Постанова

від 05.04.2023 по справі 936/982/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 936/982/20

провадження № 61-8871св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Укргазвидобування», Жденіївська селищна рада Мукачівського району Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 березня 2021 року у складі судді Павлюк С. С. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування), філії «Газопромислове управління «Львівгазвидобування» АТ «Укргазвидобування», Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області про визнання недійсним договору (угоди).

Позов обґрунтовано тим, що в жовтні 2020 року позивачу перекрито доступ до громадського пасовища на землях комунальної власності Буковецької територіальної громади в урочищі Плахівки (Стригальня) через здійснення масштабних земельних робіт на цій території та будівництво дороги на шляху до пасовища філією «Газопромислове управління «Львівгазвидобування» АТ «Укргазвидобування», чим позбавлено його права користування землями громадського пасовища місцевої громади. Позивач є мешканцем с. Буковець Воловецького району та має своє господарство, в якому тримає велику рогату худобу, коней, інших свійських тварин, користувався громадськими пасовищами для сезонного випасу худоби.

Відповідач проклав дорогу в урочищах Буківчик, Підпередзяковий на території Буковецької сільської ради, а саме: здійснив вертикальне вирівнювання смуги під проїжджу частину та вимостив смугу бетонними плитами через земельні ділянки, отримані у власність з розпайованих земель колгоспу, з кадастровими номерами: 2121581500:01:001:011 (площею 0,7 га, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування) та 2121581500:01:001:0034 (площею 0,0594 га, для індивідуального садівництва).

Проте право користування відповідачів цими земельними ділянками не зареєстровано ні в Державному земельному кадастрі, ні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім цього, на земельну ділянку з кадастровим номером 2121581500:01:001:0011 речові права, зокрема право власності, взагалі не зареєстровані за жодною з осіб. Також договір на користування відповідачами землями громадського пасовища в урочищі Плахівки (Стригальня), що перебувають в комунальній власності громади с. Буковець, не зареєстрований у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка площею 3,2 га, яку відповідачі розрили під майбутній об`єкт - бурову установку для буріння свердловин, не сформована як геопросторовий об`єкт, відсутня її державна реєстрація в Державному земельному кадастрі, і як об`єкт цивільних прав не зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте саме на території пасовища в урочищі Плахівки (Стригальня), на якій ще взагалі не сформовані земельні ділянки, ведуться роботи із облаштування будівельного майданчика для здійснення запланованої діяльності, як зазначено у повідомленні в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля. Згідно з даними публічної кадастрової карти в урочищі Стригальня зареєстровані лише дві земельні ділянки: кадастровий номер 2121581500:01:001:0018 площею 0,71 га та кадастровий номер 2121581500:01:001:0031 площею 0,85 га, обидві земельні ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважає проведення відповідачами робіт незаконним, рішення Буковецької сільської ради та договори, укладені Буковецькою сільською радою на підставі цих рішень щодо користування землями громадського пасовища площею 3,2 га, Воловецький район, Закарпатська область, за межами населених пунктів та території Буковецької сільської ради, урочище Плахівки (Стригальня), недійсними, оскільки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить інформації щодо речових прав користування AT «Укргазвидобування» земельними ділянками за межами населеного пункту на території Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області, що суперечить вимогам статті 126 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім цього, відповідно до повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам для будівництва під`їзних шляхів та спорудження (буріння) свердловини Жденіївської площі у Воловецькому районі відсутня. Без складення документації із землеустрою надаються у користування земельні ділянки без зміни їх меж та цільового призначення, зареєстровані в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, роботи, які здійснюються відповідачами на території урочищ Буківчик, Гитичів та Плахівки (Стригальня) за межами населених пунктів Жденїівської площі, є незаконними, а використання відповідачами землі є протиправним, оскільки земельні ділянки, які використовуються відповідачами, не сформовані як геопросторові об`єкти та не зареєстровані як об`єкти цивільних прав; договори (угоди) щодо їх використання відповідачами не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отже, права користування цієї землею у відповідачів не виникли, і вони використовують землі комунальної власності безпідставно, а отже, протиправно; використання відповідачами земель сільськогосподарського призначення не відповідає їх функціональному (цільовому) призначенню; відповідачі не додержуються вимог законодавства про охорону довкілля, оскільки здійснюється планована діяльність з вивчення геологічної будови та оцінки промислової нафтогазоносності олігоценових відкладів ІІ-го ярусу Кросненської зони в межах Буковецької структури-пастки спорудженням (бурінням) пошукової свердловини № 7 Жденїївської площі без висновку з оцінки впливу на довкілля всупереч частині першій статті 3 та статті 15 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»; відповідачі порушили вимоги закону щодо охорони земель та рекультивації порушених земель, оскільки зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок здійснюється без робочого проекту землеустрою, про що Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області складено припис від 30 жовтня 2020 року.

На підставі викладеного, після отриманої судом у грудні 2020 року заяви про зміну предмета позову, позивач просив:

- визнати недійсним договір (угоду) про проведення геологічного розвідування від 09 вересня 2020 року за № ЛГВ-454/15-20 щодо користування землями за межами населених пунктів на території Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області, укладений Буковецькою сільською радою із АТ «Укргазвидобування», та визнати протиправним і скасувати рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 19 серпня 2020 року «Про погодження проведення геолого-розвідувальних робіт, буріння свердловини № 1 Жденіївської площі»;

- усунути йому перешкоди в користуванні землями громадського пасовища в урочищі Стригальня за межами населених пунктів на території Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області шляхом припинення підготовчих і будівельних робіт на цій території і відновлення стану земельної ділянки, яке існувало до порушення.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2020 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі правонаступника відповідача Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області - Жденіївську селищну раду Воловецького району Закарпатської області.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 березня 2021 року позов задоволено частково. Рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 19 серпня 2020 року № 207 скасовано. Угоду на проведення геологорозвідувальних робіт від 09 вересня 2020 року № ЛГВ-454/15-20, укладену між Буковецькою сільською радою Воловецького району Закарпатською областю та АТ «Укргазвидобування», визнано недійсною. Стягнуто з АТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто із Жденіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання недійсним спірного рішення сільської ради, виходив із того, що Жденіївська селищна рада, в порушення вимог частини другої статті 18 Закону України «Про нафту і газ», не ухвалила відповідне рішення щодо надання дозволів на укладення договорів про встановлення сервітутів на земельні ділянки, що використовуються відповідачем АТ «Укргазвидобування», а саме: кадастрові номери 2121581500:01:002:0005 та 2121581500:01:002:0006. Оскільки Буковецька сільська рада Воловецького району Закарпатської області при ухваленні рішення від 19 серпня 2020 року «Про погодження проведення геолого-розвідувальних робіт, буріння свердловини № 1 Жденіївської площі» вийшла за межі своїх повноважень та розпорядилась землями, які не були на її балансі, зокрема числяться за КСП «Карпати» як пайові землі, проте не сформовані як геопросторові об`єкти та не зареєстровані як об`єкти цивільних прав, без визначення їх меж, зазначивши лише площу, тому суд дійшов висновку, що рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 19 серпня 2020 року № 207 «Про погодження проведення геолого-розвідувальних робіт» не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

При визнанні недійсною спірної угоди, суд першої інстанції вказав, що державна реєстрація оренди земельних ділянок не проведена, незважаючи на що вони фактично передані у користування, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області виявило ряд порушень при її укладенні, тому, враховуючи, що спірна угода укладена на підставі рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області, що скасоване судом, тому цю угоду також потрібно визнати недійсною.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод, у задоволенні яких відмовлено, то суд першої інстанції мотивував це тим, що позивач не надав будь-яких доказів права користування спірною земельною ділянкою для потреб випасання худоби саме в цьому урочищі і саме в межах тієї земельної ділянки, яка є предметом позову.

