Рішення

від 14.04.2023 по справі 513/195/22

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/195/22

Провадження № 2/513/21/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2023 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Златіної О.І., представника позивача адвоката Папуша А.О., представника відповідача адвоката Реу Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Сарата Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" в особі представника адвоката Папуша Анастасії Олегівни до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та процентів за користуванням ними,

У С Т А Н О В И В:

24 лютого 2022 року представник позивача адвокат Папуша В.О. в електронній формі надіслала до суду позовну заяву до відповідача ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з останньої на користь ТОВ "Південний регіон" грошові кошти в розмірі 30963 гривень 53 копійки, що складаються з наступного: 20000 гривень - безпідставно отримані грошові кошти, 8146 гривень - інфляційні збитки, 2817,53 гривень - 3% річних.

Позов обґрунтувала тим, що 09 червня 2017 року відповідачкою ОСОБА_1 отримано від ТОВ "Південний регіон" грошові кошти у розмірі 20000 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером № 25 від 09.06.2017 року, який містить підпис відповідача в графі про одержання коштів.

У відповідності до вказаного касового ордеру, відповідачка отримала кошти в рахунок виконання договору оренди землі від 09.06.2017 року, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 8,32 та. яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області: діл. 1 - кадастровий номер:5124584900:01:001:0291; діл.2 - 5124584900:01:001:0293; діл. 3 - 5124584900:01:001:0292.

Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право користування на земельні ділянки: діл. 1 кадастровий номер: 5124584900:01:001:0291; діл.2 - 5124584900:01:001:0293; діл. 3 - 5124584900:01:001:0292 зареєстровано за Селянським (Фермерським) господарством "НИВА" на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, від 01.04.2012 року та додаткової угоди від 25.07.2018 року до договору оренди землі від 01.04.2012 року.

Представник позивача посилається на те, що договір оренди від 09.06.2017 року, в рахунок якого відповідачка отримала суму грошових коштів у розмірі 20000 гривень згідно касового ордеру № 25 від 09.06.2017 року, не зареєстрований у встановленому порядку, тобто в є неукладеним, а тому грошові кошти набуті відповідачкою без достатньої правової підстави та підлягають стягненню з останньої відповідно до частини 1 ст.1212 ЦК України.

06 січня 2022 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію з проханням сплатити на розрахунковий рахунок позивача протягом 10 днів з моменту отримання претензії заборгованість в розмірі 30963 грн. 53 коп., що складається з: 20000 грн. - безпідставно отримані грошові кошти; 8146,00 грн. - інфляційні збитки; 2817,53 грн. - 3 відсотки річних, яку було вручено відповідачу особисто 27.01.2022 року.

Відповідачем у визначений строк грошові кошти повернуто не було, що змушує позивача звернутися із відповідною вимогою про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та процентів за користування ними.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання в нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного борту, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої заборгованості. У кредитора, в свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплата інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

За розрахунками представника позивача сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 10.06.2017 року по 18.02.2022 року складає 2817,53 гривні. Інфляційні збитки за вказаний період складають 8146,00 гривень.

Представник позивача також зазначає, що попередній орієнтовний розрахунок суми витрат, які ТОВ "Південний регіон" планує понести у зв`язку із залученням адвоката ОСОБА_2 складає 15000 гривень та у випадку перемоги у справі - гонорар успіху в сумі 7000 гривень.

Ухвалою суду від 17 березня 2022 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с. 29).

Ухвалою суду від 29 березня 2022 року було відкрито провадження у цивільній справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с.35).

Ухвалою суду від 26 травня 2022 року підготовче засідання було закрито та справу призначено до розгляду по суті (а.с.52).

31 жовтня 2022 року до суду від представника відповідача адвоката Реу Р.В. надійшла заява про поновлення відповідачці строку на подання відзиву на позовну заяву, який був пропущений з поважних причин (а.с.76-77).

Ухвалою суду від 31 жовтня 2022 року заяву представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву задоволено та прийнято відзив (а.с.93-94).

31 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у позові повністю (а.с. 78-88). Зазначив, що відповідачка є власником земельних ділянок з кадастровими номерами: ділянка 1 - 5124584900:01:001:0291, ділянка 2 - 5124584900:01:001:0293, ділянки 3 - 5124584900:01:001:0292, загальною площею 8,32 гектарів, які у 2017 році знаходились в оренді у СФГ "НИВА".

У червні 2017 році ОСОБА_3 , діючи в інтересах позивача, запропонував відповідачці передати свої земельні ділянки в оренду позивачу. Відповідачка пояснила ОСОБА_3 , що її земельні ділянки знаходяться в оренді у СФГ "НИВА, але ОСОБА_3 запевнив її, що питання передачі земельних ділянок позивачу він вирішить сам. 09.06.2017 року ОСОБА_3 передав їй 20000 гривень, а вона підписала видатковий касовий ордер та договір оренди землі від 09.06.2017 року.

На прохання ОСОБА_3 16.06.2017 року відповідачка оформила у Плахтіївській сільській раді Саратського району Одеської області довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси при розірванні договорів оренди земельних ділянок, загальною площею 8,32 гектарів, які належать їй на праві власності. Довіреність була надана строком на один рік. Представник відповідача вважає, що відповідачка виконала свої зобов`язання перед позивачем у повному обсязі.

У зв`язку з тим, що позивач відповідно до наданої довіреності на ОСОБА_3 не виконав умови про розірвання договору оренди з СФГ "НИВА", а ні у 2017 році, а ні в 2018 році не виходив на зв`язок, відповідачка була вимушена у липні 2018 року підписати додаткові угоди з СФГ "НИВА", чим продовжила дію договорів оренди власних земельних ділянок.

Представник відповідача у відзиві заявив про застосування строків позовної давності, оскільки договір був укладений між позивачем та відповідачем 09.06.2017 року, а з позовом до суду позивач звернувся 24.02.2022 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Просив відмовити у задоволенні позову, так як позивачем не надано достатніх та допустимих доказів по справі та у зв`язку із спливом строків позовної давності.

02 січня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача щодо відзиву на позов (а.с.116-119). Представник позивача зазначила, що з відзиву вбачається, що відповідачем визнано позицію позивача, що правочин є неукладеним. Позивачем у даній справі та стороною договору є юридична особа - ТОВ "Південний регіон" , грошові кошти у розмірі 20 000 грн. отримано від юридичної особи в особі керівника як орендну плату. Довіреність, яка долучена до відзиву видана не на ТОВ "Південний регіон", а на фізичну особу, та жодним чином не доводить виконання відповідачкою своїх зобов`язань перед позивачем у повному обсязі. Грошові кошти у розмірі 20000 грн. отримано в якості орендної плати за договором оренди землі, однак договір є неукладеним в силу ч.2 ст.640 ЦК України, ч.1 ст. 638 ЦК України, ст.ст.18, 20 Закону України "Про оренду землі".

Щодо позиції відповідача про сплив строку позовної давності зазначила, що відповідно до Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін де деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 наступного змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 ( зі змінами та доповненнями) було встановлено з 12.03.2020 по 11.05.2020 карантин на всій території України для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вказаний карантин неодноразово продовжувався Урядом і діє на даний час.

Оскільки станом на 02.04.2020 року (дата набрання чинності Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020) строк позовної давності тривалістю у три роки, встановлений ст. 257 ЦК України, для звернення до суду із вимогами про стягнення безпідставно отриманих коштів 09 червня 2017 року ОСОБА_4 у розмірі 20 000 грн. не сплинув та був продовжений. Тому позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення з позовом. Послалась на правову позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 25.08.2021р. по справі № 914/1560/20.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 просив відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши представника позивача адвоката Папушу А.О., представника відповідача адвоката Реу Р.В., дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

За статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За положеннями частини 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями частини 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 є власником земельних ділянок: площею 4,19 га, кадастровий номер 5124584900:01:001:0293, площею 3,26 га, кадастровий номер 5124584900:01:001:0291, площею 0,87 га кадастровий номер 5124584900:01:001:0292.

Земельні ділянки відповідачки перебували в оренді СФГ «Нива» з 01.04.2012 року за договором оренди землі б/н, укладеним строком на 5 років.

На підставі додаткової угоди б/н від 25.07.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01.07.2012 року, договір оренди з СФГ "Нива" продовжено на 7 років строком до 25.07.2025 року.

Зазначене підтверджується копією державного акту серії ЯА 847233, виданого 02 листопада 2005 року на підставі розпорядження Саратської РДА від 08.08.2005 року № 361/А-05 (а.с. 13) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.02.2022 року за № 300703550, 300700582, 300705071 (а.с. 15, 16, 17).

09 червня 2017 року між ОСОБА_1 з одного боку та ТОВ «Південний регіон» в особі виконавчого директора Романова Олексія В`ячеславовича, що діє на підставі Статуту з іншого боку було укладено договір оренди землі (а.с.9 зв.-12).

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 8,321 гектарів, яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району кадастровий номер: діл. 1 5124584900:01:001:02913, діл. 2 - 5124584900:01:001:0293, діл 3 - 5124584900:01:001:0292, та належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акту про право власності на землю від 02.11.2005 р. серії ЯА № 847233. Договір укладено строком на 10 років (п. 7 договору). Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 6000 зерна, але не менше 3% від нормативної вартості земельної ділянки за кожний рік (п.12). Орендна плата вноситься до кінця поточного року. Орендна плата може виплачуватися достроково. У випадку дострокові виплати, розмір сплаченої орендної плати в подальшому не переглядається (п. 14, 15).

Пунктом 23 Договору встановлено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється не пізніше трьох днів з моменту підписання та державної реєстрації цього договору. Договір оренди набирає чинності з дня підписання сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки, що є невід`ємною частиною договору.

Умовами пункту 51 Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Видатковий касовий ордер Товариства з обмеженою відповідальності "Південний регіон" за № 25 від 09 червня 2017 року підтверджує, що ОСОБА_1 отримала від ТОВ "Південний регіон" одноразову виплату орендодавцю за оренду землі (8,32 га) в сумі 20000 гривень (а.с.9).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.06.2017 року щодо юридичної особи ТОВ "Південний регіон" в розділі " Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо" зазначений ОСОБА_3 (Повноваження: Вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (виконавчий директор)) (а.с. 145-149).

16 червня 2017 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси щодо розірвання договору оренди земельної ділянки загальною площею 8,32 га, яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області, кадастровий номер: діл. 1 5124584900:01:001:0291, діл. 2 - 5124584900:01:001:0293, діл 3 - 5124584900:01:001:0292, належну їй на праві приватної власності на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 847233, від 02.11.2005 року, та інших питань, які стосуються її законних прав та інтересів в судах України з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому ( в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви, тощо. Довіреність видана терміном на один рік, дійсна до 16 червня 2018 року та посвідчена секретарем виконавчого комітету Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області Іваньком С.С., зареєстровано в реєстрі за № 210. (а.с.89).

Зміст довіреності та обсяг повноважень, наданих виконавчому директору ТОВ "Південний регіон" Романову В.О. підтверджують, що на час укладання договору оренди землі з відповідачкою, позивачу було достеменно відомо про наявність договору оренди землі між відповідачкою та СФГ "НИВА" та повноваження за довіреністю були надані представнику позивача для розірвання договору оренди між відповідачкою та СФГ "Нива".

Аналіз досліджених доказів дає суду підстави вважати, що між позивачем ТОВ "Південний регіон" та відповідачкою ОСОБА_1 виникли правовідносини, пов`язані із наданням земельної ділянки в оренду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Згідно з частиною 6 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частинами першою та другою ст.14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Частина перша статті 93 ЗК України визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За частиною першою статті 631 ЦК України ( в редакції, що діяла на час підписання сторонами договору оренди) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини 2 статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до частини 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З 1 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України", якими зокрема з тексту статті 640 ЦК України виключено посилання щодо обов`язковості державної реєстрації правочинів; стаття 6 Закону України "Про оренду землі" була доповнена частиною 5 такого змісту: "Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону"; статті 18, 20 Закону України "Про оренду землі" були виключені взагалі .

Таким чином, на час укладання договору оренди землі 09.06.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Південний регіон" норми закону про обов`язковість проведення державної реєстрації договору оренди землі втратили чинність, у зв`язку з чим суд вважає хибними посилання представника на те, що договір оренди від 09.06.2017 року є неукладеним.

Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. № 161-Х1У (далі - Закон № 161-Х1У) є спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані з орендою землі.

За визначенням ст.1 Закону № 161-Х1У оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону № 161-Х1У встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 17 Закону № 161-Х1У об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 161-Х1У строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Статтею 21 Закону 161-Х1У встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01.07.04 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із підпунктом 1 частини першої статті 19 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться, зокрема на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункти 75, 76) сформулювала висновок, згідно з яким не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Суд встановив, що договір оренди землі сторони частково виконали, а саме орендодавець ОСОБА_1 надала довіреність виконавчому директору орендаря "ТОВ Південний регіон" Романову О.В. для розірвання договору оренди землі з СФГ "Нива", а орендар сплатив їй орендну плату у розмірі 20000 гривень, пунктом 51 договору оренди від 09.06.2017 року встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами; у договорі не встановлено, що обов`язок реєстрації права оренди покладено на орендодавця.

З урахуванням зазначеного та зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору оренди, цей договір є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Що стосується доводів позивача про наявність підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України та стягнення з відповідача безпідставно отриманої орендної плати, то суд враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частинами 2, 3 ст.1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно правового висновку, який викладено Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України

Суд також враховує , що у відповідності до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: "добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них". Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Позивач сплатив відповідачці 20000 гривень за договором оренди землі, хоча йому було достеменно відомо, що земельна ділянка відповідачки перебуває в оренді у СВК "Нива", а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

Отже, виходячи з встановлених в судовому засіданні обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів в загальній сумі 30963,53 гривні, а тому позов задоволенню не підлягає.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач/

Тому у позові слід відмовити через необгрунтованість позову, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Відповідно до частин 1, 2 ст.141 ЦПП України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, то відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст. ст. 2-13, 81, 89, 141, 258 - 259, 263 - 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" в особі представника адвоката Папуша Анастасії Олегівни до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та процентів за користуванням ними.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 26 квітня 2023 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний регіон", місцезнаходження: 68251, Одеська область, Білгород-Дністровський (Саратський) район, с. Зоря, вул. Першотравнева, 229-А, код ЄДРПОУ 31510479.

Представник позивача: адвокат Реу Руслан Васильович, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю ОД № 003029, видане 21.06.2017 року Радою адвокатів Одеської області, місцезнаходження: 68200, смт. Сарата, вул. Крістіана Вернера, 82 А, Білгород-Дністровського району Одеської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 08.08.1997 року, РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: адвокат Папуша Анастасія Олегівна, посвідчення адвоката № 003163, видане 20 листопада 2019 року Радою адвокатів Одеської області, місцезнаходження: 65044, Одеська область, Одеський район, м. Одеса, провул. Каркашадзе, № 9, офіс 7.

Суддя А. І. Бучацька