Постанова

від 19.04.2023 по справі 758/6777/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3171/2023

Справа 758/6777/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ», на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Якимець О.І. в м. Київ 05 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення матеріальної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В травні 2021 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ТОВ «СОБІ» на свою користь матеріальні збитки в розмірі 1 138 315 грн., з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» страхове відшкодування в розмірі 130000 грн., покласти на відповідачів судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Позов мотивований тим, що 07 березня 2018 року о 10:30 водій ОСОБА_3 в смт. Гришківці Бердичівського району Житомирської області поруч з будинком АДРЕСА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Jetta спричинив дорожньо-транспортну пригоду, в скоєнні якого його визнано винним постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб ОСОБА_1 Mercedes-Benz S 350 д.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, а водії - легкі тілесні ушкодження.

Згідно висновку експертного дослідження від 31 жовтня 2018 року № Д 11/5, проведеного Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Mercedes-Benz S 350 д.н.з. НОМЕР_1 , складає 1 268 315 грн. Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС, автомобіль Volkswagen Jetta під керуванням ОСОБА_3 станом на момент пригоди був зареєстрований за ТОВ «СОБІ», з яким ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах, а 27 грудня 2019 року перереєстрований на нового власника.

Позивач звертався до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди, однак у виплаті страхового відшкодування по даному випадку було відмовлено.

В жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 07 березня 2018 року о 10:30 в смт. Гришківці Бердичівського району Житомирської області, в результаті якої автомобіль Volkswagen Jetta зазнав ушкоджень, стягнути з ОСОБА_1 на його користь різницю між фактичним розміром шкоди та страховим лімітом в сумі 186418,25 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивований тим, що 07 березня 2018 року в смт. Гришківці водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mercedes-Benz S 350 д.н.з. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем Volkswagen Jetta під його керуванням, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, що підтверджується висновками, складеними судовим експертом. Відповідно до звіту про оцінку ринкової вартості, вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Jetta складає 286418,25 грн. Оскільки його цивільно-правова відповідальність як водія транспортного засобу була застрахована за полісом обов`язкового страхування в АТ «СК «АРКС», то на страховика покладається обов`язок відшкодувати йому ліміт страхового відшкодування в розмірі 100000 грн., з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню решта 186418,25 грн. Оскільки ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди був законним володільцем (користувачем) пошкодженого транспортного засобу і правомірно експлуатував його на законних підставах, тому має право отримувати грошові кошти в якості відшкодування збитків.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року в основному та зустрічному позовах відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року в частині відмови в первісному позові та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в частині відмови в зустрічному позові рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в обґрунтування відмови в задоволенні первісного позову суд зазначив, що позивачем не надано доказів розміру коштів, отриманих від продажу пошкодженого автомобіля, хоча такі докази наявні в матеріалах справи, а саме договір купівлі-продажу автомобіля від 03 листопада 2018 року. Суд першої інстанції в обґрунтування рішення поклав відсутність такого договору, який був наявний у позивача та який суд відмовився приймати з формальних причин.

Зазначав, що він та його представник не отримували судової повістки про розгляд справи 05 жовтня 2022 року. Так, 29 вересня 2022 року судом направлено sms-повідомлення про призначення розгляду справи на номер мобільного телефону, а представнику позивача таке sms-повідомлення не направлялось. При цьому матеріали справи не містять доказі, що позивач або його представник подавали заяву про направлення їм повісток sms-повідомленнями. За таких обставин сторона позивача не була присутня в судовому засіданні та не була належним чином повідомлена про розгляд справи у встановленому законом порядку.

Наголошував, що суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному розгляду справи, відмовивши позивачу в задоволенні ряду клопотань, задоволення яких надало б можливість встановити вартість автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди та розрахувати відповідачу різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди. Відповідь від ТСЦ № 7341 на адвокатський запит з копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 03 листопада 2018 року була отримана лише 01 грудня 2021 року після закриття підготовчого засідання в даній справі, отже у представника позивача не було можливості надати даний письмовий доказ разом з позовом з причин, що не залежали від нього, як і не мав можливості позивач зазначити, який саме доказ не може бути наданий, а також подати клопотання про витребування такого доказу.

При цьому докази, подані представником ТОВ «СОБІ» з порушенням строків, визначених ЦПК України, та зустрічна позовна заява, подана ОСОБА_3 , були прийняті судом першої інстанції. Наведене свідчить про упередженість та необ`єктивність суду при розгляді справи, порушення судом принципу рівності та змагальності сторін.

Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання про повернення до підготовчого засідання, призначення експертизи та залишив без розгляду клопотання представника позивача про витребування договору, оплати за ним та акту приймання-передачі. Вказував, що рішення про відмову в проведенні експертизи мотивоване відчуженням транспортного засобу, однак така експертиза можлива на підставі матеріалів справи, про що не заперечувалось представником ТОВ «СОБІ» в судовому засіданні.

Вважав, що відмова в задоволенні вказаних клопотань в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначав, що в обґрунтування оскаржуваного рішення в частині відмови в задоволенні позову до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» суд першої інстанції зазначив, що представник страховика намагався зв`язатись з власником пошкодженого транспортного засобу з метою проведення огляду, потерпілий повідомив, що на момент звернення виїжджає у відрядження і орієнтовно буде 11-12 вересня, після вказаної дати ОСОБА_1 на зв`язок не виходив, на телефонні дзвінки не відповідав. Разом із тим, страховику було відомо місцезнаходження пошкодженого майна із заяви про настання страхового випадку, і неможливість огляду пошкодженого автомобіля та встановлення розміру заподіяної шкоди відбулась виключно у зв`язку із бездіяльністю страховика, яка виразилась у ненаправленні свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, в зв`язку з чим позивачем було самостійно замовлено експертне дослідження для визначення вартості матеріальних збитків. Що стосується посилань суду на рапорт ФОП ОСОБА_5 про неможливість огляду пошкодженого автомобіля, то до відзиву на позов не надано жодного доказу, що ФОП ОСОБА_5 є представником страховика.

Вважав, що відзив на позовну заяву ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» підписано не уповноваженою належним чином особою.

Відповідач ТОВ «СОБІ», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині мотивів відмови в первісному позові, також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просив змінити рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши мотиви відмови з урахуванням доводів апеляційної скарги, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Наводив зміст ст. 1166, 1167, 1187, 22, 1166, 1187, 1172 ЦК України, правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 травня 2018 року в справі № 910/14685/17, від 25 липня 2018 року в справі № 914/820/17, Верховного Суду України в постанові від 28 січня 2015 року в справі № 6-229цс14, зазначав, що 22 травня 2017 року ОСОБА_3 було прийнято на роботу до ТОВ «СОБІ» на посаду «менеджер зі збуту» у відділ маркетингу за сумісництвом з окладом згідно штатного розкладу. Однак на момент вчинення ДТП водій автомобіля Volkswagen Jetta ОСОБА_3 знаходився у відпустці без збереження заробітної плати та користувався автомобілем у власних інтересах, відповідно до поданих заяв. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 виконував свої трудові (службові) обов`язки на момент дорожньо-транспортної пригоди. При цьому основним місцем роботи ОСОБА_3 є ТОВ «Краєвид», де зберігається його трудова книжка. З огляду на вищевикладене, висновки суду про наявність підстав для покладення на ТОВ «СОБІ» матеріальної відповідальності за шкоду, спричинену ОСОБА_6 , є помилковими, в зв`язку з чим мотивувальна частина підлягає зміні.

Зазначав, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталась 07 березня 2018 року, позовна давність розпочалась з наступного дня після цієї події, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду, а тому твердження суду, що позивач набув реальну можливість захистити своє право в судовому порядку після відмови страховика здійснити таку виплату, є помилковим. Матеріали справи не містять доказів, що позивач протягом строку з 08 березня 2018 року по 17 травня 2021 року докладав будь-які зусилля для поновлення порушеного права, при цьому суд вийшов за межі процесуальних повноважень, поновлюючи строки позовної давності. Суду слід було застосувати строки позовної давності, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Від відповідача ТОВ «СОБІ» також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог змінити, виклавши мотиви відмови з урахуванням доводів апеляційної скарги ТОВ «СОБІ», в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи відзив, наводив власні спростування аргументів апеляційної скарги позивача щодо неповного з`ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права у вигляді неналежного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, відмови у задоволення клопотання про повернення цивільної справи на стадію підготовчого засідання, щодо вичерпання позивачем процесуального права на подання доказів, поновлення строку яких вже було предметом апеляційного оскарження, щодо відмови судом в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи та її призначення на стадії апеляційного розгляду справи судом.

В судове засідання 19 квітня 2023 року з`явилися представники позивача, відповідачів ТОВ «СОБІ» та ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судової повістки-повідомлення, яка повернулася до суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою», заяви про зміну адреси до суду ним не подавалась, відтак з урахуванням положень ст. 130, 131 ЦПК України дана особа вважається повідомленою про розгляд справи. Крім того, судова повістка-повідомлення про розгляд справи 29 березня 2023 року була вручена відповідачу ОСОБА_3 20 березня 2023 року (а. с. 35 том 4).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача ОСОБА_3 , належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи.

14 квітня 2023 року до апеляційного суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 , подане представником ОСОБА_2 , про долучення доказів, а саме належним чином завіреної копії висновку автотоварознавчої експертизи від 13 квітня 2023 року № 34/23.

В судовому засіданні 19 квітня 2023 року представник позивача підтримала дане клопотання та просила його задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «СОБІ» заперечувала проти долучення нового доказу, вказуючи, що даний висновок судового експерта складений після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі і в силу вимог ст. 367 ЦПК України не може бути врахований при перегляді оскаржуваного судового рішення, а та обставина, що позивач не міг передбачити позицію суду та відмову судів у прийнятті договору купівлі-продажу автомобіля та призначення експертизи, не можна вважати поважною причиною для неподання доказів до суду першої інстанції.

Дослідивши надане клопотання про долучення доказів та матеріали справи, заслухавши думку учасників справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

За таких обставин, враховуючи, що поданий представником позивача новий доказ не існував станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції і був виготовлений пізніше, апеляційний суд позбавлений можливості прийняти вказаний доказ та надати йому оцінку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ТОВ «СОБІ» задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вказаним вимогам закону не відповідає.

Порядок повідомлення учасників справи про судове засідання та вручення судових повісток про виклик регулюється ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, параграф 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Суд першої інстанції при вирішенні позову ОСОБА_1 на зазначене уваги не звернув, не врахував, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення учасників справи про розгляд справи в суді.

В матеріалах відсутні докази повідомлення сторони позивача про дату, час і місце розгляду справи шляхом вручення судових повісток або шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Довідка Подільського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року про доставку sms таким доказом бути не може, з огляду на те, що позивачем не подавалася до суду заява про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення, а відтак повідомлення в такому вигляді і складання довідок про доставку SMS-повідомлення щодо документу «Судова повістка про виклик до суду в справі цивільній, адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій» не можна вважати належним, оскільки відповідно до п. 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи відзиву ТОВ «СОБІ» на апеляційну скаргу щодо належного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи шляхом направлення SMS-повідомлення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційний суд також враховує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що судом першої інстанції грубо порушено норми ст. 10, 12, 76 - 78, 81, 83, 84, 87, 89, 103, 228, 235, 263 - 265 ЦПК України, виявлено надмірний формалізм та обмежено позивача в доступі до суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, предметом спору за позовом ОСОБА_1 є відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 07 березня 2018 року за участю належного позивачу автомобіля Mersedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 під його керуванням. Разом із позовом позивачем подано до суду висновок експертного дослідження від 31 жовтня 2018 року № Д 11/5, в якому експертом встановлено економічну недоцільність відновлення транспортного засобу і в зв`язку з цим визначено, що матеріальна шкода, заподіяна власнику, дорівнює ринковій вартості транспортного засобу (а. с. 50 т. 1).

Статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, оскільки з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів транспортний засіб вважається фізично знищеним, то для встановлення всіх обставин, які мають значення для справи, позивачу відповідно до вимог ст. 83 ЦПК України необхідно було надати, а суду першої інстанції - дослідити докази вартості транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року закрито підготовче засідання в справі та призначено справу до судового розгляду на 03 грудня 2021 року (а. с. 170 - 171 т. 2).

В судовому засіданні 01 лютого 2022 року представник позивача звернулася до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи договору купівлі-продажу автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди від 03 листопада 2018 року, просила визнати поважними причини пропуску строків подання таких доказів, оскільки їх було отримано вже після закриття підготовчого засідання.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати, клопотання про долучення доказів залишено без розгляду, оскільки клопотань про продовження підготовчого засідання у справі від позивача не надходило, представник позивача не повідомляв суд про направлення жодних адвокатських запитів та не клопотав про витребування доказів перед судом, а також в зв`язку з перебуванням справи на стадії розгляді по суті (а. с. 218 т. 2).

В постанові від 11 серпня 2021 року в справі № 191/2592/19-ц (провадження № 61-6770св21) Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно якого дії суду, що сприяють встановленню істини у справі, в жодному разі не повинні сприйматися як дії щодо захисту однієї із сторін процесу. Цивільний процес є формою реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян на судовий захист. Такий зв`язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Правосуддя через процес необхідно розглядати як доступність, що полягає у певному стандарті, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизується в належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду.

Також в постанові від 05 жовтня 2021 року в справі № 755/16464/20 (провадження № 61-7759св21) Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно якого, вирішуючи питання щодо дослідження виписки по кредитному договору як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз`яснив їм їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд має сприяти у вирішенні спору, а тому долучення до справи доказів на стадії розгляду справи по суті, не становить порушення таким судом норм процесуального права. Відмова суду у долученні доказів лише з підстав порушення стороною стадійності заявлення такого клопотання, не дала можливості суду встановити розмір заподіяної позивачеві шкоди.

Водночас в обґрунтування відмови в задоволенні первісного позову суд зазначив, що позивачем не надано доказів розміру коштів, отриманих від продажу пошкодженого автомобіля, хоча такі докази були наявні в матеріалах справи, а саме договір купівлі-продажу автомобіля від 03 листопада 2018 року. Суд першої інстанції в обґрунтування рішення поклав відсутність такого договору, який був наявний у позивача, та який суд відмовився приймати з формальних причин.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не вжив заходів для повного та всебічного розгляду справи, а формальний підхід при вирішенні цього спору призвів до неповного встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З огляду на практику ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні, суди в процесі здійснення правосуддя повинні в першу чергу керуватися принципами ефективного та справедливого розгляду справи з метою відновлення прав заявника впродовж розумного строку, а не прагнути до правового пуризму, не звертаючи уваги при цьому на всі істотні обставини справи.

З огляду на конкретні обставини цієї справи, прийняття судом доказу, що має істотне значення для справи, дозволило би встановити дійсні обставини, відповідно виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи, а також дотриматися принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, однак таких процесуальних дій судом першої інстанції виконано не було.

При цьому апеляційний суд враховує, що висновки Київського апеляційного суду в постанові від 09 вересня 2022 року в даній справі щодо пропущення позивачем процесуального строку для звернення з клопотанням про витребування доказів (а. с. 103 - 109 т. 3) не обмежують суд в урахуванні такого доказу з урахуванням встановлених обставин, оскільки даний доказ має виключене значення для вирішення спору.

Апеляційний суд також не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», в задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено в зв`язку з порушенням позивачем п. 33.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо обов`язку збереження пошкодженого транспортного засобу у такому стані, в якому він знаходився після дорожньо-транспортної пригоди, до огляду представником страховика.

Такі висновки не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, оскільки згідно листа ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» від 07 грудня 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених п. 37.1.3 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки на вимогу представника страховика автомобіль для огляду потерпілим надано не було (а. с. 72 т. 1), тобто страховою компанією відмовлено у здійсненні страхових виплат з інших підстав, ніж було встановлено судом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов`язані сприяти страховику в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

Відповідно до п. 34.2, 34.3 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Встановлюючи, що позивачем не подано до суду будь-яких доказів поважності невиконання вимог страхової компанії щодо надання пошкодженого транспортного засобу для огляду і такі не встановлені судом, суд першої інстанції виходив із наявної в матеріалах справи телеграми ФОП ОСОБА_5 та його рапорту на ім`я ТОВ «СОС Сервіс Україна» від 20 вересня 2018 року про спроби зв`язатися з ОСОБА_1 з метою огляду транспортного засобу.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що ФОП ОСОБА_5 є представником ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 65/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) наголосила, що у зазначеній нормі п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Таким чином, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що в заяві від 31 серпня 2018 року про настання страхового випадку по договору страхування позивачем ОСОБА_1 було зазначено засоби зв`язку та місцезнаходження автомобіля для визначення причин настання страхового випадку та розміру заподіяного збитку, однак доказів направлення страховою компанією свого представника до місцезнаходження пошкодженого майна ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та/або звернення страховою компанією до ОСОБА_1 з вимогою надати автомобіль для огляду відповідачем надано не було, та дійшов передчасного та помилкового висновку, що автомобіль з невстановлених причин не був наданий позивачем для огляду представнику страхової компанії.

При цьому, зважаючи на вимоги п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та роз`яснення Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 65/4621/16-к, обставин неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди судом першої інстанції встановлено не було.

Оцінюючи доводи ТОВ «СОБІ» в апеляційній скарзі про необхідність застосування наслідків спливу строків позовної давності, в чому, на думку відповідача, неправомірно відмовив суд першої інстанції, апеляційний суд виходить із наступного.

Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 03 лютого 2022 року в справі 758/10335/16-ц, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) також зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Натомість суд першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 в позові в зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю, одночасно вдався до оцінки обґрунтованості заяви ТОВ «СОБІ» про наслідки спливу позовної давності, розглянув її по суті та відмовив у задоволенні цієї заяви, а також вирішив питання щодо дотримання позивачем строку позовної давності не лише щодо відповідача ТОВ «СОБІ», а й щодо інших відповідачів, якими заяви щодо застосування позовної давності не подавались.

У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Отже, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Оскільки встановлено, що із заявою про застосування позовної давності звернувся тільки відповідач ТОВ «СОБІ», у суду першої інстанції були відсутні підстави вирішувати питання щодо позовної давності до позовних вимог, які стосуються інших відповідачів.

Відтак, оскільки судом першої інстанції не було виконано процесуальний обов`язок щодо належного здійснення повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, і оскільки позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу розглядом судом справи за його відсутності без повідомлення належним чином, а також в зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм процесуального права, а висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, судове рішення в частині первісного позову не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, апеляційний суд виходить із наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року в справі № 369/6870/18 встановлено, що 07 березня 2018 року о 10:30 водій ОСОБА_3 в смт. Гришківці Бердичівського району Київської області поруч з будинком № 197 по вул. Житомирській, керуючи автомобілем Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 , перед розворотом завчасно не зайняв відповідне крайнє «ліве» положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, перед зміною руху не переконався в тому, що це буде безпечно та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, проявив неуважність, під час перестроювання та розвороту не надав дорогу автомобілю Mercedes-Benz S 350, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , що рухався в попутному напрямку дороги, внаслідок чого сталося зіткнення, в якому транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а також водії отримали легкі тілесні ушкодження (а. с. 12 - 15, 17 - 22 т. 1, 107 - 110 т. 2).

На а. с. 82 т. 2 знаходиться копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 07 липня 2016 року, згідно якого власником автомобіля Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 з 07 липня 2016 року є ТОВ «СОБІ».

Згідно листа ГСЦ МВС від 29 квітня 2021 року на адвокатський запит, транспортний засіб Volkswagen Jetta 07 липня 2016 року зареєстрований за ТОВ «СОБІ», 27 грудня 2019 року перереєстровано на нового власника.

На а. с. 213 т. 1 знаходиться копія заяви ОСОБА_3 на ім`я директора ТОВ «СОБІ» від 19 травня 2017 року про прийняття його на посаду менеджера зі збуту по сумісництву з 22 травня 2017 року.

На а. с. 214 т. 1 знаходиться копія наказу ТОВ «СОБІ» від 19 травня 2017 року № 24-к по особовому складу, яким ОСОБА_3 прийнято з 22 травня 2017 року менеджером зі збуту у відділ маркетингу за сумісництвом з окладом згідно штатного розкладу.

На а. с. 215 - 216 т. 1 знаходяться копії заяв ОСОБА_3 від 06 березня 2018 року на ім`я директора ТОВ « СОБІ» про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на 07 березня 2018 року в зв`язку з сімейними обставинами, а також про надання у власне користування автомобіля Фольксваген д.н.з. НОМЕР_2 на 07 березня 2018 року в зв`язку з сімейними обставинами.

На а. с. 217 т. 1 знаходиться копія наказу ТОВ «СОБІ» від 07 березня 2018 року, яким надано ОСОБА_3 відпустку без збереження заробітної плати на 07 березня 2018 року тривалістю 1 календарний день.

На а. с. 218 т. 1 знаходиться копія довідки ТОВ «СОБІ» від 21 липня 2021 року № 150, виданої ОСОБА_3 в тому, що він працює в ТОВ «СОБІ» з 22 травня 2017 року за сумісництвом менеджером зі збуту, та про отримані ним доходи.

На а. с. 219 - 221 т. 1 знаходяться відомості про нарахування заробітної плати застрахованій особі ОСОБА_3 у ТОВ «СОБІ».

31 серпня 2018 року ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з заявою про настання страхового випадку від 07 березня 2018 року за договором страхування ОСЦПВВНТЗ, № справи UA2018030700074, вказавши, що його пошкоджений автомобіль Mercedes-Benz знаходиться за адресою Житомирська область, м. Бердичів, і що про подію страховика було повідомлено телефоном 12 березня 2018 року (а. с. 67 - 71, 123 - 127, 197 - 201 т. 1).

На а. с. 72 т. 1 знаходиться лист ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» від 07 грудня 2018 року про відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених п. 37.1.3 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки на вимогу представника страховика автомобіль для огляду потерпілим надано не було.

На а. с. 121, 202 т. 1 знаходиться копія рапорту ФОП ОСОБА_5 від 20 вересня 2018 року на ім`я ТОВ «СОС Сервіс України» про те, що 05 вересня 2018 року до нього надійшла заява по справі № 202356 щодо проведення автотоварознавчого дослідження, в телефонній розмові потерпілий ОСОБА_1 повідомив, що виїжджає у відрядження, буде орієнтовно 11-12 вересня і тоді можна буде провести огляд транспортного засобу. Після 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 на зв`язок не виходив, телеграма щодо надання транспортного засобу для огляду відправлена 17 вересня 2018 року, отримана 18 вересня 2018 року, але ніякої реакції з боку ОСОБА_1 не було.

На а. с. 237 т. 1, 4 - 6 т. 2 знаходиться роздрукований скріншот з сайту Укрпошти, згідно якого підтверджено вручення повідомлення ОСОБА_1 - телеграми ТОВ «СОС Сервіс Україна» про необхідність надання для огляду транспортного засобу Mercedes-Benz для проведення автотоварознавчого дослідження 20 вересня 2018 року за вказаною адресою.

Згідно висновку експертного дослідження від 31 жовтня 2018 року, складеного Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром № Д 11/5 від 31 жовтня 2018 року, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Mercedes-Benz S 350, д.н.з. НОМЕР_1 на 25 жовтня 2018 року, складає 1268315 грн., величина втрати товарної вартості на 25 жовтня 2018 року складає 54373,53 грн., ринкова вартість автомобіля Mercedes-Benz S 350, д.н.з. НОМЕР_1 станом на 25 жовтня 2018 року складає 1268315 грн. Встановлено, що відновлювати даний транспортний засіб з економічної точки зору недоцільно і тому матеріальний збиток дорівнює ринковій вартості (а. с. 23 - 58 т. 1).

На а. с. 189 - 191 т. 2 знаходиться копія відповіді ТСЦ МВС № 7341 від 01 грудня 2021 року на адвокатський запит ОСОБА_3 , разом з якою направлено копію договору купівлі-продажу транспортного засобу Mercedes-Benz S 350, д.н.з. НОМЕР_1 № 6332/18/003318 від 03 листопада 2018 року, укладеного ТОВ «АВТОПЛЮС К» з ОСОБА_8 , згідно якого 03 листопада 2018 року вказаний транспортний засіб відчужено за 45210 грн. за домовленістю сторін.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене, вина водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 , належним ТОВ «СОБІ», у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є доведеною з огляду на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року, залишену без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року.

Таким чином, зібраними по справі доказами встановлено факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання, а також розмір заподіяної шкоди, яка становить 1 223 105 грн., оскільки, згідно висновку експертного дослідження від 31 жовтня 2018 року, складеного Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром № Д 11/5 від 31 жовтня 2018 року, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу 1 268 315 грн. перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, вартість залишків транспортного засобу згідно договору купівлі-продажу від 03 листопада 2018 року становить 45210 грн., і ОСОБА_1 як власнику знищеного транспортного засобу згідно ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає відшкодуванню різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Встановлено, що на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Volkswagen Jetta д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована у відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з 13 липня 2017 року по 12 липня 2018 року включно, страхова сума за шкоду, заподіяну майну - 100000 грн. (а. с. 179 т. 2).

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Встановлено також, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку звертався до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з заявою про настання страхового випадку, вказавши місцезнаходження пошкодженого автомобіля та засоби звязку, однак страховиком всупереч п. 34.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду не було направлено свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин до суду першої інстанції даним відповідачем не надано, та не доведено обставин неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

За таких умов відмова ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених п. 37.1.3 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є необґрунтованою і з даного відповідача на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування в розмірі 100000 грн., в межах страхової суми.

Решта вимог до страхової компанії про стягнення 30000 грн. перевищує страхову суму та є необґрунтованою, тому в зазначеній частині позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» залишається без задоволення.

В частині вимог про відшкодування майнової шкоди зі ТОВ «СОБІ» апеляційний суд виходить із того, що оскільки з доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у вчиненні якої винен ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з ТОВ «СОБІ», позивачу було заподіяно шкоду в розмірі 1 268 315 грн., що встановлено висновком експертного дослідження, проведеного Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром 31 жовтня 2018 року № Д 11/5, з яких 1 138 315 грн. ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «СОБІ», а вартість залишків знищеного транспортного засобу згідно договору купівлі-продажу від 03 листопада 2018 року становить 45210 грн., різниця в розмірі 1 093 105 грн. підлягає стягненню з даної юридичної особи на користь позивача.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги ТОВ «СОБІ» про відсутність підстав вважати обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «СОБІ», оскільки, хоча водій ОСОБА_3 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди хоч і перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «СОБІ» за сумісництвом, але не виконував свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору та не здійснював будь-які доручення ТОВ «СОБІ», а використовував транспортний засіб для власних потреб, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до вимог статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).

Оскільки встановлено, що ОСОБА_3 , перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «СОБІ», керуючи належним товариству автомобілем Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_2 , скоїв дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого заподіяв шкоду позивачу, відтак обов`язок щодо відшкодування шкоди підлягає покладенню на роботодавця на підставі частини першої статті 1172 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «СОБІ», що дорожньо-транспортна пригода сталась у час перебування водія ОСОБА_3 у відпустці та користувався автомобілем у власних інтересах у зв`язку з сімейними обставинами на підставі поданих заяв, а тому товариство не може нести відповідальність за дії свого працівника, апеляційний суд оцінює критично, оскільки ТОВ «СОБІ» не довело, що ОСОБА_3 неправомірно заволодів транспортним засобом, що відповідно до частини третьої статті 1187 ЦК України покладало б відповідальність на нього.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06 березня 2023 року в справі № 559/961/17-ц (провадження № 61-125св23) та від 15 лютого 2023 року в справі № 199/6521/19 (провадження № 61-10479св22), які враховуються апеляційним судом під час вирішення даного спору.

Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача ТОВ «СОБІ» в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05 травня 2018 року в справі № 910/14685/17, від 25 липня 2018 року в справі № 914/820/17, Верховного Суду України в постанові від 28 січня 2015 року в справі № 6-229цс14, оскільки висновки, викладені Верховним Судом у зазначених постановах, є нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.

Зокрема, в постанові від 05 травня 2018 року в справі № 910/14685/17 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зауваживши, що суди не встановили, чи є відповідач власником транспортного засобу у розумінні зазначеного вище положення п.1.6 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та на якій правовій підставі транспортний засіб перебував у співробітника відповідача.

В постанові від 25 липня 2018 року в справі № 914/820/17 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що під час нового розгляду справи судам слід врахувати викладене та належним чином встановити обставини щодо наявності чи відсутності виконання водієм на момент ДТП своїх трудових обов`язків, а також щодо розміру збитків, щодо яких до позивача - страхової компанії перейшло право вимоги у зв`язку з виплатою ним страхового відшкодування.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи ТОВ «СОБІ», що на підставі ст. 1166 ЦК України саме ОСОБА_3 як особою, діями якого було завдано майнової шкоди, має бути відшкодовано вартість шкоди.

05 жовтня 2022 року відповідачем ТОВ «СОБІ» подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій відповідач просив відмовити в позові в повному обсязі в зв`язку зі спливом строків позовної давності, посилаючись на те, що перебіг даного строку почався з наступного дня після дорожньо-транспортної пригоди, тобто з 08 березня 2018 року, а позов подано 17 травня 2021 року, тобто поза межами трирічного строку (а. с. 122 - 123 т. 3).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню і позовні вимоги ОСОБА_1 визнані апеляційним судом обґрунтованими, заява про застосування позовної давності підлягає вирішенню апеляційним судом.

Дійсно, на момент звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом у травні 2021 року мав сплинути встановлений ст. 258 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо його вимог до ТОВ «СОБІ».

Разом із тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Строк дії карантину наразі продовжено до 30 квітня 2023 року Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 08 березня 2021 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, які діяли на час закінчення строку позовної давності, позивачем строк позовної давності не пропущено.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в первісному позові ухвалене з порушенням норм процесуального права, яке відповідно до ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , стягнувши з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на його користь 100000 грн., а з ТОВ «СОБІ» різницю між заподіяною шкодою та страховою сумою в розмірі 1 093 105 грн. в межах заявлених позивачем вимог.

Апеляційний суд враховує, що ТОВ «СОБІ» не оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову, а позивач ОСОБА_1 , хоча і просив скасувати судове рішення в цілому, проте заперечень проти висновків суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову його апеляційна скарга не містить.

Відтак, в частині зустрічного позову висновки суду доводами жодної з апеляційних скарг не спростовані, в даній частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 було сплачено 11350 грн. (а. с. 1 т. 1), а за подання апеляційної скарги - 17025 грн. (а. с. 221 т. 3)., всього 28375 грн.

Пропорційно до вимог, заявлених до обох відповідачів, їх частки розподілені як 130000 / 1 268 315, тобто як 10 % до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та 90 % до ТОВ «СОБІ», тобто розмір судового збору, який відповідає частці позовних вимог до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», становить 2 837,50 грн., а до ТОВ «СОБІ» - 25 537,50 грн.

Здійснюючи перерозподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 були заявлені вимоги до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в розмірі 130000 грн., з яких апеляційним судом задоволено 100000 грн., та до ТОВ «СОБІ» в розмірі 1 138 315 грн., з яких апеляційним судом задоволено 1 093 105 грн.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду вимоги первісного позову частково задовольняються, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пропорційно до заявлених до цих відповідачів вимог та їх задоволення апеляційним судом, а саме з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в розмірі 2184,88 грн., та з ТОВ «СОБІ» в розмірі 20 430 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року скасувати в частині відмови в первісному позові та прийняти в цій частині нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (м. Київ вул. Січових Стрільців 40 код ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 ) страхове відшкодування в розмірі 100000 грн. та судові витрати в розмірі 2184,88 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОБІ» (м. Київ вул. Електриків 4 код ЄДРПОУ 16476986) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 ) матеріальні збитки в розмірі 1 093 105 грн. та судові витрати в розмірі 20 430 грн.

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.