В апеляційній скарзі АТ «Укргазвидобування» просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укргазвидобування» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд, після перевірки матеріалів справи, дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд відхилив аргумент апеляційної скарги про те, що оспорювані рішення і угода жодним чином не порушують прав та законних інтересів територіальної громади та позивача, посилаючись на те, що позивач під час розгляду справи належними та допустимим доказами довів порушення відповідачем його права та законного інтересу щодо користування спільним ресурсом - землею, що належить територіальній громаді та використовувалась позивачем як пасовище і сіножаті (урочища Стригальня і Плахівки).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У вересні 2022 року АТ «Укргазвидобування» звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (та окремо - із підтвердженням сплати судового збору) на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 березня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, касаційна скарга містить клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами статей 791, 97 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини другої статті 18 Закону України «Про нафту і газ», пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 16, 21 Цивільного кодексу України, статті 55 Конституції України та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах за подібних правовідносин (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник у своїй касаційній скарзі також зазначає, що:

1) законодавством України передбачено, що здійснення окремих видів користування надрами можливе без вилучення земельних ділянок у власників чи користувачів і передачі в користування суб`єктам надрокористування. Угода на геологічне вивчення є документом, що посвідчує користування земельною ділянкою та не потребує додаткового укладення договору оренди або земельного сервітуту. Вимог щодо державної реєстрації угод на геологічне вивчення норми стаття 97 ЗК України чи інші норми земельного законодавства не містять, що свідчить про помилковість застосування судами до спірних правовідносин пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також норм статей 93, 125 ЗК України;

2) Жденіївська селищна рада Воловецького району Закарпатської області є власником спірної земельної ділянки, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунально власності на неї. Правом власності на спірну земельну ділянку зазначена селищна рада наділена в силу закону, зокрема з 01 січня 2019 року - з моменту набрання чинності Законом України від 10 липня 2018 року № 2498-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні». Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Це спростовує помилкове твердження судів про те, що правовий титул щодо спірної земельної ділянки не визначений, бо право на неї не зареєстровано. Про те, що спірні земельні ділянки перебувають у комунальній власності за Жденіївською селищною радою Воловецького району Закарпатської області, є підтверджуюча інформація з Державного земельного кадастру та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, проте, на порушення статті 89 ЦПК України, апеляційний суд не надав жодної правової оцінки таким доказам. У свою чергу, як власник спірної земельної ділянки, селищна рада має право вчиняти щодо неї незаборонені чинним законодавством дії, зокрема відповідно до вимог статті 97 ЗК України укладати угоди на її геологічне вивчення;

3) Жденіївська селищна рада як представницький орган територіальної громади, діючи від імені та в інтересах відповідної територіальної громади згідно зі статтями 2, 4, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись пунктом 34 статті 26 та статтею 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 12, 97 ЗК України, вправі була надати АТ «Укргазвидобування» як користувачу надрами згоду на проведення геологорозвідувальних робіт (дослідно-промислова розробка родовища) шляхом буріння з подальшим облаштуванням свердловини №1-Жденієвська та укладати відповідну угоду. При наданні такої згоди не відбувається передача речового права користування земельною ділянкою і, відповідно, право на землю не набувається, тому застосування до правовідносин прийняття рішення про надання згоди на проведення геологорозвідувальних робіт та укладення відповідної угоди, положень глави 19 ЗК України, зокрема статей 116, 122, 123, статті 50 Закону України «Про землеустрій», є необґрунтованим та помилковим. Вимога про надання земельних ділянок в користування за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок може застосуватися виключно при наданні земельних ділянок в оренду або постійне користування, у випадку зміни цільового призначення або формування нової земельної ділянки;

4) суди не надали належної оцінки акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки від 12 січня 2021 року, складеному Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області, згідно з яким підтверджено формування земельних ділянок в установленому законодавством порядку та присвоєння відповідних кадастрових номерів, та додатковій угоді від 06 січня 2021 року № 1 до спірної угоди, де чітко визначено площі земельних ділянок, на яких будуть проводитись геологорозвідувальні роботи, та їх кадастрові номери;

5) підписання сторонами спірної угоди та акта прийому-передачі земельної ділянки не свідчить про укладення між ними договору оренди. За спірною угодою надрокористувач не набуває прав на землю, а тільки право на виконання ряду геологорозвідувальних робіт на такій земельній ділянці. Ототожнення спірної угоди із договором оренди земельної ділянки призвело до помилкового застосування судами положень статей 93, 125 ЗК України та Закону України «Про оренду землі»;

6) сервітутне користування земельною ділянкою, передбачене статтею 18 Закону України «Про нафту», є одним із видів речового права обмеженого користування земельними ділянками, в тому числі і для потреб, пов`язаних із користуванням нафтогазоносними надрами. Цей правовий титул не є виключним та не забороняє користувачам нафтогазоносними надрами використовувати земельні ділянки або шляхом оформлення речових прав (оренда, постійне користування), або шляхом укладення угод на проведення геологорозвідувальних робіт. Відповідно висновок судів про те, що встановлення земельного сервітуту є єдиним можливим титулом права користування земельними ділянками для потреб нафтогазової галузі (користування нафтогазоносними надрами), є необґрунтований;

7) державній реєстрації підлягають тільки речові права, похідні від права та перелічені в пункті 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та інші речові права, встановлені законом. Ця стаття не встановлює обов`язку щодо реєстрації зобов`язальних прав використання земельних ділянок. Відповідно спірна угода від 09 вересня 2020 року набрала чинності з моменту підписання її сторонами;

8) скасування судом оспорюваного рішення та визнання недійсною угоди на проведення розвідувальних робіт не призвело та не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки, як встановив суд першої інстанції, позивач не надав будь-яких доказів права користування спірною земельною ділянкою для потреб випасання худоби саме в цьому урочищі і саме в межах тієї земельної ділянки, яка є предметом позову. Разом з тим апеляційний суд, не змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов протилежних висновків про те, що позивач під час розгляду справи належними та допустимим доказами довів порушення відповідачем його права та законного інтересу щодо користування спільним ресурсом - землею, що належить територіальній громаді та використовувалась позивачем як пасовище і сіножаті (урочища Стригальня і Плахівки). Проте апеляційний суд, всупереч частині третій статті 89 ЦПК України, не зазначив, якими саме доказами позивач довів порушення його прав на використання спірних земельних ділянок. Немає доказів прийняття уповноваженими органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення щодо створення громадського пасовища для потреб мешканців с. Буковець Воловецького району, формування такої земельної ділянки, доказів звернення до цих органів про створення такого пасовища, доказів прийняття рішення цими органами про надання громадянам земельної ділянки в оренду для цих потреб, укладення самого договору оренди земельної ділянки, як і доказів його державної реєстрації. По суті порушення прав позивача на використання спірних земельних ділянок встановлено на підставі паспортів великої рогатої худоби та паспорта самого позивач, що не є належними та допустимими доказами;

9) якщо форма власності спірних земель колективна, то відповідно оспорювані рішення Буковецької сільської ради та угода на проведення геологорозвідувальних робіт можуть порушувати виключно права та законні інтереси членів (колишніх членів) КСП «Карпати», яким позивач не є (протилежні докази відсутні), тобто оспорювані рішення та угода не порушують прав та законних інтересів територіальної громади і, відповідно, позивача, що виключає можливість його звернення з цим позовом до суду. Фактично підставою для оскарження рішення Буковецької сільської ради та визнання угоди недійсною суди визнали сам факт членства позивача в територіальній громаді;

10) позивач у позовній заяві взагалі не стверджує про порушення оспорюваними рішенням та угодою його законних інтересів, немає доказів, що позивач зазнав негативного впливу чи реальної шкоди внаслідок прийняття оспорюваних рішення та укладення угоди на проведення геологорозвідувальних робіт. Позивач не є потерпілим, а це свідчить про відсутність предмета захисту у суді. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав та законних інтересів має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Проте, які саме реальні, індивідуальні прав або інтереси позивача порушено, якого негативного впливу чи шкоди він зазнав, суди в оскаржуваних рішеннях не встановили;

11) оскаржуване рішення ради є ненормативним актом індивідуальної дії і встановлює права та обов`язки виключно для АТ «Укргазвидобування», воно вичерпано виконанням (укладено спірну угоду) та жодним чином не порушує індивідуальні права та інтереси позивача.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування», в якій позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

У відзиві на касаційну скаргу позивач звертає увагу на таке:

- на дату ухвалення спірного рішення та укладення спірної угоди питання отримання відповідачем 1 земельних ділянок було врегульовано земельним та спеціальним законодавством, оскільки частина четверта статті 66 ЗК України і частина друга статі 18 Закону України «Про нафту і газ» однозначно встановлювали підстави набуття права на користування земельними ділянками власниками спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами для будівництва, розміщення і експлуатації об`єктів нафтогазовидобування та облаштування родовища, зокрема для геологорозвідки, шляхом встановлення земельного сервітуту;

- надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних із користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування. Неврегульованих питань, вирішення яких мало б фундаментальне значення у цій справі, немає;

- право користування земельною ділянкою (постійне, тимчасове, строкове) є тільки речовим. Угода може мати зобов`язальну природу, однак право користування майном, зокрема земельною ділянкою, згідно з теорією цивільного права, є лише речове;

- Жденіївська селищна рада Воловецького району Закарпатської області не була стороною спірної угоди під час її укладення 09 вересня 2020 року. Ця рада не була власницею земельних ділянок за межами села Буковець колишнього Воловецького району Закарпатської області, оскільки власником нерозпайованих земель припинених сільськогосподарських підприємств за межами населених пунктів на дату укладення угоди могла бути територіальна громада села Буковець, а лише з 21 травня 2021 року, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, - Жденіївська селищна рада Мукачівського району Закарпатської області;

- на дату укладення спірної угоди про проведення геологічного розвідування від 09 вересня 2020 року не було сформовано земельних ділянок, на яких проводяться розвідувальні роботи, та не зареєстровано на них речове право за територіальною громадою;

- ні позивач не оспорює, що в 2021 році, після ухвалення спірного рішення Буковецькою сільською радою та укладення спірної угоди, були сформовані на землях колишнього сільськогосподарського підприємства дві земельні ділянки, а в подальшому зареєстровано право власності на них Жденіївської територіальної громади, ні суди не спростували цього факту;

- сторонами спірної угоди не було дотримано вимог статті 203 ЦК України, оскільки такий правочин, очевидно, суперечить актам цивільного законодавства;

- укладаючи 06 січня 2021 року додаткову угоду до спірної угоди, Жденіївська селищна рада діяла поза межами повноважень, оскільки на дату укладення цієї додаткової угоди селищна рада не могла розпоряджатися земельними ділянками, речові права на які за Жденіївською територіальною громадою не зареєстровані;

- право користування земельними ділянками усіх форм власності та категорій для будівництва, розміщення і експлуатації об`єктів нафтогазовидобування та облаштування родовища є правом речовим, яке відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- амбівалентність позиції скаржника свідчить, що він до цього часу не розібрався із правовим статусом земель, які використовує за спірною угодою;

- позов обґрунтовано порушенням права та законного інтересу позивача щодо користування спільним ресурсом - землею, що належить територіальній громаді та яка використовувалась позивачем разом з іншими мешканцями села Буковець Воловецького району Закарпатської області як громадське пасовище і сіножаті (урочища Стригальня і Плахівки). Також позивач доводив порушення права на здорове довкілля у зв`язку із провадженням планової діяльності АТ «Укргазвидобування», яке здійснює його філія «Газопромислове управління «Львівгазвидобування» на території Буковецької сільської ради, оскільки така діяльність відповідачів здійснювалась без висновку з оцінки впливу на довкілля.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не бере до уваги документи, додані позивачем до відзиву на касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування» на підтвердження його доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом інші відзиви на касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування» не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга АТ «Укргазвидобування» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Воловецького районного суду Закарпатської області матеріали цивільної справи № 936/9825/20 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2022 року матеріали справи № 936/9825/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ «Укргазвидобування» про розгляд справи з викликом сторін та справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

З огляду на прохальну частину касаційної скарги, відсутність апеляційного оскарження позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд здійснює перегляд справи в порядку касаційного провадження лише в частині задоволених позовних вимог (скасування рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області та визнання недійсною угоди на проведення геологорозвідувальних робіт).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з копією паспорта громадянина України позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно є членом Жденіївської територіальної громади.

Рішенням 37 сесії 7 скликання Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 19 серпня 2020 року № 207 «Про погодження проведення геолого-розвідувальних робіт, буріння свердловини № 1 Жденіївської площі» Буковецькою сільською радою Воловецького району філії «Газопромислове управління «Львівгазвидобування» АТ «Укргазвидобування» погоджено проведення геолого-розвідувальних робіт, буріння свердловини № 1 Жденіївської площі та надано в тимчасове користування земельну ділянку площею 3,2 га на час проведення робіт, за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) за межами населеного пункту с. Буковець Воловецького району AT «Укргазвидобування». Також рішенням визначено філії «Львівгазвидобування» заключити угоду із Буковецькою сільською радою відповідно до статті 97 ЗК України та відшкодувати збитки (неодержаний дохід), нанесені при проведенні робіт. Після завершення геолого-розвідувальних робіт провести рекультивацію порушених земель та привести земельну ділянку в стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також надано дозвіл на розроблення робочого проекту землеустрою щодо рекультивації земель.

На підставі рішення 37 сесії 7 скликання Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 19 серпня 2020 року № 207 між Буковецькою сільською радою Воловецького району (сторона 1) та AT «Укргазвидобування» (сторона 2) укладено угоду на проведення геологорозвідувальних робіт від 09 вересня 2020 року № ЛГВ-454/15-20, згідно з якою, відповідно до статті 97 ЗК України, Буковецька сільська рада надала згоду на проведення геологорозвідувальних робіт (дослідно-промислової розробки родовища) шляхом буріння з подальшим облаштуванням свердловини № 1-Жденієвська відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 12 грудня 2016 року № 4806. Зазначено лише загальну площу земельної ділянки - 3,2 га.

Акт прийому-передачі земельної ділянки підписаний сторонами 15 вересня 2020 року.

При укладенні угоди № ЛГВ-454/15-20 у тимчасове користування надано земельну ділянку, яка не сформована, робочий проект землеустрою щодо рекультивації порушених земель на земельну ділянку площею 3,2 га на час укладення угоди не був розроблений.

Згідно з повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 19 жовтня 2020 року № 29-7-073-8340/2-20 документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок ГПУ «Львівгазвидобування» АТ «Укргазвидобування» для будівництва під`їзних шляхів та спорудження (буріння) свердловин Жденіївської площі у Воловецькому районі відсутня.

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 19 листопада 2020 року № ПІ-178/0-414/0/63-20 при здійсненні робіт з влаштування під`їзної дороги через земельні ділянки з кадастровими номерами 2121581500:01:001:011, 2121581500:01:001:0034, що знаходяться за межами населеного пункту на території Буковецької сільської ради Воловецького району, AT «Укргазвидобування» не дотримано вимог пункту 3 статті 168 ЗК України. За результатами виявлених порушень AT «Укргазвидобування» видано приписи про їх усунення.

Крім цього, структурним підрозділом Держгеокадастру встановлено, що земельна ділянка площею 3,2 га, яка використовується філією «Газопромислове управління «Львівгазвидобування» АТ «Укргазвидобування» для геологорозвідувальних робіт та спорудження (буріння) свердловини № 1 Жденіївської площі на території Буковецької сільської ради, є нерозпайованою частиною земель колективного сільськогосподарського підприємства «Карпати», форма власності є колективною.

Виявлені порушення при укладенні спірної угоди від 09 вересня 2020 року зафіксовані актами ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області щодо перевірки вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки від 30 жовтня 2020 року, 27 листопада 2020 року та, відповідно, видані приписи від 30 жовтня 2020 року і 27 листопада 2020 року, зокрема: виявлено порушення статті 168 ЗК України - при здійсненні робіт з влаштування під`їзної дороги через земельну ділянку з кадастровим номером 2121581500:01:001:0011, за відсутності проекту рекультивації, порушено ґрунтовий покрив земельної ділянки.

При цьому робочого проекту землеустрою щодо рекультивації порушених земель на земельну ділянку представлено не було, надано лише технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За висновком, складеним 04 грудня 2020 року за № 1727/02-02, з оцінки впливу на довкілля планової діяльності з вивчення геологічної будови та оцінки промислової нафтогазоностості олігоценових відкладів ІІ ярусу Кросненської зони у межах Буковецької структури-пастки спорудження (бурінням) пошукової свердловини № 1 Жденієвської площі, розташованої на території Закарпатської області, Воловецький район, відповідно до спеціального дозволу від 12 грудня 2016 року № 4806 АТ «Укргазвидобування», вбачається неоднозначно позитивний чи нейтральний вплив на довкілля та відповідно життя місцевої громади.

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 10 грудня 2020 року № ПІ-178/0-437/0/63-20 управлінням з контролю та за використанням та охороною земель 27 листопада 2020 року складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки та на виявлені порушення винесено припис, згідно яким необхідно привести у відповідність до вимог чинного законодавства та розробити робочий проект землеустрою щодо рекультивації порушених земель на земельну ділянку площею 3,2 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Буковецької сільської ради Воловецького району.

Додатковою угодою від 06 січня 2021 року № 1 до угоди від 09 вересня 2020 року № ЛГВ-454/15-20 Жденіївська селищна рада, відповідно до вимог статті 97 ЗК України, надала згоду на проведення геологорозвідувальних робіт (дослідно-промислової розробки родовища) шляхом буріння з подальшим облаштуванням свердловини № 1-Жденіївська відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 12 грудня 2016 року № 4806 AT «Укргазвидобування» на земельній ділянці сільськогосподарського призначення загальною площею 3,2 га, яка розташована на території Жденіївської селищної ради (за межами населеного пункту с. Буковець). За змістом цієї додаткової угоди, яка укладена вже під час розгляду справи, уточнено земельні ділянки - кадастрові номери: 2121581500:01:002:0005 та 2121581500:01:002:0006.

Державна реєстрація оренди земельних ділянок відсутня.

Актом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки від 12 січня 2021 року зафіксовано зміну земельних ділянок, які мають вже кадастрові номера, а щодо проекту рекультивації земельних ділянок, то вказано, що такий на стадії погодження.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що є мешканцем села Буковець Воловецького району Закарпатської області, має своє господарство, в якому тримає велику рогату худобу, коней, інших свійських тварин, користувався громадськими пасовищами для сезонного випасу худоби. Спірними землями площею 24 га як громадським пасовищем користувалися члени територіальної громади села Буковець, серед яких і позивач. Проте через масштабні земляні та будівельні роботи на спірних земельних ділянках, які здійснюються AT «Укргазвидобування», був перекритий доступ та припинено користування пасовищем для позивача.

Своє порушене право позивач у позовній заяві (з посиланням на частину першу статті 50 Конституції України, частину першу статті 96, частину другу статті 152 ЗК України, частину першу статті 3, статтю 15 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», частину першу статті 2, частину першу статті 4 ЦПК України), обґрунтовував порушенням права на користування землями комунальної власності громади села Буковець Воловецького району Закарпатської області, вказував на те, що дії відповідачів не відповідають вимогам закону та порушують його права щодо користування землями територіальної громади, до якої він належить, його законний інтерес та його право на безпечне довкілля.

Суд першої інстанції, приймаючи своє рішення про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні вимоги про усунення позивачу перешкод у користуванні землями громадського пасовища в урочищі Стригальня за межами населених пунктів на території Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області шляхом припинення підготовчих і будівельних робіт на цій території і відновлення стану земельної ділянки, яке існувало до порушення, дійшов висновку, що позивач не надав будь-яких доказів права користування спірною земельною ділянкою для потреб випасання худоби саме в цьому урочищі і саме в межах тієї земельної ділянки, яка є предметом позову.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні цієї позовної вимоги із зазначених підстав сторонами не оскаржувалося, а така процесуальна поведінка свідчить про згоду із мотивами та висновками суду першої інстанції.

У свою чергу апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яке оскаржило AT «Укргазвидобування» в частині задоволених позовних вимог, вказав, що доводи апеляційної скарги про те, що оспорювані рішення і угода жодним чином не порушують прав та законних інтересів територіальної громади та позивача, не беруться до уваги, оскільки позивачем у ході розгляду справи належними та допустимим доказами доведено порушення відповідачем його права та законного інтересу щодо користування спільним ресурсом - землею, що належить територіальній громаді та використовувалась позивачем як пасовище і сіножаті (урочища Стригальня і Плахівки).

Висновки судів про задоволення позову в іншій частині, з огляду на підстави позову та матеріали справи, є помилковими, зважаючи на таке.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 2340/3539/18 (адміністративне провадження № К/9901/22749/19) зазначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

За статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Окрім цього, умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17 (адміністративне провадження № К/9901/38991/18) (пункт 85) та від 28 травня 2020 року у справі № 640/11643/19 (адміністративне провадження № К/9901/4128/20) Верховний Суд навів такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням. Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як установив суд першої інстанції, позивач не надав будь-яких доказів права користування спірною земельною ділянкою для потреб випасання худоби саме в цьому урочищі і саме в межах тієї земельної ділянки, яка є предметом позову.

Тобто по суті відсутні докази порушення прав, свобод та інтересів позивача з підстав, заявлених у позові.

Підстав вважати інакше у суду касаційної інстанції, який не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів у справі, оскільки є судом права, а не факту, немає.

Матеріали справи містять лише копію паспорта позивача (а. с. 191-192 т. 2), що засвідчує його реєстрацію у с. Буковець Закарпатської області та приналежність до Жденіївської територіальної громади, та копії паспортів великої рогатої худоби (а. с. 100-102 т. 2), власником яких зазначена ОСОБА_4 (не позивач).

Отже, доводи позивача про його порушене право (законний інтерес) є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмета захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.

Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Окрім цього, у цій справі рішення ради як індивідуальний правовий акт породжує права й обов`язки тільки того суб`єкта, якому його адресовано (AT «Укргазвидобування»). Відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника, прав чи обов`язків у зв`язку із виданням оскаржуваного рішення, не породжує для останнього і права на захист.

У свою чергу позивач не є стороною угоди на проведення геологорозвідувальних робіт від 09 вересня 2020 року № ЛГВ-454/15-20.

Зазначене свідчить про те, що у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 (скасування рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 19 серпня 2020 року № 207 та визнання недійсною угоди на проведення геологорозвідувальних робіт від 09 вересня 2020 року № ЛГВ-454/15-20) потрібно було відмовити.

З огляду на установлену відсутність порушеного права позивача, суд касаційної інстанції не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги щодо неправомірності оскаржуваних судових рішень.

Окремо суд касаційної інстанції зазначає, що за змістом статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою, тому правових підстав зазначати філію «Газопромислове управління «Львівгазвидобування» АТ «Укргазвидобування» серед відповідачів у справі немає, на що суди попередніх інстанцій також не звернули увагу.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам частин першої та другої статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, судові рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та відмову у задоволенні позову, з позивача на користьAT «Укргазвидобування» має бути стягнуто 2 522,40 грн на відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 3 362,00 грн - за подання касаційної скарги, всього - 5 884,40 грн.

Витрати позивача залишаються за ним та компенсації не підлягають, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» задовольнити.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 19 березня 2021 року в частині розгляду вимог про скасування рішення та визнання недійсною угоди та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 липня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укргазвидобування», Жденіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області про скасування рішення Буковецької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 19 серпня 2020 року № 207 та визнання недійсною угоди на проведення геологорозвідувальних робіт від 09 вересня 2020 року № ЛГВ-454/15-20 відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» 5 884,40 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко