Ухвала

від 26.04.2023 по справі 922/902/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/902/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Зуєв В.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Медведкова Олександра Васильовича (далі - ФОП Медведков О.В., відповідач, скаржник)

на рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2023 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023

у справі № 922/902/22

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Медведкова Олександра Васильовича

про стягнення 343 902,07 грн,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Медведков О.В. 13.04.2023 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 922/902/22; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2023 для розгляду касаційної скарги у справі № 922/902/22 визначено колегію суддів у складі: Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Зуєв В.А.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.01.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023, у справі № 922/902/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП Медведкова О.В. на користь Харківської міської ради 343 902,07 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки площею 0,0822 га (кадастровий номер 6310136600:08:001:0250) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по вул. Ковпака Сидора, 5-А в м. Харків у період з 01.04.2020-31.08.2021. Судові витрати покладено на відповідача. Стягнуто з ФОП Медведкова О.В. на користь Харківської міської ради, на користь прокуратури Харківської області 5 158,53 грн судового збору.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ФОП Медведкова О.В. у контексті оскаржуваних судових рішень у даній справі, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

На час подання позову, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено в розмірі 2 481,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 922/902/22 є стягнення 343 902,07 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2022 рік - 1 240 500,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки, проаналізувавши рішення господарських суддів першої та апеляційної інстанцій за період 2020-2023 років у подібних справах за позовом Харківської міської ради до власників нерухомого майна, встановлено, що застосовується різний підхід щодо розгляду подібних справ, а саме чи є підстави застосовувати статтю 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин, що виникають між органом місцевого самоврядування та користувачем земельної ділянки щодо викупу такої земельної ділянки при встановлені судами відсутності зволікань та затягувань процесу оформлення викупу такої земельної ділянки у період такого оформлення.

При цьому, скаржником до матеріалів касаційної скарги додано додаток до касаційної скарги, в якому скаржник на обґрунтування доводів щодо фундаментального значення даної касаційної скарги для формування єдиної правозастосовної практики посилається на наступні справи: № 922/652/21, № 922/4013/20, № 922/3507/20, № 922/3890/21, № 922/25/22.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Разом з цим, вказуючи на фундаментальне значення даної касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження вищевказаних критеріїв існування виключної проблеми щодо застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах, оскільки справи , перелік яких наведено у додатку до касаційної скарги, не доводять наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень у даній справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійснені місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи по суті, і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь Відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною "ratione materiae" у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію "ratione valoris" щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.

Водночас, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду даної справи, у касаційній скарзі, з огляду на вищенаведені мотиви, ненаведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Медведкова О.В. на рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 922/902/22, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Медведкова Олександра Васильовича на рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 922/902/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв