Постанова

від 26.04.2023 по справі 910/8649/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2023 р. Справа№ 910/8649/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Чорногуза М.Г.

Михальської Ю.Б.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Логістик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22 (суддя Грехова О.А., повний текс рішення складено 30.11.2022)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Техсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Логістик"

про стягнення 76 816,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм Техсервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» про стягнення 76 816,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг технічного обслуговування дорожніх (спеціальних) транспортних засобів та виконання авторемонтних робіт № 15/11/ІнЛ від 15.11.2021, в частині здійснення розрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм техсервіс» заборгованість в розмірі 39 000 грн. 00 коп., пеню в розмірі 11 286 грн. 72 коп., 3% річних в розмірі 1 044 грн. 10 коп., інфляційні втрати в розмірі 10 486 грн. 15 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 416 грн. 40 коп.

В частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм техсервіс» заборгованості в розмірі 13 000,00 грн. провадження у справі закрито.

В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції при прийнятті вказаного рішення виходив з наступного:

- провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 13 000,00 грн підлягає закриттю оскільки відповідачем сплачено суму основного боргу у вказаній сумі після відкриття провадження у справі;

- оскільки кошти у розмірі 2 000,00 грн., сплачені відповідачем згідно платіжного доручення № 2695 від 20.09.2022 на суму 2 000,00 грн. до відкриття провадження у справі, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають;

- судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 39 000,00 грн, оскільки факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем;

- здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 11 286,72 грн;

- здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, у межах визначених позивачем періодів нарахування, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 1 044,10 грн. та інфляційні втрати в розмірі 10 486,15 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 року по справі №910/8649/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що обставини, пов`язані з широкомасштабною військовою агресією російської федерації проти України, зумовили зупинення господарської діяльності відповідачем та унеможливили повне та своєчасне виконання прийнятих на себе зобов`язань, а тому нарахуванням штрафних санкцій на відповідача в умовах обставин непереборної сили є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. При цьому, відповідач зазначає, що ним сплачується заборгованість на користь позивача.

10.01.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Чорногуз М.Г., Михальська Ю.Б.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/8649/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 12.01.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/8649/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

30.01.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

15.02.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22, розгляд якої ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

14.02.2023 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Техсервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у задоволенні якої позивач просить суд відмовити.

Зокрема, позивач наголошує, що несвоєчасні розрахунки дебіторами відповідача, на які він посилається, не є випадком форс-мажору/непереборної сили. Також, позивач зазначає, що відповідачем не зазначено як саме обставини щодо вторгнення на територію України стали на заваді виконання ним своїх зобов`язань щодо здійснення розрунків за отримані послуги та виконані роботи, при тому, що строк розрахунків настав до моменту початку війни.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайм техсервіс» (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індастріал логістик» (далі - замовник, відповідач) укладено Договір про надання послуг технічного обслуговування дорожніх (спеціальних) транспортних засобів та виконання авторемонтних робіт № 15/11/інл (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надавати послуги по технічному обслуговуванню ДТЗ та виконувати авторемонтні роботи (далі - роботи та послуги), пов`язані з технічним обслуговуванням та ремонтом ДВЗ, які належать замовникові, зі свого матеріалу або матеріалу замовника, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги та виконані роботи в порядку, розмірі та строки, передбачені даним Договором.

Місцем надання послуг та виконання робіт є місцезнаходження станції технічного обслуговування (далі - СТО) виконавця: Київська обл., м. Буча, вул. Заводська, 1 або на території замовника, про що сторонами зазначається в Акті виконаних робіт (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість наданих послуг, виконаних робіт (включаючи вартість запасних частин, вузлів, агрегатів, видаткових матеріалів, що при цьому використовуються) визначається по наступному розрахунку:

- за використані мастила, змащення, робочі рідини й запасні частини - по прейскуранту виконавця, діючому на момент надання послуг та виконання робіт;

- за надані послуги та виконану роботу - по прейскуранту виконавця, діючому на момент надання послуг та виконання робіт, виходячи з вартості 1-ї нормо-години робіт;

- вартість нормо-години всіх послуг та робіт за необхідності виїзду фахівця виконавця на місце, де находиться ДТЗ замовника.

Перелік наданих послуг та виконаних робіт, в тому числі запасних частин, вузлів, агрегатів, видаткових матеріалів, що при цьому застосовуються, і їхня вартість, обчислюється відповідно до діючих на момент надання послуг та виконання робіт за дійсним Договором, прейскурантів виконавця та вказуються в замовленні-наряді, що відкриваються на підставі заявки на проведення технічного обслуговування та ремонтні роботи і закривається та підписується сторонами по закінченню надання послуг та виконання робіт (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору на підставі замовлення-наряду виконавець виставляє замовникові рахунок на оплату наданих послуг, виконаних робіт.

За умовами п. 2.5 Договору замовник зобов`язується здійснювати розрахунки з виконавцем відповідно до рахунків, виставлених останнім, протягом одного робочого дня з моменту їх виставлення, або з моменту закінчення робіт, тобто від дати вказаної в акті виконаних робіт. При цьому, сторони дійшли згоди, що ДТЗ може видаватися замовнику лише після отримання виконавцем по електронній пошті належним чином підписаного замовником Акту виконаних робіт з відбитком печатки підприємства замовника та гарантійного листа про оплату робіт/послуг. Крім того, загальна вартість наданих послуг/виконаних робіт на момент виїзду ДТЗ не повинна перевищувати ліміт 100 000,00 грн. Якщо розмір загальної вартості наданих послуг/виконаних робіт на момент виїзду ДТЗ з території виконавця складає 100 000,00 грн. і більше, незалежно від настання строку оплати, ДТЗ видається замовнику тільки після оплати 100% всіх наданих послуг/виконаних робіт.

Згідно з п. 3.7 Договору роботи за цим Договором вважаються виконаними, а послуги наданими належним чином після отримання виконавцем підписаної з печаткою копії Акту виконаних робіт по електронній пошті. Копії Актів надсилаються/передаються виконавцем замовникові електронною поштою, котрий протягом робочого дня повинен електронною поштою надіслати підписану копію, а протягом двох робочих днів з моменту отримання оригіналів вказаних актів поштою, замовник повинен підписати їх та разом з оригіналом гарантійного листа направити виконавцеві. Не направлення замовником підписаних оригіналів Актів та гарантійного листа у визначений у цьому пункті строк, означає, що акти повністю прийняті та підлягають повній оплаті. Зобов`язання замовника оплатити роботи та/або надані послуги та/або запасні частини виконавця вважаються виконаними після надходження на розрахунковий рахунок всіх сум, зазначених у підписаному сторонами замовленні-наряді згідно виставлених виконавцем рахунків.

Пунктом 4.3.6 Договору визначено, що замовник зобов`язаний здійснювати оплату наданих послуг та виконаних робіт виконавцем в порядку, розмірі й у строки, передбачені розділом 2 даного Договору і замовлення-нарядом.

Згідно з п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо воно сталося внаслідок обставин непереборної сили, а саме пожежі, повені, землетрусу й інших природних катастроф, війни, військових операцій будь-якого характеру, блокади, заборони експорту або імпорту, або інших, що не залежать від сторін обставин, якщо ці обставини не існували в період укладення даного Договору й безпосередньо вплинули на його виконання. При цьому строк виконання зобов`язань за Договором відкладається відповідно до часу, в момент якого діяли такі обставини.

Відповідно до п. 8.2 Договору сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за цим Договором, зобов`язана негайно сповістити в письмовій формі іншу сторону про настання вищевказаних обставин, але не пізніше 10 календарних днів з моменту їх настання.

Пунктом 8.3 Договору узгоджено, що у випадку порушення будь-якою із сторін п. 8.2 даного Договору, така сторона не може посилатись на форс-мажорні обставини і буде нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором у порядку передбаченому чинним законодавством України та даним Договором.

Даний Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2021 або до моменту дострокового розірвання цього Договору, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе за цим Договором зобов`язань.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов даного Договору за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором кожного року без обмеження (п. 11.1 та п. 11.2 Договору).

Судом перевірено, що за результатами наданих послуг сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт виконаних робіт № ДС2200044 від 21.02.2022 на суму 75 147,42 грн.

16 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача із Претензією вих. № 46-П від 15.08.2022 у якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 58 000,00 грн.

В обгрнтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань оплату отриманих послуг не здійснив, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 54 000,00 грн., внаслідок чого позивач звернуся до суду з позовом.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язання за Договорами, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 11 286,72 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 486,15 грн. та 3% річних в розмірі 1 044,10 грн.

Суд першої інстанції визнав доведеним факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення 2 000,00 грн. з огляду на сплату даної суми відповідачем до звернення позивача до суду, закриття провадження у справі в частині вимоги про стягнення 13 000,00 грн. заборгованості у зв`язку зі сплатою відповідачем вказаної суми під час розгляду справи в суді та задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 39 000,00 грн, а також здійснено перерахунки заявлених до стягнення сум штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши наведене та доводи апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Суд зазначає, що згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами наданих послуг, сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт виконаних робіт № ДС2200044 від 21.02.2022 на суму 75 147,42 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 2.5 Договору замовник зобов`язується здійснювати розрахунки з виконавцем відповідно до рахунків, виставлених останнім, протягом одного робочого дня з моменту їх виставлення, або з моменту закінчення робіт, тобто від дати вказаної в акті виконаних робіт.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначає позивач, що відповідачем не заперечується, ТОВ «Індастріал Логістик» отримані послуги у повному обсязі не оплачено, у зв`язку з чим у відповідача перед ТОВ «Прайм Техсервіс» на момент звернення з позовом до суду обліковувалась заборгованість в розмірі 54 000,00 грн.

При цьому, з матеріалів справи бачається, що відповідачем сплачено суму основного боргу у загальному розмірі 11 000,00 грн. згідно платіжних доручень № 2695 від 20.09.2022 на суму 2 000,00 грн., № 2722 від 07.10.2022 на суму 3 000,00 грн., № 2745 від 21.10.2022 на суму 4 000,00 грн., № 2761 від 28.10.2022 на суму 2 000,00 грн. та № 2798 від 18.11.2022 на суму 4 000,00 грн.

Тобто, після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 13 000,00 грн. та до відкриття провадження у справі заборгованість у розмірі 2 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Суд враховує, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 13 000,00 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

При цьому, оскільки кошти у розмірі 2 000,00 грн. сплачені відповідачем згідно платіжного доручення № 2695 від 20.09.2022 на суму 2 000,00 грн. до відкриття провадження у справі, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, доказів на підтвердження сплати заборгованості решти суми заборгованості в розмірі 39 000,00 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Отже, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договорами, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 39 000,00 грн.

Наведені обставини станом на момент перегляду оскаржуваного рішення в суді апеляційної інстанції сторонами не оспорюються.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За викладених обставин, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення 2 000,00 грн., закриття провадження у справі в частині вимоги про стягнення 13 000,00 грн. заборгованості та задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 39 000,00 грн. з огляду на те, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем.

Щодо заявлених позивачем пені в розмірі 11 286,72 грн., інфляційних втрат в розмірі 10 486,15 грн. та 3% річних в розмірі 1 044,10 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.2 Договору у випадку прострочення винною стороною виконання покладених на неї обов`язків, остання сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов`язання за даним Договором за кожний день прострочення. При цьому, сторони домовились встановити строк нарахування пені тривалістю один рік, строк позовної давності щодо стягнення пені тривалістю три роки.

Отже, керуючись приписами ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони визначили інший строк нарахування пені, аніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, та інший строк позовної давності до вимог про стягнення пені, аніж передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України, що узгоджується із приписами ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Заперечуючи щодо нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, скаржник посилається на обставини непереборної сили та вважає таке нарахування безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Приписами частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Аналогічне визначення форс-мажорних обставин міститься у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (далі - Регламент). Форс-мажорними можуть бути визнані ті обставини, які не зазначені у вищенаведеному переліку, проте, відповідають критеріям форс-мажорних згідно з положеннями пункту 6.9 цього Регламенту, не суперечать законодавству України і узгоджені сторонами у договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.

Пунктом 6.9 Регламенту передбачено, що надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов`язання або до настання відповідного обов`язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладені висновки про те, що:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо воно сталося внаслідок обставин непереборної сили, а саме пожежі, повені, землетрусу й інших природних катастроф, війни, військових операцій будь-якого характеру, блокади, заборони експорту або імпорту, або інших, що не залежать від сторін обставин, якщо ці обставини не існували в період укладення даного Договору й безпосередньо вплинули на його виконання. При цьому строк виконання зобов`язань за Договором відкладається відповідно до часу, в момент якого діяли такі обставини.

Згідно з п. 8.2 Договору сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за цим Договором, зобов`язана негайно сповістити в письмовій формі іншу сторону про настання вищевказаних обставин, але не пізніше 10 календарних днів з моменту їх настання.

Пунктом 8.3 Договору узгоджено, що у випадку порушення будь-якою із сторін п. 8.2 даного Договору, така сторона не може посилатись на форс-мажорні обставини і буде нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором у порядку передбаченому чинним законодавством України та даним Договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд враховує, що докази про повідомлення відповідачем позивача в порядку пункту 8.2. Договору про виникнення обставини непереборної сили в матеріалах справи відсутні.

Натомість, колегія суддів вважає, що скаржником не наведено обставин, які були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання - здійснення розрахунків.

Також судова колегія наголошує, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відтак, оскільки відповідачем не обґрунтовано, як саме обставини вторгнення на територію України перешкоджали виконанню своїх зобов`язань щодо здійснення розрахунків, строк виконання яких настав до повномасштабного вторгнення на територію України, відповідні доводи скаржника відхиляються як безпідставні.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов пункту 8.2. Договору, відповідачем не застосований порядок врахування форс-мажорних обставин, не доведений їх вплив на виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків за отримані послуги.

З огляду на пункт 8.3 Договору та наведе вище, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, судом першої інстанції правильно встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 11 286,72 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, у межах визначених позивачем періодів нарахування, судом першої інстанції також правильно встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 1 044,10 грн. та інфляційні втрати в розмірі 10 486,15 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 13 000,00 грн та часткове задоволення позовних вимог в іншій частині.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно та всебічно досліджено обставини справи, дано їм належну правову оцінку на підставі наявних у справі доказів у їх сукупності, висновки суду є вмотивованими, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/8649/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/8649/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Г. Чорногуз

Ю.Б. Михальська