Рішення

від 25.04.2023 по справі 910/11578/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2023Справа № 910/11578/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТА-КАПІТАЛ" (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 19/21, код ЄДРПОУ 36124300)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВІН-СВІГ" (01074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, корпус 2, код ЄДРПОУ 22887133)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеріорз Інтернешнл» (01030, м.Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 17/52-А; ідентифікаційний код 33948150)

про стягнення 109 554,58 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТА-КАПІТАЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВІН-СВІГ" про стягнення заборгованості за договором підряду № ЩВ-М4.04.12/05/15 на виконання монтажних робіт від 12.05.2015 у розмірі 109 554,58 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.11.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

15.11.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

16.12.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

22.12.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив.

28.12.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2023 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеріорз Інтернешнл» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; зобов`язано позивача у строк не пізніше двох днів з дня отримання даної ухвали суду направити третій особі, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеріорз Інтернешнл» копію позовної заяви з додатками, докази такого направлення надати суду; запропоновано третій особі надати суду у строк до 21.04.2023 письмові пояснення щодо заявленого предмету спору з документальним підтвердженням викладених обставин, копії яких надіслати позивачу та відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ» (далі - замовник, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю «КВІН-СВІГ» (далі - підрядник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеріорз Інтернешнл» (далі - генеральний підрядник) було укладено договір підряду на виконання монтажних робіт №ЩВ-М4.04.12/05/15 від (далі - договір), відповідно до умов якого підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик, власними або залученими силами виконати монтаж дерев`яних віконних та дверних конструкцій у кількості 812,62 кв.м. на об`єкті замовника: "Будівництво Реабілітаційного-оздоровчого комплексу", розташованого за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Обухівське шосе, 169-А, а замовник зобов`язується своєчасно прийняти та в повному обсязі оплатити виконану роботу (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 2.1. договору на момент підписання цього договору, сума договору визначається відповідно до додатку №1 - договірна ціна (складена на підставі договірної ціни №1, №2, №3), яка складена а основі тендерної документації, та становить 999 550,31 грн з ПДВ 20% - 166 591,72 грн.

Згідно з п. 2.2. договору договірна ціна - є динамічною і може бути змінена (збільшена або зменшена) урахуванням п. 2.3., 2.4. договору.

Відповідно до п.4.1.1. договору замовник перераховує підряднику авансовий платіж у розмірі 50% до договірної ціні.

У зв`язку із зміною проектної документації, до договору вносилися зміни. Так, між позивачем, відповідачем та генеральним підрядником (третьою особою) була укладена додаткова угода №01 від 03.06.2016 року до договору.

Відповідно до п.2. додаткової угоди № 1 від 03.06.2016 року до договору підрядник зобов`язується виконати додаткові роботи на об`єкті замовника: "Будівництво Реабілітаційного-оздоровчого комплексу ", розташованого за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Обухівське шосе, 169-А, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити зазначені роботи.

Відповідно до п.3.1. договору підрядник зобов`язується виконати роботи в строк 120 календарних днів з моменту підписання договору та отримання авансу.

Перелік, обсяг та вартість додаткових робіт визначені у додатку №1 до додаткової угоди №1 від 03.06.2016 року до договору (п. 3 додаткової угоди №1 від 03.06.2016 року).

Відповідно до п.5 додаткової угоди №01 від 03.06.2016 року до договору загальна сума договору становить 1 092 723,83 грн, у тому числі ПДВ.

На виконання умов договору позивачем було перераховано на банківський рахунок підрядника суму в розмірі 903 748,17 грн, що підтверджується:

- платіжним дорученням №686 від 29.07.2015 - аванс в розмірі 499 775,16 грн;

- платіжним дорученням №688 від 05.08.2016 на суму 46 586,76 грн;

- платіжним дорученням № 1281 від 02.12.2016 на суму 170 851,90 грн;

- платіжним дорученням №656 від 20.06.2017 на суму 186 534,35 грн.

Відповідно до п.7 додаткової угоди № 01 від 03.06.2016 року до договору, загальний термін виконання робіт за договором встановлено до 15 жовтня 2016 року.

Таким чином, позивач у позовні заяві зазначає, що підрядник повинен був завершити виконання робіт за договором не пізніше 15 жовтня 2016 року.

В процесі виконання робіт відповідачем було виконано роботи на загальну суму 794 193,59 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт форми №КБ-2в та довідками про вартість виконаних робіт та витрат форми КБ-3, а саме:

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 30.11.2016 на 379 670,90 грн. Акт №1 від 30.11.2016 року на суму 379 670,90 грн;

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 30.06.2017 на 414 522,69грн. Акт №1 від 30.06.2017 року на суму 414 522,69 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем не підтверджено документами форми №КБ-2в та №КБ-3 використання сплаченого замовником авансу в розмірі 109 554,58 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Актом звіряння розрахунків станом на 27.11.2017 року, який був підписаний позивачем та відповідачем.

Позивач вказує на те, що укладаючи зазначений договір останній мав на меті та розраховував отримати закінчений результат робіт в строк до 15 жовтня 2016 року - повністю змонтовані на головному корпусі дерев`яні віконні та дверні конструкції, з метою подальшої повноцінної експлуатації головного корпусу, з усією виконавчою та бухгалтерською документацією, що передбачена законодавством та договором. Розмір завданої відповідачем шкоди складає 109 554,58 грн, що становить суму, яка не дозволяє позивачу отримати очікуване при укладенні договору.

Позивачем на адресу відповідач було надіслано вимогу від 21.04.2021 року №21-10/04-21. Докази направлення містяться в матеріалах справи. Вказана вимога залишилась без відповіді та без задоволення

Відповідно до п. 12.2. договору замовник має право розірвати договір шляхом письмового повідомлення, якщо підрядник вчинить суттєве порушення договірних зобов`язань.

Внаслідок вищевказаних істотних порушень умов договору відповідачем позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору від 25 січня 2022 року №25-01/22, в якому повідомив відповідача про розірвання договору підряду на виконання монтажних робіт №ЩВ-М4.04.12/05/15 від 12.05.2015 з 25 січня 2022 року.

Позивач зазначає, що враховуючи факт одностороннього розірвання договору позивачем, наслідки такого розірвання та те, що підстава, на якій відповідачем отримано 109 554,58 грн наразі відпала, відповідач, починаючи з 25 січня 2022 року, безпідставно утримує належні позивачу кошти в сумі 109 554,58 грн.

Позивачем було пред`явлено письмову вимогу від 25 січня 2022 року №25-01/22 про повернення безпідставно утриманих коштів в розмірі 109 554,58 грн, грн. в т.ч. ПДВ протягом 7 календарних днів. Вказана претензія залишилась без відповіді та без задоволення.

Крім того, позивач у позовній заяві звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 12. Заключних та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби lCOVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 78 продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання розповсюдженню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року встановлено карантин. З урахуванням епідеміологічної ситуації, Постановою Кабінету Міністрів № 928 від 19 серпня 2022року карантин продовжено до 31 грудня 2022 року.

Таким чином, строки позовної давності, визначені ст. 257 ЦК України, не порушені.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що станом на дату подання даної позовної заяви відповідач свої зобов`язання щодо повернення безпідставно утриманих коштів не виконав, чим порушив частину 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що кошти в розмірі 109 554,98 грн повинні бути стягнуті з відповідача у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до п.7 додаткової угоди № 01 від 03.06.2016 року до договору загальний термін виконання робіт за договором встановлено до 15 жовтня 2016 року.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач за на виконання умов договору № ЩВ-М4.04.12/05/15 від 12.05.2015 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "КВІН-СВІГ" грошові кошти у розмірі 903 748,17 грн, що підтверджується платіжним дорученням №686 від 29.07.2015 (аванс в розмірі 499 775,16 грн), №688 від 05.08.2016 на суму 46 586,76 грн, №1281 від 02.12.2016 на суму 170 851,90 грн, №656 від 20.06.2017 на суму 186 534,35 грн.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТА-КАПІТАЛ" як замовник виконав свій обов`язок зі сплати на користь відповідача як підрядника авансу у розмірі 903 748,17 грн.

Стаття 846 Цивільного кодексу України визначає, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено судом вище, п.7 додаткової угоди № 01 від 03.06.2016 року до договору загальний термін виконання робіт за договором встановлено до 15 жовтня 2016 року.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно із ст.613 ЦК України, кредитор є таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Умовами п. 7.1.16 договору передбачено, що підрядник зобов`язаний завчасно письмово інформувати замовника про можливість припинення або уповільнення темпів робіт з вини замовника, а також за іншими незалежними від підрядника обставинами.

Однак, матеріали справи не містять належних та вірогідних доказів відповідно на підтвердження звернення відповідача до позивача в порядку п. 7.1.16 договору про можливість припинення або уповільнення темпів робіт з вини замовника, що надавало б можливість зупинити роботи.

Продовження строку виконання робіт та оформлення відповідних змін шляхом укладення додаткової угоди сторонами не здійснено.

За таких обставин позивач не може вважатися таким, що відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку, тобто не є кредитором, що прострочив, в розумінні положень статті 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до умов договору Акти виконаних робіт форми №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт та витрат форми КБ-3 є підтвердженням фактичного виконання повних етапів або частин робіт.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 910/4994/18.

Отже, судом встановлено, що відповідачем не підтверджено документами форми №КБ-2в та №КБ-3 виконання робіт на суму отриманого авансу в розмірі 109 554,58 грн.

Згідно із ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами 1, 2статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 ЦК), то виконання боржником, у даному випадку ТОВ «КВІН-СВІГ» як підрядником за договором (зобов`язаною стороною за договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

З огляду на фактичні обставини справи, оцінюючи надані сторонами докази у матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та вірогідних доказів в розумінні ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "КВІН-СВІГ" робіт за договором підряду №ЩВ-М4.04.12/05/15 від 12.05.2015 та у строки, передбачені п.7 додаткової угоди № 01 від 03.06.2016 року до договору.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених положень законодавства розірвання договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Згідно з частиною другою статті 598 ЦК України припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 12.2. договору замовник має право розірвати договір шляхом письмового повідомлення, якщо підрядник вчинить суттєве порушення договірних зобов`язань.

Позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору від 25 січня 2022 року №25-01/22, в якому повідомив відповідача про розірвання договору підряду на виконання монтажних робіт №ЩВ-М4.04.12/05/15 від 12.05.2015 з 25 січня 2022 року.

Наслідки порушення умов договору щодо строків виконаних робіт передбачені частинами другою та третьою статті 849 ЦК України в межах здійснення замовником права перевірки у будь-який час ходу та якості роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Зокрема, частиною другою статті 849 ЦК України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Передбачене частиною 4 статті 849 ЦК України право замовника у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду є безумовним.

Суд враховує правову позицію, викладену об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19, в якій зазначено, що статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як замовник, скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 4 статті 849 ЦК України щодо розірвання договору підряду № ЩВ-М4.04.12/05/15 від 12.05.2015 року в односторонньому порядку шляхом надсилання письмової претензії про розірвання договору.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондує положенням статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тобто, положеннями частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавцем визначено більш широке поняття збитків при їх відшкодуванні за наслідками порушення умов договору підряду, де відшкодуванню підлягають і витрати зроблені замовником на виконання договірних зобов`язань.

Водночас нормами глави 83 Цивільного кодексу України урегульовано питання повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, навіть тоді коли правова підстава, на якій набуте майно, згодом відпала.

Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно, згодом відпала.

Судом встановлено, що на виконання умов договору підряду № ЩВ-М4.04.12/05/15 від 12.05.2015 відповідачем не підтверджено документами форми №КБ-2в та №КБ-3 виконання робіт на суму отриманого авансу в розмірі 109 554,58 грн.

Враховуючи відсутність доказів належного виконання відповідачем договірних зобов`язань з виконання робіт за договором, припиненого згідно зі статтею 849 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми 109 554,58 грн відповідно до статей 849 і 1212 ЦК України у їх сукупності.

Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16.

Відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог статті 1212 ЦК Кодексу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21.11.2021 у справі № 910/17235/20.

Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю "КВІН-СВІГ" заявлено про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що платежі, щодо яких позивач заявляє до стягнення безпідставно набуті кошти, були ним здійснені 29.07.2015, 05.08.2016, 02.12.2016, 20.06.2017, а роботи за договором мали бути виконані до 15.10.2016, за правилами обчислення строків строк позовної давності сплив 16.10.2019 відповідно.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Як встановлено судом вище договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 11.1 договору). Повідомлення про розірвання договору підряду про позивач направив у січні 2022 року.

При цьому, право на повернення попередньої оплати за договором підряду виникло у позивача лише після одньосторонньої відмови від договору, оформленої у відповідності до умов вказаного договору, тобто після направлення повідомлення про розірвання договору №25-01/22 від 25.01.2022.

З огляду на фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги пред`явлені позивачем в межах строку позовної давності.

Відповідно в даному випадку відсутні підстави задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності та для відмови у позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КВІН-СВІГ" (01074, м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, корпус 2, код ЄДРПОУ 22887133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТА-КАПІТАЛ" (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 19/21, код ЄДРПОУ 36124300) попередню оплату у розмірі 109 554 (сто дев`ять тисячі п`ятсот п`ятдесят чотири) грн 58 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.04.2023

Суддя І.О. Андреїшина