Постанова

від 27.04.2023 по справі 420/18849/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/18849/22Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

23 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 30.11.2022 року по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 роки, встановивши базовий місяць з моменту підвищений посадового окладу для проведення нарахувань та остаточного розрахунку-січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 30.11.2022 року по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 роки, встановивши базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу для проведення нарахувань та остаточного розрахунку-січень 2008 року;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9080,00 гри. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ; допустити до негайного виконання рішення Одеського окружною адміністративного суду за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , у встановлений судом строк, подати до суду звіт щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчім піти певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 30.11.2022 року по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах Українцю період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 роки, встановивши базовий місяць з моменту підвищений посадового окладу для проведення нарахувань та остаточного розрахунку-січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2019 року по 30.11.2022 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 і з застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що оскільки позивача виключено зі списків особового складу військової частини 02.09.2019 року, тому звернувшись з позовною заявою у 2022 році, ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом. Крім того, апелянт зазначив, що індексація за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням (заробітною платою), а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 01.11.2004 року по 31.12.2011 року та з 01.11.2013 року по 02.09.2019 року у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на грошовому забезпеченні у фінансовій службі військової частини НОМЕР_1 .

Згідно наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.08.2019 року №414 ОСОБА_1 звільнений з військової служби відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у запас за підпунктом а (у зв`язку із закінченням строку контракт) з посади заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_1 .

Пунктом 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.09.2019 року №192 з 02.09.2019 року ОСОБА_1 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений на військовий облік до Бідяївського РТЦКСП Одеської області.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду під 18.05.2022 року у справі №420/20811/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , що полягають у встановленні базового місяця з 01.01.2016 року но 28.02.2018 року - січень 2016 року під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, встановивши базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу для проведення нарахувань та остаточного розрахунку - січень 2008 року із урахуванням раніше виплаченої суми індексації.

30 листопада 2022 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022 року у справі №420/20811/21 позивачу здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 роки, встановивши базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу для проведення нарахувань та остаточного розрахунку-січень 2008 року у розмірі 82 370,85 грн.

06 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 роки, встановивши базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу для проведення нарахувань та остаточного розрахунку-січень 2008 року.

На день звернення до суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу не виплачений.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником, у зазначені чинним законодавством строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/2355/20 від 28 травня 2021 року.

Приписами ч.5 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем, на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022 року у справі №420/20811/21, проведено відповідачем 30 листопада 2022 року.

Судова колегія наголошує, що лише за умови дотримання позивачем строку звернення до суду або визнання причин пропуску строку поважними суд може розглядати справу і вирішувати спір по суті.

Оскільки позивач дізнався про порушення своїх прав 30.11.2022 року, то з урахуванням приписів ч.5 ст.122 КАС України, звертаючись з цим позовом до суду 23.12.2022 року, ОСОБА_1 дотримався строку, встановлено КАС України.

Щодо доводів апеляційної скарги, що індексація за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням (заробітною платою), а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації, судова колегія зазначає наступне.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.

Разом з тим, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Судова колегія звертає увагу апелянта на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З наведеного вбачається, що індексація грошового забезпечення позивача є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату індексації грошового забезпечення для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України.

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної допомоги.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 26 грудня 2022 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя:К.В. Кравченко