Постанова

від 24.04.2023 по справі 910/11537/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2023 р. Справа№ 910/11537/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023

у справі №910/11537/22 (суддя - Картавцева Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимагал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський асфальтобетонний завод №8»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський асфальтобетонний завод №8» про стягнення заборгованості у розмірі 116442,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежно виконувалися умови договору постачання нафтопродуктів №ОГ-16/06/22-СП від 16.06.2022 в частині оплати вартості поставленого товару, з огляду на що позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський асфальтобетонний завод №8» вказану вище заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 відкрито провадження у справі №910/11537/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/11537/22 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування всіх обставин справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Основні аргументи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки факту здійснення відповідачем часткової оплати за товар, як доказ фактичного прийняття товару;

- використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим;

- податкова накладна може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним;

- суд першої інстанції повинен був дослідити, чи отримувалась відповідачем податкова накладна при здійсненні операції щодо спірної поставки товару та чи формувався відповідачем податковий кредит;

- судом не досліджено обставини надходження дизельного палива у кількості 4601,78 літрів на зберігання в резервуари відповідача за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 41А.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 апеляційну скаргу у справі №910/11537/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/11537/22 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

На електронну адресу суду 28.02.2023 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимагал" подано клопотання про витребування доказів, згідно якого позивач просив витребувати у Головного управління ДПС у м. Києві відомості щодо відображення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський асфальтобетонний завод №8" податкового кредиту на суму ПДВ 14595,33 грн згідно податкової накладної №61 від 14.07.2022 внаслідок поставки дизельного палива за договором постачання нафтопродуктів №ОГ-16/06/22-СП від 16.06.2022 на підставі видаткової накладної №2682 від 14.07.2022 та товарно-транспортної накладної №ОГ00-002682 від 14.07.2022 на суму 223100,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимагал" про витребування доказів, поданого під час розгляду апеляційної скарги у справі №910/11537/22, з огляду на порушення заявником вимог ч. 2 ст. 80, ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст. 169 ГПК України.

В межах встановлених судом процесуальних строків відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 16.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський асфальтобетонний завод №8» (покупець) укладено договір постачання нафтопродуктів №ОГ-16/06/22-СН, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передавати партіями у власність покупця нафтопродукти (бензин автомобільний, дизельне паливо, газ скраплений вуглеводний), іменований надалі за текстом - «товар», а покупець зобов`язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору та додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 2.2. договору, загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах.

У п. 2.3. договору сторони домовились, що оплата товару здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати у розмірі 100 % ціни партії товару протягом 1 (одного) банківського дня на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури. Сторони можуть змінити умови та порядок розрахунків додатковою угодою до цього договору.

Прийом-передача товару проводиться сторонами на підставі товарно-транспортних накладних за участю уповноважених представників сторін (п. 3.6 договору).

Умовами п. 3.11 договору передбачено, що підписання видаткових накладних здійснюється шляхом обміну між постачальником та покупцем: через засоби електронного зв`язку фотокопій видаткових накладних з підписами сторін протягом 3-х календарних днів з моменту отримання покупцем товару та з подальшим обміном оригіналу видаткової накладної на поставлений товар засобами поштового зв`язку до 15 числа за звітним календарним місяцем.

У разі відмови покупця від підписання видаткової накладної, поставка вважається здійсненою на підставі підписаної товарно-транспортної накладної (п. 3.12 договору).

Згідно п. 3.13 договору підписуючи товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та приймаючи товар покупець підтверджує, що поставка товару відбулась на умовах попередньо узгоджених сторонами на конкретну поставку, щодо ціни, кількості, асортименту за умов постачання товару.

У випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором і відповідними додатками до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується на весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору (п. 4.3 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по договору (п. 8.1 договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним поставлено покупцю товар загальною вартістю 223100,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №2682 від 14.07.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ОГ00-002682 від 14.07.2022 та актом звірки взаємних розрахунків №260 від 15.09.2022 за період з 11.07.2022 по 26.09.2022.

За твердженнями позивача, відповідач свій обов`язок з оплати товару виконав частково на суму 125000,00 грн. А отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 98100,00 грн.

Наведені обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання нафтопродуктів у розмірі 98100,00 грн. Крім того, на суму основного боргу позивачем нараховано пеню у розмірі 13841,51 грн, інфляційні втрати у розмірі 3670,95 грн та 3 % річних у розмірі 830,49 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту виникнення у відповідача зобов`язань з оплати товару відповідно до умов спірного договору, оскільки наявні в матеріалах справи видаткова накладна №2682 від 14.07.2022, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ОГ00-002682 від 14.07.2022 та акт звірки взаємних розрахунків №260 від 15.09.2022 за період з 11.07.2022 по 26.09.2022 не є належними доказами факту здійснення поставки за договором постачання нафтопродуктів №ОГ-16/06/22-СП від 16.06.2022, так як підписані та скріплені печаткою лише постачальника. Враховуючи недоведеність позивачем обставин поставки товару та відповідно, виникнення у відповідача зобов`язань зі сплати заявленої суми основного боргу, суд вказав на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З такими висновками місцевого господарського суду погоджується і Північний апеляційний господарський суд та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Колегія суддів зауважує, що з огляду на предмет спору у даній справі, предметом доказування є обставини, що підтверджують факт поставки товару, отримання його відповідачем та наявність заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що в даному випадку саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» в підтвердження своїх доводів та вимог надано до матеріалів справи наступні документи:

- видаткову накладну №2682 від 14.07.2022 на суму 233100,00 грн;

- товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ОГ00-002682 від 14.07.2022;

- рахунок на оплату №86 від 13.07.2022 на суму 223100,00 грн;

- платіжне доручення №65 від 15.07.2022 на суму 75000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за дизельне паливо по рах. №86 від 13.07.2022. У сумі 62500,00 грн, ПДВ - 20% 12500,00 грн»;

- платіжне доручення №131 від 22.09.2022 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за дизельне паливо по рах. №2682 від 14.07.2022 (частково) у сумі 46728,97 грн, ПДВ - 7% 3271,03 грн»;

- акт звірки взаємних розрахунків №260 від 15.09.2022 за період з 11.07.2022 по 26.09.2022.

Разом з тим, як вірно відмічено судом першої інстанції, вказані документи підписані та скріплені печаткою лише постачальника. Підпис покупця, як і відтиск його печатки, на зазначених документах відсутній.

Північний апеляційний господарський суд зауважує, що умовами договору №ОГ-16/06/22-СП від 16.06.2022 сторонами погоджено, що прийом-передача товару проводиться сторонами на підставі товарно-транспортних накладних за участю уповноважених представників сторін (п. 3.6), за умови підписання видаткових накладних (п. 3.11), а в разі відмови покупця від підписання видаткової накладної, поставка вважається здійсненою на підставі підписаної товарно-транспортної накладної (п. 3.12). Підписуючи товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та приймаючи товар покупець підтверджує, що поставка товару відбулась на умовах попередньо узгоджених сторонами на конкретну поставку, щодо ціни, кількості, асортименту та умов постачання товару (п. 3.13).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції , та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо . (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

Отже, виходячи з умов спірного договору, підтвердженням поставки товару покупцю є підписана сторонами товарно-транспортна накладна.

Разом з тим, в наданих до суду видатковій накладній №2682 від 14.07.2022 та товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ОГ00-002682 від 14.07.2022 не міститься підпису особи отримувача, відповідальної за здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 58-1 ГК України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Враховуючи наведену норму права, відсутність відбитку печатки на первинних документах не може свідчити про те, що такі документи є неналежними доказами у справі.

Проте, як було встановлено судом, надані позивачем видаткова накладна та товарно-транспортна накладна не містять підпису особи отримувача товару, що в свою чергу не є належними доказами факту здійснення поставки за договором постачання нафтопродуктів №ОГ-16/06/22-СП від 16.06.2022.

Північний апеляційний господарський суд зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

Позивач стверджуючи про належне постачання товару відповідачу зауважує, що податкова накладна може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Колегія суддів частково погоджується з даними висновками. Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України (далі - ПК України) та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

За приписами ч. ч. 3, 8 ст. 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України (далі -ПК України) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження здійснення спірної поставки позивачем долучено до матеріалів апеляційної скарги податкову накладну, квитанцію про реєстрацію податкової накладної, акцизну накладну, складені ним за результатами проведення господарської операції.

Водночас подані позивачем докази, в силу вимог ст. ст. 80, 269 ГПК України, не приймається судом до уваги, оскільки саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача). Проте позивач не наводить жодних обґрунтувань неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції разом з поданням позовної заяви.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази відображення відповідачем господарської операції з поставки товару в своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту.

Отже, надана позивачем до матеріалів справи видаткова накладна № 2682 від 14.07.2022 також не може свідчити про наявність заборгованості відповідача перед позивачем, оскільки вона не підтверджує факт отримання відповідачем товару та наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Щодо наявних в матеріалах справи платіжних доручень, які за твердженням позивача доводять факт прийняття товару відповідачем, суд зазначає наступне.

Як вбачається з платіжного доручення №131 від 22.09.2022 на суму 50000,00 грн, в графі призначення платежу вказано: «Оплата за дизельне паливо по рах. №2682 від 14.07.2022 (частково) у сумі 46728,97 грн, ПДВ - 7% 3271,03 грн». Проте, в матеріалах справи відсутній рахунок на оплату №2682 від 14.07.2022, тоді як наявний рахунок на оплату №86 від 13.07.2022. Відтак вказане платіжне доручення не є належним доказом у справі та не може свідчити про часткову оплату відповідачем за поставлений товар.

Також колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин справи щодо недоведеності факту отримання відповідачем товару, не визнає в якості доказу здійснення господарської операції подане позивачем платіжне доручення №65 від 15.07.2022 на суму 75000,00 грн, оскільки розрахунковий документ на списання грошових коштів міг бути поданий до банку, але гроші не списані з рахунку з різних причин, наприклад через їх недостатність чи збій в банківській системі. У даному випадку первинним документом є лише банківська виписка, так як саме вона містить інформацію про рух грошових коштів, який відбувся, однак матеріали справи не містять відповідної виписки банку.

Крім того, надані платіжні доручення не містять жодного підпису співробітника банку, який здійснив переказ, що не доводить належним чином проведення оплати за товар.

Згідно ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суду, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до приписів ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому доказами, згідно з частиною першою статті 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 73-80 ГПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достатності та достовірності, а також підстави звільнення від доказування.

Разом з тим на підставі доказів, які не відповідають встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), не може бути достовірно встановлено наявність або відсутність певних обставини (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, тому ці докази не приймаються судом до уваги.

Водночас, варто зауважити, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 164 ГПК України визначено документи, які додаються до позовної заяви, згідно з частиною другою якої позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Отже, відповідно до приписів ст. ст. 13, 14, 73-80, 164 ГПК України, обов`язок надання суду доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги покладено саме на позивача. Суд, в свою чергу, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Тобто, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законодавством випадках. При цьому на суд не покладено обов`язок збирання доказів, тоді як учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В даній справі позивач звертаючись до суду з позовом надав докази, які на його переконання підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. В свою чергу судом першої інстанції було оцінено подані позивачем докази на предмет їх належності, допустимості, достатності та встановлено недоведеність позовних вимог.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, ні від позивача, ні від відповідача не надійшло жодних заяв чи клопотань щодо вчинення процесуальних дій, які необхідно вчинити з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи по суті.

Таким чином, місцевий господарський суд не був зобов`язаний збирати докази щодо реєстрації відповідачем податкового кредиту та досліджувати обставини наявності/відсутності у відповідача резервуарів для зберігання пального, як помилково стверджує позивач.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що наявні у матеріалах справи видаткова накладна №2682 від 14.07.2022, товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ОГ00-002682 від 14.07.2022, акт звірки взаємних розрахунків №260 від 15.09.2022 за період з 11.07.2022 по 26.09.2022 та платіжні доручення №131 від 22.09.2022 та №65 від 15.07.2022, у розумінні ст. ст. 77 - 79 ГПК України, не є належними, достатніми та допустимими доказами факту здійснення поставки за договором постачання нафтопродуктів №ОГ-16/06/22-СП від 16.06.2022, а відповідно і факту виникнення у відповідача зобов`язань з оплати товару відповідно до умов спірного договору.

Оскільки позивачем не доведено факту здійснення поставки товару та виникнення у відповідача обов`язку зі сплати заявленої в позові суми основного боргу, Господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав і для задоволення похідних вимог про стягнення пені у розмірі 1841,51 грн, інфляційних втрат у розмірі 3670,95грн та 3% річних у розмірі 830,49 грн.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/11537/22 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимагал» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/11537/22 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимагал».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов