Постанова

від 19.04.2023 по справі 569/9312/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 569/9312/19

провадження № 61-3892св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - Рівненська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Наседкіна Олега Ігоровича на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2020 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 рокуу складі колегії суддів:

Боймиструк С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Рівненська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про витребування майна, визнання права власності.

Позов мотивований тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 липня 2017 року визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

На підставі вказаного рішення суду державним реєстратором Управління забезпечення адміністративних послуг Рівненської міської ради 25 липня

2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану квартиру.

В подальшому спірна квартира була відчужена ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири № 287 від 30 серпня 2017 року.

Разом з тим, постановою апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 липня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту постійного проживання, визнання безвісно відсутнім та визнання права власності за набувальною давністю відмовлено.

Посилаючись на те, що у постанові апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року встановлено, що спірна квартира перебуває в комунальній власності, а вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, Рівненська міська рада просила:

- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради квартиру з реєстраційним номером 1312563956101, загальною площею 20,4 кв. м, житловою 11 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати право власності територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради на квартиру з реєстраційним номером 1312563956101, загальною площею 20,4 кв. м, житловою 11 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 22 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 року, позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради квартиру з реєстраційним номером 1312563956101, загальною площею 20,4 кв. м, житловою 11 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано право власності територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради на квартиру з реєстраційним номером 1312563956101, загальною площею 20,4 кв. м, житловою 11 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що постановою апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року у справі № 569/3273/17 встановлено, що спірна квартира є комунальною власністю Рівненської міської ради, скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 липня 2017 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , зокрема, про визнання права власності на спірну квартиру.

Врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду України

від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, які у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), суди попередніх інстанцій виходили з того, що вибуття спірної квартири з володіння Рівненської міської радина підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, а тому дійшли висновку про відсутність волевиявлення законного власника спірної квартири щодо її відчуження, а отже й наявність права на витребування майна від добросовісного набувача відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

При цьому апеляційним судом враховано, що витребування квартири не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_1 , із власності якого витребовується квартира, не позбавлений можливості захистити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якої він придбав цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Наседкіна О. І. на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 569/9312/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Наседкін О. І., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, провадження № 61-12731св18, від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц, провадження № 61-10018св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що в даному випадку мало місце порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 фактично проживає у спірній квартирі зі своєю сім`єю і ця квартира є його єдиним житлом. Він є фізичною особою, приватним суб`єктом та у відносинах з міською радою є «слабшим» суб`єктом.

Зазначає, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Також вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вибуття спірної квартири з володіння територіальної громади внаслідок дій та недбалості відповідних державних органів. Рівненська міська рада та створені нею виконавчі органи своїми діями та бездіяльністю по суті сприяли вибуттю спірної квартири з володіння територіальної громади м. Рівне й виникненню спору у даній справі.

Крім того, судами попередніх інстанцій не враховані рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) та від 17 листопада 2016 року у справі «Пчелінцева та інші проти росії» (заяви № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Також посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи або зупинення провадження у справі на час воєнних дій.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Рівненська міська рада просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за

ОСОБА_2 відбулася на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 липня 2017 року у справі №569/3273/17, яке не набрало законної сили. ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем квартири, оскільки сума, сплачена ним за договором купівлі-продажу квартири у розмірі 10 193 грн, є істотно нижчою від ринкової вартості майна.

Також зазначав, що наявність у договорі купівлі-продажу номеру справи та дати рішення суду, а також оцінка предмета договору (квартири) у сумі

10 193 грн дає змогу зрозуміти, що з приводу майна наявний спір, а враховуючи вартість та терміновість продажу майна ОСОБА_1 повинен був проявити розумну обачність при купівлі квартири, мав реальну можливість ознайомитися із судовим рішенням, станом розгляду справи та скористатись кваліфікованою правовою допомогою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рівненського міського суду від 11 липня 2017 року у справі № 569/3273/17 позовні вимоги ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту постійного проживання, визнання безвісно відсутнім та визнання права власності за набувальною давністю - задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25 грудня 2004 року по даний час за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українця, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_2 - безвісно відсутнім. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

На виконання рішення Рівненського міського суду від 11 липня 2017 року у справі № 569/3273/17 державним реєстратором Управління забезпечення адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевич І. Є. 25 липня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру з реєстраційним номером 1312563956101, загальною площею 20,4 кв. м, житловою 11 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

З оглянутого судом витягу з Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстроване приватне право власності на квартиру з реєстраційним номером 1312563956101, загальною площею 20,4 кв. м, житловою 11 кв. м. АДРЕСА_1 , державний реєстратор приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Фесюк Т. В., право власності виникло згідно договору купівлі-продажу квартири № 287 від 30 серпня 2017 року.

Також судами встановлено, що постановою апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року у справі № 569/3273/17 задоволено апеляційну скаргу виконавчого комітету Рівненської міської ради. Рішення Рівненського міського суду від 11 липня 2017 року скасовано. В задоволенні позову

ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту постійного проживання, визнання безвісно відсутнім та визнання права власності за набувальною давністю, відмовлено.

З вказаної постанови апеляційного суду Рівненської області вбачається, що судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності згідно рішення Рівненської міської ради № 707 від 25 лютого 2004 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.

При цьому Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц).

Однак у постанові Великої Палати від 15 червня 2021 року у справі

№ 922/2416/17 конкретизовані аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1193цс15 та висновки, викладені у постанові Великої Палати від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц. Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2776цс16, зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України»

від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України»

від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження

№ 14-190цс20)).

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц (провадження

№14-190цс20).

Як вбачається з матеріалів цієї справи, постановою апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року у справі № 569/3273/17 встановлено, що спірна квартира є комунальною власністю Рівненської міської ради. Також встановлено, що ОСОБА_2 вселилась в квартиру на підставі договору найму від 25 грудня 2004 року, який визнано судом недійсним, а тому права користування нею у встановленому законом порядку вона не набула і підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна квартира вибула з володіння власника Рівненської міської ради на підставі рішення Рівненського міського суду від 11 липня 2017 року по справі 569/3273/17, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване постановою апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2018 року.

Наведене свідчить про відсутність волевиявлення законного власника спірної квартира щодо її відчуження, а отже й наявність права на витребування майна від добросовісного набувача відповідно до пункту 3 частини першої

статті 388 ЦК України.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений 30 серпня 2017 року, в якому вказаний номер справи та рішення місцевого суду від 11 липня 2017 року, зазначена інформація про Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25 липня 2017 року. Предмет договору був оцінений у сумі

10 193,00 грн.

Наявність таких відомостей дає змогу зрозуміти, що з приводу майна наявний спір, а враховуючи вартість та терміновість продажу майна, ОСОБА_1 повинен був проявити розумну обачність при купівлі квартири. До придбання цієї квартири покупець мав реальну можливість ознайомитися із судовим рішенням, станом розгляду справи та скористатись кваліфікованою правовою допомогою.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі, як і не містять доказів щодо відсутності у нього іншого житла.

Підстав вважати, що витребування спірної квартири є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 немає.

З огляду на вказане вище, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що витребування квартири не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_1 , із власності якого витребовується квартира, не позбавлений можливості захистити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якої він придбав цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 07 лютого 2022 року у справі № 591/6566/20-ц(провадження

№ 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21).

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, провадження № 61-12731св18, від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц, провадження № 61-10018св18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Наседкіна Олега Ігоровича залишити без задоволення.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 березня

2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта