Постанова

від 24.04.2023 по справі 240/31931/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/31931/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

24 квітня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2021 року позивач, Товариство з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів", звернулося в суд з позовом в якому просило:

- визнати протиправним і скасувати рішення Житомирської міської ради № 239 від 05.07.2021 в частині відмови товариству з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" (п. 5 пп. 5.1 додаток 7 п. 5) у наданні згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- зобов`язати Житомирську міську раду повторно розглянути заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" від 20.09.2020 про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 2,7779 га в натурі (на місцевості), яка перебуває в користуванні, за адресою: м. Житомир вул. М. Грушевcького, 91, та постановити рішення про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 2,7779 га. в натурі (на місцевості), яка перебуває в користуванні Товариства, за адресою: м. Житомир, вул. М. Грушевського, 91;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення згідно ст. 382 КАС України;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Житомирської міської ради судові витрати у розмірі 2270,00 грн.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 06.10.2022 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що право постійного користування зберігається за юридичною особою, якій воно було надано, і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що факт отримання Товариством земельної ділянки в постійне користування в законний спосіб і на підставі вимог законодавства визнавався Житомирською міською радою протягом 1993 - 2021 років і жодних правових підстав для відмови товариству в наданні згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) немає.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Крім того зазначає, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування довідки 17.01.2023), зокрема, окремо розташований об`єкт нерухомості - будівля головного корпусу за адресою: м. Житомир, вул. М. Грушевського, 91 (Котовського, 91) належить на праві спільної часткової власності ТОВ "Промислові інвестиції - 9" (частка власності 41/100) та ВАТ "Житомирський завод продовольчих товарів" (частка власності - 59/100), що свідчить про спільне часткове використання будівель.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до п. 5 додатку 7 до п. 5 рішення Житомирської міської ради від 05.07.2021 № 239 відмовлено Товариству з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" у наданні згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З додатку 7 до п. 5 рішення Житомирської міської ради від 05.07.2021 № 239 встановлено, що підставою до прийняття такого рішення стали ст. ст. 12, 123, 124 Земельного кодексу України.

Також встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 11.11.1993 № 681 (додаток 1 п. 4) орендному підприємству заводу продовольчих товарів виданий державний акт серії ЖТ від 01.12.1993 на право постійного користування землею розміром 3,6364 га. по вул. Котовського, 91, м. Житомир (нині вул. Михайла Грушевського, 91).

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 114.

На підставі наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна по Житомирській області № 223-КАТ від 25.07.1995 було створене ВАТ "Житомирський завод продовольчих товарів", якому передано цілісний майновий комплекс Житомирського заводу продовольчих товарів.

Згідно п. 3.3 Статуту ВАТ "Житомирський завод продовольчих товарів" товариство є правонаступником державного, потім орендного підприємства "Житомирський завод продовольчих товарів".

Товариство з додатковою відповідальністю 23 вересня 2020 року звернулося до Житомирської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,7779 га по вул. М. Грушевського, 91 (в минулому вул. Котовського, 91).

Звертаючись із заявою до Житомирської міської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,7779 га, Товариство з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" стверджує, що таке звернення обумовлено відновленням меж земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, в підтвердження чого до заяви було додано нотаріально посвідчену копію державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ від 01.12.1993 року.

З цього приводу суд першої інстанції наголошує, що відповідно до вказаного державного акта право постійного користування землею було надано саме орендному підприємству заводу продовольчих товарів.

В подальшому ВАТ "Житомирський завод продовольчих товарів", яке було створено згідно з планом приватизації, було перетворене в товариство з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів". Статут Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" зареєстрований 01.04.2011. У розділі "Загальні положення" зазначено, що товариство є правонаступником всіх прав та обов`язків Відкритого акціонерного товариства "Житомирський завод продовольчих товарів", зареєстрованого Виконавчим комітетом Житомирської міської ради депутатів 31.07.1995, код ЄДРПОУ №00377609.

Також зазначає, що таке положення Статуту не є належним доказом правонаступництва, оскільки статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Велика Палата Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі №907/29/19).

Водночас, позивачем не надано доказів правонаступництва, яке виникло б відповідно до закону, а тому у суду відсутні підстави для висновку, що Товариство з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" є правонаступником орендного підприємства заводу продовольчих товарів та ВАТ "Житомирський завод продтоварів", утвореним шляхом перетворення. У свою чергу, право користування земельною ділянкою, про яку йде мова у цій справі, було визнано саме за орендним підприємством заводом продовольчих товарів.

Суд першої інстанції вважає, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію цього орендного підприємства та відкритого акціонерного товариства шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени цього підприємства автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, Земельний кодекс України (далі - ЗК), прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК). Підстави припинення права користування земельними ділянками унормовано статтею 141 цього Кодексу. У розумінні положень цієї статті припинення права користування земельною ділянкою не передбачає автоматичного переходу цього права до іншого суб`єкта господарювання.

Норми статті 125 Земельного Кодексу і Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" пов`язують виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками).

Пунктом 5.6 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 визначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними (пункт 10 розділу VII Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Отже, право постійного користування зберігається за юридичною особою, якій воно було надано, і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

У свою чергу, ст. 123 ЗК України встановлює порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Слід також зазначити, що частиною другою статті 92 Земельного кодексу України визначено чіткий перелік осіб, які набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою, визначеними статтею 141 Земельного кодексу України, є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво.

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством правонаступником.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі №6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 26.09.2019 у справі №924/1114/18, від 15.01.2020 у справі №925/361/19, від 02.09.2020 у справі №918/194/19.

Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, таке право зберігається за землекористувачем, якому воно було надано. Натомість, у суду відсутні докази, що правонаступництво ТДВ "Житомирський завод продовольчих товарів" виникло у силу закону.

При цьому, позивач не належить до кола осіб визначених ч. 2 ст. 92 ЗК України, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Також, позивач не довів, що він наділений правомочностями набувати першочергове право користування бажаною земельною ділянкою площею 2,7779 га, за адресою: м. Житомир вул. М. Грушевcького, 91 на іншому правовому титулі, ніж право оренди, порядок набуття якої визначений ст. 124 Земельного кодексу України.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування довідки 17.01.2023), зокрема, окремо розташований об`єкт нерухомості - будівля головного корпусу за адресою: м. Житомир, вул. М. Грушевського, 91 (Котовського, 91) належить на праві спільної часткової власності ТОВ "Промислові інвестиції - 9" (частка власності 41/100) та ВАТ "Житомирський завод продовольчих товарів" (частка власності - 59/100), та інші об`єкти нерухомого майна. При цьому на території майнового комплексу наявний самочинно добудований об`єкт площею196,2 кв.м.

Згідно ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 358 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Також колегія суддів зазначає, що приписами ч. 1 ст. 88 ЗК України визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача в частині виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 2,7779 га, оскільки згідно державного акту серії ЖТ від 01.12.1993 право постійного користування землею було закріплено за земельною ділянкою площею 3,6364 га. по вул. Котовського, 91, м. Житомир (нині вул. Михайла Грушевського, 91), а відповідно до ч. 5 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Тобто, позивач, як користувач земельної ділянки, що перебуває в тому числі: у спільній частковій власності з ТОВ "Промислові інвестиції - 9" під спільними будівлями, зважаючи на те, що державний акт серії ЖТ від 01.12.1993 на право постійного користування землею розміром 3,6364 га. по вул. Котовського, 91, м. Житомир недійсним не визнаний та не скасований, ігноруючи вимоги ст.ст. 88, 92, 116, 123, 124 ЗК України бажає набути права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

При цьому, позивач не враховує, що власником спірної земельної ділянки, окрім земельних ділянок під об`єктами власності позивача, є Житомирська міська рада, а право постійного користування відмінне від права власності та права користування земельною ділянкою на умовах оренди. Довідки та листи інших органів влади не можуть закріпити право постійного користування земельною ділянкою за товариством з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів".

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що п. 5 додатку 7 до п. 5 рішення Житомирської міської ради від 05.07.2021 № 239 в частині відмови Товариству з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" у наданні згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирський завод продовольчих товарів" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.