Рішення

від 26.04.2023 по справі 916/2414/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2414/22Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Гутниковій О.С.

розглянувши справу №916/2414/22

За позовом: Громадської організації „Старицького 10 (65036, м. Одеса, вул. Старицького, буд. 10; код 44469535)

До відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України „Південьвійськбуд (65058, м. Одеса, вул. Армійська, 18; код ЄДРПОУ 24968798)

За участю третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1; код ЄДРПОУ 26597691).

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022)

За участю Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058. м. Одеса, вул. Армейська, 18; код ЄДРПОУ 38296363)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

За участю:

Від позивача: Кваша М.В., адвокат за ордером, Куркіна К.А., керівник

Від відповідача: Альошина В.О., довіреність

Від Одеської міської ради: Асташенкова О.І., самопредставництво

Від Міністерства оборони України: Добров Ю.І., довіреність

Від прокуратури: Запорожець Х.Ю., довіреність

Встановив: Громадська організація „Старицького 10 звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства Міністерства оборони України „Південьвійськбуд, у якій просить суд: визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства Міністерства оборони України „Південьвійськбуд, що полягає у не вжитті заходів щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького 10 згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради та зобов`язати Державне підприємство Міністерства оборони України „Південьвійськбуд вжити заходів щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.09.2022р. прийнято позовну заяву Громадської організації „Старицького 10 до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2414/22. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеську міську раду. Підготовче засідання у справі призначено на "24" жовтня 2022 р. о 11:50. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві та третій особі відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропоновано залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 24.10.2022р. о 11:50.

24.10.2022р. до суду відповідачем надано клопотання про відкладення судового засідання.

24.10.2022р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.11.2022р. о 12:00.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.10.2022р. повідомлено учасників справи №916/2414/22 про судове засідання, яке відбудеться "16" листопада 2022 р. о 12:00.

16.11.2022р. до суду відповідачем було надано заяву про закриття провадження по справі.

16.11.2022р. до суду прокурором було надано заяву про вступ у справу.

16.11.2022р. судове засідання не відбулось через відсутність електропостачання в приміщенні суду.

18.11.2022р. до суду позивачем було надано клопотання про долучення доказів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2022р. призначено підготовче засідання у справі №916/2414/22 на "12" грудня 2022 р. о 09:15.

05.12.2022р. до суду позивачем було надано заперечення на заяву відповідача про закриття провадження.

12.12.2022р. судове засідання не відбулось через відсутність електропостачання в приміщенні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.12.2022р. призначено підготовче засідання у справі №916/2414/22 на "22" грудня 2022 р. о 12:45.

У судовому засіданні 22.12.2022р. судом було оголошено протокольну ухвалу про залишення заяви відповідача про закриття провадження у справі без задоволення.

22.12.2022р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 08.02.2023р. о 12:50.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.12.2022р. повідомлено учасників справи №916/2414/22: Одеську міську раду та Одеську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері південного регіону про судове засідання, яке відбудеться "08" лютого 2023 р. о 12:50.

08.02.2023р. до суду від Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства оборони України.

08.02.2023р. до суду прокуратурою було надано відзив на позовну заяву.

08.02.2023р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.02.2023р. о 11:30.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.02.2023р. повідомлено учасників справи №916/2414/22 про судове засідання, яке відбудеться "28" лютого 2023 р. о 11:30.

24.02.2023р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив прокуратури.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.02.2023р. заяву Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 08.02.2023р. вх. № ГСОО 3928/23 задоволено. Залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство оборони України. Відкладено підготовче засідання на "20" березня 2023 р. о 12:45. Зобов`язано позивача направити на адресу залученої третьої особи позовну заяву з додатками, докази направлення надати суду. Запропоновано залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи та прокурора у підготовче засідання, призначене на 20.03.2023р. о 12:45. Явку представників учасників справи - визнано обов`язковою.

16.03.2023р. до суду третьою особою були надані письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.03.2023р. закрито підготовче провадження по справі №916/2414/22. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "17" квітня 2023 р. о 12:30. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 17.04.2023р. о 12:30.

13.04.2023р. до суду надано заперечення на пояснення Міністерства оборони України.

17.04.2023р. у судовому засіданні було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 26.04.2023р. о 14:00.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.04.2023р. викликано третю особу по справі №916/2414/22: Одеську міську раду у судове засідання, яке відбудеться "26" квітня 2023 р. о 14:00. Визнано явку у судове засідання третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеської міської ради - обов`язковою.

Протокольною ухвалою суду від 26.04.2023р. було визначено вірне найменування прокуратури - Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону.

Позивач підтримує поданий позов та просить суд його задовольнити.

Відповідач заперечував проти позову та просив суд закрити провадження у справі.

Третьою особою Міністерством оборони України надавались пояснення та заперечувалось проти позову позивача.

Третьою особою - Одеською міською радою, відповідно до наданих усних пояснень повноважного представника третьої особи, було зазначено суду, що процедура передачі майна з державної до комунальної власності має певний порядок, також було зазначено суду, що повинно бути рішення власника про відповідну передачу нерухомого майна, та вказано, що таке рішення власника, а саме держави в особі Міністерства оборони України наразі відсутнє.

Прокуратура заперечувала проти позовних вимог позивача.

У судовому засіданні 26.04.2023 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 27.04.2023р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи та прокуратури, суд встановив.

У поданому позову позивачем було зазначено суду, що Громадська організація „Старицького 10 є добровільним об`єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших інтересів своїх членів та/або інших осіб. Члени правління Громадської організації „Старицького 10 є мешканцями гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького 10, що перебуває у власності Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд».

Також позивачем було зазначено суду, що Громадська організація „Старицького 10 звертається до суду із позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, що полягають у тривалому та систематичному не вжитті заходів на вимогу Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

В обґрунтування поданого позову позивачем зазначалось, що рішенням Одеської міської ради № 2493-VІ від 21.12.2012 року «Про надання згоди на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м.Одесі» вирішено дати згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі, згідно з додатком.

Додатком до рішення Одеської міської ради №2493-VІ от 21.12.2012 року «Перелік гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» пунктом 4 визначено гуртожиток ДП МО України «Югвоєнбуд» («Південьвійськбуд») по вул. Старицького, 10.

Позивачем зазначено, що 30 жовтня 2014 року листом № 220/9553 заступник Міністра оборони України генерал - лейтенант Ліщинський О. І. звернувся до Одеського міського голови Труханова Г. Л. із проханням розглянути питання щодо прийому в комунальну власність територіальної громади міста Одеси житлового фонду та об`єктів інфраструктури.

17 грудня 2014 року мешканці гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, звернулися до Одеського міського голови із проханням розглянути питання щодо прийняття у комунальну власність вказаного гуртожитку.

05 червня 2015 року листом № 1849/01-20 Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до директора Державного підприємства «Південьвійськбуд» із проханням підготувати необхідну технічну документацію гуртожитків, що містяться на балансі підприємства для передачі у власність територіальної громади.

При цьому, починаючи з 08 грудня 2015 року Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» є власником гуртожитку, розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Старицького, 10, згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року, індексний номер 49276929.

Позивач вважає, що дії Державного підприємства «Південьвійськбуд» свідчать про реалізацію інших ідей, які не направлені на реалізацію приписів Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на ст. 4, ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», постанову КМУ №891 від 06.11.1995р. та на ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Щодо досудового листування із відповідачем зі спірного питання позивачем зазначалось, що запитом від 04 січня 2022 року в інтересах члена Громадської організації «Старицького 10» ОСОБА_1 , зареєстрованим за № 02 від 10 січня 2022 року, запитано інформацію про підстави набуття права власності Державним підприємством Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» на будівлю гуртожитку за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, та запитано належним чином завірені копії документів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію набуття права власності на будівлю гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповіддю № 384 від 17 січня 2022 року відповідач зазначив, що у відносинах із громадянкою ОСОБА_1 не перебуває, а адвокатський запит є проявом зловживання правом адвоката. Повторним запитом від 19 січня 2022 року в інтересах ОСОБА_1 , зареєстрованим за № 05, пригадано, що на адресу відповідача було направлено три адвокатські запити, з проханням детальної відповіді про підстави відмови та повторний розгляд порушених питань. Відповіддю № 396 від 27 січня 2022 року надано інформацію ідентичну Відповіді № 384 від 17 січня 2022 року.

На думку позивача, відповідач навмисно приховує від мешканців гуртожитку інформацію про передачу у свою власність гуртожитку або не володіє інформацію про те, хто в ньому проживає на правових підставах і надає помилкові відповіді на законні запити.

26 березня 2022 року позивачем направлено заяву за підписом членів Громадської організації «Старицького 10» та до вказаної заяви було додано документи, що підтверджують законність приживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, ОСОБА_2 із членами сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 разом із членами сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 із сином ОСОБА_9 . На даний лист, як вказує позивач, відповідач не відреагував, відповіді не надав.

Також позивач вказувалось суду, що Громадська організація „Старицького 10 звертається до суду в інтересах своїх членів, оскільки розділом 3 Статуту Громадська організація „Старицького 10 передбачено, що головною метою Організації є організація захисту прав й охоронюваних Законом інтересів та поліпшення умов існування мешканців гуртожитків. Основними напрямами діяльності Організації є: сприяння юридичній підтримці та підвищенню правової обізнаності мешканців гуртожитків стосовно їх прав та інтересів, що охороняються законодавством України; сприяння захисту конституційних прав, свобод, життєво важливих інтересів громадян; взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами/організаціями/установами при вирішенні проблем мешканців гуртожитків; задоволення суспільних інтересів, зокрема правових; участь у розробці законодавчих та інших нормативних актів, пов`язаних із реалізацією прав мешканців гуртожитків.

Надаючи відзив на позовну заяву, прокурором було зазначено суду, що згідно свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 08.12.2015р. гуртожиток загальною площею 4987 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності державі в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд». Вказаний факт не оспорюється сторонами, отже, не підлягає доказуванню.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» є Міністерство оборони України та статутом Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», затвердженого Наказом Міністра оборони України №27 від 29.01.1998, зі змінами, встановлено, що підприємство засновано на майні Збройних Сил України (державній власності), діє як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України. Також прокурором було зазначено, що відповідач є правонаступником Військової частини НОМЕР_1 , в тому числі щодо військового майна, яке належало військовій частині, до складу якого входить гуртожиток, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, буд. 10.

Посилаючись на Рішення Одеської міської ради №2493-VI від 21.12.2012р., прокурором було вказано, що передача гуртожитків згідно із Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього закону.

Як було зазначено прокурором, п. 4.3 Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» передбачено, що майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського віддання, Підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних фондів та інших видів майна за згодою Уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України. Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законодавством України (п. 4.6 Статуту).

Згідно п. 8 Статуту, функції з управління майном, що є державною власністю, здійснює Уповноважений орган управління (Міністерство оборони України), який відповідно до покладених на нього повноважень погоджує передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності господарських структур.

Прокурором зазначалось суду, що 30.10.2014 Заступником Міністра оборони України на адресу Одеського міського голови спрямовано лист з проханням розгляду питання щодо прийому у комунальну власність територіальної громади м.Одеса житлового фонду та об`єктів його інфраструктури (без чіткого переліку об`єктів). Між тим, на думку позивача мова йшла про гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває у власності держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд». Водночас, жодними доказами не підтверджується твердження позивача щодо надання згоди Міністерства оборони України на передачу вищевказаного об`єкта нерухомості у комунальну власність.

Окрім того, як зазначалось прокурором, відповідно до ст. 25-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», спори, пов`язані з порушенням майнових прав територіальних громад та власників гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності, розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства. Спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування.

Прокурором було наголошено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/22, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункт 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжено. Враховуючи викладене, передача гуртожитку, розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Старицького, буд. 10, з власності Державного підприємства Міністерства оборони України в комунальну власність, призведе до порушення прав та свобод діючих військовослужбовців, які здійснюють заходи задля відсічі збройної агресії на теперішній час.

Надаючи відповідь на відзив прокуратури, позивачем зазначалось, що в матеріалах справи містяться документи, які підтверджують схвалення відповідачем проживання колишніх та теперішніх військовослужбовців та членів їх сімей. Позивач зауважував, що відповідачем у справі не надано жодних доказів того, що гуртожиток використовується для потреб військової частини.

За твердженням позивача, визначення Державного підприємства, який є відповідач, як особи, яка належить до Збройних Сил України, має відношення до військових формувань, є некоректним, оскільки державне підприємство є суб`єктом господарювання і статус такого підприємства не може мати виключення у відносинах із мешканцями гуртожитку, порівняно із іншими суб`єктами господарювання, про які йдеться у Законі України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Також позивачем було зазначено суду, що вчинялися дії направлені на передачу гуртожитку посадовими особами Міністерства оборони України та і посадовими особами відповідача.

Відповідно до наданих пояснень, Міністерством оборони України зазначалось, що позовні вимоги пред`явлені до відповідача є безпідставними, оскільки Державне підприємство «Південьвійськбуд» не є органом, уповноваженим на розпорядження державним майном, та не має повноважень самостійно приймати рішення щодо передачі нерухомого майна (гуртожитку) до інших осіб, в тому числі і в комунальну власність територіальної громади м.Одеса без відповідного рішення органу управління державним майном.

Щодо свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.12.2016р. №49276929, то було пояснено суду, що таке свідоцтво є нікчемним, тобто таким, що його недійсність встановлена законом.

Третя особа зазначала суду, що порядок передачі житлового фонду, що перебуває у державній власності, в комунальну власність провадиться разом з відповідною технічною документацією на нерухоме майно, а також документами, що встановлюють право на нього, а оскільки позивачем не було надано відповідної технічної документації, що повинна супроводжувати пропозицію, а також відсутнє рішення про передачу з державної в комунальну власність об`єкта нерухомого майна від органу уповноваженого управляти державним майном, то заявлені до відповідача вимоги є безпідставними.

Надаючи заперечення щодо пояснень третьої особи, позивачем зазначалось, що Міністерством оборони України не наведено, якою нормою Цивільного кодексу України передбачено недійсність правочину у вигляді отримання свідоцтва про право власності. На думку позивача, за умови невжиття Міністерством оборони України будь-яких дій щодо скасування свідоцтва про право власності заяви є формальними.

Позивачем зазначалось, що гуртожиток має бути переданий до територіальної громади з метою подальшої приватизації. В результаті недбалості, Міністерство оборони України допустило, що з 2015 року гуртожитком володіє юридична особам, і через сім років нехтування зверненнями мешканці гуртожитку вказується про нікчемність свідоцтва про право власності отриманого юридичною особою належною Міністерству оборони України.

Додатково позивачем зазначалось, що вимога щодо виготовлення технічної документації до мешканців гуртожитку є некоректною, адже мешканці гуртожитку не є учасниками правочину з приймання передачі гуртожитку з власності держави або її підприємств і організацій до територіальної громади. Також було зауважено, що Міністерством оборони України не було надано документального підтвердження наміру використання гуртожитку.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та прокурора за час розгляду справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним Громадською організацією „Старицького 10 в позовній заяві, та направленим на визнання протиправною бездіяльність Державного підприємства Міністерства оборони України „Південьвійськбуд, що полягає у не вжитті заходів щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради та зобов`язання Державного підприємства Міністерства оборони України „Південьвійськбуд вжити заходів щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Старицького, 10 згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що рішенням Одеської міської ради № 2493-VІ від 21.12.2012 року «Про надання згоди на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» вирішено дати згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі, згідно з додатком. Додатком до рішення Одеської міської ради №2493-VІ от 21.12.2012 року «Перелік гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» пунктом 4 визначено гуртожиток ДП МО України «Югвоєнбуд» («Південьвійськбуд») по вул. Старицького, 10.

Позивачем зазначено, що 30 жовтня 2014 року листом № 220/9553 заступник Міністра оборони України генерал - лейтенант Ліщинський О. І. звернувся до Одеського міського голови Труханова Г. Л. із проханням розглянути питання щодо прийому в комунальну власність територіальної громади міста Одеси житлового фонду та об`єктів інфраструктури.

17 грудня 2014 року мешканці гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 звернулися до Одеського міського голови із проханням розглянути питання щодо прийняття у комунальну власність вказаного гуртожитку.

05 червня 2015 року листом № 1849/01-20 Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до директора Державного підприємства «Південьвійськбуд» із проханням підготувати необхідну технічну документацію гуртожитків, що містяться на балансі підприємства для передачі у власність територіальної громади.

При цьому, починаючи з 08 грудня 2015 року, Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» є власником гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року, індексний номер 49276929.

Позивач вважає, що дії Державного підприємства «Південьвійськбуд» свідчать про реалізацію інших ідей які не направлені на реалізацію приписів Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Також позивачем вказувалось суду, що Громадська організація „Старицького 10 звертається до суду в інтересах своїх членів, оскільки розділом 3 Статуту Громадська організація „Старицького 10 передбачено, що головною метою Організації є організація захисту прав й охоронюваних Законом інтересів та поліпшення умов існування мешканців гуртожитків. Основними напрямами діяльності Організації є: сприяння юридичній підтримці та підвищенню правової обізнаності мешканців гуртожитків стосовно їх прав та інтересів, що охороняються законодавством України; сприяння захисту конституційних прав, свобод, життєво важливих інтересів громадян; взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами/організаціями/установами при вирішенні проблем мешканців гуртожитків; задоволення суспільних інтересів, зокрема правових; участь у розробці законодавчих та інших нормативних актів, пов`язаних із реалізацією прав мешканців гуртожитків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, частинами 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем у даній справі є Громадська організація „Старицького 10.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання", громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. В свою чергу громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Із наведених законодавчих приписів вбачається, що метою створення та діяльності громадської організації, як однієї з форм об`єднання громадян, є задоволення та захист різноманітних інтересів її членів.

На думку суду, у даній справі позивачем не було обґрунтовано, у чому полягає порушення саме його прав, як Громадської організації „Старицького 10 , та які саме його права порушено з боку відповідача у даній справі за заявленими позовними вимогами, які наразі є предметом розгляду даної справи.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

На думку суду, у цій справі позивачем Громадською організацією «Старицького 10» не доведено, які саме і чим саме порушені його права з боку Державного підприємства Міністерства оборони України „Південьвійськбуд. Не підтверджено позивачем й того, що дійсно існують певні перешкоди для реалізації ним саме його особистих немайнових чи майнових прав. Судовому захисту підлягають лише порушені права, яких у даному випадку, судом не встановлено.

Щодо посилання позивача на наявність здійснення мешканцями гуртожитку дій, які направлено на подання відповідних звернень та скерування листів, суд зазначає, що такі дії вчинялись саме окремими мешканцями будинку та такі звернення були направлені саме на захист їх порушених прав, тоді як за даними позовними вимогами, в підставу яких покладено, зокрема, вказані листи, позивачем виступає Громадська організація «Старицького 10».

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 14.12.2011 № 19-рп/2011, від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп послідовно підкреслював, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення часини 3 статті 8, статті 55 основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

При цьому Конституційний Суд України у пунктах 1, 2 свого Рішення від 25.12.1997 №9-зп роз`яснив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних вимог та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, визначене статтею 55 Конституції України право на судовий захист не ототожнюється із беззаперечною підставою задоволення тих чи інших позовних вимог.

Так, у даній справі позивача не було обмежено у праві звернутися до суду за захистом свого права чи інтересу, які, на його думку, були порушено.

Однак, розглядаючи обставини справи, суд прийшов до висновку щодо відмови в позові у зв`язку з відсутністю у позивача прав чи охоронюваних законом інтересів, які було б порушено з боку відповідача за заявленими позовними вимогами.

Також суд вважає за необхідне додатково зазначити наступне.

Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надавав згоди на безоплатну передачу спірного гуртожитку до комунальної власності у встановленому чинним законодавством порядку.

Суд зазначає, що лист від 30.10.2014р. вих. № 220/9553 (а.с.32 Т.1) заступника Міністра оборони України, на який, зокрема, посилався позивач, як на підставу заявлених позовних вимог, не містить посилання на нерухомий об`єкт, спір щодо якого є предметом розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад: передача та прийняття гуртожитків, що є об`єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду; прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою); передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі N 264/7504/15-ц (провадження N 61-34679св18), від 21 травня 2020 року у справі N401/3644/16-ц (провадження N 61-10132св18).

На підставі вказаного висновку Верховного суду, громадяни, що проживають у гуртожитку не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу спірного гуртожитку у власність територіальної громади, а Одеська міська рада, як встановлено судом в межах даного спору, з таким позовом до суду не зверталась.

Також суд зазначає, що при поданні позовної заяви до суду повинен бути обраний належний спосіб захисту, оскільки кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а нормами Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що саме орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями на звернення до суду із заявленими у цій справі вимогами.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог Громадській організації „Старицького 10.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2481,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Громадської організації „Старицького 10 - відмовити.

2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481,00 грн. покладаються на позивача.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Суддя Т.Г. Д`яченко