Постанова

від 19.04.2023 по справі 920/640/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2023 р. Справа№ 920/640/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича

на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023

у справі № 920/640/22 (суддя В.Л. Котельницька)

за скаргою Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» від 10.11.2022 № б/н (вх. № 2856 від 15.11.2022) на дії та рішення, приватного виконавця щодо виконання судового наказу

за заявою стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС»

про видачу судового наказу

про стягнення з боржника Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» 37 264,68 грн заборгованості,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від приватного виконавця: Тараскіна К.О., -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22 частково задоволено скаргу Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» від 10.11.2022 № б/н (вх. № 2856 від 15.11.2022) на дії та рішення, приватного виконавця щодо виконання судового наказу у справі №920/640/22.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича щодо відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про звернення стягнення на майно (кошти) боржника ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про арешт коштів боржника ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022. Залишено без розгляду вимогу скаржника щодо зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича закрити виконавче провадження ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022. Відмовлено в задоволенні клопотання представника приватного виконавця від 17.01.2023 №6-7120 про стягнення витрат на правову допомогу (вх №208 від 18.01.2023).

Ухвала суду першої інстанції мотивована положеннями п.2 ч.2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» та встановленими судом обставинами приналежності боржника до державних підприємств.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук Віталій Григорович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині задоволення скарги на дії приватного виконавця та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зазначеної скарги відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, заявник вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що боржник є державним підприємством. Судом не застосовано норми права, які підлягали застосуванню, а саме, ст.ст. 73,172 ГК України, ст.80,83,85 ЦК України, п.п.8,19 ч.1 ст.2 Закону України «Про акціонерні товариства».

Судом першої інстанції помилково враховано висновки Верховного Суду, викладені у справах №904/5292/19, №913/849/14, оскільки справи не є подідними до справи №920/640/22.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2023 апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваної ухвали через систему електронного суду 14.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/640/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Сумської області.

14.03.2023 матеріали справи № 920/640/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді 20.03.2023 після виходу з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 поновлено приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Пилипчуку Віталію Григоровичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22 та призначено її до розгляду на 19.04.2023. Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 12.04.2023.

ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» та Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» не скористались правом, передбаченим ст. 263 ГПК України, відзивів на апеляційну скаргу Приватного виконавця Пилипчука Віталія Григоровича на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22 не надали.

18.04.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю забезпечити явку повноваженого представника.

Розглядаючи заяву відповідача про відкладення розгляду справи колегія суддів виходить з такого.

За нормою ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами.

За ч.2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22 відкрито судом 27.03.2023 та призначено скаргу до розгляду на 19.04.2023

Відповідно до ч.2 ст. 273 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Таким чином, строк розгляду апеляційної скарги спливає 28.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 явка сторін у судове засідання, призначене на 19.04.2023 обов`язковою не визнавалась.

За викладеного, враховуючи встановлений ст. 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, предмет апеляційного оскарження, неподання стороною доказів безумовної необхідності відкладення судового засідання (подання нових доказів, надання нових пояснень тощо), а також ту обставину, що явка сторін і судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів, вислухавши думку представника скаржника щодо обґрунтованості клопотання відповідача, не вбачає підстав для задоволення поданого останнім клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

При цьому колегія суддів зауважує на можливості подання стороною додаткових письмових пояснень суду щодо предмету апеляційного оскарження у разі об`єктивної неможливості прийняти участь у судовому засіданні, якою відповідач не скористався.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити скаргу у повному обсязі.

19.04.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення представника скаржника в судовому засіданні, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.09.2022 Господарським судом Сумської області видано судовий наказ у справі №920/640/22 щодо стягнення з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» (вул. Мезенівська, буд. 79, смт Краснопілля, Сумська обл., 42401; код за ЄДРПОУ 24022928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС» (вул. Святошинська, буд. 26, оф.5/1 м. Вишневе, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08132; код за ЄДРПОУ 24157485) 37264,68 грн (тридцять сім тисяч двісті шістдесят чотири грн 68 коп.), із них: 26940,00 грн (двадцять шість тисяч дев`ятсот сорок грн) заборгованості за договором про надання послуг №12/10П від 12.10.2020 року, 8876,91 грн(вісім тисяч вісімсот сімдесят шість грн 91 коп.) інфляційних збитків, 1447,77 (одна тисяча чотириста сорок сім грн 77 коп.) - 3% річних, а також 248,10 грн (двісті сорок вісім грн 10 коп.) витрат по сплаті судового збору.

22.09.2022 зазначений судовий наказ набрав законної сили та був надісланий стягувачу.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положеннями частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Користуючись таким правом, 15.11.2022 Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» (боржник, скаржник) звернулось до суду зі скаргою на рішення, дії (бездіяльність) приватного виконавця щодо виконання судового наказу у справі №920/640/22, відповідно до якої просить:

1) визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича щодо відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 25.10.2022;

2) зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича закрити виконавче провадження ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022;

3) визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022;

4) визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про звернення стягнення на майно (кошти) боржника ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022;

5) визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича про арешт коштів боржника ВП НОМЕР_2 від 25.10.2022.

15.11.2022 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва листом №735 від 10.11.2022 надіслав суду постанову ВП НОМЕР_2 від 10.11.2022 про закінчення виконавчого провадження та оригінал судового наказу від 01.09.2022 у справі №920/640/22 з відміткою «п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» ПВ Пилипчук В.Г. 10.11.2022». Документи долучено судом до матеріалів справи.

В обґрунтування поданої скарги боржник послався на положення п.2 ч.2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Представник боржника підкреслив, що Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» є державним підприємством, засновником якого є державна акціонерна компанія, 100 % акцій якої належать державі. На підтвердження приналежності боржника до державних підприємств, представник боржника у скарзі на дії приватного виконавця посилається лише на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.02.2022 у справі №904/5292/19 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТДОРБУДСТРОЙ» до Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про визнання банкрутом.

Суд першої інстанції, розглядаючи подану боржником скаргу на дії приватного виконавця та встановивши, що відповідно до відомостей з ЄДРПОУ ДП «Сумський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» є дочірнім підприємством, засновником якого є державна акціонерна компанія - АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», 100 відсотків акцій якої належать державі, а також врахувавши висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.02.2022 у справі №904/5292/19 дійшов висновку, що з огляду на п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук В.Г. не мав права здійснювати примусове виконання судового наказу від 01.09.2022 у справі №920/640/22, оскільки Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор», як боржником за таким наказом, є державним підприємством.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що частиною 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (надалі - Закон № 403-VIII).

Частиною 2 цієї статті визначено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними І чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пункт 6 частини 1 статті 4 Закону № 403-VIII та пункт 4 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» установлюють принцип диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац 2 частини 1 статті 19 цього Закону). Тобто, вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Частина 1 статті 27 Закону № 403-VIII і частина 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» права й обов`язки, зокрема обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Застосування правила щодо обов`язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними. Так, для стягувача має значення звертатися до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями:

- обов`язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця;

- можливість фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем);

- можливість встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов`язаних зі здійсненням виконавчих дій, тобто можливість передбаченим законом способом вплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця. Наведена мотивація є неможливою у разі здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби.

Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20.05.2015 № 276/2015.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) наголосила про право стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «ХОЗХІМСЕРВІС» реалізувало своє право на вибір шляхом звернення до приватного виконавця.

Предметом апеляційного розгляду у цій справі є питання правомірності дій приватного виконавця з відкриття виконавчого провадження у справі №920/640/22, боржником у якому є ДП «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор», та вчинення інших пов`язаних з цим дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції від 06.02.2023, колегією суддів встановлено, що боржником за наказом є Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор»

Відповідно до ч.1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Положеннями ст. 63 Господарського кодексу України визначено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності);

спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

За ч. 8 ст. 63 ГК України, у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Відповідно до ст. 126 ГК України, асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб`єктів господарювання - юридичних осіб, пов`язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Як підтверджується витягом зі Статуту Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», доданим до скарги на дії приватного виконавця (арк.. 63-66) товариство створено рішенням Державного агентства автомобільних доріг України (наказ Укравтодору від 05.03.2002 № 93) на виконання Указу Президента України від 08 листопада 2001 року № 1056 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №221 «Про утворення відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та інших законодавчих актів України.

Відповідно до п. 1.2 Статуту Компанії засновником Компанії є Державне агентство автомобільних доріг України, яке відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року №456/2011 «Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України» є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України, та виконує повноваження вищого органу управління Компанії як акціонера. Компанія є акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі (п.1.4 статуту Компанії).

Метою діяльності Компанії є задоволення потреб держави, територіальних громад, юридичних і фізичних осіб і безпечних та якісних автомобільних дорогах загального користування, роботах та послугах, що виконує (надає) Компанія, одержання прибутку від здійснення господарської діяльності, сприяння розвитку дорожньої галузі, виробничому та соціальному розвитку підприємств дорожнього господарства, підвищення ефективності використання ними матеріальних, фінансових та інших ресурсів (п.3.1. статуту Компанії).

Під час апеляційного провадження також встановлено, що на виконання Указу Президента України від 08.11.2001 №1056 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України» Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 28.02.2002 №221 «Про утворення Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Компанія).

Відповідно до п. 2 цієї постанови Кабінету Міністрів України засновником Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг, якою здійснюються повноваження вищого органу управління Компанії. У державній власності закріплюються 100% акцій Компанії із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб`єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема, передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України зобов`язано Державну службу автомобільних доріг в місячний термін затвердити статут Компанії, склад її спостережної ради, правління та ревізійної комісії; передати до статутного фонду Компанії майно державних підприємств, які належать до сфери управління Державної служби автомобільних доріг, з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства.

Як підтверджується витягом зі Статуту Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» доданим до скарги на дії приватного виконавця (арк.. 59-62) підприємство створено відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002 №156, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №221 і наказу Державної служби автомобільних доріг України від 05.03.2002 №93.

Пунктом 1.4 встановлено, що засновником Підприємства є Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України, ідентифікаційний код 31899285, 100 % акцій якого належить державі.

Відповідно до п. 2.1 Статуту підприємство засноване з метою забезпечення економічних інтересів держави, задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні і розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей виробничого та соціального розвитку підприємств дорожнього господарства, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності, розподілу праці і кооперації.

Із доданого до скарги на дії приватного виконавця Витягу (арк.. 67-73) убачається, що засновником Дочірнього підприємства є Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України, ідентифікаційний код 31899285, розмір частки учасника 34920154,71 грн. Розмір статутного капіталу становить 34920154,71 грн.

За змістом ч. 2 ст. 22 ГК України, суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Звертаючись зі скаргою на дії приватного виконавця, відповідач посилався на те, що дії приватного виконавця є протиправними, оскільки суперечать п. 2 ч.2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження». Протиправність полягала в тому, що приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

За змістом ст.ст. 22, 62, 63 ГК України, визначальним у з`ясуванні питання приналежності підприємства до державного або ж приватного сектору є правовий статус майна, переданого йому засновником при створенні.

За змістом ст. 141 ГК України, до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів виходить з того, що відповідачем, при зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця не надано доказів закріплення за Дочірнім підприємством «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» державного майна.

Так, п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №221 «Про утворення Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» зобов`язано Державну службу автомобільних доріг в місячний термін затвердити статут Компанії, склад її спостережної ради, правління та ревізійної комісії; передати до статутного фонду Компанії майно державних підприємств, які належать до сфери управління Державної служби автомобільних доріг, з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства.

В матеріалах справи є Витяг зі Статуту відповідача, який не містить розділів про формування майна, як і про приналежність цього майна державі в особі Державної служби автомобільних доріг.

Матеріали справи також не містять копії наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002 №156, яким створено підприємство відповідача та який може містити перелік майна, переданого товариству у якості статутного капіталу, а також правовий статус такого майна.

Зазначення у витязі із ЄДРПОУ та у Статуті інформації щодо створення підприємства відповідача Акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», ідентифікаційний код 31899285, 100 % акцій якого належить державі, з огляду на приписи ст. 126 ГК України, лише свідчить про перебування Дочірнього підприємства у відносинах економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні.

Відповідно, за відсутності доказів передання акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» державного майна Дочірньому підприємству «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та закріплення цього майна за ним на відповідному правовому титулі господарського відання або оперативного управління із відображенням цього майна на балансі підприємства, передчасно стверджувати, що приватний виконавець діяв протиправно та всупереч положенням п.2 ч.2 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження».

Колегія суддів підкреслює, що у ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції обґрунтував приналежність відповідача до державних підприємств лише посиланням на правові висновки Верховного Суду щодо інших дочірніх підприємств акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та поклав в основу оскаржуваної ухвали витяг із однієї із постанов Верховного Суду.

Разом з тим, практика Верховного Суду, покладена в основу оскаржуваної ухвали оперує іншою доказовою базою, а тому не може бути застосована у справі, що переглядається, за відсутності доказів на підтвердження факту отримання та закріплення за Дочірнім підприємством частини державного майна.

За викладеного, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність обставин закріплення за Дочірнім підприємством державного майна при створенні його Акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», відповідно, висновок суду першої інстанції про протиправність дій державного виконавця суперечить ст. ст. 22, 62, 63 ГК України, ст. 339 ГПК України.

Колегія суддів також звертає увагу боржника на те, що за змістом ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Тобто, звертаючись до суду із відповідною скаргою, боржник має обґрунтувати не тільки те, що дії приватного виконавця є протиправними у розрізі вимог закону, а й те, що ці дії порушують його права.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що мова йде про виконання боржником судового рішення про стягнення 37 264,68 грн, із них: 26 940,00 грн заборгованості за договором про надання послуг №12/10П від 12.10.2020, 8 876,91 грн інфляційних збитків, 1 447,77 грн - 3% річних, а також 248,10 грн витрат по сплаті судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що наказ від 01.09.2022 у справі №920/640/22 виконано, дана обставина підтверджується листом приватного виконавця №735 від 10.11.2022, яким надіслано суду постанову ВП НОМЕР_2 від 10.11.2022 про закінчення виконавчого провадження та оригінал судового наказу від 01.09.2022 у справі №920/640/22 з відміткою «п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «ПВП» ПВ Пилипчук В.Г. 10.11.2022». Документи долучено судом до матеріалів справи.

Тобто, грошові кошти, які відповідач, як боржник, мав сплатити за наказом - стягнуто.

На сьогодні, боржник ставить питання про те, що ці кошти стягнуто з порушенням його прав. Одночасно, ним не доводиться обставин, яких саме прав та яких саме негативних наслідків він зазнав як боржник, за умов, що рішення суду, яке б він мав виконати добровільно, виконано у примусовому порядку не державним виконавцем, а приватним.

У таких діях колегія суддів вбачає намір боржника у процесуальний спосіб максимально відтермінувати виконання законного та обов`язкового до виконання судового рішення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Колегія суддів зауважує, що у справі, що переглядається, боржник може ставити питання лише про перевищення повноважень приватним виконавцем, оскільки він вчинив дії, передбачені законом про виконавче провадження, однак не є особою, яка відповідно до вимог закону повинна такі дії вчиняти.

У зв`язку з цим, ефективним, на думку колегії суддів, та таким що буде відповідати ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 326 ГПК України, ст.ст. 1, 18 Закону України «Про виконавче провадження» способом захисту буде стягнення з приватного виконавця виконавчого збору у розмірі, що перевищує встановлений розмір виконавчого збору та витрат державного виконавця Закону України «Про виконавче провадження».

Переглядаючи ухвалу суду в частині стягнення судових витрат, колегією суддів встановлено таке.

Так, представником приватного виконавця подано клопотання (вх №208 від 18.01.2023), в якому представник приватного виконавця - адвокат Тараскіна К.О. просить стягнути з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

У письмових поясненнях (вх №768/23 від 06.02.2023) Дочірнє підприємство заперечує щодо заявленого до стягнення з боржника розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи про їх незаконність.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання приватного виконавця з посиланням на те, що приватний виконавець не є стороною у справі №920/640/22, якій можуть бути відшкодовані судові витрати в порядку ст.344 ГПК України за результатами розгляду скарги.

З таким висновком колегія суддів погодитись не може та зазначає наступне.

Як уже було зауважено, за змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження», учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Пункт 10 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» надає виконавцю право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Господарський процесуальний кодекс також надає виконавцю можливість звернутись безпосередньо до суду, наприклад, із заявами про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміну способу та порядку виконання судового рішення (ст. 331 ГПК України), заміну сторони виконавчого провадження (ст. 334 ГПК України), визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 335 ГПК України) тощо.

Тобто, виконавець судового рішення є повноцінним учасником судового процесу на стадії примусового виконання рішення суду.

Із матеріалів справи убачається, що відповідач як боржник звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця. Останній відреагував на дану скаргу, залучивши до захисту своїх інтересів у суді адвоката.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу представником приватного виконавця додано до матеріалів справи договір №7/1/20 від 05.02.2020 про надання правової допомоги, додаткову угоду №10 до договору про надання правової допомоги №7/1/20 від 05.02.2020 року; акт про надання правової допомоги №10, рахунок №10-7/1/2020 вiд 21.11.2022, платіжне доручення №108 від 09.12.2022, детальний опис робіт (наданих послуг); ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що за результатами судового розгляду скарги Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» від 10.11.2022 № б/н (вх. № 2856 від 15.11.2022) на дії та рішення, приватного виконавця щодо виконання судового наказу, у задоволенні скарги відмовлено повністю.

Як встановлено судом під час апеляційного провадження та підтверджується матеріалами справи, 21.11.2022 між Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пилипчуком Віталієм Григоровичем (посвідчення №0158, видане 01.03.2018 Міністерством юстиції України) як Клієнтом та Адвокатським об`єднанням «Джастлікторз» в особі керуючого партнера адвоката Воробйова Олексія Володимировича, який діє на підставі Статуту як Адвокатським об`єднанням укладено Додаткову угоду № 10 до договору №7/1/2020 вiд 05.02.2020 про надання правової допомоги.

За п. 1 Додаткової угоди, Клієнт доручає Адвокатському об`єднанню надання правової допомоги та ведення справи від свого імені та представництво його інтересів у справі №920/640/22, за скаргою дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» на дії та рiшення, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Грогоровича, щодо виконання судового наказу у справі №920/640/22.

У відповідності до пункту 3.3 Договору №7/1/2020 вiд 05.02.2020 про надання правової допомоги, Сторони домовились, що розмір гонорару Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги Клієнту (надалі за текстом - Гонорар) за Договором становить 3 000,00 (три тисячі) гривень за 1 годину роботи. Додатково до гонорару Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню витрати, здійснені для виконання доручення Клієнта та надання правової допомоги (п.2).

За комплексне ведення справи №920/640/22 у суді першої інстанції складає 15 000 (п`ятнадцять тисяч гривень) грн. (п.3).

Сплата будь-яких офіційних платежів (мита, зборів, оплата послуг окремих установ, осіб, служб та ін.), що пов`язані з наданням послуг, не входить до Гонорару і сплачується окремо згiдно наданих Адвокатського об`єднання рахунків за умови їх попереднього узгодження з Клієнтом (п. 4).

Оплата за цим Договором здійснюється Клієнтом в безготівковій формі в національній валюті України, шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Адвокатського об`єднання (п. 5).

Ця Додаткова угода складена при повному розумінні Сторонами її умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із Сторін (п. 6).

Відповідно до акту про надання правової допомоги № 10 відповідно до Договору про надання правової допомоги 7/1/2020 вiд 05.02.2020, Адвокатське об`єднанням «Джастлікторз» в особі керуючого партнера адвоката Воробйова Олексія Володимировича, який діє на підставі Статуту, та Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Пилипчуком Віталієм Григоровичем, посвідчення № 0158, видане 01.03.2018 р. Мiнiстерством юстиції Украпни погодили надання правової допомоги, та розмір гонорару за її надання.

Вартість надання послуг з правової допомоги у суді першої інстанції, у судовій справі №920/640/22, за скаргою Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» на дії та рішення, приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Грогоровича, щодо виконання судового наказу у справі №920/640/22 становить 15 000,00 грн.

Сторони погодились, що вказана вище правова допомога надана Адвокатським об`єднанням належним чином та відповідно до умов договору.

Клієнт не має претензій до якості наданої правової допомоги.

У матеріалах справи також долучено копію Ордеру №1113806 від 22.11.2022 на представництво адвокатом Тараскіною Катериною Олександрівною інтересів приватного виконавця Пилипчука Віталія Григоровича у Господарському суді Сумської області за договором про надання правничої допомоги №7/1/20 від 05.02.2020.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується представництво інтересів приватного виконаця адвокатом Тараскіною К.О.

Відповідно до Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «Джастлікторз» в рамках надання правничої допомоги Приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Пилипчуку Віталію Григоровичу у справі №920/640/22 відповідно до Договору №7/1/20 від 05.02.2020 про надання правової допомоги, додаткової угоди №10, представник Приватного виконавця, обсяг наданих послуг включав:

складення клопотання про участь у засіданні в режимі відеоконференції;

пошук та аналіз практики, формування позиції по справі;

написання заперечення на скаргу у справі та відправка її сторонам, подача до суду;

складення та направлення клопотання про залишення скарги без розгляду;

складення та направлення клопотання про долучення доказів витрат на правову допомогу.

Матеріалами справи, а саме рахунком №10-7/1/2020 вiд 21.11.2022, та платіжним дорученням №108 від 09.12.2022 підтверджується перерахування приватним виконавцем на користь адвокатського об`єднання грошових коштів у розмірі 15000,00 грн на виконання зобов`язань за договором №7/1/20 від 05.02.2020 про надання правової допомоги в редакції Додаткової угоди №10.

Отже, матеріалами справи підтверджується понесення приватним виконавцем витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн за комплексне ведення справи адвокатом у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 6 вказаної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У письмових поясненнях (вх №768/23 від 06.02.2023) скаржник заперечує щодо заявлених до стягнення з боржника 15 000,00 грн витрат на правову допомогу, зазначаючи про їх незаконність. Заперечення не містять доводів щодо неспівмірності понесених приватним виконавцем судових витрат.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що за змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегія суддів враховує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Одночасно, у постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Переглядаючи справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до висновку про неспівмірність розміру витрат приватного виконавця на правничу допомогу, а також обсягу робіт, які надані адвокатом. Колегія суддів також враховує, що боржник не зобов`язаний відшкодовувати всі послуги, надані адвокатом приватному виконавцю, а лише ті, які є обґрунтованими, фактичними, неминучими та мають розумний розмір.

Надаючи оцінку характеру спірних правовідносин сторін в частині оскарження боржником дій приватного виконавця, матеріалам провадження за скаргою боржника, обсягу опрацьованих матеріалів та наданому приватному виконавцю обсягу правої допомоги, у контексті їх обґрунтованості, фактичності, неминучості та розумності, колегія суддів вважає, що розумним є покладення на боржника (відповідача) відшкодування вартості витрат на правничу допомогу, понесених державним виконавцем у розмірі, що складає 50 % від погодженого договором №7/1/20 від 05.02.2020 про надання правової допомоги, додаткової угоди №10 гонорару за комплексне ведення справи у суді першої інстанції.

Відповідно, вимоги приватного виконавця про покладення витрат на правничу допомогу на відповідача підлягає задоволенню частково, у розмірі 7500,00 грн.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки під час апеляційного провадження колегія суддів дійшла висновку про невідповідність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції приписам ст. ст. 22, 62, 63 ГК України, ст. 339 ГПК України, ухвала Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі №920/640/22 підлягає скасуванню із прийняттям у справі нового рішення.

Одночасно, колегія суддів відхиляє доводи приватного виконавця про неправильне застосування судом ст. 341 ГПК України.

Так, відповідно до ст. 341 Господарського процесуального кодексу України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Як підтверджується матеріалами справи, представником приватного виконавця подане клопотання про залишення скарги без розгляду (вх. №206 від 18.01.2023) у зв`язку із пропущенням скаржником десятиденного строку звернення з такою скаргою. Зазначене клопотання представник приватного виконавця обґрунтовує тим, що 25.10.2022 приватним виконавцем, за телефонним зверненням представника боржника, було направлено на електронну адресу зазначеного представника (makivskiy@gmail.com) постанову про відкриття виконавчого провадження та оскаржувані постанови, на підтвердження чого до клопотання додані скриншоти. Таким чином, представник приватного виконавця вважає, що скаржникові було відомо про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 та винесення приватним виконавцем оскаржуваних постанов з 25.10.2022 - з дати, коли його представник отримав копії документів на електронну адресу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до трекінгу відправлення №0105478876897, розміщеного на поштовому конверті, адресованому приватним виконавцем скаржнику, а також відповідно до роздруківки із вебсайту «Укпошта» https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, копії яких додані до скарги, оскаржувані постанови отримані боржником 31.10.2022.

10.11.2022 Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» засобами поштового зв`язку надіслало суду скаргу на дії та рішення приватного виконавця.

З огляду на зазначене, враховуючи норму ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції мотивовано відхилив надані представником приватного виконавця скриншоти, як докази направлення боржнику оскаржуваних постанов, оскільки в розумінні ст. 76 та 77 ГПК України дані скриншоти не можуть бути належними та допустимими доказами направлення приватним виконавцем боржнику електронних копій оскаржуваних постанов, а також доказами отримання саме 25.10.2022 представником боржника зазначених постанов.

Відповідно, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що саме поштовий конверт, доданий боржником до скарги, є належним доказом отримання 31.10.2022 ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» оскаржуваних постанов.

Отже, скаржник, отримавши 31.10.2022 постанови приватного виконавця у ВП НОМЕР_2, звернувся до суду зі скаргою засобами поштового зв`язку 10.11.2022, тобто в межах десятиденного строку, визначеного ст. 341 ГПК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для залишення скарги без розгляду та задоволення поданого представником приватного виконавця клопотання.

Висновки суду першої інстанції у цій частині відповідають нормам процесуального права та встановленим судом обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі №920/640/22 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» на дії та рішення приватного виконавця щодо виконання судового наказу.

За приписами ст. 129 ГПК України, сплачений заявником апеляційної скарги судовий збір покладається на Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор».

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича на ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі № 920/640/22 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 06.02.2023 у справі №920/640/22 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні скарги Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» від 10.11.2022 № б/н (вх. № 2856 від 15.11.2022) на дії та рішення, приватного виконавця щодо виконання судового наказу у справі №920/640/22 - відмовити.

4. Клопотання представника приватного виконавця від 17.01.2023 №6-7120 про стягнення витрат на правову допомогу (вх №208 від 18.01.2023) задовольнити частково.

5. Судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича у розмірі 7 500,00 грн покласти на Дочірнє підприємство «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор».

6. Стягнути з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» (40002, м. Суми, вул. Роменська, 79/2, ЄДРПОУ 331931024) на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська (Шевченківський р-н), 35В, РНОКПП НОМЕР_1 ) 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 коп судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги.

7. Стягнути з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Краснопільський райавтодор» (40002, м. Суми, вул. Роменська, 79/2, ЄДРПОУ 331931024) на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська (Шевченківський р-н), 35В, РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 коп за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Сумської області видати накази на виконання даної постанови.

9. Матеріали справи №920/640/22 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.04.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз