Постанова

від 12.04.2023 по справі 594/1272/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/1272/20Головуючий у 1-й інстанції Яковець Н.В. Провадження № 22-ц/817/168/23 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Бершадська Г. В., Костів О. З.,

за участі секретаря Стецюк М.А.,

та сторін:

позивачка ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Крамар І.І.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №594/1272/20 за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року та на додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи яка не заявляє самостійних позовних вимог Микулинецької селищної ради про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи яка не заявляє самостійних позовних вимог Микулинецької селищної ради про скасування записів про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилалася на те, що вона мала у власності нерухоме майно: будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення магазину, яке розташоване на АДРЕСА_1 ; земельна ділянка загальною площею 0,2065 га за кадастровим номером 6120884200:02:001:0068 для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташованої на території с. Кудринці, Борщівського району, Тернопільської області. У червні 2016 року у неї з відповідачами виник спір стосовно вище переліченого нерухомого майна. Відповідачі вважають, що це майно є спільною сумісною власністю, з приводу чого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 неодноразово зверталися до суду з позовами. За наслідками останнього звернення відповідачів до суду рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року у справі № 594/666/17 за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю членів сім`ї, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна в порядку поділу спільного сумісного майна членів однієї сім`ї, залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 жовтня 2018 року, позов було задоволено. Проведено поділ спільного сумісного майна членів сім`ї, в порядку якого визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 право особистої приватної власності кожного з них на 2/5 ідеальних частини кожного з вищенаведених об`єктів нерухомого майна, а за ОСОБА_1 - на 1/5 ідеальну частину кожного з вищенаведених об`єктів нерухомого майна. Вказане рішення було скасоване та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_4 постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року.

Після отримання постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року вона звернулася до державного реєстратора та зареєструвала право власності, а саме 10 червня 2020 р. на 1/1 частку нежилого приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; 31 серпня 2020 р. на 1/1 частку земельної ділянки загальною площею 0,2065 га за кадастровим номером 6120884200:02:001:0068 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована на території с. Кудринці, Борщівського району, Тернопільської області. Зареєструвати право власності на спірне будинковолодіння виявилося неможливим, так як цей об`єкт нерухомого майна більше не існує, внаслідок поділу його на два окремих об`єкти нерухомого майна. Оскільки, поділ спірного будинковолодіння виключно шляхом внесення відповідних записів про права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на два окремі об`єкти нерухомого майна, здійснений поза її волею, але, зокрема, й на підставі судового рішення, яке не є чинним, станом на 07 грудня 2019 року чинність цього рішення була зупинена, тому вона змушена звернутись до суду з метою скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію на житлові будинки, які розташовані по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

14 вересня 2020 р. ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, а саме заборонити будь-яким особам вчиняти реєстраційні дії щодо: - житлового будинку, загальною площею 50.8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1983265061208); - житлового будинку загальною площею 40.7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1983265061208), яка була задоволена ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області 15 вересня 2020 року.

24 вересня 2020 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмету позову шляхом викладення назви позовної заяви та позовних вимог в ін.редакції. Назву позовної заяви читати як «позовна заява про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно» та пункт прохальної частини позовної заяви розглядати у такій редакції як «скасувати державну реєстрацію права власності…».

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третьої особи яка не заявляє самостійних позовних вимог Микулинецької селищної ради про скасування записів про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно задоволено.

Скасовано державну реєстрацію прав власності:

- ОСОБА_5 на 2/5 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №34568171 від 07.12.2019 року);

- ОСОБА_4 на 2/5 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №34568181 від 07.12.2019 року);

- ОСОБА_1 на 1/5 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №34568192 від 07.12.2019 року);

- ОСОБА_5 на 2/5 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №34567910 від 07.12.2019 року);

- ОСОБА_4 на 2/5 част ки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №34567927 від 07.12.2019 року);

- ОСОБА_1 на 1/5 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №34567966 від 07.12.2019 року).

Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.

Додатковим рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 листопада 2022 року у даній справі стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5044 (п`ять тисяч сорок чотири) грн. сплаченого за подання позовної заяви, судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп за подання заяви про забезпечення позову, у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. та транспортні витрати у розмірі 5940 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок) грн. 35 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року повністю і закрити провадження у справі, а також скасувати додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 листопада 2022 року, оскільки вважає їх незаконними та необгрунтованиими.

Крім того ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2022 року про відмову в залученні у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог державного реєстратора Скорохід Романа Орестовича, а також скасувати ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2022 року про відмову в закритті провадження у справі.

Зокрема зазначає, що даний спір виник за участю суб`єкта владних повноважень - державного реєстратора з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій і є публічно-правовим, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, оскільки, на його думку, даний спір повинен був розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, вважаючи, що він і ОСОБА_4 у даній справі не є належними відповідачами, вказує, що суд першої інстанції також безпідставно відмовив у залученні у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог державного реєстратора Скорохід Романа Орестовича. Зазначає, що предметом спору остаточно письмово заявленим позивачем було визнання протиправними та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно щодо права власності відповідачів, а саме: № 34568171 від 07.12.2019 року, №34568181 від 07.12.2019 року, № 34568192 від 07.12.2019 року, № 34567910 від 07.12.2019 року, № 334567910 від 07.12.2019 року, №334567966 від 07.12.2019 року, №34567966 від 07.12.2019 року, які внесені до Державного реєстру прав державним реєстратором Скорохід Романом Орестовичем на підставі рішень про державну реєстрацію права власності, а тому вимоги щодо предмету спору та рішення суду можуть вплинути на права або обов`язки державного реєстратора Скорохід Романа Орестовича, яким було проведено реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна за відповідачами.

Також зазначає, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів, оскільки, як вказує скаржник, матеріали справи містять реєстраційні справи на об`єкти, що містять підписані позивачем як заявником заяви про державну реєстрації прав, що свідчить, що позивач зверталася для проведення державної реєстрації права власності та подавала відповідні документи, які передбачені п. 56 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127. Також матеріали реєстраційних справ містять відповідні заяви про державну реєстрацію прав від відповідачів та подані ними документи, які передбачені п. 56 Порядку.

Вказує, що оскільки позивачем і відповідачами було подано усі необхідні документи відповідно до п. 54,56 Порядку, не було підстав для відмови в проведенні державної реєстрації прав, дії державного реєстратора є цілком законними, вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії.

Також вважає, що при ухваленні додаткового рішення Чортківського районного суду від 25 листопада 2022 року суд першої інстанції безпідставно поклав на нього судові витрати в розмірі 5464,40 гривні сплаченого судового збору, 2270 гривень компенсації за відрив від звичайних занять ОСОБА_1 , та 5940,35 гривні транспортних витрат (витрат на пальне). Вказує, що тривалість розгляду справи в основному пов`язана з тим, що адвокат Богач A.A. разом із ОСОБА_1 неодноразово змінювали позовні вимоги, уточнювали та змінювали свої вимоги щодо залучення третіх осіб у справі, протягом тривалого часу проводили збір додаткових доказів після відкриття провадження у справі. Транспортні витрати адвоката Богача A.A. не підтверджені належними доказами, (документами про відрядження, фіскальні чеки на придбання пального самі по собі не свідчать про придбання пального саме адвокатом Богачем A.A.), є значно завищеними від звичайних витрат на поїздки рейсовими маршрутами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог Микуленецької селищної ради про скасування записів про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно повністю.

Скасувати додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 листопада 2022 року щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесених у справі судових витрат.

Крім того просить скасувати ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2022 року про відмову в залученні у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог державного реєстратора Скорохід Романа Орестовича .

Зокрема зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, коли взято до уваги заяву про зміну позовних вимог, подану позивачем 22.09.2020 року, в якій позивач просив скасувати державну реєстрацію права власності позивача та відповідачів, після якої позивачем було подано іншу заяву про зміну позовних вимог від 14.12.2020 року, в якій позивач змінив предмет позову на визнання протиправними та скасування записів в Державному реєстрі прав за позивачем та відповідачами, оскільки після 14.12.2020 року будь яких письмових заяв з боку позивача про зміну позовних вимог до суду першої інстанції не надходило. Тобто судом першої інстанції самостійно, без дотримання позивачем встановленого ст. 49 ЦПК України порядку зміни позовних вимог.

Крім того вказує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не застосовано належний спосіб захисту, оскільки з боку відповідача неодноразово в ході судового розгляду наголошувалося, що позовні вимоги про скасування прав позивача на спірне майно в Державному реєстрі прав помилково заявлені та віднесені судом першої інстанції до відповідачів.

Зазначає, що в ході судового розгляду справи було подане клопотання про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог державного реєстратора Скорохід Романа Орестовича, однак ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2022 року у задоволенні даного клопотання безпідставно відмовлено. Вказує, що відсутність у справі в якості відповідача державного реєстратора Скорохід Романа Орестовича унеможливило надання обґрунтованих пояснень щодо предмету спору, зробило неможливим надання ним як суб`єктом, який самостійно проводив державну реєстрацію прав, доказів, заперечень та доводів на підставу проведених ним реєстраційних дій.

Крім того вказує, що згідно з матеріалами витребуваних реєстраційних справ на об`єкти нерухомого майна, вони містять відповідну технічну документацію щодо поділу,а зазначення судом першої інстанції в рішенні, що позивач не зверталася для отримання такої технічної документації не підтверджується будь-якими доказами у справі та не заслуговує на увагу і тому, що закон не передбачає одночасного звернення усіх співвласників для виготовлення технічної документації щодо поділу. Зазначає, що як п.3 ч. 2 ст.2, ст. 18, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ГУ (тут і далі в редакції, яка діяла на момент проведення реєстраційних дій) так і п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Крім того вважає, що при ухваленні додаткового рішення Чортківського районного суду від 25 листопада 2022 року суд першої інстанції безпідставно поклав на неї судові витрати в розмірі 5464,40 гривні сплаченого судового збору, 2270 гривень компенсації за відрив від звичайних занять ОСОБА_1 , та 5940,35 гривні транспортних витрат (витрат на пальне). Вказує, що тривалість розгляду справи в основному пов`язана з тим, що адвокат Богач A.A. разом із ОСОБА_1 неодноразово змінювали позовні вимоги, уточнювали та змінювали свої вимоги щодо залучення третіх осіб у справі, протягом тривалого часу проводили збір додаткових доказів після відкриття провадження у справі. Транспортні витрати адвоката Богача A.A. не підтверджені належними доказами (документами про відрядження, фіскальні чеки на придбання пального самі по собі не свідчать про придбання пального саме адвокатом Богачем A.A.), є значно завищеними від звичайних витрат на поїздки рейсовими маршрутами.

Відзивів на апеляційні скарги не надходило.

В судовому засіданні представники відповідачів просили задовольнити апеляційні скарги з підстав, викладених у них та скасувати оскаржувані судові рішення.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник просили відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року та додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 листопада 2022 року залишити без змін, оскільки вважають їх законними та обгрунтованими.

Судова колегія, заслухавши доповідь головуючої судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають.

За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. п. 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

19 лютого 2001 року між ОСОБА_6 , проживаючою в с. Кудринці, Борщівського району, Тернопільської області та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діє за згодою батька ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку, процент готовності якого становив 20%, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Всі права та обов`язки по добудові незакінченого будівництвом житлового будинку бере на себе законний представник неповнолітньої ОСОБА_5 . Продаж вчинено за суму 1359 грн., які продавець ОСОБА_6 отримала від покупця ОСОБА_7 під час підписання договору. Всі витрати за складання та оформлення цього договору платить покупець. Зміст ст.ст. 22, 30 Земельного кодексу України покупцю роз`яснено.

На підставі рішення Кудринецької сільської ради від 22 березня 2007 року позивачці видано державний акт від 13 серпня 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0.2065 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану на території с. Кудринці Борщівського району Тернопільської області.

21 липня 2010 року ОСОБА_7 видано Кудринецькою сільською радою Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 , на нежиле приміщення магазину, розташоване в АДРЕСА_1 , яке зареєстровано Борщівським районним БТІ (реєстраційний номер 31077800) в реєстрову книгу № 26, номер запису 928.

03 вересня 2010 року ОСОБА_7 видано Кудринецькою сільською радою Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 , на домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 , яке зареєстровано Борщівським районним БТІ (реєстраційний номер 5874100) в реєстрову книгу № 37, номер запису 1464.

Судом встановлено, що 28 квітня 2008 року позивачка ОСОБА_7 зареєструвала шлюб із ОСОБА_8 , після реєстрації якого змінила прізвище із « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією свідоцтва про про шлюб.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року в справі №594/666/17 задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю членів сім`ї, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна в порядку поділу спільного сумісного майна членів однієї сім`ї. Визнано, шо будинковолодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , нежиле приміщення магазину АДРЕСА_1 та земельна ділянка загальною площею 0,2065 га за кадастровим номером 6120884200:02:001:0068 для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташована на території с. Кудринці, Борщівського району, Тернопільської області, належить ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як членам сім`ї на праві спільної сумісної власності. Проведено поділ спільного сумісного майна членів сім`ї, в порядку якого визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 право особистої приватної власності кожного з них на 2/5 ідеальних частини кожного з вищенаведених об`єктів нерухомого майна, а за ОСОБА_1 - на 1/5 ідеальну частину кожного з вищенаведених об`єктів нерухомого майна.

16 жовтня 2018 року постановою Тернопільського апеляційного суду рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року залишено без змін.

01 квітня 2020 року постановою Верховного Суду вищевказані рішення скасовані та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_5 , ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю членів сім`ї, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна в порядку поділу спільного сумісного майна членів однієї сім`ї.

10 червня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на 1/1 частку нежилого приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

31 серпня 2020 року за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на 1/1 частку земельної ділянки загальною площею 0,2065 га за кадастровим номером 6120884200:02:001:0068 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована на території с. Кудринці Борщівського району Тернопільської області.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 217986723 від 28 липня 2020 року вбачається, що за ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровані два житлових будинки, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 6120884200:02:001:0068, тобто на тій земельній ділянці, на якій розміщені належні ОСОБА_1 приміщення магазину та спірний житловий будинок.

Як вбачається з інформаційної довідки, на житловий будинок загальною площею 50,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1983265061208) та розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6120884200:02:001:0068, 07 грудня 2019 року зареєстроване право спільної часткової власності за:

- ОСОБА_5 . Розмір частки 2/5. Номер запису про право власності 34568171;

- ОСОБА_4 . Розмір частки 2/5. Номер запису про право власності 34568181;

- ОСОБА_1 . Розмір частки 1/5. Номер запису про право власності 34568192.

Крім того, на житловий будинок загальною площею 40,7 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1983252161208) та розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6120884200:02:001:0068, 07 грудня 2019 року зареєстроване право спільної часткової власності за: ОСОБА_5 . Розмір частки 2/5. Номер запису про право власності 34567910; ОСОБА_4 . Розмір частки 2/5. Номер запису про право власності 34567927; ОСОБА_1 . Розмір частки 1/5. Номер запису про право власності 34567966.

Всі записи про державну реєстрації права власності як підстава такої реєстрації в інформаційній довідці зазначається: "рішення суду, серія та номер: 594/666/17, виданий 08.06.2018, видавник: Борщівський районний суд Тернопільської області; Висновок щодо технічної можливості поділу, серія та номер: 929/19, виданий 02.12.2019, видавник "ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області".

Отже вищевказані записи про державну реєстрації права власності здійснені на підставі рішення Борщівського районного суду від 08 червня 2018 року в справі №594/666/17, яке скасоване постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_5 , ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю членів сім`ї, визнання права власності на частку в об`єктах нерухомого майна в порядку поділу спільного сумісного майна членів однієї сім`ї.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що Постановою Верховного Суду у справі №594/666/17 від 1 квітня 2020 року було відмовлено відповідачам у задоволені позову до позивачки про визнання спірного майна спільною сумісною власністю членів сім`ї, визнання права власності на частку Проте, після ухвалення вказаного судового рішення Верховним Судом залишились записи про державну реєстрації права власності здійснені на підставі рішення Борщівського районного суду від 08 червня 2018 року в справі №594/666/17 яке було скасоване Верховним Судом, що порушує права позивачки як власника майна.

Тому суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на підставі рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року в справі №594/666/17 яке було скасоване Верховним Судом є підставними та підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначив, що оскільки позивачка ОСОБА_11 не зверталася до юридичних осіб з приводу виготовлення технічної документації щодо поділу спірного будинковолодіння на два окремі об`єкти нерухомого майна, а державна реєстрація була здійснена відповідачами в період зупинення дії судових рішень нижчестоящих інстанцій, а саме, 07.12.2019 року, тому дійшов висновку, що змінені позовні вимоги позивача від 24.09.2020 року підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній станом на 07 грудня 2019 року, державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Пункт 55 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції постанови КМУ від 23 серпня 2016 року № 553, передбачає для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, обов`язкову наявність письмової згоди всіх співвласників на проведення поділу майна, що перебуває у спільній власності.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній станом на 07 грудня 2019 року, у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За приписами ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками майна за їхньою згодою.

У відповідності пунктів 1.3, 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, 12.12.2011 року № 3502/5, рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав приймає державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор), яке оформлює за допомогою Державного реєстру прав у двох примірниках. Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.

Доводи апеляційних скарг, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги та не врахував, що на час внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було чинне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані.

Так, внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбувалося на підставі рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року у справі №594/666/17, однак в подальшому воно було скасоване постановою Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у вказаній вище справі, а тому записи про державну реєстрацію прав власності відповідачів на спірне нерухоме майно порушують права позивача як власника майна.

Тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_1 не зверталася до юридичних осіб з приводу виготовлення технічної документації щодо поділу спірного будинковолодіння на два окремі об`єкти нерухомого майна, а державна реєстрація була здійснена відповідачами 7 грудня 2019 року, тобто в період зупинення дії рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 червня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 жовтня 2018 року, відповідно до ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі №594/666/17.

Доводи апеляційних скарг, що спір належить до юрисдикції адміністративного суду, а тому суд першої інстанції повинен був закрити провадження у справі колегія суддів не приймає до уваги як необгрунтовані.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна та суб`єктна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції, залежно від складу сторін спору.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Суб`єктна ж юрисдикція визначається особливістю складу сторін правовідносин, у яких виник спір.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

У статті 19 КАС України, згідно з частиною першою якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Термін «публічно-правовий спір» охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абзац перший пункту 2 частини першої статті 4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників, суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Тобто до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Такий самий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58 гс 18).

У статті 19 ЦПК України, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Спір у цій справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин.

Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018року у справі № 823/2042/16 (провадження №11-377апп18), якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.

Крім того, в Постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року по справі №925/1222/19 судова колегія зазначила наступне : «....спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору". При цьому, Суд враховує, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав вичерпує свою дію із внесенням відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на це, належним способом захисту прав або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та ухвала Чортківського районного суду від 4 жовтня 2022 року про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_12 про закриття провадження у справі на підставі ч1ст.255ЦПК України є законною.

Доводи апеляційних скарг, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 не є належними відповідачами у справі та суд безпідставно не притягнув до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог державного реєстратора, оскільки вимоги щодо предмету спору та рішення суду можуть вплинути на права або обов`язки державного реєстратора Скорохід Р. О., яким було проведено реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна за відповідачами, колегія не приймає до уваги як необгрунтовані.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року в справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19).

Отже, належним відповідачем ту цій справі має бути ОСОБА_5 ОСОБА_4 саме право власності яких на спірний будинок зареєстровано.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.08.2019 року у справі №910/13209/18 зазначив, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення у справі зазнають певних змін. Підставою участі у справі такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в неї у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Незалучення судом першої інстанції до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог державного реєстратора не вплинуло на правильність вирішення спору, а тому ухвала Чортківського районного суду Тернопільської області від 4 жовтня 2022 року про відмову в залученні якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог державного реєстратора права апелянтів не порушила.

Інші доводи апеляційної скарги (щодо уточнення позовних вимог ) не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зодовільняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

При цьому, обраний позивачем спосіб захистує ефективним, а задоволення позовних вимог забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Згідно з ч.1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1 ) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи:

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів:

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій. необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В частині 1 статті 138 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду є витратами, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

В частині 2 статті 138 Цивільного процесуального кодексу України визначено право сторони стягнути компенсацію за відрив від звичайних занять.

Відповідно до статті 138 Цивільного процесуального кодексу України компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018р. № 155) в цивільних справах витрати за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові у зв`язку з явкою до суду обчислюються пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 листопада 2022 року до суду першої інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Богачем А.А. подано клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з даним клопотанням, ОСОБА_1 сплатила судовий збір за позовні вимоги у розмірі 5044.00 грн., а також 420 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову про що долучила копії відповідних квитанцій.

Також зазначає, що оскільки ОСОБА_1 приймала участь в судових засіданнях, призначених у справі на 12.10.2020 року. 11.11.2020 року.15.01.2021 року. 20.01.2021 року. 11.02.2021 року. 01.03.2021 року. 29.03.2021 року. 13.04.2021 року. 21.05.2021 року. 25.06.2021 року. 04.08.2021 року. 14.09.2021 року. 27.09.2021 року. 19.10.2021 року. 05.11.2021 року. 25.11.2021 року. 15.12.2021 року. 30.12.2021 року. 04.02.2022 року. 02.03.2022 року. 16.03.2022 року. 28.03.2022 року. 27.04.2022 року. 27.05.2022 року. 08.06.2022 року. 21.07.2022 року. 11.08.2022 року. 26.08.2022 року. 09.09.2022 року. 04.10.2022 року. 07.11.2022 року, а тому підлягає стягненню і компенсація за відрив від звичайних занять у розмірі 2270.00 гривень.

Крім того вказує, що з метою участі у судових засіданнях та у звязку з добиранням до суду, її представником адвокатом Богачем А.Л. було здійснено витрати на пальне на загальну суму 5 940.35 грн., про що також долучено відповідні фіскальні чеки та копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_13 .

З огляду на зазначене вище, а також долучені стороною позивача докази на підтвердження витрат, які вона понесла у зв`язку з розглядом даної справи, із врахуванням того, що стороною відповідача будь-яких заперечень в тому числі щодо зменшення розміру вказаних витрат не подавались, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення суду є законним та обгрунтованим.

Доводи в апеляційних скргах про те, що тривалість розгляду справи в основному пов`язана з тим, що адвокат Богач A.A. разом із ОСОБА_1 неодноразово змінювали позовні вимоги, уточнювали та змінювали свої вимоги щодо залучення третіх осіб у справі та протягом тривалого часу проводили збір додаткових доказів після відкриття провадження у справі є необгрунтованими, оскільки, на думку колегії суддів, сторона позивача протягом розгляду справи належним чином користувалася наданими їм ЦПК України правами, в тому числі щодо уточнення чи зміни позовних вимог. Більше того, як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи неодноразово відкладався і за клопотанням сторони відповідача, в тому числі через заявлення представником відповідача відводу судді та поданням зустрічного позову.

Що стосується доводів апеляційних скарг про те, що транспортні витрати адвоката Богача A.A. не підтверджені належними доказами та є значно завищеними від звичайних витрат на поїздки рейсовими маршрутами, то колегія суддів вважає їх також необгрунтованими, оскільки витрати представника позивача, пов`язані з прибуттям у судове засідання підлягають відшкодуванню, в тому числі і витрати на пальне, до такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 30 листопада 2020 року у справі N Н/806/1943/18. При цьому адвокатом Богачем А.А. надано відповідні докази, зокрема фіскальні чеки на оплату пального, а стороною відповідача в свою чергу надані адвокатом докази та витрачену ним суму коштів на пальне не спростовано та свого розрахунку не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року та додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 листопада 2022 року є законними та обгрунтованими і підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2022 року та додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2023 року.

Головуючий

Судді