Постанова

від 01.05.2023 по справі 510/2367/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2776/23

Справа № 510/2367/21

Головуючий у першій інстанції Дудник В.І.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 51

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Одесі справуза апеляційноюскаргою директораДитячої школимистецтв Ренійськоїміської радина рішенняРенійського районногосуду Одеськоїобласті від20січня 2022року вцивільній справіза позовом ОСОБА_1 доДитячої школимистецтв Ренійськоїміської радиІзмаїльського районуОдеської області,третя особа Ренійськаміська радаІзмаїльського районуОдеської області,про визнаннянезаконним таскасування наказупро відстороненняз роботи,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Ренійського районного суду Одеської області надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просила суд :

- визнати незаконним та скасувати наказ «Про відсторонення від роботи викладача ОСОБА_1 » № 41-Д від 08 листопада 2021 року, виданий директором Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради;

- поновити її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на роботі на посаді викладача Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради з 08 листопада 2021 року;

- стягнути з Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи) з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі з урахуванням відрахування обов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона працює на посаді викладача Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області. 08 листопада 2021 року відповідач видав наказ «Про відсторонення від роботи викладача ОСОБА_1 » №41-Д (надалі наказ), згідно з яким позивачку - викладача дитячої школи мистецтв, за ухилення від проведення обов`язкових щеплень проти COVID-19 було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року згідно з постановою КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 зі змінами, внесеними постановами КМУ від 22 вересня 2021 року №981 і від 20 жовтня 2021 року №1096. Позивачка вважає виданий відповідачем вищевказаний наказ незаконним, оскільки в самому документі не зазначено підставу відсторонення та не вказано, вчинення яких дій працівника стало підставою для винесення такого наказу. Крім того, позивачка вважає дії відповідача щодо видання наказу протиправними, такими, що не відповідають чинному законодавству. Так, позивачка вказує на те, що вона у період до видання наказу надавала керівництву: заяву про відмову надавати інформацію про стан свого здоров`я; запит на інформацію щодо вакцинування; заяву про те, що нею буде прийматися рішення щодо вакцинування лише на підставі отриманого рішення від МОЗ. Наданні нею документи керівництвом відповідача не були прийняті, у зв`язку із чим були відправлені відповідачу поштою. Також позивачка вказує на те, що виконуючи процедуру відсторонення від роботи, відповідач не виконав вимоги ч. 3 ст. 32 КЗпП України (не повідомив працівника за 2 місяці про зміну істотних умов праці). Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що взагалі її відсторонення від роботи є незаконним, оскільки на сьогодні законом не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19, ніхто не може примусити людину вакцинуватися експериментальною вакциною від коронавірусної хвороби та/або притягати працівника до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби та відсторонювати його з цієї причини від роботи (а.с. 1-16).

Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 20 січня 2022 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 ; визнано незаконним та скасовано наказ «Про відсторонення від роботи викладача ОСОБА_1 » №41-Д від 08 листопада 2021 року, виданий директором Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради; поновлено (допущено до роботи) ОСОБА_1 на посаді викладача Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради з 08 листопада 2021 року; стягнуто з Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи) з 08 листопада 2021 року по 20 січня 2022 року в розмірі 37995 грн, відрахувавши з цієї суми обов`язкові податки та збори; стягнуто з Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 грн; стягнуто з Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області 992 грн 40 коп. судового збору в дохід держави (а.с. 71-77).

Не погоджуючись із вказаним рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 20 січня 2022 року, директор дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимоги відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не встановив всі обставини справи, які мають істотне значення, що вплинуло на прийняття передчасного рішення по справі. Так, апелянт зазначає, що тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Апелянт зауважує, що суд першої інстанції не обґрунтував якими нормами законодавства видання керівником наказу про відсторонення від роботи ставиться в обов`язкову залежність від наявності письмових пояснень працівника. Крім того, апелянт вказує на те, що про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 позивач у позові не зазначала та не надавала до суду жодних доказів, які б підтверджували наявність таких протипоказань або інші передбачені законодавством причини, що унеможливлюють проведення такого щеплення, а також доказів надання таких документів директору дитячої школи мистецтв. Також, на думку апелянта суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, помилково дійшов висновку про наявність підстав для застосування аналогії закону та про необхідність застосування такого способу захисту як поновлення на роботі, передбаченого ст. 235 КЗпП України та про наявність підстав для застосування ст. 430 ЦПК України щодо допуску негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць (а.с.84-97).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У судове засідання 20 квітня 2023 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції до суду не подавали. 10 квітня 2023 року та 20 квітня 2023 року від позивача надійшли клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень, визначених законом, і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи у разі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, до яких віднесено законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо. Також, суд першої інстанції вказав на те, що наказ №41-Д від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи викладача ОСОБА_1 » не містить обов`язкових для себе реквізитів щодо його форми та вимог, які застосовуються до відносин щодо відсторонення працівника від роботи, в ньому не вказані (або не зроблено посилання, як на підставу): в чому полягає ухилення позивачки від щеплення; наслідки відсторонення працівника від роботи, момент до якого працівника відсторонили; не врегульоване питання щодо оплати праці відстороненого працівника та ін. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відстороненням від роботи позивачки без збереження заробітку відповідач позбавив ОСОБА_1 професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, що є очевидно непропорційним (несправедливим), враховуючи конкретні обставини цієї справи, стратегічну необхідність такого відсторонення, наслідки для відстороненого від роботи на невизначений строк. З цих мотивів, суд першої інстанції вважав втручання держави неправомірним, що тягне необхідність судового захисту права позивача на працю та на повагу до приватного життя (а.с. 73 зворот - 76).

Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини справи та оцінка апеляційного суду.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 за наказом №43 від 07 вересня 2012 року була прийнята на посаду викладача фортепіано та теоретичних дисциплін в Ренійській дитячій школі мистецтв (а.с. 19).

08 листопада 2021 року позивач була ознайомлена з наказом №41-Д від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення ОСОБА_1 від роботи викладача», в якому зазначено, що остання ухиляється від проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19. Строк відсторонення встановлено до усунення причин, що цей наказ зумовили (а.с. 18б).

У позові ОСОБА_1 , серед іншого вказувала на те, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписаний між нею та відповідачем такого зобов`язання (про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19) з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення проти СОVID-19 (а.с. 2-3).

За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

За ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

З матеріалів справи вбачається, що Дитяча школи мистецтв Ренійської міської ради за своїм статусом є закладом спеціалізованої мистецької освіти, який надає початкову мистецьку освіту і є закладом позашкільної освіти сфери культури (а.с.56), а отже входить до переліку закладів, що підпадають під дію вищезазначеного наказу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Тобто, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». А отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. З огляду на це, висновки суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ про відсторонення працівників від роботи, є помилковими.

Разом з тим, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а такожсприяння узбереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).

У зв`язку із відстороненням особи від роботи остання втрачає в такий спосіб можливість отримання заробітку, що у свою чергу може спонукати робітника до звільнення з метою знайти інше місце роботи для забезпечення своїх життєвих потреб.

Перелік №2153 передбачає низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися та/або сприяти подальшому поширенню COVID-19. Тобто, у кожному окремому випадку необхідно перевіряти чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_1 займала посаду викладача Дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, що за своїм статусом є закладом спеціалізованої мистецької освіти, який надає початкову мистецьку освіту і є закладом позашкільної освіти сфери культури, тобто фактично належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19. Сторонами не оспорюється факт того, що позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач, враховуючи специфіку роботи на займаній позивачкою посаді, запропонував ОСОБА_1 на час відсутності щеплення перейти на дистанційну форму організації праці, що у свою чергу свідчить про те, що в даному випадку відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Крім того, за ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21). З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом, а також погоджується із висновком про те, що позов підлягає задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд також зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. А тому, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності підстав для задоволення позову, однак частково виходив із помилкових мотивів, апеляційний суд вважає за потрібне на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, змінивши та доповнивши оскаржуване рішення в частині мотивування, в іншій частині залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу директора дитячої школи мистецтв Ренійської міської ради задовольнити частково.

Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 20 січня 2022 року змінити та доповнити в частині мотивування.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда