Ухвала

від 26.04.2023 по справі 756/10461/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 756/10461/21

провадження № 61-2023ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний виконавець Павлюк Назар Васильович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний виконавець Павлюк Н. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сальваровською Н. І. за реєстровим № 1223, за яким позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у сумі 2 782 250,00 грн, що на момент укладення договору становило 100 000 доларів США, строком до 06 лютого 2021 року. Вказаний договір укладено ОСОБА_4 в інтересах сім`ї, на укладення якого надана згода іншого з подружжя, а саме ОСОБА_1 . За вказаних обставин ОСОБА_1 вважається солідарним боржником. 10 березня 2021 року позивач звернувся до ОСОБА_4 із заявою-вимогою про погашення боргу, у якій вимагав протягом 30 днів з дня її отримання, повернути суму позики в гривні, що станом на дату складання заяви складає 2 788 850,00 грн, яка була нею отримана.

22 квітня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сальваровської Н. І. із заявою про вчинення виконавчого напису, який був вчинений 22 квітня 2021 року, внесений в реєстр за номером 891 на суму 2 810 072,50 грн.

27 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № №65297334) на виконання виконавчого напису № 891 від 22 квітня 2021 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сальваровською Н. І. 05 травня 2021 року у зв`язку з невиконанням виконавчого документу приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В. винесено постанови про арешт коштів та майна боржника. 01 червня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та накладено арешт на частку ОСОБА_4 у ТОВ «МК. ФУДГРУП».

ОСОБА_3 стало відомо, що 11 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н. М., за реєстровим номером 2198, відповідно до якого, ОСОБА_1 за згодою чоловіка ОСОБА_4 продала належну подружжю на праві спільної сумісної власності земельну ділянку площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102.

На підставі вказаного договору право власності на земельну ділянку площею 0,057 га, кадастровий номер 3221888000:24:180:0102 зареєстроване за ОСОБА_5 .

Позивач вважав, що ухиляючись від сплати заборгованості за договором позики, діючи недобросовісно та зловживаючи правом, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали фраудаторний правочин щодо спільного сумісного майна подружжя - земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, та відчужили її ОСОБА_5 , з метою уникнення виконання зобов`язань за договором позики та уникнення стягнення за виконавчим написом від 22 квітня 2021 року.

ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,057 га, з кадастровим номером 322188000:24:180:0102 від 11 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Халявкою Н. М. 11 червня 2021 року за реєстровим номером 2198.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка, на момент укладання договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року, перебувала у спільній сумісній власності подружжя. Необґрунтовані доводи позивача про те, що відповідач є солідарним боржником за договором позики, оскільки виконавче провадження ВП 65297334 відкрито лише щодо ОСОБА_4 . Відповідача ОСОБА_1 не повідомляли про дане виконавче провадження, окрім того виконавче провадження відносно продавця земельної ділянки відкрито не було, майно не перебувало під арештом.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 322188000:24:180:0102 від 11 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Халявкою Н. М. 11 червня 2021 року за реєстровим номером 2198. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

земельна ділянка площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102 була придбана ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , відповідачами не спростовано, що дає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на неї;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України;

ОСОБА_4 , будучи співвласником земельної ділянки, площею 0,057 га, з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, усвідомлював, що її частина може бути стягнена у рахунок погашення боргу, проте надав ОСОБА_1 згоду на її відчуження, яка, в свою чергу, знаючи про наявність заборгованості за договором позики від 06 серпня 2020 року, укладеного в інтересах сім`ї, допускаючи настання негативних наслідків за договором позики, у вигляді звернення стягнення на частину земельної ділянки, відчужила її на користь ОСОБА_5 , що ставить під сумнів добросовісність дій подружжя, та набуває ознак фраудаторного правочину.

Додатковою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 22 лютого 2023 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 06 березня 2023 року ці недоліки було усунуто, зокрема надано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, одною з підстав, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження судового рішення, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційним судом помилково застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, оскільки рішення у цій справі ухвалено за інших фактичних обставин.

Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат