Постанова

від 25.04.2023 по справі 826/17296/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17296/18 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого суддіЧерпіцької Л.Т.,суддівПилипенко О.Є., Собківа Я.М.,за участі секретаря: Висоцького А.М.,

представника позивача: Бурка М.В.,

представника відповідача: Васіна І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "24" жовтня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до Міністерства юстиції України, третя особа: Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№86) про стягнення податкового боргу ,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило звернути стягнення податкового боргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№86)» (далі по тексту - третя особа, ДП «Підприємство ДКВС (№86)») у розмірі 1 907 188,54 грн на кошти Мін`юсту.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що станом на дату звернення до суду за третьою особою, засновником якої є Міністерство юстиції України, рахується податковий борг у розмірі 1 907 188,54 грн. Оскільки у третьої особи відсутні кошти, за рахунок яких можливо погасити податковий борг, позивач звернувся до Міністерства юстиції України у порядку пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "24" жовтня 2022 р. в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності умов, встановлених статтею 96 Податкового кодексу України, для звернення стягнення податкового боргу на кошти державної організації, а отже відсутні підстави для стягнення з Мін`юсту податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)».

Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що за ДП «Підприємство ДКВС (№86)» обліковується податковий борг з податку з власників наземних транспортних засобів, з земельного податку та з податку на додану вартість на загальну суму 1 907 188,54 грн. Наявність вказаної заборгованості підтверджується судовими рішеннями. З метою стягнення з боржника податкового боргу ГУ ДПС у Вінницькій області направлялись інкасовані доручення до установ банку, які повернуті без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунку боржника.

Також скаржник вказує, що ним вчинені усі передбачені Податковим кодексом України заходи щодо стягнення податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)», а погашення за рахунок майна боржника є неможливим, оскільки усе майно, яким користується ДП «Підприємство ДКВС (№86)» є державною власністю.

Крім того, скаржник наголошує про відсутність можливості здійснити заходи передбачені п. 87.5 ст. 87 ПК України, оскільки за інформацією ДП «Підприємство ДКВС України №86)» станом на 01.05.2018 дебіторська заборгованість, строк погашення якої настав, складає 356 919,86 грн, дана заборгованість є заборгованість минулих років, яка виникла внаслідок бюджетного недофінансування і є безнадійною.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП «Підприємство ДКВС (№86)» зареєстроване, як юридична особа, перебуває на обліку, як платник податків у ГУ ДПС у Вінницькій області, належить до сфери управління Міністерства юстиції України та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Станом на 05 жовтня 2018 року за ДП «Підприємство ДКВС (№86)» обліковується податковий борг в розмірі 1 907 188,54 грн (податок з власників наземних транспортних засобів - 11 094,11 грн; земельний податок - 380 411,33 грн; податок на додану вартість - 1 515 683,10 грн).

Наявність податкового боргу підтверджується судовими рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі №2а-3924/10/0270 про стягнення податкового боргу у сумі 779 128,30 грн, від 27 грудня 2011 року у справі №2а/0270/3739/11 про стягнення 604 071,73 грн, від 06 серпня 2012 року у справі №2а/0270/3306/12 про стягнення 170 546,43 грн, від 29 вересня 2016 року у справі №802/1192/16-а про стягнення 297 461,00 грн, від 23 лютого 2017 року у справі №802/2112/16-а про стягнення 449 032,53 грн.

Отже, стягнення податкового боргу з третьої особи здійснювалось у судовому порядку.

22 червня 2018 року контролюючий орган звернувся до банківської установи ПАТ «УкрСиббанк» з інкасовими дорученнями (розпорядженнями) про стягнення з ДП «Підприємство ДКВС (№86)» боргу з ПДВ у справі №802/2112/16-а, які були повернуті без виконання у зв`язку з відсутністю підпису відповідального виконавця, а також відсутністю коштів на рахунку платника.

Листом від 03 квітня 2018 року позивач просив ДП «Підприємство ДКВС (№86)» виділити майно для опису в податкову заставу, надати бухгалтерські документи, розшифровки основних засобів та останню фінансову звітність.

ДП «Підприємство ДКВС (№86)» листом від 17 квітня 2018 року повідомив позивача про неможливість виділення майна для опису у податкову заставу в порядку статті 89 Податкового кодексу України, оскільки статутом ДП «Підприємство ДКВС (№86)», затвердженого наказом Мін`юсту від 06 грудня 2016 року №3536/5, передбачено, що майно підприємства знаходиться у державній власності, а тому звернення стягнення на майно підприємства не допускається. Також, у листі вказано, що майно, яке перебуває на праві оперативного управління ДП «Підприємство ДКВС (№86)» є цілим майновим комплексом (1 одиниця) з ДУ Вінницька виправна колонія (№86).

З метою здійснення заходів щодо погашення податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)», повідомленням про визначення джерелом погашення податкового боргу дебіторської заборгованості платника податків від 17 квітня 2018 року, позивач перевів на себе право вимоги за дебіторською заборгованістю ДП «Підприємство ДКВС (№86)» в рахунок погашення податкового боргу.

Листом від 03 травня 2018 року позивач повідомив ДП «Підприємство ДКВС (№86)» про виявлення дебіторської заборгованості в сумі 409,3 тис. грн та про намір укласти договір про переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на контролюючий орган.

25 травня 2018 року позивач звернувся до Мін`юсту, як до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство як платник податків, з поданням про прийняття одного з рішень, передбачених пунктом 96.2 статті 96 Податкового кодексу України.

У листі від 23 червня 2018 року відповідач визнав факт наявності податкової заборгованості у ДП «Підприємство ДКВС (№86)», водночас повідомив, що керівництвом підприємства проводиться робота щодо зменшення наявної податкової заборгованості. У зв`язку з цим, Мін`юст запропонував податковому органу розглянути питання розстрочення (відстрочення) або списання податкового боргу.

Вважаючи вказану відповідь відмовою у задоволенні вимог контролюючого органу, позивач, з метою стягнення наявної у ДП «Підприємство ДКВС (№86)» заборгованості, звернувся до суду із цим позовом на підставі пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент звернення позивач із цим позовом до суду), контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з положеннями пунктів 95.3 - 95.4, 95.7 і 95.22 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

За приписами норм статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 цього Кодексу до акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до пункту 87.5 статті 87, пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України у разі, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.

Крім того, контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Поряд з цим, особливості погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, визначені в статті 96 Податкового кодексу України.

Так, нормами пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Положеннями пункту 96.3 статті 96 Податкового кодексу України визначено, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Системний аналіз наведених норм Кодексу дозволяє дійти висновку, що податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі державних підприємств) перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу, вжиття заходів щодо погашення наявного податкового боргу за рахунок додаткових джерел погашення податкового боргу.

Якщо усі перелічені заходи не мали результатом погашення податкового боргу державного підприємства, то орган державної податкової служби вчиняє дії, передбачені статтею 96 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для залучення коштів (майна) органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, для погашення податкового боргу останнього.

Проаналізувавши положення статей 87, 95 та 96 Податкового кодексу України в їх сукупності, суд першої інстанції правильно зазначив, що, звертаючись із відповідним позовом, податковий орган має довести, що майно третьої особи не підлягає приватизації та позивачем вжито вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу, а також дотримано всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Фонду державного майна України про стягнення сум податкового боргу третьої особи.

Зокрема, для цілей стягнення податкового боргу третьої особи з відповідача позивач повинен довести: відсутність у підприємства майна, яке, в контексті положень пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України може бути джерелом погашення податкового боргу та яке не входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, або ж, у разі наявності такого майна та здійснення заходів з його реалізації, - недостатність коштів, отриманих від його реалізації, для погашення податкового боргу; відсутність у підприємства у розумінні положень пункту 87.5 статті 87 та пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України додаткових джерел погашення податкового боргу (дебіторської заборгованості), або ж недостатність коштів, стягнутих з дебітора боржника в погашення податкового боргу підприємства.

Суд першої інстанції встановив, що ДП «Підприємство ДКВС (№86)» є юридичною особою, яка належить до сфери управління Мін`юсту та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Звертаючись до суду із цим позовом, контролюючий орган зазначив, що з урахуванням положень законів України «Про заставу», «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та відповідно до статутних документів ДП «Підприємство ДКВС (№86)» належне йому майно не може бути передано в заставу, й звернення стягнення на таке майно не допускається, а тому майно, а за рахунок якого можна здійснити погашення податкового боргу відсутнє.

Так, відповідно до статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

За приписами статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави (частина третя статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Поряд з цим, відповідно до підпункту 87.3.5 пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України.

Принципи та процедура віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, які не підлягають приватизації, регламентуються Положенням про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 29 грудня 2010 року №1954 (далі по тексту - Положення №1954).

Положенням №1954 передбачено складання підприємством та затвердження органом, уповноваженим управляти державним майном, переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Однак, як достовірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивачем до моменту звернення до Мін`юсту з поданням про погашення податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)» вчинялись будь-які дії з метою з`ясування належності майна останнього до цілісного майнового комплексу, віднесення його до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, шляхом направлення запитів до Фонду державного майна України, тощо.

Більше того, відповідно до пункту 87.5 статті 87 Податкового кодексу України у разі якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.

Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.

Податковий борг продовжує обліковуватися за платником податків, у якого він виник, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Контролюючий орган повідомляє платнику податків про таке надходження в п`ятиденний строк з дня отримання відповідного документа.

У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов`язання платника податків укласти зазначений договір.

Відповідно до пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Отже, за загальними правилами, викладеними у пункті 87.5 статті 87 і пункті 95.22 статті 95 Податкового кодексу України, у разі, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Проте, суд першої інстанції правильно встановив, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та ДП «Підприємство ДКВС (№86)» договору щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості, а також вчинення дій щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості.

З огляду на викладене, контролюючим органом чином не досліджено можливість погашення податкового боргу за рахунок дебіторської заборгованості, наявної в державного підприємства, а також документального підтвердження того, що механізми погашення податкового боргу підприємств, які не підлягають приватизації, регламентовані статтею 96 Податкового кодексу України, можуть застосовуватися податковим органом до ДП «Підприємство ДКВС (№86)».

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не доведено наявності умов, встановлених статтею 96 Податкового кодексу України, для звернення стягнення податкового боргу на кошти державної організації, то підстави для стягнення з Мін`юсту податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)» відсутні.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "24" жовтня 2022 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-329 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано "26" квітня 2023 р.

Головуючий суддяЛ.Т. ЧерпіцькаСуддіО.Є. Пилипенко Я.М. Собків