Постанова

від 09.01.2024 по справі 513/195/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1494/24

Справа № 513/195/22

Головуючий у першій інстанції Бучацька А.І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний регіон» у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний регіон» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та процентів за користуванням ними, на рішення Саратського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Бучацької А.І. 11 квітня 2023 року у смт. Сарата Одеської області, -

встановила:

У лютому 2022 року представник ТОВ «Південний регіон» звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з останньої на користь позивача грошові кошти в розмірі 30963,53 гривень, що складаються з наступного: 20000 гривень - безпідставно отримані грошові кошти, 8146 гривень - інфляційні збитки, 2817,53 гривень - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що 09 червня 2017 року відповідачкою ОСОБА_1 було отримано від ТОВ «Південний регіон» грошові кошти у розмірі 20000 гривень в рахунок виконання договору оренди землі від 09.06.2017 року, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 8,32 га, яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області: діл. 1 - кадастровий номер:5124584900:01:001:0291; діл.2 - 5124584900:01:001:0293; діл. 3 - 5124584900:01:001:0292.

Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право користування на земельні ділянки: діл. 1 кадастровий номер: 5124584900:01:001:0291; діл.2 - 5124584900:01:001:0293; діл. 3 - 5124584900:01:001:0292 зареєстровано за Селянським (Фермерським) господарством «НИВА» на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, від 01 квітня 2012 року та додаткової угоди від 25 липня 2018 року до договору оренди землі від 01 квітня 2012 року.

Представник позивача посилався на те, що договір оренди від 09 червня 2017 року, в рахунок якого відповідачка отримала суму грошових коштів у розмірі 20000 гривень, не зареєстрований у встановленому порядку, тобто в є неукладеним, а тому грошові кошти набуті відповідачкою без достатньої правової підстави та підлягають стягненню з останньої відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Крім того, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання в нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного борту, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої заборгованості.

За розрахунками представника позивача, сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 10 червня 2017 року по 18 лютого 2022 року складає 2817,53 гривні. Інфляційні збитки за вказаний період складають 8146,00 гривень.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 11 квітня 2023 рокуу задоволенні позову ТОВ «Південний регіон» було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Південний регіон», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір оренди від 09 червня 2017 року, в рахунок якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 20000 гривень, не був зареєстрований, а тому є неукладеним, у зв`язку із чим вказані грошові кошти були набуті ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, а відтак, підлягають стягненню з останньої на користь апелянта.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ТОВ «Південний регіон» підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України,апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

У п. 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

Передбачений ст. 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (ст. 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 є власником земельних ділянок: площею 4,19 га, кадастровий номер 5124584900:01:001:0293, площею 3,26 га, кадастровий номер 5124584900:01:001:0291, площею 0,87 га кадастровий номер 5124584900:01:001:0292.

Земельні ділянки відповідачки перебували в оренді Селянського (Фермерського) господарством «НИВА» з 01 квітня 2012 року за договором оренди землі б/н, укладеним строком на 5 років.

На підставі додаткової угоди б/н від 25 липня 2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2012 року, договір оренди з Селянським (Фермерським) господарством «НИВА» продовжено на 7 років строком до 25 липня 2025 року.

Вказані обставини підтверджуються копією державного акту серії ЯА 847233, виданого 02 листопада 2005 року на підставі розпорядження Саратської РДА від 08 серпня 2005 року № 361/А-05 (а.с. 13) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 лютого 2022 року за № 300703550, 300700582, 300705071 (а.с. 15, 16, 17).

09 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Південний регіон» в особі виконавчого директора Романова О.В., що діяв на підставі Статуту, було укладено договір оренди землі (а.с.9 зв.-12).

Згідно п. 2 договору, в оренду передається земельна ділянка площею 8,321 гектарів, яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району кадастровий номер: діл. 1 5124584900:01:001:02913, діл. 2 - 5124584900:01:001:0293, діл 3 - 5124584900:01:001:0292, та належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акту про право власності на землю від 02 листопада 2005 року серії ЯА № 847233. Договір укладено строком на 10 років (п. 7 договору). Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 6000 зерна, але не менше 3% від нормативної вартості земельної ділянки за кожний рік (п.12). Орендна плата вноситься до кінця поточного року. Орендна плата може виплачуватися достроково. У випадку дострокові виплати, розмір сплаченої орендної плати в подальшому не переглядається (п. 14, 15).

Пунктом 23 Договору встановлено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється не пізніше трьох днів з моменту підписання та державної реєстрації цього договору. Договір оренди набирає чинності з дня підписання сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки, що є невід`ємною частиною договору.

Умовами п. 51 Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

З видаткового касового ордеру ТОВ «Південний регіон» за № 25 від 09 червня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Південний регіон» одноразову виплату орендодавцю за оренду землі (8,32 га) в сумі 20000 гривень (а.с.9).

Також матеріалами справи встановлено, що 16 червня 2017 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси щодо розірвання договору оренди земельної ділянки загальною площею 8,32 га, яка знаходиться на території Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області, кадастровий номер: діл. 1 5124584900:01:001:0291, діл. 2 - 5124584900:01:001:0293, діл 3 - 5124584900:01:001:0292, належну їй на праві приватної власності на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 847233, від 02 листопада 2005 року, та інших питань, які стосуються її законних прав та інтересів в судах України з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому ( в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви, тощо. Довіреність видана терміном на один рік, дійсна до 16 червня 2018 року та посвідчена секретарем виконавчого комітету Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області Іваньком С.С., зареєстровано в реєстрі за № 210 (а.с.89).

При цьому зміст довіреності та обсяг повноважень, наданих виконавчому директору ТОВ «Південний регіон» Романову В.О. підтверджують, що на час укладання договору оренди землі з відповідачкою, позивачу було достеменно відомо про наявність договору оренди землі між відповідачкою та Селянським (Фермерським) господарством «НИВА» та повноваження за довіреністю були надані представнику позивача для розірвання договору оренди між відповідачкою та Селянським (Фермерським) господарством «НИВА».

На підставі досліджених вищевказаних доказів колегія суддів вважає доведеним, що ТОВ «Південний регіон» в особі виконавчого директора Романова В.О. сплатив ОСОБА_1 грошові кошти за договором оренди землі від 09 червня 2017 року в сумі 20000 грн., знаючи, що земельні ділянки, які є предметом договору, перебували у оренді Селянського (Фермерського) господарства «НИВА» з 01 квітня 2012 року, тобто достеменно розуміючи та не зважаючи на те, що укладений між сторонами договір оренди земельних ділянок від 09 червня 2017 року не може бути зареєстрований у встановленому законом порядку до розірвання договору оренди із Селянським (Фермерським) господарством «НИВА», а за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, обов`язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди (в цьому випадку права оренди) покладено на саме орендаря. Вказані обставини у своїй сукупності підтверджують той факт, що поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 30963,53 гривень на підставі ст. 1212 ЦК України, та зазначає наступне.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Вказане кореспондується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022св22).

Безпідставним є посилання ТОВ «Південний регіон» у позовній заяві та апеляційній скарзі на те, що договір оренди від 09 червня 2017 року, в рахунок якого відповідачка отримала суму грошових коштів у розмірі 20000 гривень, не зареєстрований у встановленому порядку, тобто в є неукладеним.

Колегія суддів зазначає, що за положенням ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зроблено висновок, що у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)

Таким чином та обставина, що ТОВ «Південний регіон» 09 червня 2017 року сплатило ОСОБА_1 одноразову виплату орендодавцю за оренду землі у розмірі 20000 гривень, свідчить про те, що договір оренди землі від 09 червня 2017 року виконувався сторонами, і вказане виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим рішення Саратського районного суду Одеської області від 11 квітня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний регіон» залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 11 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 січня 2024 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе