Постанова

від 20.04.2023 по справі 931/721/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 931/721/21 Головуючий у 1 інстанції: Кідиба Т. О. Провадження № 22-ц/802/51/23 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Савчук Т. Ф.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Сахарчук О. Я., Веремчука В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Опорного закладу загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою відповідача Опорного закладу загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 29 серпня 2022 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 06 грудня 2021 року звернулась в суд з позовом до відповідачів Директора Опорного закладу загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області Сахарчук О. Я., Опорного закладу загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов обґрунтований тим, що позивач з 01 вересня 2015 року працює вчителем початкових класів в Опорному закладі загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області (далі ОЗЗСО «Локачинський ліцей») вчителем початкових класів. Наказом № 251-к/тр від 05 листопада 2021 року, виданим директором ліцею, її було відсторонено від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вважає такий наказ протиправним і таким, що підлягає скасуванню. Такий наказ не містить належних правових підстав, оскільки ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, така підстава, як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин; наказ МОЗ № 2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відсутні; щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативно-правовим актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками; в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи. Оскаржуваний наказ також прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, бо ні ст. 46 КЗпП України, а ні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти COVID-19; норма п. 41-6 постанови КМУ № 1236, яка містить вимогу про «взяття до відома» не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої КМУ; норма ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, постанова КМУ № 1236 законом не є та не може собою його підміняти; Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти COVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року; оскаржуваний наказ видано з порушенням принципу дії закону у часі, позаяк він виданий 05 листопада 2021 року, тобто раніше ніж набрав чинності нормативно-правовий акт, на підставі якого його було видано. Позивач зазнав протиправного втручання в її право на працю через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що її було позбавлено можливості заробляти собі на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я, тому її порушені права підлягають захисту та відновленню. Враховуючи позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі № 712/3841/17 від 21 серпня 2019 року, має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просила визнати протиправним і скасувати наказ директора ОЗЗСО «Локачинський ліцей» Сахарчук О. Я. № 251-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОЗЗСО «Локачинський ліцей» ОСОБА_2 ; зобов`язати ОЗЗСО «Локачинський ліцей» поновити на роботі ОСОБА_2 шляхом допуску її до роботи на посаді вчителя початкових класів в ОЗЗСО «Локачинський ліцей»; стягнути з ОЗЗСО «Локачинський ліцей» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 29 серпня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ директора ОЗЗСО «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Волинської області Сахарчук О. Я. № 251-к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ». Стягнуто з ОЗЗСО «Локачинськийліцей» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 21 лютого 2022 року в сумі 43 881, 76 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з Опорного закладу загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області на користь ОСОБА_2 1816 грн витрат по сплаті судового збору.

Відповідач ОЗЗСО «Локачинський ліцей» у вересні 2022 року подав до Волинського апеляційного суду скаргу на вищевказане рішення суду, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Обґрунтовував свої вимоги тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, а висновки, викладені в рішенні суду, суперечать обставинам справи та є неповно з`ясованими. Відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення його від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством. Видаючи наказ, що оспорюється позивачем, заклад діяв на підстав постанов уряду та наказів вищестоящих органів. Вважає, що відсторонення ОСОБА_2 від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та враховуючи існування правових і фактичних підстав. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Відзив позивача ОСОБА_2 , поданий представником ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу відповідача надійшов до апеляційного суду 21 жовтня 2022 року. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін та апеляційну скаргу без задоволення, оскільки суд повно, всебічно, об`єктивно та безпосередньо дослідив наявні у матеріалах справи докази, з`ясував та врахував усі обставини справи.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_4 до АТ «Укрзалізниця», Виробничого підрозділу Жмеринської дистанції колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відстороненнявідроботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницькогоапеляційного суду від 04 травня 2022 року.

Ухвалою від 01 березня 2023 року апеляційне провадження у цій справі поновлено у зв`язку із оприлюдненням у Єдиному державному реєстрі судових рішень 21 лютого 2023 року ухваливід 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

В судовому засіданні в апеляційному суді представники відповідача ОСОБА_5 адвокат Веремчук В. В. вимоги апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник позивача ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників судового розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що наказ № 251-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_2 вимогам чинного законодавства не відповідає, крім того, його було прийнято на підставі нечинних на той час нормативних актів та всупереч встановленого порядку.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Судом першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_2 з 01 вересня 2015 року працює у НВК «Локачинська ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназія», що перейменовано в ОНЗ «НВК «Локачинська ЗОШ І-ІІІ ступенів гімназія» та в подальшому на Опорний заклад загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Волинської області на посаді вихователя групи продовженого дня і вчителя початкових класів та з 01 вересня 2021 року - на посаді вчителя початкових класів ОЗЗСО «Локачинський ліцей».

Наказом ОЗЗСО «Локачинський ліцей» № 235-к/тр від 25 жовтня 2021 року позивачку попереджено про відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року у разі відсутності сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Директором ОЗЗСО «Локачинський ліцей» 04 листопада 2021 року складено повідомлення на ім`я ОСОБА_2 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, з яким остання ознайомлена 05 листопада 2021 року, зазначивши, що щеплення 05 та 06 листопада 2021 року пройти поки не планує.

ОЗЗСО «Локачинський ліцей» 05 листопада 2021 року складено акт про відмову працівників, в тому числі ОСОБА_2 , від проходження щеплення проти COVID-19 05 листопада 2021 року чи 06 листопада 2021 року.

Наказом директора ОЗЗСО «Локачинський ліцей» Сахарчук О. Я. за № 251-к/тр від 05 листопада 2021 року, керуючись ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 19 постанови КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236",наказом управління гуманітарної політики Локачинської селищної ради від 27 жовтня 2021 року № 114-од «Про відсторонення від роботи невакциновах», на підставі наказудиректора ОЗЗСО «Локачинський ліцей» від 25 жовтня 2021 року №235-к/тр «Про попередження ОСОБА_2 про відсторонення від роботи», повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_2 від 04 листопада 2021 року №100/06-16, ОСОБА_2 , вчителя початкових класів ОЗЗСО «Локачинський ліцей», відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.З цим наказом позивачку ознайомлено під підпис 05 листопада 2021 року.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством(стаття 46 КЗпП України в редакції, що діяла станом на день виникнення спірних правовідносин).

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділуXV"Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

За частинами 2-4 статті 12 цього закону в редакції, чинній станом на день винесення оскаржуваного наказу та станом на день відсторонення) працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разізагрози виникненняособливо небезпечноїінфекційної хворобиабо масовогопоширення небезпечноїінфекційної хворобина відповіднихтериторіях таоб`єктахможуть проводитисяобов`язковіпрофілактичні щепленняпроти цієїінфекційної хворобиза епідемічнимипоказаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Відповідно до п.4 Наказу, він набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування.

Зазначений наказ після державної реєстрації внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та опубліковано в інформаційному бюлетні «Офіційний вісник України» 08 жовтня 2021 року, №78. Таким чином вищевказаний перелік набрав чинності 08 листопада 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року№ 1236 «Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальнихпротиепідемічних заходівз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» доповнено пунктом 41-6, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Положення Закону України «Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню наCOVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року №392 та від 22 липня 2020 року № 641.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Крім того, відповідно до п.п. 5 Наказу Управління гуманітарної політики Лакачинської селищної ради від 27 жовтня 2021 року №114-од, що також є підставою видачі оскаржуваного позивачем наказу, керівників, серед іншого, закладів загальної середньої освіти Локачинської селищної ради, зобов`язано видати внутрішній розпорядчий або медичний документ з обов`язковим доведенням його до відома працівників та забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, для яких вакцинація є обов`язковою, або відсторонити від роботи невакцинованих. Такий наказ не є скасованим та був чинним на день виникнення спірних правовідносин.

Хоч наказ про відсторонення винесений 05 листопада 2021 року, однак він передбачав відсторонення позивача у разі неподання нею відповідного підтвердження про проходження щеплення або, як про те попереджено у повідомленні та передбачено п.41-6 постанови КМУ №1236, надання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації протиCOVID-19, виданий закладом охорони здоров`я виключно з 08 листопада 2021 року, а тому колегія суддів вважає покликання на цю обставину як на підставу для визнання наказу про відсторонення незаконним необґрунтованим.

Позивач ОСОБА_2 ознайомилась із наказом про відсторонення №235-тр від 25 жовтня 2021 року, повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №100/06-16 від 04 листопада 2021 року під підпис 01 листопада та 05 листопада 2021 року відповідно, вказала, що щеплення у запропоновані дати (05 та 06 листопада 2021 року) пройти поки не планує. Така обставина також стверджується актом №1 від 05 листопада 2021 року про відмову працівників від проходження щеплення.

Висновок суду про те, що позивач не була ознайомлена з порядком та підставами проведення допуску її до роботи, оскільки в наказі від 05 листопада 2021 року №256-к/тр не міститься її підпису, спростовується наказами №235-к/тр від 25 жовтня 2021 року та повідомленням №100-06-16 від 04 листопада 2021 року, в яких такі підстави та порядок відповідачем роз`яснені.

Окрім цього, обґрунтування рішення про те, що в наказі про відсторонення не вказано період, на який була відсторонена позивачка, та не обумовлено можливості подання нею висновку про наявність унеї протипоказань до щеплення, не можуть бути безумовною підставою для скасування такого наказу, оскільки він винесений відповідачем на підставі законодавства, яке передбачає умови та порядок допуску до роботи працівника, який був відсторонений з вищенаведених підстав.

Також колегія суддів зауважує, що позивачка не була позбавлена можливості подати роботодавцю необхідні документи на підтвердження факту проходження обов`язкового профілактичного щеплення або наявності протипоказань до такого щеплення, а також виконувала свої посадові обов`язки до 08 листопада 2021 року.

Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів застосовує Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, хоч вона і не була прийнята станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Позивач ОСОБА_2 є педагогічним працівником - вчителем початкових класів.

У спірнихправовідносинах судне вбачаєпорушення правапозивача напрацю,визначене ст.43Конституції України,оскільки занею зберігаєтьсяробоче місце,трудовий договірне припинений,обмеження позивачкибуло правомірнимта відповідалопріоритету забезпеченнябезпеки життя,здоров`я ібезпеки людей,зокрема,учасників освітньогопроцесу,якими згідност.19Закону України«Про Загальнусередню освіту»є учні; педагогічніпрацівники; іншіпрацівники закладуосвіти; батьки учнів ; асистенти дітей.

Відповідно до ч.1 ст.21 вищевказаного закону заклад освіти створює безпечне освітнє середовище з метою забезпечення належних і безпечних умов навчання, виховання, розвитку учнів, а також формує у них гігієнічні навички та засади здорового способу життя.

Зважаючи на те, що у період виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 має безпосередній контакт під час навчального процесу із малолітніми дітьми та іншими працівниками закладу загальної середньої освіти, як було встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, навчання у початкових класах проводилось в очній формі, у відповідача були достатні підстави для відсторонення такого працівника від роботи до дня усунення обставин, які зумовили таке відсторонення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач довільно трактує зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 202 року № 1236, зазначаючи, що роботодавець не мав права самостійно відсторонювати працівника за відсутності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби з посиланням на Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки щеплення проти COVID-19 не є профілактичним, не передбачене календарем профілактичних щеплень, а зумовлено пандемією.

Висновок суду першої інстанції в цій частині зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до абзацу шостого частини першої статті 7Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Такі норми закону та Інструкції не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».Постановою КабінетуМіністрів Українивід 20жовтня 2021року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом та не вимагає подання Державної санітарно-епідеміологічної служби України, про відсторонення таких осіб від роботи.

За таких обставин аргументи позовної заяви про те, що відсторонення позивача від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 відбулося з порушенням законодавства є безпідставними.

Керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КабінетуМіністрів Українивід 09грудня 2020року №1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідач, врахувавши відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, правильно відсторонив останню від роботи.

При цьому колегія суддів зауважує, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки усіх учнів і працівників закладу середньої освіти, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення. Відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається його робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Таким чином, підстав для скасування оскаржуваного наказу немає, у зв`язку із чим не підлягає задоволенню вимога похідного характеру про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зважаючи на вищенаведене, апеляційний суд в складі колегії суддів дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі у зв`язку із неправильним застосуванням судом норм матеріального права та невідповідністю висновків суду, викладених у такому рішенні, обставинам справи. Недодержання судом першої інстанції процесуальних норм колегією суддів не встановлено, а тому обґрунтування апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Опорного закладу загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області задовольнити.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 29 серпня 2022 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Опорного закладу загальної середньої освіти «Локачинський ліцей» Локачинської селищної ради Володимирського району Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2023 року.

Головуючий

Судді