Постанова

від 27.04.2023 по справі 172/172/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 172/172/18

провадження № 61-19075св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: малолітня ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Васильківська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Васильківська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_6 . Після його смерті їй стало відомо, що ним незадовго до смерті був складений заповіт, посвідчений 13 березня 2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 659.

ОСОБА_1 зазначала, що указаний заповіт був складений та підписаний за місцем проживання заповідача (с. Катеринівка). В той же час місце складання та посвідчення заповіту нотаріусом зазначено с. Васильківка. Однак у випадку посвідчення заповіту за місцем проживання заповідача місцем складання заповіту є його місце проживання, тобто за місцем, де заповідач здійснив вольове розпорядження на випадок його смерті. Отже, до заповіту внесена недостовірна інформація щодо місця складання заповіту, що свідчить про порушення вимог щодо форми заповіту та вимог щодо його посвідчення.

Крім того, датою виїзду нотаріуса до спадкодавця зазначено 13 березня 2017 року (понеділок) о 13 год. 35 хв. заповіт прочитано та підписано заповідачем, тоді як відповідно до графіку роботи Васильківської державної нотаріальної контори виїзним днем є четвер, а обідня перерва з 13 год. 00 хв. до 13 год. 45 хв.

Також є суперечливою інформація про те, що заповіт написаний заповідачем (рукописно), а вже потім на зворотній сторінці заповіту вказано протилежне, що заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідача. Щодо часу підписання заповіту в заповіті зазначено: «Заповіт складено мною, ОСОБА_6 , та власноручно підписано у присутності нотаріуса, у зв`язку з моєю хворобою у мене вдома, за адресою: АДРЕСА_1 , о 13 год. 35 хв.». Тоді як на зворотній сторінці вказано інше: «Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 13 год. 55 хв.». ОСОБА_6 двічі підписав заповіт з інтервалами між підписами в 20 хв., хоча заповіт містить лише один підпис заповідача.

Таким чином неможливо стверджувати, що заповіт підписаний власноруч ОСОБА_6 . Заповідач не прочитав заповіт вголос, що є порушенням, яке тягне за собою визнання заповіту недійсним.

Також ОСОБА_1 зазначала, що заповідач тяжко хворів, у зв`язку з чим приймав ліки, зокрема, німесил, трамадол, димедрол та анальгін. Зазначені лікарські препарати впливали на стан свідомості та здатність усвідомлювати свої дії. Також він навіть не мав сили піднімати рук не те, щоб писати.

У спірному заповіті вказано, що на випадок своєї смерті ОСОБА_6 заповідає земельну ділянку, площею 7,955 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ДП № ВСІ 1747, земельна ділянка, площею 7,955 га, кадастровий номер 1220781100:01:008:0024, належала ОСОБА_7 , дружині ОСОБА_6 та її бабі.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла та після її смерті відкрилася спадщина, яка складалася із спірної земельної ділянки. Заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 було подано нею та ОСОБА_4 за правом представлення. Також спадщину було прийнята ОСОБА_6 на підставі частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) так як останній постійно проживав разом з померлою на час відкриття спадщини.

Таким чином, на момент складення оспорюваного заповіту вищезазначена земельна ділянка фактично знаходилась у спільній частковій власності ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/3 частці у кожного.

Отже у заповідача не було права заповідати повністю земельну ділянку, так як йому належала лише 1/3 частка.

Крім того, під час нотаріального посвідчення оспорюваного заповіту були присутні ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що є порушенням вимог статті 8 Закону України «Про нотаріат», оскільки факт присутності інших осіб під час складання заповіту є психологічним тиском на заповідача.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 203, 215, 231, 255, 1247, 1248, 1257, 1266 ЦК України, просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений 13 березня 2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 659 та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2020 року, з урахуванням ухвали від 19 квітня 2021 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналізуючи текст складеного та посвідченого заповіту ОСОБА_6 , суд не вбачає жодних порушень або незрозумілостей щодо зазначення місця посвідчення заповіту: місцем посвідчення заповіту є с. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області (де розташоване приміщення Васильківської державної нотаріальної контори як робоче місце державного нотаріуса Гордієнко І. В.), а місцем вчинення нотаріальної дії - АДРЕСА_1 (за місцем проживання особи, яка підписала заповіт). Отже, нотаріусом виконані вимоги чинного законодавства України щодо місця складання заповіту.

Суд відхилив твердження позивача щодо незрозумілості часу підписання заповіту, оскільки з пояснень нотаріуса цілком зрозуміло, що спочатку заповіт був складений та підписаний ОСОБА_6 о 13 год. 35 хв., а потім виготовлений на бланку та посвідчений нотаріусом о 13 год. 55 хв., з інтервалом 20 хв., які знадобилися для виготовлення тексту заповіту на нотаріальному бланку.

З матеріалів справи суд також не вбачає, що мали місце якісь інші порушення з боку нотаріуса під час посвідчення ним правочину в частині встановлення особи заповідача, перевірки його дієздатності тощо.

Також суд не прийняв до уваги твердження позивача, що під час складання та посвідчення заповіту в будинку ОСОБА_6 перебували сторонні особи, оскільки згідно пояснень нотаріуса ОСОБА_9 , вона перебувала сам на сам із заповідачем ОСОБА_6 , те ж саме підтвердила і свідок ОСОБА_8 , отже, у суду немає жодних підстав вважати, що під час посвідчення заповіту було порушено вимоги статті 8 Закону України «Про нотаріат».

Крім того, суд не вбачає жодних порушень з боку нотаріуса в тому, що посвідчення заповіту поза межами нотаріальної контори відбулося 13 березня 2017 року в понеділок, тоді як четвер виїзний день згідно з розкладом роботи Васильківської нотаріальної контори, оскільки жодним нормативним актом не забороняється вчинення нотаріальної дії поза межами нотаріальної контори, якщо воно відбувалося у робочий день.

Суд також відхилив твердження позивачки, що на момент укладання оспорюваного заповіту вищезазначена земельна ділянка фактично знаходилась у спільній частковій власності ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/3 частці у кожного, оскільки при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається згідно із статтею 56 Закону України «Про нотаріат».

Отже, суд вважав, що при посвідченні заповіту нотаріусом були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, заповіт складений уповноваженою особою, яка встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність.

Заповіт внесений до спадкового реєстру за № 659 у день його посвідчення, 13 березня 2017 року, всі відповідні записи про виїзд нотаріуса за місцем проживання ОСОБА_6 до журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори зроблені.

Також суд зазначив, що немає жодних підстав вважати, що ОСОБА_6 на день вчинення заповіту, 13 березня 2017 року, був неспроможний розуміти значення своїх дій та/або керувати ними. Так, свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які не є родичами чи іншими заінтересованими особами у справі, однозначно стверджували, що ОСОБА_6 у період з лютого і до двадцятих чисел березня 2017 року був при тверезому розумі, повністю усвідомлював свої дії та керував своїми діями, не дивлячись на важке захворювання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Заповіт, складений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений 13 березня 2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 659, визнано частково недійсним в частині розпорядження 1/3 частиною земельної ділянки, площею 7,955 га, кадастровий номер 1220781100:01:008:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, що за заповітом передана у спадок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оспорюваний заповіт укладений у належній письмовій нотаріальній формі. Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 13 вересня 2019 року № 2739-19 встановлено, що рукописні записи та підпис від імені ОСОБА_6 у оспорюваному заповіті від 13 березня 2017 року виконані самим ОСОБА_6 .

Також, суду не надані належні та допустимі докази того, що ОСОБА_6 за життя, на момент складання заповіту 13 березня 2017 року, страждав будь-яким психічним розладом, не розумів значення своїх дій і/або не міг керувати ними, тому судом не встановленні ознаки недійсності (нікчемності) оспорюваного заповіту.

Суду не надано висновку спеціаліста про те, що у зв`язку з наявним у ОСОБА_6 онкологічним захворюванням, перебігом цього захворювання та прийняттям медичних препаратів, які призначались хворому, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Клопотань про призначення відповідної експертизи судом позивачем не заявлено. Також суду не надано доказів того, що заповіт був вчинений ОСОБА_6 проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку іншої особи.

Однак спадкодавцю ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час складення ним оспорюваного заповіту від 13 березня 2017 року належала лише 1/3 частка земельної ділянки, площею 7,955 га, кадастровий номер, у зв`язку з прийняттям спадщини після його дружини ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Отже, приймаючи до уваги, що позивач успадкувала після смерті ОСОБА_7 1/3 частину зазначеної земельної ділянки, наявні підстави для визнання частково недійсним складеного ОСОБА_6 заповіту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині незадоволених позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що висновок експертів від 13 вересня 2019 року № 2739-19 не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/3 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5.

Також суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги пояснення позивача, яка була допитана в судовому засіданні як свідок.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були батьками ОСОБА_12 , що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане повторно 17 грудня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ворщівського районного управління юстиції Тернопільської області Україна (т. 1, а. с. 17).

Після одруження 16 червня 1979 року з ОСОБА_13 , ОСОБА_12 змінила прізвище на ОСОБА_14 і після розірвання цього шлюбу в 2008 році залишила прізвище « ОСОБА_14 », що підтверджує витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 02 березня 2018 року, свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого повторно 24 грудня 2008 року (т. 1, а. с. 18, 103).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_15 та ОСОБА_13 народилася дочка ОСОБА_16 , що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 24).

У подальшому, ОСОБА_16 змінила прізвище на « ОСОБА_17 », у зв`язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_18 , що підтверджує свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , видане 23 червня 2006 року Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 25).

ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджують свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 , видане 06 квітня 2017 року Васильківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 , видане 25 січня 2017 року Васильківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (т. 1, а. с. 12, 13).

ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_15 та ОСОБА_13 народився син ОСОБА_4 , що підтверджує свідоцтво на народження серії НОМЕР_7 (т. 1, а. с. 179).

Отже, ОСОБА_4 також є онуком ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та братом ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_7 у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_2 , що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 , видане 04 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Синельникове Синельниківського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 99).

Тобто, ОСОБА_2 є правнучкою померлих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 а також племінницею ОСОБА_1

ОСОБА_15 , мати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_9 , видане 12 листопада 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області (т. 1, а. с. 19).

ОСОБА_7 бабі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за життя належала земельна ділянка, площею 7,955 га, кадастровий номер 1220781100:01:008:0024, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, передана у власність на підставі рішення виконавчого комітету Богданівської сільської ради народних депутатів від 26 березня 1999 року № 7, що підтверджує державний акт на право приватної власності серії ДП ВС № 11747 (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до копії спадкової справи № 311/17, заведеної Васильківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , після її смерті до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулися 14 червня 2017 року її онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 114, 117).

Згідно із інформаційною довідкою з спадкового реєстру від 14 червня 2017 року ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за своє життя заповітів, спадкових договорів не вчиняла (т. 2, а. с. 119-122).

ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала до дня смерті на АДРЕСА_1 із чоловіком ОСОБА_6 , що підтверджує довідка Васильківської селищної ради від 07 червня 2017 року № 328 (т. 2, а. с. 130).

Зі спадкової справи № 311/17, заведеної Васильківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що свідоцтво (свідоцтва) про право на спадщину нотаріусом не видавалися (т. 2, а. с. 113-130).

Згідно з інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 14 червня 2017 року заповіт ОСОБА_6 зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 60363859, посвідчений 13 березня 2017 року, місце посвідчення - Васильківська державна нотаріальна контора, місце зберігання - там же, бланки: НМА 872643, номер в реєстрі нотаріальних дій 659 (т. 2, а. с. 90).

14 червня 2017 року до Васильківської державної нотаріальної контори подані заяви від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про прийняття ними спадщини після смерті діда, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2, а. с. 85, 87).

24 червня 2017 року до Васильківської державної нотаріальної контори подана заява від ОСОБА_3 , яка діяла від імені своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2, а. с. 92).

28 серпня 2017 року до Васильківської державної нотаріальної контори надійшла заява від ОСОБА_5 про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і заповів їй майно за заповітом, посвідченим 13 березня 03.2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрованим у реєстрі за № 659 (т. 2, а. с. 96).

Відповідно до заповіту, посвідченого 13 березня 2017 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 659, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження:

- належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 заповів у рівних частках кожному: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

- належну йому земельну ділянку, площею 7,864 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, заповів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ;

- земельну ділянку, площею 7,955 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2, а. с. 98).

Із цього заповіту вбачається, що його складено та власноручно підписано ОСОБА_6 , у присутності нотаріуса, у зв`язку з його хворобою у нього вдома на АДРЕСА_1 о 13 год. 35 хв.

Надалі у заповіті міститься рукописний напис: «цей заповіт прочитано мною уголос та власноручно підписано», у графі «підпис» міститься підпис та прізвище та ініціали « ОСОБА_6 » (т. 2, а. с. 98, зворот).

На початку заповіту під назвою документу «Заповіт» зазначається: «селище Васильківка, Дніпропетровської області, Україна, тринадцятого березня дві тисячі сімнадцятого року».

Під графою «підпис» також зазначається: «селище Васильківка, Дніпропетровської області, Україна, тринадцятого березня дві тисячі сімнадцятого року» (т. 2, а. с. 98, зворот).

Надалі у заповіті зазначено, що заповіт посвідчений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори; заповіт записаний зі слів ОСОБА_6 ; заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса о 13 год. 55 хв. Особу заповідача встановлено, його дієздатність перевірено. У зв`язку з хворобою заповідача заповіт складено та посвідчено за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 98, зворот).

Відповідно до журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, під номером «3» 13 березня 2017 року зазначається, що ОСОБА_3 , м. Синельникове, зробила виклик нотаріуса, а о 13 год. 00 хв. був здійснений виїзд до ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 для посвідчення заповіту у зв`язку з загальною хворобою, час повернення нотаріуса 14 год. 15 хв. 13 березня 2017 року (т. 2, а. с. 109-112).

Згідно з висновком експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 13 вересня 2019 року № 2739-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи рукописні записи «Цей заповіт прочитано мною уголос та власноручно підписано», що розташовані на розлінованій частині після слів «…виданий заповідачеві», підпис від імені ОСОБА_6 та запис « ОСОБА_6 » в графі «підпис» на зворотній стороні заповіту ОСОБА_6 від 13 березня 2017 року, що посвідчений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 659 - виконані самим ОСОБА_6 (т. 3, а. с. 21-27).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Загальні вимоги до форми заповіту визначені статтею 1247 ЦК України. Вони полягають у тому, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно із частинами першою та другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

При тлумаченні статті 1257 ЦК України необхідно враховувати положення статей § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» Глави 16 «Правочини» ЦК України.

Згідно із частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржуваний заповіт має розбіжності, які містяться у тексті заповіту, зокрема, про місце складання заповіту, дати та часу його складення (посвідчення). Також вказувала на тяжкість хвороби спадкодавця, неможливості власноручного підписання ним тексту заповіту, та неможливості усвідомлення спадкодавцем значення своїх дій через прийняття лікарських препаратів.

Крім того, посилалася на те, що під час посвідчення оспорюваного заповіту були присутні сторонні особи, що є порушенням вимог статті 8 Закону України «Про нотаріат», оскільки факт присутності інших осіб під час складання заповіту є психологічним тиском на заповідача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що відповідно до висновку експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 13 вересня 2019 року № 2739-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи рукописні записи «Цей заповіт прочитано мною уголос та власноручно підписано», що розташовані на розлінованій частині після слів «…виданий заповідачеві», підпис від імені ОСОБА_6 та запис « ОСОБА_6 » в графі «підпис» на зворотній стороні заповіту ОСОБА_6 від 13 березня 2017 року, що посвідчений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 659 - виконані самим ОСОБА_6 .

Крім того, під час розгляду справи позивач не заявляла клопотання щодо призначення судової експертизи для з`ясування питання чи міг ОСОБА_6 , на час складання оспорюваного заповіту, розуміти значення своїх дій, керувати ними.

Отже, позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що у зв`язку з наявним у ОСОБА_6 онкологічним захворюванням, перебігом цього захворювання та прийняттям медичних препаратів, які призначались хворому, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними.

Також суду не надано доказів того, що заповіт був вчинений ОСОБА_6 проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку іншої особи.

Щодо доводів позивача про розбіжності при оформленні оспорюваного заповіту, зокрема, про місце складання заповіту, щодо дати та часу його складення (посвідчення), - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені позивачем неточності мають формальний характер, не свідчать про наявність вад волі спадкодавця і, як наслідок, не зумовлюють недійсність заповіту в цілому.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний заповіт складений відповідно до вимог статті 1247 ЦК України, а позивачем не надані суду належні та допустимі докази для визнання його недійсним з підстав того, що у зв`язку з наявним у ОСОБА_6 онкологічним захворюванням, перебігом цього захворювання та прийняттям медичних препаратів, які призначались хворому, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними під час підписання заповіту.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович