Постанова

від 18.04.2023 по справі 334/8878/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.04.2023 Справа № 334/8878/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 334/8878/21 Головуючий у1інстанції: Козлова Н.Ю.

№ 22-ц/807/236/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Бєлова А.В.

розглянувши цивільнусправу заапеляційнимискаргами ОСОБА_1 та позашкільного закладу «Міський палац дитячої юнацької творчості» Запорізької міської Ради Запорізької області в особі адвоката Черкашина Івана Івановича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до позашкільного закладу «Міський палац дитячої юнацької творчості» Запорізької міської Ради, третя особа Департамент освіти і науки Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до позашкільного закладу «Міський палац дитячої юнацької творчості» Запорізької міської Ради, третя особа Департамент освіти і науки Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що працює у Позашкільному навчальному закладі «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області на посаді завідуючої відділом.

04.11.2021року позивачка від відповідача отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 за № 6.4/211. У повідомленні зазначалося про її обов`язок до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні противопоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. В іншому разі її було повідомлено, що її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ.

04.11.2021 року позивачка надала відповідачу заперечення на повідомлення про відсторонення від роботи. В запереченнях вона посилалася на те, що відсторонення незаконне та попереджала про те, що нею буде подано позов до суду в разі відсторонення.

05.11.2021 року позивачка також наддала відповідачу заяву про те, що вона не давала згоди на збір інформації та обробку даних щодо стану здоров`я, а саме щодо проведення щеплення (вакцинації) від коронавірусу. Також цією заявою позивачка заборонила збір інформації та обробку даних щодо її стану здоров`я, а саме щодо проведення щеплення (вакцинації) від коронавірусу.

08.11.2021 позивачка отримала наказ Позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області № 112-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи».

Посилаючись на вищезазначене просила суд, визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої юначої творчості» Запорізької міської Ради № 112-к/тр від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи».

Стягнуто з позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої юначої творчості» Запорізької міської Ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 18782,34 гривні.

Стягнуто з позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої юначої творчості» Запорізької міської Ради на користь ОСОБА_1 908 гривень судового збору та 5500 гривень витрат на правову допомогу.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції, стягнувши на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 71498,16 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів, у решті рішення залишити без змін.

Також непогоджуючись іззазначеним рішеннямсуду, позашкільний заклад «Міський палац дитячої юнацької творчості» Запорізької міської Ради Запорізької області в особі адвоката Черкашина І.І. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено що позивач працює у Позашкільному навчальному закладі «Міський палац дитячої та юнацькою творчості Запорізької міської ради Запорізької області на посаді завідуючої відділом.

04.11.2021року позивачка від відповідача отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 за № 6.4/211. В повідомленні зазначалося про її обов`язок до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні противопоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. В іншому разі її було повідомлено, що її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ.

04.11.2021 року позивачка надала відповідачу заперечення на повідомлення про відсторонення. В запереченнях позивач посилалася на те, що відсторонення незаконне та попереджала про те, що буде подавати позов до суду в разі її відсторонення від роботи.

05.11.2021 року також надала відповідачу заяву про те, що не давала згоди на збір інформації та обробку даних щодо стану здоров`я, а саме щодо проведення щеплення (вакцинації) від коронавірусу. Також цією заявою позивачка заборонила збір інформації та обробку даних щодо її стану здоров`я, а саме щодо проведення щеплення (вакцинації) від коронавірусу.

08.11.2021 позивачка отримала наказ Позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої та юнацькою творчості» Запорізької міської ради Запорізької області № 112-к/тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи».

Відповідно до якого наказу, відповідач, керуючись статтею 46 КЗпП, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року відсторонив від роботи позивачку з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що статтею 46 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Стаття 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-IIIвстановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Суд першої інстанції виходив з того, що за статтею 12 зазначеного Закону щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим.

Таке твердження не є переконливим, позаяк підпунктами 1-2 пункту 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236(в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень протии COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача, судова колегія виходить з наступних положень закону.

Відповідно дост.43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другоїстатті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Оскаржуваний наказ директором закладу винесений на підставі п. 19 Постанови внесення змін допостанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236», п.41-6Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є такі:

чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля);

чи переслідувало таке втручання легітимну мету, що випливає саме зі змісту п. 2 вказаної статті;

чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дає змогу досягнути визначеної в п. 2 ст. 8 Конвенції мети.

Втручання становитиме порушення гарантій ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) констатувала, що застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного й непропорційного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.

Проаналізувавши законодавство, підзаконні нормативно-правові акти, Велика Палата ВС зазначила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дають можливість працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві визначити порядок дій щодо такого працівника.

Якщо відсторонення працівника від роботи не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Поширення інфекційної хвороби зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку. Така мета відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Тому посилання позивача на те, що від неї не мали право вимагати інформації щодо щеплення не є переконливим.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата, необхідно з`ясовувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема оцінки об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тощо.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід керуватися не тільки Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України № 2153, але й оцінкою загрози, яку потенційно на роботі може нести не вакцинований працівник. Зокрема, треба враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих);

форма організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потреба відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

У даній справі хоча позивач і працювала крім адміністративної посади ще й керівником дитячого гуртка, але як вона зазначила на час відсторонення діяли карантинні обмеження, у зв`язку з якими робота та навчання дітей проводилися дистанційно.

З 8 жовтня 2021 року у Запоріжжі дійсно були введені карантинні обмеження, та в зв`язку з ускладненням епідемічної ситуації через поширення коронавірусу з 18 жовтня встановлювався "червоний" рівень епідемічної небезпеки та бели введені додаткові обмежувальні карантинні заходи.

Відповідачем не спростовано, що у період, який передував відстороненню від роботи, характер роботи позивача, в тому числі і здійснення дистанційного навчання, будь-яким чином створювали небезпеку для оточуючих через відсутність вакцинації.

Касаційний Цивільний Суд Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок Верховний Суд зробив і в низці інших постанов.

Велика Палата виснувала, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Крім того, як зазначив суд першої інстанції, відповідачем не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсторонення позивача від роботи здійснене з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю та її оплату а вжиті заходи втручання у відповідні права особи не мали об`єктивних підстав.

Тож доводи апеляційної скарги відповідача не є переконливими, зводяться до обґрунтування законності відсторонення з власним тлумаченням чинного законодавства.

У своїй апеляційній скарзі позивач посилалася на те, що суд лише частково задовольнив її майнові вимоги.

Натомість суд першої інстанції обґрунтував власне рішення щодо визначення грошової суми, що підлягає стягненню.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховує, що відповідно до довідки про доходи, яка була видана відповідачем 10.11.2021 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 18782,34 грн., а тому розрахунок складено виходячи саме з цієї суми, яка не спростована позивачем належними доказами.

Тож наведені в обох апеляційних скаргах доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтами норм закону.

З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни або скасування немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу позашкільного закладу «Міський палац дитячої юнацької творчості» Запорізької міської Ради Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2022 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2023 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков