Постанова

від 20.09.2023 по справі 758/6777/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20вересня 2023 року

м. Київ

справа № 758/6777/21

провадження № 61-6490св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Собі», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 ,

відповідач за зустріним позовом: ОСОБА_1 ,

треті особи за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Собі», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Собі» на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог первісного і зустрічного позовів та судових рішень судів попередніх інстанцій

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Собі» (далі - ТОВ «Собі»), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позов мотивовано тим, що 07 березня 2018 року о 10 год 30 хв водій ОСОБА_2 , рухаючись по вул. Житомирській у смт Гришківці Бердичівського району Житомирської області поруч з будинком № 197, керуючи автомобілем «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , спричинив ДТП, у скоєнні якого його визнано винним постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року. Внаслідок ДТП транспортний засіб ОСОБА_1 «Mercedes-Benz S350», державний номерний знак НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження, а водії - легкі тілесні ушкодження.

Згідно з висновком експертного дослідження від 31 жовтня 2018 року № Д 11/5, проведеним Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, вартість збитку, заподіяного власнику автомобіля «Mercedes-Benz S350», державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 1 268 315,00 грн. Згідно з відповіддю Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 ,станом на момент пригоди був зареєстрований за ТОВ «Собі», з яким ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах, а 27 грудня 2019 року - перереєстрований на нового власника.

Позивач звертався до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою про настання ДТП, проте у виплаті страхового відшкодування відмовлено.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив стягнути з ТОВ «Собі» на його користь на відшкодування майнових збитків 1 138 315,00 грн, з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» - страхове відшкодування у розмірі 130 000,00 грн, покласти на відповідачів витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Собі», ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», про відшкодування майнової шкоди.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 07 березня 2018 року у смт Гришківці ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Mercedes-Benz S350», державний номерний знак НОМЕР_2 , допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з майновими збитками. ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, що підтверджується висновками, складеними судовим експертом. Відповідно до звіту вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Jetta» складає 286 418,25 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність позивача як водія транспортного засобу була застрахована за полісом обов`язкового страхування в Акціонерному товаристві «Страхова компанія «АРКС» (далі - АТ «СК «АРКС»), то на страховика покладається обов`язок відшкодувати йому шкоду в межах ліміту страхового відшкодування в розмірі 100 000,00 грн, а з ОСОБА_1 підлягає стягненню 186 418,25 грн. Оскільки ОСОБА_2 на момент ДТП був законним володільцем (користувачем) пошкодженого транспортного засобу і правомірно експлуатував його на законних підставах, тому має право отримувати грошові кошти як відшкодування збитків.

ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні ДТП, яка відбулась 07 березня 2018 року о 10 год 30 хв у смт Гришківці Бердичівського району Житомирської області, в результаті якої автомобіль «Volkswagen Jetta» зазнав пошкоджень, стягнути з ОСОБА_1 на його користь різницю між фактичним розміром шкоди та страховим лімітом у сумі 186 418,25 грн, покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів того, що він як власник пошкодженого транспортного засобу погодився на визнання його фізично знищеним. За встановленими у справі обставинами позивач відчужив пошкоджений автомобіль, проте ухилився від повідомлення суду про розмір коштів, отриманих за пошкоджений автомобіль. Суд позбавлений можливості визначити залишкову вартість пошкодженого автомобіля після ДТП шляхом проведення відповідної судової експертизи, оскільки цей транспортний засіб позивачем відчужено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення обставин щодо вини водія ОСОБА_2 не підлягають доказуванню відповідно до статті 82 ЦПК України, оскільки постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року у справі № 369/6870/18, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, у ДТП, яка сталася 07 березня 2018 року за участі транспортних засобі під керуванням водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановлено вину останнього.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ТОВ «Собі» залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийнято в цій частині нову постанову. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 100 000,00 грн. Стягнено з ТОВ «Собі» на користь ОСОБА_1 на відшкодування збитків 1 093 105,00 грн. У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази повідомлення сторони позивача про дату, час і місце розгляду справи шляхом вручення судових повісток або шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд зазначив, що в обґрунтування відмови в задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів розміру коштів, отриманих від продажу пошкодженого автомобіля, хоча такі докази були наявні в матеріалах справи, а саме: договір купівлі-продажу автомобіля від 03 листопада 2018 року. Суд першої інстанції в обґрунтування рішення поклав відсутність такого договору, який був наявний у позивача та який суд відмовився приймати з формальних причин.

Стягуючи з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь позивача страхове відшкодування, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач в установленому законом порядку звертався до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхового випадку, вказавши місцезнаходження пошкодженого автомобіля та засоби зв`язку, однак страховик протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП не направив свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. За таких обставин із ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування в розмірі 100 000,00 грн у межах страхової суми.

Стягуючи з ТОВ «Собі» на користь позивача майнові збитки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «Собі», керуючи належним товариству автомобілем «Volkswagen Jetta», вчинив ДТП, внаслідок чого заподіяв шкоду позивачу, тому обов`язок щодо відшкодування шкоди підлягає покладенню на роботодавця на підставі частини першої статті 1172 ЦК України.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - Письменної Н. В. про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнено з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат 1 155,00 грн та з ТОВ «Собі» на користь ОСОБА_1 на відшкодування понесених судових витрат 12 960,00 грн. В іншій частині заяву про відшкодування судових витрат залишено без задоволення.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторона позивача довела належними доказами розмір понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів пропорційно до задоволених вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У травні 2023 року ТОВ «Собі» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17, Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 521/16989/13, від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 760/578/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 740/2332/16-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 737/771/20, Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.

У червні 2023 року ТОВ «Собі» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 24 липня 2018 року у справі № 918/560/16, від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18, від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18.

Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 рокупідлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, касаційна скарга на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 рокупідлягає частковому задоволенню, а оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині часткового задоволення вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» ніким не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції в цій частині не переглядається.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову не було предметом апеляційного перегляду, а тому судом касаційної інстанції не може бути переглянуто.

Обставини, встановлені судами

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року у справі № 369/6870/18, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), провадження у справі закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

У справі № 369/6870/18 суди встановили, що 07 березня 2018 року о 10 год 30 хв водій ОСОБА_2 , рухаючись по вул. Житомирській у смт Гришківці Бердичівського району Київської області поруч з будинком № 197, керуючи автомобілем «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , перед розворотом завчасно не зайняв відповідне крайнє ліве положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, перед зміною руху не переконався в тому, що це буде безпечно та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, проявив неуважність, під час перестроювання та розвороту не надав дорогу автомобілю «Mercedes-Benz S350», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що рухався в попутному напрямку дороги, внаслідок чого сталося зіткнення, в якому транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водії - легкі тілесні ушкодження.

На момент ДТП ТОВ «Собі» було власником автомобіля «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 07 липня 2016 року НОМЕР_3 .

07 липня 2016 року транспортний засіб «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Собі», а 27 грудня 2019 року - перереєстровано на нового власника.

22 травня 2017 року ОСОБА_2 згідно з наказом ТОВ «Собі» від 19 травня 2017 року № 24-к прийнято на роботу менеджером зі збуту у відділ маркетингу за сумісництвом.

06 березня 2018 року ОСОБА_2 на ім`я директора ТОВ «Собі» подав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на 07 березня 2018 року у зв`язку із сімейними обставинами, а також заяву про надання у власне користування автомобіля «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , на 07 березня 2018 року у зв`язку із сімейними обставинами.

Наказом ТОВ «Собі» від 07 березня 2018 року № 00000000003-0000004836 ОСОБА_2 надано відпустку без збереження заробітної плати на 07 березня 2018 року тривалістю 1 календарний день.

31 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхового випадку від 07 березня 2018 року за договором страхування ОСЦПВВНТЗ, № справи UA2018030700074, вказавши, що його пошкоджений автомобіль «Mercedes-Benz» знаходиться за адресою: м. Бердичів, Житомирська область, і що про подію страховика було повідомлено телефоном 12 березня 2018 року.

20 вересня 2018 року фізична особа - підприємець ОСОБА_6 склав рапорт на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю «СОС Сервіс України» (далі - ТОВ «СОС Сервіс України») про те, що 05 вересня 2018 року до нього надійшла заява у справі № 202356 щодо проведення автотоварознавчого дослідження, у телефонній розмові потерпілий ОСОБА_1 повідомив, що виїжджає у відрядження, буде орієнтовно 11-12 вересня і тоді можна буде провести огляд транспортного засобу. Після 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 на зв`язок не виходив, телеграма щодо надання транспортного засобу для огляду відправлена 17 вересня 2018 року, отримана 18 вересня 2018 року, але ніякої реакції зі сторони ОСОБА_1 не було.

20 вересня 2018 року ОСОБА_1 вручена телеграма ТОВ «СОС Сервіс Україна» про необхідність надання для огляду транспортного засобу «Mercedes-Benz» для проведення автотоварознавчого дослідження за вказаною адресою, що підтверджується скріншотом із сайту Укрпошти.

Згідно з висновком експертного дослідження від 31 жовтня 2018 року, складеним Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром № Д 11/5, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Mercedes-Benz S 350», державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на 25 жовтня 2018 року складає 1 268 315,00 грн, величина втрати товарної вартості станом на 25 жовтня 2018 року складає 54 373,53 грн, ринкова вартість автомобіля «Mercedes-Benz S 350», державний номерний знак НОМЕР_2 станом на 25 жовтня 2018 року складає 1 268 315,00 грн. Експертом встановлено, що сума вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу (1 450 361,48 грн) більша ринкової вартості транспортного засобу, тому відновлювати транспортний засіб з економічної точки зору недоцільно.

Листом від 07 грудня 2018 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування з підстав, передбачених пунктом 37.1.3 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки на вимогу представника страховика автомобіль для огляду потерпілим надано не було.

03 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоплюс К» (комісіонер) та ОСОБА_7 (покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6332/18/003318, згідно з яким покупець прийняв у власність транспортний засіб «Mercedes-Benz S 350», державний номерний знак НОМЕР_2 , за 45 210,00 грн.

Правове обґрунтування

Щодо вирішення спору по суті

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Аналіз змісту глави 82 ЦК України підтверджує, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно з частиною першою статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Щодо позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Зокрема, розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Надалі, з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (дата набрання чинності - 17 липня 2020 року), у якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Щодо процесуального обов`язку доказування

За приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно із частиною шостою статті 82 ЦПК України постанова у справі про адміністративне правопорушення обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

У справі № 234/16272/15-ц Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок про те, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, вирішуючи цивільний позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Аналіз положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

ЦПК України визначає обов'язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України, слід взяти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалося на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акта виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПКУкраїни законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключаєініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо вирішення спору по суті

Встановивши, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Собі» та на відповідній правовій підставі керував автомобілем «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Собі», суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що саме ТОВ «Собі» відповідно до вимог частини першої статті 1172 ЦК України є особою, відповідальною за відшкодування шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП.

Встановивши, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», проте розмір завданої позивачу шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що обсяг відповідальності ТОВ «Собі» обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди (із урахуванням залишків пошкодженого транспортного засобу) і сумою страхового відшкодування.

Враховуючи те, що висновком експертного дослідження визначено, що відновлювальний ремонт пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу «Mercedes-Benz S 350», державний номерний знак НОМЕР_2 , є економічно необґрунтованим, позивачу завдана шкода в розмірі 1 268 315,00 грн, із яких 1 138 315,00 грн останній просив стягнути із ТОВ «Собі», суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що із ТОВ «Собі» на користь позивача підлягає стягненню 1 093 105,00 грн, що є різницею між завданою позивачу шкодою із відрахуванням страхової виплати та вартістю залишків знищеного транспортного засобу, розмір яких підтверджується договором купівлі-продажу від 03 листопада 2018 року та становить 45 210,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «Собі» не є особою, відповідальною за відшкодування шкоди позивачу, оскільки на момент вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у відпустці без збереження заробітної плати та користувався автомобілем у власних інтересах, є необґрунтованими, оскільки ТОВ «Собі» як власник джерела підвищеної небезпеки могло бути звільнено від відповідальності за шкоду, завдану у зв`язку із експлуатацією належного йому джерела підвищеної небезпеки за наявності обставин, передбачених частиною третьою статті 1187 ЦК України (неправомірного заволодіння транспортним засобом іншою особою). Оскільки у цій справі такі обставини відсутні, тому саме ТОВ «Собі» як власник джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, завдану позивачу.

Твердження товариства про те, що ОСОБА_5 на момент ДТП використовував автомобіль у власних інтересах, не знайшло свого підтвердження під час розгляду цивільної справи та не визнавалось самим ОСОБА_5 , який стверджував лише про те, що на момент ДТП на законних підставах користувався автомобілем.

Враховуючи те, що ТОВ «Собі» з власної волі передало автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номерний знак НОМЕР_1 , у користування своєму працівнику ОСОБА_2 , тому ТОВ «Собі» не звільняється від відповідальності за завдану позивачу шкоду і правова мета передачі належного товариству автомобіля своєму працівнику не має правового значення для покладення на товариство, як власника джерела підвищеної небезпеки, обов`язку з відшкодування шкоди.

Права ТОВ «Собі» у спірних правовідносинах забезпеченні положеннями частини першої статті 1191 ЦК України, якою передбачено право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Також Верховний Суд враховує тривалість розгляду справи № 755/1299/21 про адміністративне правопорушення (судове рішення набрало законної сили більше ніж через три роки з моменту вчинення ДТП), у якій встановлено вину ОСОБА_5 у вчиненні ДТП.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки ним надана оцінка доказу - договору купівлі-продажу транспортного засобу від 03 листопада 2018 року № 6332/18/003318, який не був долучений судом до матеріалів справи, з огляду на таке.

За матеріалами справи встановлено, що у січні 2022 року представник позивача - адвокатка Письменна Н. В. подала до суду клопотання про долучення доказів, у якому просила долучити до матеріалів справи письмовий доказ - договір купівлі-продажу транспортного засобу від 03 листопада 2018 року № 6332/18/003318, а також визнати поважними причини неподання цього доказу разом із позовною заявою та поновити строк подачі такого доказу, посилаючись на те, що відповідь на адвокатський запит від Територіальна сервісного центру МВС України разом із копією вказаного договору була отримана лише 01 грудня 2021 року.

Суд першої інстанції протокольною ухвалою від 01 лютого 2022 року клопотання про долучення доказів залишив без розгляду, оскільки воно не було заявлено в підготовчому судовому засіданні, доказів поважності причин пропуску строку судом не встановлено (а. с. 218 т. 2).

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції не вжив заходів для повного та всебічного розгляду справи, а відмова суду першої інстанції у долученні зазначеного доказу лише з підстав порушення стороною стадійності заявлення такого клопотання призвела до неповного встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності вимог, послався на те, що позивач не надав доказів розміру коштів, отриманих від продажу пошкодженого автомобіля, хоча такі докази були наявні в матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції з підстав неповідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання є безпідставними, оскільки із матеріалів справи встановлено, що сторона позивача не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання в суді першої інстанції, призначеного на 05 жовтня 2022 року, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Наявна в матеріалах справи довідка про доставку SMS (а. с. 117 т. 3) не є належним доказом повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання, оскільки із цього доказу не можливо встановити факт отримання позивачем такого повідомлення.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недотримання позивачем позовної давності під час звернення до суду із позовом, оскільки з огляду на приписи розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, законів України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ та від 18 червня 2020 року № 731-IX, а такожвстановлені судами обставини, а саме дату звернення позивача із цим позовом до суду 19 травня 2021 року, позовна давність позивачем не пропущена. Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що у період із 12 березня до 06 серпня 2020 року (у подальшому за умови підтвердження поважності причини пропуску строку, яка пов`язана із запровадженням карантину) законом було встановлено продовження строків звернення до суду з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто строки звернення до суду продовжуються автоматично на вказаний період в силу вимог закону.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17, Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 521/16989/13, від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 760/578/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 740/2332/16-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 737/771/20, Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Посилаюсь на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17, Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 521/16989/13, від 26 вересня 2018 року у справі № 760/578/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 740/2332/16-ц, заявник зазначає, що у вказаних постановах наведено висновок про те, що якщо днем настання події є день вчинення ДТП, то загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг з дня, наступного за днем вчинення ДТП, і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події.

Суд апеляційної інстанції не порушив зазначеного висновку суду касаційної інстанції. Суд апеляційної встановив, що на момент звернення до суду у травні 2021 року сплинув трирічний строк позовної давності, який обраховується з моменту вчинення ДТП - 07 березня 2018 року, проте до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми, якими передбачено продовження строків звернення до суду на період дії карантинних обмежень.

У справі № 737/771/20 суди, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, встановили, що 10 травня 2016 року банк пред`явив позов про стягнення кредитної заборгованості, чим на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання і з цього моменту почався перебіг позовної давності, яка закінчилася 10 травня 2019 року. Таким чином, у вказаній справі позовна давність закінчилася до введення на території України карантину та прийняття з цього приводу нормативно-правових актів, які продовжували строки звернення із позовом до суду на період карантину.

У постанові від 25 липня 2018 року в справі № 914/820/17 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди належним чином не встановили обставин щодо наявності чи відсутності виконання водієм на момент ДТП своїх трудових обов`язків, а також розміру збитків, щодо яких до позивача - страхової компанії перейшло право вимоги у зв`язку з виплатою ним страхового відшкодування.

У постановах від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16 Верховний Суд України, направляючи справи на новий розгляд, виходив з того, що суди не встановили, чи виконував працівник на момент вчинення ДТП свої трудові обов`язки, зокрема, чи було джерело підвищеної небезпеки ввірено працівнику у процесі виконання ним трудових обов`язків, чи він самовільно використовував його у своїх особистих цілях.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції- без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Враховуючи те, що постанова Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року винесена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, тому відповідно до вимог ЦПК України додаткова постанова Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року повинна виноситися у такому самому порядку, що й первісне судове рішення.

На порушення наведеного суд апеляційної інстанції розглянув заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в порядку письмового провадження без повідомлення сторін, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного додаткового судового рішення відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України про розгляд справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, оскільки в спірному випадку таке повідомлення було обов`язковим.

Висновки щодо застосування статей 246, 270 ЦПК України сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс23), тобто після подання касаційної скарги, а тому в силу вимог частини третьої статті 400 ЦПК України враховуються Верховним Судом під час касаційного перегляду цієї справи.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, Верховний Суд виходить з такого.

У позовній заяві ОСОБА_1 міститься застереження, що позивач зобов`язується надати усі належні докази на підтвердження понесених витрат, пов`язаних із розглядом справи, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Заява про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат разом із доказами понесених витрат на правничу допомогу сторона позивача подала 21 квітня 2023 року, що підтверджується відміткою на поштовому конверті (а. с.151 т. 4).

Отже, стороною позивача дотримано вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строків подання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

З огляду на наведене безпідставними є доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Заявник у касаційній скарзі помилково зазначає, що заява про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат разом із доказами понесених витрат на правничу допомогу була подана позивачем 26 квітня 2023 року, оскільки вказана дата є днем реєстрації канцелярією суду вхідних документів (а. с. 133 т. 4).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції стороною позивача надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2020 року № 1994, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «А.С.А. Груп» (а. с. 80-86 т. 1);

- копію додаткової угоди від 26 квітня 2021 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2020 року № 1994, якою визначено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокатському об`єднанню винагороду в розмірі 15 000,00 грн (а. с. 87 т. 1);

- копію звіту про надані послуги від 17 січня 2023 року, в якому визначено перелік наданих послуг, обсяг наданих послуг в годинах - 15 годин, вартість однієї години - 1000 грн(а. с. 137 т. 4);

- копію акта виконаних робіт (наданих послуг) від 17 січня 2023 року № 170123/2, складеного Адвокатським об`єднанням «А.С.А. Груп» та ОСОБА_1 (а. с. 138 т. 4);

- копії меморіальних ордерів від 30 квітня 2021 року про сплату ОСОБА_1 на користь Адвокатського об`єднання «А.С.А. Груп» окремими платежами грошових коштів в розмірі 3 960,00 грн, 3 960,00 грн, 3 960,00 грн та 3 120,00 грн, всього 15 000,00 грн (а. с. 139-142 т. 4);

Отже, у матеріалах справи містяться розрахунок та докази щодо обсягу наданих послуг адвокатським об`єднанням, які включають у себе: збір та аналіз матеріалів справи (1 000,00 грн); формування правової позиції (1 000,00 грн); підготовка та подання до суду позовної заяви (2 000,00 грн); підготовка відповідей на відзиви (3 000,00 грн); підготовка процесуальних документів (клопотань про експертизу, про долучення доказів, про витребування доказів, про повернення у підготовче засідання) (4 000,00 грн); участь у судових засіданнях (4 000,00 грн).

Оцінивши надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та врахувавши зміст та обсяг наданих робіт, а також фактичний об`єм виконаної роботи, Верховний Суд вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у розмірі 15 000,00 грн є обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності та справедливості.

Касаційна скарга не містять належних доводів щодо неспівмірності розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Стягнення судових витрат судом здійснюється пропорційно до вимог, заявлених позивачем до обох відповідачів. Так позивач просив стягнути із ТОВ «Собі» 1 138 315,00 грн, із ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» - 130 000,00 грн, тобто їх частки як 10 % до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та 90 % до ТОВ «Собі». Отже, розмір витрат на правничу допомогу, який відповідає частці вимог до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», становить 1 500,00 грн, до ТОВ «Собі» - 13 500,00 грн.

Позивачем заявлені вимоги до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у розмірі 130 000,00 грн, з яких апеляційним судом задоволено 100 000,00 грн (77 %), до ТОВ «Собі» - у розмірі 1 138 315,00 грн, з яких апеляційним судом задоволено 1 093 105,00 грн (96 %).

Таким чином, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у розмірі 1 155,00 грн (1 500,00 грн ? 77 %), із ТОВ «Собі» - у розмірі 12 960,00 грн (13 500,00 грн х 96 %).

Висновки, зроблені Верховним Судом за результатами перегляду оскаржуваної додаткової постанови, не суперечать висновкам, сформульованим Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 24 липня 2018 року у справі № 918/560/16, від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18, від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи додаткову постанову, порушив норми процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, то оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Собі» на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Собі» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву представника ОСОБА_1 - Письменної Наталі Володимирівни про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ, код ЄДРПОУ 20782312) на відшкодування витрат на правничу допомогу 1 155,00 грн та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Собі» (вул. Електриків, 4, м. Київ, код ЄДРПОУ 16476986) на відшкодування витрат на правничу допомогу 12 960,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко