Постанова

від 21.03.2023 по справі 910/7826/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2023 р. Справа№ 910/7826/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 21.03.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 09.11.2022 (повний текст підписано 16.11.2022)

у справі № 910/7826/21 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго" про (з урахуванням заяви про зміну предмету позову):

1. Визнання неправомірними (протиправними) дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго" щодо поставки Товариству з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон" товару (лісопродукції) по договору поставки №01/08/18 від 01.08.2018 без узгоджених додатків(специфікацій) (п.1.1. договору), які є невід`ємною частиною договору, та поставці партій товару(лісопродукції) без товаросупровідних документів щодо їх поставки (п.п.5.5., 5.5.1.) в період з червня 2019 року по лютий місяць 2020 року;

2. Зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго" вчинити дії по наданню Товариству з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон" нарочним або поштою, додатків(специфікацій) (п.1.1. договору), які є невід`ємною частиною договору поставки партій товару по договору поставки №01/08/18 від 01.08.2018 року та товаросупровідних документів на поставку товару(лісопродукції) (п.п.5.5., 5.5.1.) за період з червня 2019 року по лютий місяць 2020 року, які підтверджують поставку Товариству з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон" товару(лісопродукції) на суму 11 914 022.97грн з ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Аспектенерго» (як продавцем) не було надано разом з партіями відвантаженого товару за договором оригіналів додатків (специфікацій), товаросупровідних документів (карантинних сертифікатів, податкових накладних, актів прийому-передачі, товарних накладних), що, за твердженням позивача, унеможливило виконання ним своїх обов`язків (як покупця) за договором з проведення повного розрахунку за поставлений товар.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі №910/7826/21 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права за невідповідності висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи та без врахування установленої практики Верховного Суду.

За доводами апеляційної скарги, для відновлення порушених прав та законних інтересів позивача необхідний судовий примус у вигляді зобов`язання вчинити дії по наданню специфікацій(додатків) та товаросупровідних документів на поставлену лісопродукцію для позивача про що була заявлена позовна вимога під №2, яка мала розглядуватися у взаємозв`язку з позовною вимогою №1 про визнання протиправними дій. Скаржник зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав не суперечить статтям 16, 20 Цивільного кодексу України, за якою право на захист може здійснюватися стороною у справі на свій розсуд.

Апелянт вказує, що вимоги позовної заяви за №1 та №2 у взаємозв`язку доповнюють обраний спосіб захисту порушеного права позивача, але не проведення розгляду судом позовної вимоги за №1 у взаємозв`язку з вимогою №2 призвело до порушення норм матеріального права передбачених статей 16,20,509, 526, 628, статті 629 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон" (покупець) було укладено договір № 01/08/18 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити лісопродукцію (товар), найменування, ціна, кількість, якісні показники і терміни поставки якого визначені у додатках (специфікаціях).

Згідно з п.3.1. договору загальна кількість товару, що поставляється продавцем, складається з суми усіх кількостей товару, зазначених у додатках (специфікаціях) до даного договору.

Загальна сума договору складається з суми усіх додатках (специфікаціях), які є невід`ємними частинами цього договору. Умови оплати зазначаються додатках (специфікаціях), які є невід`ємними частинами цього договору (пункти 4.1., 4.4. договору).

Згідно з п. 5.1. договору поставка товару проводиться партіями в асортименті, кількості, по цінам, з якісними характеристиками та в строки, погоджені сторонами в додатках (специфікаціях) до даного договору. Під партією товару сторони приймають різну кількість товару однорідного по своїм якісним показникам, який супроводжується одним документом про якість і/або одним товаросупроводжуючим документом.

Умови поставки узгоджуються окремо в кожному додатку (специфікації) з урахуванням умов і застережень, які містяться в даному договорі (п.5.2. договору).

Відповідно до п. 5.5. договору по кожній партії товару продавець спрямовує покупцеві наступні товаросупровідні документи: карантинний сертифікат, податкову накладну, акт прийому-передачі, товарну накладну.

Допускається передача перерахованих вище документів факсимільним зв`язком з подальшим наданням оригіналів (нарочним або поштою).

Покупець зобов`язаний протягом 10 днів з моменту отримання повернути продавцю к оформлений акт прийому-передачі товару та товарну накладну. У разі неповернення акту прийому-передачі товару та товарної накладної продавцю та/або ненаданні заперечень по акту та накладній у встановлений для оформлення строк, акт прийому-передачі товару та товарна накладна вважаються оформленими з боку покупця (п.5.5.1. договору).

Спір у справі між сторонами виник у зв`язку із твердженням позивача про те, що ТОВ «Аспектенерго», як продавцем, не було надано разом з партіями відвантаженого товару за договором оригіналів додатків (специфікацій), товаросупровідних документів (карантинних сертифікатів, податкових накладних, актів прийому-передачі, товарних накладних), що, за твердженням позивача, унеможливило виконання своїх обов`язків покупцем по договору з проведення повного розрахунку за поставлений товар.

За вказаних обставин, позивач звернувся з позовом до суду, в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив:

- визнати неправомірними (протиправними) дії ТОВ «Аспектенерго» щодо поставки товару за договором без узгоджених додатків (специфікацій) та без товаросупровідних документів щодо їх поставки в період з червня 2019 року по лютий 2020 року;

- зобов`язати ТОВ «Аспектенерго» вчинити дії по наданню ТОВ "Лісовий егіон" нарочно або поштою додатків (специфікацій) поставки партій товару по договору та товаросупровідних документів на поставку товару за період з червня 2019 року по лютий 2020 року, які підтверджують поставку товару на суму 11914022,97 грн.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що належним чином виконав всі свої зобов`язання за договором щодо надання відповідних документів, а тому позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Згідно зі статтею 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай, індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакцій, чинній на момент звернення позивача до суду, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з частиною 1, пунктами 2, 4, 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні способи захисту порушеного права також визначені частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

При цьому, вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

В цій частині суд зазначає, що вимога щодо зобов`язання відповідача надати додатки (специфікації) та товаросупровідні документи, що передбачені договором поставки, не може бути предметом позову, оскільки визначений позивачем перелік документів є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору (в цій справі - лісопродукції). Тобто така документація є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а надання чи ненадання окремих документів при фактичні передачі товару (яка само по собі не оспорюється позивачем) не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань, в тому числі істотних умов договору.

Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення та надання тих документів, які виступають доказами у справі. Так, акти приймання-передачі товару та специфікації підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів.

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 по справі №905/1926/16.

Відповідності до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що заявлені позивачем у цій справі вимоги про зобов`язання відповідача щодо надання додатків (специфікацій) поставки партій товару по договору та товаросупровідних документів на поставку товару за період з червня 2019 року по лютий 2020 року, які підтверджують поставку товару на суму 11914022,97 грн., не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Водночас, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Отже, окреме зобов`язання щодо надання товаросупровідної документації не може бути предметом позову, оскільки такі документи є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору; обсягу переданого предмету договору. Тобто такі документи є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а примусове надання таких документів не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань.

У той же час, вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача надати документацію щодо поставки товару у період з червня 2019 року по лютий місяць 2020 року не є достатньо визначеною, оскільки не містить чіткої конкретики щодо вичерпного переліку витребуваної позивачем документації (зважаючи на існування значної кількості документації, що вже фактично підписана обома сторонами у заявлений період), тоді як приписами п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" передбачено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору.

Вказаній нормі кореспондують норми частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи зі змісту пункту 1 частини 2 статті 11 та частини 1 статті 50 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526, частина 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, заявлені позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача надати відповідну товаросупровідну документацію, фактично дублюють приписи пункту 5.5. договору, який, у свою чергу, і так є обов`язковим для сторін в силу імперативних приписів статті 629 Цивільного кодексу України. Такі обставини є окремою підставою для висновку про те, що позивачем у цій частині було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі №916/998/18).

Колегія суддів також звертає увагу позивача на те, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Суд наголошує, що рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав. Відтак, передусім суду необхідно встановити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту права, вимогам ефективності поновлення порушених прав.

Однак обраний позивачем спосіб захисту порушеного права про визнання протиправними дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспектенерго" щодо поставки позивачу товару по договору поставки №01/08/18 від 01.08.2018 без узгоджених додатків(специфікацій) та поставці партій товару(лісопродукції) без товаросупровідних документів щодо їх поставки не є належним та ефективним у розумінні наведених вище норм способом захисту порушеного права, оскільки задовольнивши таку вимогу суд не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить порушене право - право позивача на належне виконання сторонами умов договору поставки №01/08/18 від 01.08.2018.

Вказана вимога, у разі її задоволення не створить для відповідача будь-яких обов`язків по відношенню до позивача та фізично не може буде виконана в порядку виконавчого провадження.

Приписами статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі №910/7826/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісовий регіон" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі №910/7826/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі №910/7826/21 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7826/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 27.04.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська