Постанова

від 20.04.2023 по справі 910/16024/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/16024/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррос-Транс» (далі - ТОВ «Укррос-Транс», позивач) - Березуцька В.В. (адвокатка), Кузьмишина Л.В. (самопредставництво), Давидов А.В. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» (далі - ТОВ «Спецвагон Транслізинг», відповідач, скаржник) - Скалозуб Н.О. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Спецвагон Транслізинг»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 (головуючий - суддя Чорногуз М.Г., судді: Мальченко А.О., Агрикова О.В.),

у справі № 910/16024/21

за позовом ТОВ «Укррос-Транс»

до ТОВ «Спецвагон Транслізинг»

про стягнення 6 232 973, 00 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення вартості залізничних вагонів, неповернутих відповідачем позивачу після закінчення строку дії договору оренди, укладеного між сторонами.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Укррос-Транс" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Спецвагон Транслізинг" про стягнення 6 232 973,00 грн вартості вагонів, переданих відповідачу за договором оренди. Крім того, позивач просив стягнути витрати за проведення експертизи у розмірі 100 000,00 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором з повернення позивачу орендованих залізничних вагонів після закінчення строку дії оренди.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/16024/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.1.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/16024/21 у задоволенні заяви ТОВ «Спецвагон Транслізинг» про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16024/21 рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/16024/21 скасовано, ухвалено нове рішення суду, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

2.2.1. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16024/21 ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/16024/21 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Спецвагон Транслізинг» про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ «Спецвагон Транслізинг», посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанцій постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16024/21, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/16024/21 залишити в силі, а у разі визнання Судом підстав для застосування статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) - направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ «Спецвагон Транслізинг» із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 3, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та статті 7 Закону України «Про судову експертизу»; посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України вказує, що попередні судові інстанції порушили норми процесуального права, а саме положення статей 76, 77 ГПК України та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (звіту про оцінку вагонів оцінювача Олефіренко В. Л.), а також суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив:

- клопотання відповідача про визнання поважними причин неподання доказів до суду першої інстанції, долучення їх до матеріалів справи та врахування під час розгляду апеляційної скарги,

- клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 264 ГПК України,

- клопотання про призначення судової технічної експертизи.

5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. ТОВ «Укррос-Транс» 07.04.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просив Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції

6.1. Між сторонами 20.01.2016 укладено договір оренди № 160120-ЗП05-01 (далі - Договір), за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове оплатне користування рухомий склад (залізничні вагони), придатний для перевезення товарно-штучних вантажів (далі - РС).

6.1.1. Згідно з пунктами 2.1, 2.3 Договору ТОВ «Спецвагон Транслізинг» вступає у строкове користування РС з дати підписання відповідного акта прийому-передачі. Оформлення вказаного акта здійснюється на станції прийому-передачі та не передбачає переходу права власності на вагони до відповідача. День підписання вказаного акта є першим днем оренди.

6.1.2. ТОВ «Спецвагон Транслізинг» зобов`язалось повернути РС з оренди протягом тридцяти календарних днів з дати отримання письмової вимоги (інструкції) ТОВ «Укррос-Транс» (факсом та/або електронною поштою), або з дати отримання письмового повідомлення (факсом та/або електронною поштою). РС вважається повернутим позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (пункти 2.4, 2.5 Договору).

6.1.3. У разі випадкової загибелі, втрати, суттєвого пошкодження одиниці РС або її неповернення протягом 30 днів ТОВ «Спецвагон Транслізинг» зобов`язалося негайно сповістити про це ТОВ «Укррос-Транс», за свій рахунок виїхати на місце загибелі чи пошкодження, одиниці РС, скласти акт огляду РС, або, у разі втрати, акт щодо втрати одиниці РС, один з примірників відповідного акта відповідач передає позивачу. ТОВ «Спецвагон Транслізинг» зобов`язалося виплатити вартість одиниці РС протягом 10 банківських днів з моменту отримання від ТОВ «Укррос-Транс» рахунку та висновку незалежної експертної організації (пункт 2.9 Договору).

6.1.4. Сторони дійшли згоди про те, що до повернення вагонів ТОВ «Укррос-Транс» ТОВ «Спецвагон Транслізинг» несе весь ризик, пов`язаний з втратою РС. При втраті РС або його частини відповідач зобов`язаний повернути або провести заміну РС, відшкодувати збитки, ремонт, сплатити штрафи (підпункти 4.1.6 та 4.1.7 пункту 4.1 Договору).

6.1.5. За невиконання чи неналежне виконання умов Договору сторони зобов`язалися нести відповідальність у межах розмірів спричинених збитків та відповідно до цього Договору (пункт 6.1 Договору).

6.1.6. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань, якщо це викликано форс-мажорними обставинами, що настали після підписання цієї угоди в результаті подій непереборної сили, та які сторони не могли передбачити чи попередити розумними заходами. Подіями непереборної сили вважаються: війна та воєнні дії, мобілізація, епідемії, пожежа, вибухи, дорожні події та природні катастрофи, акти вищих органів влади та інших компетентних органів, що унеможливлюють виконання зобов`язань, та всі інші події та обставини, що Торгово-промислова палата країни або компетентний орган країни, на території якого сталася подія, визнає та оголосить подіями непереборної сили. Сторона, яка підпадає під дію форс-мажорних обставин, має надіслати повідомлення про це іншій стороні протягом 2-х днів з дати, коли вона дізналася про такі обставини. Відповідна довідка, видана Торгово-промисловою палатою країни або компетентним органом країни, на території якої сталася подія, є достатнім підтвердженням дії форс-мажорних обставин (пункт 8.1, 8.2 Договору).

6.1.7. Даний договір діє з дати його підписання і до повного його виконання сторонами, взятих на себе зобов`язань, але не пізніше 31 грудня 2016 року. Після закінчення терміну оренди даний договір може бути продовжено на будь-який строк за взаємною згодою контрагентів шляхом укладення додаткової угоди. При відсутності такої угоди РС має бути повернутий відповідачем не пізніше останнього дня оренди, обумовленого цим правочином та/або додатковою угодою. Всі зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними, якщо вони оформлені в письмовій формі і підписані представниками сторін, які діють на підставі статуту чи довіреності, та скріплені печатками цих юридичних осіб (пункти 9.1, 9.2, 10.2 Договору).

6.2. Факт передачі ТОВ «Спецвагон Транслізинг» спірних вагонів не заперечується відповідачем та підтверджується актами прийому-передачі:

- від 22.11.2016 № 000002208 (вагон №52530193),

- від 06.04.2016 № 04/01 (вагон № 52543774),

- від 22.08.2016 № 000002066 (вагон № 52542834),

- від 26.04.2016 № 04/06 (вагон № 52542743),

- від 27.03.2016 № 03/01 (вагони №№: 52543824, 52542800, 52543840),

- від 27.03.2016 № 03/02 (вагон № 52542644),

- від 26.03.2017 № 03/03 (вагон № 52542651),

- від 16.08.2016 № 000002065 (вагон № 52542685),

- від 28.04.2016 № 04/08 (вагон № 52542750),

- від 22.04.2016 № 04/04 (вагон № 52543816),

- від 29.05.2016 № 000001989 (вагон №52405263),

- від 23.05.2016 № 000001988 (вагон № 52409885),

- від 07.04.2016 № 04/02 (вагон № 52409901),

- від 19.19.2016 № 000002207 (вагон № 52551322),

- від 26.01.2017 № 000002274 (вагон № 52416864).

6.3. В період часу з 29.01.2016 по 01.07.2020 між ТОВ «Укррос-Транс» та ТОВ «Спецвагон Транслізинг» укладено 23 додаткові угоди.

6.3.1. Додатковими угодами №№ 1-7, зокрема змінювався розмір орендної плати за користування РС. Додатково угодою від 23.11.2018 № 8 сторони продовжили строк його дії Договору до 31.12.2017.

6.3.2. Додатковою угодою від 18.03.2016 № 2 пункт 6.6 Договору викладено у такій редакції: у випадку, якщо у 60-денний термін відповідач не повернув РС позивачу він сплачує Товариству вартість втрачених вагонів, яка визначається на підставі висновку незалежної експертної організації. Організація проведення експертизи та оплата цих послуг здійснюється ТОВ «Спецвагон Транслізинг» за власний кошт. Незалежну експертну організацію вибирає ТОВ «Укррос-Транс».

6.3.3. Додатковою угодою від 19.04.2017 № 11 сторони доповнили пункт 1.3 Договору підпунктом 1.3.1, згідно з яким категорично забороняється використовувати РС на непідконтрольній Україні території (зона АТО, АР Крим), окрім тих, що вже знаходяться на вказаних територіях, а саме вагони №№: 25230193, 52543774, 52542834, 52542743, 52543824, 52542644, 52542651, 52542685, 52542750, 52542800, 52543816, 52543840, 52405263, 52409885, 52409901, 52551322, 52416864. А також доповнили пункт 6.5.1 реченням «Орендар за свій рахунок вживає всіх необхідних заходів для повернення РС на територію, курсування по якій дозволено».

6.3.4. Додатковими угодами від 23.11.2016 № 8, від 24.11.2017 № 13 та від 30.11.2018 № 21 неодноразово продовжувався строк дії Договору. Додатковою угодою від 05.12.2019 № 22 строк дії Договору продовжено до 31.12.2020.

6.3.5. Іншими додатковими угодами змінювався розмір орендної плати за користування вагонами, зокрема спірними 17 вагонами. Додатковою угодою від 01.07.2020 № 23 сторони домовилися з 01.02.2020 не нараховувати орендну плату за користування вказаними вагонами.

6.4. Листом від 18.04.2017 № 214 позивач повідомив відповідача про вивід вагонів з оренди.

6.5. Листами від 18.05.2017 № 2760 та від 25.05.2017 № 2778 відповідач посилаючись на пункт 2.4 укладеного Договору вказав, що «кінцевою датою повернення вказаного РС з оренди є 17.05.2017».

6.6. ТОВ «Укррос-Транс» неодноразово зверталося до відповідача з листами, в яких просив надати інформацію щодо РС, що знаходиться на непідконтрольній території.

6.7. У листах від 07.08.2017 № 2991, від 09.07.2019 № 40 та від 19.06.2020 ТОВ «Спецвагон Транслізинг» повідомляло позивача, що вчиняє всі необхідні дії по поверненню РС, проте з дати введення АТ "Українська залізниця" тимчасових обмежень на переміщення вагонів через окремі території Донецької та Луганської областей, ситуація залишається незмінною. З 16.03.2017 у ТОВ «Спецвагон Транслізинг» відсутня будь-яка можливість використовувати вказані вагони на таких територіях.

6.8. Крім того, відповідач листами від 22.02.2018 № 3410 та від 09.07.2019 № 40 повідомляв позивача, що «готовий розглянути можливість придбання Вагонів у ТОВ «Укррос-транс» за справедливою ціною».

6.9. Листом від 14.07.2021 № 0273/01-01/21 позивач вимагав у відповідача протягом 30 календарних днів з дати його отримання вирішити питання щодо спірних вагонів, зокрема: повернути їх позивачу або надати рівноцінний РС із аналогічними характеристиками, або відшкодувати вартість зазначених вагонів, визначену на підставі висновку незалежної експертної організації.

6.10. Листом від 16.08.2021 № 0319/01-01/21 позивач виставив відповідачу рахунки на оплату від вказаної дати № 974 на суму 6 232 973,00 грн, що складає ринкову вартість втрачених вагонів, та № 975 на суму 3 696 824,00 грн упущеної вигоди. У даному листі зазначено, що спірні вагони, на думку ТОВ «Укррос-транс» втрачені, тому їх вартість розрахована на підставі звіту оцінювача фізичної особи-підприємця Олефіренко В.Л. (далі - ФОП Олефіренко В.Л.).

6.11. Позивач 06.09.2021 направив відповідачу вимогу від вказаної дати за №0342/01-01/21 про сплату ринкової вартості неповернутих (втрачених) вагонів у семиденний термін, що становить 6 232 973,00 грн та 100 000,00 грн, сплачених за проведення оцінки їх вартості.

6.11.1. На підтвердження вартості вагонів ТОВ «Укррос-транс» надало звіт про незалежну оцінку вартості частини основних засобів від 16.08.2020, складеного оцінювачем ФОП Олефіренко В.Л. на замовлення позивача, згідно якого вартість цих вагонів, станом на 30.07.2021 визначена на рівні 6 232 973,00 грн.

6.11.2. Вартість проведення незалежної оцінки майна складає 100 000,00 грн, що підтверджується договором від 20.07.2021 № 210720/01, актом виконаних робіт та платіжними дорученнями про оплату за оцінку.

6.12. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення об`єкта оренди (рухомого складу) орендодавцю (позивачу).

6.13. Належних доказів на підтвердження місцезнаходження спірного рухомого складу та/або втрати спірного рухомого складу (відповідного акту) матеріали справи також не містять.

6.14. Також встановлено, що відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей.

6.14.1. У статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014.

6.14.2. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р затверджений Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

6.14.3. Радою національної безпеки і оборони України 15.03.2017 прийнято рішення "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", відповідно до якого тимчасово зупинене переміщення вантажу через певні лінії кордону Донецької та Луганської областей.

6.14.4. На підставі вищезазначеного рішення, розпорядженням AT "Укрзалізниця" від 16.03.2017, введені тимчасові обмеження № Ц-1/2-2/156 та № Ц- 1/2-2/157 на перевезення всіх вантажів та порожніх вагонів призначенням на/із станції, що знаходяться на території, на якій органами державної влади тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі їх повноваження.

6.15. У своїх запереченнях ТОВ «Спецвагон Транслізинг» вказувало на сертифікат Торгово-промислової палати України від 25.05.2017 №7562, який, на думку відповідача, є належним доказом форс-мажорних обставин та достатньою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

6.16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з такого:

- проаналізувавши спірний Договір оренди, судом встановлено, що в ньому відсутнє визначення "втрачений вагон", водночас зі змісту пунктів 2.9, 4.1.7, 6.6 Договору вбачається, що факт втрати вагонів має підтверджуватися відповідним актом щодо втрати одиниці РС;

- докази, які б підтверджували факт складання таких актів, відсутні у матеріалах справи;

- відтак доводи позивача про те, що спірні вагони є втраченими, не ґрунтуються на положеннях Договору;

- враховуючи положення пункту 6.6 Договору, вартість втрачених вагонів, що підлягає відшкодуванню, має визначатися виключно незалежною експертною організацією, а не суб`єктом оціночної діяльності. Експертна організація та суб`єкт оціночної діяльності є різними за своїм правовим регулюванням суб`єктами і за наслідками своєї діяльності виконують роботи з експертної оцінки та роботи з професійної оціночної діяльності, які не є тотожними.

- за таких обставин розмір вартості втрачених вагонів визначено з порушенням умов Договору, а відтак наданий розрахунок є необґрунтованим;

- суд критично ставиться до вартості, визначеної в даному звіті на 30.07.2021, оскільки на цю дату спірні вагони перебували на непідконтрольній Україні території, що виключало можливість особисто оглянути оцінювачем майно, вартість якого ним визначалася;

- матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України від 25.05.2017 №7562, на який посилався відповідач, а відтак вказані посилання є необґрунтованими;

- наявні у матеріалах справи копії сертифікатів Торгово-промислової палати України №1360 та №1361 не беруться судом до уваги, оскільки видані Державному підприємству "Донецька залізниця";

- оскільки позивачем не надано належних доказів, які підтверджують втрату РС, а поданий розрахунок вартості втрачених вагонів не відповідає умовам Договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення вартості втрачених вагонів є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

6.17. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставного посилання відповідача на форс-мажорні обставини;

- колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач не надав належних доказів, які підтверджують втрату РС, а поданий розрахунок вартості втрачених вагонів не відповідає умовам Договору;

- відповідачем порушено права та інтереси позивача в частині своєчасного отримання належних позивачу вагонів з оренди, та вільного розпорядження позивачем своєю власністю. У зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок відшкодувати вартість вагонів, неповернутих в узгоджений сторонами строк;

- стягнення вартості РС входить до складу збитків на підставі пунктів 4.1.6, 4.1.7, 6.1 Договору, що є різною правовою кваліфікацією у порівнянні з пунктами 2.9 і 6.6 і не зобов`язує позивача надавати експертний висновок;

- колегія суддів не погоджується з трактування місцевим господарським судом поняття "втрачений вагон". Дійсно в Договорі відсутнє визначення "втрачений вагон". Проте місцевий господарський суд при прийнятті рішення не врахував редакцію пункту 2.9 Договору «у разі випадкової загибелі, втрати, суттєвого пошкодження одиниці РС, або її неповернення з оренди в 30 денний термін».

- за таких умов, у разі неповернення РС в 60-денний термін (з урахуванням пункту 6.6 Договору) немає необхідності встановлювати втрачені вагони чи ні;

- факт неповернення РС у 60 денний термін сторонами не заперечується. За таким умов відповідач зобов`язаний був на підставі висновку незалежної експертної організації відшкодувати вартість неповернутих вагонів. При цьому відповідач повинен був здійснити експертизу за власні кошти.

- надання висновку незалежної експертної організації - це обов`язок орендаря (відповідача) відповідно до пункту 6.6 Договору;

- відповідач не виконав свого обов`язку щодо проведення експертизи та відшкодування вартості вагонів;

- пунктом 6.6 Договору (в редакції додаткової угоди від 18.03.2016 №2) не встановлено як повинен визначати ринкову вартість вагонів Орендодавець (позивач), у разі не виконання свого обов`язку Орендарем. За таких умов дії позивача не суперечать умовам Договору;

- враховуючи бездіяльність відповідача, в частині проведення експертизи неповернутих вагонів, позивач правомірно за власні кошти замовив проведення оцінки РС;

- звіт про незалежну оцінку майна, проведений Сертифікованим оцінювачем ФОП Олефіренко В.Л., є належним доказом;

- відповідач не надав доказів, що вартість неповернутих вагонів є іншою, ніж зазначена у звіті;

- при оцінці доказів суд керувався статтями 79 та 86 ГПК України, згідно з якими наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

- щодо твердження відповідача про відсутність доказів втрати майна, колегія суддів виходить з того, що неповернення вагонів з оренди є порушенням умов укладеного Договору і цей факт є підставою для стягнення вартості вагонів згідно з умовами Договору. Фактично вагони вийшли з володіння відповідача та неповернуті власнику (позивачу);

- крім того, суд врахував, що відповідач з 2014 року знав, що на території Донецької області проводиться АТО. Територія, де станом на 2017 рік за інформацією АТ «Укрзалізниця» знаходилось майно позивача, є окупованою, непідконтрольною, поїздки на дану територію неможливі та небезпечні для життя громадян.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/16024/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/16024/21, зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Спецвагон Транслізинг» на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 та пунктів 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

7.3. Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022, у справі №910/16024/21.

7.3.1. Постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16024/21, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі № 910/16024/21 (постановлену за результатом розгляду заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу) жодною із сторін не оскаржується, а відтак не переглядається Судом.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередніх інстанцій

8.1. З огляду на наведене у Розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.6. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.7. Так, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 3, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та статті 7 Закону України «Про судову експертизу».

8.8. З огляду на відсутність таких висновків у контексті спірних правовідносин необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як умови необхідності надання висновку.

8.9. Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

8.10. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

8.11. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.12. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.13. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

8.14. Частиною першою статті 173 ГК України установлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

8.15. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 ГК України).

8.16. Як встановлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли з Договору оренди.

8.17. За змістом частини шостої статті 283 та частини четвертої статті 291 ГК України до відносин оренди між суб`єктами господарювання застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

8.17.1. Відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

8.18. Згідно зі статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

8.19. Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

8.20. Так, господарські суди попередніх інстанції встановили, що відповідач після закінчення строку дії Договору не повернув орендодавцю на його вимогу залізничні вагони, які були передані йому за Договором оренди. Поряд з цим судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні вагони (17 шт.) фактично вийшли з володіння відповідача, оскільки з 2017 року перебувають на непідконтрольній території України. А відтак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, позивач правомірно просив суд відповідно до умов Договору відшкодувати збитки (ринкову вартість РС), завдані відповідачем неналежним виконанням умов Договору.

8.20.1. Крім того, суд апеляційної інстанції, ураховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відзначив, що позивач на підтвердження понесених збитків надав звіт про незалежну оцінку майна, який судом визнаний належним доказом, водночас відповідач не надав жодних доказів на підтвердження/спростування вартості спірних вагонів, яка зазначена у звіті.

8.21. У силу приписів статтей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.22. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

8.23. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.24. Відповідно до статті 772 ЦК України наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.

8.25. Відповідно до частин першої-другої статті 773 ЦК України наймач зобов`язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

8.26. Відтак, ураховуючи встановлені обставини справи судами попередніх інстанцій (зокрема і щодо погоджених сторонами умов Договору в частині дій у разі за неповернення орендованого майна), ураховуючи вищенаведене правове регулювання та статті 3, 6 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу вартості орендованого спірного майна, яке неповернуте відповідачем після закінчення строку дії Договору.

8.27. Поряд з цим Верховний Суд відзначає таке.

8.28. Верховний Суд відзначає, що поряд із засадою цивільного законодавства свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення

8.28.1. Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

8.29. Крім того, статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

8.29.1. Тобто в Україні діє принцип свободи договору, який полягає у можливості на власний розсуд узгодити сторонами правочину його умови, зокрема і щодо умов повернення/неповернення орендованого майна, негативних наслідків у разі неповернення такого майна тощо. При цьому сторони мають керуватись і принципом справедливості, добросовісності та розумності.

8.30. Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

8.30.1. Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

8.31. Водночас Верховний Суд враховує, що норми чинного законодавства не передбачають звільнення орендаря від обов`язку повернути орендоване майно його власнику та/або відшкодувати збитки у зв`язку з неможливістю повернення такого майна.

8.32. Суд враховує, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

8.33. Суд виходить з того, що орендар несе повну відповідальність та не звільняється від зобов`язання із повернення орендованого майна у разі, якщо орендоване майно знаходиться або ж потрапило на непідконтрольні державним органам України території. При цьому колегія суддів враховує, що спірний Договір оренди укладений між сторонами вже після початку АТО, відповідач добровільно відправив спірні вагон на непідконтрольну Україні територію.

8.34. Відтак, підписуючи договір з визначеними умовами, а також здійснюючи свою господарську діяльність на непідконтрольній Україні території, позивач повинен був врахувати, усвідомлювати та об`єктивно оцінювати ризики та можливі негативні наслідки для себе.

8.35. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

8.35.1. Водночас у сили приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.36. При цьому судом апеляційної інстанцій надано оцінку доказів у справі з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

8.37. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції на підставі всебічно і повно досліджених доказів встановив обставини справи (див. розділ 6 даної Постанови), дослідив та оцінив докази, міркування сторін. При цьому неправильного застосовування наведених у касаційній скарзі норм права Верховним Судом не встановлено.

8.38. З огляду на викладене доводи касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм права не знайшли свого підтвердження.

8.39. Відтак, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.40. В якості ще однієї з підстави для подання касаційної скарги скаржник визначив пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судові рішення у справі оскаржується з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

8.41. Так, ТОВ «Спецвагон Транслізинг» вказує, що попередня судова інстанція встановила обставини на підставі недопустимих доказів (звіту про оцінку вагонів оцінювача Олефіренко В. Л.), що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

8.42. У контексті зазначеного Верховний Суд відзначає таке.

8.43. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

8.43.1. Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

8.43.2. Відповідно до статті 7 вказаного Закону України оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

8.44. Відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

8.44.1. Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.45. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

8.45.1. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (пункт 6.27 постанови Великої палати верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21)).

8.45.2. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

8.45.3. Водночас доводи касаційної скарги щодо встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції.

8.46. Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

8.46.1. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

8.46.2. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.47. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

8.47.1. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

8.47.2. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

8.48. За змістом оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції оцінив експертне дослідження (Звіт) у сукупності з іншими письмовими доказами, наданими позивачем в обґрунтування обставин, на які він посилався в підтвердження своїх вимог. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що відповідачем не надано жодних доказів щодо іншої вартість спірних вагонів, ніж зазначеної у звіті.

8.49. Отже, Суд відзначає, що аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами норм процесуального права (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому Суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

8.50. Крім того, за змістом пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

8.51. Верховний Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.52. Так, ТОВ «Спецвагон Транслізинг» вказує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив:

- клопотання відповідача про визнання поважними причин неподання доказів до суду першої інстанції, долучення їх до матеріалів справи та врахування під час розгляду апеляційної скарги,

- клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 264 ГПК України,

- клопотання про призначення судової технічної експертизи.

8.53. Суд враховує, що у контексті пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України (порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи) за своїм змістом клопотання про закриття апеляційного провадження не впливає на встановлення/зміну/спростування фактичних обставин у справі.

8.54. Зі змісту протоколів судового засідання від 22.11.2022, від 06.12.2022 та ухвали Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/16024/21 клопотання відповідача про закриття апеляційного провадження та призначення судової технічної експертизи розглядались судом.

8.54.1. Крім того, Суд враховує, що відповідно до матеріалів справи ТОВ «Спецвагон Транслізинг» подавало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 у справі №910/16024/21, якою відповідачу відмовлено у розподілі витрат на професійну правничу допомогу. У прохальній частині вказаної скарги апелянт просив суд, зокрема поновити пропущений строк для подання доказів, а саме відзиву на позовну заяву у справі №910/16024/21, та врахувати їх при розгляді апеляційної скарги. В подальшому, відповідач подав до суду клопотання про визнання поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції, долучення їх до матеріалів справи та врахування під час розгляду апеляційної скарги, обґрунтовуючи дане клопотання поважністю неподання відзиву на позовну заяву.

8.54.2. При цьому рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 ТОВ «Спецвагон Транслізинг» до апеляційного суду не оскаржувалось.

8.54.3. Тобто дані доводи ТОВ «Спецвагон Транслізинг» як апелянта фактично розглядались у відповідності до вимог ГПК України (частини першої статті 269) Північним апеляційним господарським судом у межах перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 11.08.2022. Водночас постанова Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 28.02.2023 за результатами перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 до Верховного Суду не оскаржувалась, а відтак у силу приписів статті 300 ГПК України не може бути предметом розгляду у даному касаційному провадженні. З огляду на що дані доводи скаржника відхиляються як необґрунтовані.

8.55. Отже, посилання заявника касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотань (пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України) також не можуть бути підставою для скасування постанови зі справи, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а також змісту оскаржуваного судового рішення суд наводив мотиви і обґрунтування, розглядаючи клопотання відповідача.

8.56. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.57. Окремо, Верховний Суд відзначає, що відповідно до статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.58. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.59. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, з огляду на мотиви, викладені вище у даній Постанові. Суд апеляційної інстанції надав оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.60. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

8.61. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.62. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у позові.

8.63. При цьому колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, де відзначено, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.64. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

8.65. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.

8.66. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.66.1. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.66.2. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.67. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.68. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.69. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.70. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї Постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що ухвалене із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/16024/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос