу про відсторонення від роботи. В Акті №1 від 15 листопада 2021 року зазначено, що ОСОБА_1 поінформована також про те, що відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за неї страховий внесок (а.с. 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, відповідач, відсторонивши ОСОБА_1 від роботи, не надав останній можливості вчасно надати пояснення/заперечення щодо повідомлення про необхідність надання документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а також позбавив на час відсторонення позивача від роботи заробітку. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач, враховуючи специфіку роботи на займаній позивачкою посаді, запропонував ОСОБА_1 на час відсутності щеплення перейти на дистанційну форму організації праці, що у свою чергу свідчить про те, що в даному випадку відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказаного вище не врахував, а тому дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення підлягають задоволенню.

За ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з Довідки про доходи за останні два місяці перед відстороненням, яка наявна в матеріалах справи, за жовтень 2021 року заробітна плата позивачки склала 9983,39 грн, а за вересень 2021 року склала 10746,07 грн (а.с. 11). Середньоденна заробітна плата складає 493,56 грн.

В судовому засіданні 06 квітня 2023 року позивачка зазначила, що 24 лютого 2023 року вона повернулася до виконання своїх обов`язків як вихователя відокремленого структурного підрозділу «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету». Разом з тим, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України №380 від 25 лютого 2022 року було зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану в України. Отже, фактично позивач підлягала допуску до роботи з 28 лютого 2022 року (понеділок), а розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється за період з 08 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року. Тобто, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 38497 гривень 68 копійок.

Таким чином, враховуючи вище викладене, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, частково задовольняючи апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №137, виданий 08 листопада 2021 року Відокремленим структурним підрозділом «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету», «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу «Одеський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року у розмірі 38497 гривень 68 копійок.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст цієї постанови складено 13 квітня 2023 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк