Постанова

від 25.04.2023 по справі 345/5459/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/5459/21

Провадження № 22-ц/4808/57/23

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.,

секретаря Мельник О.В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Бейка А.М. в селищі Рожнятові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за вимушений прогул,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за вимушений прогул.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона працює у Небилівському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради музичним керівником за сумісництвом. Наказом відповідача № 43-к від 08 листопада 2021 її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин відсторонення.

Вказаний наказ вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він суперечить трудовому та медичному законодавству. Відповідно до «Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію Covid-19 в Україні у 2021-2022 роках» (зі змінами від 13 травня 2021 року № 213), вакцинація від коронавірусної хвороби Covid-19 в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп, тому зареєстровані на території України препарати для екстреного застосування для профілактики коронавірусної хвороби (Covid-19), які не пройшли клінічних випробувань, а наслідки, спричинені застосуванням яких не досліджені, можуть бути застосовані виключно за добровільної згоди конкретної особи. А тому, відсторонення особи від роботи з причини відсутності вакцинації від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав.

У зв`язку з наведеним просила визнати незаконним та скасувати наказ Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) "Любисток" Перегінської селищної ради № 43-к від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19», допустити її до виконання покладених на неї трудових обов`язків, виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 як працівник закладу дошкільної освіти підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак ухилилася від проведення такого та не надала документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення, а тому керівник навчального закладу правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи.

В частині вирішення решти позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що оскільки вимога про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення задоволенню не підлягає, тому не підлягають задоволенню вимоги про допущення до виконання покладених на неї трудових обов`язків та виплату середньомісячного заробітку за вимушений прогул.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки її аргументам щодо процедури та підстав відсторонення. Так, положеннями Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено випадки та процедуру відсторонення працівників від роботи. Зокрема, на підприємства, установи, організації покладено обов`язок за поданням відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекції. У судовому засіданні встановлено, що відповідне подання до відповідача не надходило. Крім того, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено перелік обов`язкових щеплень і зазначений закон щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не визначає як обов`язкове. Навпаки, відповідно до «Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації, у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018, вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп. А отже, відсутність у неї такого щеплення не є підставою для відсторонення її від роботи.

Крім того, апелянтка зазначає, що суд першої інстанції не врахував і того, що лікарські засоби від коронавірусної хвороби СОVID-19 знаходяться на стадії клінічного випробування на пацієнтах з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність. А тому, в розумінні статей 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їхньої згоди із застосуванням будь-яких засобів примусу є незаконним. Таким чином, відсторонення її від роботи є втручанням у право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, що не ґрунтується на законі.

Апелянтка також вказує про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-І9, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», оскільки такі прийнятті всупереч статтям 64, 85, 92 Конституції України.

Просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

Небилівський заклад дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила таку задоволити.

Представник Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради у судове засідання не з`явився, була повідомлена належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом директора Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради від 16 серпня 2021 року відновлено навчально-виховний процес у закладі дошкільної освіти з 16 серпня 2021 року.

Наказом директора Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від COVID-19» ОСОБА_1 , музичного керівника за сумісництвом, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

На підставі наказу директора Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради від 25 січня 2022 року призупинено очну форму навчання серед здобувачів дошкільної освіти. Вирішено організувати дистанційне навчання з 26 січня 2022 року по 04 лютого 2022 року для здобувачів дошкільної освіти.

Згідно із довідкою директора Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради, на час відсторонення невакцинованого музичного керівника за сумісництвом ОСОБА_1 навчально-виховний процес у закладі дошкільної освіти проходив у очній формі навчання з 16 серпня 2021 року по 25 січня 2022 року, з 26 січня 2022 року по 13 лютого 2022 року призупинений навчально-виховний процес, з 14 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року очна форма навчально-виховного процесу.

Відповідно до наказу директора Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Любисток» Перегінської селищної ради від 25 лютого 2022 року, ОСОБА_1 , невакцинованого музичного керівника за сумісництвом, поновлено на роботі з 25 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

За таких обставин, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка працювала в закладі дошкільної освіти на посаді музичного керівника (за сумісництвом) та належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Однак від проведення вакцинації позивачка відмовилася та не надала докази, які свідчать про абсолютні протипоказання до щеплення, у зв`язку з чим була відсторонена відповідачем від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові встановив, що ОСОБА_1 як музичний керівник закладу дошкільної освіти здійснює музичну освіту й естетичне виховання дітей, тим самим, проводячи музичні заняття, свята й розваги, що передбачає особисте спілкування з дітьми, а також контактування з іншими працівниками закладу, а отже, її відмова від вакцинації могла підвищити ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання наказу про відсторонення позивачки недійсним та його скасування.

В частині інших позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допущення її до роботи.

Доводи апелянтки про порушення судом першої інстанції її права на працю колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що на період відсторонення за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, а нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після допуску її до роботи (виконання робіт).

Щодо доводів апеляційної скарги про добровільність вакцинації колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Враховуючи, що дії роботодавця щодо відсторонення, у зв`язку з відмовою від проходження вакцинації, були спрямовані на досягнення загального блага у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України, зокрема з метою забезпечення безпеки життя і здоров`я дітей як учасників освітнього процессу, втручання у вигляді обов`язковості щеплення має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Також колегія суддів уважає, що не заслуговують на увагу доводи апелянтки про відсутність повноважень у МОЗ України на обмеження прав громадян, у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення, оскільки в силу частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Таким органом є МОЗ України, а положення зазначеної статті наділяють цей орган повноваженнями проти інших відповідних інфекційних хвороб визначати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому вичерпний перелік таких хвороб не визначений.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районногосуду Івано-Франківськоїобласті від28липня 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2023 року.

Суддя-доповідач: Л.В. Василишин

Судді: В.Д. Фединяк

І.О. Максюта