Постанова

від 14.09.2023 по справі 916/2414/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/2414/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.

секретар судового засідання Мисько І.С.

за участю представників сторін у справі:

Від ГО «Старицького 10» - адвокат Ростомов Г.А.,

Від ДП МОУ «Південьвійськбуд» - Пономарьов В.В.

Від Міністерства оборони України Добров Ю.І.

Прокурор Запорожець Х.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Старицького 10»

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023

по справі №916/2414/22, суддя суду першої інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст рішення складено та підписано 27.04.2023

за позовом: Громадської організації «Старицького 10»

до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» за участю третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України

за участю Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Громадська організація «Старицького 10» звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», у якій просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», що полягає у не вжитті заходів щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10 згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради;

- зобов`язати Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» вжити заходів щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачем систематично допускається протиправна бездіяльність та не виконуються заходи щодо реалізації приписів ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», як того зобов`язує даний Закон.

Порушене право позивач пов`язував із тим, що в результаті бездіяльності відповідача щодо передачі гуртожитку до територіальної громади міста Одеси мешканці гуртожитку позбавлені можливості реалізувати своє право на приватизацію кімнат у гуртожитку.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у задоволенні позовних вимог Громадської організації «Старицького 10» відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було обґрунтовано у чому саме полягає порушення прав та інтересів ГО «Старицького 10», як самостійного учасника суспільних відносин, оскільки правом на звернення до суду наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорення саме її прав, свобод чи інтересів, а також, у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, а, отже, позивачем не доведено у чому полягає порушення його прав. Дані обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача прав чи охоронюваних законом інтересів, які було б порушено з боку відповідача за заявленими позовними вимогами.

Крім того, суд першої інстанції послався на те, що відповідач не надавав згоди на безоплатну передачу гуртожитку до комунальної власності, а лист заступника Міністра оборони від 30 жовтня 2014 року не містить конкретного посилання на об`єкт нерухомості, стосовно якого позивач звернувся до суду. В той же час громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер і виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади, а, отже, мешканці гуртожитку не мали права на звернення до суду із вказаним позовом.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Громадської організації «Старицького 10» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у справі №916/2414/22.

Апелянт зазначив, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права великої кількості людей, об`єднаних тотожними правами, є звернення колективного органу, що втілюватиме в собі сукупність однакових прав. Основними критеріями, котрими керувалися засновники ГО «Старицького 10» та особи, які набули членства у ГО «Старицького 10», були однаковість прав на приватизацію, складність задач, що підлягають реалізації, невідворотність обов`язку передачі гуртожитку до органу місцевого самоврядування. Тому помилковим є звуження процесуальної правоздатності ГО «Старицького 10» до захисту своїх особистих прав із нівелюванням захисту прав її членів.

На думку апелянта, суд першої інстанції заперечивши право громадян на звернення до суду із позовом про спонукання уповноважених осіб до проходження процедури передачі майна до органу місцевого самоврядування в порядку Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», створив сприятливі неправові умови для бездіяльності як володільця гуртожитку, так і органу місцевого самоврядування. Адже Одеська міська рада попри прийняття рішення про прийняття гуртожитку у 2012 році не проявляє жодної зацікавленості у реалізації такого рішення - не звертається до володільця гуртожитку із листами, не звертається до суду та понад десять років взагалі не проявляє жодної зацікавленості у реалізації власного рішення. Не вбачається інтересу і у інших учасників справи - ДП МОУ «Південьвійськбуд» та Міністерства оборони України.

Апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції взагалі позбавляє мешканців гуртожитку навіть права на судовий захист, адже судове спонукання сторін до реалізації Закону суд вважає недопустимим, що виводить таку протиправну поведінку за межі правового регулювання та відповідальності сторін, робить мешканців гуртожитку беззахисними перед вказаною бездіяльністю.

На думку апелянта, судом першої інстанції не було досліджено наступні питання:

-чи підлягає гуртожиток, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Старицького 10 передачі органу місцевого самоврядування?

-чи є законною бездіяльність ДП МОУ «Південьвійськбуд» в частині не передачі гуртожитку Одеській міській раді?

-чи має правове значення свідоцтво про право власності на гуртожиток за ДП МОУ «Південьвійськбуд»?

-чи уповноважений власник гуртожитку за свідоцтвом - ДП МОУ «Південьвійськбуд» на прийняття рішення щодо передачу гуртожитку на виконання приписів Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» або така компетенція наявна у Міністерства оборони України за будь - яких підстав? (твердження Міністерства оборони України)

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26 квітня 2023 року у справі № 916/2414/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Громадської організації «Старицького 10» до Державного підприємства Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу та узагальнення її доводів.

19.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу ГО «Старицького 10».

Міністерство вказало, що відповідач жодним чином не порушує прав чи охоронюваних інтересів позивача, оскільки позивач не довів, що дане порушення взагалі існує, має об`єктивний характер і виражається в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Третя особа заначила, що Державне підприємство «Південьвійськбуд» не є органом, уповноваженим на розпорядження державним майном, та не має повноважень самостійно приймати рішення щодо передачі нерухомого майна (гуртожитку) до інших осіб, в тому числі і в комунальну власність територіальної громади м. Одеса без відповідного рішення органу управління державним майном, тому пред`явлення до нього позову є безпідставним.

Щодо свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.12.2016 №49276929, то Міністерство зазначає, що таке свідоцтво є нікчемним, тобто таким, що його недійсність встановлена законом.

Третя особа зазначала суду, що порядок передачі житлового фонду, що перебуває у державній власності, в комунальну власність провадиться разом з відповідною технічною документацією на нерухоме майно, а також документами, що встановлюють право на нього, а оскільки позивачем не було надано відповідної технічної документації, що повинна супроводжувати пропозицію, а також відсутнє рішення про передачу з державної в комунальну власність об`єкта нерухомого майна від органу, уповноваженого управляти державним майном, то заявлені до відповідача вимоги є безпідставними.

Керуючись викладеним вище, третя особа просить залишити апеляційну скаргу ГО «Старицького 10» від 04.05.2023 без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 - без змін.

27.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу ГО «Старицького 10».

Прокурор зазначив, що спори про порушення майнових прав територіальних громад розглядаються судами за позовами органів місцевого самоврядування. Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.

Прокурор також послався на те, що жодними доказами не підтверджується твердження позивача щодо надання згоди Міністерством оборони України на передачу спірного гуртожитку у комунальну власність. Крім того, згідно посилань Міністерства оборони України, на даний час, у зв`язку з повномасштабною агресією російською федерацією та збільшенням військовослужбовців Збройних Сил України, спірний гуртожиток розглядається як можливість забезпечення житловими приміщеннями діючих військовослужбовців та їх сімей.

Керуючись викладеним вище, прокурор просить залишити апеляційну скаргу ГО «Старицького 10» від 04.05.2023 без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 - без змін.

28.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ДП МОУ «Південьвійськбуд» надійшов відзив на апеляційну скаргу ГО «Старицького 10».

Відповідач зазначив, що оскільки позивач не довів у чому полягає порушення його прав, та які саме його права порушило ДП МОУ «Південьвійськбуд» у справі за заявленими позовними вимогами, Господарський суд Одеської області відмовив у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач також вказав, що неправильними є висновки скаржника про питання, які на його думку не дослідив суд першої інстанції, оскільки учасниками судової справи дані питання під час розгляду справи у суді першої інстанції не ініціювались, під сумнів не ставились, а отже дослідженню та доказуванню не підлягали.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить залишити апеляційну скаргу ГО «Старицького 10» від 04.05.2023 без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 - без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2414/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Філінюк І.Г. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2023.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2414/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Старицького 10» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у справі №916/2414/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2414/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2414/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Старицького 10» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у справі №916/2414/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.06.2023; призначено справу № 916/2414/22 до розгляду на 27 липня 2023 року о 11:00.

27.08.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 14.09.2023 о 12:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2023 повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №916/2414/22 до 14.09.2023 о 12:00 год.; справу №916/2414/22 вирішено розглянути у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, в залі засідань № 7, 3-й поверх; явка представників учасників у справі не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

14.09.2023 у судовому засіданні взяли участь представники ГО «Старицького 10» - адвокат Ростомов Г.А., ДП МОУ «Південьвійськбуд» - Пономарьов В.В., Міністерства оборони України Добров Ю.І. та прокурор Запорожець Х.Ю.

Представник Одеської міської ради у судове засідання не зв`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2023, якою повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №916/2414/22 до 14.09.2023 о 12:00 год, була отримана Одеською міської радою 03.08.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 14.09.2023, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути справу №916/2414/22 за апеляційною скаргою Громадської організації «Старицького 10» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з метою розгляду апеляційної скарги у розумний строк в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд справи №916/2414/22 за апеляційною скаргою Громадської організації «Старицького 10» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 по суті, не дивлячись на відсутність представника Одеської міської ради, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність цього представника у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у розумний строк.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Рішенням Одеської міської ради № 2493-VІ від 21.12.2012 року «Про надання згоди на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» вирішено дати згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі, згідно з додатком.

Додатком до рішення Одеської міської ради №2493-VІ от 21.12.2012 «Перелік гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» пунктом 4 визначено гуртожиток ДП МО України «Югвоєнбуд» («Південьвійськбуд») по вул. Старицького, 10.

30 жовтня 2014 року листом № 220/9553 заступник Міністра оборони України генерал - лейтенант Ліщинський О.І. звернувся до Одеського міського голови Труханова Г.Л. із проханням розглянути питання щодо прийому в комунальну власність територіальної громади міста Одеси житлового фонду та об`єктів інфраструктури.

17 грудня 2014 року мешканці гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10 звернулися до Одеського міського голови із проханням розглянути питання щодо прийняття у комунальну власність вказаного гуртожитку.

05 червня 2015 року листом № 1849/01-20 Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до директора Державного підприємства «Південьвійськбуд» із проханням підготувати необхідну технічну документацію гуртожитків, що містяться на балансі підприємства, для передачі у власність територіальної громади.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право власності від 08 грудня 2015 року, індексний номер 49276929, відповідно до якого починаючи з 08 грудня 2015 року, власником гуртожитку, розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Старицького, 10 є держава в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд».

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, частинами 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем у даній справі є Громадська організація «Старицького 10».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання», громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. В свою чергу громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Із наведених законодавчих приписів вбачається, що метою створення та діяльності громадської організації, як однієї з форм об`єднання громадян, є задоволення та захист різноманітних інтересів її членів.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

З огляду на викладені вище норми, у Громадської організації «Старицького 10» відсутнє право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

З огляду на дані обставини, Громадською організацією «Старицького 10» не доведено, які саме і чим саме порушені його права з боку Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд». Не підтверджено позивачем й того, що дійсно існують певні перешкоди для реалізації ним саме його особистих немайнових чи майнових прав. Судовому захисту підлягають лише порушені права, яких у даному випадку, судом не встановлено.

Щодо посилання позивача на те, що він діє в інтересах своїх учасників, а саме мешканців гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Перш за все, колегія суддів вважає за потрібне встановити наявність порушеного права у членів ГО «Старицького 10».

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Тобто мешканці гуртожитку набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Як вбачається з матеріалів справи, власник гуртожитку - держава не надавала згоди на безоплатну передачу спірного гуртожитку до комунальної власності у встановленому чинним законодавством порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що лист від 30.10.2014 вих. № 220/9553 (а.с.32 Т.1) заступника Міністра оборони України, на який, зокрема, посилався позивач, як на підставу заявлених позовних вимог, не містить посилання на нерухомий об`єкт, спір щодо якого є предметом розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад: передача та прийняття гуртожитків, що є об`єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду; прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою); передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі N 264/7504/15-ц (провадження N 61-34679св18), від 21 травня 2020 року у справі N401/3644/16-ц (провадження N 61-10132св18).

На підставі вказаного висновку Верховного суду, громадяни, що проживають у гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу спірного гуртожитку у власність територіальної громади, а Одеська міська рада, як встановлено судом в межах даного спору, з таким позовом до суду не зверталась.

Тому посилання апелянта на те, що він виступає з метою захисту прав своїх учасників, громадян, що проживають у гуртожитку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, не приймається колегією суддів до уваги, адже такі мешканці самі не набули право на приватизацію жилих приміщень у спірному гуртожитку, адже він не був переданий у власність відповідної територіальної громади у встановленому законом порядку, тому їхні права жодним чином не порушуються відповідачем.

Крім того, згідно з частиною першою статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

У рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2013 від 28.11.2013 Конституційний Суд України зазначив, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституційний Суд України передбачає право громадської організації захищати в суді особисті немайнові та майнові права своїх членів за одночасної наявності повноважень у Статуті та права звертатися до суду в інтересах інших осіб, визначеного законом.

Розділом 3 Статуту ГО «Старицького 10» передбачено наступне:

3.1. Головною метою Організації є організація захисту прав й охоронюваних Законом інтересів та поліпшення умов існування мешканців гуртожитків.

3.2. Основними напрямами діяльності Організації є:

3.2.1. сприяння юридичній підтримці та підвищенню правової обізнаності мешканців гуртожитків стосовно їх прав та інтересів, що охороняються законодавством України;

3.2.2. сприяння захисту конституційних прав, свобод, життєво важливих інтересів громадян;

3.2.3. взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами/організаціями/установами при вирішенні проблем мешканців гуртожитків:

3.2.4. задоволення суспільних інтересів, зокрема правових:

3.2.5. участь у розробці законодавчих та інших нормативних актів, пов`язаних із реалізацією прав мешканців гуртожитків.

Відповідно до п. 2.4.2. Статуту «Старицького 10» для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань Організація у встановленому чинним законодавством порядку має право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про громадські об`єднання» встановлено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

Таким чином, законом прямо не встановлено наявність у громадської організації права звертатися з позовом до суду з метою захисту прав своїх учасників, що також свідчить про відсутність у Громадської організації «Старицького 10» порушеного права та відповідно відсутність підстав для звернення з позовом у даному випадку, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача прав чи охоронюваних законом інтересів, які було б порушено з боку відповідача за заявленими позовними вимогами.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у справі №916/2414/22 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у справі №916/2414/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Старицького 10» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у справі №916/2414/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.04.2023 у справі №916/2414/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.09.2023.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

І.Г. Філінюк