Постанова

від 27.04.2023 по справі 147/922/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 147/922/22

Провадження № 22-ц/801/910/2023

№ 22-ц/801/909/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мудрак А.М.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 рокуСправа № 147/922/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О. А.,

учасники справи:

позивач Приватне підприємство «Агропромислова фірма «Іззія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівна Нива»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 147/922/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівна Нива» на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2023 року, повний текст якого складено 28 лютого 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 березня 2023 року, ухвалені у складі судді Мудрак А. М., в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У вересні 2022 року приватне підприємство «Агропромислова фірма «Іззія» (далі ПП «АФ «Іззія») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівна Нива» (ТОВ «Чарівна Нива») про визнання недійсним договору оренди землі.

Позов мотивований тим, що 18 жовтня 2005 року між ПП «АФ «Іззія» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, об`єктом якого є належна останньому земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,0359 га, з кадастровим номером 0524185300:01:001:0033, розташована на території Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, строком на 15 років.

Указаний договір було зареєстровано 13 червня 2007 року за № 040785300029 у Вінницькій регіональній філії центр ДЗК.

Відтак строк дії договору оренди землі та право ПП «АФ «Іззія» користування земельною ділянкою ОСОБА_1 закінчувались 13 червня 2022 року.

Указує, що в силу підпункту «б» пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України зазначений договір оренди землі є поновленим на один рік та діє до 13 червня 2023 року.

Зазначає, що ПП «АФ «Іззія» стало відомо, що між відповідачами було укладено договір оренди землі від 07 листопада 2015 року та за ТОВ «Чарівна Нива» зареєстровано право оренди цієї ж земельної ділянки.

ПП «АФ «Іззія» вважає зазначений договір таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки він укладений до закінчення строку дії раніше укладеного сторонами договору від 18 жовтня 2005 року.

Посилаючись на зазначені обставини, ПП «АФ «Іззія» просило визнати недійсним договір оренди землі від 07 листопада 2015 року, укладений між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,0359 га, кадастровий номер: 0524185300:01:001:0033, що розташована на території Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 07 листопада 2015 року, укладений між ТОВ «Чарівна Нива» та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524185300:01:001:0033, площею 2,0359 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, право оренди на підставі якого зареєстровано державним реєстратором Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області 08 червня 2018 року, номер запису 26568627.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ТОВ «Чарівна Нива» був чинним договір оренди цієї ж земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та позивачем від 18 жовтня 2005 року, зареєстрований 13 червня 2007 року зі строком дії до 13 червня 2022 року і в установленому законом порядку не припинений.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення прав сторін за договором.

Додатковим рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 24 березня 2023 року стягнуто з ТОВ «Чарівна Нива» та ОСОБА_1 на користь ПП «АФ «Іззія» понесені витрати за надання правничої допомоги по 3000 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягуючи з відповідачів витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 133, 137 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У березні 2023 року ТОВ «Чарівна Нива» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 28 березня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Медвецький С. К.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 квітня 2023 року справу призначено до розгляду на 27 квітня 2023 року о 10:00 год з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

позивач не звернувшись до ОСОБА_1 з відповідним повідомленням до 13 березня 2022 року, втратив своє переважне право на поновлення договору оренди землі від 18 жовтня 2005 року, тому порушення прав позивача як орендаря земельної ділянки відсутнє;

позивач не довів порушення його прав як орендаря земельної ділянки, оскільки з 2015 року припинив використовувати земельну ділянку та виплачувати орендну плату;

суд першої інстанції необґрунтовано не застосував у цій справі позовну давність;

додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, тому підлягає скасуванню.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційнускаргу представникПП «АФ«Іззія» зазначає,що рішеннясуду першоїінстанції єзаконним таобґрунтованим,підстави дляйого скасуваннявідсутні.

Указує на необґрунтованість мотивів викладених в апеляційній скарзі заявника.

Просить апеляційнускаргу залишитибез задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції беззмін.

В судовому засіданні представник ПП «АФ «Іззія» заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

В судове засідання представник ТОВ «Чарівна Нива» не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином, при цьому надано заяву про розгляд справи у відсутність представника, а також зазначено про підтримання апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим провести розгляд справи у його відсутність.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 18 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ПП «АФ «Іззія» укладений договір оренди земельної ділянки.

