Рішення

від 30.03.2023 по справі 204/3644/22

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/3644/22

Провадження № 2/204/292/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

09червня 2022року доКрасногвардійського районногосуду м.Дніпропетровська надійшлиматеріали позовноїзаяви ОСОБА_1 до відповідачаВідокремленого підрозділу«Технічний контрольякості вугілля«Державного підприємства«Вугільна Компанія«Краснолиманська» ізвимогою простягнення заборгованостіпо нарахованій,але невиплаченій заробітнійплаті. (а. 1-5).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що вона працювала у ВП «Технічній контроль якості вугілля ДП «ВК «Краснолиманська». 04 травня 2022 року її було звільнено за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Однак, незважаючи на її звільнення, розрахунок з нею проведено не було. Стверджує, що починаючи з грудня 2019 року до дня звільнення, відповідач не сплачував їй заробітну плату, що призвело до виникнення заборгованості за кожен місяць, зокрема: за грудень 2019 року 5860 гривень 93 копійки, за січень 2020 року 12847 гривень 88 копійок, за лютий 2020 року 12887 гривень 15 копійок, за березень 2020 року 13554 гривні 56 копійок, за квітень 2020 року 13872 гривні 88 копійок, за серпень 2021 року 24207 гривень 93 копійки, липень 2021 року 19126 гривень 39 копійок, за травень 2021 року 19539 гривень 01 копійка, за грудень 2021 року 23542 гривні 02 копійки, за листопад 2021 року 23352 гривні 99 копійок, за жовтень 2021 року 22472 гривні 64 копійки, за вересень 2021 року 12392 гривні 97 копійок, за червень 2021 року 16050 гривень 93 копійки, за квітень 2021 року 19068 гривень 05 копійок, за березень 2021 року 18834 гривні 88 копійок, за лютий 2021 року 18195 гривень 85 копійок, за січень 2021 року 17895 гривень 79 копійок, за березень 2022 року 10943 гривні 65 копійок. Загалом, за цей період, відповідач заборгував їй нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 304646 гривень 50 копійок. Вказує, що до теперішнього часу відповідач вказану заборгованість їй не виплатив, що змусило її звернутися до суду із цим позовом. Тому, прохає суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 304646 гривень 50 копійок.

Ухвалою суду від 10 червня 2022 у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику (а. с. 42-43), копія якої надіслана учасникам справи 10 червня 2022 року за вихідним № 8808/22-вих/2/204/1566/22 від 10 червня 2022 року (а. с. 44).

12 липня 2022 року представником ДП «ВК «Краснолиманська» - Ященко А.В. на електронну адресу суду, а після 22 липня 2022 року на поштову адресу суду, надано заяву про залишення позовної заяви без розгляду (а. с. 47-52, 53-60).

В обґрунтування заяви зазначає про те, що позивачкою визначено відповідачем Відокремлений підрозділ «Технічний контроль якості вугілля «Державного підприємства «Вугільна Компанія «Краснолиманська», який є філією, а не окремою юридичною особою, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі.

22 липня 2022 року через підсистему «Електронний суд» позивачкою подано клопотання про заміну первісного відповідача належним (а. с. 61).

Ухвалою суду від 08 серпня 2022 року у справі замінено відповідача на належного Державне підприємство вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, м. Родинське, вул. Перемоги, буд. 9; ЄДРПОУ 31599557) (а. с. 62).

20 жовтня 2022 року на офіційну електронну адресу суду та адресу суду надійшов відзив представника відповідача ДП «ВК «Краснолиманська» - Ященко А.В. (а. с. 64-69, 70-74), в якому вона позовні вимоги не визнала в повному обсязі, проти їх задоволення заперечувала.

В обґрунтування відзиву зазначила, що позивачку було звільнено 04 травня 2022 року наказом № 140/К на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП, за власним бажанням. Позивачці, в якості сум, що підлягають сплаті при звільненні нараховано: за грудень 2019 року 196 гривень 53 копійки, за січень 2020 року 10214 гривень 07 копійок, за лютий 2020 року 10245 гривень 28 копійок, за березень 2020 року 10775 гривень 88 копійок, за квітень 2020 року 11028 гривень 95 копійок, за квітень 2021 року 2045 гривень 45 копійок, за травень 2021 року 6932 гривні 80 копійок, за липень 2021 року 7851 гривень 16 копійок, за серпень 2021 року 3566 гривень 58 копійок, за березень 2022 року 8960 гривень 62 копійки, за квітень 2022 року 13080 гривень 56 копійок, а всього 84897 гривень 88 копійок (вказана суму зазначена після утримань всіх обов`язкових податків та зборів). При цьому, стверджує, що в день звільнення позивачці була видана на руки трудова книжка, після чого вона повинна була звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для повного розрахунку, однак з невідомих причин до бухгалтерії вона не звернулася та остаточний розрахунок, який належним чином був нарахований на день її звільнення, не отримала. Крім того, зазначає, що в подальшому позивачка також не зверталася до бухгалтерії чи керівництва підприємства з вимогою про розрахунок.. Разом з цим, зазначає, що в заяві позивачки та наказі про її звільнення також відсутня вимога про її остаточний розрахунок. Таким чином, вважає, що оскільки, ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачкою будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялося, то позивачка фактично погодилася з проведеним відповідачем остаточного розрахунку заборгованості із заробітної плати на розсуд відповідача, а тому її вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, зазначає, що ім`я по-батькові позивачки відрізняється від даних, зазначених у її паспорті, а тому вважає, що позов подано особою, яка не має права на пред`явлення вимог у суді, тобто має місце неналежний позивач.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 22 травня 2019 року позивачка працювала у ВП «Технічній контроль якості вугілля ДП «ВК «Краснолиманська», яке є відокремленим відділом відповідача, на посаді начальника відділу. 04 травня 2022 року відповідачем звільнено позивачку за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу № 140-К від 04 травня 2022 року (а. с. 17) , про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а. с. 12-17). На день звільнення остаточний розрахунок із нею відповідачем не проведений, що підтверджується самим відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Так,з наданоївідповідачем довідки№ 01/11-256/6від 18жовтня 2022року (а.с.67,73)вбачається,що відповідачмає передпозивачкою заборгованостіз виплатизаробітної платиу загальномурозмірі 84897гривень 88копійок,яка складаєтьсяіз заборгованості:за грудень 2019 року 196 гривень 53 копійки, за січень 2020 року 10214 гривень 07 копійок, за лютий 2020 року 10245 гривень 28 копійок, за березень 2020 року 10775 гривень 88 копійок, за квітень 2020 року 11028 гривень 95 копійок, за квітень 2021 року 2045 гривень 45 копійок, за травень 2021 року 6932 гривні 80 копійок, за липень 2021 року 7851 гривень 16 копійок, за серпень 2021 року 3566 гривень 58 копійок, за березень 2022 року 8960 гривень 62 копійки, за квітень 2022 року 13080 гривень 56 копійок (вказана сума зазначена після утримань всіх обов`язкових податків та зборів).

Однак, суд не бере вказану довідку до уваги, оскільки зазначена в ній сума заборгованості вказана вже після утримання всіх обов`язкових податків та зборів. Таким чином, суд не має можливості встановити реальну суму нарахованої та невиплаченої заробітної плати позивачці.

Звернувшись до суду, позивачка просила стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 304646 гривень 50 копійок, з яких: за грудень 2019 року 5860 гривень 93 копійки, за січень 2020 року 12847 гривень 88 копійок, за лютий 2020 року 12887 гривень 15 копійок, за березень 2020 року 13554 гривні 56 копійок, за квітень 2020 року 13872 гривні 88 копійок, за серпень 2021 року 24207 гривень 93 копійки, липень 2021 року 19126 гривень 39 копійок, за травень 2021 року 19539 гривень 01 копійка, за грудень 2021 року 23542 гривні 02 копійки, за листопад 2021 року 23352 гривні 99 копійок, за жовтень 2021 року 22472 гривні 64 копійки, за вересень 2021 року 12392 гривні 97 копійок, за червень 2021 року 16050 гривень 93 копійки, за квітень 2021 року 19068 гривень 05 копійок, за березень 2021 року 18834 гривні 88 копійок, за лютий 2021 року 18195 гривень 85 копійок, за січень 2021 року 17895 гривень 79 копійок, за березень 2022 року 10943 гривні 65 копійок.

Разом з цим, суд не приймає до уваги доводи представниці відповідача про те, що в день звільнення після отримання позивачкою трудової книжки остання повинна була звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для повного розрахунку та, оскільки, з такою заявою вона не звернулася, а в її заяві та наказі про звільнення вимога про її остаточний розрахунок відсутня, то позивачка фактично погодилася з проведеним відповідачем остаточного розрахунку заборгованості із заробітної плати на розсуд відповідача, оскільки вони спростовуються наступним.

Так, відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, за змістом ст.38КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст.47КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Таким чином, обов`язок щодо проведення повного розрахунку чинним законодавством України покладено виключно на роботодавця, більш того, даний обов`язок у останнього виникає автоматично з його прийняттям заяви працівника про звільнення та винесення відповідного наказу.

При цьому, суд зазначає, що жодних додаткових заяв від працівника, які б були підставою для проведення такого розрахунку, чинним законодавством України не передбачено.

За положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовийвисновок викладенийу постановіВС Українивід 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Приписами ч. 1 ст.117КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Оскільки відповідачем жодним чином не заперечувався та не спростовувався факт працевлаштування позивачки та наявності заборгованості по заробітній платі, суд, з урахуванням обставин справи, вважає за можливе визнати встановленими обставини, що у період часу з грудня 2019 року по березень 2022 року, зокрема: за грудень 2019 року 5860 гривень 93 копійки, за січень 2020 року 12847 гривень 88 копійок, за лютий 2020 року 12887 гривень 15 копійок, за березень 2020 року 13554 гривні 56 копійок, за квітень 2020 року 13872 гривні 88 копійок, за серпень 2021 року 24207 гривень 93 копійки, липень 2021 року 19126 гривень 39 копійок, за травень 2021 року 19539 гривень 01 копійка, за грудень 2021 року 23542 гривні 02 копійки, за листопад 2021 року 23352 гривні 99 копійок, за жовтень 2021 року 22472 гривні 64 копійки, за вересень 2021 року 12392 гривні 97 копійок, за червень 2021 року 16050 гривень 93 копійки, за квітень 2021 року 19068 гривень 05 копійок, за березень 2021 року 18834 гривні 88 копійок, за лютий 2021 року 18195 гривень 85 копійок, за січень 2021 року 17895 гривень 79 копійок, за березень 2022 року 10943 гривні 65 копійок, відповідач не виплатив позивачці нараховану їй заробітну плату.

Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з грудня 2019 року по березень 2022 року у розмірі 304646 гривень 50 копійок.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні ОСОБА_1 до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-288, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_2 )до Державногопідприємства вугільнакомпанія «Краснолиманська»(85310,м.Родинське,вул.Перемоги,буд.9;ЄДРПОУ 31599557)про стягненнязаборгованості понарахованій,але невиплаченій заробітнійплаті задовольнити у повному обсязі.

Стягнути із Державного підприємства вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, м. Родинське, вул. Перемоги, буд. 9; ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі у сумі 304646 (триста чотири тисячі шістсот сорок шість) гривень 50 (п`ятдесят) копійок.

Стягнути із Державного підприємства вугільна компанія «Краснолиманська» на користь Держави судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна