Справа № 201/3737/18
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 квітня 2023 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.
при секретарі - Скрипниченко К.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр "Альфа", про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр "Альфа", про визнання припинення поруки, -
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2018 року позивач ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернувся через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 із позовом на предмет стягнення з останнього суми заборгованості за кредитним договором №DNVKLOF05382, укладеним 26 березня 2014 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа", за умовами якого позичальнику надано ліміт овердрафту у розмірі 700 000 грн. в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів, до умов якого 24 березня 2015 року договором про внесення змін збільшено ліміт овердрафту до 1 051 000 грн., а 27 січня 2016 року договором про внесення змін збільшено ліміт овердрафту до 1 464 000 грн. Зазначені зміни до договору кредиту, як і сам договір підписані сторонами з використанням електронного цифрового підпису, який має силу підпису власноруч. Позичальник станом на 15 лютого 2018 року має заборгованість у загальному розмірі 2 355 109,29 грн. та в добровільному порядку заборгованість не погашає.
Виконання зобов`язань позичальника забезпечені договором поруки №DNVKLOF05382/DP1, укладеним 26 березня 2014 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 , до умов якого також внесено зміни договорами про внесення змін від 24 березня 2015 року та 27 січня 2016 року, що підписані електронним цифровим підписом сторонами договору, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язався відповідати перед кредитором як поручитель всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Оскільки позичальник зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати інших платежів не виконує, у зв`язку з чим станом на 15 лютого 2018 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 2 355 109,29 грн., з яких: 1 084 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 827 623,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 443 486,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а поручитель відповідає за порушення позичальником грошових зобов`язань перед позивачем у повному обсязі, позивач просить стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь лише заборгованість по кредиту у розмірі 1 084 000,00 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2018 року справу передано за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2018 року справу передано для розгляду судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В., яка ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла до свого провадження цивільну справу з визначенням розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
У жовтні 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, пред`явленою до АТ КБ "ПРИВАТБАНК", де третьою особою визначив ТОВ ""Сервіс-Центр" "Альфа", яка прийнята до спільного розгляду з позовом АТ КБ "ПРИВАТБАНК" ухвалою суду від 19 грудня 2018 року, на предмет припинення договору поруки, з підстав того, що, у відповідності до вимог ст. 559 ЦК України, він не надавав згоду на підвищення ставки пені з 0,128 % річних до 0,189% річних за кожен день прострочення, що збільшило обсяг його відповідальності, що відбулось не під час виконання кредитного договору, як це передбачалось умовами п.1.1 договору поруки, а внаслідок укладення позичальником та банком додаткової угоди до кредитного договору, якою положення кредитного договору було змінено без укладання з ним, як з поручителем, додаткового договору з цих підстав та що є підставою для припинення договору поруки.
У січні 2019 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК", на виконання вимог ст. 178 ЦПК України, подало відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначило про те, що ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа", був обізнаним при укладанні додаткових договорів щодо збільшення процентної ставки пені, а п.1.1 договору поруки передбачено відповідальність поручителя, зокрема, і за пенею, з чим він був ознайомлений під час як укладання договору поруки, так і внесення змін до нього. Також відповідач за зустрічним позовом послався на те, що розрахунок заборгованості здійснювався з урахуванням пені за кредитним договором, що передбачав розмір подвійної ставки НБУ у відповідності до ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", що є правом банку та що передбачено п.А.3 кредитного договору, тому обсяг відповідальності для поручителя збільшений не був, а підстав, у відповідності до ст. 559 ЦК України, для припинення договору поруки немає, в наслідок чого просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
У лютому 2019 року, на виконання вимог ст. 179 ЦПК України, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Санжару А.А., подав суду відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій зазначив, що ознайомлення поручителя зі змінами у зобов`язанні не замінює і не може замінити згоду поручителя, передбачену ст. 559 ЦК України, про що вказано у висновку Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2018 року по справі №569/9873/16-ц та у постанові від 12 грудня 2018 року по справі №156/770/15-ц. Законом не передбачена можливість заміни згоди поручителя чимось іншим, як то його обізнаністю, а п.ІІ договору від 27 січня 2016 року про внесення змін до договору поруки №DNVKLOF05382/DP1 від 26 березня 2014 року не є письмово зафіксованим волевиявленням, з якого вбачається згода поручителя на підвищення ставки пені з 0,128% до 0,189 % річних за кожен день прострочення, що за своєю суттю є зміною основного зобов`язання, і, як наслідок, збільшення обсягу відповідальності поручителя, факт чого відбувся у договорі внесення змін до кредитного договору без згоди на те поручителя. Разом з цим зазначив, що твердження відповідача за зустрічним позовом щодо застосування для розрахунку заборгованості пені у розмірі подвійної ставки НБУ, а не передбаченою п.А8 кредитного договору, що не змінило обсяг відповідальності поручителя, є безпідставними, оскільки норми ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" регулюють правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів, а суб`єктами цих правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи-підприємці, яким ОСОБА_1 не є, враховуючи, що договір поруки укладений банком із ним, як з фізичною особою, тому норми зазначеного Закону не поширюються на відносини між банком та ОСОБА_1 , як поручителем-фізичною особою.
Розпорядженням керівника апарату Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська № 162 від 15 квітня 2020 року справу передано на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями судді Литвиненку І.Ю., який своєю ухвалою від 17 квітня 2020 року заявив самовідвід від розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2020 року справу передано судді Кудрявцевій Т.О., яка своєю ухвалою від 02 жовтня 2020 року прийняла справу до провадження з визначенням розгляду справи в порядку загального позовного провадження та з призначенням підготовчого засідання.
У листопаді 2020 року, на виконання вимог ст. 178 ЦПК України, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Санжару А.А. подав відзив на первісний позов АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначив, що укладення договору про внесення змін до основного договору щодо підвищення ставки пені є правочином про зміну зобов`язання за основним договором, а не виконанням основного договору, на що не поширюється дія умов п.1.1. договору поруки від 26 березня 2014 року, відповідно до якої поручитель наперед надає згоду на збільшення зобов`язань за кредитним договором, якщо такі збільшення відбуваються під час виконання кредитного договору, а за вимогами ст. 559 ЦК України передбачається лише згода на такі зміни, що впливає на обсяг відповідальності поручителя, з огляду на що порука ОСОБА_1 є припиненою та з нього стягнення заборгованості за кредитним договором стягненню не підлягає. Просив відмовити у задоволенні первісних позовних вимог у повному обсязі.
У січні 2021 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК", на виконання ст. 179 ЦПК України, подало відповідь на відзив на первісну позовну заяву, в якій значило, що за приписами ч.3 ст. 203 ЦК України та виходячи з презумпції правомірності правочину, укладення між банком та ОСОБА_1 договору про внесення змін від 127 січня 2016 року до договору поруки є правочином, яким ОСОБА_1 надав свою згоду на збільшення обсягу його відповідальності, оскільки на момент вчинення такого правочину поручитель був обізнаний щодо збільшення ставки пені у п. А.8 кредитного договору, та, відповідно, мав право й можливість відмовитись від укладення договору про внесення змін від 27 січня 2016 року до договору поруки, а в розрахунок заборгованості збільшена пеня включена не була, тому відповідальність поручителя не збільшилась.
Також у січні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Санжару А.А. подав заперечення на відповідь на відзив на первісний позов, в яких зазначив, що внесення змін до основного зобов`язання повинно бути у вигляді письмового договору, оскільки це є правочином, при цьому належить отримувати згоду поручителя при внесенні таких змін, чого АТ КБ "ПРИВАТБАНК" здійснено не було, а обізнаність про укладення договору про внесення змін щодо ставки пені не є такою згодою у розумінні ст. 559 ЦК України, внаслідок чого порука ОСОБА_1 є припиненою та вимога про стягнення з нього заборгованості по кредитному договору не підлягає задоволенню.
У лютому 2021 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надало пояснення, якими повторено позицію як щодо первісних своїх вимог, так і щодо зустрічних.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року підготовче провадження закрито з призначенням справи до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник АТ КБ "ПРИВАТБАНК" позовні вимоги за первісним позовом підтримав та просив задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 первісні позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на їх необгрунтованість, та просив задовольнити позов ОСОБА_1 .
В судове засідання, призначене на 21.04.2023 року, сторони та їх представники не з`явились, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи належним чином, подавши 02 березня 2023 року через канцелярію суду заяви про розгляд справи у відсутність їх представників, при цьому АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просив первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити, а представник ОСОБА_1 - адвокат Санжара А.А. просив відмовити у задоволенні первісних позовних вимог і задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами з відмовою у первісних позовних вимогах, задоволенні зустрічних позовних вимог, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до положень ст.ст.553, 554 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 559 ЦК України, діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством визначені чіткі підстави для припинення поруки та встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст.ст.651, 652 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Договір є основною підставою виникнення зобов`язально-правових відносин (зобов`язань), який встановлює певні суб`єктивні права і суб`єктивні обов`язки для сторін, що його уклали. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За загальним правилом договір повинен бути незмінним на весь строк його дії, а договірне зобов`язання - виконуватися відповідно до тих його умов, які сторони визначили при укладанні договору. Однак допускається зміна договору, якщо цього вимагають інтереси його сторін, а іноді - і публічні інтереси. Зміна договору відрізняється від його розірвання тим, що в першому випадку договір зберігає свою силу, хоча й зі зміненими умовами.
Оскільки договір укладався за згодою сторін, то загальним правилом є те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки сторони мають досягти згоди про зміну (розірвання) договору, домовленість між ними також за своєю правовою природою являє собою договір, у зв`язку із чим на нього поширюються як загальні правила про умову дійсності правочинів (ст. 203 Цивільного Кодексу України), так і положення про порядок укладення договору (ст. 638-647 ЦК України). Таким же, як і при укладанні договору, є порядок його зміни або розірвання - він уважається таким з моменту вчинення відповідного правочину (укладення договору про внесення змін до договору). Якщо ж домовленість про зміну або розірвання договору має бути досягнута між 3 особами, віддаленими одна від одної (таких, що перебувають у різних населених пунктах), діє правило, аналогічне укладенню договору, відповідно до якого моментом зміни (розірвання) договору є момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції або застосовуються інші правила, передбачені статтею 640 ЦК України
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
В судовому засіданні встановлено, що 26 березня 2014 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК») та ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа" укладено кредитний договір №DNVKLOF05382, за умовами якого позичальнику надано ліміт овердрафту у розмірі 700 000 грн. в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами договору.
24 березня 2015 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та позичальником укладено договір про внесення змін до договору №DNVKLOF05382 від 26 березня 2014 року, відповідно до якого ліміт овердрафту збільшено до 1 051 000 грн.
27 січня 2016 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та позичальником укладено договір про внесення змін до договору №DNVKLOF05382 від 26 березня 2014 року, відповідно до умов якого ліміт овердрафту збільшено до 1 464 000 грн.
У відповідності п.А.8 договору, в редакції від 27 січня 2016 року, у зазначений пункт також внесено зміни і визначено, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов`язань та при реалізації права банку, передбаченого п.А.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,189% від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту за кожен день прострочки.
Тим же пунктом договору передбачено і сплата 68,00% річних у випадку порушення позичальником термінів сплати кредиту.
Станом на 15 лютого 2018 року позичальник порушив умови як кредитного договору, так і договорів про внесення змін до основного договору, з огляду на що за ним перед банком виникла заборгованість у загальному розмірі 2 355 109,29 грн., з яких: 1 084 000 грн. - заборгованість за кредитом, 827 623,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 443 486,03 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, що відповідає розрахунку заборгованості, наданому позивачем ПАТ КБ "Приватбанк" та який не є предметом цього спору і оскарження відповідачем за первісним позовом.
В забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа" 26 березня 2014 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено договір поруки №DNVKLOF05382/DP1, предметом якого є надання поруки ОСОБА_1 за виконання зобов`язань позичальника, які випливають з договору, в якому зазначено, що якщо під час виконання кредитного договору зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду н збільшення зобов`язань за кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно (п.1.1 договору).
Пунктом 1.2 договору поруки від 26 березня 2014 року передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
24 березня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору поруки № DNVKLOF05382/DP1 від 26 березня 2014 року, де внесено зміни до п.1.1 договору поруки у частині ліміту овердрафту, строку сплати та відсотків.
27 січня 2016 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору поруки № DNVKLOF05382/DP1 від 26 березня 2014 року, яким банком в односторонньому порядку внесено зміни до основного зобов`язання позичальника ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа" перед банком, зокрема, підвищено обсяг ліміту кредитування, збільшено відсоткові ставки за користування кредитом, збільшено розмір неустойки тощо. Пункт 5 договору від 27 січня 2016 року про внесення змін до договору поруки № DNVKLOF05382/DP1 від 26 березня 2014 року викладено у новій редакції пункт А.8 кредитного договору та збільшено ставку пені з 0,128% до 0,189% річних за кожен день прострочення, натомість, цим внесенням змін такого підвищення ставки пені не передбачалось.
Встановлено, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21.05.2018 року змінено тип банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", затверджено нове найменування банку як Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), тому відповідно до ухвали суду від 21.04.2023 року позивачем за первісним позовом у даній справі визначено Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".
Суд приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_1 та зазначає, що такі зміни до договору поруки, внесені до умов кредитного договору, є істотними змінами та збільшили обсяг відповідальності поручителя, що суперечить ст.ст. 203, 509, 628, 651, 652 ЦК України та внесені зміни зобов`язань за кредитним договором в частині підвищення ставки пені відбулись без отримання на це відповідної згоди поручителя, внаслідок чого порука є припиненою в силу ст. 559 ЦК України.
Для застосування цієї норми достатньо встановити такі зміни в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.
До таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18), від висновків якої не відступив Верховний Суд у постанові від 17листопдада 2020 року у справі №705/3113/15.
Зазначене є предметом зустрічного позову ОСОБА_1 , що є підставою для припинення поруки, оскільки такі зміни відбулись без згоди ОСОБА_1 як поручителя, та не під час виконання кредитного договору, де б така згода чи додаткові узгодження зі ОСОБА_1 не були необхідні, як це передбачено п.1.1 як кредитного договору №DNVKLOF05382 від 26 березня 2014 року, так і договором поруки № DNVKLOF05382/DP1 від 26 березня 2014 року, а зворотнього банк не довів.
Доводи відповідача за зустрічним позовом АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про наявність в розрахунку заборгованості розміру пені, що дорівнює подвійній ставці НБУ, а не пені, визначеній умовами договорів, що не збільшило обсяг відповідальності поручителя у грошовому еквіваленті, є безпідставним, оскільки дане твердження не має жодного значення для вирішення по суті зустрічного предмету спору та встановлення по суду внесення змін банком до договору поруки поза вимогами ст.ст. 203, 509, 628, 651, 652 ЦК України та без згоди на то поручителя, як і не заслуговують на увагу і твердження банка щодо ознайомлення ОСОБА_1 з усіма істотними мовами договору поруки та кредитного договору, де останній чітко розумів нарахування пені у разі прострочення позичальником сплати грошових коштів в рахунок погашення кредиту, за зобов`язання якого він поручився своїм майном та коштами, з підстав того, що ОСОБА_1 не заперечував наявність у договорах нарахування пені, а заперечував її розмір, на збільшення якого він згоди банку не давав та його волевиявлення з цього приводу не висловлювалось і не фіксувалось у договорі внесення змін до договору поруки.
Також є неспроможним твердження відповідача за зустрічним позовом, що ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа", був обізнаним у внесенні змін до кредитного договору від 27 січня 2016 року з приводу підвищення, зокрема, ставки пені, після чого уклав договір про внесення змін від 27 січня 2016 року до договору поруки від 26 березня 2014 року, однак, суд зазначає, що кредитний договір укладався з юридичною особою ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа", а не з директором ТОВ, тоді як договір поруки укладено з фізичною особою ОСОБА_1 , що також не свідчить про укладання цього договору саме з директором ТОВ, щоб на ОСОБА_1 покладало відповідальність, як на директора Товариства за договором поруки.
Отже, з огляду на вищевикладене та враховуючи, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК", збільшуючи ставку пені у кредитному договорі, що входить до істотних умов договору, не отримало на таке збільшення згоди поручителя ОСОБА_1 , чим збільшило його відповідальність, як поручителя, за кредитним зобов`язаннями ТОВ "Сервіс-Центр "Альфа", суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_1 є припиненою в силу ст. 559 ЦК України.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2018 року №569/9873/16-ц, у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №156/770/15-ц та у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15.
Розв`язуючи первісні позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" щодо стягнення зі ОСОБА_1 , як з поручителя, суми заборгованості за кредитним договором від 26 березня 2014 року, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з поручителя заборгованості за кредитом, як з солідарного боржника з основним боржником, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено підстави для припинення поруки ОСОБА_1 , що унеможливлює пред`явлення до нього цих вимог, тому належить відмовити у задоволенні первісних позовних вимог АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).
Отже, в судовому засіданні, на вимогу ст. 263 ЦПК України, судом встановлено, що за вимогами ст. 559 ЦК України з приводу неповідомлення поручителя про зміну істотних умов основного договору та не отримання на це письмової згоди поручителя, Верховний Суд від своїх попередніх висновків не відійшов, що є сталою судовою практикою, у відповідності до якої суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, суд вважає необхідним в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр "Альфа", про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити, та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр "Альфа", про визнання припинення поруки, припинити поруку за договором поруки № DNVKLOF05382/DP1 від 26 березня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ 14360570).
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір у розмірі 16 260 грн., сплачений за подання первісного позову АТ КБ "ПРИВАТБАНК", слід віднести за рахунок позивача за первісним позовом, враховуючи результати розгляду первісного позову. Судовий збір у розмірі 704,80 грн., сплачений ОСОБА_1 за подання зустрічного позову, з урахуванням задоволення його вимог, належить стягнути на користь ОСОБА_1 з АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 352-355 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр "Альфа", про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Понесені по справі витрати - сплачений судовий збір за подання первісного позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" віднести за рахунок позивача.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр "Альфа", про визнання припинення поруки - задовольнити.
Припинити поруку за договором поруки № DNVKLOF05382/DP1 від 26 березня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ 14360570).
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Рішення суду може оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Кудрявцева
Суд | Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська |
Дата ухвалення рішення | 21.04.2023 |
Оприлюднено | 25.04.2023 |
Номер документу | 110394521 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження |
Цивільне
Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська
Кудрявцева Т. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні