Рішення

від 05.04.2023 по справі 205/10192/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

05.04.2023 Єдиний унікальний номер 205/10192/19

Номер провадження: 2/205/764/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

05 квітня 2023 року м.Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: представник позивача (за первісним позовом) ОСОБА_1 , представника відповідача (за первісним позовом) ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко Віолетта В`ячеславівна, державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Матвієнко Вікторія Геннадіївна, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності в порядку спадкування, визнання договорів дарування недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_3 (далі Позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона, ОСОБА_3 , є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . У вищевказаному домоволодінні є зареєстрованою ОСОБА_5 мати позивача. ОСОБА_4 (далі Відповідач) у вересні 2018 року вигнав свою матір ОСОБА_5 із вищевказаного будинку, яка була вимушена проживати за адресою фактичного проживання позивача і по теперішній час. ОСОБА_5 та позивач неодноразово зверталися до працівників поліції з приводу побиття її сином, ОСОБА_4 , та неможливості проживання з ним в одному домоволодінні. Крім того, позивач зазначає, що більше року ОСОБА_5 самостійно сплачує комунальні послуги за вищевказане домоволодіння, хоча була позбавлена можливості правом користування такою нерухомістю.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач змушена звернутися до суду та просити суд усунути перешкоди у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_4 із вищевказаного домоволодіння.

ОСОБА_4 подав відзив на позовну заяву (а.с.43-47 том 1), в якому просив відмовити в задоволені первісних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення. У такій заяві по суті справи вказує на те, що він з 1996 року фактично проживав у такому будинку та був там зареєстрованим до 2019 року, коли його було знято з реєстрації на підставі заяви ОСОБА_3 без його відома. Такий будинок є його постійним місцем проживання, жодних конфліктів з матір`ю позивача він не ініціював, відповідні платежі з утримання будинку та спожиті комунальні послуги сплачує своєчасно та в повному обсязі. Відтак, на його думку, він має відповідне право на проживання у такому домоволодінні.

До початку розгляду даної цивільної справи по суті ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко Віолетта В`ячеславівна, державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Матвієнко Вікторія Геннадіївна, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності в порядку спадкування, визнання договорів дарування недійсними.

В обґрунтування зустрічного позову такий учасник справи посилається на обставину того, що на момент набуття права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (1985 рік) та на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (1997 рік) ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 з 10.09.1977 року і по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, відповідно до ст. 22 КпШС України вищевказаний житловий будинок та земельна ділянка є спільно набутим майном подружжя, спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Оскільки за життя ОСОБА_6 заповіту не склав, тому після його смерті повинна була відкритися спадщина за законом на спадкове майно, яке складається із: 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки. ОСОБА_6 має трьох спадкоємців першої черги, а саме: ОСОБА_5 дружина померлого, ОСОБА_3 донька померлого, ОСОБА_4 син померлого. Таким чином, кожний із спадкоємців першої черги спадкування повинен успадкувати по 1/6 частині вищевказаного домоволодіння та земельної ділянки. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що він постійно проживав разом із спадкоємцем, ОСОБА_6 , на час відкриття спадщини та вважається таким, що прийняв спадщину, у зв`язку з чим звернувся до нотаріальної контори, однак отримав постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії. На думку позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 передала безоплатно житловий будинок та земельну ділянку у власність ОСОБА_3 на підставі договорів дарування, на які не мала законних прав вчиняти дані правочини, оскільки ОСОБА_4 є власником 1/6 частини зазначеного житлового будинку та земельної ділянки. Отже, дані правочини є недійсними в частині відчуження 1/6 частини вищевказаного нерухомого майна.

У зв`язкуз вищевикладеним позивач за зустрічним позовом змушений звернутися до суду та, з урахування уточнених зустрічних позовних вимог, просити суд: 1) визнати житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0479 га, цільове призначення: 03.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:08:518:0001 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 2) визнати право власності за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/6 частину житлового будинку та 1/6 частину земельної ділянки № 1210100000:08:518:0001 за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) визнати договір дарування земельної ділянки від 25.07.2019 року, посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В., реєстровий № 2582 недійсним; 4) визнати договір дарування житлового будинку від 25.07.2019 року, посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В., реєстровий № 2578 недійсним.

ПредставникомОСОБА_3 адвокатом Мисечко Катериною Олександрівною було подано відзив на зустрічну позовну заяву (а.с.163-165 том 1), в якій вона просила відмовити у задоволені зустрічного позову з посиланнямна туобставину,що 05.02.2004року доДругої Дніпровськоїнотаріальної контори надійшлазаява ОСОБА_4 таОСОБА_3 про відмову від спадщини на користь дружини померлого ОСОБА_5 . Отже, вказану спадщину після померлого ОСОБА_6 позивач за зустрічним позовом не прийняв, відмовившись від неї на користь іншого спадкоємця.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги за первісним позовом та просила їх задовольнити, а в задоволені уточнених зустрічних позовних вимог просила відмовити з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом невизнала, просила у їх задоволені відмовити з огляду на їх недоведеність, уточнені зустрічні позовні вимоги підтрималата просили їх задовольнити в повному обсязі, по мотивам, що викладені у такій заяві по суті справи.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засіданняне з`явилася,про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, ніяких письмових заяв чи клопотань до судуне надходило.

Треті особи,що незаявляють самостійнихвимог напредмет спору:Приватний нотаріусДніпровського міськогонотаріального округуШрамко ВіолеттаВ`ячеславівна таДержавний нотаріусДругої Дніпровськоїдержавної нотаріальноїконтори МатвієнкоВікторія Геннадіївна, у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, надали суду письмові заяви, в яких просять розгляд справи провести за їх відсутності та винести рішення відповідно до чинного законодавства.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко Віолетта В`ячеславівна, державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Матвієнко Вікторія Геннадіївна, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності в порядку спадкування, визнання договорів дарування недійсними,було об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Ухвалою судувід 21.09.2020року вирішеновитребувати у ДругоїДніпровської державноїнотаріальної контори матеріали спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 18.11.2020 року вирішено витребувати із Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області матеріали спадкової справи, що була видана 09.02.2004 року Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 18.11.2020 року вирішено викликати та допитати в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Ухвалою суду від 01.02.2021 року вирішено викликати та допитати в якості свідка ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 21.04.2021 року в порядку забезпечення позову судом вирішено заборонити ОСОБА_5 та ОСОБА_3 або іншим особам вчиняти будь які дії, спрямовані на відчуження 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 21.04.2021 року вирішено призначити по даній цивільній справі судову почеркознавчу експертизу на предмет встановлення справжності підпису відповідача за первісним позовом на заяві про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_6 . Провадження по даній цивільній справі зупинити на часпроведення експертизи.

Ухвалою судувід 15.06.2021року вирішено поновити провадження у даній цивільній справі.

Ухвалою судувід 19.07.2021року вирішеновитребувати зДругої Дніпровськоїдержавної нотаріальноїконтори (оригінал заяви до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори від 05.02.2004 року (зареєстрованої 05.02.2004 року за № 151 с/с 145/2004 р., державним нотаріусом Корсун А.Є.) у відокремленому («розшитому») від матеріалів справи вигляді (для зручності застосування експертом обладнання з метою проведення повного і всебічного дослідження та виготовлення якісних фотоілюстрацій).

Ухвалою судувід 10.09.2021року вирішеновитребувати зДержавногонотаріального архіву Дніпропетровськоїобласті оригінал заяви ОСОБА_4 (зареєстрованої державним нотаріусом Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Корсун А.Є. 05.02.2004 року за № 151 с/с 145/2004 р.) із матеріалів спадкової справи, заведеної Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (видана 09.02.2004 року), у відокремленому («розшитому») від матеріалів справи вигляді.

Ухвалою суду від 27.09.2021 року вирішено витребувати з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№ 89) із особової справи ОСОБА_4 , який працював в період з 1999 2006 р.р. молодшим інспектором відділу охорони в Установі виконання покарань № 89 Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області документи та матеріали, які мають зразки почерку та підпису ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою суду від 27.09.2021 року вирішено витребувати уПівденно Східного Міжрегіональногоуправління зпитань виконаннякримінальних покараньМіністерства юстиції із особової справи ОСОБА_4 , який працював в період з 1999 2006 р.р. молодшим інспектором відділу охорони в Установі виконання покарань № 89 Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області документи та матеріали, які мають зразки почерку та підпису ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Провадження у справі знов зупинено на час проведення експертного дослідження.

Ухвалою судувід 09.05.2022року вирішенопоновити провадження у даній цивільній справі.

Ухвалою суду від 28.02.2023 року прийнято відмову представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Роговської А.О. від виклику та допиту свідка ОСОБА_4 та прийнято відмову представника позивача ОСОБА_3 адвоката Мисечко К.О. від виклику та допиту свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення виходячи із наступного.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судовим розглядом встановлено, що право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належало ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 04.07.1985 р., виданого Ленінським районним відділом комунального господарства, на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів № 193/4 від 16.04.1985 року, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу за № 443 за реєстровим № 104, що підтверджується довідкою № 18231 від 24.12.2019 року, виданою Комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (т.1, а.с. 202).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 10.09.1977 року (т.1 а.с. 191).

Матеріалами справи підтверджено, що від цього шлюбу народилися діти: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15.03.1979 року та донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1, а.с. 70-71).

Матеріалами справи також підтверджено, що 06.08.2003 року помирає ОСОБА_6 , що підтверджується виданим (повторно) свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 27.09.2019 року (т.1, а.с. 69).

Згідно заяви від 05.02.2004 року, що була зареєстрована Державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за вх. № 151, у тому числі, ОСОБА_4 відмовився від належної йому частини спадщини, що залишилась після смерті його батька ОСОБА_6 .

Згідно Висновку експертів № 2723/2724/2725-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів підпис від імені ОСОБА_4 та рукописний запис « ОСОБА_9 » у графі «Підпис» заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_8 до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про відмову від належної частини спадщини від 05.02.2004 року, зареєстрованої державним нотаріусом Корсун А.Є. 05.02.2004 за № 151 с/с 145/2004р., виконані саме ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 75).

Судовим розглядом також встановлено, що на підставі Договору дарування житлового будинку, посвідченого Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В., зареєстровано в реєстрі за № 2578, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 32551293 від 25.07.2019 року та Договору дарування земельної ділянки, посвідченого Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В., зареєстровано в реєстрі за № 2582, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 32551471 від 25.07.2019 року, на праві власності ОСОБА_3 належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка за такою ж адресою.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 фактично проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 у такі періоди: з 20.03.1996 року, знятий з реєстрації 28.07.2009 року, знов зареєстрований 24.05.2011 року, знятий 12.08.2019 року (за заявою нового власника), що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 5/5-27 (т.1, а.с. 134). Така обставина постійного проживання ОСОБА_4 за вказаною адресою у такі періоди часу сторонами під час розгляду справи визнавалась та не оспорювалась.

Доказів реєстрації місця проживання відповідача за первісним позовом за будь-якою новою адресою, після зняття його з реєстраційного обліку у 2019 році матеріали справи не містять.

Оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_3 оспорює право на проживання відповідача ОСОБА_4 у спірному домоволодінні, а у свою чергу позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 не визнає право власності вказаної особи на таке житлове приміщення, то суд доходить висновку, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Щодо позовних вимог за первісним позовом про усунення перешкод позивачу, як новому власнику домоволодіння, шляхом виселення відповідача, суд вказує на наступне.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У первісній позовній заяві позивач, як новий власник вказаного домоволодіння АДРЕСА_1 із посиланням на норми статей 321, 391 ЦК України просила виселити відповідача із вказаного житлового приміщення.

Розглядаючи такі вимоги, суд зазначає, що Конституцією України одночасно передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Одночасно із цим, згідно 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Суд вказує, що у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання«справедливого балансу»між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року(заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, позбавлення особи право на житло у конкретному місці без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її позбавлення такого права буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Таким чином у даній справі позбавлення відповідача права на користування спірним житловим приміщенням в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права таких осіб на житло, внаслідок яких відповідач може втратити не лише право на користування житлом, а й позбутися такого права взагалі.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Суд вважає, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на житлове приміщення до іншої особи сам по собі не є безумовною підставою для позбавлення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх, а законність позбавлення права користування житловим приміщенням, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

В даному випадку судом встановлено, що позивач за первісним позовом набула право власності на вказане домоволодіння АДРЕСА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства.

У свою чергу відповідач вселився та почав користуватись таким житловим приміщенням не самовільно, а у передбаченому законом порядку, та за згодою його попереднього власника, тобто не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, а відтак отримав право користуватись таким домоволодінням, як житлом. У такого відповідача вказаний будинок є місцем його постійного проживання протягом доволі тривалого часу, а відповідно є місцем реєстрації його мешкання до моменту його зняття у 2019 році з реєстраційного обліку за заявою позивача, як нового власника майна без згоди такого відповідача.

Тобто вказане житлове приміщення для відповідача по справі є житлом, в розумінні ст. 8 Конвенції, адже такий учасник справи має наявні достатні та триваючи зв`язки із таким місцем.

Суд вказує,що доказівтого що ОСОБА_4 має дляпроживання іншежитлове приміщення,та користувавсятаким приміщеннямсаме якжитлом судуне подано,як іне подано достатніх,належних тадопустимих доказівтого,що такийучасник справисистематично застосовуєнасильство (утому числіфізичне чипсихологічне)по відношеннюдо позивачаза первіснимпозовом,що унеможливилоб їхспільне користуваннятаким майномта проживання з ними в одному будинку.

Суд із цього приводу зазначає, що згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що розглядається, позивач за первісним позовом, набуваючи право власності на спірне житло на підставі договору дарування, була достеменно обізнана про реєстрацію та проживання в ньому вказаного відповідача. У свою чергу, позивач хоча і набула охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявила розумну дбайливість про інтереси такої особи, не з`ясувала, чи відмовляється відповідач за первісним позовом від свого права користування таким жилим приміщенням. На думку суду позивач за певної розумної обачності повинна була передбачити характер та вагу такого обтяження її майбутнього нерухомо майна.

За наведених вище обставин, на думку суду, позбавлення право користування таким житлом відповідача не буде відповідати принципу пропорційного втручання у права особи, та матиме наслідком порушення ст. 8 Конвенції, а відтак в задоволені первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 проусунення перешкодв користуванніжитловим приміщеннямшляхом виселення слід відмовити в повному обсязі.

Стосовно доводів вказаного позивача за первісним позовом про надмірний тягар для неї у вигляді необхідності нести комунальні платежі за утримання та користування такою квартирою відповідачем, то суд вказує що власник майна не позбавлений права як звернутись до суду з окремим позовом про стягнення відповідних витрат на утримання такого майна із відповідача, так і врегулювати це питання у позасудовому порядку шляхом укладення сторонами відповідного договору.

Щодо позовнихвимог зазустрічним позовомпро визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності в порядку спадкування, визнання договорів дарування недійсними, суд зазначає про наступне.

Частиною 5ст.1268 ЦК Українипередбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1ст.1297 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третястатті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що лише спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Разом із цим, частиною першоюстатті 1268 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України

Суд вказує, що відмова від прийняття спадщини характеризується ознаками безумовності й беззастережності. При цьому, безумовний характер відмови від прийняття спадщини означає, що, відмовляючись від спадщини, спадкоємець не може обумовити правові наслідки цього правочину з настанням певної обставини та не може у майбутньому претендувати на набуття речового права на таке майно в порядку спадкування.

Законодавче регулювання інституту відмови від прийняття спадщини представлене нормами ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, тощо згідно яких право на відмову реалізується шляхом подання спадкоємцем за заповітом або спадкоємцем за законом заяви про відмову від прийняття спадщини.

В даному випадку, судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом подання та підписання до уповноваженого органу нотаріату відповідної письмової заяви про відмову від прийняття спадщини, і яка була зареєстрована державним нотаріусом Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Корсун А.Є. 05.02.2004 року за № 151 с/с 145/2004 р.

Належність підпису під такою заявою саме ОСОБА_4 доводить висновком судового експерта, і доказів зворотного суду не подано.

З тексту вказаної заяви про відмову від спадщини, що була засвідчена підписом такого учасником справи, вбачається останньому нотаріусом було роз`яснено, що така відмова має місце щодо усього спадкового майна.

Тобто, підписуючи таку заяву, ОСОБА_4 мав усвідомлювати, що наслідком його дій є неможливість отримати у майбутньому у свою власності будь-яке майно в порядку спадкування після смерті вказаного спадкодавця, навіть те, яке б мало належати на праві власності померлому в порядку дії інституту спільної сумісної власності подружжя.

Відтак, суд позбавлений можливості визнати за таким учасником справи право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , оскільки позивач за зустрічним позовом свого часу відмовився від прийняття такої спадщини у передбаченому законом порядку, і автентичність його підпису під відповідною заявою підтверджена судовою почеркознавчою експертизою.

Як наслідок не підлягає і задоволенню позовна вимога за зустрічним позовом про визнання договорів дарування недійсними, оскільки така вимога має суто похідний характер від вимоги про визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на частину спірного домоволодіння в порядку спадкування.

Так само суд не має правових підстав для задоволення вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки само по собі задоволення такої вимоги не призведе жодним чином до захисту прав позивача за зустрічним позовом.

Суд із цього приводу вказує, що відповідно до частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 23.09.2019 року (справа № 335/4131/18), оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід враховувати, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Оскільки визнання спільною сумісною власністю подружжя вказаного майна жодною мірою не може забезпечувати захист права позивача за зустрічним позовом на проживання у спірному домоволодінні, то суд не знаходить підстав для задоволення і такої вимоги. Як наслідок суд також відмовляє в задоволенні зустрічного позову у його повному обсязі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

У первісному позові відмовлено, тому судові витрати за первісним позовом у вигляді судового збору віднести на рахунок позивача ОСОБА_3 за первісним позовом.

Так само, оскільки у задоволені зустрічних позовних вимог також було відмовлено, тому суд вважає, сплачений судовий збір слід покласти на позивача ОСОБА_4 за таким зустрічним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. ст. ст.2,3,10,12,13,18,76-81,258-259,263,264-265 ЦПК України, ст. 317, 319, 321, 356, 358, 364, 370 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені первісної позовної заяви ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ,РНОКПП: НОМЕР_5 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, - відмовити у повному обсязі.

2. У задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ,РНОКПП: НОМЕР_5 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_2 ), до ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко Віолетта В`ячеславівна (місце знаходження: АДРЕСА_4 ), державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Матвієнко Вікторія Геннадіївна (місце знаходження: 49128, м. Дніпро, вул.. Метробудівська, буд. 1), про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності в порядку спадкування, визнання договорів дарування недійсними, - відмовити у повному обсязі.

3. Судові витрати по справі за позовні вимоги за первісним позовом віднести за рахунок позивача ОСОБА_3 .

4. Судові витрати по справі за позовні вимоги за зустрічним позовом віднести за рахунок позивача ОСОБА_4 .

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан