Постанова

від 19.04.2023 по справі 922/882/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2023 року м. Харків Справа № 922/882/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Терещенко О.І. , суддя Лакіза В.В.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

від позивача: Жилко С.Е.,

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду,

апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків (вх.№551 Х/1)

на рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2020 (суддя Жигалкін І.П., ухвалене 17.12.2020 у м. Харкові, повний текст рішення підписано 24.12.2020),

у справі №922/882/20,

за позовом: Харківської міської ради, м. Харків,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Бристелла-ЛТД, м. Харків,

про стягнення коштів в сумі 539144,29 грн,

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Брістелла-ЛТД», в якій просила стягнути з відповідача безпідставно набуте майно - грошові кошти за використання земельної ділянки площею 0,0385 га (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) по просп. Науки, 8 у м. Харкові у розмірі орендної плати в сумі 539144,29 грн. у період з 01.03.2017 по 31.12.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив речового права на вказану земельну ділянку площею 0,0385 га, внаслідок чого позивач недоотримав плату за землю у розмірі орендної плати в сумі 539144,29 грн, у період з 01.03.2017 по 31.12.2019.

В обґрунтування правових підстав позову позивач посилався на норми ст. 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 14, 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України, ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.12.2020 в позові відмовлено повністю.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна розташованого за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, яке знаходиться на спірній земельній ділянці. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно.

Місцевий господарський суд встановив, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, повинен відшкодувати позивачу суму грошових коштів, розраховану, як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем належними доказами не доведено, що відповідач використовує всю площу земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, натомість, ТОВ «Фірма Брістелла-ЛТД» користується земельною ділянкою виключно під нежитловою будівлею літ «А-2», площею 165 кв.м.

Місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) було зареєстровано з 01.03.2017.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази сформованості земельної ділянки по просп. Науки 8, м. Харків загальною площею 165 кв.м., а також позивачем не додано витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 165 кв.м., з якою безпосередньо нерозривно пов`язана нежитлова будівля літ. «А-2».

Харківська міська рада звернулася з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2020 у справі №922/882/20, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, та зазначає, що з огляду на положення чинного законодавства, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація) не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно.

Апелянт зазначає, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Харкова, що підтверджується доданим до матеріалів справи витягом з Державного земельного кадастру за № НВ-0004417662020 від 20.01.2020, а отже земельна ділянка є сформованою з 01.03.2017.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність використання ТОВ «Фірма «Бристелла-ЛТД» земельної ділянки площею 0,0385 га. Апелянт зазначає, що позивачем до матеріалів справи додано належні докази, що підтверджують заявлені позовні вимоги: копію витягу з Державного земельного кадастру за № НВ-0004417662020 від 20.01.2020 (підтверджує сформованість земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав), копію акту обстеження від 26.02.2020 земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8 (підтверджує знаходження на спірній земельній ділянці нерухомого майна відповідача), інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.02.2020 №201794186.

Вищенаведене, на думку апелянта, свідчить про доведеність використання відповідачем у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 спірної земельної ділянки комунальної власності площею 0,0385 га.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що згідно з ч. 9. ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Земельна ділянка (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016, загальною площею 385 кв.м.), розташована за адресою : просп. Науки, 8 у м. Харкові сформована як об`єкт цивільних прав та згідно відомостей з державного реєстру речових прав здійснено державну реєстрацію права власності земельної ділянки в реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.05.2018, номер запису 26369348.

На переконання відповідача, з 01.03.2017 року (початок періоду, за який нараховано безпідставно набуті кошти) і до 25.05.2018 вищезазначена земельна ділянка не була сформована, як об`єкт цивільних права, а отже і не могла бути надана в оренду, у зв`язку з чим, на думку відповідача, стягнення суми безпідставно набутих коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування наведеною земельною ділянкою за даний період є безпідставним.

Відповідач посилається на те, що надав достатні докази, які підтверджують обставину використання земельної ділянки в меншому розмірі, ніж заявляє позивач.

Відповідач, зазначає, що 04.07.2019 між відповідачем та КП «Сучасне місто» укладено договір № 18988/07/19 тимчасового користування окремими елементами благоустрою з КП «Сучасне місто», який разом з іншими доказами підтверджує обставину використання відповідачем земельної ділянки меншої площі, ніж стверджує позивач. Даний договір не було взято до уваги під час обстеження земельної ділянки, на якій розташована нерухомість відповідача, що суттєво впливає на достовірність акту обстеження.

Відповідач вважає, що позивачем не доведено розміру нормативної грошової оцінки землі, оскільки, визначено самостійно шляхом арифметичного розрахунку, що не відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, позивачем витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінки земельної ділянки 6310136300;04;006:0016 надано тільки станом на 05.04.2019, тоді як за попередні періоди, яких стосується спір у даній справі, розрахунок нормативної грошової оцінки зроблено працівниками позивача самостійно за відсутності відповідних витягів про нормативно грошову оцінку землі.

Відповідач вважає, що позивачем застосовано ставку орендної плати у розмірі 8% без обґрунтування необхідності застосування саме такого розміру ставки нормами закону та підзаконних актів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Фіксація судових засідань апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно вимог ст.ст. 222, 223 та п.17.7 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 19.04.2023 з`явився представник позивача, який підтримав свою позицію по справі, викладену у апеляційній скарзі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна від 25.02.2020 №201794186, 02.02.2007 до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесений запис №17532614, згідно з яким власником нежитлової будівлі, літ. «А-2» загальною площею 204,0 кв.м, що знаходиться за адресою: просп. Науки, 8, у м. Харкові, є ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" на підставі свідоцтва про право власності від 23.01.2007 б/н.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 20.01.2020 за № НВ-0004417662020 земельна ділянка площею 0,0385га з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016 по просп. Науки, 8 у м. Харкові знаходиться у комунальній власності, категорія землі - землі житлової та громадської забудови, вид використання для експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком. Дата державної реєстрації 06.04.2016 (т.1 а.с.29).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого вбачається, що реєстрація земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена 25.05.2018 (т.1 а.с. 25).

Листом від 19.04.2018 № 16343/10/20-40-12-13-26 Головне управління ДФС у Харківській області повідомило, що ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" за земельну ділянку площею 0,0385га, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Науки буд. 8, у 2015-2017 роках нараховано та сплачено земельний податок, зокрема, за 2017 рік, січень-лютий 2018 року:

з 01.01.2017 по 31.12.2017 нараховано земельного податку у сумі 24884,15 грн, сплачено 24895,19 грн;

за 2018 рік нараховано земельного податку у сумі 27884,15 грн., сплачено за січень лютий 2018 рік 4150,00 грн.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.04.2019 №679/0/45-19, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 6310136300:04:006:0016, площею 385 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, пр. Леніна (Науки), 8, складає 2488413грн (т.1 а.с.34).

26.02.2020 заступником начальника відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, з урахуванням звіту з геодезичної зйомки, розробленого ТОВ "Інститут планування територій", за участі інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, за результатами яких складено акт обстеження земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, у якому зазначено, що ТОВ «Фірма "Бристелла-ЛТД» з 06.04.2016 по теперішній час використовує земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 та літнього майданчика, в якій розташоване кафе з логотипом «Сушия» (т.1 а.с.38-39).

Позивачем до матеріалів справи надано звіт з геодезичної зйомки, відповідно до якого площа земельної ділянки кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 складає 385 кв.м (т.1 а.с. 40-41).

Звертаючись до суду з позовом по даній справі Харківська міська рада зазначала, що ТОВ Фірма Бристелла-ЛТД набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований по пр. Науки 8 у м. Харкові (кадастровий номер 63101336300:04:006:0016), належним чином та у встановленому порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку.

Позивачем здійснено розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.04.2019 №679/0/45-19, з 01.03.2017 по 31.12.2017 на суму 145148,21; з 01.01.2018 по 31.12.2018 на суму 194923,04; з 01.01.2019 по 31.12.2019 на суму 199073,04 грн., з урахуванням сплачених відповідачем сум земельного податку за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 у сумі 24895,99 грн. Загальна сума заборгованості за розрахунком позивача складає 539144,29 грн.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 80 Земельного Кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного Кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 Земельного Кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не є орендарем спірної земельної ділянки.

Враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" не може бути визнане як її самовільне використання, однак, не надає права на її безоплатне використання.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №922/981/18 та у постанові № 922/2417/19.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Предметом позову в даній справі є стягнення з власника нерухомого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій, як стверджує позивач, це нерухоме майно розміщене.

У позовній заяві Харківська міська рада зазначає, що відповідач за відсутності діючого договору оренди земельної ділянки у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 не сплачував орендні платежі за користування земельною ділянкою, а тому безпідставно зберіг кошти за рахунок позивача, які зобов`язаний повернути на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Отже, позивач мав надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016, як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів), основою для визначення розміру якої для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, оформлена як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що державну реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016 здійснено в реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.05.2018. Матеріали справи не містять доказів того, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:04:006:0016) було зареєстровано з 01.03.2017 (початок спірного періоду) у відповідності до ч.9 ст.79-1 ЗК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з 01.03.2017 по 25.05.2018.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що з 01.03.2017 (початок періоду, за який нараховано безпідставно набуті кошти) і до 25.05.2018 спірна земельна ділянка не була сформована, як об`єкт цивільного права, а отже і не могла бути надана в оренду, у зв`язку з чим, на думку відповідача, стягнення суми безпідставно набутих коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування наведеною земельною ділянкою за даний період є безпідставним.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду і твердженнями відповідача, та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Для вирішення даного спору, слід встановити, чи є земельна ділянка, безпідставне використання якої є підставою даного позову, сформованим об`єктом цивільних прав.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді.

Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Міськрада є власником спірної земельної ділянки, оскільки, ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Харкова, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

За таких підстав колегія суддів зазначає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України.

Колегія суддів зазначає, що у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки, такої підстави закон не передбачає.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі № 922/2060/20.

У даній справі №922/882/20 право комунальної власності спірної земельної ділянки підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Харкова, чого не заперечували та не спростовували сторони справи.

При цьому у цій справі доказом того, що спірна земельна ділянка перебуває саме у комунальній власності, є витяг із Державного земельного кадастру від 20.01.2020 № НВ-0004417662020, за змістом якого земельна ділянка, кадастровий номер 6310136300:04:006:0016, на проспекті Науки, 8 у м. Харкові перебуває у комунальній власності. Протилежного відповідач не довів.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах з уведенням у дію нового ЗК України Міськрада, безспірно, є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6310136300:04:006:0016, на проспекті Науки, 8 у м. Харкові, як власник цієї земельної ділянки, позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як зазначено вище, на підтвердження сформованості земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав позивачем надано витяг з Державного земельного кадастру від 20.01.2020 за № НВ-0004417662020, щодо земельної ділянки площею 0,0385га з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016 та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.04.2019 №679/0/45-19, згідно з якими земельна ділянка із даним кадастровим номером має площу 385 кв.м, знаходиться по просп. Науки, 8 у м. Харкові та перебуває у комунальній власності, категорія землі - землі житлової та громадської забудови, вид використання для експлуатації та обслуговування кафе з літнім майданчиком. Дата державної реєстрації 06.04.2016 (т.1 а.с.29, 34).

Отже, зазначена земельна ділянка є сформованою, як об`єкт цивільних прав з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, тобто, в даному випадку з 06.04.2016, коли було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016.

Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.07.2020 у справі №922/3208/19, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі № 922/2060/20.

Відповідач в ході апеляційного провадження наполягав на тому, що позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, можливості передачі цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі, у зазначений період.

Однак, відповідач, посилаючись на відповідні загальні норми чинного законодавства не врахував спеціальних норм, з яких вбачається перебування позивача (як органу місцевого самоврядування) у земельних правовідносинах в особливому правовому режимі.

А саме, у відповідності до ч.ч. 1-2 ст.83 Земельного Кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом ст.80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Таким чином, Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування реалізує право власності територіальної громади на відповідні землі в силу прямої вказівки закону, тому твердження відповідача про відсутність у позивача відповідного права до моменту здійснення його державної реєстрації права власності не узгоджуються з вищенаведеними нормами чинного законодавства.

Колегія суддів також зазначає, що в даному випадку правовідносини сторін стосуються не вчинення юридично значущих дій зі спірною земельною ділянкою, як об`єктом цивільного обороту (продаж, надання в оренду тощо), а стягнення з відповідача на користь позивача, як особи, уповноваженої законом на реалізацію права власності територіальної громади, безпідставно набутих (збережених) коштів за період користування вказаною ділянкою до оформлення речових прав на неї.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції взявши до уваги звіт з геодезичної зйомки частини земельної ділянки по просп. Науки, 8 у Шевченківському районі м. Харкова, виконаний на замовлення відповідача за договором № 131-20 від 23.09.2020 ТОВ "Інститут планування територій", місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка зайнята нежитловою будівлею літ. А-2 та займає площу 165 кв.м., а в матеріалах справи відсутні докази сформованості земельної ділянки по просп. Науки 8, м. Харків загальною площею 165 кв.м.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження користування відповідачем спірною земельною ділянкою саме площею 351 кв. м у період з 01.01.2017 по 18.02.2019.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого господарського суду та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.02.2020 №201794186.

У відповідності до якої, 02.02.2007 до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесений запис №17532614, згідно з яким власником нежитлової будівлі, літ. «А-2» загальною площею 204,0 кв.м, що знаходиться за адресою: просп. Науки, 8, на земельній ділянці площею 0,0385 га., з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016 у м. Харкові, є ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" на підставі свідоцтва про право власності від 23.01.2007.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «Фірма «Бристелла-ЛТД» безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 міська рада надала наступні докази, які містяться в матеріалах справи:

-копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.01.2020 № НВ-0004417662020 в якому зазначено дату державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0385 як об`єкта цивільних прав - 06.04.2016 (підтверджує сформованість земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у період позовних вимог з 01.03.2017 по 31.12.2019);

-копію акту обстеження земельної ділянки площею 0,0385 га з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016 по просп. Науки, 8 у м. Харкові від 26.02.2020 (підтверджує що на вказаній сформованій земельній ділянці розташована нежитлова будівля літ. «А-2, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, та як наслідок, підтверджує використання земельної ділянки ТОВ «Фірма «Бристелла-ЛТД» у період позовних вимог з 01.03.2017 по 31.12.2019).

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції достовірно встановив обставини правомірного володіння і використання відповідачем належної йому нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: просп. Науки, 8 у м. Харкові, що само по собі свідчить про фактичне використання Товариством спірної земельної ділянки, сформованої, як об`єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування вказаної нежитлової будівлі.

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею літ. "А-2" презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі № 922/2060/20

Колегія суддів зазначає, що наданий відповідачем звіт з геодезичної зйомки частини земельної ділянки по просп. Науки, 8 у Шевченківському районі м. Харкова, виконаний на замовлення ТОВ «Фірма «Бристелла-ЛТД» за договором № 131-20 від 23.09.2020 ТОВ "Інститут планування територій" має відомості лише про те, що площа частини спірної земельної ділянки під нежитловою будівлею літ. "А-2" становить 0,0165 га. Однак, даний звіт не спростовує факту використання відповідачем всієї площі спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 319 та статті 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Зміст наведених норм законодавства переконливо свідчить про те, що серед кола обов`язків власника земельної ділянки (в цьому випадку - Міськради) відсутній, як його обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до формування земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування, так і обов`язок із самостійного (за власною ініціативою) формування земельної ділянки без подання землекористувачем відповідної заяви.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що частина спірної земельної ділянки під літнім майданчиком площею 98,44 кв.м. є об`єктом оренди у відповідності до договору тимчасового користування окремими елементами благоустрою від 04.07.2019 №18988/07/19, який укладено між відповідачем та КП Сучасне місто.

Відповідач заперечуючи позовні вимоги зазначає, що частина спірної земельної ділянки під літнім майданчиком площею 98,44 кв.м. є об`єктом оренди у відповідності до договору тимчасового користування окремими елементами благоустрою від 04.07.2019 №18988/07/19, який укладено між відповідачем та КП Сучасне місто.

Однак, посилання відповідача на договір тимчасового користування окремими елементами благоустрою від 04.07.2019 № 18988/07/19, укладений між ТОВ «Фірма «Бристелла-ЛТД» та КП «Сучасне місто» не може свідчити про відсутність кондиційних відносин між сторонами спору, в заявленому позивачем розміром спірної земельної ділянки, з огляду на те, що даний договір не містить ідентифікуючих ознак об`єкта оренди (кадастровий номер земельної ділянки), а лише містить посилання на те, що частина покриття знаходиться поблизу будинку №8 по просп. Науки.

Отже, місцевий господарський суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про те, що ТОВ «ФІРМА «БРИСТЕЛЛА-ЛТД» використовує земельну ділянку виключно під нежитловою будівлею літ. «А-2», тобто використовує земельну ділянку меншою площею, ніж заявлена у позовній заяві.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт використання ТОВ «Фірма «Бристелла-ЛТД» у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 6310136300:04:006:0016 по просп.. Науки, 8 у м. Харкові саме площею 0,0385 га.

Таким чином, відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, кадастровий номер 6310136300:04:006:0016 за адресою: м. Харків, просп. Науки, 8, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив речового права на вказану земельну ділянку площею 0,0385 га, внаслідок чого зберіг за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 за рахунок позивача кошти несплаченої орендної плати.

Щодо здійсненого позивачем розрахунку позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.

Колегія суддів зауважує, що визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, з урахуванням положень Земельного Кодексу України та Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів зазначає про правильність визначення позивачем суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.04.2019 № 679/0/45-19.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що позивач у даній справі має надати витяг про нормативну грошову оцінку землі за кожен календарний рік для правильного здійснення розрахунку позовних вимог.

Однак, даний висновок не є обґрунтованим з огляду на те, що у п. 51 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19 зазначено, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що позивачем при здійсненні розрахунку помилково застосовано орендну ставку 8%, тоді як застосування такої ставки не обґрунтовано нормами закону та підзаконних актів.

Однак, колегія суддів вважає такі твердження відповідача необґрунтованими, зважаючи на таке.

Здійснюючи розрахунок суми безпідставно збережених коштів, міськрада застосувала ставку річної орендної плати у розмірі 8 %.

Відповідно до пункту 2.5 Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 (зі змінами та доповненнями), розмір поточної базової ставки орендної плати, визначений відповідно до наведених вихідних даних, становить 0,08, 8%.

Оскільки, між сторонами не укладено договір оренди, а розмір ставки річної орендної плати встановлено на рівні 8 %, то міськрада обґрунтовано керувалася даним розміром ставки при здійсненні відповідних розрахунків.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Позивачем здійснено розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.04.2019 №679/0/45-19, з 01.03.2017 по 31.12.2017 на суму 145148,21, з 01.01.2018 по 31.12.2018 на суму 194923,04, з 01.01.2019 по 31.12.2019 на суму 199073,04 грн.

Харківською міською радою при здійсненні розрахунку також враховано лист від 19.04.2018 № 16343/10/20-40-12-13-26, яким Головне управління ДПС у Харківській області повідомило, що ТОВ "Фірма "Бристелла-ЛТД" за земельну ділянку площею 0,0385га, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Науки буд. 8, у 2015-2017 роках нараховано та сплачено, зокрема, земельний податок за 2017 рік, січень-лютий 2018 року:

з 01.01.2017 по 31.12.2017 нараховано земельного податку у сумі 24884,15 грн, сплачено 24895,19 грн;

за 2018 рік нараховано земельного податку у сумі 27884,15 грн., сплачено за січень лютий 2018 рік 4150,00 грн.

Отже, загальна сума заборгованості за розрахунком позивача складає 539144,29 грн.

Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем при здійсненні даного розрахунку були взяті відомості з листа ГУ ДПС у Харківській області від 19.04.2018 № 16343/10/20-40-12-13-26 про сплаченні відповідачем суми земельного податку лише за період з 01.03.2017 по 28.02.2018. Тоді, як спірний період охоплює весь 2018 та 2019 роки.

У матеріалах справи наявний лист від 14.05.2021 № 18081/6/20-40-04-11-12, яким ГУ ДФС у Харківській області повідомило, що ТОВ «Фірма «Бристелла ЛТД» нараховувало та сплачувало земельний податок з юридичних осіб за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: пр. Науки, буд. 8, м. Харків, за періоди:

з 01.01.2018 по 31.12.2018 нараховано 24884,15 грн. та сплачено 24900,00 грн.;

з 01.01.2019 по 31.12.2019 нараховано 37326,22 грн. та сплачено 37427,71 грн.

Таким чином, при здійсненні розрахунку Харківською міською радою не враховано, що відповідачем, у період, з 03.03.2018 по 31.12.2019 сплачено земельний податок у сумі 58177,71 грн.

Розмір орендної плати за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 з урахуванням сплаченого земельного податку визначається як різниця між сумами, 539144,29 грн. (орендна плата, яка повинна була надійти до місцевого бюджету) та 83073,70 грн. (фактично здійснена оплата за користування земельною ділянкою у формі земельного податку) і становить 480966,58 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 480966,58 грн.

На підставі викладеного, враховуючи невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 14 статті 129, абз. б п. 4 ч. 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у разі скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення, суд апеляційної інстанції здійснює новий (змінений) розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, п.2 ч.1 ст. 275, 277, ст.ст. 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2020 у справі №922/882/20 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2020 у справі №922/882/20 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Бристелла-ЛТД про стягнення 539144,29 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Бристелла-ЛТД (61002, м. Харків, проспект Правди, будинок 10, квартира 11; код ЄДРПОУ: 19369788) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ: 04059243) 480966,58 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

В задоволенні позовних вимог про стягнення 58177,71 грн. відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Бристелла-ЛТД (61002, м. Харків, проспект Правди, будинок 10, квартира 11; код ЄДРПОУ: 19369788) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ: 04059243) судовий збір за звернення з позовною заявою у сумі 7214,50 грн., судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у сумі 10821,75 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанови передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.04.2023

Головуючий суддя Т.Д. Геза

Суддя О.І. Терещенко

Суддя В.В. Лакіза