За умовами договору ОСОБА_1 надає, а ПП «АФ «Іззія» приймає у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, площею 2,0359 га з кадастровим номером 0524185300:01:001:0033, що розташована на території Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

Сторонами погоджено істотні умови договору й серед іншого визначено: строк договору 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 43 договору він набуває чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації.

13 червня 2007 року за ПП «АФ «Іззія» зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524185300:01:001:0033.

07 листопада 2015 року між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 надав, а ТОВ «Чарівна Нива» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, площею 2,0359 га з кадастровим номером 0524185300:01:001:0033, що розташована на території Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

Сторони погодили істотні умови, а саме: строк дії договору визначено 10 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Договір діє з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

08 червня 2018 року за ТОВ «Чарівна Нива» зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524185300:01:001:0033.

Відповідно до довідки № 147 від 17 жовтня 2022 року про виплату орендної плати за період з 2015-2022 роки виданою ТОВ «Чарівна Нива» ОСОБА_1 за період 2020-2022 років виплачена орендна плата в розмірі 28 068,4 грн.

З листа відділу № 3 Управління надання адміністративних послуг Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 1612/14-22 від 17 листопада 2022 року слідує, що відповідно архівних матеріалів других примірників договорів оренди землі та додаткових угод, а також реєстраційних справ до них, реєстраційна справа щодо реєстрації додаткової угоди (договору) про розірвання договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ПП АФ «Іззія» у відділі відсутні.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першоюстатті 627 ЦК Українипередбачено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першоїстатті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першоюстатті 638 ЦК України(у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди землі з ПП «АФ «Іззія»), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертоїстатті 124 ЗК України(у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди землі з ПП «АФ «Іззія»), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, єЗакон України «Про оренду землі».

Відповідно достатті 13 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди землі з ПП «АФ «Іззія»)договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 208 ЦК Україниу письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина першастатті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди землі з ПП «АФ «Іззія») встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди землі з ПП «АФ «Іззія») договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди землі з ПП «АФ «Іззія») встановлено, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статей125,126 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 №174, чинного на момент укладення договору оренди землі від 26.10.2005 визначено, що книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (далі - книга реєстрації) - це документ, який є складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

Відповідно до положень Тимчасового порядку державна реєстрація договорів оренди земельної ділянки вважається здійсненою з моменту внесення даних до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Факт державної реєстрації засвідчується присвоєнням реєстраційного номеру, скріпленням печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації. Печатка, підпис, реєстраційний номер ставляться на всіх примірниках договору.

Після засвідчення факту державної реєстрації договір реєструється у Книзі записів державної реєстрації, яка ведеться державним органом земельних ресурсів.

Датою реєстрації договору у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації.

Таким чином, договір оренди земельної ділянки, загальною площею 2,0359 га, що укладений між ОСОБА_1 з ПП «АФ «Іззія» 18 жовтня 2005 року зареєстрований у передбачений чинним законодавством спосіб.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли виникають права та обов`язки за договором, тобто коли на підставі договору (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) виникають правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року по справі № 697/1767/17, провадження № 61-783св18.

Пунктом 8 договору оренди землі № б/н від 18 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «АФ «Іззія» було визначено, що договір укладено на строк 15 років.

У пункті 43 договору оренди землі від 18 жовтня 2005 року зазначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Тобто, строк дії договору мав закінчитися 13 червня 2022 року, оскільки його реєстрація проведена Вінницькою регіональною філією центр ДЗК 13 червня 2007 року за № 040785300029.

У позовній заяві позивач посилається на те, що у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, договір від 18 жовтня 2005 року є поновлений на один рік та діє до 13 червня 2023 року.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та в подальшому неодноразово було продовжено.

З метою врегулювання проблеми продовження договорів оренди, в умовах відключених реєстрів, Верховною Радою було прийнято зміни до Земельного кодексу України, а саме: закон 2145-IX від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану». Цим законом до Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України було доповнено пунктами 27 такого змісту: «27. Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності;…».

Наведеним Законом встановлено, що договори оренди, суборенди, емфітевзису (право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб), суперфіцію (право забудови земельної ділянки), земельного сервітуту (право користування), строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення вважаються пролонгованими (поновленими) на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів.

Такий спосіб поновлення договорів оренди земельних ділянок може бути застосований як до земельних ділянок приватної власності, так і до земельних ділянок державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування.

Слід звернути увагу, що припинення або скасування воєнного стану в Україні або у відповідних окремих її місцевостях не буде підставою для припинення дії автоматично пролонгованого договору.

Відтак договіроренди землівід 18жовтня 2005року,укладений міжПП «АФ«Іззія» та ОСОБА_1 є поновленимна одинрік тадіє до13червня 2023року всилу пп.б ч.1п.27розділу Х«Перехідні положення»ЗК України,оскільки строккористування земельноюділянкою заданим договороммав закінчитисяпісля введеннята вперіод діївоєнного стануна територіїУкраїни.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі» - орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частинами першою-п`ятоюстатті 203 ЦК України встановлено, щозміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 31 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованого Україною 17 липня 1997 року, передбачена необхідність захисту права власності: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Висновок про те, що право оренди за змістом належить до категорії майна, що охороняється Конвенцією, Європейський Суд з прав людини зробив у рішенні від 30 червня 2005 року у справі №45036/98 Bosphorus Hava Yollari Turizm Ve Ticaret Anonim Sirketi v. Irelan.

Отже, у категорію майно за змістом ст.1 Протоколу №1 включається не тільки майно, що належить особі на праві власності, а й майно, на яке в особи є інше законне право, в тому числі і право оренди.

Судом першої інстанції було встановлено та не заперечувалося сторонами, що договір оренди землі від 18 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 і ПП «АФ «Іззія» та договір оренди землі від 07 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Чарівна Нива» стосувалися однієї і тієї ж земельної ділянки загальною площею 2,0359 га, з кадастровим номером 0524185300:01:001:0033, що розташована на території Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

Із листа головного спеціаліста Відділу 3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 1612/14-22 слідує, що реєстраційна справа щодо реєстрації додаткової угоди (договору) про розірвання договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «АФ «Іззія» у відділі відсутня.

Отже, на момент укладання між відповідачами ОСОБА_1 та ТОВ «Чарівна Нива» оспорюваного договору, діяв договір оренди землі від 18 жовтня 2005 року, укладений між ПП «АФ «Іззія» та ОСОБА_1 , а тому право позивача було порушено, що й стало підставою для звернення в суд із даним позовом.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладенням оспорюваного договору оренди землі від 07 листопада 2015 року під час дії договору оренди землі від 18 жовтня 2005 року відповідачі порушили права позивача - ПП «АФ «Іззія», як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту шляхом визнання недійсним укладеного ОСОБА_1 договору оренди землі від 07 листопада 2015 року із новим орендарем ТОВ «Чарівна Нива» на земельну ділянки кадастровий номер 0524185300:01:001:0033.

У Постановах ВСУ № 21-1434а15 від 30 березня 2016 року та № 825/1287/15-а від 15 листопада 2016 року зроблено висновки, що:

«одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна».

Оскільки договір оренди землі від 07 листопада 2015 року укладений ОСОБА_1 із ТОВ «Чарівна Нива» на земельну ділянку з кадастровим номером 0524185300:01:001:0033, в порушення вимог статей 15, 18, 20, 33 Закону України «Про оренду землі», статей 93, 124 ЗК України, статей 626, 638, 770 ЦК України та під час дії попереднього договору від 18 жовтня 2005 року із ПП «АФ «Іззія», то є правові підстави для визнання його недійсним.

Крім того, законодавством України не передбачено порядку подвійної реєстрації договорів оренди земельних ділянок - в даному випадку подвійна реєстрація є незаконною.

Частиною 3 статті 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор: - встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом, відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах, наявність обтяжень прав на нерухоме майно та наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; - перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; - під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно де законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; - під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу законодавчо закріпленого порядку державної реєстрації вбачається, що однією із умов є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав необхідно зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Імперативними приписами пункту 4 частини першої статті 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»наведено перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав зокрема у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 зробила висновок, що:

«із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора убачається, що одним із його обов`язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо. Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1)».

Відтак в порушення вимог статей 10, 24, 27ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було зареєстровано право на земельну ділянку, кадастровий номер 0524185300:01:001:0033 та здійснено подвійну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ «Чарівна Нива».

Відповідно до частини першої статті 27 ЗУ «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За положенням статей 41 Конституції України та 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні достатні правові підстави в межах заявлених позовних вимог для визнання недійсним спірного договору оренди землі, як ефективного способу захисту порушеного права позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Верховний Суд України неодноразово висловлювали правову позицію про те, що під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно необхідно перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі №802/37191, від 30 березня 2016 року у справі №21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі №825/1287/15-а).

Отже, одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації та призводить до порушення права позивача, як орендодавця.

Така позиція суду відповідає позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 02 жовтня 2019 року у цивільній справі № 587/2331/16-ц.

Тобто, право позивача на час звернення до суду з цим позовом було порушено.

Щодо заяви ТОВ «Чарівна Нива» про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає таке.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зроблено висновок, що:

«можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, як б свідчили про те, що про наявність оспорюваного договору оренди землі від 07 листопада 2015 року позивач дізнався раніше ніж у 2022 році.

Твердження відповідача про те, що позивач не використовуючи з2012року земельну ділянку та не здійснюючи виплату власнику земельної ділянки орендної плати, мав довідатись про існування оспорюваного правочину ще у2015році, не можуть бути підставою для застосування вказаних наслідків, оскільки сторонам не заперечується того, що позивач не використовував земельну ділянку, однак це не підтверджує факту обізнаності про наявність оспорюваного договору.

Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції позивачем указано про зміну власника ПП «АФ «Іззія» наприкінці 2021 року, що не оспорюється відповідачами, а отже з цього часу останній міг дізнатись про порушення права підприємства проводячи інвентаризацію земель та документів.

Перешкоджання відповідачами у користуванні позивачем земельної ділянки шляхом укладення оспорюваного договору оренди землі це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду першої інстанції та ухвалення рішення судом.

Відтак протягом строку дії договору оренди землі орендар не може бути обмежений у праві звернення до суду з позовом, покликаним усунути порушення його прав щодо використання земельної ділянки, зокрема і шляхом визнання недійсним інших договорів оренди щодо відповідної земельної ділянки.

Зважаючи на недоведеність тієї обставини, що позивач знав про існування оспорюваного договору раніше ніж зазначена ним дата, суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмову в задоволенні позову з цієї підстави.

Зазначене також узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 479/127/16-ц (провадження №61-4080ск18), від 03 березня 2020 року у справі № 420/1833/18 (провадження №61-18444ск19).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не подано на підтвердження дійсності договору оренди землі доказів сплати орендної плати є безпідставними, оскільки предметом позову у цій справі є саме визнання недійсним договору оренди землі від 07 листопада 2015 року, а не порушення умов договору оренди землі від 18 жовтня 2005 року, зокрема в частині невиплати орендної плати.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне, обґрунтоване, справедливе рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо оскарження додаткового рішення

Колегія суддів здійснює перегляд додаткового рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 24 березня 2023 року в частині та межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

19 вересня 2022 року між ПП «АФ «Іззія» та адвокатом Гурбою М. В. укладено договір про надання правової допомоги.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що вартість надання адвокатських послуг складає 8000 грн.

Згідно з п. 4.2 договору замовник здійснює оплату виконавцю на протязі 5 календарних днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

На підтвердження виконання умов договору представником позивача надано суду розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 22 лютого 2023 року та акт про надану правничу допомогу від 22 лютого 2023 року, згідно з якими вартість витрат на правничу допомогу складає 8000 грн.

Отже, судові витрати позивача складають 8 000 грн.

Статтею 137 ЦПК України закріплено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок про те, що:

«витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат».

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Колегія суддів вважає, що надані представником позивача докази підтверджують витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованими.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Верховний Суд у постановах від 21 квітня2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов таких висновків:

«втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

Відповідачі не надали доказів на підтвердження невідповідності судових витрат фактично наданим послугам.

У додатковому рішенні суд першої інстанції зменшив витрати на правничу допомогу у зв`язку із тим, що сума гонорару є завищеною щодо іншої сторони спору та не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Колегія суддів дійшла висновку, що вивчивши наявні у матеріалах справи докази понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, проаналізувавши розмір заявлених витрат на оплату послуг адвоката на предмет співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують реальності та співмірності судових витрат, понесених позивачем.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівна Нива» залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2023 року залишити без змін.

Додаткове рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 24 березня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарівна Нива».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

С. К. Медвецький