Ухвала

від 24.04.2023 по справі 752/7501/14-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 752/7501/14-к

провадження № 51-2366ск23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року щодо виправданого ОСОБА_4 ,

встановив:

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 5 серпня 2022 року

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

смт Чорнобай Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 212 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК) та виправдано за недоведеністю, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується.

Київський апеляційний суд ухвалою від 17 січня 2023 року залишив указаний вирок місцевого суду без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що він будучи директором ТОВ «Аналіттехцентр», обіймаючи посаду, пов`язану із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків у період третього та четвертого кварталів 2012 року та першого кварталу 2013 року, умисно ухилявся від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених в установленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету коштів у вигляді несплати податку на прибуток та податку на додану вартість на загальну суму 1 054 000 грн, а також в службовому підробленні, що виразилось у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачі завідомо неправдивих документів.

Дії ОСОБА_4 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 212 КК, як умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, що призвели до фактичного ненадходження до Державного бюджету коштів в значних розмірах. За ч. 1 ст. 366 КК внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також видачі завідомо неправдивих документів.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вказує, що всупереч ст. 94 цього Кодексу цей суд не надав обґрунтованої оцінки доказам з точки зору належності та допустимості, внаслідок чого дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень. Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, що є грубим порушенням вимог ч. 3 ст. 404 КПК.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, проте суть його касаційної скарги полягає в незгоді з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судами фактичними обставинами. Зокрема, доводи касаційної скарги прокурора фактично зводяться до переоцінки доказів, оцінених місцевим судом під час постановлення виправдувального вироку, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги. За результатами перевірки було встановлено, що докази, які надані стороною обвинувачення не підтверджують поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 1 ст. 212 та ч. 1 ст. 366 КК. З цих підстав апеляційний суд визнав неспроможними доводи прокурора і про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Посилання прокурора на те, що апеляційний суд, усупереч вимогам КПК та його клопотанню, повторно не дослідив письмові докази та не допитав свідків, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З долученої копії ухвали апеляційного суду видно, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною обвинувачення наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду виправдувального вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду.

Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК під час розгляду провадження в апеляційному порядку не вбачається, оскільки повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, необхідне тільки за умови, якщо судом першої інстанції відповідні докази досліджені судом неповністю або з порушеннями.

Верховний Суд зазначає, що сам по собі факт непогодження сторони кримінального провадження з висновками суду щодо оцінки доказів не свідчить про допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, та не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.

Таким чином, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на виправдувальний вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі, відповідно до вимог ст. 419 КПК, докладні мотиви на спростування доводів апеляційної скарги.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що були б безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено, а незгода сторони обвинувачення з оцінкою наданих судом доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, твердження наведені прокурором у касаційній скарзі не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, і не містять вагомих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення судів були постановлені з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які можуть поставити під сумнів їх законність, а тому підстав для задоволення касаційної скарги відсутні.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду і вважає, що ухвала апеляційного суду є належно умотивованою та обґрунтованою, за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, яким він керувалися при постановленні рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року щодо виправданого ОСОБА_4 .

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3