Постанова
від 30.03.2023 по справі 910/13258/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/13258/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.03.2023:

від позивача: Новак А.А., Бурвікова І.Ю.

від відповідача: Іванов О.В.

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.09.2022 (дата складення тексту рішення: 20.10.2022)

у справі № 910/13258/20 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача

Державного комітету телебачення і радіомовлення України

про визнання припиненими зобов`язань за договором від 10.12.2002 № 001/Б

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (нині - Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України") (далі - позивач, Телерадіокомпанія, АТ «НСТУ») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" (далі - відповідач, Товариство), в якому просило визнати припиненим зобов`язання за договором №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002, у зв`язку із неможливістю його виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з незалежних від нього обставин не має права виконувати зобов`язання за договором від 10.12.2002 №001/Б, предметом якого є, зокрема, зобов`язання та права сторін з будівництва об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, належній позивачу на праві постійного користування, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті. Позивач зазначає, що внаслідок реорганізації Національної радіокомпанії України (сторони договору) та Національної телекомпанії України було утворено Суспільне телебачення і радіомовлення України у формі Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", яке є об`єктом загальнодержавного значення, 100% акцій якого належить державі, і в силу положень ч.2 ст.1 Закону України "Про суспільне телебачення і радіомовлення України", ч.9 ст.11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та ст.5 статуту позивача наявна законодавча заборона на відчуження, передачу (крім короткострокової оренди), приватизацію нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі цього товариства. При цьому положеннями Закону України "Про суспільне телебачення і радіомовлення України" та статуту товариства не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті та завданням позивача.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач в обгрунтуванян заперечень проти позову посилався на те, що позивачем не надано доказів настання юридичних чи фактичних обставин, з якими пов`язується припинення зобов`язання неможливістю його виконання, а саме прийняття Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та затвердження Статуту Телерадіокомпанії, в яких відсутні будь-які заборони на виконання Договору, не є такою обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає в розумінні статті 607 ЦК України; умови Договору не призводять до порушення вимог Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та повністю узгоджуються з положеннями Статуту позивача, беручи до уваги те, що чинним законодавством України не забороняється будь-яким юридичним особам брати участь у будівництві об`єктів як замовниками будівництва.

Крім того, відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача строк позовної давності (ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України), і у зв`язку з цим відмовити у позові згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст пояснень Державного комітету телебачення і радіомовлення України

Державний комітет телебачення і радіомовлення України вказував, що виконання сторонами умов Договору передбачає фактичне відчуження (передачу) частини нерухомого майна із переходом його у приватну власність; оскільки на земельній ділянці Телерадіокомпанії у відповідності з умовами Договору буде розташовано об`єкт нерухомості, цілком очевидно, що ця ділянка не може використовуватися за іншим призначенням, ніж обслуговування та експлуатація будинку (будівлі, споруди); особа, яка експлуатуватиме об`єкт нерухомості, відповідно стане фактичним землекористувачем, що буде суперечити частині другій статті 1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та пункту 5 статуту Телерадіокомпанії; фактично Договір було укладено до виникнення обставин, що унеможливлюють його виконання на сьогоднішній день; метою укладення Договору є будівництво Об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною з сторін своєї частки в збудованому Об`єкті; за Договором відповідач забезпечуватиме фінансування усіх видів робіт, необхідних для будівництва Об`єкта, а також здійснюватиме виконання частини функцій замовника будівництва Об`єкта відповідно до Договору; в свою чергу, позивач виступатиме стороною, яка для забезпечення будівництва залучає інвестиції відповідача та передає останньому визначену Договором частину функцій замовника будівництва; статус замовника (забудовника) будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення, що планується до будівництва згідно з Договором, не властивий для юридичної особи, яка провадить діяльність у сфері телебачення і радіомовлення, Законом України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» і статутом позивача не закріплено право Телерадіокомпанії здійснювати діяльність у сфері будівництва; наразі існують підстави для визнання припиненими зобов`язання за Договором у зв`язку із неможливістю його виконання.

Рух справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 у справі №910/13258/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована наступним:

- при вирішенні спору як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на те, що положення наведених норм чинного законодавства не містять жодної заборони щодо передачі земельної ділянки у користування організації, яка буде здійснювати управління збудованим об`єктом відповідно до умов договору від 10.12.2002 № 001/Б, належним чином не встановили характер спірних правовідносин сторін, не дослідили та не надали належної правової оцінки умовам договору на предмет з`ясування обставин, які відповідно до положень Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а також статутної діяльності позивача можуть бути тими юридичними обставинами, які викликають неможливість виконання зобов`язання в силу прямої заборони на вчинення певних дій, а відтак, які є підставою для припинення такого зобов`язання відповідно до статті 607 ЦК України;

- натомість суд апеляційної інстанції, вдавшись до аналізу умов договору від 10.12.2002 № 001/Б на предмет з`ясування наявності/відсутності правових наслідків удаваного правочину в порушення вимог статті 14, частини 2 статті 237, статті 269 ГПК, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки такі вимоги у межах пред`явленого позивачем позову у цій справі не заявлялися і щодо них сторонами відповідні обґрунтування та заперечення не надавалися;

- водночас, аналізуючи умови договору, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим його умовам, з яких випливають обов`язки позивача направлені на розпорядження земельною ділянкою, яка належить до державної власності, та щодо вчинення дій на виконання зобов`язань, наслідком яких може бути її відчуження. Зокрема, суди не з`ясували та не надали оцінки тому, чи не свідчить передання позивачем прав замовника будівництва на земельній ділянці, яка належить йому на праві постійного користування, відповідачу, який за умовами договору набуває після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, право власності на об`єкт нерухомого майна в цілому (за виключенням часток, які передаються позивачу), фактично передачі права користування зазначеною земельною ділянкою;

- крім того, відповідно до статті 377 ЦК до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право приватної власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта нерухомого майна, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України;

- статтею 120 ЗК визначено процедуру переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній, відповідно до частини 11 якої у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду;

- разом із тим відповідно до статті 42 ЗК земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- з огляду на умови договору від 10.12.2002 № 001/Б та визначений нормами чинного законодавства принцип правової єдності земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, суди попередніх інстанцій не з`ясували та не надали належної оцінки тому, чи не відбудеться, у зв`язку із виконанням позивачем умов і зобов`язань за договором, вибуття зазначеної земельної ділянки із державної власності або зміна землекористувача;

- при цьому, пославшись на те, що будівництво новоствореного об`єкта здійснюється виключно за рахунок відповідача і право власності на збудований об`єкт буде набуте обома сторонами одночасно, а не відчужене/передане позивачем відповідачу, суди не надали будь-якої оцінки підставам, на яких позивачу земельна ділянка надавалася у постійне користування, та умовам договору, викладеним у розділі 4, щодо розподілу часток між сторонами, зокрема стосовно їх розміру для кожної сторони договору, а відтак не надали оцінки, чи буде дотримано баланс інтересів внаслідок виконання позивачем таких умов та чи не відбудеться позбавлення відповідних прав позивача як на новозбудований об`єкт, так і права на земельну ділянку в контексті положень статті 42 ЗК, а також не з`ясували, чи не стосується предмет спору у цій справі безпосередньо прав держави, як власника земельної ділянки, яка підлягає забудові за умовами договору;

- отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства для вирішення спору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/13258/20 позов задоволено повністю. Визнано припиненими зобов`язання за договором №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002 у зв`язку із неможливістю його виконання. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на користь Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 047,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

- як фактично випливає з умов укладеного між сторонами договору, передання позивачем прав замовника будівництва на земельній ділянці, яка належить йому на праві постійного користування, відповідачу, який за умовами договору набуває після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, право власності на об`єкт нерухомого майна в цілому (за виключенням часток, які передаються позивачу), фактично є розпорядженням такою земельною ділянкою;

- отже, в контексті правовідносин сторін, прийняття Закону України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України", внесення відповідних змін до Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1039 статуту позивача є тими юридичними обставинами, які викликають неможливість виконання спірного зобов`язання в силу прямої заборони на вчинення певних дій, а відтак, є підставою для припинення такого зобов`язання відповідно до ст.607 Цивільного кодексу України;

- крім того, відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право приватної власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта нерухомого майна, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України;

- статтею 120 Земельного кодексу України визначено процедуру переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній, відповідно до частини 11 якої у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду;

- разом із тим відповідно до ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- з огляду на умови договору №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002 у редакції додатку №4 до цього договору та визначений нормами чинного законодавства принцип правової єдності земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, суд вважає, що наслідком виконання позивачем умов і зобов`язань за договором стане зміна користувача земельної ділянки, попри встановлену законодавчу заборону передачі земельних ділянок, відведених позивачу, іншим особам.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Гарант Груп Інвест" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/13258/20 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" відмовити у повному обсязі. Витрати покласти на позивача.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував наступних обставин, що призвело до неправильного вирішення спору, зокрема:

- положення інвестиційного договору не містять умов щодо продажу або передачі земельної ділянки на праві користування ТОВ «Гарант Інвест Груп»,а тому даний договір не породжує, не змінює і не припиняє право на цю земельну ділянку у сторін; укладення цього договору не є підставою для переходу права власності або користування на земельну ділянку;

- ТОВ «Гарант Інвест Груп» не є та не може бути власником багатоквартирного будинку, оскільки законодавець не передбачив можливості створювати, реєструвати та бути власником багатоквартирного жилого будинку, а тільки власником певної квартири/приміщення, як окремого об`єкту приватної власності;

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що статті 120 Земельного кодексу України не врегульовує питання переходу права власності на багатоквартирний будинок, а правове регулювання даної статті стосується жилого будинку, будівлі або споруди;

- відповідно д ст. 98 Статуту позивача, останній не має права безоплатно передавати майно та земельні ділянки іншим юридичним особам або громадянам, крім випадків, встановлених законом, тобто статутом передбачені виключення щодо передачі земельних ділянок, а саме на платній основі;

- цільове призначення земельної ділянки - будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул.. Л.Первомайського, 5-б у Печерському районі міста Києва, тобто позивач самостійно, без залучення відповідача може здійснювати будівництво, використовуючи земельну ділянку за цільовим призначенням;

- тобто, реалізація інвестиційного договору ніяким чином не впливає на розпорядження земельної ділянки,а право на забудову земельної ділянки реалізується саме її користувачем(тобто, позивачем) враховуючи її цільове призначення;

- твердження позивача як на підставу неможливості виконання зобов`язання про те, що виконання умов договору призведе до порушення ст. 4 Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», п. 9, 13, 15 Статуту позивача - є необґрунтованими, оскільки умови договору не призводять до порушення вимог Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» і узгоджуються з положеннями статуту позивача, беручи до уваги ту обставину, що чинним законодавством України не забороняється будь-яким юридичним особам приймати участь у будівництві об`єктів в якості замовника будівництва;

- позивач не надав доказів настання юридичних чи фактичних обставин, з якими закон пов`язує припинення зобов`язання неможливістю його виконання, а саме прийняття Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» та затвердження статуту позивача в яких відсутні будь-які заборони на виконання умов вищевказаного договору, не є такою обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає в розумінні ст. 607 Цивільного кодексу України;

- суд першої інстанції безпідставно не застосував до вимог позивача заявлений відповідачем строк позовної давності.

Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

02.12.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що:

- пунктом 4.6. передбачено, що право власності на результати реалізації договору, якими є відповідні частини завершеного Об`єкта, виникає у кожної зі Сторін з моменту оформлення відповідних речових прав. З зазначеного слідує, що ТОВ «Гарант Груп Інвест» отримує право власності на будівлі, що розташовані на земельній ділянці АТ «НСТУ». Пунктом 2.2.8. договору передбачено, що ТОВ «Гарант Груп Інвест» зобов`язане забезпечити передання Об`єкта в експлуатацію експлуатуючій організації, оскільки на земельній ділянці АТ «НСТУ» у відповідності з умовами договору буде розташовано об`єкт нерухомості ця ділянка не може використовуватися за іншим призначенням, ніж обслуговування та експлуатація будинку (будівлі, споруди);

- враховуючи умови Договору та вимоги положень ст. 42 Земельного кодексу України можна зробити висновок, що земельна ділянка, яка знаходиться у статутному капіталі АТ «НСТУ» повинна бути передана у власність та у постійне користування підприємству, установі чи організації, яка буде здійснювати управління будинком, побудованим на зазначеній земельній ділянці;

- позивачу належить право постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Л. Первомайського, 5-Б у Печерському районі м. Києва, будівництво об`єкта нерухомого майна на якій є предметом укладеного між сторонами Договору; відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку; отже, позивач наділений правомочностями щодо володіння та користування цією земельною ділянкою. Правом розпоряджатися такою земельною ділянкою, у тому числі правом надавати в користування третім особам, позивач не наділений;

- виконання умов Договору позивачем призведе до фактичної передачі позивачем земельної ділянки, що належать державі у статутному капіталі АТ НСТУ» та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, 5-6, кадастровий номер: 8000000000:82:036:0100, що є порушенням ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», п. 5 Статуту АТ «НСТУ»;

- враховуючи положення Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України » та Закону України «Про управління об`єктами державної власності» можна зробити висновок, що АТ «НСТУ» не має право безоплатно передавати земельні ділянки жодним юридичним та/або фізичним особам як на платній, та і на безоплатній основі;

- беручи до уваги той факт, що АТ «НСТУ» є юридичною особою публічного права зі спеціальним статусом, мета і завдання її діяльності прямо передбачені законом і Статутом, затвердженому Постановою КМУ можна зробити висновок, що правоздатність АТ «НСТУ» підпорядковується законодавчо встановленій меті і завданням діяльності НСТУ;

- отже, з зазначеного слідує, що виконання АТ «НСТУ» умов договору призведе до порушення ст. 4 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», п. 9, 13, 15 Статуту АТ «НСТУ», зокрема щодо того, що Законом України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення», Статутом не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті і завданням АТ «НСТУ». До того ж, незалежно від факту правонаступництва позивач повинен здійснювати свою діяльність виключно у відповідності зі Статутом та вимогами чинного законодавства.

Також, позивач наголошував, що з незалежних від нього обставин він не має права виконувати зобов`язання за договором враховуючі наступні обставини, а саме:

- передбачені частиною 2 статті 1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», частиною 9 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», пунктом 5 Статуту АТ «НСТУ» обмеження для АТ «НСТУ» щодо заборони відчуження, передачі (крім короткострокової оренди), приватизації нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі АТ «НСТУ»;

- той факт, що умови договору суперечать пунктам 9, 13, 15 Статуту АТ «НСТУ», зокрема щодо того, що Статутом не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті і завданням АТ «НСТУ».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/13258/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Зубець Л.П., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/13258/20. Призначено справу № 910/13258/20 до розгляду у судовому засіданні 14.12.2022, а ухвалою від 14.12.2022 відкладено розгляд справи № 910/13258/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/13258/20 до 08.02.2023.

Колегією суддів у складі: Гаврилюк О.М. (головуючий суддя (суддя-доповідач), Зубець Л.П., Ткаченко Б.О. заявлено самовідвід з підстави порушення порядку визначення суддів для розгляду справи № 910/13258/20 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції.

Так, колегією суддів встановлено, що справа № 910/13258/20 відноситься до категорії справ пов`язаних з земельними правовідносинами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 заяву про самовідвід суддів Гаврилюка О.М., Зубець Л.П., Ткаченка Б.О. у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/13258/20 - задоволено. Матеріали апеляційної скарги № 910/13258/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13258/20, у зв`язку із ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, якою заяву про самовідвід суддів Гаврилюка О.М., Зубець Л.П., Ткаченка Б.О. у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/13258/20 задоволено.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2023, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/13258/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2023 прийнято справу № 910/13258/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Призначено до розгляду справу № 910/13258/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 в судовому засіданні на 16.03.2023 об 10 год. 30 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 30.03.2023 о 11 год. 00 хв.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 30.03.2023 з`явились представники позивача - Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" та представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державний комітет телебачення і радіомовлення України до суду своїх представників в судове засідання 30.03.2023 не направив, про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, зокрема за допомогою електронних засобів зв`язку, а також засобами поштового зв`язку (рекомендоване повідомлення 0160145774800 про вручення ухвали від 16.03.2023.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників третьої особи.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників третьої особи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні 30.03.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні 30.03.2023 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, а рішення першої інстанції просив залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 10.12.2002 між Національною радіокомпанією України (далі - НРКУ, правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», далі - НСТУ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Кийпромтехнологія» (далі - ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія») було укладено Договір про дольову участь у будівництві житлового комплексу №001/Б, згідно п. 1.1 якого сторони зобов`язалися розробити та здійснити програму будівництва та введення в експлуатацію житлового комплексу (об`єкт) з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами з обслуговування населення в Печерському районі м. Києва по вул. Л. Первомайського, 5-А на земельній ділянці, що належить НРКУ, для забезпечення квартирами її працівників.

За умовами договору, НРКУ зобов`язується: надати у розпорядження ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія», як Інвестор-менеджера проекту за договором, земельну ділянку для погодження місця розташування об`єкту та подальшого будівництва; брати участь у робочої та приймальній комісії з приймання закінченого будівництвом об`єкту; на час будівництва та його підготовки надати Інвестор-менеджеру проекту за окремим договором приміщення площею 100 м.кв. для розміщення персоналу в адміністративно-виробничому корпусі по вул. Л. Первомайського, 5А.

За умовами п. 2.2. укладеного між сторонами договору, ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія», як Інвестор-менеджер проекту зобов`язується своїми силами та за свій рахунок: організувати та погодити місце розташування об`єкта, зібрати вихідні дані для його проектування; виготовити проектно-кошторисну документацію в цілому; погодити та затвердити її у відповідних службах; організувати процес будівництва та введення об`єкт в експлуатацію.

Крім того, за договором ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія» прийняло на себе зобов`язання виконувати функції замовника будівництва щодо укладення договорів на виконання будівельних робіт, здійснення технічного та авторського нагляду за проведенням робіт, виконання переукладення зовнішніх інженерних комунікацій до Будинку звукозапису НРКУ, реконструювання під`їзних шляхів, впорядкування та влаштування огородження його території.

При виконанні будівельних робіт Інвестор-менеджер проекту зобов`язується використовувати нові технологічні та інженерні досягнення містобудування, механізмів та матеріалів для забезпечення безперебійного функціонування будинку звукозапису та його стабільного технологічного процесу.

П. 2.3 договору визначено, що по закінченню будівництва НРКУ набуває право власності на 7% квартир, допоміжних приміщень, офісів та паркінгу об`єкта а у випадку зносу або добудови адміністративно - виробничого корпусу площею 1412,9 кв.м. НКРУ відшкодовуються рівноцінні офісні та виробничі приміщення площею 1104,7 м.кв в новозбудованому комплексі, окрім 318,2 кв.м., що займають приміщення горищ, згідно складеного акту, підписаного з обох сторін, що стане Додатком до даного договору і його невід`ємною частиною.

Договором сторони обумовили, що фінансування об`єкта будівництва, включаючи етапи погодження місця розташування, збір вихідних даних для проектування, погодження та затвердження проектної документації, проведення будівельно-монтажних робіт, здійснення технічного та авторського нагляду, забезпечення будівництва необхідними матеріалами, устаткуванням, введення його в експлуатацію, витрати по відведенню земельної ділянки здійснюється Інвестор-менеджером проекту у розмірі 100 відсотків вартості об`єкту будівництва в цілому (п. 3.1).

Договором сторони передбачили відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань, ухилення від підписання передбачених договором документів.

Також, пунктом 6.7 договору визначено, що реорганізація сторін договору не є підставою для зміни умов договору або його припинення, що умови цього договору протягом терміну дії договору зберігають юридичну чинність для правонаступників сторін.

Відповідно до п. 7.1-7.3 договору, дія цього договору починається з моменту його підписання сторонами та припиняється з моменту виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань. Дія договору може бути припинена тільки за взаємною згодою сторін.

28.02.2014 між Національною радіокомпанією України, ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія» та ТОВ «Гарант Груп Інвест» була укладена угода про заміну сторони договору №001/Б від 10.12.2002 про дольову участь у будівництві житлового комплексу.

Відповідно до п. 1 угоди від 28.02.2014 сторони дійшли згоди щодо заміни у договорі №001/Б від 10.12.2002 сторони 2 (ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія») на ТОВ «Гарант Груп Інвест», якою встановлено (п. 1), що з моменту набрання чинності цією угодою ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія» передає ТОВ «Гарант Груп Інвест», а ТОВ «Гарант Груп Інвест» приймає всі права та обов`язки сторони 2 по договору №001/Б від 10.12.2002, також, що з моменту набрання цією угодою чинності зобов`язання ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія» за договором припиняються (п. 1.1. угоди від 28.02.2014).

28.02.2014 між НРКУ (сторона 1 за договором) та ТОВ «Гарант Груп Інвест» (сторона 2 за договором) був укладений додаток №4 до договору №001/Б від 10.12.2002 про дольову участь у будівництві житлового комплексу (далі - договір), за умовами якого сторони виклали договір №001/Б від 10.12.2002 в новій редакції:

Відповідно до п. 1.1. договору, предметом цього договору є зобов`язання та права сторін по будівництву об`єкта на земельній ділянці площею 0,73 (нуль цілих сімдесят три сотих) гектар, що розташована по вулиці Леоніда Первомайського, 5-Б, в Печерському районі міста Києва, та визначена в додатку №1 до даного договору, що надана стороні 1 на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №02-9-00008 від 15.11.2004 та п. 2 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638-8/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування», з метою отримання кожною із сторін у збудованому об`єкті своєї частини в порядку та на умовах, визначених у договорі, та виконання робіт (ремонту і часткового технічного переоснащення існуючого об`єкта) в порядку та на умовах, визначених у договорі.

Пунктом 1.2. договору визначено, що сторона 1 делегує стороні 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») частину функцій замовника будівництва об`єкта щодо розробки проектної документації та будівництва об`єкта та інших функцій передбачених даним Договором, окрім права постійного користування земельною ділянкою, з метою отримання сторонами у власність завершеного будівництва об`єкту в частках, визначених даним Договором та/або іншого майна та/або вигоди в порядку та на умовах, визначених в Договорі.

Пунктом 1.3. договору визначено, що техніко-економічні показники об`єкта (площа, архітектурні та технічні характеристики, склад інженерних мереж тощо) визначаються на підставі проектної документації, погодженої стороною 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») у встановленому законодавством порядку з компетентними органами та затвердженої стороною 1. Кількісні, якісні, технічні та технологічні параметри робіт визначаються Документацією.

Строк будівництва об`єкта та виконання робіт складає 4 (чотири) роки з моменту початку будівництва об`єкта. Будівництво об`єкта та виконання робіт має бути розпочате протягом 2 (двох) місяців з дати затвердження проектної документації, але не пізніше 5 (п`яти) років з дня укладення цього договору. Строк будівництва об`єкта та виконання робіт буде конкретизований сторонами протягом 60 (шістдесяти) календарних днів після підписання сторонами даного договору на підставі підписаного сторонами додатку до даного договору, що є його невід`ємною частиною (п. 1.5. договору).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що цим договором сторона 1 делегує стороні 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») частину функцій замовника будівництва об`єкта, які визначені законодавством (в тому числі «Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд», затвердженим постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 №16), а саме - сторона 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») в повному обсязі здійснює функції замовника будівництва об`єкта, крім тих, що цим договором покладені на сторону 1, у тому числі сторона 2 зобов`язана забезпечити:

- спільно зі стороною 1 прийняття об`єкта в експлуатацію (пп. 2.2.6. п. 2.2. договору);

- передати об`єкт в експлуатацію експлуатуючій організації (пп. 2.2.8. п. 2.2 договору);

- отримання стороною 1 її частини результатів реалізації договору у строки та на умовах, погоджених сторонами (пп. 2.2.10. п. 2.2. договору);

- у встановлені договором терміни будівництво об`єкта та введення закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію за допомогою сторони 1 та в межах її компетенції (пп. 2.2.16. п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 2.5. договору, після завершення будівництва об`єкта сторони спільно забезпечують його прийняття в експлуатацію та передання об`єкта для обслуговування та експлуатації на баланс експлуатуючої організації, що визначається за погодженням сторін не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати прийняття об`єкта в експлуатацію.

Згідно п. 3.1. договору, сторона 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») здійснює у повному обсязі фінансування розробки проектної документації, будівництва об`єкта, документації та виконання робіт, включаючи пайовий внесок на розвиток інфраструктури населеного пункту та всі інші витрати, пов`язані з будівництвом об`єкта та введенням його в експлуатацію.

Також в пунктах 3.2. - 3.5. договору сторонами погоджено, що орієнтовна вартість будівництва об`єкта буде визначена сторонами на підставі проектної документації протягом 60 (шістдесяти) календарних днів після підписання сторонами Договору; вартість будівництва об`єкта є динамічною, визначається поетапно згідно з Правилами визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000) та виходячи з проектної документації та договірних цін; оскільки фінансування будівництва об`єкта в повному обсязі є обов`язком сторони 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест»), сторона 2 вправі змінювати вартість будівництва об`єкта; остаточна вартість будівництва об`єкта буде визначена протягом 30 (тридцяти) календарних днів після завершення будівництва об`єкта (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, обсяг фінансування визначається згідно з договором та на підставі розробленої і погодженої проектної документації на будівництво об`єкта, іншої документації, відповідно до якої визначаються витрати, необхідні для будівництва об`єкта. При цьому, до витрат сторони 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») з реалізації договору належать: витрати на розробку проектної документації; витрати (їх компенсація) на виконання робіт із звільнення земельної ділянки від об`єктів знесення; витрати на будівництво об`єкта; витрати на відрахування (передання) та платежі, передбачені законодавством щодо об`єкта; витрати зі сплати комунальних послуг, таких як водопостачання, електроенергія, каналізація, газопостачання, вивіз сміття, прибирання території та інших, які можуть бути необхідними під час будівництва об`єкта; витрати на забезпечення технічки безпеки та охорону будівельного майданчика і об`єкта; витрати, пов`язані із страхуванням об`єкта або страхуванням будь-якої діяльності на об`єкті, або будь-якої відповідальності, яка випливає з реалізації договору, у разі їх понесення; витрати, пов`язані з виплатою заробітної плати персоналу, що забезпечує реалізацію договору та всі інші витрати, пов`язані з будівництвом об`єкта та введенням його в експлуатацію.

Фінансування розробки проектної документації, будівництва об`єкт та виконання робіт здійснюється стороною 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») відповідно до укладених останньою договорів (в тому числі контрактів, угод, рахунків) безпосередньо виконавцем (проектувальником, підрядником, постачальником тощо) за необхідності згідно з черговістю реалізації договору (пункт 3.4. договору).

Відповідно до п. 3.5. договору, джерелом фінансування будівництва об`єкта та виконання робіт є кошти сторони 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест»). При цьому сторона 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори.

У п. 4.1. договору сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються в такому порядку:

- сторона 1 отримує частину площі нежитлового призначення в об`єкті розміром 1104,7 кв.м. як компенсацію замість адміністративно-виробничого корпусу за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-Б. До того ж сторона 1 отримує частину Площі нежитлового призначення в об`єкті в розмірі, що за експертною оцінкою її вартості не може бути меншою за ринкову вартість права постійного користування земельною ділянкою, яка зазначена у пункті 1.6 договору. Частина площі нежитлового призначення в об`єкті, що отримується стороною 1 за Договором, буде визначена в додатку №2 до договору протягом 60 (шістдесяти) календарних днів після затвердження Проектної документації в передбаченому законодавством порядку. Також сторона 2 забезпечує стороні 1 проведення робіт в обсягах, визначених документацією, що розробляється на рахунок сторони 2 та погоджується обома сторонами, орієнтовні параметри яких передбачені у додатку №4, що є невід`ємною частиною договору (пп. 4.1.1 п. 4.1 договору);

- сторона 2 - ТОВ «Гарант Груп Інвест» - отримує у свою власність решту об`єкта, крім частини площі нежитлового призначення в об`єкті, що визначена в п. 4.1.1. договору та передбачена у Додатку №2, що є невід`ємною частиною договору (пп. 4.1.2 п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.2. договору, після затвердження проектної документації протягом 7 (семи) календарних днів з дати звернення однієї із сторін до іншої сторони, виходячи із положень пункту 4.1 договору, сторони на підставі Проектної документації визначають частини в об`єкті, які отримає кожна із сторін, після чого сторони підписують додаток №3 до договору (Протокол розподілу) щодо розподілу часток в об`єкті у відповідності до розробленої проектної документації; якщо відсотковий розмір частки сторони в об`єкті не співпадатиме з площею цілих приміщень в об`єкті, для розподілу частин об`єкта між сторонами застосовуються округлення згідно з чинними правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 4.6. договору, право власності на результати реалізації договору, якими є відповідні частки завершеного об`єкта, виникає у кожної зі сторін з моменту оформлення відповідних речових прав.

Сторони стверджують, що при реалізації договору право на земельну ділянку залишається за стороною 1, земельна ділянка не є вкладом сторони 1 у діяльність з реалізації договору і укладення договору не припиняє права сторони 1 на земельну ділянку (пункт 7.3. Договору).

Сторони стверджують, що договір не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до статті 67 Господарського кодексу України та статей 3 і 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишається у власності сторони, що їх внесла. Частини Об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній із сторін згідно з положеннями договору; при реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність (пункт 7.4. Договору).

Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що договір може бути достроково розірвано за взаємною згодою сторін.

За умовами п. 5.4-5.5 договору, одностороння відмова від цього договору (одностороннє його розірвання) або відмова від виконання окремих зобов`язань за цим договором не допускається. У разі одностороннього дострокового розірвання договору за ініціативи однієї із сторін, вона зобов`язана компенсувати іншій всі фактично понесені останньою за даним договором витрати і збитки.

Відповідно до п. 8.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Національна радіокомпанія України на виконання вимог наказу Держкомтелерадіо «Про реорганізацію Національної радіокомпанії України» від 25.08.2015 №201 станом на 01.01.2016 передала балансові рахунки, матеріальні цінності, активи та зобов`язання, у тому числі дебіторську заборгованість, що знаходилася на її балансі на баланс Національної телекомпанії України на підставі передавального акта, затвердженого наказом Держкомтелерадіо від 15.01.2016 №29.

Держкомтелерадіо закріпив зазначене майно за Національною телекомпанією України на праві оперативного управління.

ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» відповідно до Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1039 від 28.12.2016, є правонаступником майна, прав та обов`язків Національної телекомпанії України (ідентифікаційний код 23152907), що, у свою чергу, була правонаступником Національної радіокомпанії України, та припинила діяльність відповідно до статуту, затвердженого наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України №145 від 26.07.2016. Правонаступництво сторони за спірним договором підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 693 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №567 «Деякі питання утворення Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1039 та Статутом ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», затвердженим Постановою КМУ від 28.12.2016 №1039.

У зв`язку з реорганізацією Національної телекомпанії України всі зобов`язання за Договором перейшли до правонаступника Телерадіокомпанії у відповідності до зведеного передавального акта необоротних активів та зобов`язань Національної телекомпанії України (об`єднаної) до ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», затвердженого наказом Держкомтелерадіо від 17.01.2017 №3.

Правокористувачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-б, є Телерадіокомпанія як правонаступник, а землевласником є держава України в особі Київської міської державної адміністрації.

18.10.2018 листом №17-10.18 від 17.10.2018 ТОВ «Гарант Груп Інвест» звернулося до ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» з вимогою виконати умови договору - затвердити Проект «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-Б у Печерському районі м. Києва» у відповідності до наданих у листі техніко-економічних показників та проекту наказу про затвердження.

24.10.2018 листом №02-8/3127 ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» відмовив ТОВ «Гарант Груп Інвест» у затвердженні проекту, посилаючись на те, що договір містить всі ознаки договору про спільну діяльність, укладення якого суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки згідно з положеннями Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 (Порядок), Національна телекомпанія України повинна була погодити з Кабінетом Міністрів України укладення вказаного вище договору. Оскільки таке погодження отримане не було, договір вважається укладеним з перевищенням повноважень та є недійсним на підставі ст. ст. 215, 203 ЦК України та виконуватись не буде.

Також, відповідачем зазначалось про необхідність врахування наступних документів при вирішенні спору.

Листом Міністерства культури і мистецтв України від 03.04.2003 №9-1-375/15 за результатом розгляду листа Національної радіокомпанії України від 03.04.2003 №9-1-375 щодо відведення земельної ділянки під будівництво житлового комплексу по вул. Л. Первомайського, 5 літ «А» у Печерському районі м. Києва повідомило, що не заперечує проти відведення земельної ділянки для реалізації зазначеного.

Листом Державної служби охорони культурної спадщини від 25.05.2005 №22-1949/35 за результатом розгляду проекту «Житловий комплекс з автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТАМ «М. Дьомін» (ліцензія серії АА №768760) погоджено названий проект за умови отримання відповідних дозволів та узгоджень згідно з законодавством і Державними будівельними нормами.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 12.02.2008 №0055-Пч з будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва.

Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано дозвіл від 03.09.2008 №50 на проведення робіт по будівництву житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва. Дозвіл видано на основі рішення IV сесії XXIV скликання Київської міської Ради від 10.07.2003 №638-8/798.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 14.03.2011 №2394-Пч із будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва для врахування при розроблені науково-проектної документації.

15.08.2013 позивачем отримано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №14465/0/12/009-13 для будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на земельній ділянці площею 0,7300 га, що розташована по вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва.

Листом Міністерства культури України від 17.02.2014 №454/10/61-14 погоджено історико-містобудівне обґрунтування по об`єкту: «Будівництво житлового комплексу з підземним авто паркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва та запропоновано отримати дозвіл на проведення земляних робіт у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Листом Київської міської організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури від 29.02.2016 №45 погоджено проект будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва.

16.09.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська будівельна експертиза» за результатами розгляду проектної документації за проектом «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» складено Експертний звіт №3-081-15-ЕП/КО яким встановлено, що зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджена в установленому порядку.

У додатку до експертного звіту від 16.09.2016 №3-081-15-ЕП/КО зазначено, що проект «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» у 2015 році, ГАП - Ширяєв В.Г. (кваліфікаційний сертифікат: Серія АР №000114 від 02.12.2015), на замовлення ТОВ «Гарант Груп Інвест» на підтсаві: містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 15.08.2013 №14465/0/12/009-13; завдання на проектування, затвердженого замовником та технічних умов і листів щодо проектування об`єкта, виданих відповідними службами м. Києва.

16.06.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська будівельно-технічна експертиза» за результатами розгляду проектної документації за коригуванням проекту «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» (коригування) складено Експертний звіт №7-151-20-ЕП/КО яким встановлено, що зазначену документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог щодо міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного й епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджено в установленому порядку.

У додатку до експертного звіту від 16.06.2020 №7-151-20-ЕП/КО зазначено наступне, а саме:

- Коригування проекту «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» (коригування) виконано ТОВ «Бюро проектів у 2020 році на замовлення ТОВ «Гарант Груп Інвест» на підставі: містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 15.08.2013 №14465/0/12/009-13; завдання на проектування, затвердженого замовником та технічних умов і листів щодо проектування об`єкта, виданих відповідними службами м. Києва;

- Розроблений у 2006 році проект «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» був розглянутий Службою «Київдержекспертиза» КМДА і рекомендований до затвердження позитивним висновком №5317 від 04.09.2006.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалось учасниками спору, у зв`язку з отриманою від позивача відмовою виконувати умови Договору, ТОВ «Гарант Груп Інвест» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» про зобов`язання виконати умови Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/15250/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020, позов задоволено повністю: зобов`язано Телерадіокомпанію виконати свої зобов`язання, визначені підпунктом 2.1.7 пункту 2.1 договору, а саме затвердити проект «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул. Леоніда Первомайського, 5-Б у Печерському районі м. Києва».

Також, у справі №910/15250/18 судовими актами встановлено, що укладений сторонами договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначав, що від внаслідок незалежних від нього обставин не має права виконувати зобов`язання за Договором, враховуючи встановлені частиною другою статті 1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», частиною дев`ятою статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та пунктом 5 Статуту позивача обмеження для Телерадіокомпанії щодо заборони відчуження, передачі (крім короткострокової оренди), приватизації нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі позивача. Також позивач вказував, що умови Договору суперечать статті 4 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», пунктам 9, 13 і 15 Статуту позивача, яким не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті і завданням позивача.

Відповідач у свою чергу проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів настання юридичних чи фактичних обставин, з якими пов`язується припинення зобов`язання неможливістю його виконання, а саме прийняття Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та затвердження Статуту Телерадіокомпанії, в яких відсутні будь-які заборони на виконання Договору, не є такою обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає в розумінні статті 607 ЦК України; умови Договору не призводять до порушення вимог Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та повністю узгоджуються з положеннями Статуту позивача, беручи до уваги те, що чинним законодавством України не забороняється будь-яким юридичним особам брати участь у будівництві об`єктів як замовниками будівництва;; відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог Телерадіокомпанії.

Державний комітет телебачення і радіомовлення України у поясненнях по справі вказував, що виконання сторонами умов Договору передбачає фактичне відчуження (передачу) частини нерухомого майна із переходом його у приватну власність; оскільки на земельній ділянці Телерадіокомпанії у відповідності з умовами Договору буде розташовано об`єкт нерухомості, цілком очевидно, що ця ділянка не може використовуватися за іншим призначенням, ніж обслуговування та експлуатація будинку (будівлі, споруди); особа, яка експлуатуватиме об`єкт нерухомості, відповідно стане фактичним землекористувачем, що буде суперечити частині другій статті 1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та пункту 5 статуту Телерадіокомпанії; фактично Договір було укладено до виникнення обставин, що унеможливлюють його виконання на сьогоднішній день; метою укладення Договору є будівництво Об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною з сторін своєї частки в збудованому Об`єкті; за Договором відповідач забезпечуватиме фінансування усіх видів робіт, необхідних для будівництва Об`єкта, а також здійснюватиме виконання частини функцій замовника будівництва Об`єкта відповідно до Договору; в свою чергу, позивач виступатиме стороною, яка для забезпечення будівництва залучає інвестиції відповідача та передає останньому визначену Договором частину функцій замовника будівництва; статус замовника (забудовника) будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення, що планується до будівництва згідно з Договором, не властивий для юридичної особи, яка провадить діяльність у сфері телебачення і радіомовлення, Законом України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» і статутом позивача не закріплено право Телерадіокомпанії здійснювати діяльність у сфері будівництва; наразі існують підстави для визнання припиненими зобов`язання за Договором у зв`язку із неможливістю його виконання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Предметом позову у цій справі є визнання припиненими у зв`язку із неможливістю виконання зобов`язань за договором від 10.12.2002 №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу, укладеним Національною радіокомпанією України, правонаступником якої є ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», та ТОВ «Гарант Груп Інвест», який став стороною вказаного договору на підставі угоди від 28.02.2014 про заміну сторони договору №001/Б від 10.12.2002 про дольову участь у будівництві житлового комплексу, укладеної між Національною радіокомпанією України, ТОВ «НВП «Кийпромтехнологія» та ТОВ «Гарант Груп Інвест».

Позивач зазначає, що Телерадіокомпанія не може виконати умови Договору з незалежних від неї обставин, посилаючись на те, що передбачені частиною другою статті 1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», частиною дев`ятою статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», пунктом 5 Статуту Телерадіокомпанії щодо заборони відчуження, передачі (крім короткострокової оренди), приватизації нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі позивача; також позивач посилається на те, що умови Договору суперечать статті 4 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», пункту 9, 13 і 15 Статуту Телерадіокомпанії, зокрема, щодо того, що статутом не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті і завданням позивача. Крім того, позивач також стверджував, що в силу приписів статті 377 Цивільного кодексу України і статті 120 Земельного кодексу України, згідно з принципом слідування земельної ділянки за долею нерухомості, виконання Договору призведе до забудови приватним суб`єктом господарювання земельної ділянки, яка перебуває на праві постійного користування у Телерадіокомпанії, є державною власністю та до виникнення у Товариства як співвласника новоствореного об`єкта нерухомості, права постійного користування відповідною земельною ділянкою.

Частиною першою та другою статті 205 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону.

Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Як вже було зазначено вище, предметом договору є зобов`язання та права сторін з будівництва об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті в порядку та на умовах, визначених договором, та виконання робіт (ремонту і часткового технічного переоснащення існуючого об`єкта) в порядку та на умовах, визначених у договорі.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що при реалізації договору право на земельну ділянку залишається за стороною 1 (позивачем), земельна ділянка не є вкладом сторони 1 (позивача) у діяльність з реалізації договору і укладення договору не припиняє права сторони 1 (позивача) на земельну ділянку.

Згідно з частинами першою і другою статті 42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого частини дев`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Абзацом п`ятим частини другої статті 1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» передбачено, що Телерадіокомпанія є об`єктом загальнодержавного значення. Відчуження, передача (крім короткострокової оренди), приватизація нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі Телерадіокомпанії, забороняється.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що з умов укладеного між сторонами договору, передання позивачем прав замовника будівництва на земельній ділянці, яка належить йому на праві постійного користування, відповідачу, який за умовами договору набуває після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, право власності на об`єкт нерухомого майна в цілому (за виключенням часток, які передаються позивачу), фактично є розпорядженням такою земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції, вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки саме АТ «НСТУ» вступає замовником будівництва, а ТОВ «Гарант Груп Інвест» має виконувати функції замовника від імені та в інтересах АТ «НСТУ» саме як повірений на підставі довіреності.

Обсяг повноважень і функцій замовника будівництва регулюється Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Законом України «Про архітектурну діяльність».

Так, Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до положень ст. 23 і ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність», замовники будівництва мають право передавати функції замовника будівництва, зокрема залучати осіб, які мають кваліфікаційний сертифікат, для здійснення функцій замовника та інжинірингу; доручати виконання будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, суб`єктам господарювання, які мають відповідну ліцензію; обирати виконавців робочої документації для будівництва з додержанням вимог статті 8 цього Закону.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 28.02.2014 між АТ «НСТУ» (сторона-1) і ТОВ «Гарант Груп Інвест» (сторона-2) укладено додаток №4 до договору №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002 (додаток №4), за умовами якого сторони виклали договір №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002 у новій редакції.

Згідно п.1.2 додатку №4, АТ «НСТУ» делегувало ТОВ «Гарант Груп Інвест» частину функцій замовника будівництва об`єкта щодо розробки проектної документації, будівництва об`єкта та інших функцій, передбачених даним договором, окрім права постійного користування земельною ділянкою, з метою отримання сторонами у власність завершеного будівництва об`єкту в частках, визначених даним договором та/або іншого майна, та/або вигоди в порядку та на умовах, визначених в договорі.

В свою чергу, згідно з п.п.2.1, 2.1.1, 2.1.2, 2.1.7, 2.1.10 додатку №4 сторона-1 здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена даним договором, а саме: здійснює функції землекористувача земельної ділянки у порядку, встановленому законодавством, відповідно до законодавства оформлює дозвільні документи на звільнення земельної ділянки від об`єктів знесення, протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту отримання відповідного звернення сторона-1 підписує та надає стороні-2 документи, що має та/або отримані стороною-1 та необхідні для виконання умов даного договору. Сторона-1 у межах своєї компетенції сприяє стороні 2 в усіх діях, пов`язаних з розробкою/коригуванням проектної документації та будівництвом об`єкта.

За змістом п.2.2 додатку №4 сторона-1 делегує стороні-2 частину функцій замовника будівництва об`єкта, які визначені законодавством (у тому числі Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд, затвердженим постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 № 16), а саме: сторона-2 в повному обсязі здійснює функції замовника будівництва об`єкта, крім тих, що цим договором покладені на сторону-1, у тому числі сторона-2 зобов`язана забезпечити: спільно зі стороною-1 прийняття об`єкта в експлуатацію (підпункт 2.2.6); отримання стороною-1 її частини результатів реалізації договору у строки та на умовах, погоджених сторонами (підпункт 2.2.10; у встановлені договором терміни будівництво об`єкта та введення закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію за допомогою сторони-1 та в межах її компетенції (підпункт 2.2.16).

Отже, згідно наведених положень, Інвестиційним договором не передбачено передачу виключних функцій замовника будівництва, а саме підписання і подання в установленому законодавством порядку замовником будівництва відповідної заяви на отримання вихідних даних, містобудівних умов та обмежень, не передбачено отримання дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки такі документи видаються виключно замовнику будівництва і це функції замовника, а передбачено лише організація та фінансування в повному обсязі отримання вихідних даних для проектування об`єкта, в тому числі містобудівних умов та обмежень, отже, за умовами Договору ТОВ «Гарант Груп Інвест» організовує в інтересах АТ «НСТУ» підготовку усіх документів, необхідних для отримання вихідних даних, але не заміняє АТ «НСТУ» в якості замовника та не діє від свого імені.

Тобто, згідно наведених положень Інвестиційного договору, ТОВ «Гарант Груп Інвест» не діє від власного імені щодо виконання функцій замовника будівництва, які, згідно законодавства, не можуть бути передані.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що АТ «НСТУ», як особа, що отримала земельні ділянки в постійне користування, на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №02-9-00008 від 15.11.2004 та п. 2 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638-8/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування», користуючись можливістю вибору форм організації будівництва, його фінансування уклав з ТОВ «Гарант Груп Інвест» Інвестиційний договір, за яким передав відповідачу окремі функції замовника будівництва, а не права та обов`язки замовника будівництва.

При цьому, як підтверджується наявними у справі доказами (зокрема, і умовами договору) замовником будівництва є саме позивач, а відповідач здійснює лише фінансування і здійснює функції замовника будівництва в частині організації виконання будівельних робіт, підготовки документації ТОВ «Гарант Груп Інвест». При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що законодавством не заборонена передача таких функцій замовника будівництва з питань фінансування та здійснення робіт з будівництва, підготовки необхідної документації.

Так, у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 921/1204/15-г/6, зазначено, законодавством не встановлено виключного переліку форм організації такого будівництва, його фінансування тощо. Зазначені питання можуть бути вирішені особою, що отримала земельну ділянку в оренду в тому числі шляхом укладення різних за своєю юридичною природою видів договорів з різними суб`єктами, які не тягнуть за собою передачу прав на земельну ділянку (договір доручення, договір про спільну діяльність, інвестиційний договір тощо).

Подібна правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 921/7/18.

Отже, суд апеляційної інстанції оцінивши в сукупності умови Інвестиційного договору, дійшов висновку. що Інвестиційним договором передбачено, що позивач передає відповідачу лише ті функції і повноваження замовника будівництва, які стосуються безпосередньо проектування та будівництва об`єкта, підготовки необхідної документації та які відповідно до чинного законодавства України (ст. 23 і ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність») можуть передаватись замовником будівництва. При цьому, позивач залишається замовником будівництва, тоді як відповідач зобов`язаний виконувати функції замовника від імені та в інтересах АТ «НСТУ», саме як повірений на підставі довіреності.

При цьому, за умовами Інвестиційного договору, до відповідача не переходить статус замовника будівництва, а тому делегування функцій замовника будівництва, без передачі у користування земельної ділянки, не суперечить як вимогам закону, так статутній діяльності позивача.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, позивач є замовником будівництва, що підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема Дозволом на виконання будівельних робіт від 14.03.2011 №2394-Пч із будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві.

Окрім того, відповідно до п. 4.6. договору право власності на результати реалізації Договору, якими є відповідні частки завершеного об`єкта, виникає у кожної зі сторін з моменту оформлення відповідних речових прав.

Пункт 7.3. договору визначає, що сторони стверджують, що при реалізації договору право на земельну ділянку залишається за стороною 1 (позивача), земельна ділянка не є вкладом сторони 1 у діяльність з реалізації договору і укладення договору не припиняє права сторони 1 на земельну ділянку.

Пункт 7.4. договору визначає, що сторони підтвердили, що договір не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до статті 67 ГК України та статей 3 і 6 ЦК України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації Договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишається у власності сторони, що їх внесла. Частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній із сторін згідно з положеннями Договору; при реалізації Договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що Верховним Судом у справі №910/15250/18 у постанові від 19.05.2020 зазначено про те, що договір має ознаки змішаного договору та містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері інвестування (інвестиційний договір), підряду (договір підряду). Положення Інвестиційного договору не містять умов щодо продажу або передачі земельної ділянки на праві користування ТОВ «Гарант Груп Інвест», тому даний договір не породжує, не змінює і не припиняє право на цю ділянку у сторін. Укладення цього договору не є підставою для переходу права власності або користування на земельну ділянку.

Також суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що після завершення будівництва, ТОВ «Гарант Груп Інвест» набуває право власності на об`єкт в цілому, а тому враховуючи ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 42 Земельного кодексу України, земельна ділянки переходить у розпорядження ТОВ «Гарант Груп Інвест», з огляду на наступне.

Як передбачено ч. 7 ст. 92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 876 Цивільного кодексу України, власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ДБН В.2.2.-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири; спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, згідно із вищенаведеними приписами закону, багатоквартирним вважається житловий будинок, у якому розташовано три чи більше квартир, і законодавством не передбачено здійснення реєстрації права власності на весь багатоквартирний будинок, саме як окремий об`єкт права власності.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами скаржника, що він не може бути власником багатоквартирного будинку, оскільки можливості створювати, реєструвати та бути власником багатоквартирного житлового будинку - юридична особа не може, а лише передбачено набуття у власність певної квартири/приміщення, як окремого об`єкту права приватної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм згідно ст. 355 Цивільного кодексу України на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. (ч.ч. 1, 2 ст. 358 Цивільного кодексу України).

Окрім того, у частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що стаття 120 вказаного Кодексу не врегульовує питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. Правове регулювання даної статті стосується жилого будинку, будівлі або споруди. Багатоквартирний будинок є специфічним об`єктом права власності, визначення якого наведено в статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» - багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. Крім того, за змістом частини 6 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 цього Кодексу (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Тобто, стаття 120 Земельного кодексу України у частині 6 містить виключення щодо багатоквартирних будинків.

Близький за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №№ 910/10865/19.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 28.03.2018 у справі № 910/1200/17 та від 06.06.2018 року у справі №910/17652/17 зауважив, що системний аналіз статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України свідчить про те, що вказані правові норми не регулюють питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. У порядку obiter dictum Верховний Суд зазначає, що саме таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим та логічним, оскільки конкретний момент переходу права власності на багатоквартирний будинок до його співвласників чинним законодавством не визначено, з огляду на специфіку такого об`єкту права власності.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, відповідно до якого не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на певний об`єкт нерухомості набуває особа, за якою на певному майновому праві закріплено речове право на земельну ділянку.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є АТ «НСТУ», тобто саме позивачу надане право будівництва на відповідній земельній ділянці, а тому саме АТ «НСТУ» і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.

При цьому, як свідчать наявні матеріали справи, земельна ділянка площею 0,73 га на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:82:036:0100) позивачем - АТ «НСТУ» у користування відповідачу - ТОВ «Гарант Груп Інвест» у встановленому порядку не передавалася, будь-яких правочинів стосовно передачі вказаної земельної ділянки сторони не вчиняли, і доказів протилежного матеріали справи в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України - не містять.

Також, суд апеляційної інстанції враховує і те, що сторони у п. 1.2. та 7.3. Договору визначили, що земельна ділянка залишається у користуванні позивача, не є вкладом позивача у діяльність з реалізації Договору і укладення Договору - не припиняє права позивача на відповідну земельну ділянку, і позивач, як особа, які належать відповідні майнові права на землю наділена повним обсягом повноважень щодо такої земельної ділянки, які обумовлені я законом, так і Договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Частиною 3 ст.375 Цивільного кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок укладення відповідного договору №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002 АТ «НСТУ» не вчиняло дій із розпорядження земельною ділянкою, яка надана йому у постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 15.11.2004 №02-9-00008 та рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638-8/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва, і умовами зазначеного договору (п. 7.3) чітко передбачено, що при реалізації договору право на земельну ділянку залишається за стороною 1 (позивачем), земельна ділянка не є вкладом сторони 1 (позивача) у діяльність з реалізації договору і укладення договору не припиняє права сторони 1 (позивача) на земельну ділянку. При цьому, позивач, уклавши відповідний договір залишається в розумінні вимог закону, та умов договору, носієм майнових прав на земельну ділянку, і відповідно, реалізує відповідне право розпорядження такою ділянкою шляхом забудови такої певним об`єктом, і жодної передачі прав на земельну ділянку в розумінні вимог закону та змісту спірних правовідносин позивачем відповідачу - не здійснено.

Також, у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у даній справі, висловлено вказівку стосовно необхідності дослідження питання щодо того, чи не стосується предмет спору у цій справі безпосередньо прав держави, як власника земельної ділянки, яка підлягає забудові за умовами договору, і з огляду на приписи ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638-8/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» затверджено проект відведення земельної ділянки Національній радіокомпаній України для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва та надано Національній радіокомпаній України, за умови виконання п. 2.1 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку площею 0,73 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 15.11.2004 №02-9-00008). При цьому, власником земельної ділянки площею 0,73 га на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:82:036:0100) є Держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації.

Відповідно ч. 1 до ст. 19 Земельного кодексу землі України (в редакції на дату отримання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 15.11.2004 №02-9-00008), за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 38 Земельного кодексу України (в редакції на дату отримання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 15.11.2004 №02-9-00008), до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 39 Земельного кодексу України (в редакції на дату отримання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 15.11.2004 №02-9-00008) визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Учасниками спору не заперечувалось, що відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони до 2020 року розробленого інститутом «Київгенплан» АТ «Київпроект» і затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка яка була надана позивачу на підставі рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638-8/798 розташована в межах території житлової багатоповерхової забудови.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції на дату отримання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 15.11.2004 №02-9-00008), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Положеннями ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України (в редакції на дату отримання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 15.11.2004 №02-9-00008) визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З огляду на вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач як постійний користувач земельної ділянки, наданої рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-8/798, наділений правомочностями володіння та користування такою земельною ділянкою, а також правом спорудження на ній жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд.

Також, листом Міністерства культури і мистецтв України від 03.04.2003 №9-1-375/15 за результатом розгляду листа Національної радіокомпанії України від 03.04.2003 №9-1-375 щодо відведення земельної ділянки під будівництво житлового комплексу по вул. Л. Первомайського, 5 літ «А» у Печерському районі м. Києва повідомило, що не заперечує проти відведення земельної ділянки для реалізації зазначеного.

Листом Державної служби охорони культурної спадщини від 25.05.2005 №22-1949/35 за результатом розгляду проекту «Житловий комплекс з автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТАМ «М. Дьомін» (ліцензія серії АА №768760) погоджено названий проект за умови отримання відповідних дозволів та узгоджень згідно з законодавством і Державними будівельними нормами.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 12.02.2008 №0055-Пч з будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва.

Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано дозвіл від 03.09.2008 №50 на проведення робіт по будівництву житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва. Дозвіл видано на основі рішення IV сесії XXIV скликання Київської міської Ради від 10.07.2003 №638-8/798.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 14.03.2011 №2394-Пч із будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва для врахування при розроблені науково-проектної документації.

15.08.2013 позивачем отримано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №14465/0/12/009-13 для будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на земельній ділянці площею 0,7300 га, що розташована по вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва.

Листом Міністерства культури України від 17.02.2014 №454/10/61-14 погоджено історико-містобудівне обґрунтування по об`єкту: «Будівництво житлового комплексу з підземним авто паркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Л. Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва та запропоновано отримати дозвіл на проведення земляних робіт у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Листом Київської міської організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури від 29.02.2016 №45 погоджено проект будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва.

16.09.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська будівельна експертиза» за результатами розгляду проектної документації за проектом «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» складено Експертний звіт №3-081-15-ЕП/КО яким встановлено, що зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджена в установленому порядку.

У додатку до експертного звіту від 16.09.2016 №3-081-15-ЕП/КО зазначено, що проект «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» у 2015 році, ГАП - Ширяєв В.Г. (кваліфікаційний сертифікат: Серія АР №000114 від 02.12.2015), на замовлення ТОВ «Гарант Груп Інвест» на підтсаві: містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 15.08.2013 №14465/0/12/009-13; завдання на проектування, затвердженого замовником та технічних умов і листів щодо проектування об`єкта, виданих відповідними службами м. Києва.

16.06.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська будівельно-технічна експертиза» за результатами розгляду проектної документації за коригуванням проекту «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» (коригування) складено Експертний звіт №7-151-20-ЕП/КО яким встановлено, що зазначену документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог щодо міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного й епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджено в установленому порядку.

У додатку до експертного звіту від 16.06.2020 №7-151-20-ЕП/КО зазначено наступне, а саме:

- Коригування проекту «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» (коригування) виконано ТОВ «Бюро проектів у 2020 році на замовлення ТОВ «Гарант Груп Інвест» на підставі: містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 15.08.2013 №14465/0/12/009-13; завдання на проектування, затвердженого замовником та технічних умов і листів щодо проектування об`єкта, виданих відповідними службами м. Києва;

- Розроблений у 2006 році проект «Будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення на вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва» розроблений ТОВ «Київський інститут міського цивільного проектування» був розглянутий Службою «Київдержекспертиза» КМДА і рекомендований до затвердження позитивним висновком №5317 від 04.09.2006.

Отже, наявні у матеріалах справи докази в силу приписів ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в сукупності свідчать про те, що Київською міською радою надано земельну ділянку для будівництва житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва, а позивачем отримано відповідні дозволи та погодження в органах державної влади для здійснення такого будівництва.

Також, у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у даній справі, висловлено вказівку стосовно необхідності дослідження питання щодо того, чи буде дотримано баланс інтересів внаслідок виконання позивачем таких умов та чи не відбудеться позбавлення відповідних прав позивача як на новозбудований об`єкт, так і права на земельну ділянку в контексті положень статті 42 Земельного кодексу України, і з огляду на приписи ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 -3 ст. 42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами наявного між сторонами договору визначено, що в результаті будівництва позивач, як обумовлено умовами договору, отримає частину площі нежитлового призначення в об`єкті розміром 1104,7 кв.м. як компенсацію замість адміністративно-виробничого корпусу за адресою: м. Київ, вул. Л. Первомайського, 5-Б, а також отримає частину площі нежитлового призначення в об`єкті в розмірі, що за експертною оцінкою її вартості, не може бути меншою за ринкову вартість права постійного користування земельною ділянкою, яка зазначена у пункті 1.6 Договору. При цьому, як вже зазначалось вище, при реалізації договору право на земельну ділянку залишається за стороною 1, земельна ділянка не є вкладом сторони 1 у діяльність з реалізації договору і укладення договору не припиняє права сторони 1 на земельну ділянку (пункт 7.3. договору), а право власності на результати реалізації договору, якими є відповідні частки завершеного об`єкта, виникає у кожної зі сторін з моменту оформлення відповідних речових прав (п. 4.6 договору), і відповідне фінансування розробки проектної документації, будівництва об`єкт та виконання робіт здійснюється стороною 2 (ТОВ «Гарант Груп Інвест») (п. 3.4 договору), що в сукупності свідчить про дотримання балансу інтересів внаслідок виконання сторонами таких умов договору. При цьому, укладений між сторонами правочин жодним чином не стосується управління будинком, і жодних право позивача в цій частині відповідний договір також не обмежує і не припиняє.

Також, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що в силу положень ч.2 ст.1 Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», частини 9 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та статті 5 статуту АТ «НСТУ» наявна законодавча заборона на відчуження, передачу (крім короткострокової оренди), приватизацію нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі цього товариства. При цьому положеннями Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та статуту товариства не передбачено будь-яких видів діяльності у сфері будівництва і така діяльність суперечить меті та завданням АТ «НСТУ», з огляду на наступне.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що саме в наслідок реалізації договору відбудеться заміна землекористувача в силу приписів статті 42 Земельного кодексу України, якою, зокрема, визначено, що споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а Статутом АТ «НСТУ» взагалі заборонено передавати будь-яке майно, в тому числі, і земельні ділянки.

Разом с тим суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 98 Статуту АТ «НСТУ», Телерадіокомпанія не має права безоплатно передавати майно та земельні ділянки іншим юридичним особам або громадянам, крім випадків, передбачених законом, тобто статутом обумовлено відповідні випадки передачі. Проте, суд апеляційної інстанції наголошує, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво житлового комплексу з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та закладами по обслуговуванню населення по вул. Леоніда Первомайського, 5-б у Печерському районі м. Києва», тобто АТ «НСТУ» реалізувало право на здійснення будівництва (використовуючи земельну ділянку за цільовим призначенням).

Таким чином, реалізація договору не впливає на право розпорядження позивачем земельної ділянки, а право на забудову земельної ділянки, як зазначалось вище, реалізується саме її постійним користувачем - АК «НСТУ», враховуючи цільове призначення земельної ділянки.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статтю 607 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Частиною 2 ст. 205 Господарського кодексу України визначено, що у разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків.

Так, обставини, які викликають неможливість виконання зобов`язання, можуть бути: 1) як юридичними (заборона певної діяльності), 2) так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання, дії обставин непереборної сили, й іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов`язання у зв`язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов`язальних правовідносин).

В свою чергу, Закон України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», положення Статуту публічного акціонерного товариства «НСТУ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2019 №1039, не містять заборон позивачу та/або відповідачу виступати замовником будівництва об`єкту на вищезазначеній земельній ділянці та виконанні умов договору №001/Б від 10.12.2002.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статут АТ «НСТУ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. №1039 закріплює наступне:

- Телерадіокомпанія є правонаступником майна, прав та обов`язків Національної телекомпанії України, що припинила свою діяльність (п. 1 Статуту);

- Телерадіокомпанія провадить господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та виконання, визначених цим Статутом (п. 13 Статуту);

- відповідно до мети, визначеної цим Статутом, телерадіокомпанія має право провадити інші, не заборонені законодавством види діяльності (п. 15 Статуту);

- Телерадіокомпанія провадить діяльність із залучення інвесторів, зокрема іноземних, розробляє інвестиційні проекти та контролює стан їх реалізації, бере участь у залученні коштів з міжнародних фінансових ринків у порядку, визначеному законодавством, а також має право залучати кредитні ресурси на внутрішньому ринку (п. 18 Статуту);

- Телерадіокомпанія має право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, набутим за рахунок коштів від власної господарської діяльності, з урахуванням обмежень, встановлених Законом (п. 99 Статуту).

Пунктом 21 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» визначено, що НСТУ є правонаступником усіх прав та обов`язків, у тому числі на всі об`єкти права інтелектуальної власності юридичних осіб, визначених у статті 1 цього Закону.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що самі по собі умови договору не призводять до порушення вимог Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» та повністю узгоджується з положеннями Статуту, беручи до уваги ту обставину, що чинним законодавством України не забороняється будь-яким юридичним особам приймати участь у будівництві об`єктів в якості замовника будівництва. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» не передбачено припинення зобов`язань саме позивача внаслідок прийняття вказаного закону, а отже, таке припинення відбувається у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В свою чергу, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Отже, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду дійшов висновку, що позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними та допустимими доказами наявність обумовлених саме ст. 607 Цивільного кодексу України підстав для припинення зобов`язань за договором, і в цій частині обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, з огляду на те, що позивачем не доведено саме неможливість такого виконання обома сторонами в контексті умов укладеного договору та приписів ст. 607 Цивільного кодексу України.

При цьому, матеріали справи свідчать, що договір виконувався сторонами (зокрема, отримано відповідну документацію щодо замовлення будівництва, оформлено дозвільні документи), а отже, у даному випадку, в контексті спірних правовідносин, застосування судом першої інстанції ст. 607 Цивільного кодексу України по відношенню саме до однієї сторони договору, без врахування факту можливості такого виконання іншою стороною договору, - є помилковим як підстава для припинення зобов`язань за договором саме внаслідок неможливості його виконання однією стороною, враховуючи рівність сторін договору.

Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, враховуючи наведене в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що АТ «НСТУ» не надав доказів настання юридичних чи фактичних обставин, з якими пов`язується припинення зобов`язання неможливістю його виконання, а саме прийняття Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» та затвердження Статуту АТ «НСТУ» в яких відсутні будь-які заборони на виконання умов вищевказаного договору, не є такою обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає в розумінні статті 607 Цивільного кодексу України, а тому відсутні обумовлені законом підстави для задоволення позовних вимог саме з підстав, заявлених позивачем.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" про визнання припиненим зобов`язання за договором №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002, у зв`язку із неможливістю його виконання - задоволенню не підлягають.

Також, ТОВ «Гарант Груп Інвест» просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог позивача.

Позивач, заперечуючи проти застосування наслідків спливу строку позовної давності, вказав проте, що ним не було пропущено строк позовної давності, оскільки про порушене право Телерадіокомпанія дізналася у грудні 2019 року після проведення Державною аудиторською службою України у позивача заходів державного фінансового контролю, за результатами якого служба зробила висновок, що «відповідно до Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» відчуження, передача (крім короткострокової оренди) приватизація нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, на яких вони розташовані, а також акцій, що належать державі у статутному капіталі АТ «НСТУ», забороняється. У разі неприйняття керівництвом АТ «НСТУ» ефективних управлінських рішень щодо захисту інтересів держави в особі АТ «НСТУ» виконання зазначеного рішення суду може призвести до забудови приватним суб`єктом господарювання та подальшого відчуження земельної ділянки площею 0, 73 га, яка перебуває у її користуванні.».

Стосовно вказаних доводів учасників спору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просив суд у позові, відповідачем не порушено, і суд першої інстанції відмовив позивачу у позові по суті в зв`язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Усі інші доводи, посилання, обґрунтування учасників спору розглянуті судом апеляційної інстанції, проте, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду заявленого спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача до відповідача про визнання припиненим зобов`язання за договором №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002, у зв`язку із неможливістю його виконання - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними, допустимими, достовірними та більш вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і були спростовані відповідачем в розумінні наведених приписів процесуального закону, а тому позов задоволенню не підлягає за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю, за наведених у даній постанові підстав.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку , оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю, за наведених у даній постанові підстав.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- судовий збір за подачу позову залишити за Акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України

- з Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/13258/20 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 у справі № 910/13258/20 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" про визнання припиненим зобов`язання за договором №001/Б про дольову участь у будівництві житлового комплексу від 10.12.2002, у зв`язку із неможливістю його виконання - відмовити повністю.

4. Судовий збір за подачу позову залишити за Акціонерним товариством "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (04119, місто Київ, вул.Іллєнка Юрія, будинок 42, ідентифікаційний код 23152907) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест" (04053, місто Київ, вул.Смирнова-Ласточкіна, будинок 3/5, ідентифікаційний код 38887742) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн. 00 коп.

6. Матеріали справи № 910/13258/20 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 27.04.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення30.03.2023
Оприлюднено01.05.2023
Номер документу110513566
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань підряду

Судовий реєстр по справі —910/13258/20

Постанова від 05.07.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 05.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Постанова від 30.03.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 16.03.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 10.02.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 08.02.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Гаврилюк О.М.

Ухвала від 14.12.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Гаврилюк О.М.

Ухвала від 14.11.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Гаврилюк О.М.

Рішення від 21.09.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Ухвала від 07.09.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні