Рішення

від 30.03.2023 по справі 278/1252/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/1252/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку в спільному сумісному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що не мають права користуватись нерухомим майном, та примусового виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вище вказаною позовною заявою (т. 1, а.с. 2-6) та, з урахуванням уточненої позовної заяви (т. 1, а.с. 104-108), просить суд:

1) визнати будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

2) визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , по ід. частці за кожним;

3) визнати земельні ділянки: площею 0,0899 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0023, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; площею 0,0302 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0139, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Глибочиця; площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

4) визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки: площею 0,0899 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0023, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; площею 0,0302 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0139, яка розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Глибочиця; площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , по ідеальній частці кожної із земельних ділянок за кожною із сторін;

5) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з подачею та розглядом даної позовної заяви.

Поданий позов обґрунтовується тим, що у період з 14.06.1986 року по 19.01.2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Посилаючись на те, що за час перебування в даному шлюбі вони з відповідачем набули вказане вище майно, що має бути спільною сумісною власністю подружжя. З огляду на неможливість у добровільному порядку поділити спільно нажите майно, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

19.06.2020 року представником ОСОБА_2 , - адвокатом Араповим О. О. подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 1, а.с. 58-60) та відзив на першу редакцію позовної заяви (т. 1, а.с. 61-69), у яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником ОСОБА_2 адвокатом Араповим О. О. подано відзив на уточнену позовну заяву (т. 1, а.с. 127-137), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують, що спірне майно було набута та створено за час спільного проживання у шлюбі з відповідачем, а також участь позивача у створенні вказаного майна, відтак позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Одночасно з відзивом на позовну заяву представником ОСОБА_2 подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 1, а.с. 138-140).

Представником позивачки подано заяву про зупинення провадження у справі, обґрунтоване смертю відповідача (т. 1, а.с. 248).

Ухвалою від 03.03.2021 року було зупинене провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 252).

Ухвалою суду від 21.09.2021 року (т. 2, а.с. 7) поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.11.2021 року замінено відповідача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 14).

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач позовні вимоги визнала.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З відмітки у паспорті ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 11-13) вбачається, що 14.06.1986 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , який 19.01.2001 року було розірвано (т. 1, а.с. 14).

03.08.1989 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку в с. Глибочиця Житомирського району для індивідуального будівництва житлового будинку (т. 1, а.с. 53).

У 1990 році ОСОБА_2 отримано дозвіл на будівництво будинку та виготовлено технічну документацію (т. 1 а.с. 18-27).

Рішенням Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 15.01.1998 року (т. 1, а.с. 28) передано ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га в межах села Глибочиця для обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

Рішенням Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 15.01.1998 року ОСОБА_2 наділено додатково земельну ділянку площею 0,03 га в АДРЕСА_1 із земель запасу з метою розширення земельної ділянки площею 0,15 га, наданої йому для будівництва та обслуговування жилого будинку (т. 1, а.с. 112).

16.12.1999 року складено акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації (т. 1, а.с. 55).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок серії НОМЕР_1 від 13.02.2003 року (т. 1, а.с. 15) житловий будинок в цілому, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших майнових реєстрів вбачається, що право власності на вище зазначений житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 28.02.2003 року; реєстраційний номер майна: 191996 (т. 1, а.с. 70-71, 87-88).

28.03.2003 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубяковою Г. М., зареєстрований в реєстрі за № 1493 (т. 1, а.с. 209), яким все своє майно, в тому числі належний йому жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та належну йому земельну ділянку, розташовану на території села Глибочиця Житомирського району Житомирської області, заповів ОСОБА_3 .

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 078670, виданого 30.10.2003 року (т. 1, а.с. 109) ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0899 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення земельної ділянки: обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва.

Згідно державного акту на право власності на землю серії ЯА № 149549, виданого 19.05.2005 року (т. 1, а.с. 110) ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0302 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0139, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с. Глибочиця; цільове призначення (використання) земельної ділянки: ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 423255, виданого 07.06.2007 року (т. 1, а.с. 111) ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення земельної ділянки: обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, на виконання ухвали суду від 04.08.2020 року (т. 1, а.с. 156) надано належним чином засвідчену копію інвентаризаційної справи № 354 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 161-182).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 12.02.2021 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 251).

Рішенням Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області № 17 від 17.02.2022 року (т. 2, а.с. 38) присвоїно адресу житловому будинку в с. Глибочиця, розташованому на земельній ділянці площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, у зв`язку із прийняттям спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку № НВ-1800611602022 від 24.10.2022 року (т. 2, а.с. 46-47) земельна ділянка площею 0,0302 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0139, вид цільового призначення земельної ділянки: 01.03 Для ведення особистого селянського господарства, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ; дата державної реєстрації земельної ділянки 29.08.2016 року.

З витягу з ДЗК про земельну ділянку № НВ-1800611582022 від 24.10.2022 року (т. 2, а.с. 48-49) земельна ділянка площею 0,0899 га, кадастровий номер: 1822082000:02:001:0023, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення: В.02.01, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ; дата державної реєстрації земельної ділянки: 30.10.2003 року.

Згідно витягу з ДЗК про земельну ділянку № НВ-5100231182023 від 22.02.2023 року (т. 2 а.с. 75-76) земельна ділянка площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, вид цільового призначення земельної ділянки: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На замовлення ОСОБА_3 було виготовлено технічну документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр ОСОБА_2 площею 0,1995 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 77-92).

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженістьсприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положеньст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч. 2ст. 16 ЦК України.

За змістом статей316,317,319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Частиною першою статті 29 КпШС України передбачено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Згідно зі ст.60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно дост. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Згідно зіст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четвертастатті 65 СК України).

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (ст. 66 СК України).

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Відповідно до положеньст. 68 СК України,розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частинами 1, 2 ст.70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Верховний Суд у своїх рішення, зокрема в постановах від 21.11.2018 р. у справі №372/504/17, від 12.02.2020 р. у справі № 725/1776/18 та від 13.02.2020 р. у справі № 320/3072/18 тощо, вказав, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до п. 23Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно зі ст. 112 ЦУ УРСР, прийнятого 1963 року (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Відповідно до положень ст. 368 ЦК Україниспільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 369 ЦК Українипередбачає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідност. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннямст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до положеньст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до положеньст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до положеньст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до положень ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)).

Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Статтею 89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно статті 377 ЦК України та з урахуванням ст. ст. 81, 116 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Аналізуючи вищевикладене,дослідивши обставинисправи,перевіривши їхдоказами,оцінивши належність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності,виходячи ізпринципів розумності,виваженості,справедливості,із дослідженихдоказів вбачається,що підчас перебуванняу шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,набули: будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0899 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , тому суд вважає за можливе визнати, спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на зазначене майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , та визнати за позивачем ОСОБА_4 право власності на 1/2 ід. частку вказаного спірного майна, оскільки дані спірні земельні ділянки знаходяться під домоволодінням та призначенні для його обслуговування.

Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку площею 0,0302 га призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 29.08.2016 року серії ЯА № 149549, та визнання права власності на 1/2 ідеальну її частку зважаючи на таке.

Право власності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на зазначену спірну земельну ділянку з кадастровим №182208200:02:001:0139 площею 0,0302 га, є особистою приватною власністю, оскільки право власності на зазначений об`єкт спірного майна набуте останнім під час реалізації свого особистого права щодо приватизації вказаної земельної ділянки. Отже на дану земельну ділянку не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.

Відтак у позовній вимозі щодо визнання права спільною сумісною власністю даної земельної ділянки слід відмовити, як і відмовити у вимозі щодо визнання права власності на 1/2 ід. частку цієї земельної ділянки як похідну вимогу.

Даючи оцінку доводам сторони відповідача про наявність підстав для відмови у позові через пропуск строку позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до загальних вимог частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої статті 72 СК України та роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивачу було відомо про розірвання шлюбу в 2001 році і саме з цього часу розпочинається відлік строку позовної давності.

Заявлене відповідачем клопотання про застосування пропущеного строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки відповідач до травня місяця 2020 року не вчиняв будь-яких дій та не робив висловлювань, які б давали позивачу підстави прийти до висновку про те, що ним не визнається її право на володіння і користування спірним майном, і будь-яких належних та допустимих доказів пропуску строку позовної давності ОСОБА_1 судом не здобуто, а відповідач такі докази суду не надав.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність у частковому задоволенні позовних вимог, з наведених вище мотивів та підстав.

Керуючись статтями76-80,89,141,158,259,263-265,268,273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на частку в спільному сумісному майні - задовольнити частково.

Визнати будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 його ідеальній частці.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступні об`єкти нерухомого майна, а саме:

- земельну ділянку площею 0,0899 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати право власності по 1/2 ідеальній частці за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на кожну із земельних ділянок:

- земельну ділянку площею 0,0899 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,1995 га, кадастровий номер 1822082000:02:001:0410, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2023 року.

Суддя О. М. Дубовік