Постанова

від 26.04.2023 по справі 569/4664/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/4664/19

Провадження № 22-ц/4815/274/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів: Ковальчук С.О.,

Майданіка В.В.

секретар Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Аронж», Приватне акціонерне товариство «Рівнебуд»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд» на рішення Рівненського міського суду Рівненськоїобласті від07грудня 2022року, у складі судді Кучиної Н.Г., повне судове рішення складено 09 грудня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Аронж», Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд» про вселення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Аронж» (далі ТОВ «Фірма Аронж»), Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд» (далі ПрАТ «Рівнебуд») про вселення в житлове приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що в 1987 році вона працювала в Рівненському центральному універмазі, та була вселена до гуртожитку на АДРЕСА_1 , де постійно проживала. Балансоутримувачем гуртожитку був ПрАТ «Рівнебуд». У жовтні 2017 року їй стало відомо, що ПрАТ «Рівнебуд» викупило гуртожиток ще в 1993 році.

Позивач зазначала, що 07 листопада 2018 року, під час її відсутності в кімнаті, невідомі проникли до кімнати та змінили вхідні двері і замок, незважаючи на те, що в кімнаті залишилися побутові речі, меблі та документи належні позивачу. Посилаючись на те, що її виселення з кімнати в гуртожитку є неправомірним втручанням у її право на житло, позивач просила суд вселити її в кімнату АДРЕСА_2 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від26 грудня 2019 року,в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що підставою позову про вселення у кімнату позивач зазначила незаконне виселення без рішення суду, суди попередніх інстанцій не вирішили справу у межах заявлених вимог, не надали належної оцінки показанням свідків, поясненням представника відповідача, не встановили обставини порушення прав позивача на можливість виселення лише у судовому порядку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року позов задоволено, ухвалено вселити ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 була вселена до гуртожитку, а саме в кімнату АДРЕСА_2 на підставі ордеру, що підтверджується відміткою в картці прописки (форма А), а отже ОСОБА_1 на законних підставах займала вказану кімнату в гуртожитку. В судовому засіданні не встановлено та матеріали справи не містять даних, що у ОСОБА_1 є інше житло, де вона може проживати. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мала достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання у гуртожитку і таке житло в силу п.1 ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини підлягає захисту, а тому відповідно порушене право позивача підлягає відновленню, шляхом вселення у це житло.

З апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернулось Приватне акціонерне товариство «Рівнебуд». Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем було реконструйовано будівлю гуртожитку по АДРЕСА_3 під житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями. На підтвердження цього відповідачем 22 лютого 2019 року був отриманий сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Реконструкція об`єкта будівлі гуртожитку під житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями (ІІ черга 4-й поверх)», який свідчить про закінчення реконструкції 4-го поверху будівлі по АДРЕСА_3 та відповідно про відсутність об`єкту «гуртожиток» у тому числі кімнати № 410.

Також вказує, що судом першої інстанції безпідставно відхилені доводи відповідачів про те, що ОСОБА_1 була поселена до гуртожитку без належно оформленого ордеру, у трудових відносинах з відповідачами не перебувала. Судом першої інстанції не взято до уваги договір найму житлового приміщення у гуртожитку від 01.01.2017 року, укладеного між ПАТ «Рівнебуд» та ОСОБА_1 згідно якого ОСОБА_1 орендувала виключно ліжко-місце у кімнаті АДРЕСА_2 терміном до 31 березня 2017 року та була зобов`язана звільнити займане ліжко-місце протягом 3-х днів з дня закінчення терміну дії договору. Судом не надано правої оцінки про те, що рішенням Рівненського міського суду від 30.09.2020 року у справі № 569/3350/19, залишеним без змін Рівненським апеляційним судом визнано правомірність зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_3 .

Крім того апеляційна скарга містить заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 11 лютого 2022 року про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. ПАТ «Рівнебуд» вказує, що вказана справа була прийнята до розгляду за правилами спрощеного провадження, однак суд першої інстанції повернувся до розгляду справи за правилами загального провадження та призначив підготовче провадження, що призвело до порушення процесуального права в ході всього судового процесу, у тому числі строків розгляду та порядку виклику свідків.

Також апеляційна скарга містить заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 09 вересня 2022 року про відмову в задоволенні клопотання відповідачів про закриття провадження у справі. Вказує, що у суду були всі підстави для закриття провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмету спору, а саме відсутності кімнати № 410 гуртожитку.

Посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ПрАТ «Рівнебуд», який підтримав апеляційну скаргу, пояснення позивача та її представника, які заперечуютьпроти доводівапеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, щозгідно з договором купівлі-продажу державного майна від 30 листопада 1993 року продавець - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області продав, а покупець - Товариство покупців державної виробничо-будівельної фірми «Рівнебуд» (далі ДВБФ «Рівнебуд») купив державне майно цілісного майнового комплексу ДВБФ «Рівнебуд», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 на земельних ділянках площею 0,52 га. Згідно зі свідоцтвом про власність від 18 січня 1994 року покупець товариство покупців ДВБФ «Рівнебуд» є власником цілісного майнового комплексу ДВБФ «Рівнебуд», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Будівля гуртожитку на АДРЕСА_3 є власністю ПрАТ «Рівнебуд» та перебуває на утриманні і обслуговуванні ТОВ «Фірма Аронж» (а. с. 20).

Відповідно до сертифіката від 22 лютого 2019 року серії РВ № 162190530265 будівля зазначеного гуртожитку реконструйована під житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями (а. с. 35).

З наявного у матеріалах справи копії технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_3 , вбачається, що гуртожиток за даною адресою відсутній, як і відсутня кімната в гуртожитку під № 410 (а. с. 57-60).

Позивач ОСОБА_1 була зареєстрована у гуртожитку на АДРЕСА_3 та проживала там з 1987 року.

Вказане сторонами не заперечується.

Відповідно до відмітки в картці прописки (форма А) вбачається, що ОСОБА_1 була вселена у гуртожиток по ордеру (а.с.8 на зворотній стороні).

Колегія суддів не бере до уваги, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, про те, що судом не взято до уваги заперечення відповідача про незаконність поселення ОСОБА_1 до гуртожитку.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першоїстатті 58 ЖК Української РСРна підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер,який єєдиною підставоюдля вселення в надане жиле приміщення.

Суд першої інстанції на підставі наданого позивачем доказу (відповідно до відмітки в картці прописки (форма А) ддійшов висновку, що ОСОБА_1 була вселена у гуртожиток по ордеру.

ОСОБА_1 в 1987 році вселилася в зазначене жиле приміщення, де і зареєструвала своє місце проживання, відповідно набула право користування ним.

Доказів незаконності вселення ОСОБА_1 до вказаного жилого приміщення під час судового розгляду не встановлено.

Устатті 59 ЖК Української РСРвизначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним, які необхідно застосовувати й до правовідносин щодо користування гуртожитками. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання фізичними особами таких, що не відповідають дійсності, відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Відповідачами не доведено факт незаконності вселення ОСОБА_1 до гуртожитку.

01 січня 2017 року ТОВ «Фірма Аронж» (наймодавець) та ОСОБА_1 (наймач) уклали договір № 21 найму житлового приміщення у гуртожитку, згідно з яким наймодавець передає, а наймач приймає у тимчасове користування житлове приміщення кім. 410 у гуртожитку, що знаходиться у АДРЕСА_3 . Термін найму встановлено до 31 березня 2017 року.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 проживала в гуртожитку на підставі вказаного договору найму житлового приміщення від 01 січня 2017 року, оскільки як зазначено вище та не спростовано відповідачами, той факт, що ОСОБА_1 вселилася в зазначене жиле приміщення та набула права користування ним ще в 1987 році.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, до якого суд відповідно до діючого законодавства має повний доступ, в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала справа № 569/12110/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аронж» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог ПрАТ «Рівнебуд» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення.

Так, 10 серпня 2017 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області було відкрито провадження у справі № 569/12110/17. Ухвалою від 22 січня 2018 року судом прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «Аронж», ПрАТ «Рівнебуд», третя особа Рівненська міська рада про зобов`язання укласти договір на отримання комунальних послуг та об`єднано його в одне провадження з первісним позовом про виселення. Ухвалою від 22 квітня 2019 року судом провадження у справі за позовом ТОВ «Фірма «Аронж» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог ПрАТ «Рівнебуд», про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, закрито за письмовою заявою позивача у зв`язку з відсутністю предмета спору. Цього ж дня 22 квітня 2019 року, ухвалою суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «Аронж», ПрАТ «Рівнебуд», третя особа Рівненська міська рада, про зобов`язання укласти договір на отримання комунальних послуг за письмовою заявою позивача ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Наявність даної судової справи № 569/12110/17 за позовом ТОВ «Фірма «Аронж» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог ПрАТ «Рівнебуд» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, підтверджує доводи позивача ОСОБА_1 , про те, що ТОВ «Фірма «Аронж» та ПрАТ «Рівнебуд» зверталися до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 з гуртожитку, однак не дочекавшись рішення суду у вказаній справі, незаконно, самовільно виселило її з гуртожитку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки відповіді Регіонального центру надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 05 серпня 2018 року № 5626/01-17 про те, що станом на 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 знята з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_3 на підставі того факту, що дії про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 визнані законними рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 серпня 2020 року у справі № 569/3350/19, також не є підставою для визнання дій відповідача правомірними.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, до якого суд відповідно до діючого законодавства має повний доступ, в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала справа № 569/3350/19. Так, в лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ПрАТ «Рівнебуд» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що звернувшись 02 березня 2018 року до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради з заявою про надання довідки щодо наявності реєстрації її проживання у гуртожитку по АДРЕСА_5 , вона дізналась, що ще в лютому 2018 року її знято з реєстрації за вказаною адресою. Вказувала, що Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради мало відмовити ПрАТ «Рівнебуд» в задоволенні клопотання щодо зняття її з зареєстрованого обліку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявниці.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПрАТ «Рівнебут» звернулося до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, як власник гуртожитку, з клопотанням про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та надало договір від 01 січня 2017 року про найм житлового приміщення кімнати № 410, строк дії якого закінчився. Суд вказав, що відповідач, здійснюючи зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , діяв в межах своїх повноважень, оскільки законодавством не наділений повноваженнями втручатися у договірні відносини осіб, аналізувати та надавати їм правову оцінку.

Отже сам факт зняття в лютому 2018 року ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за вказаною адресою за ініціативи ПрАТ «Рівнебут» на підставі того, що закінчився договір про найму житлового приміщення, не доводить факт незаконності проживання та реєстрації ОСОБА_1 в гуртожитку, як і не доводить правомірність дій відповідачів по виселенню ОСОБА_1 з гуртожитку без відповідного рішення суду.

Статтею 47 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частинами п`ятою та шостоюстатті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»та частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Українисуд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно достатті 310ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною четвертою статті 311 ЦК Українифізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 Протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року (заява № 30856/03) в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

За Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50, пункти 40, 41 згаданого рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України»).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме- від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (також рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, пункт 82).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачами порушено право позивача на житло, що включає можливість виселення лише у судовому порядку. Відповідачі порушили право позивача та незаконно без відповідного рішення суду виселили її з кімнати у гуртожитку.

Разом з цим, задовольняючи позов, та ухвалюючи рішення про вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_2 , суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідно до сертифіката від 22 лютого 2019 року серії РВ № 162190530265 будівля зазначеного гуртожитку реконструйована під житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями. З наявної у матеріалах справи копії технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_3 , вбачається, що гуртожиток за даною адресою відсутній, як і відсутня кімната в гуртожитку під АДРЕСА_6 .

На вказану обставину посилаються відповідачі і вона не заперечується позивачкою.

З даного питання колегія суддів зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо судзробить висновок,що обранийпозивачем спосібзахисту не передбачений законом або договором та/або єнеефективним длязахисту порушеногоправа/інтересупозивача,у цихправовідносинах позовнівимоги останньогоне підлягаютьзадоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом

Предметом розгляду цієї справи є вселення позивачки до житлового приміщення конкретної кімнати у гуртожитку. Разом з тим, судом встановлено і ніким не заперечується, що гуртожиток реконструйовано у зовсім інший об`єкт, фізично відсутній, як гуртожиток так і кімната, в яку позивач просить її вселити.

Отже ухвалюючи рішення про вселення, яке є предметом перегляду, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що воно не є ефективним для захисту порушеного права позивача і не буде виконано реально.

Разом з тим, частиною 5 статті 132 ЖК України передбачено, що осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Оскільки судом встановлено, що виселення ОСОБА_1 здійснено відповідачами незаконно, а будівля зазначеного гуртожитку реконструйована під житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями, колегія суддів вважає, що належним ефективним способом захисту прав позивача є звернення до суду з позовом до відповідачів про надання іншого жилого приміщення.

Враховуючи наведене, оскільки обраний позивачем спосіб захисту вселення її у конкретну кімнату гуртожитку, якої не існує, як об`єкту нерухомості є неефективним для захисту порушеного її права і тому такі позовні вимоги не підлягають задоволенню. Відповідно рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Нитковець про вселення в кімнату АДРЕСА_2 підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаного позову.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що за результатом апеляційного перегляду апеляційну скаргу ПрАТ «Рівнебуд» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, на користь відповідача підлягає стягненню з позивача судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 382, 384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд» задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Аронж», Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд» про вселення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Рівнебуд» судовий збір сплачений ним при зверненні з апеляційною скаргою в сумі 1488,60 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2023 року.

Головуючий І. В. Вейтас

Судді Н. М. Ковальчук

В. В. Майданік