Постанова

від 12.04.2023 по справі 274/7192/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 274/7192/20

провадження № 61-5466св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк», відділ державної реєстрації Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2022 року в складі колегії суддів:

Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), відділу державної реєстрації Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - ВДР Радомишльської РДА Житомирської області), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання припиненим речового права власності та скасування запису про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що 14 травня 2008 року ОСОБА_1 та відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 60 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних строком до 13 травня 2018 року. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк»

14 травня 2008 року уклали іпотечний договір, предметом якого

є нежитлова будівля - кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на

АДРЕСА_1 . Крім того, кредитні зобов`язання були забезпечені договорами поруки, укладеними 14 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказує, що публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі -

ПАТ «Альфа-Банк»), назву якого змінено на АТ «Альфа-Банк», 04 лютого

2015 року набуло право вимоги за кредитним договором від 14 травня

2008 року на підставі договору про купівлю-продаж прав вимоги

від 15 червня 2012 року. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення

з позичальника заборгованості за кредитним договором, рішення по вказаній справі не прийняте. У той же час ПАТ «Альфа-Банк» звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на

вказане кафе. Зазначає, що 28 лютого 2019 року державний реєстратор

ВДР Радомишльської РДА Житомирської області Калініченко Т. В. зареєструвала право власності на кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на

АДРЕСА_1 за

ПАТ «Альфа-банк». Підставою для реєстрації права власності зазначено іпотечний договір від 14 травня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .

Вважає, що здійснюючи державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, державний реєстратор не мала можливості встановити наявність обставин, передбачених абзацом першим пункту 11 іпотечного договору, оскільки ці обставини є предметом спору у справі № 274/511/15-ц, рішення

в якій на час реєстрації не було прийняте. Крім того, вказує, що обставина надсилання та вручення вимог іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання не підтверджується належними та допустимими доказами. Стверджує, що АТ «Альфа-Банк» не направив йому письмової вимоги про усунення порушень із зазначенням стислого змісту порушених зобов`язань, вимогою про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, тому законних підстав для прийняття оспорюваного рішення не було. Рішенням державного реєстратора порушено його право власності на нежитлову будівлю. Реєстрація права власності на вказане нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк» відбулась з порушенням вимог законодавства, оскільки державний реєстратор не перевірив факт отримання боржником письмової вимоги банку про усунення порушень умов кредитного договору.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: скасувати рішення

державного реєстратора ВДР Радомишльської РДА Житомирської області

Калініченко Т. В. від 28 лютого 2019 року індексний номер 45746401 про державну реєстрацію права власності, яким зареєстровано право власності на будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк»; визнати припиненим речове право власності на вказану будівлю за АТ «Альфа-Банк»; скасувати

запис про право власності № 30498490 державного реєстратора

ВДР Радомишльської РДА Житомирської області Калініченко Т. В.

від 26 лютого 2019 року, за яким право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за АТ «Альфа-Банк».

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 10 лютого 2022 року закрито провадження у справі в частині

позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора ВДР Радомишльської РДА Житомирської області Калініченко Т. В. від 28 лютого 2019 року індексний номер 45746401 про державну реєстрацію права власності, яким зареєстровано право власності на будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (номер об`єкта в РПВН 6829204, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775932018000), що розташоване на АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк», пред`явленої з підстав, наведених у мотивувальній частині ухвали.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що існує судове рішення

у справі № 274/4558/19, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», ВДР Радомишльської

РДА Житомирської області,про скасування рішення державного реєстратора Калініченко Т. В. від 28 лютого 2019 року індексний номер 45746401 про державну реєстрацію права власності на будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк»,з тих самих підстав, що й у цій справі. Керуючись пунктом 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 10 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», ВДР Радомишльської РДА Житомирської, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 28 грудня 2020 року, а саме заборону АТ «Альфа-Банк» відчужувати будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована на

АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доводи позивача про ненадання банком кредитних коштів та про відсутність у позичальника обов`язку з повернення цих коштів є безпідставними, не підтверджені належними та допустимими доказами, тому спірне рішення державного реєстратора не може бути скасоване. Із зазначеної підстави не може бути визнано припиненим речове право власності на будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за АТ «Альфа-Банк» та скасовано відповідний запис про право власності. Позовна вимога про скасування запису про право власності № 30498490 є вимогою про скасування відомостей про речове право, внесене до Державного реєстру прав, тобто суперечить абзацу першому частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги.

Однією з обов`язкових умов задоволення позову в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 28 лютого 2019 року індексний номер 45746401 про державну реєстрацію права власності

є одночасне ухвалення судом рішення і про визнання, зміну чи припинення відповідного речового права. Суд позбавлений права з власної ініціативи ухвалити рішення про визнання, зміну чи припинення речового права щодо будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а з відповідною позовною вимогою ОСОБА_1 не звертався. При цьому позовна вимога про визнання припиненим речового права власності на будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не є тотожною позовній вимозі про припинення такого речового права. Вимога про припинення речового права фактично є вимогою про встановлення (визнання) обставини припинення такого права, зокрема у разі, якщо особа, у якої таке право припинилось, не визнає цього, чим порушує права та/або охоронювані законом інтереси особи, яка з такою вимогою звернулась.

Навіть якщо виходити з того, що вимоги про визнання припиненим речового права та про припинення речового права є тотожними, то задоволення першої не призведе до належного захисту права власності ОСОБА_1 на будівлю кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », оскільки у такому разі власник будівлі буде невизначеним (буде лише припинено право власності АТ «Альфа-Банк» на будівлю, що не є підставою для набуття такого права ОСОБА_1 ).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу та рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 лютого 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВДР Радомишльської

РДА Житомирської областіпро скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора ВДР Радомишльської

РДА Житомирської областіКалініченко Т. В. від 28 лютого 2019 року індексний номер 45746401 про державну реєстрацію права власності, яким зареєстровано право власності на будівлю, а саме кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться на АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк».

У решті позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено.

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 496,20 грн

судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду. Стягнуто

з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 2 175 грн за подання позову та 630,60 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, оскільки в задоволенні подібної вимоги у справі № 274/4558/19 було відмовлено з тієї підстави, що такий спосіб захисту прав споживача, як скасування рішення державного реєстратора є належним, проте з метою ефективного захисту порушених прав законодавець передбачив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Проте, звертаючись до суду з позовом у справі № 274/4558/19 про скасування рішення державного реєстратора, позивач не заявляв вимоги про припинення речового права, яке було зареєстроване за банком.

ОСОБА_1 з урахуванням постанови Житомирського апеляційного суду

від 22 грудня 2020 року у справі № 274/4558/19 подав новий позов про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, яким зареєстровано право власності на спірну будівлю, разом із вимогою про припинення речового права власності на цю будівлю.

Реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодавця в належний спосіб, як того вимагає закон, не повідомлено письмово про усунення порушень умов кредитного договору. В матеріалах справи відсутні відомості про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку щодо надіслання іпотекодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, зокрема, вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності із зазначенням інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, оскільки вона проведена всупереч законодавства.

Скасування судом рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя з підстав неправомірного звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджує поновлення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки та у свою чергу припинення речового права банку, що по своїй суті і є вирішенням питання щодо прав на цей об`єкт.

Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного судового рішення в цій справі, такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав. Зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, тому вимога про скасування запису про право власності не підлягає задоволенню. Державний реєстратор є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нього, необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 17 травня

2022 року, залишити в силі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 лютого 2022 року та ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 лютого 2022 року.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень банк посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказував, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 20 травня 2020 року у справі № 653/4813/17, від 29 вересня 2020 року

у справі № 757/13243/17, від 13 травня 2021 року у справі № 715//2669/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20 від 10 листопада 2021 року у справі № 715/2670/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про недотримання АТ «Альфа-Банк» процедури направлення повідомлення (вимоги) про звернення стягнення на предмет іпотеки. На адресу позивача направлено повідомлення, в якому зазначена вимога про виконання зобов`язань за кредитним договором, розмір яких визначений станом на 26 лютого 2018 року, із застереженням, що у разі непогашення такої заборгованості банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 23 березня 2018 року відповідна вимога була отримана ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи. Повідомлення-вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки була направлена на ім`я ОСОБА_1 за двома адресами та була отримана 23 березня 2018 року за місцезнаходженням предмета іпотеки. Державному реєстратору надано відповідні докази на підтвердження належного повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення.

АТ «Альфа-Банк» повністю дотримало процедури проведення оцінки предмета іпотеки, в свою чергу апеляційний суд порушив норми матеріального права, стверджуючи, що висновок про вартість майна мав направлятися іпотекодавцю, оскільки нормами законодавства такого обов`язку для іпотекодержателя не передбачено. Банком дотримано процедуру щодо визначення вартості предмета іпотеки, на який звернуто стягнення шляхом набуття права власності іпотекодержателем.

Суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі до позовної вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора, тому решта позовних вимог є неналежним способом захисту. Без скасування рішення державного реєстратора, всі інші похідні вимоги не можуть бути задоволені. В діях державного реєстратора відсутні будь-які порушення норм права, законодавство забороняло останньому відмовити у спірній державній реєстрації.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

16 червня 2022 року АТ «Альфа-Банк» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

06 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 травня 2008 року між «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 60 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних на строк

до 13 травня 2018 року на умовах, передбачених договором.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк» 14 травня 2008 року уклали іпотечний договір, предметом якого є нежитлова будівля - кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу

від 03 серпня 2004 року.

Пунктом 11 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі, якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання,

а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, зокрема, у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього пункту договору 30-денний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.

Крім того кредитні зобов`язання були забезпечені договорами поруки, укладеними 14 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3

11 травня 2011 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 14 травня 2008 року, відповідно до умов якого сторони вказаного правочину домовились вважати кошти, надані позичальнику у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, кредитом у розмірі 42 500 дол. США, розмір простроченої заборгованості за кредитом - 12 996,28 дол. США. Також укладено кредитний договір від 14 травня 2008 року в новій редакції

з урахуванням вказаних змін.

ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 12 травня 2011 року уклали договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 14 травня

2008 року, відповідно до якого визначили, що на дату укладення цього договору розмір строкової заборгованості за кредитом, яка відображена на позичковому рахунку позичальника, складає 42 500,00 дол. США, розмір простроченої заборгованості за кредитом - 11 818,48 дол. США, розмір простроченої заборгованості по процентах за кредитним договором -

1 182,23 дол. США, строкова заборгованість по процентах - 657,32 дол. США. З 12 травня 2011 року шляхом укладення зазначеного договору збільшено суму заборгованості на позичковому рахунку позичальника на суму залишків, нарахованих на дату укладення цього договору, на рахунках: простроченої заборгованості за кредитом згідно з пунктом 1.1 цього договору про внесення змін та доповнень; простроченої заборгованості по процентах за кредитним договором згідно з пунктом 1.2 цього договору

(в тому числі нарахованих на суму простроченої заборгованості за кредитом). Сторони домовились, що з урахуванням пункту 2 цього договору розмір строкової заборгованості за кредитом, яка відображена на позичковому рахунку позичальника, складає 55 500,71 дол. США. Також договором змінено порядок та строки погашення заборгованості та сплати процентів.

До договорів поруки 12 травня 2011 року внесено зміни, за якими поручителі зобов`язалися перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику

у вигляді кредиту згідно з кредитним договором від 14 травня 2008 року

в розмірі 55 500,71 дол. США.

Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке

є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 12 травня 2011 року уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки

від 14 травня 2008 року, відповідно до умов якого абзац 2 пункту 1 договору іпотеки викладено у новій редакції, зокрема, щодо повернення іпотекодавцем іпотекодержателю кредиту у сумі 55 500,71 дол. США, у тому числі зміненої відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 2 від 12 травня 2011 року до кредитного договору в строк до 13 травня

2028 року. Цим договором сторони на дату його укладення оцінили предмет іпотеки у 1 339 245,60 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату укладення договору становить 168 000 дол. США.

Відповідно до пункту 12.3.1 договору іпотеки від 14 травня 2008 року задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 Законом України «Про іпотеку». Відповідно до цієї норми у випадку задоволення вимоги іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої

у цьому підпункті, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Сторони,

з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку», свідчать про право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі підпункту пункту 12.3 договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та договором іпотеки відступлено ПАТ «Дельта Банк».

ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» 15 червня 2012 року уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитними договорами, відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» отримало право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, в тому числі і до ОСОБА_1 , про що складені акти прийому-передачі.

Апеляційний суд встановив, що на підтвердження доказів повідомлення ОСОБА_1 про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки банк надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому не зазначено прізвища одержувача та з якого неможливо встановити зміст самого відправлення. Саме це повідомлення надавалося державному реєстратору для проведення реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк». Відповідно до повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 16 березня 2018 року відправником є ПАТ «Альфа-Банк» із зазначенням поштової адреси - АДРЕСА_2 , а в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення місцем подання поштового відправлення зазначено «Чернігів-24».

Згідно з висновком про вартість майна від 27 грудня 2018 року, проведеного товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ассіст», ринкова вартість нежитлової будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею

294,6 кв. м на АДРЕСА_1 складає 1 833 001 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 березня 2019 року власником будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 є АТ «Альфа-Банк».

Запис про право власності внесено рішенням державного реєстратора

ВДР Радомишльської РДА Житомирської області Калініченко Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 45746401 від 28 лютого 2019 року (14:06:37). Підставою виникнення права власності є іпотечний договір від 14 травня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 ; договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 12 травня 2011 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .

У липні 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до

АТ «Альфа-Банк», ВДР Радомишльської РДА Житомирської області, третя особа - ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 лютого 2019 року (справа

№ 274/4558/19). В обґрунтування зазначених вимог вказував, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 за

АТ «Альфа-Банк» відбулась з порушенням вимог законодавства, оскільки державний реєстратор не перевірив факт отримання ним письмової вимоги банку про усунення порушень умов кредитного договору.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 29 вересня 2020 року у справі № 274/4558/19, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року,

в задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду відповідає.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За статтею 7 вказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону «Про іпотеку»).

За статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя,

є документами, що підтверджують перехід права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Встановлено, що договір іпотеки містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно

та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою

статті 18 якого перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

У частині першій статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він

є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі

№ 205/578/14-ц).

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Так, згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він

є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений

у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц).

Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання

послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання

поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Наведені норми, спрямовані на фактичне повідомлення боржника аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 24 квітня

2019 року у справі № 521/18393/16-ц.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, серед іншого, посилався на те, зокрема, що реєстрацію здійснено без отримання документів, що підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень.

Згідно із статтею статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою

статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/15585/20.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Апеляційний суд встановив, що на підтвердження доказів повідомлення ОСОБА_1 про намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки банк надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому не зазначено прізвища одержувача, а також з якого неможливо встановити зміст самого відправлення. Саме це повідомлення надавалося державному реєстратору для проведення реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк». Відповідно до повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 16 березня 2018 року відправником є ПАТ «Альфа-Банк» із зазначенням поштової адреси - АДРЕСА_2 , а в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення місцем подання поштового відправлення зазначено «Чернігів-24».

Однак матеріали справи не містять належного та допустимого доказу - повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення, яке підтверджує факт отримання іпотекодавцем повідомлення про порушення основного зобов`язання та намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки під час розгляду справи банком не надано належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_1 направлених листів, які містять вимоги про усунення порушень, то відсутні підстави вважати, що почався відраховуватись 30-денний строк для усунення порушень, зазначених у направлених повідомленнях.

Отже, АТ «Альфа-Банк» не надало усіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, що передбачені пунктом 61 Порядку, зокрема іпотекодержатель не надав доказів отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення

порушень основного зобов`язання та намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про скасування рішення державного реєстратора ВДР Радомишльської РДА Житомирської області

Калініченко Т. В. від 28 лютого 2019 року індексний номер 45746401 про державну реєстрацію права власності, яким зареєстровано право власності на будівлю, а саме кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться на

АДРЕСА_1 , за

АТ «Альфа-Банк».

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 листопада 2022 року у справі

№ 569/25197/21, від 30 листопада 2022 року у справі № 641/728/20,

від 22 березня 2023 року у справі № 501/3545/19.

Водночас суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку складу учасників процесу, предмету та підставам позову у справі № 274/4558/19,

а також мотивам судів для відмови у задоволенні позовних вимог

у зазначеній справі в контексті пункту 3 частини першої

статті 255 ЦПК України, тому правильно скасував ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 лютого 2022 року про закриття провадження у цій справі в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності,

а доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до помилкового тлумачення норм права.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 653/4813/17, від 29 вересня

2020 року у справі № 757/13243/17, від 13 травня 2021 року у справі

№ 715//2669/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20

від 10 листопада 2021 року у справі № 715/2670/19, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносині їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, предметом позовних вимог банку у справі № 653/4813/17 було стягнення заборгованості за кредитним договором. Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року залишено без змін ухвалу суду першої інстанції (з якою погодився й апеляційний суд), якою відмовлено у поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.

У справі № 757/13243/17 фізична особа звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю про визнання договорів

купівлі-продажу земельних ділянок і житлового будинку недійсними та витребування вказаного майна. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року залишено без змін судові рішення, якими відмолено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі

№ 715/2669/19 судові рішення в частині задоволення позовних вимог, заявлених до банка, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису про таку реєстрацію, припинення обтяження нерухомого майна і усунення перешкод

у користуванні власністю скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих вимог. Постанову апеляційного суду

в частині відмови в задоволенні позову фізичної особи до банка про припинення обтяження нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності, змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Касаційний суд вказував, що помилковим є висновок апеляційного суду та безпідставними доводи позивача про те, що перехід права власності на спірне нерухоме майно був здійснений без проведення його оцінки на момент переходу такого права власності. Позивач не надала належних та допустимих доказів того, що вартість предмета іпотеки

є більшою ніж у висновку. При цьому Верховний Суд погодився

з висновками судів попередніх інстанцій про непоширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки житлове приміщення, яке є предметом іпотеки позивач здає

в оренду, що підтверджується договором оренди. Водночас позивач не надала, а в матеріалах справи немає належних та достатніх доказів, що у неї відсутнє будь-яке інше житлове майно, окрім того, що є предметом іпотеки.

Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі

№ 725/2195/20 скасовано судові рішення та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовів фізичних осіб до товариства

з обмеженою відповідальністю, приватного нотаріуса, фізичної особи про визнання недійсним договору, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на майно, витребування майна відмовити. Касаційний суд вказував, що суди дійшли помилкових висновків, що сторонами договору не було досягнуто згоди з усіх істотних умов застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; суди не звернули уваги і на те, що між сторонами не було укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а укладене між сторонами застереження у пунктах 5.4, 5.5 іпотечних договорів не містить законних підстав для визнання його недійсним, тому висновки судів про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя

є помилковими. В указаній справі суди встановили, що позивачі отримали вимогу про усунення порушення (попередження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки). На момент проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки завершився 30-денний строк з моменту отримання іпотекодавцем та боржником зазначеної вимоги, однак порушення кредитного зобов`язання не було усунуто, борг не сплачено.

Верховний Суд постановою від 10 листопада 2021 року у справі

№ 715/2670/19 скасував постанову апеляційного суду в частині позовних вимог фізичної особи до банку про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасував в частині позовних вимог фізичної особи до приватного нотаріуса про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ухвалив в цій частині нове судове рішення про відмову

в задоволенні вказаних вимог. Суд касаційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на спірне жиле приміщення не може бути примусово звернено стягнення на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», при цьому не з`ясував та не зазначив конкретних обставин, на підставі яких дійшов такого висновку, належним чином не мотивував відхилення доводів відповідача в частині того, що позичальник у квартирі не проживала, не була зареєстрована, передала її в оренду. Приватний нотаріус є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необхідно відмовити із зазначеної підстави.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Доводи касаційної скарги, що АТ «Альфа-Банк» дотримано процедуру направлення повідомлення (вимоги) про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке отримане позивачем, і такі обставини підтверджені належними та допустимими доказами, зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів. Апеляційний суд надав належну правову оцінку обставинам справи та зробив обґрунтовані висновки, які викладено у мотивувальній частині оскаржуваної постанови. Оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду

у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені

в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення

в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Результат оцінки доказів апеляційним судом у цій справі знайшов відображення в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, в якій вказано, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів апеляційним судом здійснено з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи також зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук